Теорії цивілізацій Франсуа Гізо та Жозефа Гобіно: до постановки проблеми Текст научной статьи по специальности «История и археология»

Teopiï цившзацш Франсуа Пзо та Жозефа Гобшо: до постановки проблеми

Theories of Civilizations by François Gizo and Joseph Gobino: Problem Statement

1 1 Тетяна Данилова ', Яна Лукащук 1

Tetiana Danylova, Yana Lukashchuk

1 National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine 15 Heroiv Oborony str., Kyiv, 03041, Ukraine

DOI: 10.22178/pos.40-4

LCC Subject Category: B69-99

Received 28.10.2018 Accepted 27.11.2018 Published online 30.11.2018

Corresponding Author: Tetiana Danylova [email protected]

© 2018 The Authors. This article is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 License

Анотащя. Проблеми розвитку та взаемодп цивт1зацш давно цкавили представниюв р1зних наукових напрямюв. Перюд другоГ половини XVIII - першоГ половини XIX ст. був часом формування I розвитку переважно лшшно-стад1ально'Г теорГГ цивт1зацГГ. У той же час почали розвиватися окрем1 положення теорГГ локальних цивт1зацш I формуватися уявлення про багатовекторнють 1сторичного процесу, проте останш ще не набули самост1йного статусу. У статт зроблено спробу окреслити теорГГ цивт1зацш, запропонован1 Франсуа Пзо, чия творча д1яльн1сть створила передумови для виникнення теорГГ локальних цивт1зацш або етнограф1чних теор1й цив1л1зацГГ, та Жозефа Гобшо, який започаткував расово-антрополопчну теорю У процес1 досл1дження було застосовано пор1вняльно-юторичний метод, методолог1ю фтософсько'Г герменевтики, а також антрополог1чний штегративний п1дх1д.

Ключовi слова: цив1л1зац1я; теорГГ цивт1зацш; прогрес; культура; Франсуа Пзо; Жозеф Гобшо.

Abstract. The problems of the development and interaction of civilizations have been of great interest to the representatives of various scientific fields for a long time. The period of the second half of the 18th - the first half of the 19th century was the time of the formation and development of predominantly linear stage theory of civilization. At the same time, certain provisions of the theory of local civilizations began to evolve and the idea of a multidirectional historical process began to develop, but the latter had not yet acquired an independent status. The paper attempts to outline the theory of civilizations proposed by François Guizot, whose activity created the prerequisites for the emergence of theories of local civilizations, or ethnographic theories of civilization, and Joseph Gobineau, who initiated his racial anthropological theory. In the course of the research, the comparative historical method, the methodology of philosophical hermeneutics, as well as the anthropological integrative approach were applied.

Keywords: civilization; theories of civilizations; progress; culture; François Guizot; Joseph Gobineau.

ВСТУП

Сьогодш проблеми сутносп, динамши, типологий перспектив взаемодп цивШзацш набули надзвичайно'' актуальность осюльки люд-ство як глобальна цивШзащя переживае один з найскладшших, найсуперечливших момен^в свое'' кторп. Руйнуються основи ш-дус^ально'Г цивШзацп, одночасно виникае нова цивШзащя, сутшсть i перспективи яко'Г ще е невизначеними. Вона може тти техно-генним шляхом або обрати антропогенну

орiентацiю. Значною мiрою це залежить вщ самого людства, вiд нашого спiльного вибору.

Протирiччя мiж рiзними цивiлiзацiйними парадигмами i пов'язаш з ними проблеми œi-тово'Г глобалiзацiï та взаемодп цивШзацш е предметом дослiдження багатьох наук [7; 9; 10; 11]. У сучаснш наущ практично не кнуе галузей гуманiтарного знання, яю не розгля-дають цих проблем. Окремi положення роз-робляються в економiчнiй i полiтичнiй теорп, сощологп, культурологи, фiлософГï та психологи. До кГнця XX столГття питання взаемодп

цивШзацш оформилося в якосп самостшно-го напрямку фыософсько! думки, який набув суттево! значущосп у зв'язку з наростаючою потребою запобГгання конфлiкту цивiлiзацiй шляхом налагодження дiалогу культур [7].

Проблеми розвитку та взаемодГ! цивiлiзацiй давно щкавили представникiв рiзних науко-вих напрямюв [3]. Перiод друго! половини XVIII - першо! половини XIX ст. був часом фо-рмування i розвитку переважно лшшно-стадГально! теорп цивыГзацп. Цей процес знайшов вщображення у працях А. Фергюсо-на, А. Тюрго, Н. Кондорсе, О. Конта, Г. Гегеля та шших мислителiв, якi намагалися побуду-вати ращональш концепцй теорп цивiлiзацiй. Вс щ концепцГ! були прив'язaнi до недалекого майбутнього як часу втыення свого Гдеалу. Так дослщники, як I. Г. Гердер, Ф. Изо, Е. Юне почали формулювати окремГ положення теорп локальних цивШзацш i формувати уяв-лення про багатовекторшсть ¡сторичного процесу, проте останш ще не набули самос-тшного статусу.

У статт зроблено спробу окреслити теорп цивглГзацш, запропоноваш Ф. Изо та Ж. Гобь но. У процес дослщження було застосовано порГвняльно-кторичний метод, методологш фГлософсько!' герменевтики, а також антро-полопчний штегративний пщхщ

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ

ВГру кабшетних вчених у можливГсть ство-рення едино!' концепцй' цивГлГзацп похитнули европейськ мандрГвники, як розповщали про рГзш кра!ни та народи. У результат !х оповщей сформувалося уявлення про ¡сну-вання не одше!-едино! людсько! цивГлГзацп, а щло! множини !х. Виникла потреба скоригу-вати поняття «цивШзащя», що спробував здшснити наприюнщ першо! третини XIX ст. французький ¡старик Франсуа П'ер Гшом Изо (1787-1874). Вш вГрив у те, що людство мае свое призначення в процес ¡сгори цивШзацп: «ЦивГлГзащя е одним з таких фактГв - факт загальний, прихований, складний, що нелегко тддаеться опису й оповщГ але тим не менш ¡снуючий, такий, що мае повне право бути предметом оповщ1 й опису. Можна по-рушити безлГч питань з приводу цього факту; можна запитати - i дшсно таке запитання ставилося - е вш добром чи злом. Одш прихо-дять вГд нього у вщчай, шшГ - в захоплення.

Можна запитати себе: чи е це всезагальним фактом, чи icHye всесвГтня цивiлiзацiя людсь-кого роду, чи прагне людство до визначено! мети, чи передають народи один одному i3 столптя у столiття щось, що не зникае, щось, що зростае, що зберГгаеться як дорогоцiнний скарб, i, таким чином, щось нетлшне, вiчне? Що стосуеться мене, то я глибоко перекона-ний, що дшсно людство мае спГльне призначення; що Гснуе передача скарбiв цивШзацп вiд поколiння в поколiння i, отже, iснуе зага-льна iсторiя цивГлГзацп» [6, с. 19].

Подiбна переконанiсть в iснуваннi свГтово! цивШзацп була пов'язана з вiрою в прогрес, тд яким Ф. Изо, як i багато iнших французь-ких мислителiв, розумiв необмежене вдоско-налення людсько'' природи та здатност ро-зумних iстот до передачi накопиченого досвь ду новим генеращям. Для iсторика сутнiстю цивiлiзацГï виступае прогрес: «Меш здаеться, що сутшсть, яка полягае в словГ цивШзащя ..., е прогрес, розвиток; термш цей неминуче пов'язаний з уявленням про народ, який ру-хаеться вперед, - i рухаеться для того, щоб змГнити не тГльки мiсце, але й стан, - про народ, життя якого все бГльше i бГльше розши-рюеться i полшшуеться. 1дея прогресу, розвитку видаеться меш основною iдеею цивГлГзацп» [6, с. 24]. Прогрес Ф. Изо розумГв як удо-сконалення громадського життя, розвиток суспГльства та людських вГдносин. Вш ствер-джував, що цивiлiзацiя Гснуе за двох умов i мае двГ ознаки: розвиток громадсько! дГяль-ностГ та розвиток дГяльностГ особисто!, що означае як прогрес суспГльства в цГлому, так i прогрес окремо! людини. Ф. ГГзо пояснював системний характер прогресу шляхетною природою людства: розвиток матерГально! сили йде паралельно з розвитком сили морально'', яка призначена керувати першою.

Таким чином, французький кторик остаточ-но поеднав у словГ «цившзащя» значення слГв «politesse», «civilité», уявлення про гар-монГйний розвиток думок, почуттГв i дГяльностГ, матерГального добробуту, високооргаш-зованого суспГльного життя i врГвноважених людських вГдносин. Широта поглядГв Ф. ГГзо, визнання як чинниюв, як забезпечують мо-гутнГсть i добробут суспГльства, так i факто-рГв, що впливають на внутрГшнГй свгт людини, ïï рух вперед, виключала саму можливГсть розриву мГж поняттями культури i цивГлГзацп. ПГсля виходу в свГт його робГт розумГння культури як складово'' цивШзацп стало зага-

льноприйнятим у Францп. Поняття цивШза-цп при цьому утвердилось як основне поняття, за допомогою якого французи виражали свою нацюнальну самосвщомкть.

Франсуа Пзо першим в кторичних досль дженнях поряд зi словом «цивШзащя» як окрема одиниця (в одниш) став вживати слово «цивШзащя» у множит, об'еднуючи тим самим рiзнi цивiлiзацiйнi групи в одну вели-ку. Щоби не бути суперечливим у своему тво-рi, кторик спробував знайти певне пояснен-ня, протиставивши подiбностi факторiв цивь лiзaцli рiзноманiття конкретно-iсторичних форм 'хньо'' взаемодп. Так, стародавш цивШ-зацп, на його думку, принципово вiдрiзнялися вщ сучасно'' европейсько'' тим, що розвивали-ся пiд впливом одного принципу чи ще'. В Сгипть наприклад, основним був теократич-ний принцип, який проявлявся в патернах поведшки, звичках, пам'ятках. В 1ндп так само панував принцип теократп. В шших народiв зустрiчаеться iнша органiзацiя - панування касти завойовниюв; принцип сили пануе в сустльсга, на ньому базуються закони. Бь льшiсть торгових республж (Iонiя, Фiнiкiя та ш.) виражають демократичний принцип. На-вггь у Грецп, серед усiх багатств людського розуму, панувала рiдкiсна едшсть в л^ерату-рi i в мистецтвах. На думку Ф. Пзо, в цих сус-тльствах вам керуе i все вирiшуе будь-яка одна, якщо не едина, сила.

На вiдмiну вiд цих цивШзацш, европейська цивiлiзацiя формувалася пiд впливом рiзних факторiв. Французькому iсторику вона пред-ставляеться багатоманiтною, заплутаною, бурхливою: «в нiй одночасно iснують ва фо-рми, всi начала громадсько'' органiзацГi: духовна i св^ська влада, елементи теократичний, монархiчний, аристократичний, демократичний; ва класи, ва стани суспiльства е змша-ними i переплутаними; усюди представля-ються нескiнченно рiзноманiтнi ступенi сво-боди, багатства, впливу. I ва щ сили перебу-вають у сташ постшно'' боротьби, причому жодна з них не мае переваги над шшими, не пануе безумовно в сустльсга» [6, с. 40]. Якщо давш суспiльства можна уявити собi як вщ-литi за допомогою ушверсально'' форми, то сучасна кторику бвропа представляе зразки всiх систем, вах моделей розвитку. У цьому Ф. Пзо вбачае незаперечну перевагу европейсь-ко'' цивiлiзацГi. Незважаючи на те, що розви-ток вах окремо взятих проявiв людського розуму в европейськш цивiлiзaцГi поступаеться

вiдповiднiй CTopoHi розвитку в давшх цивШ-зацiях, взята в цГлому европейська цивШза-цiя е незрiвнянно вищою за всi iншi. 1снуючи протягом п'ятнадцяти столiть i постшно про-гресуючи, вона просувалася вперед далеко не так швидко, як грецька цивШзащя, але ii про-грес нiколи не припинявся. Вона мае несюн-ченне поле дш, в якому свобода розчищае 1й дорогу. Пiдrрунтям цiеi свободи стала рГзно-манiтнiсть елементiв суспiльного устрою i неможливiсть ix взаемного знищення.

Унiкальнiсть европейсько1 цивiлiзацГi iсторик пов'язуе з особливостями ii виникнення. Вона народилася з хаосу, в якому змшалися рим-ськГ, варварськi та християнськ елементи. ВсГ вони Гстотно вплинули на формування Свро-пи. Початок розквГту бвропи в Середнi вжи Ф. ГГзо пояснював впливом римського права, а подальший розвиток - Гдеями демократа та осо6исто'1 свободи, яю, на думку дослiдника, привнесли варварок племена. Вважаючи дь яльшсть католицькоi' церкви шкГдливою для розвитку сощально-полггичних вГдносин, вГн визнавав корисним вплив християнсько! ре-лГгГ1 на розумовий i моральний розвиток ев-ропейцГв. Принципи, сприйнятГ в перюд на-родження евро^йсь^ цивГлГзацп, були, на думку Ф. ГГзо, по-рГзному втГлеш в цивШзащ-ях окремих европейських краш. Наприклад, англГйська цивШзащя була орГентована не стГльки на розвиток розумових i моральних якостей людей, скГльки на покращення соща-льних ГнститутГв i збГльшення матерГального добробуту. НГмецька цивГлГзацГя представля-лася сповненою духовних скарбГв, проте сла-бкою в соцГальному планГ. Найдосконалшою Гсторику представлялася французька цивШ-защя.

Проте Гсторика ГнодГ брав сумшв щодо ви-ключно прямолГнГйного прогресуючого руху цивГлГзацп, прогресу суспГльства та кожно'1 окремоi' людини. ВГн писав: «Будемо, однак, обережнГ. Не слщ занадто захоплюватися ус-вГдомленням свого щастя i переваги, Гнакше нам загрожують двГ великГ небезпеки: гор-дГсть i лГнощГ. Ми можемо стати надто довГр-ливими щодо могутносп та успГхГв людського розуму, щодо того рГвня освГти, якого ми до-сягли, i, насолоджуючись сво'м теперГшнГм становищем, втратити здатшсть до подаль-шо'1 дГяльностГ. ... меш здаеться, що ми постшно вагаемося мГж двома протилежностя-ми: нас засмучують дрГбницГ, а з шшого боку, ми дрГбницями ж задовольняемося. У бажан-

нях наших, у думках, в уявГ ми до крайношдв вразливГ, вимогливГ та безмежно честолюбш; але коли справа доходить до реального жит-тя, коли для досягнення мети необхщш жер-тви i зусилля, ми втомлюемося i опускаемо руки. Ми падаемо духом майже так само легко, як нетерпляче бажаемо чогось. ...1нод1 ми, здаеться, готовГ знову повернутися до начал варварсько'' бвропи: до грубо'' сили, нахабст-ва, обману, настГльки звичних явищ чотири -п'ять столГть тому. Але навггь i поступившись цш спокуа, ми не знаходимо в собГ нГ завзято-стГ, нГ дико'' енергп людей того часу, як бага-то страждали i, незадоволенГ сво'м становищем, постшно прагнули вийти з нього. Ми задоволеш сво'м становищем, не будемо ж ризикувати ним заради неясних бажань, час здшснення яких ще не настав. Нам багато дано, з нас багато i спитають; ми повинш будемо дати нащадкам строгий звгг у сво'й дГяль-носп; суспГльство i уряд - тепер однаково ш-длягають дослГдженню, звГту, вщповщально-стГ. Станемо ж твердо i неухильно дотриму-ватися начал нашо'' цивГлГзацп: правосуддя, законностГ, гласность свободи, нГколи не за-буваючи, що якщо ми справедливо вимагае-мо, щоб шчого не було приховано вщ нас, то i самГ е на виду у всього свГту, який i нас у свою чергу пщдасть допиту i суду» [6, с. 35-36].

Як i Вольтер, Ф. ГГзо вбачае у цивШзацп факт фГлософп кторп, науки, що намагаеться думкою охопити весь свГт. Кожну цивШзащю не-обхГдно вивчати крГзь призму не'' само'', проникнута в сутшсть ïï явищ зсередини, поди-витися на не'' з погляду ïï творщв. Таким чином, Ф. ГГзо робить першу спробу перетвори-ти поняття цивШзацп на категорш Гсторич-но'' науки, що формувалася. Вш прагне затве-рдити поняття цивШзацп як поняття, що вь дображуе певнГ ГсторичнГ факти. Французький дослщник хоче бути Гсториком, уникаю-чи щеологп, але, обГрунтовуючи новий статус поняття цивШзацп, вГн подекуди занурюеть-ся в абстрактш мГркування, що не дае йому вщшти вГд сво'х попередниюв. ЦивГлГзацГя для нього врештГ-решт виступала певною су-купнГстю досягнень, яка визначаеться зовш-шнГм спостерГгачем. У будь-якому випадку, вплив Ф. ГГзо на сучасниюв був величезним. ВГн не став у повному розумшш родоначальником ново'' концепцГ' цивШзацш, але його творча дГяльшсть створила передумови для виникнення теорш локальних цивГлГзацш або етнографГчних теорГй цивШзацп.

У серединi XIX ст. французький ромашст, со-цiолог, творець аршсько'' расово'' теорп' Жо-зеф Артюр де Гобiно (1816 - 1882) головною проблемою кторп назвав проблему занепаду i смертi цивiлiзацiй. Ус цивШзацп, як вiн вважав, кнують лише певний промiжок часу, але европейська цивiлiзaцiя вiдрiзняeться вiд шших тим, що !!' представники першими змо-гли усвiдомити !'!' минущдсть. Полемiзуючи з Ф. Гiзо, який стверджував, що цивiлiзaцiя - це факт, Ж. де Гобшо наполягав на тому, що ци-вшзащя не е фактом. ЦивШзащя - «це низка, зчеплення фак^в, быьш-менш логiчно з'еднаних один з одним i викликаних зггк-ненням щей, часто досить численних, а ще!' та факти безперервно заплщнюють одне одного. Iнодi такий безперервний колооб^ е нас-лiдком першорядних принципiв, iнодi цей на-слщок являе собою стaгнaцiю, але в кожному рaзi цивiлiзaцiя не е фактом - це пучок фак^в та щей; це стан, в якому знаходиться людське сусшльство, це середовище, в якому йому до-велося опинитися, яке воно створило, яке вщ нього походить i в свою чергу на нього впли-вае.

Цей стан мае сильний характер узагальнення, яким факт школи не характеризуеться; вш зазнае безлiчi вaрiaцiй, яких факт не м^ би витримати без того, щоби не зникнути, i разом з тим вш абсолютно не залежить вiд форм прaвлiння, осюльки iснуе i розвиваеть-ся i при деспотизмi i при лiберaльному режи-мi i не перестае кнувати нaвiть тодi, коли су-спiльнi потрясiння змiнюють або взaгaлi тра-нсформують умови полiтичного життя» [5, с. VIII]. Ознаками цивШзацп французький ми-слитель вважав стабыьшсть, мирне ствкну-вання окремих штереав, неприйняття наси-льства i сощабельшсть. Свое уявлення про цивiлiзaцiю вш коротко висловив так: цивШ-защя - це «стан вщносно'' стабильность в якому iндивiдууми намагаються задовольнити сво'' потреби без шкоди для iнших, вдоскона-люють свш ментaлiтет i сво'' звича'» [5, с. IX].

Основна думка книги Ж. де Гобшо «Досвщ про нерiвнiсть людських рас» полягае в тому, що людська цивШзащя перебувае в стан занепаду, який неможливо пояснити нi волею Бога (як це робив Боссюе), ш занепадом мораль ш впливом клiмaту. Причина зла, на думку Гобшо, знаходиться в самш людиш: у момент зародження людсько'' цивШзацп ра-си, хоча вщ природи i нерiвномiрно обдаро-ваш здiбностями i талантами, були чисть На-

ступш ж нескшченш м^рацп призвели до змшування цих спочатку чистих рас. Це i стало причиною того, що людство опинилося нездатним до нескшченного саморозвитку. Ж. де Гобшо ыюструе цю тезу iсторiею первь сних аршщв, якi були, на його думку, найбла-городнiшою з людських рас: м^руючи з Центрально'' Азп, вони розчинилися в менш чистих жовтш та чорнiй расах. Отже, рай не-доступний для сучасно'' людини, хоча окремi iсторичнi ситуацп породжують особистостей, якi дивом зберегли свою первкну чистоту. Але цi винятки не здатш призупинити зага-льний занепад людсько'' цивiлiзaцГi.

Отже, Ж. де Гобшо найважлившим чинником вторичного процесу вважав расу. Вiн розрiз-няв три чистi раси (быу, жовту i чорну) i чис-леннi змiшaнi типи, що виникли шляхом схрещування рас. Чиста раса е незмшною i мае певш культурнi здiбностi. ЦивiлiзaцГi, що були створеш рiзними расами, не мали дiaло-гу, оскiльки рaсовi обдарування у рiзних рас принципово рiзнi. Якщо раса е чистою, то й об'еднуе певна ментальна ( як i кровна) ед-шсть. При змiшувaннi кровi виникае дисгар-монiя у поглядах, що веде до морального i со-щального хаосу. Цивiлiзaцiя починае втрача-ти сво'' життевi сили i творчий дух, деградуе i гине: «оргашзуючий характер будь-яко'' цивь лiзaцГi визначаеться самою очевидною озна-кою домшуючо'' раси; цивiлiзaцiя змiнюеться, трансформуеться в мiру того, як ця раса сама тддаеться змiнaм; саме в рамках цивШзацп протягом бiльш-менш тривалого перюду продовжуе дiяти iмпульс, якого колись нада-ла 'й зникла раса, ь отже, система, що сформу-валася в суспiльствi, являе собою факт, який найяскравше свщчить про конкретнi здiбно-стi та рiвень народу - це найкраще дзеркало, в якому народ вщображае свою шдивщуаль-

шсть» [5, c. IX]. Так була створена расово-антропологiчна теорiя, засновником яко'1 став Ж. де Гобшо.

ВИСНОВКИ

Лiберальний щеал цившзацп, що мав у пер-шiй половинi XIX ст. нормативний характер, поступово став витискатися поняттям лока-льноï цивiлiзацГï. Право на ушверсальну зна-чущiсть, на яке претендувала тальки европейська цивШзащя, поширилося й на iншi цивь лiзацГï, ïx голос зазвучав у повну силу, що до-коршно змiнило пiзнавальну ситуацiю в сус-пiльниx науках i гуманитарному знаннi. Лока-льнi цивiлiзацГï набули щншсного змiсту i пе-ретворилися на самостшний об'ект iнтересу вчених. Теорп цивiлiзацiй зазнали кардина-льних змш протягом останнix десятилiть, активно реагуючи на динамiчнi зрушення, що визначають сучасний свГтовий розвиток. Сьо-годнГ в контекстi глобалiзацiйниx процесiв осьовою проблемою виступае взаемодiя ци-вiлiзацiй. ВГд конструктивно1 сили геополпи-чних, культурних, екологiчниx, сощальних та економiчниx проектiв залежить майбутне всього людства. Наростаюча загроза з^кнен-ня цивiлiзацiй може стати «лебединою тс-нею» людства, i для самозбереження та пода-льшого розвитку св^во! цивiлiзацiï не iснуе шшого виходу, крГм вироблення певноï стратеги, меxанiзмiв дiалогу, спiвробiтництва та партнерства цив^зацт i держав [1; 2].

Саме тому нагальною потребою е формуван-ня необxiдниx свгтоглядних позицГй, якГ сприятимуть порозумГнню рГзних цивШза-цГйних свГтГв; кардинальних змш, спрямова-них на гармонiзацiю людини i сустльства, а також людини i природи [8].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ / REFERENCES

1. Danylova, T. (2016). The Theory of Civilizations through the Lens of Contemporary Humanities.

Anthropological Measurements of Philosophical Research, 9, 55-62. doi 10.15802/ampr2016/72231

2. Danylova, T. (2016). The Desire for Recognition in the Context of Francis Fukuyama's Universal

History. Anthropological Measurements of Philosophical Research, 10, 69-77. doi 10.15802/ampr.v0i10.87303

3. Durant, W., & Durant, A. (1993). The Story of Civilization. New York: MJF Books.

4. Giddens, A. (2003). Runaway World: how globalization is reshaping our lives. New York: Routledge.

5. Gobineau, J. (2001). Opyito neravenstve chelovecheskih ras [Essai sur l'inégalité des races humaines].

Moscow: Odissej (in Russian)

[Гобино, Ж. (2001). Опыт o неравенстве человеческих рас. Москва: Одиссей].

6. Guizot, F. (2007). Istoriya tsivilizatsii vEvrope [Histoir de la civilisation en Europe]. Moscow:

Territorija budushhego (in Russian)

[Гизо, Ф. (2007). История цивилизации в Европе. Москва: Территория будущего, 2007].

7. Ionov, I., & Hachaturyan, V. (2002). Teoriya tsivilizatsiy otantichnosti do kontsaXIXveka [The Theory

of Civilizations from Antiquity to the End of the 19th century]. Saint Petersburg: Aleteyya (in Russian)

[Ионов, И., & Хачатурян, В. (2002). Теория цивилизаций от античности до конца XIXвека. Санкт-Петербург: Алетейя].

8. Naess, A. (1992). Deep Ecology for the 22nd Century. The Trumpeter, 9(2). Retrieved from

http://trumpeter.athabascau.ca/index.php/trumpet/article/view/432/708

9. Salata, G.V., Danylova, T.V. (2016). Uchrezhdeniya konsolidirovannoy informatsii, ili informatsionno-

bibliotechnyie tsentryi Ukrainyi, v usloviyah evrointegratsii: k postanovke problemyi [Institutions of consolidated information, or information librarian centres of Ukraine, in the context of European integration: the problem statement]. Young Scientist, 8(35), 253-256 (in Russian)

[Салата, Г., & Данилова, Т. (2016). Учреждения консолидированной информации, или информационно-библиотечные центры Украины, в условиях евроинтеграции: к постановке проблемы. Молодий вчений, 8(35), 253-256].

10. Yakovets, Yu. (2003). Globalizatsiya i vzaimodeystvie tsivilizatsiy [Globalization and Interaction of

Civilizations]. Moscow: Economics (in Russian)

[Яковец, Ю. (2003). Глобализация и взаимодействие цивилизаций. Москва: Экономика].

11. Yakunin, V., Bagdasaryan, V., Kulikov, V., & Sulakshin, S. (2009). Variativnost i tsiklichnost

globalnogo sotsialnogo razvitiya chelovechestva [Variability and Cyclicity of the Global Social

Development of Mankind]. Moscow: Scientific Experiment (in Russian)

[Якунин, В., Багдасарян, В., Куликов, В., & Сулакшин, С. (2009). Вариативность и

цикличность глобального социального развития человечества. Москва: Научный

эксперт].