CC BY
9Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60), № 1. 2008 г. С. 109-115.
УДК 34.028:331.322
Сожн o.e.
СУДОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВА НА В1ДПУСТКИ ЗА ТРУДОВИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРА1НИ
У статп аналiзуeться проблема захисту трудових прав пращвниюв. Автор аналiзуe можливiсть судового захисту прав пращвниюв на отримання вщпустки та способи, в яких такий захист може здiйснюватись. Автор робить висновок, що недостатньо тшьки встановити це право в закош, необхiдно також закрiпити ефективний мехашзм реалiзацil цього права.
Ключовi слова: судовий захист, право на вщпустку, пращвник, роботодавець.
Актуальнiсть проблеми захисту трудових прав пращвниюв обумовлена недос-татньою увагою до ще! проблеми з боку науки трудового права i незадовшьним станом законодавства. Останнього часу з'являються публшацп, в яких зачшаються ти чи iншi аспекти проблеми захисту трудових прав, обгрунтовуються пропозицп щодо удосконалення правового регулювання вiдповiдних вiдносин, зокрема - запропоно-вано з метою належного захисту прав учасниюв трудових вщносин запозичити на-копичений в цившьному законодавствi досвiд врегулювання вiдносин щодо захисту порушеного цивiльного права, в тому числ^ - в частиш кола таких способiв [1]. 1нколи йдеться навiть про необхiднiсть прямого застосування положень Цившьного кодексу до трудових вщносин на пiдставi ст. 9 ЦК [2, с. 53]. Ц пропозицп в тiй чи шшш мiрi заслуговують на тдтримку, але потребують подальшого опрацювання та обговорення, в тому чи^ стосовно окремих можливих випадкiв (способiв) пору-шення прав працiвникiв, якi потребують поновлення.
Через викладене актуальним мае визнаватись i дослщження проблеми судового захисту права на вщпустку, адже ця проблема зазвичай лишаеться поза увагою науковщв, хоча традицшно аналiзу правового регулювання вiдпусток придiляеться багато уваги. Дослщження правового регулювання вщпусток здшснювали численнi вченi, в тому чи^ в межах спецiальних розвщок [див., напр. 3; 4; 5] i на дисертацiйному рiвнi [6]. Але в наведених та шших подiбного змiсту роботах пи-тання захисту права на вщпустки в повнш мiрi не вирiшуеться. Вщповщно, незадовiльно воно вирiшуеться i в актах законодавства про працю.
Тому в межах ще! статп ставиться задача проаналiзувати можливiсть судового захисту права пращвниюв на отримання вщпустки та способи, в яю такий захист може здшснюватись.
Право пращвниюв на вiдпустку як один iз видiв часу вiдпочинку закрiплюеться численними правовими приписами. Воно визнаеться ст. 45 Конституци Укра!ни [7], ст. 74 КЗпП [8] та ст. 2 Закону „Про вщпустки" [9]. Ц та iншi численш акти законодавства встановлюють достатньо розгорнеш правила, якi встановлюють змют та об-сяг права на вщпустку, порядок реалiзацil цього права. Здаеться, що за таких умов
право пращвника на вщпустку знаходиться тд всебiчною правовою охороною i вiдповiдно е ефективно захищеним.
Але специфiка права на вщпустку, як i багатьох шших трудових прав працiвникiв, полягае в тому, що недостатньо тiльки встановити це право в закош. Необхщним е також закрiплення ефективного мехашзму реатзацп цього права, ад-же пращвники заiнтересованi зазвичай в тому, щоб фактично це право реалiзувати. Необхiдним у зв'язку з цим е, зокрема встановлення способiв, в яю право на вiдпустку буде захищатись. Саме через вiдсутнiсть такого ефективного мехашзму на стадп реатзаци права на отримання вiдпустки i виникають труднощi. Вони обумовленi невиконанням роботодавцями з об'ективних чи суб'ективних мотивiв покладених на них обов'язюв, а також вщсутшстю таких, що могли б бути визнаш ефективними та чггко встановленими, способiв захисту даного права.
Труднощ^ що виникають на бощ працiвникiв при реатзацп ними права на вiдпустку, пов'язаш, перш за все, iз змютом положень, якi сформульованi в ст. 79 КЗпП (ст. 10 Закону „Про вщпустки") та встановлюють порядок надання щорiчних вiдпусток. Збагнути 1х змiст пересiчним працiвникам i навггь роботодавцям практично неможливо, адже в частинах третш-четвертш ст. 79 КЗпП мютиться набiр су-перечливих правил. По-перше, встановлюеться, що черговють надання вiдпусток визначаеться графiками, яю затверджуються власником за погодженням з виборним органом первинно! профспшково1 оргашзацп. При цьому передбачаеться врахуван-ня штереив виробництва i особистих штереив працiвника. По-друге, конкретний перiод надання вщпусток приписуеться узгоджувати мiж пращвником та робото-давцем. Нарештi, на роботодавця покладаеться обов'язок повщомити пращвника про дату початку вщпустки за два тижш до встановленого графшом термшу.
За таких умов виникають численш питання: 1) як погоджуються встановлення черговостi надання вiдпусток, що встановлюеться графшом вiдпусток, визначення конкретного перюду надання вiдпустки за погодженням мiж сторонами трудового договору та повщомлення працiвника про дату початку вщпустки за певний строк до встановленого знову-таки графшом вщпустки термшу; 2) якщо графш вiдпустки встановлюе лише те, що певний пращвник отримуе в поточному рощ вщпустку першим, шший - другим тощо, то як розумгги зазначення на те, що графш вiдпусток встановлюе ще й термiн початку вщпустки конкретного пращвника; 3) про що до-мовляються пращвник i роботодавець, коли узгоджують перюд надання вщпустки, якщо термш li надання визначено графшом вiдпусток? Спроби витлумачити наведеш правила в науцi трудового права здшснювались; !х результатом сталi певш практичнi рекомендацil [10, с. 381-383].
Зазвичай наведеш правила ст. 79 КЗпП лише ускладнюють, але не унеможлив-люють реалiзацiю пращвником права на вщпустку. Як правило, вони лише дають можливють роботодавцевi ^норувати штереси працiвника, що полягають у реалiзацil права на вiдпустку у певний час, коли таю штереси не набули статусу суб'ективного права (тобто не визнаш законом, колективним чи трудовим договором). Вим, проблема захисту штерешв в трудовому праву пщлягае окремому дослщженню та виходить за межi дано1 статп.
Однак виникае низка питань про можливють одержання вщпустки пращвниками, яю взагалi не врахованi з тих чи шших причин в графшу вщпусток чи право яких на одержання вщпустки у певний час порушуеться таким графшом.
111
Щодо першого питання треба враховувати, що за умов, коли чинш Кодекс закошв про працю та Закон „Про вщпустки" не визначають порядок (строки) скла-дання графтв вiдпусток, це питання виршуе п. 20 Типових правил внутршнього трудового розпорядку для робiтникiв i службовщв пiдприемств, установ, органiзацiй [11], згщно з яким „графш вщпусток складаеться на кожний календар-ний рш не пiзнiше 5 шчня поточного року". При цьому аш зазначенi Типовi правила, аш iншi акти законодавства про працю прямо не передбачають право роботодавця вносити змши до графiкiв вщпусток. Отже, якщо пращвника прийнято на роботу 6 шчня чи шзшше, то за умов додержання роботодавцем вимог законодавства, цей пращвник не може бути включений до графшу вщпусток, який вже бу-ло затверджено на час початку трудових вщносин з участю даного пращвника. За таких умов та з урахуванням того, що весь порядок надання вщпусток пов'язаний iз графшом вщпусток, пращвник начебто позбавляеться можливосп реалiзувати свое право на одержання щорiчноï основно1 (додатково1) вщпустки в цьому рощ.
Таке твердження не враховуе, що завданням галузевоï юридичноï науки е не сама по собi констатащя дефектiв законодавчого матерiалу, а опрацювання рекомендацiй щодо подолання таких дефекпв на стадп правотворчост^ а головне, -на стадп правозастосування. Не враховуе воно i того, що прямим встановленням правових припишв не вичерпуеться арсенал способiв закршлення прав та обов'язюв, що його використовуе законодавець. Отже, адекватною вщповщдю на питання, що розглядаеться, мае визнаватись висновок про те, що якщо законодавець з метою встановлення порядку реалiзацiï пращвниками надежного ним права на вщпустки надав роботодавцю право складати графши вщпусток, то тим бшьше вiн уповноважуе роботодавця на внесення змш до таких графтв з метою забезпечення реалiзацiï права на вiдпустку пращвниками, що постали до роботи тсля укладення вщповщного графiку. Тож за викладених обставин роботодавець мае внести вщповщш змши до графшу вщпусток.
Щодо другого питання слщ враховувати наступне. Частина сьома ст. 10 Закону „Про вщпустки" встановлюе право окремих категорш пращвниюв на одержання вщпустки у перший рш роботи за бажанням пращвника до настання шестимюячного термшу безперервно1' роботи. Очевидно, що в такий спошб законодавець надав певним пращвникам право вимагати надання 1'м вiдпустки у визначе-ний ними час. Частини дванадцята - шютнадцята ст. 10 зазначеного Закону надають вiдповiдним пращвникам право на одержання як у перший, так i у наступш роки роботи на даному пщприемсга вщпустки у зручний для них час (тобто, - право ви-значати час отримання вщпустки) чи у певний час. Природно, що на вимогу пращвниюв, за якими визнаеться право на отримання вщпустки у той чи шший час, чи на пiдставi закону, котрий визначае час надання певним пращвника щорiчноï основно1' вщпустки, вщповщш положення мають бути включеш до графшу вщпусток на поточний рш при його складанш.
Зрозумшо, що проведення переговорiв пращвника з роботодавцем з питань, про яю йдеться, як спошб захисту права пращвника на одержання вщпустки у певний час, яке порушуеться або не визнаеться роботодавцем, не е достатньо ефективним та адекватним суспшьним потребам. Якщо роботодавець ухиляеться вщ виконання покладених на нього обов'язюв, вш зазвичай дiе свщомо, розумiючи протиправний характер сво1'х дш. Тому ефективне поновлення вiдповiдних прав пращвника е мож-
112
ливим в таких випадках лише за умови розгляду спору судом або шшим уповнова-женим органом, ршення якого е обов'язковими та виконуються у примусовому порядку.
Але законодавець прямо не встановив права пращвника за викладених умов звернутися до суду або до комюи з трудових спорiв з вимогою про виконання робо-тодавцем обов'язку включити до графшу вщпусток положення, про яю йдеться, або з вимогою про надання працiвниковi вiдпустки у визначений ним або законом час, або з шшою подiбною за змютом вимогою. Виникае враження, що захист права на вщпустку, котре в такий спошб порушене роботодавцем, е неможливим. Пщсилюють таке враження i положення ст. 4 ЦПК, котра допускае захист права судом лише у спошб, передбачений законом [12].
В^м, таке враження слщ визнати помилковим, якщо взяти до уваги наступне. В наущ права тривалий час ведеться дискусiя щодо мюця права на захист. Хоча окремi науковцi вважають, що право на захист до змюту суб'ективного права не входить, а юнуе як самостшне суб'ективне право, яке виникае у випадках порушен-ня або оспорювання права, та за умови, що законом передбачена охорона цього права [13, с. 29-30; 14, с. 11-12], зазвичай право на захист розглядаеться як елемент будь-якого суб'ективного права, яке (право на захист) випливае з само1 його приро-ди [15, с. 160; 16, с. 172]. Така позищя тим бшьше заслуговуе на пщтримку, що вик-лючення зi змюту суб'ективного права такого його елементу, як можливють звернення до юрисдикщйних оргашв за захистом решти юридичних можливостей, що складають змiст цього права, зробило б неможливим розмежування суб'ективного права та сумiжних з ним правових категорш (зокрема, - штересу), яке (розмежування) здшснюеться саме за критерiем можливостi чи неможливостi захисту певного прагнення особи. Тому слщ погодитися з тим, що надання певним прагненням особи статусу суб'ективного права одночасно означае надшення тако1 особи правом звернутися до суду з вимогою про захист цього прагнення, а вщповщно - уповноважуе суд задовольнити за наявносп пщстав таку вимогу. За термшолопю авторiв методологи тлумачення акпв законодавства, що на цей час розробляеться, правовi приписи, як надають управненiй особi право на звернення до суду за захистом порушеного права та уповноважують суд на розгляд спору та задоволення висунуто1 вимоги, непрямо випливають iз правових приписiв, що прямо встановлюють суб'ективне право, та виявляються при тлумаченш висновком вщ попереднього правового явища (суб'ективного права) до наступних правових явищ (права на звернення до суду з вимогою про захист суб'ективного права та повнова-ження суду задовольнити таку вимогу) [див., напр., 17, с. 78-90].
Отже, немае будь-яких пщстав стверджувати, що задоволення судом вимоги пращвника про включення до графшу вщпусток вщомостей про черговють надання йому вщпустки (коли трудовi вщносини з його участю виникли тсля складання графшу вщпусток на поточний рш) або про надання йому вщпустки у визначений ним або законом час (коли вщповщне право пращвника не враховано при складанш графшу вщпусток i вщповщно цей графш пщлягае коригуванню) е неможливим вщповщно до ст. 4 ЦПК, адже таю способи захисту порушених чи таких, що не виз-наються, трудових прав не передбачений законом. Способи захисту, про яю йдеться, законом передбачеш, але шляхом непрямого встановлення вщповщних правових припишв, через що i виникае помилкове враження, про яке йдеться. Зауважимо, що
113
через викладене в значнш частиш позбавляються сенсy i пропозицп щодо застосу-вання положень Цившьного кодексy Украши [18] на пiдставi ст. 9 ЦК до вщносин щодо захистy порyшених трудових прав, на яю в цiй статп зазначалось [1; 2, с. 53].
Висновок про непряме встановлення судових способiв захисту права на вщпустку стосyeться i випадкiв, коли роботодавець заперечye право працiвника на одержання вщпустки y певний час. Уповноважена особа (пращвник) за таких обста-вин вправi, на нашу думку, заявити в сyдi вимогу про визнання його права на одержання вщпустки y певний час. Задоволення тако1' вимоги yсyваe розбiжностi мiж роботодавцем та працiвником щодо наявносп в останнього права, про яке йдеться. Отже, така вимога також маe визнаватись ефективним способом захисту права на вщпустку, оскшьки визначившись y змют прав пращвника та вщповщних обов'язкiв на своeмy боцi, роботодавець, за звичайних обставин, вимушений буде врахувати вимогу пращвника y графшу вiдпyсток. В реши випадюв працiвник не позбавлений права звернутися до суду з однieю iз вимог, якi розглядались вище.
Викладене e пiдставою для вщповщних змш y правозастосовчiй (насамперед, -судовш) практицi. Але з урахуванням специфiки трудових правовiдносин, з огляду на 1'х поширенiсть та суб^ктний склад, невiдкладним завданням слiд визнати i вщповщне коригування актiв законодавства про працю, що встановлюють право пращвниюв на вiдпyсткy та визначають порядок захисту трудових прав.
Зокрема, до Закону „Про вщпустки" та Кодексу закошв про працю слщ вклю-чити положення, як б прямо встановлювали право пращвника звернутися за вщповщних обставин до суду чи комюп з трудових спорiв з вимогою про включен-ня до графшу вщпусток вiдомостей про черговють надання працiвниковi вiдпyстки, про надання працiвниковi вiдпyстки y визначений ним або законом час, про визнання наявносп y пращвника права на вщпустку y визначений ним або законом час.
З метою вдосконалення порядку надання пращвникам вщпусток необхщною e i ревiзiя чинних правових припишв Кодексу закошв про працю та Закону „Про вщпустки", як встановлюють правовi наслщки порушення роботодавцем такого порядку та надають пращвника певш правовi можливосп, котрi, як вважаeться в наущ, також спрямованi на захист права на вщпустку. Йдеться про положення п. 1-2 частини першо1' ст. 80 КЗпП та п. 1-2 частини першо1' ст. 11 Закону „Про вщпустки". Ними, зокрема передбачаeться, що щорiчна вщпустка маe бути на вимогу пращвника перенесена на шший перюд, якщо роботодавець порушив строк повщомлення працiвника про час надання вщпустки або несвоeчасно виплатив працiвниковi заробiтнy плату за час щорiчноï вiдпyстки.
Першим дефектом положень, що аналiзyються, e те, що вони стосуються лише щорiчних вщпусток, хоча ними коло вщпусток, за час яких за пращвниками зберiгаeться середнш заробiток, не вичерпyeться. Тож положення п. 2 частини першо1' ст. 80 КЗпП мало б поширюватись на вш види вщпусток iз збереженням заробггно1' плати ^м тих, цiльове призначення яких виключаe 1'х перенесення. Го-ловним же дефектом цих положень e !х очевидна неефективнiсть, адже реалiзацiя пращвником права вимагати перенесення щорiчноï вщпустки на шший перюд, по-перше, створюe ефект „зачарованого кола", а по-друге, - e можливою лише за умо-ви, що роботодавець припинить протиправш дiï та погодиться на перенесення вщпустки.
114
Ефект „зачарованого кола" виникае тому, що реалiзацiя пращвником права зая-вити вимогу про перенесення щорiчноl вiдпустки на шший перiод, е недостатньою для поновлення його права на одержання вщпустки. Адже, як вже зазначалося, перюд надання щорiчних вiдпусток детермiнуеться змютом графiку вiдпусток, працiвник, на вимогу якого вщбулося перенесення вiдпустки, буде вимушений ви-магати вiд роботодавця вчинення додатково низки дш: роботодавець мае внести вщповщш змiни до графшу вiдпусток з тим, щоб визначити нову черговiсть одержання вщпустки пращвником; своечасно здшснити повщомлення працiвника про новий термiн надання вщпустки та виплатити працiвниковi заробггну плату за час вiдпустки. Все це е можливим лише за наявносп добро! волi роботодавця i iстотно ускладнюе змiст взаемних зобов'язань сторш трудових правовiдносин навiть за наявносп тако! волi. В разi ж 11 (волi роботодавця) вщсутносп вимога про перенесення часу вщпустки, якщо вона i буде задоволена, не здатна сприяти фактичнш реатзацп працiвником права на вщпустку. До того ж, право вимагати перенесення вщпустки на шший перюд не е ефективним способом захисту права на вщпустку, коли йдеться про вщпустки, час надання яких визначаеться пращвником або законом.
Тож положення частини першо! ст. 80 КЗпП i ст. 11 Закону „Про вщпустки" мають бути ютотно скориговаш. Замють встановлених в названих законодавчих актах на цей час положень доцшьно було б встановити, що в разi порушення строку повщомлення або виплати заробггно! плати пращвник мае принаймш право вибору способу захисту: або реалiзувати т повноваження, що надаються йому зараз, або реалiзувати право на вщпустку у той час, який вже визначений вщповщно до ст. 79 КЗпП, i одночасно звернутись до роботодавця з вимогою про сплату певно! грошово! суми як санкцп за порушення, якого припустився роботодавець.
На нашу думку, пропозици щодо правозастосування та рекомендацп щодо вдо-сконалення чинних акпв законодавства про працю, викладенi в данш статтi, в разi 1х реалiзацil, здатнi, з одного боку, пщвисити вiдповiднiсть судово! практики зако-нодавству, а з iншого боку, - будуть сприяти пщвищенню ефективносп правового регулювання трудових вiдносин взагат, та зокрема правового регулювання вщпусток та порядку вирiшення iндивiдуальних трудових спорiв.
Водночас, положення, викладенi в статп, можуть бути визнанi пщгрунтям для подальшого поглибленого наукового аналiзу вiдповiдного нормативного матерiалу, опрацювання на його пiдставi бiльш грунтовних пропозицш щодо правозастосування та правотворчосп. Було б виправданим, на нашу думку, якби подальшi науковi дослщження проблеми захисту права на вщпустку здшснювались в напрямку дослiдження судових способiв захисту права на окремi види вiдпусток, а також по-засудових способiв захисту цього права.
Перелш використаних джерел та лггература:
1. Жернаков В.В. Теоретичн1 та практичт питания 1иституту захисту прав людини в сфер1 прац1// Актуальш проблеми держави [ права. Зб. наук. праць. Вип. 25. - Одеса: Одеська нац. юрид. акад., 2005. - С. 329-335.
2. Марюна Т.Г. Щодо способ1в захисту прав за законодавством Украши про працю// Право Украши. - 2002. - № 2. - С. 53-57.
3. Гинцбург Л.Я.. Отпуска рабочих и служащих. - М.: Изд-во Академии наук СССР, 1961. - 164 с.
115
4. Лившиц Р.З. Отпуска рабочих и служащих в СССР. - М., Госюриздат, 1962. - 96 с.
5. Островский.Л.Я. Отпуска рабочим и служащим. - Минск: Беларусь, 1978. - 78 с.
6. Гаращенко Л.П. Правове регулювання в1дпусток за законодавством Украши
7. Конститущя Украши. Затв. Законом Украши ввд 28.06.96// Ввдомосл Верховно1 Ради Украши. - 1996. -№ 30. - Ст. 141.
8. Кодекс закошв про працю Украши ввд 10.12.71// Бюлетень законодавства i юридично1 практики Укра1ни. - 2004. - № 1.
9. Про вщпустки. Закон Украши ввд 15.11.96// Ввдомосл Верховно1 Ради Укра1ни. - 1997. -№ 2.
- Ст. 4.
10. Науково-практичний коментар до законодавства Укра1ни про працю/ В.Г. Ротань, 1.В. Зуб, Б.С. Стичинський. - 8-ве вид., доп. i переробл. - К.: Видавництво А.С.К., 2007. - 944 с.
11. Типов1 правила внутршнього трудового розпорядку для робгшиюв i службовщв тдприемств, установ, оргашзацш. Затв. постановою Державного комггету СРСР по труду i сощальних питаннях ввд 20.07.1984 № 213// Бюлетень Держкомпращ СРСР. - 1984. - № 11.
12. Цившьний процесуальний кодекс Украши ввд 18.03.2004// Офщшний вюник Украши. - 2004.
- № 16.- Ст. 654.
13. Шевченко Я.Н. Средства защиты в гражданском праве // Советское государство и право. -1977.- № 7.- С.55-62.
14. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав: Сб. науч. тр.. - Ярославль: Изд-во Ярославского ун-та, 1990.- С.5-17.
15. Гражданское право в 2-х томах. Т.1. / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. -М.: БЕК, 1993. - 384 с.
16. Проблемы теории государства и права: Учебник/Под ред. С.С.Алексеева. — М.: Юрид. лит., 1987.—448 с.
17. Карабань В.Я. Тлумачення аклв цившьного законодавства. Дис. канд. юр. наук 12.00.03. -Одеса: Одеська нацюнальна юридична академ1я., 2007. - 193 с.
18. Цившьний кодекс Украши ввд 16.01.2003// Офщшний вюник Украши. - 2003. - № 11. - Ст. 461.
Сонин О.Е. Судебная защита права на отпуск по трудовому законодательству Украины.
В статье анализируется проблема защиты трудовых прав работников. Автор анализирует возможность судебной защиты прав работников на получение отпуска и способы, с помощью которых такая защита может совершаться. Автор делает вывод, что недостаточно только установить это право в законодательстве, необходимо также закрепить эффективный механизм реализации этого права.
Ключевые слова: судебная защита, право на отпуск, работник, работодатель.
Sonin O.E. The court protection of the the right of leaves according to labour legislation.
The problem of the protection of labour rights of the wokers are analysed in the article. The author analyses possibility of the court protection of the worker's leaves and ways of this protection. The author makes conclutions, that insufficiently only fix this right in law, it is necessary, that was effective mechanism of the realization this right. Key words: court protection, right of leave, worker, employer.
Надiйшла до редакци 01.04.2008 р.
116
