CC BY
103УДК 821.161.1-1
М. О. Зуенко,
кандидат фтолопчних наук, доцент, доцент кафедри св^овоТ л^ератури Полтавського нацiонального педагопчного унiверситету
iменi В.Г. Короленка
Структура художнього образу в любовнш лiрицi Джона
Донна
Творчiсть англiйських поетiв-метафiзикiв е об'ектом дослiдження значного кола в^чизняних (Р. Самарiн, О. Ыколенко, Б. Шалагiнов, О. Луценко, I. Магомедова, В. Макарова та ш.) i зарубiжних лiтературознавцiв (Дж. Беннет, А. Варрен, М. Втл^ Д.Р. Дксон, Р. Валлерштейн та ш). Нинi серед дослiдникiв немае едност щодо вирiзнення синтетично!' основи художшх образiв в лiтературi бароко. Так, укра'шський лiтературознавець Д. Чижевський [4] стверджував, що культура бароко орiентуеться на середньовiчний змiст i форму. Проф. Д. Наливайко [3] схиляеться до думки, що барокова л^ература мае ренесансну основу. Натомють англшська дослщниця Дж. Беннет [5] переконана, що у створенш художнiх образiв поети-метафiзики часто апелювали до науковоТ думки того часу. Синтетична природа художшх образiв не викликае сумнiвiв у дослiдникiв бароковоТ лiтератури, проте питання щодо основи цього синтезу i нин лишаеться актуальним.
Метою нашого дослiдження е аналiз структури художшх образiв та Тх типолопя на прикладi любовних сонетiв Джона Донна. У подальших дослiдженнях плануеться розглянути структуру художшх образiв в англшськш метафiзичнiй лiрицi на прикладi ширшого кола митцiв (Джон Мтьтон (John Milton), Джон Донн (John Donne), Ендрю Марвелл (Andrew Marvell), Джордж Герберт (George Herbert), Рiчард Крошоу (Richard Crashaw), Томас Трехерн (Thomas Traherne), Генрi Воен (Henry Vaughen) та iн.), що дозволить виокремити домЫанты образи, особливостi ТхньоТ будови в англiйськiй бароковiй поезп кiнця XVI - кiнця XVII ст.
Англмська лiтература збагатила свггову скарбницю значними досягненнями в галузi метафiзичноï поезiï, яка представлена творчими доробками пое^в з кiнця XVI до кшця XVII ст. Термш «метафiзична поезiя» належить Дж. Драйдену i доктору С. Джонсону.
Засновником метафiзичноT поезп став Джон Донн. Дж. Драйден у «Дискурс щодо походження i розвитку сатири» ( англ. «Discourse concerning the Original and the Progress of Satire», 1693), аналiзуючи поезш Джона Донна, наголошував на тому, що метафiзичний вплив можна вщчути не лише в сатирах Джона Донна, але i в його любовнш поезп, де править одна природа, така поезiя мае бентежити розум прекрасно''' статт фiлософськими мiркуваннями, полонити Т'хы серця i тiшити нiжнiстю любовк У книзi «Життя пое™» (англ. «Lives of the Poets» (1781)) зазначаеться, що на початку XVII столггтя з'являеться когорта письменнимв, яких можна називати «письменниками-метафiзиками», осктьки створюванi ними художнi образи i Т'х творча уява дотична до рiзних сфер людського досвiду (фiлософiя, географiя, астрономiя).
Безперечно, поети-метафiзики у сво'Тх вiршах звертаються до вах сфер людського життя, але провщними темами Т'хньоТ' лiрики е любов, довiрливi взаемини людини з Богом, мистецтво, навчання i задоволення. Засновник метафiзичноT школи Джон Донн не писав вiршi для широкого загалу, вш писав Т'х для друзiв, якi були добре освiченi, i для яких не потрiбно було шяких додаткових роз'яснень щодо коректного сприйняття створюваних ним художнiх образiв. Бiльше того, його художнi образи е результатом нового осягнення спадку англшського Вщродження (кiнця XVI ст.) i iнтерпретацiею наукових винаходiв i вiдкриттiв того часу.
«Пiснi i сонети» (англ. «Songs and Sonets») вщкривають творчий доробок повноТ збiрки вiршiв Джона Донна [6]. З 55 вiршiв збiрки «Songs and Sonets», виданоТ у 1635 роц пiсля смертi Джона Донна, лише два вiршi «The Expiration» i «Break of day» були надрукован за життя поета. Так, у 1609 роц був надрукований вiрш «The Expiration» у книзi «Ayres» ( укр. прiсноводне озеро, вщдтене пiщаною косою або галькою вщ моря). Примiтно, що цього ж року були видан окремою книгою сонети Втьяма Шекспiра. Сонет Втьяма Шекспiра нинi вважаеться класичним англшським сонетом, тодi як вiрш Джона Донна досить умовно визначений автором як сонет. Другий вiрш iз збiрки «Songs and Sonets», що був надрукований у 1612 роц за життя поета «Break of day» у книзi Втьяма Коркайна «Second Booke of Ayres» для музичного виконання.
Л^ературознавець К.А. Петрайдс [6, с. 47] переконаний в тому, що такий жанровий рiзновид лiрики як «Songs and Sonets» був запропонований Фттом Сщнеем у книзi «Apologie for Poetrie» (1583). Услщ за його теорiею даний жанровий рiзновид вiрша як «сонет-пюня» пов'язаний iз сонатою i використовуеться на
позначення невеликого за po3MipoM вiрша, переважно, про кохання, який можна покласти на музику.
Жанр сонету, обраний Джоном Донном, в^^зняеться вщ жанрового канону англшського класичного сонету. I книга «Ayres», в якiй бупи надрукован «сонети» Джона Донна теж е символiчним свiдченням увиразнення шдивщуального стилю Джона Донна, який згодом наслщувало ще не одне поколшня митцiв.
Як слушно зазначив О. Лармш у працi «Художнiй метод i стиль» (1964), стиль е «особливим способом пiпки художых образiв» [2, с. 217]. У творчост Джона Донна знаходимо розмаптя художнiх образiв, якi засвiдчують обдарування митця i його яскраву шдивщуальнють. Спробуемо простежити особпивостi структури художых образiв у «сонетах» Джона Донна, виданих за життя поета, i здiйснити кпасифiкацiю домiнантних художнiх образiв.
Художнi образи в пiрицi Джона Донна мають метафiзичний змiст, вщображають скпаднi свiтогпяднi шукання автора й лiричного героя, пошуки Бога, шляхiв одухотворення свiту. Тема пюбовi е провщною в пiрицi Джона Донна, якщо в раннш пiрицi домшантною е тема пюбовi до жшки, то в зрiпiй пiрицi - це вже тема любовi до Бога. Тема любовi розкриваеться Джоном Донном в рiзних аспектах, та константним мотивом в розкритп дано''' теми е пошук мiсця i призначення пюбовi у свiтi. Дослщниця Дж. Беннетт слушно прокоментувала ставлення Джона Донна до розкриття теми любовь що в його поезп вщчутно: «що ц робото того, хто скуштував кожний фрукт iз саду пюбовi» [5, с. 134]. Лу'з Марц пiдсумовував: «У любовних вiршах Джона Донна основними темами е пошук мюця пюбовi i смертi у фiзичному свiтi. Ця проблема розкриваеться в рiзнi способи: почасти iмппiцитно, iнкопи експпiцитно, пишучи про безсмертнiсть пюбовi, то декларуючи про IT безцiпьнiсть [7, с. 172].
Так, у вiршi «The Expiration» (укр. видох), який у деяких виданнях мае шшу назву - «The Valediction» (укр. прощання), розкрито мотив розставання двох закоханих. Лiричний герой страждае вщ розставання з дiвчиною. Його жаль увиразнюеться в художшх образах - земних i небесних, вiчних i тпiнних. До земних образiв зараховуемо поцтунок на прощання, який подаеться в текстi оригiнапу з ештетом lamenting (укр. оплаканий: це слово походить вщ lament (укр. жалiбна, похоронна пiсня)). Автор з першого рядка вводить тему смертi, яка вже виразно звучить до останнього рядка.
So, so, breake off this last lamenting kisse, Which sucks two soules, and vapors Both away, Turne thou ghost that way, and let mee turne this,
And let ourselves benight our happiest day.
We aske none leave to love ; nor will we owe Any, so cheape a death, as saying, Goe;
Goe ; and if that word have not quite kil'd thee, Ease me with death, by bidding me goe too. Oh, if it have, let my word worke on mee, And a just office on a murderer doe. Except it be too late, to kill me so, Being double dead, going, and bidding, goe. [6, c. 119] Лiричний герой благае невидиму сшврозмовницю, щоб жалiбний прощальний поцтунок був перерваний задля порятунку Тхшх душ i тт. Автор зображае любов як руйшвну силу, яка може приносити муки i межувати 3i смертю. Любов у поезп Джона Донна мае як фiзичне, так духовне обличчя. У давньо-анлшськш мовi слово vapor мало значення процесу дематерiалiзацiT фiзичного тта на привида. Тому в текст вiрша з'являеться вже образ душ, згодом духiв) двох людей, як лiричний герой благае розштись.
Мотив циктчносп, руху по колу е осердям композици даного вiрша. Так, в основi взаемин двох людей, поеднаних поцтунком, лежить незбагненне земне протирiччя - розставання. Слово вимовлене на прощання - Goe (англ. застарта форма дiеслова, нин «go»; укр. щи) пишеться в текст з велико! лiтери. Воно надтене руйнiвною демонiчною силою, адже завдае нищiвного удару двом серцям: зриваеться з вуст лiричного героя доходить до серця i розуму невидимо! сшврозмовницю i вже промовлене вустами жiнки повертаеться до першого мовця. Водночас саме цим словом лiричний герой розривае «коло» почутпв i переживань.
У контекстi даного вiрша слово проходить траекторiю кола i повертаеться до першого мовця. Буквальне тлумачення «подвшного вбивства» словом е в украшському перекладi вiрша «Розставання» Володимира Марача, якому вдалося передати загальний настрш вiрша i провщну iдею - гiркi миттевостi розставання.
Оргашза^я художнiх творiв у поета-метафiзика, зазвичай, напрочуд досконала. У цьому переконаний був i англiйський поет С.Т. Колрщж: «Я нiколи не помiчав жодно! вади в метафiзичних вiршах» [6, c. 30]. Велику роль в оргашзацп вiршiв Джона Донна в^фграе синтаксична будова речень, порядок ^в в оригiналi вiрша заданий так, що слова-символи розташован в найбiльш сильних iнтонацiйних пози^ях. Так, слово Goe е останшм у першiй частинi, яка складаеться iз шести рядкiв, першим i останнiм у другiй частинi,
яка теж складаеться з шести рядюв. В. Марач [7] тонко вщчув, що слово «йди», у його перекладi «прощай», звучить як ехо у вiршi. Розставання
О, перерви цтунок, повний мук,
Щоб нашi двi душi не вийняв з тта.
Простiмсь. Нема любовi без розлук
Й без темряви шчноТ - дня свтила.
Вже серце переповнюе вiдчай;
Так легко вмерти, мовивши: «Прощай!»
«Прощай!» - шепчу. Й коли тебе шалене
Це слово до мнця не вбило все ж, —
Хай вбивчим ехом вернеться до мене,
Щоб i убивця твш загинув теж.
Шепни ж: «Прощай!» - Хай буду цим дуетом
Я вбитий двiчi: в лоб i рикошетом.
(Переклад В. Марача)
Разом з тим, перекладач оминув мюце в тексп, де йдеться про «cheap death» (укр. дешева смерть), а даний художнш образ е важливий у розумшш уае'Т штелектуальноТ гри, до якоТ долучае Джон Донн читача, осктьки художне слово, услщ за поетами-метафiзиками, мае тшити й розум читача. Тож лiричний герой аргументуе бажаний розрив, апелюючи до своеТ невидимо'' коханоТ з тими словами, що вони не мають жодних моральних зобов'язань один перед одним, i тому просить затьмарити власноруч Тхнш найщасливший день - розставанням. Тобто, повертаючись до першого рядка вiрша, поцiлунок - не е свщченням вiчноТ любовi мiж двома, адже вона шчого не створюе, а, навпаки, нищить.
Послуговуючись умовними реченнями, Джон Донн вибудовуе каламбур навколо ^в going (укр. щучи), причому першим йде лiричний герой, i bidding (укр. просячи), а попросить теж розстатися невидима сшврозмовниця, з його розрахунку лише згодом, у вщповщь. Пщсумком ютори е iронiчний висновок лiричного героя для своеТ невидимо' сшврозмовниця що IT слова прощання вже не вб'ють його, бо не можна бути двiчi вбитим, адже вш вже сам заподiяв собi «смерть», залишивши ТТ. Любовна аргумента^я поглиблюеться фiзичними, юридичними поняттями (murderer, а just office). Так, аналiзуючи орипнали i переклади вiршiв Джона Донна, А.М. Горбунов [1] стверджуе, що коли перекладач робить спробу «вмонтувати» в любовний текст техшчний термiн, то вiн робить стиль вiрша метафiзичним. Любовне розставання i його наслiдки Джон Донн пояснюе на високому iнтелектуальному рiвнi, торкаючись рiзних
сфер людського досвщу (релiгiю, фiзики, права). Джон Донн наводить аргументи невщомш сшврозмовниц досить логiчно, i його висновок звучить i безапеляцiйно, i iронiчно: «Being double dead, going, and bidding, goe".
Мотив прощання закоханих прирiвнюeться в Джона Донна 3i смертю не лише метафорично. Джон Донн сприймае смерть буквально як процес розпаду i руйнацп на фiзичному рiвнi i позбавлення мук на рiвнi духовному. Тема смерт е домiнантною у творчост письменника. Лiтературознавець К.А. Петрайдс стверджуе: «Джон Донн був одержимий смертю» [6, с. 31]. Дослщниця доводить, що ця «одержимють» в лiтературi мае бiографiчне пояснення. Коли Джон Донн перебував у зент свое!' слави, коли вже позаду залишилась його тратська юнiсть, i вш вже займав посаду настоятеля центрального храму Лондона - Св. Павла, вш зiзнавався сво'й сестрi: «Я ыколи не був в гарному настро!', нiколи не мав гарного пульсу, н апетиту, нi гарного сну» [6, с. 31]. Приголомшений смертю кохано!' дружини i змучений власними хворобами вш писав Серу Тобi Метьюсу: «Я боюсь, що Смерть зiграе зi мною злий жарт i забуде вбити мене, тодi я буду приречений на страждання вiд того, що буду проживати томний i непотрiбний вк» [6, с. 31]
Вiрш «Breake of day» (укр. свiтанок) е другим i останнiм, опублiкованим за життя поета, i е вдалою спробою висвiтлити бачення кохання i моменту вранiшнього розставання очима жшки. У вiршi розкриваеться мотив прощання крiзь часовi образи дня i ночi, свiтла i темряви. Структура художнього образу любовi побудована на персошфкованш метафорi дня i ноч^ яка по-рiзному тлумачиться лiричною геро'нею в трьох стансах, кожна з яких складаеться з шести рядш.
Перша станса розпочинаеться чотирма питаннями, ям подiбнi до загадок. Знання вщповщей на якi тотожнi сут космологiчних явищ - дня i ночi, i розумiнню ТхньоТ мапчноТ дм на життевий устрiй людей.
Картина св^у у вiршi е трьохмiрна: в першiй стансi дiя вiдбуваеться в будинку/кiмнатi, де з настанням св^анку, чоловiк покидае проспр кiмнати/ будинку. Лiричну героТ'ню турбуе питання-загадка: чи лишиться мiж ними любов, чи зникне разом iз нiччю.
У другiй стана дiя вiдбувaеться вже за межами юмнати/ будинку i сягае уах куточкiв земно' кулi. Образ денного св^ла - це вiзуaльний образ, персоыфшвана метафора («Light hath no tongue, but is all eye»). Св^ло постае в обрaзi шпигуна, який все бачить i про все може розповюти, знеславити 'хню честь i любов.
Третя станса - це фтософське узагальнення, дiя вщбуваеться у вищому свт - CBiTi iдей. Земнi справи, побут, робота, зайнятiсть чоловiка вщволкають його вiд свiту сакрального, таемного, де правлять два свiтила - шчне i денне. У цш стансi розкриваеться побутова сторона кохання, яка розкриваеться в персошфкованш метафорi «the worst disease of love» (укр. найпрша хвороба любовi). В основi розкриття причини щеТ недуги е каламбур: любов мiж чоловком i ж1нкою може пригнiчуватись через зайнятють чоловiка. Любов, на думку лiричноl героТж, посмiхаеться бiдним, дурним, неосвiченим чоловiкам, але не тим, хто надто захоплений своею роботою. Афористичним е i висновок, мораль, яка звучить в останшх двох рядках вiрша: «He which hath businesse, and makes love, doth doe / Such wrong, as when a maryed man doth wooe» [ 6, с. 68].
Отже, проаналiзувавши любовн вiршi збiрки «Songs and Sonnets» Джона Донна, един опублiкованi за його життя, можна видтити кiлька груп художшх образiв у лiрицi поета. До першо''' належать конкретнi образи, взятi з повсякденного життя (робота, поцтунок, кмiната та iн.), i як домiнують у розкриттi земного почуття любовi в митi розставання. Проте ц повсякденнi образи наповнюються буттевим змiстом, i ця тенденцiя значно посилюеться у висвiтленнi теми розставання у фiналi вiршiв.
Друга група образiв у лiрицi поета - абстракты (душа, сон, безсоння, час, смерть тощо). Вони е предметом рефлексш лiричного героя. Абстракты образи нерщко персошфкуються, лiричний герой вступае з ними в дiалог, що дозволяе письменниковi розкрити складнi екзистенцшш проблеми особистостi, яка кохае. Абстракты образи в лiрицi Джона Донна тюно пов'язанi iз фiлософськими проблемами людства, вони наповненi актуальним духовним змютом.
Третю групу в лiрицi Джона Донна утворюють архетипiчнi образи, що е важливими концептами художнього мислення поета. Це таю образи, як день, шч, св^ло, темрява, дух тощо. Ц образи вттюють роздуми поета про вiчне, неминуще, що мае врятувати людство.
У структурi художшх образiв домiнуе персошфкована метафора, простежуеться поеднання рiзних начал - конкретного й абстрактного, земного i небесного, ттесного й духовного тощо. Це свщчить про прагнення письменника всебiчно охопити розма'тий i неосяжний свiт у всiх його аспектах. У побудовi художнього образу кохання в Джона Донна можна простежити нашарування рiзних
сми^в: реального, 1^фопоетичного, християнського, суспiльного, культурного тощо.
Перспектива цього дослщження полягае в тому, що методологiя вивчення метафiзичноT лiрики на iмагогiчному рiвнi може бути використана в подальшому аналiзi стильових особливостей бароковот л^ератури кiнця XVI - кiнця XVII столггтя.
Лiтература
1. Горбунов А. Н. Джон Донн и английская поэзия XVI—XVII веков / Горбунов А. Н. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 1993. — C. 86—137.
2. Лармин О. В. Художественный метод и стиль / Лармин О. В. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 1964. — 271 с.
3. Наливайко Д. С. Искусство : направления, течения, стили / Наливайко Д. С.— К. : Мистецтво, 1981. — 365 с.
4. Чижевський Д. 1сл^я украТнськот лп"ератури / Дмитро Чижевський. — Терношль : Фемша, 1994. — 480 с.
5. Bennet J. Four Metaphysical Poets : Donne, Herbert, Vaughan, Crashaw / Joan Bennet. — Cambridge : Cambridge University Press, 1953. — 300 p.
6. Donne J. The Complete English Poems / John Donne. — London : Everyman's Library, 1991. — 570 p.
7. Martz L. John Donne: Love's Poetry / Louise Martz // John Donne. Songs and Sonets : A Casebook. — London, 1973. — P. 150—189.
8. Поетичн майстерн [Електронний ресурс]. — Режим доступа :
http://maysterni.com /user.php?id=629&t=1&rub=183
