5. Митрополит Иоанн. Одоление смуты. Слово к русскому народу // Труды митрополита Иоанна. — СПб., 1996.
6. Патрютизм в систем формування громадянина суверенно! Украши — Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.dubr.org.ua/konf_6.html
7. Патрютизм в умовах глобалiзацii [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// www.dubr.org.ua/konf_2.html.
ПАТРИОТИЗМ И ПРАВОСЛАВЬЕ
Кротюк В. А.
Рассмотрены вопросы взаимосвязи православья и патриотизма. Отмечено негативное воздействие глобализационных процессов на уровень патриотизма молодежи. Выделены типы патриотизма в зависимости от степени духовного развития личности.
Ключевые слова: ценности, патриотизм, религия, православье, экуменизм. PATRIOTISM AND ORTHODOXY
Krotyuk V. A.
Issues of Orthodoxy and patriotism relation are considered in the article, the negative influence of globalization processes on the patriotism level of the youth is emphasized. Types of patriotism depending on the degree of spiritual development of the personality are defined. Keywords: values, patriotism, religion, Orthodoxy, ecumenism.
УДК 159.9
А. С. Дорошкевич, кандидат фшософських наук, доцент;
О. М. Карта, кандидат фшософських наук, доцент
СВЩОМ1СТЬ ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНО1 Ф1ЛОСОФ11
Досл1джено феноменальну специфiку свiдомостi, и динамiчний, невизначений та спонтанний характер. Вiдзначено, що наукове осмислення поняття свiдомостi, розпочате у ХХ ст. i вiдбите в аналШичнт фтософп, розкрило структуру цього поняття, виходячи з дектькохрiзних тдстав. Проаналiзовано рiзнi науковi гтоте-зи про природу свiдомостi та обгрунтовуеться необхiднiсть Чхнього спiввiдношен-ня i доповнення здобутками з фтософп, як сприяють п адекватному поясненню i прогнозуванню.
Ключовi слова: свiдомiсть, ттенцюнальтсть, редукщотзм. фiзiкалiзм, мента-лiзм, аналтична фiлософiя, феноменолог1я, постмодертзм.
© Дорошкевич А. С., Карша О. М., 2011 111
Актуальность проблеми. Людство здавна виявляло надзвичайну ^KaBieib до свщомосп, вважаючи ii сво1м нaйвaжливiшим досягненням. В Х1Х ст. А. Шопенгауер назвав свщомють «заковикою Всесвпу», натякаючи на те, що свiдомiсть залишаегься найтемтшим мiсцем у всьому корпус людського знання. М. Мaмaрдaшвiлi, у свою чергу, зазначив, що «всякий, хто глибоко займаеться свiдомiстю, входить у сферу парадоксальности до яко! неможливо звикнути» [6, с. 118]. Свiдомiсть - дiйсно нaйзaгaдковiший феномен життя. За допомогою свiдомостi людина виходить за власш меж1, проникае в минуле i майбутне, дaлечi космосу та глибини мiкросвiту, створюе те, чого немае в природа свгт культури, свiт абстрактних речей та предмепв тощо. Людина намагаеться зро-зумiти, як влаштовано ii свщомють - i не може. Шлях в глибини себе - най-складнший, але люди йдуть цим шляхом попри ум труднощi.
Стан науковоЧ розробки проблеми. Спроби визначити сутшсть свщомо-di, як i бiльшiсть фiлософських зусиль, мають витоки в античность Платон i Арiстотель вважали, що розум iснуе як окрема вщ матери онтологiчнa ре-альшсть. Пaрменiд стверджував, що буття i мислення единi. У фiлософii' Нового часу свiдомiсть стала нaйвaжливiшим об'ектом вивчення. Ii' докладно дослiджувaли Декарт, Стноза, Локк та Юм. У ХХ ст. фiлософiя свiдомостi визнаеться одним з найпопулярнших нaпрямiв i розвиваеться в межах ана-лпично!, лшгастично1 фшософп, екзистенцiaлiзму, феноменологи, фшософп постмодерну. Проблеми, постaвленi провiдними представниками цих напря-мiв, залишаються актуальними й нaрaзi.
Завданням дано1 статп е спроба осмислити нaуковi гшотези про природу свiдомостi та !х спiввiдношення i доповнювання здобутками, здшсненими фiлософiею, у визнaченнi цього надзвичайно складного, незбагненного, але й найщкавшого феномену.
Виклад основного матерiалу. Локомотивом потягу, розв'язання проблеми свщомосп у фшософп небезпщставно вважаеться аналтшчна фiлософiя. Ii пошуки зосередилися головними чином навколо психофiзичноl проблеми свщомосп, тобто проблеми зв'язку тiлa i свiдомостi (в aнгломовнiй лггерату-рi - mind-body problem), i кристaлiзувaлися в редукцiонiстських концептах. Свiдомiсть було зведено до певних елементарних вщносно не1 сутностей. Нaйбiльш вдaлi редукцюшстсью спроби пояснити чи принaймнi описати свiдомiсть, на думку Д. Вшника, - це позитивний редукцiонiзм, представлений фiзiкaлiзмом та ментaлiзмом, та негативний редукцюшзм (що також iснуе у двох формах: бiхевiоризму та функцiонaлiзму) [1].
Фiзикaлiзм сто1ть на позищях, згiдно з якими питання щодо природи свiдомостi повнiстю вичерпуються нашими знаниями про головний мозок. Досягнення цього напряму полягають у тому, що вдалося пояснити функщ-ональш особливосп вiддiлiв головного мозку i зв'язок ментальних та макро-фiзичних явищ. Проте зв'язок психiчних макрофеномешв та фiзичних мжро-феноменiв виявився не таким наглядним. Поняття свщомосп нiбито «роз-
чинилося» в широких та складних нейрофiзiологiчних дослщженнях. По-штовхом до оновлення фiзикалiзму став розвиток юбернетичного тдходу, що штерпретував процеси головного мозку як iнформацiйнi та лопчт. У визна-чення свiдомостi поряд з уявленням про фiзико-хiмiчнi структури та процеси включили уявлення про вщносини мiж елементами мозку - нейронами, що тлумачаться як прост логiчнi осередки. Загальним для вмх дослiджень у межах фiзикалiзму залишаегься об'eктивацiя свiдомостi у вигляд певних матер^ альних структур головного мозку. Стверджуеться, що спонтанних, не обумов-лених актiв свiдомостi не юнуе. Проте проблема змiсту людсько! свiдомостi залишилася нерозв' язаною.
Найбшьшо! критики ця позищя зазнала з боку менталiстiв, яю вважають, що свiдомiсть - iмматерiальна структура, органiзована вiдповiдно до неф^ зичних принципiв [4]. Основнi аргументи менталiстiв Д. Вiнник формулюе таким чином:
По-перше, в психофiзiологiчних дослщженнях досить задовiльно опису-ються у фiзико-хiмiчних термiнах найпростiшi психiчнi акти, наприклад, акти чуттевого сприйняття, тактильного вщчуття або емоцiйного переживания. 1но-дi вдаеться й виявити вищу когнiтивну активнiсть свiдомостi. Зокрема, експе-рименти Лiванова, що записав електро-енцефалограму по 50 каналах й обчис-лив 1225 парних кореляцiй, свщчать про синхронiзацiю багатьох слабких в звичайному станi корелятiв при виршенш арифметичних завдань. Однак змiстовний аспект свщомосп, тобто знання того, про що думае людина, в межах ждабних дослщжень й ниш практично недоступний для вивчення.
По-друге, клшчна практика свщчить про те, що оцiнювания можливостей психофармакологiчних метсдов, як! застосовуються при лiкуваннi псих1чних розладiв, виявилась завищеною. 1снуе клас псих!чних розладiв, який слщ л^вати виключно психотерапевтичними методами або взагалi утриматися вщ лiкувания.
По-трете, юнуе клас простих псих!чних станiв, не залежних вщ вщомих ф!зичних сташв. Це понад усе психосоматичнi 6ол! - 6ол!, що переживають незалежно вщ наявних ф!зичних ушкоджень, проте вони мають конкретнi психотравматичнi причини. Ц факти наводять на думку про жф!зичну природу ф!зичного феномену.
По-четверте, iнтроспективнi звгти в психофармаколопчних дослщженнях !з застосуванням речовин алкалощно! групи свщчать про явш переживання дисощацп та дереалiзацil свщомосп. С. Грофа та Р. Дасса зм!ст цих звтв на-штовхнув на створення власних теоретичних концепцш [1]. С. Гроф, зокрема, е засновником трансперсонально! психолог!!. Початок И формування пов'язаний з досвщом використання в психоаналiтичних сеансах ЛСД. Наркотики не тальки вiдiгравали роль «локатора», що дозволяв швидко та ефективно вщнаходш'и проблемнi фрагменти змюту позасвщомого, а й стимулювали повернення на бшьш раннi р!вш психжи. У ход! експериментiв С. Гроф з'ясував, що регрес1я
щд впливом ЛСД не зупинясться на рiвнi дитинства. Дослiджуванi вщновлю-вали у пам'ятi перiод внутршньоутробного розвитку, процес народження, а також враження, як вони не мали i не могли мати в реальност! У наркотичних фантазiях пащенти виявлялися учасниками подш !з шших юторичних епох, вщчували iдентичнiсть !з тваринами та рослинами, споглядали фантастичш образи мжро- i макросвiтiв; особливо захоплюючими були почуття едностi !з Всесвiтом, розчинення в бутп, зникнення суб'ект-об'ектних вщносин. Ц! пере-живання супроводжувалися вщчуттям виходу «на шший рiвень свщомосп», переживанням надзвичайно! значущосп ютин, що вщкриваються, переконат-стю у священному харакгерi трансперсональних образiв.
Ц! спостереження привели С. Грофа до припущення про ще бшьш склад-ну структуру свщомосп (у широкому сени): кр!м свщомосп i позасвщомого наш внутршнш свгт, на думку С. Грофа, мае дв! додатковi важливi сфери:
1) перинатальний рiвень психши, що вщповщно до свое! назви ставиться до наших переживань, асоцшованим !з травмою бюлоочного народження, та
2) трансперсональний рiвень, що виходить далеко за меж звичайних обмежень нашого тiла [2].
Шзшше сво! досвщи С. Гроф повторив без використання ЛСД, а !з за-стосуванням технiки холотропного подиху. Ц! досвщи мають не тшьки як безпосередне практичне значения, бо е психотерапевтичною техшкою, скшь-ки свггоглядне значення: у черговий раз порушують питання про сутшсть свщомосп, Г! онтолопчний статус та можливосп.
Отже, пор!вняно з ф!зикал!змом ментал!зм виходить !з набагато бшьшо! дов!ри до штроспективних звтв; перебування в певному стан! свщомосп вважаеться очевидним завдяки штроспективному спостереженню. Кр!м того, можна вважати, що досвщчений психолог здатний усшшно розшзнавати стани свщомосп деякого суб'екта без допомоги техшчних засоб!в. Однак ментал!зм також тдм!няе фшософське поняття свщомосп конкретно-науко-вим, а саме психолопчним. Винятковою на цих теренах можна вважати х!ба що концепщю С. Грофа, який ще значно дал! менталютського редукцюшзму ! висувае припущення про самостшний онтолопчний статус свщомосп.
У межах шшого редукцюшстського концепту - негативного - поняття свщомосп взагал! ел!мшуеться. Зокрема, основна теза лопчного б!хевюризму, який виступав дом!нуючим напрямом анаттично! фшософп свщомосп про-тягом бшьшо! частини XX ст., полягае у тому, що будь-яке висловлювання про свщом!сть може бути переведене в певне висловлювання про доступну для загального спостереження поведшку без змши значення цього висловлювання. Свщом!сть виявляеться лише теоретичним конструктом, псевдопонят-тям ! повшстю усуваеться. Перешкодою на шляху б!хевюристського подходу стала сутшсна властивють свщомосп - штенцюнальшсть, яка означае, що свщомють завжди на щось спрямована, зм!стовна. I! зм!ст визначаеться тим, на який об'ект, реальний чи уявлюваний, вона спрямована ! який об'ект у нш
дaний. Бixевioристи ввaжaли, щo цей змют визнaчaeться виключнo тим, та який реадьний oб'eкт спрямoвaнo свдамють. Ця метoдoлoriчнa вимoгa вияви-лaся прaктичнo нездiйсненнoю.
З тoчкy зoрy фyнкцioнaлiзмy мaти ментaльний стaн oзнaчae перебyвaти в певюму фyнкцioнaльнoмy стат. Остaннiй фiксyeться зaвдяки сyкyпнoстi кayзaльниx вiднoсин, тoмy, якщo системa перебyвae в деякoмy фyнкцioнaльнo-му CTam, це oзнaчae, щo вoнa визнaчaeться сyкyпнiстю причин «га вxoдi» i m-слвдкхв «та виxoдi». В^тв^ю, якщo йдеться прo свiдoмiсть, то и функцю-нaльний стaн визнaчaeться сенсoрними дaними i резyльтyючoю говедшшю. Гoлoвнa тезa фyнкцioнaлiзмy пoляrae в тому, щo тi сaмi фyнкцioнaльнi стaни мoжyть бути реaлiзoвaнi та принципoвo рiзниx фiзичниx системax. Функцию свiдoмoстi мoжyть викoнyвaти не тшьки oрraнiчнi системи (мoзoк), a й, тапри-клад, кoмп'ютери. Як у свш чaс зaявив Х. ^тнем, «ми мorли б бути зрoбленi зi швейцaрськoro сиру, аде це не мaлo б нiякoro зтачення» [7, с. SS]. Пoслiдoв-ний фyнкцioнaлiзм yникae прямиx oнтoлoriчниx пигань прo сyтнiсть свiдoмo-стi i oбмежye oбсяr и пoняття вдомим нaм нaбoрoм фyнкцioнaльниx вiднoсин.
У цiлoмy редyкцioнiстськi спрoби були дoсить плiдними у рoзв'язaннi деякиx прoблем, aле aнaлiтичнa фiлoсoфiя не дaлa пoвнoro рoзyмiння тoro, щo ж тaке свiдoмiсть. Зaпoвнити деякх и прoraлини змorли iншi фiлoсoфськi кoнцепцiï, aле oднoчaснo вoни пoстaвили й нoвi прoблеми. ïxньoю xaрaктер-тою рисoю e вiдмoвa вiд псиxoфiзичнoï прoблеми як roлoвнoro нaпрямy дoслiдження. Але перш н1ж рoзrлядaти цх нaпрями, слiд зупинитися нa тому фaктi, щo у межax aнaлiтичнoï фiлoсoфiï тaкoж мoжнa зyстрiти критиюв цieï прoблеми. Зoкремa, дo ню мoжнa вщнести пoслiдoвникiв Л. Вптенштейта, тoбтo лiнrвiстичнy фiлoсoфiю. Сaм Л. Вптенштейн ввaжaв, щo всi фитофага прoблеми нaспрaвдi e всьoro лише лштвютичними roлoвoлoмкaми. Свiдoмo-стi як внyтрiшньoï сyтнoстi, дo якoí в суб^кга e привiлейoвaний дoстyп, зa Л. Вiтrенштейнoм, прoстo не w^e. Те, щo ми звикли rascara «свiдoмiстю» (a тaкoж ïï рiзними стaнaми i aктaми) e нaсaмперед пoняття i тoмy зaвжди вже кoнтекстyaльнo включенo в ту чи шшу мoвнy гру i пoв'язaне з тими aбo ш-шими oбстaвинaми. Тoмy невiрнo зaпитyвaти, як менгальш i бioлoriчнi стaни сгаввадюсяться oдин з oдним. Слад ^octo визнaти, щo люди мoжyть oписy-вaтися в рiзнi спoсoбaми, гаприклад, у межax ментaльнoro (псиxoлoriчнoro) aбo бioлoriчнoro слoвникa. Псевдoпрoблеми виникйють тсдо, кoли ми нaмa-raeмoся oписaти oдин слoвник у термiнax iншoгo. Нaприклaд, кoли xтoсь нaмaraeться шугати ментaльнi стaни в мoзкy. Moзoк - це прoстo невiрний кoнтекст для викoристaння ментaлiстськoro слoвникa, тому гошук ментaльниx стaнiв у мoзкy e кaтеroрiaльнoю пoмилкoю.
Крiм критики псиxoфiзичнoï прoблеми, пoзицiя Л. Витенштейта e цх-кaвoю й в iншиx aспектax. Фiлoсoф yвaжaв, щo вживaння мoви, íí oзнaчaю-чa фyнкцiя e сoцiaльнoю зa свoeю прирoдoю, тoбтo xaрaктер сoцiaльнoстi притaмaнний хм спoкoнвiчнo. Зв'язoк мислення i мoви тaкoж спoкoнвiчний,
а отже, кожний ментальний акт, що вважаеться внутршшм, мае право на-зиватися таким лише внаслщок його мовного виявлення. Феномени розу-мшня, покладання, волшня, уяви та ш., на погляд Л. Витгенштейна, не е !зольованими процесами або функщями свщомосп, а отже, не можуть вщсилати до яко!сь однозначно! дефшщп ! пояснення. Феномени свщомосп класифжуються вщповщно не до видових ! родових ознак, як! мають на уваз! кшцеву редукщю до загально! ознаки, а до безл!ч! мовних !гор, в яких вони показують себе. Реальшсть феномешв свщомосп, таким чином, - це реальшсть уживання вщповщних понять. На вщм!ну вщ реальносп тради-цшно ! при цьому невиправдано приписуваних !м значень реальшсть кон -тексту вживання розкривае !хнш справжшй змют. У цьому сенс! мова шчо-го не приховуе, проте потр!бна особлива методика, аби простежити прин-ципи ! особливосп !! роботи. Теза про сощальнють мови виконуе ще й одну важливу функщю. Якщо крайшм наслщком суб'ект-об'ектно! метаф!зики е методолопчний солшсизм, то фшософ!я мови Л. Вптенштейна, як вщзна-чае К.-О. Апель, !з самого початку ор!ентована на штерсуб'ективне взаемо-розумшня ! тлумачення свгту. Це наближае !! до феноменологи.
Феноменолопя так само, як ! екзистенщал!зм, припускае безпосереднш анал!з свщомосп такою, якою вона дана нам у досвад. На вщмшу вщ анал!-тично! фшософи свщомосп щ традици, як правило, не придшяють велико! уваги науковим методам дослщження ! лопчному анал!зу мови. Екзистенща-л!зм, зокрема, зосереджуеться на ушкальних переживаннях, в як! занурена особистють, ! на тому, як свщомють оперуе цими переживаниями. У феноменолог!! критикують учення про свщомють, як так чи шакше упод!бнюють свщом!сть предметному свиту (наприклад, теор!я вщображення), ототожнюють свщомють з такими !! предметами, як загальш ще! (класичний шмецький щеал!зм), ! розглядають свщом!сть не як досвщ, а лише як умову його мож-ливосп (трансцендентал!зм).
Феноменолопчна традищя в сучаснш захщнш фшософи розглядае свщомють ! суб'ективнють як специф!чний вид буття, що неможливо виразити в традицшно-гносеолопчному ракурс! суб'ект-об'ектних вщносин, оскшьки «Я» не може спостер!гати саме себе з боку. Свщомють у феноменолог!! опи-суеться як щось невщ'емне вщ безпосередньо! життево! реальности Вщбува-ються вичленовування деякого дорефлексивного р!вня свщомосп ! опис останнього в його сутнюнш «чистоп» та феноменально! виразносп (Е. Гуссерль, Ж.-П. Сартр). У феноменолог!! також уводиться радикальне розмежуван-ня свщомосп ! предметного свгту, а також свщомосп ! знака, свщомосп ! образ!в фантази. Для Ф. Брентано таким критер!ем е штенцюнальнють, спрямовашсть на предмет. У Е. Гуссерля штенцюнальнють як акт свщомосп, що надае предмету певного значення або змюту, стае основною структурою «чисто! свщомосп», що тлумачиться як регюн буття, який протиставляеться шшому регюну буття - предметному свгту.
Поняття свщомосп у феноменологи дивним чином виконуе подвшну функцию, виступаючи i як фшософська категор1я або рефлексивна здатшсть, i як повнощнний об'ект пiзнання. Аби уникнути натурал!зацп свщомосп, Е. Гуссерль розщеплюе поняття юнування, скориставшись «хитр!стю» розр!з-нення сутносп та iснування. Услщ за Ф. Брентано вш стверджуе, що свщом!сть не е ш реальною, ш нереальною, - вона !рреальна, тобто юнуе, але юнуе якюно шшим чином, шж ф!зичш об'екти. Свщом!сть юнуе як сутнють ! цшком може бути суб'ектом екзистенщальних суджень.
Зважаючи на усе, Е. Гуссерль сповщуе подвшний стандарт стосовно он-толопчного статусу свщомость Вш розр!зняе «буття як реальнють» ! «буття як свщомють» ! вщповщно природну ! феноменолопчну настановку як кардинально р!зш шзнавальш стани свщомосп. Феноменолопчна редукщя ви-ступае у нього як своерщна «змша репстра» при розгляд! свщомость Мисля-чи у межах природно! настанови, будучи послщовним, Е. Гуссерль змушений постулювати реальшсть природних об'екпв ! визнавати !рреальшсть об'екпв абстрактних, а отже, ! само! свщомосп. Перем!щюючись за допомогою методу феноменолоочно! редукцп в меж критично! рефлексивно! настанови з якюно шшим способом даносп речей, Е. Гуссерль стверджуе, що свщом!сть «у самш соб! надшена сво!м власним буттям, яке у сво!й абсолютнш сутнос-п не зачшаеться феноменологчним вимиканням» [3, с. 75]. Свщомють ви-ступае у цш настанов! як едине повноцшне, абсолютне буття; буття реальних об'екпв е буття умовне, що черпае свою значущ!сть як сущого з конститутивно! сили само! свщомосп.
ФеноменолоНчний напрям виявився ютотно повшше за анал!тичну фшософгю у виявленш проблеми свщомость Трансцендентальна феномено-лопя вдало поеднала в соб! онтолопчну ! гносеологчну проблематики. Задавши плюралютичну онтолоою, що передбачае додатков! способи опису ментально! реальност! (уникаючи при цьому проблематики фшософп мови), Е. Гуссерль передбачив багато результапв постпозитив!зму ! фшософп свщомосп к!нця XX ст.
Сучасний фшософський напрям, постмодершзм, близький у сво!х ще-ях до концепци мовних шэр Л. Вптенштейна, намагаеться уникнути логоцен-тризму, метанаративного пафосу ! претензи на безперечнють ютин, але проб-лематизуе свщомють ще радикальнше, н1ж це робила аналгтчна фшософ!я. Феномен свщомосп пов'язуеться з постулатом про розчинення суб'ективносп в значенневому простор! мови. Цей постулат виражаеться в щеях «смерт! суб'екта», «смерт! автора» та антипсихолопзмь Вщповщно до постмодернют-ського бачення практики письма ! читання задають семютичний проспр, у межах якого «вироблена д!я зб!гаеться з пережитим впливом; той, хто пише, перебувае усередиш письма, причому не як психологчна особистють... а як безпосереднш учасник ди» (Р. Барт) [5, с. 37]. Таким чином, суб'ект утрачае особистюш якост!, деперсошф!куеться (стае «кодом, не-особистютю, анош-
мом») ! зникае в цшому - як явище: «вш - шщо ! шхто ... вш стае ... прогалиною» (Кристева): [5, с. 37]. 1ншими словами людина (та !! свщомють) розчиняеться в простор! культури, гри, творчост ! не тшьки втрачае свою Тадивадуальшсть, а й сама зникае.
На теренах пострадянського простору дослщити сутшсть людсько! св!-домосп, не позбавляючи ш !!, т людину онтолопчного статусу, оригшаль-но ! щкаво вдалось М. Мамардашвш! Вш визначае свщомють як вираз спонтанност особистоси, духовну д!яльшсть, що вщтворюе в людиш те, що в нш е специф!чно людським. I стверджуе, що свщомють - це насампе-ред св!дом!сть шшого. Але не в тому сенс!, що ми усвщомимо шший предмет, а в тому розумшш, що людину вщсторонено вщ звичного !й повсяк-денного св!ту, в якому вона перебувае. На думку фшософа, у цей момент людина дивиться на нього як би очами шшого свиу, ! вш починае здаватися !й незвичним, не таким, що само собою розум!еться. Як бшщ, що зюкочила б з колеса ! з боку б подивилася на це колесо. У такий момент людина здат-на бачити реальшсть ! саму себе. Не опосередковано, не в знаках ! не в на-тяках, що вимагають розшифрування ! перекладу, а безпосередньо. Тобто, термш «свщомють» означае якийсь зв'язок або сшввщнесешсть людини з шшою реальшстю поверх навколишньо! реальносп, знання, як! не можна одержати ! не можна зрозумгти, якщо вже не розум!в. I. Кант свого часу на-зивав так реч! «чистими спогляданнями», шдкреслюючи тим самим, що ми можемо зрозумгти щось у свт в термшах причини тшьки тод!, коли понят-тя причини у нас уже е. Отже, шдкреслюе М. Мамардашвш^ людина з!-штовхуеться, взаемод!е з шшим, до якого не може перейти, докладаючи власних зусиль, не втрачаючи безперервность Св!дом!сть - це мюце переходу або мюце пов'язаност!, свого роду межа, зрушення, де стираються подвоеносп м!ж «я думаю» ! «я думаю, що я думаю», «вщчуваю» ! «я вщ-чуваю, що я вщчуваю» та ш. Таким чином, ще! М. Мамардашвши висвгт-люють нов! шляхи до розв'язання класичних проблем фшософп.
Кр!м перел!чених теорш, останшми десятилптями з'являються теорп, як постулюють необхщшсть конвергенцп вмх основних традицш вивчення ф!-лософп свщомосп ! намагаються створити комплексну дослщницьку страте-пю, яка включала б р!зш методи.
Висновки. Наукове осмислення поняття свщомосп, розпочате у ХХ ст. ! вщбите в аналгтичнш фшософп, розкрило структуру даного поняття, вихо-дячи з деюлькох р!зних подстав. Але феноменальна специфжа свщомосп, !! динам!чний, невизначений та спонтанний характер поставили серйозну проблему для науки, перешкодили адекватному поясненню ! прогнозуванню. Тому вс смшив! науков! гшотези про природу свщомосп слщ сшввщносити ! до-повнювати здобутками, здшсненими фшософ!ею у визначенш цього надзви-чайно складного, незбагненого, а й найщкавшого феномену людини, без якого вона сама стае неможливою.
Л1ТЕРАТУРА
1. Винник Д. В. Сознание как проблема в современной философии и науке / Д. В. Винник // Философия науки. - 2002. - № 4 (15). - Новосибирск : Ин-т философии и права СО РАН. - С. 21-38, 58.
2. Гроф С. Области человеческого бессознательного. Данные исследований ЛСД / С. Гроф. - М. : Изд-во Трансперсонал. ин-та, 1999. - Киев : PSYLIB, 2003.
3. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии / Э. Гуссерль. - М., 1999.
4. Дубровский Д. И. Психика и мозг: Результаты и перспективы исследований / Д. И. Дубровский // Мозг и разум. - М., 1994.
5. История философии : энциклопедия. - Минск : Интерпрессервис; 2002. - 1376 с.
6. Мамардашвили М. К. Сознание - это парадоксальность, к которой невозможно привыкнуть / М. К. Мамардашвили // Вопр. философии - 1989. - № 7. - С. 112-118.
7. Патнэм Х. Философия сознания / Х. Патнэм. - М., 1999.
8. Постмодернизм : энциклопедия. - Минск : Интерпрессервис, Книжный Дом. 2001. -1040 с.
СОЗНАНИЕ КАК ПРОБЛЕМА СОВРЕМЕННОЙ ФИЛОСОФИИ
Дорошкевич А. С., Карина О. М.
Исследованы феноменальная специфика сознания, ее динамичный, неопределенный и спонтанный характер. Отмечено, что научное осмысление понятия сознания, начатое вХХ в. и отраженное в аналитической философии, раскрыло структуру этого понятия исходя из нескольких различных оснований. Проанализированы различные гипотезы о природе сознания и обоснована необходимость их соотношения и дополнения достижениями по философии, которые способствуют ее адекватному объяснению и прогнозированию.
Ключевые слова: сознание, интенциональность, редукционизм. физикализм, ментализм, аналитическая философия, феноменология, постмодернизм.
CONSCIOUSNESS AS A PROBLEM OF MODERN PHILOSOPHY
Doroshkevich A. S., Karina O. M.
In a scientific article explores the phenomenal consciousness of specificity, its dynamic, uncertain and spontaneous nature. It is noted that the scientific understanding of the concept of consciousness, which was begun in the twentieth century. reflected in analytical philosophy, revealed the structure of this concept based on several different grounds. The various hypotheses about the nature of consciousness, and explains the necessity of their relationship and add achievements in philosophy, that enable it to adequately explain and predict.
Keywords: consciousness, intentionality, reductionism. physicalism, mentalism, analytic philosophy, phenomenology, postmodernism.