CC BY
72
УДК 141+801.73
Андрш БОГАЧОВ
ГЕРМЕНЕВТИЧНА 1СТИНА Й ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ЛОГОС
В ¡стори европейськог думки герменев-тичний досв1д I фундаментальну структуру Iстини вивчали у двох аспектах — «об'ек-тивному» I «суб'ективному», онтолог1чно-му й етстемолог1чному. Стаття м1стить спробу розв'язати принципове питання, як ц1 аспекти в1дпов1дають предмету актуальног герменевтичног фыософи? До розв'язання цього питання автор залучае тлумачення давньогрецьких понять Iстини й логосу, пропоноване Гайдехером у «Бутт1 I час1». Гайдехерове поняття буття-у-свт розглянуто в аспектI герменевтичного досвгду та онтолог1чног структури Iстини. Указано на те, що це поняття виражае принципову координацЮ сфер буття — об'ективного свту, буденного свту, жит-тесвту. Автор показуе, що Гайдехер порушуе питання про вих1дний гер-меневтичний досв1д, який в1дсилае до поняття логосу в давньогрецькш фыософи. Це поняття передбачае, що висл1в не стосуеться ментального «образу» реальностг, а структурно стосуеться самог реч1. Логос — це буттевий мед1ум суджень I речей; в1н е «м1сцем ¡стини».
Ключовi слова: герменевтика, онтологгя, етстемологгя, Iстина, логос.
В юторп европейсько! думки герменевтичний досвщ i фундаментальну структуру ютини вивчали у двох аспектах — «об'ективному» i «суб'ективному», онтолопчному й етстемолопчному. У першому аспект герменевтичний досвщ постае як вихщний (до рефлексп) стосунок людини до св^ — коли 11 життя «розчинене» у свт,— а також як тлумачення речей на грунт цього стосунку. Поступово виявилося, що цей стосунок визначае ютотш риси нашого буття, яю становлять предмет, так би мовити, «об'ек-тивно'1» герменевтики, тобто онтологп розумшня. Проте довгий час у цш онтологп не розрiзняли докладно св^ буденност й життесвгг; ба бшьше, дедалi втрачали сенс життесв^, що приховувався тею мiрою, якою буден-шсть лейтимували у свт мистецтва й вщокремлювали вщ об'ективного св^ науки.
У другому аспекп герменевтичний досвщ постае як теорiя i практика рефлексивного тлумачення. 1деться про «суб'ективну» герменевтику, тоб-
то методологiю тлумачення, що вивчила правила, засоби й умови штерпре-тацп як свiдомi дп «суб'екта» щодо предмета свого розумшня, переваж-но тексту. Таким чином, споаб буття сенсу так чи шакше уподiбнювали просторово-часовому об'eктовi (атомарний сенс) та iзолювали вiд способу буття штерпретатора.
Отже, систематичний розгляд герменевтичного досвгду потребуе зiставлення його дорефлексивно!' та рефлексивно!' модальностей, що роз-глядуванi в «об'ективному» i «суб'ективному», вiдповiдно, онтологiчному i методичному варiантах герменевтики. За основу зютавлення, вочевидь, мае правити поняття гстини, адже вона — мета i змют герменевтичного досвiду.
Зауважмо, науковий досвгд теж претендуе на досягнення ще!' мети, на-вiть претендуе на винятковий стосунок до ютини; хоч фiлософiя й щоразу збентежувала науковщв питанням про взаемозв'язок одиничного досвщу суб'екта i загально!' науковог теорп, який не вдаеться цшком прояснити в пошуках об'ективног ютини. Крiм того, фiлософiя порушувала щодо на-укового дослгду, представленого як знання у формi «апофантичних» суд-жень, не менш складне питання: як щ знання та 1'хнш «суб'ект» (абстракт-ний агент) стосуються реальностi само!' по собi та цшсно!' картини свiту? Критичному розумовi не легко пристати на думку метафiзики — збере-жену модерною натурфiлософiею,— що, мовляв, е можливою об'ективна картина свiту в цшому, тобто пiзнання всього ланцюга буття як ушверсаль-но'1' iерархii сущого, наприклад, у виглядi еволюцшних сходинок оргашза-цп (субординацп) матери аж до свщомосп й суспшьства.
Антиметафiзична позицiя багатьох фiлософiв i науковцiв зумовлена усвiдомленням принципово'1 недовершеносп та конкуренцп картин свiту. Цю думку пiдсилюе розумiння наявностi в кожнш людинi iмплiцитного, фонового знання життесв^, яке неодмiнно гетерогенне, а в разi об'ектива-цп — зникоме. Ось чому герменевтичний досвщ у свiтлi фшософп висту-пае як передуам практика, спосiб буття у свт. Вiдсутнiсть прямо!' потреби у власнш теорп, перформативнiсть ютин цього досвiду, наявнiсть оцiнних суджень, заборонених для наук про факти, давали змогу герменевтищ не виглядати ввдрваною вiд стосунку конкретно! людини до буття взагалi та буттево'1 царини iнтерсуб'ективностi зокрема.
Утiм, тдкреслимо знов, тенденцiя вiдмежувати герменевтику вщ способу буття людини, «суб'ективувати» 11 через побудову «герменевтичного методу»1 осягнення гстини емгнентних висловленъ2 теж раз у раз виникала
1 1дея герменевтичного методу заперечуе основну тезу «об'ективно!» герменевтики про те, що розумшня е саморозумшням. Теза означае, що юторична й тшесна самiсть того, хто розумiе, неодмшно входить до горизонту розумiння й визначае розумшня, i навпаки.
2 Емшентними, тобто значливими, висловами Г.-Г. Гадамер називае тi, якi стосуються загального, а не дискретно! реальности тобто в яких виступае феномен, а не даеть-ся шформащя.
в icropiï европейсько'1 культури. Це, мабуть, було наслiдком впливу муковоз моделi пiзнання. Ця тенденцiя не iнша, до pe4i, вiд муково^ тенденцГï щодо icropiï. Справдi, як вирiзняeмо значення слова «iсторiя», говорячи про «об'ективну», реальну юторш («nepe6ir пoдiй»), а пот!м — oпoвiдь про цю реальшсть i «суб'ективну» науку про них, так само виpiзняeмo щодо герменевтики первинне, життеве тлумачення, пoтiм — практику тлумачення виpазiв icTOpiï та рефлекаю щодо тлумачення. Опpiч того, рефлекая щодо icTOpiï може бути «суто науковою», 3i сво'1'ми методами дослщження icTOpiï, а може бути фшософською — так звана фiлocoфiя icTOpiï, зокрема епicтемoлoгiя icTOpiï, icтopiocoфiя. Ясна pi4, герменевтика теж упредметнюеться у фiлocoфcькiй рефлексп. Тож окр!м «наукового методу» тлумачення,— тлумачення тих же юторичних джерел,— маемо фшософську герменевтику, зокрема онтолопю poзумiння.
Окреслена семантика ошв «icтopiя» i «герменевтика» показуе piзний сенс поняття icтини. G ютина буденнocтi, icтина oпoвiдi, а також ютина методично'1' та oнтoлoгiчнoï рефлексп (теopiя); отже, е iнтеpcуб'ективна ютина жиrтеcвiту (cпpаведливicть), icтина cвiту буденносп (правда) та icтина об'ективного св!ту («естина»),— вiдпoвiднo до трьох сфер буття, що перетинаються, точшше, розмикаються в буrтi-у-cвiтi.
Поняття буття-у-свт (In-der-Welt-sein3), звicнo, cлiд роз'яснити в сто-сунку до герменевтичного досвщу як фундаментально! структури icтини. Коли Мартин Гайдегер доби «Буття i часу» запроваджував це поняття, вш — здавалося багатьом — пов'язував його насамперед з типолопею ютини, котру, мовляв, бачив як градащю icтиннocтi вiд первинного досвь ду «розчинення» у буденному жиrтi й до розриву мiж суб'ектом природни-чoï науки й об'ективним свпом, а також — вiд первинно!.' структури юти-ни про щнносп (належне, цiль, телеoлoгiя) i до ютини про факти (суще, засоби, кавзальнють). Однак, думаю, тзнього Гайдегера й Гадамера вже нiхтo не звинуватить у тому, що вони продовжували будувати метаф!зич-ну онтолопю ютини. Адже щ фiлocoфи замють ун1версально1 субординацп piзнoвидiв icтини по-своему виражали фундаментальну структуру прин-циповог координацгг царин буття — об'ективного св!ту, буденного св!ту, жиrтеcвiту — у герменевтичному досвщ!
Перший том гoлoвнoï пpацi Ганса-Георга Гадамера «1стина i метод» [4] (1960) складаеться з трьох частин, присвячених трьом piзнoвидам досвщу — мистецькому, юторичному й мовному. Як видно, Гадамера щка-вила пеpедуciм координащя (кopеляцiя) буденного cвiту i житгесв!ту, сфер cуб'ективнocтi й iнтеpcуб'ективнocтi, яка найкраще, феноменально,
3 У цьому понятт! н!мецький в!дпов!дник «буття» е д!еслово (sein), а не !менник (das Sein), тому поняття можна перекласти як «бування-у-св!т!», що, мабуть, л!пше вия-вить його зв'язок !з поняттям герменевтичного досв!ду, адже досв!д - це передус!м про-цес, а не результат.
виступае в мистецькiй оповвд, а загалом — у мистецькому та iсторичному досвiдi. Гайдегер окреслюе цю ж тему в «Початку художнього твору» [8] (1936) та шших працях, а також невпинно розвивае мовну тему. Тему ко-ординацп об'ективного свiту природничо'1 науки та буденного св^ вiн до-слiджуе пiзнiше, у низцi праць Ï3 фшософп технiки, найвiдомiша з яких — «Питання про техшку» [7] (1953).
Словом, якщо в герменевтичнш фшософп поняття буття-у-свiтi й герменевтичний досвщ вщсилають до фундаментальноï структури iстини, то як урешт ïï слiд розумiти? Де знайти пщхщ до розв'язання проблеми: ця структура iстини вихiдна в онтолопчнш градацп iстини чи вихщна в сенсi медiума сфер буття — мюця спiвданостi об'ективного, суб'ективного та iнтерсуб'ективного свiтiв? Як на мене, оце питання «об'ективног» герменевтики мае першу вщповщь у «Бутл i часi» Гайдегера. Бшьш того, у цiй роботi Гайдегер пропонуе революцшний погляд на предмет «об'ективно!» герменевтики. Якщо ранiше герменевтику переважно вивчали стосовно поняття тексту в досввд риторики, семютики та критики, то Гайдегер почав запитувати про герменевтичний досвщ, що вщсилав до поняття логосу в первинному doceidi фыософи. Спробую далi проаналiзувати змют цього початку.
Мартин Гайдегер не протиставляе термши тлумачення i розумшня. У «Бутл i чаш> вiн визначае «тлумачне розумiння» як екзистенщал, спосiб буття у свт, й наголошуе, що тлумачення — це розроблення первинного (дорефлексивного) розумшня. Свою фшософш Гайдегер теж розумiе як тлумачення. Зокрема, вш провадить як тлумачення свою трансформащю феноменологи, здебiльшого як тлумачення давнiх греюв. Гайдегер ставиться до фшософп як до справи вдумливого перекладу греюв — своерщ-ного дiалогу з ними.
Однiею з пщстав дiалогу з давньогрецькими фiлософами було Гай-дегерове вiдкриття, що вони не дотримувалися звичного для нас, «аристо-телiвського», поняття iстини: veritas est adaequatio rei et intellectus. Молодий Гайдегер угледiв глухий кут, у який заводить тзнавча формула структури штини як вщповщност мiж пiзнанням i його предметом. Ця структура стае самоочевидною за Середньовiччя i лишаеться такою за Нового часу, наприклад, для 1мануеля Канта [9; 214-215]. Однак модерна фiлософiя не знайшла переконливо'1' вщповвд, що е буттевий медiум, у якому реальнiсть i думка здобувають щось спiльне мiж собою, тобто що е ширша онтоло-пчна структура, де «сходяться» об'ективний св^ i свiт суб'ективностi. Ду-алiзм цих свiтiв марно намагалися здолати або на грунт iдеалicтичнoгo трактування об'ективно'1' реальностi, яку вiдшукували «всередиш» онтоло-гiзованого суб'екта, або на грунт натуралютичного трактування думки, яку змальовували як «властивють» об'ективних процеав (натуралютичний
принцип тотожност свiдомостi й людського мозку). Не долае меж тзнав-чо! формули й деонтология, що вщмовляеться онтологiчно обгрунтувати незалежшсть ютинно! норми (значливiсть судження) вщ емпiричного акту судження i його наслщюв; тут належне (5sov) — це змют iнтелекту, котрий унаслщок пiзнання належно змiнюе вiдповiдну реальшсть.
Зупинiмось докладнiше на модернт структурi ¡стини, бо вона накла-дае свiй карб на всю сучасну «суб'ективну», або епiстемiчну, герменевтику. Отже, для нас е очевидним, що ментальш акти не можуть бути причиною фiзичних дiй, позаяк, згщно з науковим поняттям детермЫзму, причина i дiя е зв'язок подш одше! буттево! сфери, наприклад, фiзичних подiй. Ясна рiч, свщомють i фiзична дiя нашого тша iснують у рiзних сферах буття4. Коли Кант причиною морально! дп назвав чисту — або розумну, добру — волю, вш, подiбно до решти новочасних фiлософiв, не вiдповiв на питання, як у людському буттi взаемодiе ментальний порядок свободи, телеолопчний порядок волi,— до реч^ воля е також шстинктивним спря-муванням до родово! мети, несвiдомим потягом,— i порядок поведiнки у свiтi природного i соцiального детермiнiзму. Кант е ушкальною постаттю св^ово! фшософп, бо навт не намагався обгрунтувати координащю чи субординацiю сфер буття, тим самим визнавши нерозв'язнiсть основно! проблеми онтологп, а заразом i герменевтично! проблеми взаеморозумш-ня. Натомiсть Гайдегер описуе в «Бутл i чаш> фундаментальну онтоло-гiчну структуру. Окре^мо ii спочатку так. Первинна дашсть життя — це iдентичнiсть «я» з юторично-тшесною самiстю i розкритють просторо-во-часового свiту буденностi5. Звичайно, едшсть «я» iз згаданою самютю вiдрiзняеться за сво!м способом (екзистенщал) вщ його едностi з природ-ним свiтом; «я» iдентичне з розкритютю свiту (Erschlossenheit der Welt), а не з науковим св^ом об'ективного детермшзму.
Хиба суб'ективiстiв, примiром Канта й Гусерля, у тому, що вони щен-тифiкують «я» свщомосп з тiлом серед шших тш природного свiту кавзаль-ного детермшзму, i водночас уважають «я» свщомосп породжувальним принципом цього св^. Як взаемодiе «я» свiдомостi з фiзичним свiтом — це психофiзична проблема. Вона ж е модерною проблемою ютини, бо ви-пливае з тзнавчо! структури iстини. Також проблему суб'ектив1зму варто переформулювати в термшах психофiзичноi проблеми: як пов'язаш мiж собою 1) буття як горизонт або джерело сенсу i 2) буття у виглядi св^ового цiлого, у якому ми усвщомлюемо себе частиною, причиново детермшова-
4 Ментальш акти штуггивно здаються нев1дд1льними в1д тша, але на цш п1дстав1 можна казати лише про «тшесну основу думки» або «розумову функцш мозку». Заметь ментально! детермшацп тшесно! дй' ми вельми непевно стверджуемо про ф1зичне «вира-ження» думки й вол або про розумове «визначення» дп. Щоправда, юнують радикальш натурал1сти, як1 цю непевну термшолопю вважають лише хибним наслвдком «народно! психологи». Про них див.: [5; 160-163].
5 Див. докл.: [2; 130-131].
ною? Певно, буття в першому сенс! та буття в другому природно постають як полюси в ун!версальн!й градац!! !стини. Також певно, що Кант усунув м!ж в!льною д!ею i ф!зичною д!ею неодм!нного посередника — життеву сферу телеолог!! (несв!доме, родова запрограмован!сть). В!дтак Кант не м!г пояснити, чому !снування розумно! !стоти розщеплюеться на феноме-нальне Я, п!дпорядковане принципу природно! кавзальност!, i ноуменаль-не Я, тдпорядковане моральному законов! свободи.
З глухого кута, за Гайдегером, нас виводять давн! греки, бо не просто !накше тлумачать «м!сце !стини» в п!знавч!й структур!, а !накше бачать структуру !стини. Вони бачили саме фундаментальну структуру icmu-ни, а не пох!дну в!д не! п!знавчу структуру, яка ставить нас, через хиб-не визнання !! фундаментальност!, перед альтернативою: «м!сце !стини» або в п!знанн!-судженн! (суб'ект), або в реч!-бутт! (об'ект). Греки якраз не мали за основу ф!лософ!! суб'ект-об'ектну структуру п!знання. Тому, скаж!мо, !хня ф!лософ!я не вм!щуеться в !сторико-ф!лософську схему Апеля-Габермаса: античний об'ектив!зм, новочасний суб'ектив!зм, нов!т-н!й !нтерсуб'ектив!зм. За Гайдегером, фундаментальну структуру ютини (aX^Osta6) як po3Kpumicmb «найдавн!ша традиц!я антично! ф!лософ!! пер-винно передбачала, а дофеноменолог!чно й розум!ла» [9; 219]. Можна ска-зати, це феноменолог!чна структура ютини, яку Гайдегер окреслив у сво!х працях як герменевтичну !стину7.
У «Бутп ! час!» наголошено, що визначення !стини як розкритосп (Entdecktheit) — не заперечення ф!лософсько! традиц!!, а якраз «вих!дне !! освоення» [9; 220]. Гайдегер у § 44 «Ось-буття, роз!мкнен!сть та ютина» по-силаеться на слова Пармен!да, Геракл!та й Аристотеля, як!, на його погляд, розум!ли, що caMipeui показують себе у висловленн!. Висл!в стосуеться не ментального «образу реальност!», а само! реч!, ! стосуеться структурно, а не кавзально. Тож буттевим мед!умом для судження ! реч!, за Гайдегером, е логос, йому належить ютина [9; 219]. Та й справд!, логос для давн!х грек!в загалом не править за дещо внутр!шне (суб'ект, «внутр!шн!й логос» Аристотеля) чи зовн!шне (об'ект). Вони не запитували, як п!знання «виходить» !з сфери суб'екта до св!ту, бо вважали, що логос п!знання первинно вже у св!т!. В!н, як мовлення (Rede),— додае Гайдегер,— спос!б буття ось-буття,
6 Грецьке слово «ютина», на думку Гайдегера, означае «не-прихованють», ä-X^&eia (a тут alpha-privatium), що походить в!д XavMvra, «бути прихованим», «бути непомггаим».
7 Питання !стини Гайдегер розробляв протягом життя як головне питання буття та !стини (питання Парменвда [9; 212-213, 222-223]; див. зокрема Гайдегеров! лекц!!' зим. семестру 1942-1943 рр. тд назвою «Пармен!д»). Е. Тугендгат зазначае в «Гайдегеров!й !де!' !стини» [6] (1964), що вже в «Бутп i час!» висловлеш вс! !стотн! р!шення, засновков! для поняття ютини, яке й попм пропонував Гайдегер як «просв!ток^>, «ютину буття» (див. насамперед прац!: «Про сутнють !стини», «Початок художнього твору», «Лист про "гу-ман!зм"», «Питання про техншу», «Сутн!сть мови», «Кшець ф!лософй' та завдання думки»); В. Б!мель, навпаки, у «Мартин! Гайдегер!» [1] стверджував, що Гайдегер невпинно розвивав свое поняття ютини.
екзистенщал, вщповщно, ¡стина якрозкритгсть речг належить ось-буттю (Dasein). Останне править за цiлу онтолопчну структуру («ноая» [9; 216]) для стосунку судження i pe4i, для «феноменального зв'язку показування» [9; 217] як штенцшно'' едностi розкриття (Entdecktsein) речi у висловi з себе-показом (Sich-zeigen) речi.
Ось-буття мае фактичну роз1мкнен1сть (Erschlossenheit) свiту за свою основну конститущю, тобто е буттям-у-свт, первинно вже е «зовнi» щодо «суб'екта пiзнання», у безпосередньому стосунку зi свiтом (вихщ-ний досвщ). Розкритють речi вможливлено розiмкненiстю св^ [9; 220] (пiзнiше це в Гайдегера «просвiток буття»), яку слщ у вихiдному, фундаментальному значенш називати «iстинною». Ця екзистенщально-онто-лопчна основа показування виступае як вихгдний феномен ¡стини, тому «первинно ютинне» е оте, що розкривае,— це саме ось-буття, а «вторинно ютинне» — буття-розкритим (розкритiсть) [9; 220]. Гайдегер зауважуе, що «ось-буття ¡снуе "в ¡стит"» [9; 221], i бере «в ютиш» в лапки, щоб, ма-буть, пщкреслити: iстина — аж нiяк не ширша онтологiчна структура, у яку входить ось-буття, навпаки, ось-буття юнуе способом герменевтики, герменевтично!' ютини. «Виошв i його структура, апофантичне як, фундо-ванi в тлумаченнi та його структур^ герменевтичному як, i далi — у ро-зумшш, розiмкненостi ось-буття» [9; 223]8. Це означае, що «змога бачити» у висловi саму рiч залежить для греюв не лише вiд чистого сприйняття (aÏGÔnGtç) «ще'», вiд vônotç; отже, «апофантичний логос» не лише ôiavosïv [9; 226], вiн грунтуеться, сказати б, у «герменевтичному логосЬ», який «вторинно» й дофеноменолопчно виступае для грекiв як мiф i етос9, «онтич-на певнють (Bestimmtheit) ось-буття, яку ми називаемо розумшням буття (Seinsverständnis)» [9; 213]. А «первинно» й онтолопчно «герменевтичний логос» — ми ще визначимо: фшософський досвiд — постае як розумшня, котре е буттевою конститущею ось-буття, якiй належить розiмкненiсть самого свого буття. Зауважмо, ця розiмкненiсть як iстина екзистенцп [9; 221] вщмшна вiд iстини «само'' речЬ>. Основний акцент Гайдегерового визначення ютини — на «первиннiй ютинносп» екзистенцп як часовому буттi ось-буття (предмет «об'ективно'» герменевтики), а не «вториннш iстинностi» речi (предмет «суб'ективно'» герменевтики). Цього якраз не помiчае звичайна критика Гайдегера. Наприклад, Ернст Тугендгат уважае, що Гайдегер просто гшостазував розкритiсть, утратив зв'язок розкритост з iстиннiстю «речi само'' по собЬ», який мав принципову вагу для Гусерле-вого трактування ютини.
8 Див. докл. про «апофантичне як» 1 «герменевтичне як»: [2; 227-229].
9 Див. мою статтю, де тлумачено висл1в Аристотеля з «Политики», що полттичне (сустльне) буття людиш в1др1зняеться в1д стадного завдяки логосу: [3, с. 92-93]. 1стотно, що Аристотель тут зазначае: логос дае сприйняття вщмшностей корисного 1 шкодливого, справедливого 1 несправедливого тощо.
Слiд визнати, критику деякою мiрою провокуе подiл у § 44 «Буття i часу» на «первинну» i «вторинну» iстиннiсть. Насправдi у трактатi не йдеться лише про обгрунтованють «вторинного» в «первинному» (онтоло-гiчна субординацiя), iстинностi речi — в iстинностi iсторичного горизонту зрозумшосп буття. Загалом iдеться про цикл1чну структуру взаемовизна-чення речi та горизонту; а щодо логосу — про герменевтичне коло взае-мозв'язку окремого сенсу з певною цшютю мовлення. Циклiчнiсть структури ютини обумовлено часовютю ось-буття. Гайдегер у «Бутп i часi» спрямовуе нас до висновку, що ютина як розкритють i неприхованють — це фундаментальна онтолопчна структура феноменально! ствданосп ца-рин буття (суб'ективнють, об'ективнiсть, iнтерсуб'ективнiсть) в ось-бутп як бутп-у-свт.
На противагу синкретичнiй ментальносп архшки, фiлософський логос — доводить Гайдегер — диференщюе сфери буття, проте диференщюе не метафiзично, не так, щоби звести ïx до базових зв'язкiв одша сфери — чи то об'ективносп, чи то суб'ективносп, чи iнтерсуб'ективностi. Гайдегер в юторп метафiзичноï диференщаци як ушверсально'1' субординацп бачив еднють метафiзики i европейських наук, отже, «забування буття». Поновлення питання про буття в герменевтичнш фшософп починаеться зi збагнення, що не можна iз речi,— якщо ми намагаемося зрозумпи ïï сенс,— усунути ïï застосування, аплiкацiю, у певному культурному гори-зонтi й у певнш комунiкативнiй ситуацп, бо це бутт^ сфери штерсуб'ек-тивност та суб'ективностi. Не можна в герменевтичному досвiдi сенсу уникнути онтолопчного кола штерпретацп, тобто спiвданостi, кореляцп в iнтерпретованому предметi рiзниx онтолопчних вимiрiв, а саме: об'ективного свггу i суб'екта штерпретацп з його культурою, iсторiею та мовою (ш-терсуб'ективнiсть). Фiлософське гасло «Вщ мiфу до логосу!» годi тлума-чити метафiзично — як заклик вщкинути буденну синкретичну свiдомiсть (ôô^a) заради знання фундаментального ладу всього буття (елютлцп). Логос фшософп — це не так лопка науки, як мова буття.
Лггература:
1. Бимель В. Мартин Хайдеггер, сам свидетельствующий о себе и о своей жизни / Вальтер Бимель; [пер. с нем. А. Верникова].— Челябинск: Урал LTD, 1998.— 285 c.
2. Богачов А. Досв1д i сенс / Андрш Богачов.— К.: Дух i лггера, 2011.— 333 с.
3. Богачов А. Вщкритий полггичний свгг — прихований демократичний етос / Андрш Богачов // Фшософська думка.— 2009.— № 1.— С. 80-95.
4. Гадамер Г-Г. 1стина i метод. Основи фшософсько! герменевтики / Ганс-Георг Гада-мер; [пер. з шм. О. Мокровольського].— Т. 1.— К.: Юшверс, 2000.— 464 с.— (Фшософська думка).
5. Добронравова I. С., Бшоус Т. М., Комар О. В. Новггня фiлософiя науки / I. С. Добронравова, Т. М. Бшоус, О. В. Комар.— К.: Логос, 2009.— 241 с.
6. Тугендхат Э. Хайдеггеровская идея истины; [пер. с нем. И. Инишева] // Исследования по феноменологии и философской герменевтике. Антология.— Минск: Европейский гуманитарный университет, 2001.— С. 135-145.
7. Хайдеггер М. Вопрос о технике / Мартин Хайдеггер // Хайдеггер М. Время и бытие; [сост., пер. с нем., вступ. статья и комментарии В. В. Бибихина].— М.: Республика, 1993.— С. 221-237.
8. Хайдеггер М. Исток художественного творения / Мартин Хайдеггер // Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет; [сост., пер. с нем, вступ. статья и прим. А. В. Михайлова].— М.: Гнозис, 1993.— С. 47-116.
9. Heidegger M. Sein und Zeit / Martin Heidegger.— Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 1993.— 445 S.
Андрей Богачёв. Герменевтическая истина и древнегреческий логос
В истории европейской мысли герменевтический опыт и фундаментальную структуру истины изучали в двух аспектах — «объективном» и «субъективном», т. е. онтологическом и эпистемологическом. Статья содержит попытку решить принципиальный вопрос: как эти аспекты соответствуют предмету актуальной герменевтической философии? Для его решения автор привлекает истолкование древнегреческих понятий логоса и истины, предложенное М. Хайдеггером в «Бытии и времени». Хайдеггеровское понятие бытия-в-мире разъясняется в аспекте герменевтического опыта и онтологической структуры истины. Указано, что это понятие выражает принципиальную координацию сфер бытия — объективного мира, обыденного мира, жизненного мира. Автор показывает, как Хайдеггер ставит вопрос о изначальном герменевтическом опыте, который отсылает к понятию логоса в древнегреческой философии. Это понятие предполагает, что высказывание не относится к ментальному «образу» реальности, а структурно относится к самой вещи. Логос — это бытийный медиум суждений и вещей; он — «место истины». Ключевые слова: герменевтика, онтология, эпистемология, истина, логос.
Andriy Bogachov. Hermeneutic Truth and Ancient Greek Logos
In European intellectual history, studies of hermeneutic experience and fundamental structure of truth were concerned with "objective" and "subjective" aspects, i.e., ontological and epistemological ones. The paper tries to solve the principal problem: how do these aspects correspond to the subject matter of modern hermeneutic philosophy? The author shows that solving of this problem involves Heidegger's interpretations of ancient Greek concepts of truth and logos, which are given in "Being and Time". Heidegger's "being-in-the-world" concept is explained concerning hermeneutic experience and ontological structure of truth. This concept explores the fundamental coordination of objective world, ordinary world and the life world. The author clarifies how Heidegger defines primordial hermeneutic experience, which refers to the concept of Logos in Ancient Greek philosophy. This concept means that a proposition does not relate to a mental "image" of reality but structurally relates to a thing itself. The Logos is the medium for a discourse and things; it's "the place of truth".
Keywords: hermeneutics, ontology, epistemology, truth, logos.
