CC BY
23Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 24 (65), 2013. № 3, с. 266-273.
УДК 008
СТИЛЬОВ1 П1ДСТАВИ ЕСТЕТИЧНО1 ОЦ1НКИ В КУЛЬТУР1
Солодыова О. В.
Сх1дноукратський нацюнальний утверситет 1мен1 В. Даля, Луганськ, Украгна E-mail: [email protected]
Естетична оцшка в мистецьких практиках е складним структурованим процесом, який ввдбуваеться i3
залученням стильового аналiзу художнього твору.
Ключов1 слова: мистецтвознавчий дискурс, стиль, естетична оцшка.
Стилютична штерпретащя та оцшка мютить рефлексда специфши естетично! культури певно! 1сторично1 доби. Цей процес е найбшьш змютовним, але, зазвичай, вш непотр1бен для безпосереднього розумшня й переживания твору. Однак вш мае свою специф1чну цшнють та незамшнють i тод1, коли естетичне сприйняття вщбуваеться не лише з метою естетичного та психологичного збагачення, але i як зашб трансляци загальнокультурних смислiв, як канал входження у „великий час" культури.
1снують специфiчно мистецтвознавчi прояви естетично! оцiнки. Адекватна естетична оцшка можлива за умови поеднання естетичного та мистецтвознавчого анатзу. Мистецтвознавство ближче до об'екта живого мистецтва, шж естетико-фiлософське мiркування про нього. Але ця близьюсть мистецтвознавства до мистецтва не тотожна безпосередньо-почуттевому й навiть естетичному його сприйняттю й оцiнцi.
Не лише в теорiях мистецтвознавства, але й в юторичному вивченнi завжди наявний деякий вихiдний пункт дослiдження - теоретичного, методолопчного й методичного характеру. У деяких випадках формулювання теоретичних принцитв обганяе емпiричне дослiдження навт у спецiальних, вузьких сферах знання. Iнодi й сучаснi мистецтвознавцi наршають на те, що гонитва за концептуальшстю заважае дослiдниковi бачити й глибоко розум^и об'ект у вшх його фактологiчних зв'язках, в юторичнш конкретностi визначеного мiсця й часу. Однак частше ми стикаемося все ж таки з дефщитом теоретичносп та змютовно! теори саме в рiзних сферах мистецтвознавства. Звичайно, дослщник-юторик застосовуе операци абстрагування й iдеалiзацi!, порiвняльнi прийоми, створюе класифшаци, робить узагальнення, формулюе висновки й виявляе залежностi мiж рiзними явищами. Наприклад, у системi порiвняльно-iсторичного мистецтвознавства, з одного боку, видшяють стiйкi властивосп, зв'язки й вiдносини об'екта, з шшого - ураховують його змши. У системi типологiчних дослiджень мистецтвознавства виявляються загальнi закономiрностi мiж художшми явищами.
Мистецтвознавчий аналiз стосуеться формальних умов виникнення, сприйняття естетичного твору. 1нтегральним поняттям для мистецтвознавчого аналiзу е категорiя стилю. Серед сучасних укра1нських дослiдникiв феномену стилю можна назвати таких, що розробляли поняття стилю в контекст рiзноманiтноl проблематики (Р. Шульга - у контекст зв'язку мистецтва й буденно! свщомостц
В. Панченко - мистецтва як феномену культури; О. Наконечна - мистецтва як феномену духовносп та ш.).
Серед спещальних дослщжень феномену стилю слщ вказати на кандидатську дисертащю О. Литвинова. Акцентуючи процесуально-креативний аспект феномену стилю, цей автор, зокрема, зазначае, що „художшй образ так само вщноситься до стилютично! концепцп, що його породжуе, як ушкальний завершений факт культури до 11 становления, живо! незавершеносп" [5, с. 15].
У свою чергу, сучасна росшська дослщниця О. Устюгова, так само акцентуючи цей аспект, наголошуе на екзистенцiйному вимiрi стилю як образу цшсно! людини, оскшьки „стиль зароджуеться на тiй стади формоутворення, коли свiт ще предметно не структурований, але й не безформний. Форма, поки конкретно не розгорнута, збер^ае образ цшсно! людини в „життевому свт" й транслюе його через символiчну мову в конкретш форми дiяльностi" [9, с. 35].
Виходячи з названого доробку, загальною метою е аналiз феномену стилю як штегрально!, культурно обумовлено! характеристики естетичного свiтосприйняття, що передбачае виршення двох взаемопов'язаних завдань:
1) визначення загально! специфiки стилю як ознаки естетичного сприйняття i оцшки будь-яких суспiльних i природних явищ;
2) визначення ключових естетичних елеменпв i культурних детермiнацiй специфiки стилю.
Термш „стиль" походить вiд латинського слова „8й1о8", що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метошми, стилем iменують саме письмо, почерк, своерщшсть складу, а пiзнiше -шдивщуальш особливостi творчостi митця загалом. У рiзноманiтних сферах суспiльного життя й побуту також застосовують поняття стилю (стиль роботи, стиль одягу, стиль гри тощо). За традицiйним визначенням, стиль - це сукупшсть естетичних особливостей естетичного твору. У ширшому розумшш стилем також називають систему естетичних засобiв i прийомiв у творчосп окремого митця, течи або напряму, а також цшо! доби еволюцп мистецтва. Деякi автори розглядають стиль як iндивiдуальне втiлення художнього методу. Вiдповiдно, якщо художиiй метод визначае загальний напрям творчост^ то стиль вщдзеркалюе iндивiдуальнi властивостi творця. За визначенням Л. Тимофеева, „у методi знаходять насамперед те загальне, що пов'язуе митщв, а в стилi - те iндивiдуальне, що роздшяе !х: особистий досвiд, талант, манера письма та ш." [8, с. 64]. Для нашого дослщження е необхiдним набагато ширше розумшня феномену стилю саме як культурно обумовленого способу естетичного сприйняття й основано! на ньому естетично! оцшки.
У теоретичному аналiзi феномену стилю у першу чергу слщ виходити iз специфши того способу св^обачення, який вiн вiдтворюе. Це стосуеться й самого феномену стилю як такого, i конкретних статв, що були наявш в iсторi!. У першому аспектi стиль у цшому можна розумiти як спосiб вщтворення й передачi людського досвiду засобами естетично! форми. За визначенням В. Малахова, „цшсно розкрити людський досвщ в образах мистецтва означае не лише „змоделювати" течда життя якою вона е, але... ввести цей досвщ у контекст свободи... вщновити його як елемент спшкування в багатомiрному просторi суб'ект-об'ектних зв'язюв - реплiку, позицiю в дiалозi" [7, с. 97]. А отже, стиль завжди е
268
феноменом вщтворення цшсно1 людини в цшсному „життевому свт". Щодо другого аспекту, то в ньому цю цiлiснiсть специфiковано в œcreMi цiнностей, що е притаманними естетичному мисленню тiеï чи шшо1 доби, а вже останнi, у свою чергу, визначають специфiку змш у способi свiтобачення.
Видатнi drai епохи, окремi стилiстичнi напрямки й шдивщуальш стилi пiдказують i спрямовують естетичне узагальнення не лише творцям, але й тим, хто сприймае. Основне в стилi - його едшсть: „самостшшсть i цiлiснiсть художньоï системи". Цiлiснiсть ця спрямовуе сприйняття й сшвтворчють, визначае напрямок естетичного узагальнення читача, глядача, слухача. Стиль звужуе естетичш потенцп предмета дшсност й тим полегшуе ïхню апперцепщю. Природно тому, що стиль епохи виникае переважно в тi юторичш перiоди, коли сприйняття явищ вирiзняеться негнучкiстю, твердiстю, коли воно не стало ще легко пристосовуватися до змш стилю.
1з загальним ростом культури й розширенням дiапазону сприйняття, розвитком його гнучкосп та естетичноï терпимостi падае значення единих статв епохи i навiть окремих стилютичних плинiв. Це можна помiтити досить ч^ко в iсторичному розвитку статв. Романський стиль, готика, ренесанс - це стат епохи, що захоплюють собою всi види мистецтва й частково перехщш за меж мистецтва -вони естетично шдпорядковують œ6i науку, фiлософiю, побут i багато чого шшого. Однак бароко може бути визнано стилем епохи тшьки з великими обмеженнями, на вщомому етапi свого розвитку воно могло юнувати одночасно з iншими стилями, наприклад iз класицизмом у Францп. Класицизм, що в цiлому замшив бароко, мав ще вужчу сферу впливу, шж попередш стилi - вш не охоплював народну творчють.
Ця динамiка еволюцiï стилiв е проявом загальнокультурноï функцiï мистецтва. Останню зумовлено тим, що „субстанцшна основа людини... побутуе завдяки здатност конкретного суспшьства сво1'м цiннiсно-смисловим i культурно-iсторичним змiстом надавати iндивiдовi сощально-полггичш, духовнi, моральнiснi, естетичнi та iншi орiентири для його буття... Будь-яка соцюкультурна спiльнота пропонуе певну суму цшшсно-смислового змiсту... Будь-яка культура створюе свш образ людини, i перш за все, у такш формi самосвiдомостi, як мистецтво" [4, с. 3-4]. У свою чергу, естетичний синтез вщтворення „образу свггу" й „образу людини" засобами того чи шшого виду або жанру мистецтва, специфшованими авторською шдивщуальнютю й культурно-юторичним контекстом, утворюе „естетичний св^" певного напряму iндивiдуальноï творчостi, окремого твору, а школи й окремого образу. Отже, саме „естетичний св^" конкретного твору е iманентною формою втшення стилю.
Специфiчний, часто дуже iндивiдуалiзований, авторський спосiб свiтопереживання, що лежить в основi „естетичного свiту", передуе конкретним формам i засобам свого втшення. Як зазначае з цього приводу О. Устюгова, „стиль виявляеться й дiе в культурi як значуща форма, коли в нш починають вщгравати визначальну роль цшшсно-акцентоваш змiсти, що зберiгають у собi досвiд ставлень суб'екта до свггу, iнших людей... до самого себе й свое1' дiяльностi" [9, с. 37]. А отже, у контекст загально1' онтологiï культури стиль може бути визначено як iндивiдуалiзований, але разом з тим i загальнозначущий образ цшсного й цшшсно орiентованого способу свiтовiдношення, який несе в собi певний буттевий проект самореалiзацiï людини, а отже, стае основою естетичних суджень.
Щодо власне художнього стилю, то цей феномен можна розум^и, насамперед, як цiлiсну художню модель реальностi. Поняття „художня модель" увшшло до естетики недавно. На думку одного з теоретиюв цього поняття, Ю. Афанасьева, воно дозволяе зафшсувати спiльнi риси художнього й наукового вщображення дiйсностi та зображувальну специфiку мистецтва. „Як i в науковому моделюванш, -пише Ю. Афанасьев, - де безпосереднiм об'ектом обирають лише тi якостi явища, що вивчають, якi в цей момент щкавлять ученого, так i в художнш творчостi митець майже школи не моделюе всi риси образу, а лише ri, яю найбiльш яскраво виражають його змют... I, мабуть, у цьому полягае одна з найбшьш привабливих особливостей мистецтва - запрошення суб'екта, що сприймае образ, до сшвтворчосп" [1, с. 102-103]. Отже, специфшою художньо! моделi дiйсностi е, по-перше, смислотворчий характер, що примушуе рецитента активiзувати й збагачувати свiй сощальний та iсторичний досвiд; а, по-друге, ïï рефлексивна суть, тобто вичленовування засобами цiеï моделi сутнiсних рис того чи шшого явища. Принципом утворення художньоï моделi об'ективноï реальносп е впорядкування засобами художньо1' умовност окремих ïï елементiв вiдповiдно до естетичних якостей, зафшсованих у категорiях прекрасного, потворного, трагiчного, комiчного, шднесеного й т. iн. Тобто художня модель дшсносп виникае тодi, коли остання е впорядкованою за естетичним принципом. Звiдси можна сформулювати визначення художньоï рефлексiï як впорядкування даних чуттевого сприйняття та процесiв мислення вщповщно до естетичного вимiру реальносп (iншi види рефлексiï спрямованi на вщображення iнших вимiрiв). На цей самий вимiр об'ективноï реальностi спрямовано й спонтанну естетичну рефлексiю, що е елементом повсякденноï свiдомостi. Утм, художня рефлексiя завжди вiдрiзняеться вщ естетичноï певною умовнiстю, органiзованiстю своïх засобiв („мова" мистецтва).
Естетичнi феномени лише тодi справляють враження на свщомють, коли остання вiдразу ж сприймае у них конкретну смислову домшанту, що оргашзовуе цi риси в естетичне цiле. Естетичне сприйняття не вщбудеться, якщо за сукупнютю певних „естетичних абстракцiй" вiдразу ж не сприймаеться осмислене цше, смислова домшанта, що ix об'еднуе в „образ". Як писав О. Ухтомський, „будь-який штегральний образ... е продуктом домшанти, яку було пережито. У нього вщлилася сукупнiсть вражень, пов'язаних iз певною домiнантою, яка мала в нас свою юторда. За цими залишковими продуктами первiсна домшанта може бути реконструйованою" [10, с. 47]. Таким чином, дiевiсть естетичного вираження - це його здатшсть викликати своерiдне „замикання" певноï обмежено].' сукупностi рис на смисл, що ïx об'еднуе в естетичне цше, створюе „образи" свiту людини. (Певну специфiку тут мае лише музика, яка не створюе образiв зовшшнього свiту, але виключно образи ïï внутршнього свiту). Мистецтву властиве цшеспрямоване акцентування процесу переживання в культур^ коли символiчний ефект набувае дуже потужного характеру й викликае зворушення сталих утворень внутршнього свiту людини, ïxню трансформацiю й переконфiгурацiю. 1з структурного погляду створення символiчниx феномешв для функц^ смислосприйняття й смислотворення, що штенсифшуе ïxнiй естетичний аспект, вщбуваеться за визначеним принципом. Цей принцип, на нашу думку, вдало сформулював Б. Додонов, який писав про необхщшсть „уточнити поняття гармони та краси, пов'язавши ïx з уявленням про структурну досконалiсть естетичного об'екта як
270
певноï „функцiональноï системи"... Структурну досконалiсть можна трактувати як таку оргашзащю системи, яка найбшьш економно забезпечуе найкраще виконання ïï функци. 1стинна краса системи е прямо пропорцшною складностi задачi, яку вона виршуе, й обернено пропорцшною складносп ïï конструкци... Дiалектичне поеднання складносп задачi та простоти ïï виршення - такою е онтолопчна основа краси" [2, с. 61].
Критерiем довершеностi стилiстичноï типiзацiï реальносп е своерщна iзоморфнiсть естетичного стилю окремого життевого явища й загальнокультурного стилю певноï доби. Зокрема, „форми, що з'являються в мистецтвi... спочатку юнують реально в життi. Стиль бувае й в економiчниx зв'язках людей... i в художньому творi - це той самий стиль часу, стиль епохи, стиль певноï iсторичноï ситуацй" [6, с. 271]. Утм, цей принцип стосуеться не лише мистецтва, але й ушх життевих явищ, що стають предметом естетичного сприйняття й оцшки. Загальновщомо, наприклад, про стилiстичну iзоморфнiсть цших жанрiв певним iсторичним епохам: зокрема, епосу - вшськовш демократ; драми - епохам iндивiдуалiзму; симфони - становленню особистосп нового часу; „нового роману" - „одномiрнiй людинi" ХХ столггтя тощо. Таку iзоморфнiсть, що реатзуе принцип вiдповiдностi змiсту й форми твору, можна знайти й у кожному визначному творi мистецтва. Так, за тонкою характеристикою С. Авершцева, роману Г. Гессе „Гра в бюер" притаманна стилiстична манера „спiралеподiбноï оповiдi", коли „постiйною е рухливють точки зору, при якш майже кожна наступна фраза дае предмет зображення в iншiй смисловш перспективi, нiж попередня, а кшцевий „пiдсумок" залишаеться свiдомо багатозначним" [Цит. за: 4, с. 131]. Але ж такий стиль оповда е шчим шшим, як вiдтворенням соцюкультурного стилю життя „фейлетонноï епохи", яку пророкуе й анатзуе Г. Гессе. Отже, метод (стиль) естетичного зображення мае вщповщати своему предмету, - лише в такому разi вщбудеться „ефект спiвприсутностi" й безпосередне переживання юторичних реалiй, зображуваних у творь Саме цей аспект визначае юторичшсть як iманентну ознаку стилю. Отже, стиль е тишзащею певного стану соцюкультурного буття людей у конкретно-iсторичну добу. Стиль е найбшьш глибинним рiвнем естетичноï типiзацiï, оскшьки вiн як породжуе конкретнi образи особистостей, так i вщтворюе сам спошб свiтобачення, характерний для певноï епохи. Стиль - це, перш за все, певна породжувальна модель i сам процес естетичного формотворення. Вщповщно, конкретно-мистецтвознавчий аспект естетичноï оцшки завжди мiстить характеристики (у тому числ^ соцiально-iсторичнi й псиxологiчнi) тих елеменпв стилю конкретного твору, яю обумовлено стилiстикою конкретно-iсторичноï доби.
Утм, бiльш евристичною е модель, спрямована не на граничнi iсторичнi узагальнення, а на специфiкацiю конкретних епох й окремих художшх явищ в юторп мистецтва. Ця модель повинна мютити, насамперед, такi елементи визначення сутшсних рис конкретного художнього стилю: 1) загальна характеристика того „образу свггу", на якому грунтуеться певний художнш стиль;
2) загальна характеристика мюця й ролi людини в даному „образi свiту";
3) загальний принцип розбудови художнього образу, що визначае художнш метод певного стилю; 4) загальна мета художнього св^обачення, яка стае визначальною для цього стилю. Як приклад розглянемо iмпресiонiзм - художнш напрям, заснований на принцит безпосередньоï фшсаци вражень, спостережень,
ствпереживань. Цей художнш стиль формувався у Франци в другш половиш XIX ст., насамперед у малярствь (Сам термiн iмпресiонiзм походить вщ назви картини Клода Моне „Враження. Схiд сонця", 1873). Наприкшщ XIX ст. iмпресiонiзм поширився в европейському письменствi, зокрема, у творчосп fi де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, А. Шнщлера, А. Чехова, I. Бунша, I. Анненського, Ф. Сологуба та ш. Украшський iмпресiонiзм на rai захщноевропейського мав яскравiше лiрико-романтичне забарвлення, що iнколи зближувало його з неоромантизмом. Поетику iмпресiонiзму, зокрема, вщбито у творчостi М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, О. Кобилянсько1', а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, С. Плужника та ш. Визначальними рисами iмпресiонiзму зазвичай вважають таю: зображено не сам предмет, а враження вщ нього; вщмова вiд iдеалiзацiï: ставлячи перед собою завдання зафшсувати реальнi моменти, iмпресiонiсти найчастiше заперечували поняття iдеалiзацiï й щеалу; художнiй хронотоп ущiльнено й подрiбнено, предметом мистецько1' зацiкавленостi стае не послщовна змiна подiй i явищ (фабула), не сощальний, лопчно впорядкований iсторичний вiдрiзок або перюд життя героя, а уривчастi фрагменти, вщбип у свiдомостi персонажа; герой iмпресiонiстичного твору цiкавий не так своею активнютю, спрямованою на перетворення зовшшнього свiту, як лише пасивною здатнютю сприймати, реагувати на зовшшш збудники, бути носiем, навiть колекцюнером вражень; тому поширеним жанром iмпресiонiзму стае новела.
Отже, використовуючи пропоновану модель компоненпв стилю як характеристики художнього св^у, у наведеному визначенш специфiки iмпресiонiзму знаходимо такi компоненти: 1) загальна характеристики образу св^у - свiт як певна сукупшсть суб'ективних уявлень про нього; 2) загальна характеристика мюця й ролi людини у свiтi - людина лише як мисливець за враженнями; 3) загальний принцип розбудови художнього образу - спонтанно-примхливе поеднання рiзних випадкових рис зображуваних явищ; 4) загальна мета художнього св^обачення - естетичний гедошзм, метою якого е подолання „чужосп" свiту й „спустошеносп" свiдомостi.
Разом з тим, можна вказати й на перюди розвитку художньо1' культури, якi за самою своею природою не можуть утворювати „видатного стилю", тобто цшсних способiв свiтобачення, якi б мютили всi згаданi вище елементи. Зокрема, на нашу думку, це наявне в постмодерш. Щоправда, постмодернi явища, яю претендують на художнiй статус, мають специфiчнi зовнiшнi ознаки, яю можна назвати стилiстичними, але це не е явищем стилю в його глибшому розумшш. Дшсно, художшм i загальнокультурним стилем доби „шсля сучасностi" мiг би бути дiалогiзм. Але участь у „дiалозi" культурних епох припускае могутнiй власний стиль, як це й було в бушгвницькому модершзмь Утiм, роль „стилю" в постмодернiзмi вiдiграе „колаж", еклектика, прим^ивний епатаж, вiдверте „валяння дурня", „капусник". Постмодернiстське „Я" точно так само, як i модершстське, усвщомлюе себе владним органiзатором культурного простору. Але без колишшх зухвало впевнених творчих манiфестiв, що манять удалину. У цьому просторi в нього самого фактично „немае адреси". Звщси вiдбуваеться замiна дiалогiзму як суперечки рiзних життево-культурних правд „iнтертекстуальнiстю" у вигщщ суто технiчноï процедури; перетворення вщкритосп, проблемностi людського буття в рекламу; виправдано1' недовiри до кожного клше - у чергове низькопробне клiше;
272
лтератури - у тотальне пародiювання, гримасування, суцшьний несмiшний капусник. Адже, сенс - це вщповщь на питання, яке людина задае самш собi й нескiнченному свiту. Таке питання е разом з тим i певним вщлунням ушх ранiше даних i почутих вiдповiдей. Дiйшовши до шдивща, чужi вiдповiдi набувають знову характеру питань, що вимагають власного нового перершення. Натомють, постмодерн являе собою лише феномен „гри" у вщповщ та питання, якi не е життево серйозними. Отже, феномен принциповоï неможливостi „видатного стилю" в постмодерш (навiть за наявностi легкоï зовнiшньоï стилiстичноï впiзнаваностi його проявiв) визначаеться тим, що тут е неможливим формування художнього св^у як такого - тобто, як цшшсно орiентованого способу свiтовiдношення, який несе в собi певний буттевий проект самореалiзацiï людини.
Здiйснений стислий аналiз проблеми дозволяе зробити такi узагальнювальш висновки: 1) загальна специфiка феномену стилю як естетичноï ознаки будь-якого явища культури полягае в його функци як породжувальноï моделi й самого процесу естетичного формотворення, завдяки чому стиль е найбшьш глибоким рiвнем естетичноï типiзацiï стану соцюкультурного буття людей, адже вiн i породжуе конкретш образи особистостей, i вщтворюе сам спосiб свiтобачення, характерний для певноï епохи.; 2) стиль як цшсна характеристика „естетичного свггу" (особистого творчого свiту, окремого твору й образу) е феноменом особливоï „xудожньоï моделi" реальностi й визначаеться сукупнютю складових (його сутнiсниx елеменпв i культурних детермiнацiй), зокрема, особливою св^оглядною „тональнiстю" - образом св^у, що мiстить вiдповiдне розумiння мюця й ролi людини у свт, а також власною теxнiкою розбудови естетичного образу та специфшою розумшня загальноï мети естетичного свiтобачення. Саме тому етап стилiстичноï оцiнки е завершальним з погляду вимог повноти рацюнального розумiння твору, оскiльки вш мае синтетичний характер, iнтегруючи в собi рiзнi складовi емоцiйниx реакцш на певне життеве явище та рацюнальних суджень щодо його змюту й форми, на основi яких формулюеться його рацiональна оцiнка. Естетична оцшка також стае потужним культуротворчим чинником, який безпосередньо пов'язуе естетичну свщомють людини з iмперативами ïï практичноï дiяльностi.
Список л^ератури
1. Афанасьев Ю. Л. Социально-культурный потенциал художественной деятельности / Ю. Л. Афанасьев. - .^BiB : Свгт, 1990. - 160 с.
2. Додонов Б. И. Эстетическая эмоция как оценка степени структурного совершенства воспринимаемого / Б. И. Додонов // Критерий художественности в литературе и искусстве : (в свете содружества наук) : [сб. ст. / науч. ред. Ю. Г. Нигматуллина]. - Казань, 1984. - С. 59-65.
3. Кантор К. М. Искусство как мера истории в историософской концепции К. Маркса / К. М. Кантор // Тысячеглазый Аргус. Искусство и культура. Искусство и религия. Искусство и гуманизм / К. М. Кантор. - М., 1990. - С. 8-25.
4. Кругликов В. А. Образ "человека культуры" / В. А. Кругликов ; отв. ред. Б. Т. Григорьян ; АН СССР, Ин-т философии. - М. : Наука, 1988. - 150, [2]. с.
5. Литвинов А. Н. Художественный стиль как феномен культуры. автореф. дис. ... канд. филос. наук / Литвинов Александр Николаевич ; Кшв. нац. ун-т 1м. Т. Шевченка. - К., 1992. - 16 с.
6. Лифшиц М. А. Из автобиографии идей : беседы М. А. Лифшица // Контекст, 1987 : лит.-теорет. исслед. / АН СССР, Ин-т мировой лит. - М., 1988. - С. 264-319.
7. Малахов В. А. Искусство и человеческое мироотношение / В. А. Малахов. - К. : Наук. думка, 1988. - 211 с.
8. Тимофеев Л. И. Советская литература: метод, стиль, поэтика / Л. И. Тимофеев. - М. : Наука, 1964. - 342 с.
9. Устюгова Е. Н. Культура и стили / Е. Н. Устюгова // Метафизические исследования : альм. лаборатории метафиз. исслед. при филос. фак. СПбГУ. - 1997. - Вып. 5. Культура. - C. 32-45.
10. Ухтомский А. А. Доминанта и интегральный образ / А. А. Ухтомский // Избранные труды / А. А. Ухтомский. - Л., 1978. - С. 36-48.
Солодилова Е. В. Стилевые основания эстетической оценки в культуре / Е. В. Солодилова //
Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия :
Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2013. - Т. 24 (65), - № 3. - С.266-273.
Эстетическая оценка в художественных практиках является сложным структурированным процессом,
который происходит с привлечением стилевого анализа художественного произведения.
Ключевые слова: искусствоведческий дискурс, стиль, эстетическая оценка.
Solodilova E. Stylistic grounds aesthetic evaluation in culture / E. Solodilova // Scientific Notes of Taurida
National V. I. Vernadsky University. - Series : Philosophy. Culturology. Political Science. Sociology. - 2013.
- Vol. 24 (65), - No 3. - P. 266-273.
Aesthetic evaluation of the artistic practices is a complex structured process, which occurs with the
involvement of stylistic analysis of a work of art.
Keywords: art discourse, style, aesthetic assessment.
274
