CC BY
119современном мире // Спортивная психология в трудах отечественных специалистов / Сост. и общая редакция И.П. Волкова. - СПб.: Питер, 2002. - С. 37-42.
8. Маслоу А. Мотивация и личность.- СПб.: Питер, 2003. -352 с.
9. Медведев В.В. Психологические особенности личности спортсменов. Лекция для слушателей ФПК и ВШТ. - М., 1993. - 48 с.
10. Пилоян Р.А. Способы формирования мотивации спортивной деятельности. - М.: ГЦОЛИФК, 1988. - 28 с.
11. Пилоян РА. Мотивация спортивной деятельности. - М.: Физкультура и спорт, 1984. - 104 с.
12. Попов А.Л. Спортивная психология: Учебное пособие для физкультурных вузов. - М.: МПСИ, Флинта, 1998. - 152 с.
13. Сагайдак С. Адекватность самооценки спортсмена // Олимпийский спорт и спорт для всех: тезисы V Международного научного конгресса (5-7 июня 2001). - Минск: Белорусская ГАФК, 2001. - С. 463.
14. Сагайдак С.С. Исследование мотивации спортивной деятельности. - Минск: Адукацыя і выхаванне, 2001. - 32 с.
15. Соснина Н.А. Мотивационная сфера личности спортсмена: Учебно-методическое пособие./ НИИФК и СРБ. -Минск, 2000. - 76 с.
16. Стамбулова Н.Б. Психологическая структура спортивной деятельности // Спортивная психология в трудах отечественных психологов./ Сост. И.П. Волков. - СПб.: Питер, 2002. - С. 32-37.
17. Стамбулова Н.Б. Психология спортивной карьеры: Учебное пособие. - СПб.: Центр карьеры, 1999. - 236 с.
18. Хекалов Е.М. Неблагоприятные психические состояния спортсменов, их диагностика и регуляция: Учебное пособие. - 2-е изд. - М.: Советский спорт, 2003. - 64 с.
19. Юров И.А. Психологическое тестирование и психотерапия в спорте. - М.: Советский спорт, 2006. - 163 с.
Надійшла до редакції 15.08.2007р.
СТРУКТУРА ПРОЦЕДУРИ ОБСТЕЖЕННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ У ФІЗИЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Герцик А.М.
Львівський державний університет фізичної культури
Анотація. У статті подано короткий аналіз актуальних підходів до обстеження опорно-рухового апарату у фізичній реабілітації, виявлено їх основні спільні та відмінні риси. Методи мають такі спільні риси: ґрунтуються на глибокому знанні функціональної анатомії, остеокінематики, артрокінематики; є зрозумілими у вивченні і простими у застосуванні, не потребують використання спеціального обладнання; передбачають спостереження за виконанням рухів пацієнтом, суб’єктивне та об’єктивне оцінювання; їх інформативність підтверджено багаторічною практичною апробацією у багатьох країнах.
Ключові слова: фізична реабілітація, обстеження опорно-рухового апарату, зарубіжний досвід.
Аннотация. Герцик А.М. Структура процедуры обследования опорно-двигательного аппарата в физической реабилитации. В статьи представлен короткий анализ актуальных подходов к обследованию опорно-двигательного аппарата в физической реабилитации, выявлено их основные общие и отличительные особенности. Методы имеют такие общие черты: основываются на глубоком знании функциональной анатомии, остеокинематики, артрокинематики; являются понятными в изучении и простыми в применении, не нуждаются в использовании специального оборудования; предусматривают наблюдение за выполнением движений пациентом, субъективное и объективное оценивание; их информативность подтверждена многолетней практической апробацией во многих странах.
Ключевые слова: физическая реабилитация, обследова-
ние опорно-двигательного аппарата, зарубежный опыт. Annotation. Gertsik A.M. Frame of procedure of inspection of a locomotorium in a physical aftertreatment. Brief analysis of actual approaches to musculoskeletal assessment in physical rehabilitation is presented in this issue. Their main common and distinctive features are revealed. Methods have such general features: are based on deep knowledge of functional anatomy; clear in studying and simple in application, do not require use of special equipment; provide observation over performance of locomotions by the patient, subjective and objective estimation; them self-descriptiveness it is confirmed with perennial practical approbation in many countries.
Key words: physical rehabilitation, musculoskeletal assessment, international experience.
Вступ.
Розвиток фізичної реабілітації як самостійної науково-практичної галузі розпочався в Україні лише трохи більше десятиріччя назад. За цей час з’явилася значна кількість наукових публікацій, присвячених різним аспектам діяльності фахівців. Однак ряд проблем все ще залишаються поза належною увагою дослідників, і однією з найбільш актуальних є проблема обстеження опорно-рухового апарату.
Аналіз фахової науково-методичної літератури показав, що провідні вчені галузі фізичної культури розглядають фізичну реабілітацію як процес, наближений до фізичного виховання, і рекомендують будувати його згідно технології управління: оцінювати вихідний рівень, приймати управлінські рішення, контролювати їх виконання [1-4]. Така діяльність передбачає необхідність збору вичерпної інформації про початковий рівень рухових дисфункції та їх динаміку у особи, що виступає суб ’ єктом реабілітаційного процесу.
Водночас у доступній україномовній та російськомовній фаховій літературі нам не вдалося виявити конкретних рекомендацій щодо структури та змісту процедури обстеження опорно-рухового апарату (далі - ОРА) у фізичній реабілітації. Залишається відкритим питання послідовності застосування окремих методів обстеження. Також варто зазначити, що описані у спеціальній літературі методи обстеження ОРА використовуються у фізіології, спортивній медицині, ортопедії, але не завжди відповідають вимогам реабілітаційного процесу [5-9].
Наш досвід викладання на факультеті фізичної реабілітації ЛДУФК свідчить, що існує потреба у вивченні студентами простих, інформативних, безпечних та клінічно апробованих методів обстеження ОРА. А головне, майбутні фахівці фізичної реабілітації повинні отримати цілісну уяву про зміст обстеження, оволодіти умінням послідовно і ретельно збирати інформацію про руховий потенціал та рухові дисфункції, аналізувати отримані результати та на цій основі планувати і коректувати реабілітаційний процес. Пошук цілісних підходів до процедури обстеження хворих та неповносправних осіб спонукав нас до вивчення досвіду закордонних вчених та практиків, що мають загальновизнані досягнення у вирішенні зазначеної проблеми.
Робота виконувалася в рамках Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2006-2010 роки за темою 4.1.2 “Фізична реабілітація неповносправних осіб з рухо-
вими дисфункціями” (керівники теми: проф. В.М. -Шевага, доц. А. С. Вовканич).
Формулювання цілей роботи.
Метою нашого дослідження було виявити структуру та зміст процедури обстеження опорно-рухового апарату у галузі фізичної реабілітації у економічно розвинутих країнах.
Результати дослідження.
Аналіз фахової англомовної літератури показав, що провідні фахівці з фізичної реабілітації вважають обстеження першою і невід’ ємною складовою реабілітаційного процесу [10-13]. Вивченню цієї складової у навчальних закладах (університетах) приділяється особлива увага. Так, у навчальних програмах університетів Канади проблемам обстеження відводиться до 50 % навчального матеріалу блоку спеціальних дисциплін [14].
Провідні закордонні фахівці дотримуються дуже близьких поглядів на значення, структуру та зміст процедури обстеження ОРА [10-13]. Їх основою стали розробки видатних теоретиків та практиків галузі другої половини минулого століття Д. Сиріакса,
Ф. Калтенборна та Д. Мейтленда.
Джеймс Сиріакс, англійський фахівець з реабілітації, вперше почав застосовувати логічну систему обстеження ОРА, що умовно складається з трьох частин:
- спостереження (реабілітолог візуально оцінює поставу та рухи пацієнта);
- суб ’єктивне оцінювання (реабілітолог опитує пацієнта);
- об’єктивне оцінювання (реабілітолог виконує окремі обстеження) [15].
У подальшому ця схема знайшла багатьох послідовників, які опрацьовували та доповнювали зміст окремих складових.
Спостереження необхідно здійснювати впродовж обстеження та всього курсу реабілітації. Спостерігають поставу, бажання рухатись, симетрію рухів, компенсаторні рухи, координацію, рівновагу, функціональний рівень. Реабітолог може виконувати формальне (коли пацієнт знає) та неформальне (коли пацієнт не знає) спостереження.
Суб ’ єктивне оцінювання (опитування) має за мету виявити основну скаргу пацієнта та її зв’язок з фізичними навантаженнями, динаміку симптомів, попередній руховий статус. Також важливо з’ ясувати думку пацієнта про ефективність попередньої реабілітації, якщо така здійснювалась. Для збору необхідної інформації застосовують відкриті та закриті запитання. Результатом опитування має стати план подальшого обстеження. Дуже детальні рекомендації щодо спостереження та опитування розробив ка -надський фізичний терапевт Дейв Магі [11].
Завершальна частина обстеження - об’ єктивне оцінювання -полягає у послідовному виконанні фізичним реабілітологом окремих тестів та вимірювань.
Д.Сиріакс розробив та описав метод обстеження ОРА, що ґрунтується на тестуванні тканин вибірковим напруженням (selective tissue tension testing
- STTT) [15]. Для локалізації пошкодження Д.Сирі-акс запропонував розділяти структури, що приймають участь у виконанні руху, на скорочувальні та
інертні. У основу такої класифікації було покладено функціональний підхід. Скорочувальні структури -це м’язи, сухожилля та місця сухожильних прикріплень, інертні -суглобова капсула, зв’язки, суглобові поверхні та м’які тканини, що оточують суглоб.
Згідно теорії Д. Сиріакса, біль у скорочувальних структурах може виникнути або посилитися у відповідь на такі навантаження:
- ізометричне напруження м’яза;
- активний рух сегментом тіла (скорочення м’яза) у одному напрямі;
- пасивний рух сегментом тіла (розтяг м’яза) у протилежному напрямі.
Інертні структури не зазнають навантаження при ізометричному м’язовому напруженні. Біль у них виникає або посилюється лише при активному чи пасивному рухах у одному напрямі, тобто при розтягу.
При тестуванні скорочувальних тканин суглоб, через який діє м’яз, утримують у середньофізіо-логічному положенні для мінімалізації навантаження на інертні структури. Пацієнт виконує напруження м’яза, а реабілітолог протидіє рухові сегмента тіла. Таким чином досягають ізометричного типу м’язового напруження. Для оцінки обстежуваних скорочувальних структур беруть до уваги силу напруження та інтенсивність болю. Нормою вважають сильне та безболісне напруження. Слабкість або біль можуть вказувати на розтяг або розриви м’яза, тендиніт, неврологічні проблеми.
Для обстеження інертних структур їх декілька разів повільно розтягують пасивним рухом по зростаючій амплітуді. При цьому реабілітолог звертає увагу на амплітуду руху у кожному напрямі, силу болю, спричинену рухом, та відчуття у кінці амплітуди після прикладення невеликого зусилля.. Цю останню характеристику називають «кінцевим відчуттям» (end feel). Д.Сиріакс описав три нормальних та п’ять патологічних кінцевих відчуттів. Останні виникають при передчасній зупинці руху у суглобі та вказують на ряд проблем з обстежуваними структурами: розтяг зв’язок, пошкодження капсули, наявність спайок, деформацій або сторонніх тіл у порожнині суглоба. Варто зазначити, що уміння визначати патологічне кінцеве відчуття суттєво полегшує визначення виду контрактури і дозволяє реабілітологу вчасно та ефективно коригувати реабілітаційний процес.
На думку Д. Сиріакса, при пошкодженні капсули кожен суглоб має специфічний вид обмежень, що описується як пропорційне обмеження рухів у різних напрямках. Вчений описав зразки капсульних обмежень для більшості суглобів.
Третю складову обстеження, об’єктивне оцінювання, Д.Сиріакс пропонував розпочинати з виконання активних рухів, звертаючи увагу на бажання та можливості пацієнта виконувати рух по нормальній амплітуді з необхідною силою. Для тестування інертних структур навколо обстежуваних суглобів виконують пасивні рухи та визначають кінцеве відчуття. Після цього проводять ізометричне напруження м’язів для тестування скорочувальних структур та пальпацію обстежуваної ділянки.
Систему обстеження Д. Сиріакса розвинув та доповнив Фредді Калтенборн, норвезький фахі-
вець з фізичної реабілітації, основні праці якого перекладено дев’ятьма європейськими та японською мовами.
Під час обстеження Ф.Калтенборн додатково застосовував м’язове тестування для оцінки сили м’язів по шкалі від 0 до 5, а також виконував біомеханічне мануальне обстеження суглобів за особливою методикою [16].
Ф. Калтенборн створив теорію, згідно якої повна амплітуда пасивного руху у синовіальному суг -лобі є можливою лише при наявності так званих додаткових суглобових рухів: ковзання, обертання, витягання, стискання. Це нефізіологічні малоамплітудні рухи, що перебувають поза вольовим контролем пацієнта і можуть бути виконані тільки реабілітологом. Напрям ковзання залежить від напряму руху кісток і описується законом «опуклості-вгнутості». Згідно закону, напрям ковзального руху увігнутої суглобової поверхні кістки, що рухається, співпадає з напрямом руху цієї кістки. І навпаки, опукла суглобова поверхня кістки, що рухається, ковзає у напрямі, протилежному до руху кістки.
Обстеження додаткових рухів виконують у положенні суглоба, яке дістало назву нещільно укладеного. Переважно воно відповідає середині фізіологічного руху і характеризується мінімальним контактом суглобових поверхонь, розслабленими зв’язками та капсулою.
Значний внесок у теорію та практику сучасної фізичної реабілітації здійснив австралійський фізичний терапевт Джефрі Мейтленд. Обстежуючи суглоби пасивним рухом, він звертав особливу увагу на три чинники, що можуть обмежувати амплітуду: біль, фізичну протидію у суглобі (опір) та спазм м’язів [17]. Для оцінки величини зазначених обмежуючих чинників та їх впливу на амплітуду руху Д.Мейтленд запропонував використовувати рухові діаграми.
Діаграма руху створюється шляхом побудови графіків зміни болю, опору та м’язового спазму протягом виконання руху. Вісь ординат відповідає інтенсивності обмежуючих чинників і градуюється до 100%, а вісь абсцис відповідає нормальній амплітуді суглоба в одному напрямку і позначається у градусах. Така діаграма дозволяє оцінити поведінку усіх обмежуючих чинників та зв’язок між ними підчас виконання конкретного руху. Порівнюючи рухові діаграми при повторних обстеженнях, фахівець з реабілітації може оцінювати ефективність виконання реабілітаційної програми та вносити у неї необхідні корективи.
Висновки.
Розглянуті у статті методи Д. Сиріакса, Ф. Кал-тенборна та Д.Мейтленда є. загальновизнаними і поширеними у світі, хоча й не вичерпують усього існуючого різноманіття підходів до обстеження ОРА у фізичній реабілітації. Вони мають такі спільні риси:
- ґрунтуються на глибокому знанні функціональної анатомії, остеокінематики, артрокінематики;
- є зрозумілими у вивченні і простими у застосуванні, не потребують використання спеціального обладнання;
- передбачають спостереження за виконанням рухів пацієнтом, суб ’єктивне та об’єктивне оцінювання;
- їх інформативність підтверджено багаторічною практичною апробацією у багатьох країнах.
На нашу думку, розглянуті підходи до обстеження ОРА можуть бути рекомендованими для ґрунтовного вивчення вітчизняними фахівцями фізичної реабілітації.
Перспективу подальшого застосування описаних підходів ми бачимо у підготовці майбутніх фахівців фізичної реабілітації та у практичній сфері
- для побудови і корекції реабілітаційного процесу хворих та неповносправних осіб.
Література:
1. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебник для ин-тов физ. культуры. - М.: Физкультура и спорт, 1991. - 543 с.
2. Мухін В.М. Фізична реабілітація: Підруч. для студ. вищих навч. закл. фіз. виховання і спорту. - К.: Олімпійська література, 2000. - 424 с.
3. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т.Ю. Круцевич: В 2 т. - К.: Олимпийская литература, 2003. - Т. 1. - 423 с.
4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. - Т.: Навчальна книга - Богдан, 2001. -272 с.
5. Маркс В.О. Ортопедическая диагностика: Руководство-справочник. - Таганрог: «Прогресс», 2001. - 512 с.
6. Мурза В.П. Фізична реабілітація: Навч. посіб. - К.: Орлан, 2004. - 559 с.
7. Мурза В.П., Філіппов М.М. Методи функціональних досліджень у фізичній реабілітації та спортивній медицині: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. -К.: Університет «Україна», 2001. - 96 с.
S. Олекса А.П. Ортопедія. - Тернопіль: ТДМУ, 2006. - 52S с.
9. Сватьєв А.В., Маліков М.В. Функціональна діагностика у фізичному вихованні і спорті: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Запоріжжя: ЗДУ, 2004. - 195 с.
10. Goodman C.C., Snyder T.E. Differential Diagnosis in Physical Therapy. - Philadelphia: Saunders, 1995. - 3S5 p.
11. Magee D. Orthopedic Physical Assessment. - 3rd ed. -Philadelphia: W.B. Saunders Company, 1997. - 674 р.
12. O’Sullivan S., Schmitz T. Physical Rehabilitation: Assessment and Treatment. - 4th ed. - Philadelphia: F.A. Davis, 2000. -7S7 р.
13. Palmer M.L., Epler M. Clinical Assessment Procedures in Physical Therapy. - Philadelphia: Lippincott, 1990. - 5S5 р.
14. Герцик А.М. Організаційно-методичні аспекти підготовки бакалаврів фізичної реабілітації в Канаді: Метод. посіб.
- Л.: Українські технології, 2005. - 112 с.
15. Cyriax J. Textbook of Orthopeadic Medicine: Diagnosis of Soft Tissue Lesions. - Sth ed. - London: Bailliere Tindall, 19S2.
- 454 р.
16. Kalternborn F.M. Manual Mobilization of the Joints, Volum 1: The Extremities. - 5 th ed. - Minneapolis: OPTP, 1999 -2S7 p.
17. Maitland G.D. Peripheral Manipulation. - London: Butterworth-Heinemann, 1992.
Надійшла до редакції 24.09.2007р.
ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙНОЇ ПРОГРАМИ ВИКОРИСТАННЯ АЕРОБНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАННІ ШКОЛЯРІВ ЗОШ
Глоба Г. В.
Слов’янський державний педагогічний університет
Анотація. У статті викладена нормативно-модельна система оптимальних фізичних навантажень та оптимальні кількісні й якісні параметри занять у структурі інноваційної системи фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл з використанням аеробних технологій. Концептуалізовані теоретичні та методичні положення
