CC BY
8Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 23 (62). № 2. 2010 г. С. 36-43.
УДК340.1:35.072.1:323.174(4) «312»
ТЕОРЕТИЧН1 ПРОБЛЕМИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ СУЧАСНОГО еВРОПЕЙСЬКОГО АВТОНОМ1ЗМУ ТА РЕГ1ОНАЛ1ЗМУ
Мальцева С. В.
Тавршський нацюнальний ушверситет 1м. В. I. Вернадського, Симферополь, Украта
Дослщжуеться автономiзм та репона^зм як форми децентра^зацп на засадах передачi владних повноважень i функцш автономним структурам. Висв^люються теоретичнi i практичнi аспекти про-блеми автономiзму на европейському континентi.
Ключовi слова: автоно]шзм, децентралiзацiя, континент, регiоналiзм.
Проблематика автоном1зму, регюнатзму { трансграничного сшвроб1тництва в сучасному свт та сучаснш Сврош, зокрема, е актуальною категор1ею теорп держа-ви { права. 1нтегращя Укра!ни до Свропи ставить на порядок денний перш за все, штереси и регюнального розвитку.
По-перше, евроштегращя - це не просто процес зближення економш европей-ських держав та !х пол1тичних систем, це - зближення цившзацшних засад р1зних за своею ментальшстю народ1в Свропи.
По-друге, евроштегращя схвдноевропейських держав не може здшснюватися бюрократичними методами - ршенням центральних уряд1в та парламенпв. У цьому сенс евроштегращя - це в основному «низовий» процес, де розвиток мюцевого са-моврядування, локального благоустрою, регюнально! культури мае значно бшьше значення, шж ршення прийнят федеральними органами влади.
По-трете, Украша як держава у спещальному значенш цього слова взагат не може бути шкуди штегрована, штегращя можлива для Укра!ни лише як для держа-ви, яка штегруе сво! окрем1 елементи на регюнальному р1вш. Це значить, що майбу-тне Укра!ни як европейсько! держави буде виршуватися як центральними органами влади, так { у регюнах, { що Укра!на як европейська держава може вщбутися пере-важно на кваз1регюнальному р1вш.
Водночас евроштеграцшш процеси складш, триват й потребують глибокого наукового анатзу. А у св1тл1 методолопчних змш у сучасному в1тчизняному зако-нодавств1 особливо важливим видаеться теоретичний анатз цих процешв, що и складае мету дано! стат.
Чинна Конститущя Укра!ни закршлюе !! уштарний державний устрш з певними протир1ччями з юторичним минулим держави. Окрем1 регюни Укра!ни мають тра-дицп власного самоврядування { часто виступали в якост суб'екпв юторичного процесу, а в деяких 1з цих регюшв юнуе 1 сьогодш регюналютичний рух. Ця обста-вина пояснюеться складшстю формування територп держави, частини яко! у р1зш часи входили до складу не просто р1зних кра!н, але 1 р1зних сощокультурних систем.
До таких територш, в першу чергу, належить Автономна Республша Крим. З кшця 1980-х роюв на швостров1 розпочався активний регюналютичний рух, який досяг певних усшх1в, зокрема, був вщновлений автономний статус регюну, юнува-
вший у першш половит ХХ столггтя. Разом з тим, приклад Кримсько! автономи демонструе цiлу низку протирiч i проблем, iснуючих в Укра!ш як у взаемовщноси-нах центра i регiонiв, так i пов'язаних з внутршшм розвитком регiоналiзма.
Цшком природно, що цi питання по^зному постають i перед iншими типами держав. Особливо це стосуеться питань автономи, тому, що у правовш доктриш за-рубiжних кра!н автономiя розглядаеться як одна iз форм децентралiзацu влади, як спосiб подшу по вертикалi повноважень мiж центром i нижчими рiвнями [1, с. 44].
Заслуговуе на наш погляд точка зору стосовно поняття «автономiя» викладена укра!нськими правознавцями.
Автономiя - це вщносно самостiйнi у здшсненш державно! влади або мiсцевого самоврядування територiальнi утворення у межах певно! держави. Такими утворен-нями, зокрема е: республша, область, округ - у Росшськш Федераци, область в 1с-пани, 1тали; губернiя - у Фшлянди; окружнi регiони - у Гренланди, Дани тощо. Ав-тономiя може бути державно-територiальним утворенням у складi федеративно! держави або адмiнiстративно-територiальним утворенням у складi уштарно! чи федеративно! держави. Державно-територiальна або полiтична автономiя склалася у колишньому СРСР у виглядi союзно! республiки. Вона дiе у сучаснш Росi!. Для по-лiтично! автономи характерна наявшсть окремих ознак держави, бшьший обсяг са-мостiйних прав, у порiвняннi з адмiнiстративно-територiальною автономiею. Це -власна конституцiя, сво! самостiйно сформованi органи законодавчо! i виконавчо! влади, символи i столиця; тут поряд iз загальнодержавними ддать сво! закони.
Адмiнiстративно-територiальна автономiя не мае ушх названих ознак i поши-рюеться тiльки на сферу управлшня. I! правовий статус визначаеться спещальним актом держави, на територи яко! вона створена [2, с. 23-24].
Необидно зазначити, що у зв'язку с штеграцшними процесами у Сврош з'явились i новi шдходи до проблеми автономi!. Прибiчники створення об'еднано! Свропи висувають тезу про кризу нацюнально! державностi. Цю позищю займають перш за все п науковцi, хто виступае за европейську штегращю на основi об'еднання суверенних держав [3, с. 55]. Пщтримуеться вона i тими вченими, хто бачить майбутне Свропейського континента у створенш «Свропи регiонiв». Зокрема, з щею iдеею виступае теоретики шотландсько! нацiонально! партi!.
Широке визнання у правових доктринах окремих кра!н i на практицi отримала територiальна автономiя, яка сьогоднi склалася у виглядi двох типiв. Перший - це надання частинi територi! держави бшьш широких прав, нiж шшим, беручи до уваги особливостi юторичного, економiчного характеру, а також наявшсть компактно проживаючо! групи, яка вщповщае статусу «нацiональна меншина» (Францiя, Дашя, Фiнляндiя та iншi).
Другий - надання спещального статусу територiальним утворенням у межах вше! кра!ни. Своерщне вирiшення державного устрою було прийнято в Iталi! та 1с-пани. Статус автономi! тут отримали не окремi частини територi!, а процес автоно-мiзацi! охопив всю державу. У цих державах застосовано як нацюнально-територiальну так i адмшютративну автономiю.
У вiдповiдностi до правово! доктрини европейських демократiй поняття «авто-номiя» «самоврядування» та «мiсцеве право» - багато у чому щентичш.
Розвиток мюцевого самоврядування вщбуваеться на основi принципу субсища-рностi, в основi яко! знаходиться принцип передачi низки повноважень вщ центрально! влади мiсцевим органам влади, здатним виконувати !х найбшьш ефективно [3, с. 56].
Передача повноважень центральними органами держави органам мюцевого самоврядування була здшснена у кшщ ХХ столотя державами, яю пiдписали i рати-фшували Свропейську хартiю про мiсцеве самоврядування [4, с. 68-69].
З метою подальшого розвитку принципу субсидiарностi шд егiдою Ради Свро-пи у 1997 р. була розроблена Свропейська харпя про регiональне самоврядування [5]. Зазначеним нормативно-правовим актом регюнам надаеться право вести дiя-льнють з мiжнародного та трансграничного сшвробгтництва у вiдповiдностi до процедур, встановлених внутрiшнiми державними законами.
Участь регюшв в управлiннi державою здшснюеться через вiдповiдне предста-вництво регюшв у законодавчих або адмшютративних органах та консультаци мiж органами влади центрального уряду i структурою, яка представляе регiони. У систему регюнальних органiв входить Асамблея, яка обираеться шляхом вiльних i пря-мих виборiв таемним голосуванням, виконавчий орган, шдзв^ний Асамбле!. Разом з тим держава збер^ае за собою право контролювати нормативш акти регюнальних оргашв у вiдповiдностi до процедур, яю передбаченi конституцiею або законом.
У сучаснш правничiй думцi вщсутнш единий пiдхiд до розумiння поняття «ре-гiону». На наш погляд, найбшьш важливi ознаки регiона сформульоваш в енцикло-педi! «Британiка»: Регюн - формуючий единий простiр, гомогенний за певними об-раненими критерiями, який вiдрiзняеться вiд сусiднiх просторiв або регiонiв за цими ж критерiями. Це iнтелектуальна конструкцiя, створена шляхом вщбору певних рис, значущих для конкретно! проблеми, при ^норуванш iнших рис, що розглядаються як незначш [6, с. 1003].
На основi такого визначення видiляються два способи щентифшаци регiона: нормативний та анал^ичний. З нормативно! точки зору регюн е одиницею адмшют-ративно-територiального подiлу держави. Видiлення таких одиниць полегшуе про-цес планування та робить управлшня територiею бiльш ефективним. Бшьшють ев-ропейських кра!н подшено на регiони, подiбнi росiйським суб'ектам федераци. Не-долiком такого тдходу е недостатня увага до сощально-культурного розвитку насе-лення.
Аналiтичний пiдхiд до визначення регюна засновано на функцюнальних крите-рiях, таких, як географiчнi або соцiоекономiчнi. На вiдмiну вщ нормативного, аналi-тичний пiдхiд не орiентуеться на полiтичну практику. Регюн розглядаеться не як об'ект урядових реформ, а як об'ект наукового аналiзу, який дозволяе вивчати рiзнi особливосп просторового подiлу територi!.
Але на наш погляд щ тдходи е недостатнiми для розумiння регiоналiзма i ви-никаючих при цьому процешв. Для визначення поняття «регюн» необхщно викори-стати бiльш широкий соцюлопчний i культурологiчний пiдхiд. Так, Левш I. Я. про-понуе наступне визначення: Регюн - територiальна цившзацшно-культурна спiль-нiсть, суттевих, усталених i динамiчних ознак життедiяльностi людей [7, с. 9].
Таким чином при визначенш показниюв деволюцп регюна необхщно врахову-вати як природш так { культурш особливосп. Доповнюють поняття «регюн» конце-пцп сучасних европейських науковщв. Зокрема, Ктнг М. робить важливий висно-вок про те, що термш «регюн» сшввщноситься з поняттям простору. Регюн, таким чином, виступае як перехрестя р1зних простор1в: територ1ального, пол1тичного, еко-ном1чного, функцюнального та простору сощально! взаемодп [8, с. 11].
Методолопю розумшня поняття «регюн» на монограф1чному р1вш дослщив шведський вчений Хеттне Б. В основ1 концепци Хеттне Б. лежить розумшня регюна як процеса: Регюн - це процес. Регюни завжди деволюцюнують и постшно змшю-ються. Як нащя, регюн - це уявне ствтовариство, 1 як нащя вш мае територ1альну основу. Це перший крок доверху по драбиш «регюнальносп» [9, с. 327].
Наукова неоднозначшсть у трактовщ поняття «регюн» виявилась, зокрема, у термшолопчнш плутаниш похщних понять, таких, як «регюнатзм» та «регюналь защя».
Регюнатзм - це сукупшсть соцюкультурних { полгтичних рух1в, яю виступають проти ушфшаци та необгрунтованих об'ективною необхвдшстю централ1заторських тенденцш в багатьох сферах життя народ1в { держав, а також вщповщна система по-гляд1в. Основним об'ектом регюналютично! критики е гшертроф1я державно! рег-ламентаци життя оргашзованих у простор! або юторично сформованих сшвтова-риств - регюшв, що мають культурну, етшчну, релтйну, господарську, географ1чну та шшу специфшу, а також самостшш регюнальш штереси [9, с. 328].
У бшьшосп захщних та в1тчизняних дослщженнях регюнатзм асощюеться з певною формою щеологи та !! наслщками. Зокрема Ктнг М. розглядае регюнатзм юторично - як щеолопю регюнально! елгти р1зних держав Свропи, вперше сформу-льовану в Х1Х стол1тп, пов'язану з реакщею на процеси 1ндустр1ал1зацп, модершза-ци, секуляризаци. Такий регюнатзм автор називае «висхщним» регюнатзмом. Не-зважаючи на суттев1 вщмшносп в аргументаци, метою р1зних вид1в регюнал1зма був { залишаеться рух до бшьшо! регюнально! автономи [10 с. 14-15].
На основ! характеристик регюнально! системи Шм1тт-Сгнер П. виокремлюе п'ять тишв регюнатзма: старий, новий, постмодернютський, транснацюнальний та м1ждержавний [11, с. 10-16].
Старий регюнал!зм представлено у бельгшськш Фландри, що являеться по сут проявом етнонацюнатзму, кшцевою метою якого е створення нащонально! держа-ви. Новий регюнатзм вщр!зняеться вщ старого тим, що не потребуе повно! автономи, виступаючи за децентратзащю держави, у склад! яко! знаходиться регюн.
Вщмшною рисою постмодернютського регюнатзма е вщсутнють прив'язаност його завдань до регюнального простору, ор!ентащя не на досягнення бшьшо! регюнально! автономи, а економ1чний розвиток шляхом тдсилення конкурентноздатно-ст регюнальних тдприемств в умовах глобатзованого ринка.
Транснацюнальний регюнатзм вщр!зняеться вщ попередшх тишв тим, що на-магаеться створювати внутршню регюнальну програму за рахунок зовшшнього сшвроб!тництва - трансграничного 1 м!жрегюнального. Цшнютю такого рагюнатз-ма е европейська штегращя, а його конкретним прикладом е юнуюч! в Сврош тран-сграничш регюни, так зван еврорегюни.
Останнш, п'ятий тип регюнатзма отримав назву мiждержавний. Вш характе-ризуеться участю нацiональних держав в ролi регiональних виконавцiв, яю передба-чають мету забезпечення безпеки або розвитку в середиш регюна економiчного спiвробiтництва. Прикладом такого регiоналiзма е полiтичнi, военнi та економiчнi блоки - НАТО, ЕС, ВТО та iншi [12].
Що стосуеться термша «регiоналiзацiя», то бiльшiсть авторiв вважають !! як процес, породжений регюналютськими рухами, тому мета регiоналiзацi! залежить вiд мети конкретного руху. В бiльш широкому iнституцiальному сенсГ, регюналГза-цiя традицiйно розглядалась як процес створення нового (мГж центральним i мюце-вим) рiвня у територiальнiй органiзацi! держави.
На наш погляд, суть сшввщношення «регiоналiзм» i «регiоналiзацiя» грунтовно сформульовано у визначенш фiнського науковця Ляхеемякi-Смiт К.: Регiоналiзацiя як полiтико-адмiнiстративний процес, при якому регюни стають релевантними оди-ницями аналiзу для економiчно! i полГтично! дiяльностi, а також розповсюдження товарiв i послуг. У цьому сенс регiоналiзацiя може розглядатися як «регiоналiзацiя зверху» або деволюцiя держави, тобто регюни стають об'ектом урядових реформ [13].
Одночасно цей науковець розглядае регiоналiзацiю як процес мобшзацп, при якому мобшзуються «знизу», тобто приходять до саморозумшня нових можливос-тей та обмежень, яю з'являються пiд впливом мiжнародних тенденцiй i полiтики (наприклад европейського законодавства) i активiзують ресурси для стратепчних дiй спiльно з мiжнародними партнерами, у тому числГ для використання фiнансових можливостей, що надаються Евросоюзом.
А регiоналiзм вш розглядае як iдеологiю i мотиващю, якi лежать в основi внут-рiшньо! мобiлiзацi! («регiоналiзацiя знизу»), так i зовнiшньо! мобiлiзацi! («регюналь защя зверху») i якi намагаються просувати регiони як одиницi аналiзу, рiвень дГяль-ностi та сферу полггично! мобiлiзацi! [13].
Зазначимо, що такий шдхщ обгрунтований, якщо ми розглядаемо регюн з точки зору полггично! науки. Якщо ж ми розглядаемо його, у вщповщносп до концепцп росiйського дослiдника Баригiна I. М., як «мiждисциплiнарне проблемне поле», то необхщно до цього доповнити Г уявлення про нього як результат реалiзацi! «еконо-мГчного процесу», пов'язаного Гз створенням вщносно самодостатньо!, конкурент-ноздатно! економГчно! системи та соцюкультурного процесу - вГдбудови самодостатньо! соцюкультурно! системи. Зазначений пГдхГд дозволяе також розглядати регюн як особливий полГтико-економГчний Г соцюкультурний комплекс, в якому, все ж таки полГтична складова, у певних випадках, буде виконувати головну роль.
Хеттне Б. видГляе п'ять стадГй регюналГзаци: регГональний простГр, регГональ-ний комплекс, регюнальне суспГльство, регГональне спГвтовариство, регюнальна ГнституцГоналГзована полГтГя. Сам автор визнае, що такий тдхщ мае сенс в першу чергу для макрорегюшв, тобто, мГждержавних об'еднань [14, с. 7-8].
Вщзначимо, що такий тдхщ пГдтримуеться Г Марку Ж., проте обсяг поняття регГоналГзацП Гстотно розширюеться. ВГн, зокрема, виокремлюе п'ять титв регГона-лГзацП [15, с. 12-21].
Викладене дае шдстави для наступних висновюв. Адмшютративна регюналГза-щя передбачае створення оргашв державою Г !й шдпорядкованих, яю надшяються певною юридичною автономГею, вщповщними шструментами у сво!й дГяльносп Г завдання яких лежить у площиш заохочення регюнального економГчного розвитку, спираючись на мобшзащю мюцевих колективГв та економГчних оргашзацш (Болга-рГя, Естошя, Грещя, ЛатвГя та шшГ).
РегюналГзащя без створення територГального колективу передбачае перебудову юнуючих територГальних колективГв у напрямку «регюналГзацп». Тобто вони при-ймають на себе функци регюнального характеру та економГчш завдання регюналь заци (НГмеччина, ХорватГя, 1рландГя, Литва та шшГ).
При регюнальнш децентралГзацп мова йде про створення нового територГаль-ного колективна регюнального рГвня. Зазначений тип регюналГзаци не змшюе структуру держави, а !! заклади стають територГальними колективами промГжного рГвня (Дашя, Франщя, Польща, ЧехГя та шшГ).
Регюнальна автономГя виходить Гз визнання особливостей етшчного, культурного та лшгвютичного характера. За цими ознаками за регюнами визнаеться бшьш широка автономГя. Це може привести до юридичного закршлення регюнально! ор-гашзацп (Бельпя, 1спашя, 1талГя та шшГ).
РегюналГзащя федерально! держави здшснюеться у межах федеральних оди-ниць. Федеративш держави бшьш старГ, шж регюнальна гдея, за виключенням бель-гшсько! Конституци 1994 р. У федеративних державах можуть здшснюватися рГзш способи регюналГзаци, у залежност вщ обставин (НГмеччина, АвстрГя, Бельпя, ШвейцарГя). 1нодГ у межах одше! федеративно! держави змшуються два рГзних типи регюналГзаци. Наприклад Бельпя конституцшно е федеративною державою, але ш-ституцшна динамГка мае в основГ регюнальну автономГю.
Оргашзацшний комггет з мюцевих та регюнальних влад Ради Европи видшяе три моделГ регюналГзаци: а) регюналГзащя без створення регюнального рГвня; б) регюнальна децентралГзащя та в) полГтична регюналГзащя. Перша модель регюна-лизацп не плануе створення нового територГального рГвня, але передбачае присто-сування юнуючих шститутГв до завдань регюналГзацп. РегюналГзащя на основГ дру-го! моделГ е прикладом створення у державГ нового регюнального рГвня управлшня. При цьому новГ адмшютративш органи надшяються такими ж правами Г повнова-женнями, якими надшеш в цш державГ мюцевГ органи влади, але у бшьш широкому географГчному контекстг Зазначений процес вщбуваеться у Об'еднаному КоролГвс-твГ, Швецп, Кмеччиш. Третя модель регюналГзаци може бути характерною як для кра!н у цшому (1спашя, 1талГя, Бельпя), так Г для окремих регюшв (Корсика). Ця модель передбачае не просто створення нового адмшютративного рГвня з обмежен-нями повноваженнями, але Г надшення його значними полГтичними правами [16, с. 46, 47].
У науковш лГтературГ автори поняття регюналГзащя використовують як сино-шм понять децентралГзащя Г деволющя. Сучасш вчеш ХГкс Д. та Камшсю Б. виок-ремлюють три можливих сценари у розвитку децентралГзаци: деконцентращя, деле-гування Г деволющя [17]. Деконцетращя центрально! влади означае передачу обме-жених повноважень на нижчГ рГвш управлшня. Делегування означае передачу мене-
джерських обов'язюв для ршення спещальних завдань органiзацiям, яю знаходяться за межами звичайно! державно! структури. Деволющя означае передачу суттевих полiтичних повноважень автономним органам, яю не знаходяться пiд контролем центральних органiв влади.
Таким чином репонатзащя е одним iз елементiв децешратзаци, коли остання направлена на репональний рiвень.
Список лiтератури
1. Государство, право и межнациональные отношения в странах западной демократии. - М. : Юрид. Лит., 1993. - 445 с.
2. Юридична енциклопед1я: в 6 т. /Ред кол.: Ю.С. Шемшученко (вщп. Ред.) та in. - К.: «Укра'шська еnциклопедiя». - . -
Т.1. А-Г. - 1998. - 846 с.
3. Фадеев Т. М. Европейский Союз: федералистские концепции европейского строительства / Т. М. Фадеев. - М. : Проспект, 1996. - 455 с.
4. Хадлис, Плоннер К., На пути к демократической децентрализации: перестройка региональных и местных органов власти в новой Европе. I Европейская Комиссия / Хадлис, К. Плоннер. Brussels, 1995. - 125 с.
5. Проект рекомендации по Евпропейской хартии о региональном самоуправлении /Совет Европы. Конгресс местных и региональных властей Европы. (Палаты регионов). - Страсбург, 1997. 3-5 июля.
6. The New Encyclopedia. Vol. 9. P. 1003.
7. Левиш И. Я. Единая или триединая Европа (традиционная и инновационная парадигмы) / И. Я. Левиш //Социогуманитарные знания. - 1999. - № 3. - С. 1-15.
8. Keating M. Is there a regional level of government in Europe? / М. Keating //Le Cales P.,Leguesne C. Regions in Europe. London. - 1998: Routtedge. - P. 7-21.
9. Hettne B. The Europeanization of Europe: endogenous and exogenous dimensions/ В. Hettne//European Integra-tion. - 2002. - Vol. 24 № 4. - 442 р.
10.Федерализм / [Энциклопедия]. - М. : Издательство МГУ, 1998. - 558 с.
11. Schitt-Egner P. The Concept of «Region»: Theoretical and methodological notes on its reconstruction / Р. Schitt-Egner //European Integration. - 2002. - Vol. 24. № 3. - Р. 10-16.
12. Schitt-Egner P. The Concept of «Region»: Theoretical and methodological notes on its reconstruction / Р. Schitt-Egner //European Integration. - 2002. - Vol. 24. № 3. - P. 10-18.
13. Lahttenmari-Smith K. Globalization regionalization and the rest //Brockett S., Dalstrom M. Spatial Development trends. Nordic Countres in a European context. - Stocholm: Nordrgio. - 2004. - P. 17-40.
14. Hettne B. Inotai A. The new regionalism: implications for global development and international se-cu-rity / В. Hettne, А. Inotai. - Helsinki: The United Nations University. - 1994. P. 7 - 8.
15. Marcou G. Le collectivites locales du nivean intermediare en Europe.Experiences et reformes. Rapport / G. Marcou. - Madrid, 2007. P. 12 - 21.
16. Яровой Г. О. Регионализм и трансграничное сотрудничество в Европе / Г. О. Яровой. - СПб. : Норма, 2007. - 338 с.
17. Hicks D. N. Kaminski B. Local Govemment Reform and Transition from Communism: The Case of Poland / D. N. Hicks, B. Kaminski // Joumal of Developing Societies. - 2009. - Vol. 11. № 1. - P. 1-20.
Мальцева Е. В. Теоретические проблемы исследования современного Европейского авто-номизма и регионализма / Е. В. Мальцева // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. - 2010. - Т. 23 (62). № 2. 2010. - С. 36-43.
Исследуется автономизм и регионализм как формы децентрализации на основах передачи властных полномочий и функций автономным структурам. Освещаются теоретические и практические аспекты проблемы автономизма на европейском континенте.
Ключевые слова: автономизм, децентрализация, континент, регионализм.
Maltseva E. Theoretical problems of research of a modern European car-nomizma and a regionalism / E. Maltseva // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2010. - Vol. 23 (62). № 2. 2010. - P. 36-43.
Autonomism and a regionalism is investigated as decentralization forms on the base of transfering of imperious powers and functions to independent structures.Theoretical and practical aspects of autonomism on the European continent are being developed.
Keywords: autonomism, decentralization, continent, regionalism.
nocmynurn e pedaKU,uK> 14.12.2010 г.
