CC BY
100Завданням лікувальної фізичної культури у ранньому післяопераційному періоді є: профілактика ускладнень (застійна пневмонія, ателектаз, атонія кишечнику, тромбози, емболії і т.д. ); поліпшення діяльності серцево-судинної і дихальної системи; поліпшення психоемоційного стану хворого; профілактика спайкового процесу; формування еластичного, рухливого рубця. Протипоказання для застосування ЛФК, окрім загальних, такі: важкий стан хворого, різкий біль в операційній рані, небезпека відновлення кровотечі, наявність недренованих абсцесів у черевній порожнині, перитоніт, порушення ритму серцевої діяльності, гостра серцево-судинна недостатність.
Завдання ЛФК у пізньому післяопераційному періоді: поліпшення діяльності серцево-судинної і дихальної систем, процесів обміну і регенерації тканин; поліпшення функції органів травлення; зміцнення м'язів живота; формування рухомого післяопераційного рубця; підготовка організму до фізичних навантажень, що поступово збільшуються.
Головними завданнями ЛФК у віддаленому післяопераційному періоді є: ліквідація залишкових явищ після операцій і нормалізація функції органів травлення; адаптація серцево-судинної і дихальної систем до помірно зростаючого фізичного навантаження й подальшого тренування; поліпшення загального функціонального стану; підготовка хворого до навантажень побутового характеру. Також ЛФК застосовують для відновлення функції оперованої кишки й травневої системи в цілому, зміцнення м'язів тулуба і живота, відновлення працездатності пацієнта.
Головною особливістю, яка виділяє ЛФК від усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Хворий, який знає для чого потрібно застосовувати фізичні вправи (мету), свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти просто лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі виконання вправ. При застосуванні всіх інших методів лікування хворий є відносно пасивним, а укол, операція, фізіотерапевтичні процедури, масаж і т. ін. лікувальні дії виконує медичний персонал [4].
Висновки
Застосування фізичної реабілітації для хворих, які перенесли оперативне втручання з приводу видалення товстої кишки є необхідною складовою частиною відновного лікування.
За допомогою комплексної фізичної та медичної реабілітації можливо домогтися значних покращень, що можуть сприяти скороченню етапів лікування, профілактиці післяопераційних ускладнень, поліпшенні загального стану хворого.
В даний час існує необхідність у вдосконаленні сучасних реабілітаційних програм для хворих, які перенесли колектомію на етапах лікування (лікарняний, амбулаторно-поліклінічний, санаторно-курортний). Подальші дослідження повинні будуватися на комплексному застосуванні засобів та методів лікувальної фізичної культури, масажу та фізіотерапії.
Література
1. Актуальні питання реабілітації гастроентерологічних хворих: Матеріли симпозіуму; Ред. В. П. Піщак. -Чернівці, 1996. - 444 с.
2. Ducourau M. — Medecine operationelle dans la colectomie totale, These, Lyon, 1971, p. 122.
3. Мурза В.П. Фізична реабілітація. Навчальний посібник. -К.: «Олан», 2004. - 559 с.
4. Мухін В.М. Фізична реабілітація. - К.: Олімпійська література, 2000. - 424 с.
5. Пархотик 1.1. Фізична реабілітація при захворюваннях органів черевної порожнини. - К.: Олімпійська література, 2003. - 223 с.
6. Петровский Б.В. Избранные лекции по клинической хирургии. - М.: изд-во «Медицина», 1968. - 407 с.
7. Симич П. Хирургия кишечника. - Бухарест: Медицинское издательство, 1979. - 400 с.
8. Смотров В. А., Симарова А. В., Томашевский Н. И., Нечаев С. В. Профессиональная подготовка студентов-реабилитоло-гов // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2006. - № 10. - С. 222 - 225.
9. Факультетська хірургія / За ред.. В.О. Шідловського, М.П. Захараша. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - 544 с.
10.Физическая реабилитация: Учебник для академий и институтов физической культуры / Под общей ред. проф. С.Н. Попова. - Ростов н / Д: изд-во «Феникс», 1999. - 608 с.
Надійшла до редакції 24.10.2007р.
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З НАБУТИМИ КОНТРАКТУРАМИ
Герцик А. М.
Львівський державний університет фізичної культури
Анотація. У статті подано короткий аналіз окремих аспектів реабілітації осіб з набутими контрактурами, розглянуто метод тестування суглоба «кінцевим відчуттям». Необхідною умовою для початку фізичної реабілітації є встановлення лікарем виду контрактури за локалізацією первинних змін. Ця класифікація допомагає фахівцю фізичної реабілітації отримати інформацію для створення індивідуальної програми реабілітації, основою якої є застосування фізичних вправ. Ключові слова: фізична реабілітація, контрактура, міжнародний досвід, обстеження.
Аннотация. Герцик А.М. Отдельные аспекты физической реабилитации лиц с приобретенными контрактурами. В статье приводится короткий анализ отдельных аспектов реабилитации лиц с приобретенными контрактурами, рассмотрен метод тестирования суглоба «конечным ощущением». Необходимым условием для начала физической реабилитации является установление врачом вида контрактуры по локализации первичных изменений. Эта классификация помогает специалисту физической реабилитации получить информацию для создания индивидуальной программы реабилитации, основой которой являются применения физических упражнений. Ключевые слова: физическая реабилитации, контрактура, международный опыт, обследование.
Annotation. Gertsik A.M. Separate aspects of physical rehabilitation of persons with acquired contracture. Brief analysis of separate aspects of physical rehabilitation of persons with acquired contractures is presented in this article. The method of testing “end feel” is revealed. Necessary condition for the beginning a physical aftertreatment is the establishment the doctor of a kind of a rigor contraction on localization of initial changes. This classification helps the expert of a physical aftertreatment to receive the information for building the individual program of an aftertreatment which basis are applications of physical exercises. Key words: physical rehabilitation, contracture, international experience, assessment.
Вступ.
Контрактурою називають обмеження нормальної амплітуди руху у суглобі. Таке обмеження переважно є зумовленим механічними перешкодами, які виникли в межах суглоба, або навколосугло-бовими патологічними змінами у шкірі, фасціях, зв’язках, сухожиллях [1].
У сучасній медичній література пропонується декілька класифікацій контрактур. Зокрема, розглядають природжені та набуті контрактури, які за походженням поділяють на післятравматичні, післяопікові, тсляіммобілізаційні, анталгічні [1-4].
Найбільш поширеними є набуті контрактури, що виникають внаслідок травм (внутрішньосуглобо-вих переломів, пошкодження зв'язок та капсули), запальних та дистрофічних процесів у суглобі, тривалої іммобілізації, оперативних втручань на суглобах, уражень прилеглих тканин.
Набуті контрактури спричиняють відносне вкорочення кінцівок та значні рухові дисфункції. Зокрема, це порушення функції ходи і необхідність користуватися паличкою або милицями (при контрактурах нижніх кінцівок), труднощі у самодогляді та самообслуговуванні (при контрактурах верхніх кінцівок). У важких випадках може виникнути тривала непрацездатність, або інвалідність.
Більшість контрактур лікують консервативними методами. При цьому велика відповідальність падає на фахівців фізичної реабілітації, оскільки фізична вправа є головним засобом відновлення нормальної амплітуди рухів. Водночас питання ліквідації (розробки) контрактур у фаховій літературі висвітлені побіжно, або взагалі не згадуються [1,5-7]. Переважно автори обмежуються рекомендацією поєднувати фізичні вправи з фізіотерапією при консервативному лікуванні. Лише поодинокі фахівці подають окремі загальні рекомендації щодо застосування фізичних вправ. Так Олекса А.П. (2006) вказує на необхідність участі самого пацієнта у розробці контрактур і пропонує застосовувати активні вправи в межах безболісної амплітуди замість грубих пасивних рухів. При цьому автор майже не аналізує особливостей розробки окремих видів контрактур [1].
Таким чином, питання розробки контрактур залишається теоретичною та практичною проблемою сучасної фізичної реабілітації і потребує подальшого опрацювання.
Робота виконувалася в рамках Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2006-2010 роки за темою 4.1.2 “Фізична реабілітація неповносправних осіб з руховими дисфункціями” (керівники теми: проф. В.М. Шевага, доц. А.С. Вовканич).
Формулювання цілей роботи.
Метою нашого дослідження є окреслення окремих особливостей реабілітації осіб з набутими контрактурами.
Результати дослідження
Аналіз фахової літератури та наш досвід свідчать, що завдання повного та швидкого віднов-
лення осіб з набутими контрактурами повинно вирішуватись у тісній співпраці лікаря та фахівця фізичної реабілітації. На першого із них покладено відповідальність за призначення та координацію всіх терапевтичних заходів, а на другого припадає левова частка часу роботи з пацієнтом.
На нашу думку, одним із важливих питань у співпраці лікаря та реабілітолога є відповідна діагностика контрактур. Таку діагностику виконує лікар на основі анамнезу, клінічних та рентгенологічних даних [1].
Для реабілітолога, який складає та виконує програми фізичної реабілітації, важливо отримати від лікаря точну вихідну інформацію щодо структури, яка спричиняє обмеження руху. У цьому допомагає класифікація контрактур за локалізацією первинних змін, згідно якої виділяють такі основні види контрактур:
- міогенна - виникає внаслідок ураження м’язової тканини;
- артрогенна - внаслідок ураження суглоба;
- дерматогенна - внаслідок рубцювання шкіри;
- десмогенна - внаслідок рубцювання зв’язок, фасцій, апоневрозів;
- тендогенна - внаслідок зрощення сухожилля з його піхвою;
- неврогенна - внаслідок порушень діяльності нервової системи [1-4].
Досвід показує, що складною проблемою є розробка поєднаних контрактур. Прикладом таких контрактур є міоартрогенні, дермо-десмо-міогенні. У цих випадках рух обмежується кількома різними структурами, але вплив цих структур на обмеження не є пропорційним і може мінятись навіть протягом одного заняття з пацієнтом.
Іншим важливим аспектом є те, що на практиці лікарі часто обмежуються лише визначенням контрактури за походженням (післятравматична, тсляіммобілізацшна). Як наслідок, реабілітолог не отримує достатньо інформації про причину зупинки руху, виникають труднощі у складанні реабілітаційної програми та затягується час розробки. Збільшення періоду розробки може спричинити перехід одного виду контрактури у інший. У
нефункціонуючому суглобі виникають вторинні зміни. Тривала анталгічна контрактура може перейти у міогенну, десмогенну, а згодом у артрогенну. Контрактура, яка на початку свого розвитку завжди є однопричинною, стає поліпричинною [1-3].
Ключовим питанням для ефективної розробки ми вважаємо чітку локалізацію структури, яка у конкретний момент є причиною обмеження - обмежуючого чинника. Саме на відновлення її рухливості реабілітологу необхідно звернути основну увагу. Зміна обмежуючого чинника повинна стати підставою для негайної корекції реабілітаційної програми.
Для уточнення обмежуючого чинника ми використовуємо тестування «кінцевого відчуття» у суглобі за методом англійського фахівця з реабілітації Д.Сиріакса [8,9].
Насамперед, необхідно декілька разів повільно виконати пасивний рух по зростаючій амплітуді. При цьому реабілітолог звертає увагу на амплітуду руху у кожному напрямі, силу болю, спричинену рухом, та свої відчуття у кінці амплітуди після прикладення невеликого зусилля. Саме цю останню характеристику і називають «кінцевим відчуттям» (end feel). Д.Си-ріакс описав три нормальних та п’ять патологічних кінцевих відчуттів.
Перше нормальне кінцеве відчуття називається «кістка до кістки» і характеризується як тверде і безболісне, наприклад, розгинання ліктя. Друге називається «стискання м’яких тканин». Його прикладом є згинання в коліні. Третє нормальне кінцеве відчуття називається «розтяг м’яких тканин». Прикладом може бути ротація плеча.
Згідно Д.Сиріаксу, патологічні кінцеві відчуття виникають при передчасній зупинці руху в суглобі і можуть бути описаними таким чином:
1. Спазм м’яза: м’яз рефлекторно зупиняє рух через сильний біль.
2. Капсульне: подібне до нормального відчуття розтягу м’яких тканин, але виникає значно раніше, відчуття віддачі відсутнє.
3. Кістка до кістки: подібне до нормального, але виникає раніше.
4. Пружинистий блок: виникає ефект віддачі при найбільшій амплітуді.
5. Порожнє: відсутність механічної протидії, але рух зупиняється через сильний біль.
Патологічне кінцеве відчуття «спазм м’яза» є характерним для анталгічних контрактур. При ньому виникає швидке рефлекторне напруження м’язів-ан-тагоністів, яке реабілітолог легко може пропальпува-ти. Пальпація допомагає диференціювати міогенну контрактуру, при якій зростання тонусу м’ язів-анта-гоністів та опору рухові відбувається повільно.
Капсульне патологічне кінцеве відчуття виникає при потовщеній капсулі і найчастіше є ознакою артрогенної контрактури. Реабілітологу слід пам’ятати, що потовщена капсула обмежує рухливість суглоба у різних напрямках. При десмогенній контрактурі також виникає капсулярне відчуття, але рух є обмежений переважно в одному напрямку.
Патологічне відчуття «кістка до кістки» виникає при деформаціях суглобових поверхонь внаслідок остеоартритів, або внутрішньосуглобових переломів, і є ознакою таких артрогенних контрактур, які практично не піддаються розробці.
«Пружинистий блок» з’являється, коли поміж суглобові поверхні потрапляє частина хряща, кістки або розірваного меніска.
«Порожнє» патологічне кінцеве відчуття можна спостерігати при гострих артритах, періартритах, пухлинах. Очевидно, що розробку у таких станах не проводять.
Наш досвід свідчить, що при обстеженні пацієнтів методом «кінцевого відчуття» з післятрав-матичними та післяіммобілізаційними контрактурами, як правило, не виникає особливих труднощів із
визначенням обмежуючого фактора.
Ми пропонуємо таку послідовність дій реабі-літолога при обстеженні амплітуди руху:
1. Візуальна оцінка обсягу активного руху у суглобі.
2. Візуальна оцінка обсягу пасивного руху у суглобі.
3. Вимірювання амплітуди руху гоніометром.
4. Тестування пасивним рухом, визначення «кінцевого відчуття», пальпація
5. Локалізація структури, що зупиняє рух (визначення обмежуючого чинника).
6. Вибір засобів та методів реабілітації.
Висновки.
Фізична реабілітація є невід’ємною складовою лікувального процесу осіб з набутими контрактурами. У сучасній фаховій літературі проблемі розробки набутих контрактур приділяється недостатньо уваги.
Необхідною умовою для початку фізичної реабілітації ми вважаємо встановлення лікарем виду контрактури за локалізацією первинних змін. Ця класифікація допомагає фахівцю фізичної реабілітації отримати інформацію для створення індивідуальної програми реабілітації, основою якої є застосування фізичних вправ.
Для більш точної локалізації структури, яка у конкретний момент спричиняє обмеження руху (обмежуючого чинника), ми рекомендуємо використовувати тестування «кінцевого відчуття» у суглобі за методом англійського фахівця з реабілітації Д.Сирі-акса. Це простий та інформативний метод, який допомагає фізичному реабілітологу здійснювати оперативний і поточний контроль за перебігом реабілітації та ефективно коригувати реабілітаційну програму.
Запропонований варіант обстеження суглобів за допомогою «кінцевого відчуття» у жодному разі не заміняє клінічну та рентгенологічну діагностику контрактур, що виконує лікар, а лише доповнює її.
Перспективу подальших досліджень ми бачимо у створенні програм фізичної реабілітації для розробки окремих видів контрактур.
Література
1. Олекса А.П. Ортопедія. - Тернопіль: ТДМУ, 2006. - 528 с.
2. Маркс В.О. Ортопедическая диагностика: Руководство-справочник. - Таганрог: «Прогресс», 2001. - 512 с.
3. Скляренко Є.Т. Травматологія і ортопедія: Підруч. для студ. вищих мед. навч. закл. - К.: Здоров’я, 2005. - 384 с.
4. Юмашев Г.С., Мусалатов Х.А. Травматология и ортопедия. - М.: Медицина, 1995. - 560 с.
5. Мурза В.П. Фізична реабілітація: Навч. посіб. - К.: Орлан, 2004. - 559 с.
6. Мухін В.М. Фізична реабілітація: Підруч. для студ. вищих навч. закл. фіз. виховання і спорту. - К.: Олімпійська література, 2000. - 424 с.
7. Руководство по реабилитации больных с двигательными нарушениями. Т. 1 / Под. ред. А.Н. Беловой, О.Н. Щепе-товой. - М.: Антидор, 1998. - 224 с.
8. Cyriax J. Textbook of Orthopeadic Medicine: Diagnosis of Soft Tissue Lesions. - 8th ed. - London: Bailliere Tindall, 1982. - 454 р.
9. O’Sullivan S., Schmitz T. Physical Rehabilitation: Assessment and Treatment. - 4th ed. - Philadelphia: F.A. Davis, 2000. - 787 р.
Надійшла до редакції 24.10.2007р.
