CC BY
12
УДК 316:364.272(477)
В. Д. Водшк, кандидат фшософських наук, доцент
СПЕЦИФ1КА СОЦ1ОЛОГ1ЧНОГО АНАЛ1ЗУ ЗЛОЧИНУ
Висв1тлюються основм причини, негативна насл1дки злочинност1, здтснюеться анал1з проблем профилактики злочинност1, визначаються основм недол1ки та причини малоефективног боротьби з! злочиншстю в Украгм.
Ключовi слова: злочин, злочиншсть, профилактика злочинност1, соц^альний факт, сустльш в1дносини, правов1 в1дносини, громадянське сустльство.
Актуальтсть та стан наукового розроблення проблема. Сьогодш злочиншсть вразила вс сфери життeдiяльностi украшського сустльства. У цьому зв'язку е важливим поглиблене вивчення природи, причин, наслщ-юв, тенденцш цього сощального явища, що мае як наукове, так i практичне значення. Воно повинно бути основою для вдосконалювання сощальних вщносин i iнститутiв громадянського суспiльства, соцiальних норм i практики 1х застосування, для змщнення системи соцiального контролю, посль довно! реалiзащi заходiв морального i правового виховання, сощально! профшактики i вiдповiдальностi. Усi вони спрямоваш на те, щоб забезпечи-ти максимальний захист особистосп, задоволення штереав громадян, демо-кратизацiю i гумашзащю нашого суспiльства.
Результати аналiзу першоджерел свiдчать про початок вживання термша «злочиншсть» у другiй половинi XIX ст. Одним iз перших, хто вживав цей термш, був бельгшський астроном i математик А. Ж. Кетле, а також у рiзнi роки: Е. Ферр^ Г. Тард, А. Лакассань, А. Принс, Е. Дюркгейм, Н. Калаянш, Г. Ашаффенбург, Я. Етiнгер, Х. Чарiхов, Ф. Лют, П. Лафарг, Д. Дриль, М. Гер-нет, В. Бехтерев, В. Бонгер та ш. [1, с. 128].
Основний внесок у вивчення злочишв i злочинностi як науково! катего-рп i практичного явища зробили юристи. Широко вiдомi працi таких укра-1нських кримшолопв, як В. А. Глушков, В. В. Голша, I. М. Даньшин, О. М. Джужа, А. П. Закалюк, Ф. Зелiнський, О. Г. Кальман, О. М. Костенко, О. М. Литвак, А. А. Музика, В. М. Попович, А. П. Тузов, О. Туляков, В. I. Ша-кун i багато шших. Серед сощолопв, яю дослiджували це явище, можна видiлити Е. Дюркгейма, Я. I. Гилинського, Е. В. Тадевосяна, Л. Г. 1онша, В. М. Когана, I. П. Рущенка та ш.
Метою статтi е аналiз злочину з позицп сощологп, основних його ознак.
© Водшк В. Д., 2016
211
Виклад основного матерiалу. У правовш наут рiзних краш можна зна-йти формальне визначення злочину як дiяння, забороненого законом. Однак юридичний аналiз злочину виявляеться сьогоднi вже недостатнiм. Право-знавець бачить злочинну поведiнку лише в межах д^чо! юридично'1 систе-ми, законодавства конкретно! краши.
Вщомо, що як об'ект дослiдження, специфiчний для соцюлогп, обира-ються сощальш дп. До них належать як груповi дп (тобто дп сустльних груп, верств, класiв тощо), так й шдивщуальш — дп окремих оаб, що мають суспiльне значення.
Соцюлопчний пiдхiд виходить з примату сустльних вщносин над пра-вовщносинами та юридичною нормою. Характер сустльних вщносин ви-значае i систему правових норм, i ступiнь !х порушення (додержання), i «форму» реагування суспшьства на правопорушення.
Поняття злочину — ключова категорiя соцюлогп кримшального права. Вона ставить у лопчний зв'язок суспiльнi вiдносини, з одного боку, i кримь нально-правову норму, п ефективнiсть i соцiальний механiзм дп — з другого. Ця методологiчна функцiя — бути ланкою, що опосередковуе, мiж суспшьни-ми вщносинами i юридичною нормою, а отже, мiж соцiологiею й правознав-ством — теоретичне вiдбиття реального мюця злочину в життi суспшьства.
Не менш важливе значення мае правильне розумшня злочину й для практики роботи правоохоронних установ. Адже вщ того, який змют буде вкла-датися в це поняття, залежить i вибiр сотальних i юридичних заходiв для профшактики правопорушень, i змiст роботи з тдвищення ефективностi кримiнальних законiв, ^ нарештi, органiзацiя виконання покарання як засо-бу виправлення й перевиховання.
За об'ективними властивостями злочин — зазiхання конкретно'1 людини на сталий у суспшьсга порядок вщносин мiж людьми, колективами, мiж колективом i особистiстю. Це робить злочин сотальним, суспiльно значу-щим явищем. Навiть тодi, коли, здавалося б, збиток понесений тшьки по-терпшим, злочинець заподiюе шкоду суспiльству, тому що зазiхае на його члена, що посщае «свое» мiсце в системi суспiльного подiлу працi й тому функцюнально пов'язаного з уама iншими членами.
Захисна реакцiя суспшьства на можливу дезоргатзатю iндивiдом нормального функцюнування соцiального органiзму набувае юридично'1 форми й виражаеться у виглядi правовох заборони, сполученох з погрозою застосу-вання санкцiй.
Таким чином, з погляду лопчно! послщовносп соцiологiчне поняття злочину передуе його юридичному визначенню. Ознайомлення з раншми законодавчими системами показуе, що так само було й у дшснш юторп права. У них ще не були сформульоваш позитивнi правила поведшки, й мова
йшла прямо про покарання або вщшкодування збитку у випадку заподiяння шкоди тими або iншими конкретними дiями. З 43-х статей академiчного списку Русько! правди 41 присвячена карним або цившьним санкцiям. З 408 статей Салiчноi правди 343 мали каральний характер, а бшьшють шших належали до процесу. Позитивне ж правило поведшки i юридична заборона з'явилися в кодексах значно тзшше.
Дослiджувати злочин необхiдно в першу чергу як сощальний факт.
Друга сощолопчна ознака злочину — специфiчний спосiб зазiхання на сформований сощальний порядок. Ним охоплюються тшьки такi дп, якi об'ективно порушують або можуть порушити пануючi сустльш зв'язки.
Способи вчинення злочинiв в остаточному пвдсумку обумовленi особливос-тями суспшьних вiдносин, на чий порядок вони зазiхають. ДП, об'ективно не-безпечнi для суспiльства в однш iсторичнiй ситуаци, можуть бути «сощально нейтральними» або навiть «суспiльним благом» в шшш. Приватнотдприем-ницька дiяльнiсть, яка, наприклад, лише спорадично виникае в добуржуазних формацiях, «суспiльно корисна» при капiталiзмi й злочинна при соцiалiзмi. Вона не зачiпае основ натурального помщицького господарства, повнiстю збшаеть-ся iз приватнопiдприемницькою сутнiстю буржуазного виробництва, у свош класичнiй формi заснованого на принципi «вшьно! конкуренцп», i вступае в пряме протирiччя iз соцiалiстичними народногосподарськими початками. Бшь-ше того, iсторично певнi типи суспшьних ввдносин узагалi виключають окремi види злочинiв або навiть роблять злочиншсть у принцип неможливою. Не можна стати злодiем, наприклад, у первюнш громадi. Безпосередньо колектив-ний характер родово! власностi привiв би до висновку, що людина, вчиняючи «крадiжку», таемно викрадае майно у само! себе.
Третя сощолопчна ознака злочину розкривае особливосп суб'екта сус-пшьно небезпечного дiяння. Ним е iзольований iндивiд. Ця ознака дозволяе вiдрiзнити злочин як зазiхання окремо! людини на пануючi суспiльнi вщ-носини вiд форм класово! боротьби, у якш беруть участь маси людей (наприклад, вщ революцп й контрреволюцii, вiд численних парламентських форм мiжпартiйноi боротьби, учасники яко! виступають не вiд свого iменi, а як представники полiтичних оргашзацш, що виражають iнтереси певних сощальних груп, i т. д.).
Разом з тим iз того, що злочин робить iзольований iндивiд, аж шяк не випливае, що вш одинак типу Робiнзона. Навпаки, лише той, хто реально включений у систему сощальних зв'язюв, тшьки й може об'ективно порушити !х. Злочинець — сучасник свое! епохи, що мае, зокрема, певний сощальний стан i обов'язки виконувати функцп, пов'язаш з його м^цем у системi суспiльного подiлу пращ. Як будь-яка людина, вш повинен задо-
вольняти сво'1 потреби лише за допомогою кошпв, у цей момент надаваних суспшьством. Саме це визначае його функцп, забезпечуе об'eктивнi можли-востi 1хнього виконання й залежно вщ останнього встановлюе мiру шдивь дуального споживання. Злочинець — iзольований iндивiд, але його вщокрем-лення вiдбуваеться в суспшьсга, причому пiд впливом соцiальних умов.
Злочин як сотальний факт мае мюце лише в едностi вах трьох його соцiологiчних властивостей — сустльних вщносин, дiяння, що зазiхае на нього, i самого дiяча [2, с. 49-52]. Особливостi сустльних вщносин обумов-люють i змют злочинного дiяння, i вчинення його членом суспшьства.
З точки зору соцюлогп мають мюце:
1) багатомiрний пiдхiд до дослiдження злочину. Соцюлога на вiдмiну вiд юристiв ткавить злочин як «сотальний бшь» суспшьства, прагнення одних наслщувати iншим, результат впливу навколишнього середовища на шди-вiда, як рiзновид д^', що людина робить мiнiмум один раз у своему житп, вид поведшки, що вiдхиляеться, злочин як споаб життя, спосiб досягнення багатства й влади, форма протесту й насильства.
Класичним об'ектом (i предметом) для соцюлога е i злочинтсть, бо вона вщповщае вам критермм соцiaльного факту за Дюркгеймом: а) масовий характер кримшальних дiй, стaбiльнiсть проявiв, що ч^ко фiксуеться у стaтистицi; б) об'ективнють iснувaння i примусовий вплив на людину (не можна нормально юнувати, iгноруючи факт злочинносп); в) усталена система взaемодiй, яка знаходить свое вщдзеркалення в рiзномaнiтних офiцiйних i неофiцiйних iнститутaх. Це — одна iз стaродaвнiх форм сотального життя, нaвiть певний стандарт, який юнуе незалежно вiд того, бажаемо ми цього чи т. З точки зору Дюркгейма, конкретний злочин, тобто шдивщуальний факт, уже не е предметом соцюлогп. Сучасна соцюлопя ставиться бшьш толерантно до одиничних факпв, бо в них вщбиваеться сотальне життя з його умовнос-тями, культурою i т. im Для соцюлогп злочинностi сама злочинтсть (або iндивiдуaльний злочин) може i не бути единим фокусом заткавлення. I цим вона ршуче вiдрiзняеться вiд юридичних дисциплiн кримшального циклу. Набагато щкавшою для соцюлога е та «сотальна аура», що супроводжуе злочинтсть. Маються на увaзi i чинники, що породжують злочинтсть, i соцюкультурт процеси, шститути, структури, яю складають сукупнiсть нaслiдкiв факту злочинносп. Наприклад, острах перед злочиншстю, дефор-мaцiя стилю життя пщ впливом md загрози — це не сама злочинтсть. Проблема висв^лення злочинносп в засобах мaсовоï шформацп та причетнiсть md шформацп до так званих «злочинiв, яю зробленi ЗМ1», також е похщною проблемою вiд факту злочинностi. I таю проблеми, дшсно, нiколи не стають темою юридичних дослщжень. Але вони можуть складати «проблемне поле», об'ект соцюлогп злочинносп [3, с. 20-21].
Багатомiрне бачення злочину включае його розгляд з позицш потертло-го: як вш ним сприймаеться, переживаеться, а також того, чому потерпший береться виршувати самостiйно проблему свого захисту;
2) сощолопчш критерп сустльно! небезпеки злочину. Можливе рiзно-машття дiянь, що зазiхають на громадський порядок, i iсторична мiнливiсть ступеня шкоди, що об'ективно заподшеться кожним iз них, висувають на перший план проблему масштабу оцшки сощально! небезпеки злочину. У випадку вщсутносп такого масштабу свщома або навпь просто справедлива реакцiя сустльства на вчинення злочину в принцит була б не-мислимою.
З погляду сощолопчно! теорп критерiем цшносп людського вчинку служить мiра його вщповщносп об'ективним закономiрностям розвитку сустльства.
Як складовi загальносощально! рiвнодiючоi сили одш вчинки людей, з яких вона складаеться, можуть збiгатися iз середньостатистичною нормою пове-дiнки, у загальному й цшому вiдповiдною закономiрностям розвитку ще! сустльно! системи; друп — наближатися до того щеалу, що лише в майбут-ньому стане правилом для всiх; нарешт^ третi — протистояти потребам сустльства, що забезпечуе нормальш умови свое! еволюцп. Першi двi групи вчинюв незалежно вiд цiлей i намiрiв !хшх суб'ектiв — сощально корисш, третi — шкiдливi, а у своему крайньому вираженш — суспшьно небезпечнi або (при високому ступеш суспшьно! небезпеки) навiть злочинш.
Крiм мiри невiдповiдностi людського вчинку основним закономiрностям суспiльноi еволюцГ! як масштабу оцшки його сощально! небезпеки, сощолопчний критерш суспiльноi шкоди, яку цей учинок може заподiяти, ураховуе важливють суспiльних вiдносин, що служать об'ектом зазiхання того або шшого суб'екта.
Нi спрямованiсть учинкiв, ш характер вiдносин, на якi вони замiряються, ще не вичерпують усього того, що враховуе сощолопчний критерш ступеня сустльно! небезпеки. Досить важливою е й мiра iнтенсивностi дп, вчиня-ючи яку, злочинець зазiхае на тi або iншi сустльш вщносини. Адже вiд ступеня штенсивносп цiеi дii залежить розмiр збитку — сошально! шкоди, яка заподшеться злочином, i, отже, визначення тих умов, яю дозволяють вiдрiзняти злочин вщ провини, а провину вщ суспiльно нешкiдливих дiй.
Iстотним моментом, що впливае на стутнь сустльно! небезпеки дiянь, е ххня поширешсть.
Основна iдея соцiологiчного пiдходу до розумшня злочинностi полягае в тому, що злочиншсть — це хвороба сощуму, а злочини — симптоми (озна-ки) ще! хвороби. Характер i масштаби злочинностi не залежать прямо вщ волi законодавця. Як свщчить iсторiя, у законодавчiй практищ можливi й помилки, i свавшля, i лобiювання, i корислива заштересовашсть.
Злочиншсть залежить вщ характеру сформованих у соцiумi сустльних вщносин. Ïï об'ективною характеристикою е небезпека.
Сутшсть соцюлопчного тдходу до визначення злочинностi характери-зуеться таким: а) розглядом злочинносп не як системи злочишв, а як спе-цифiчноï характеристики суспiльствa — здатносп породжувати злочини у великш кiлькостi; б) розробкою категорп «злочин», що не залежить вщ за-конодавства (виключення тако'1' ознаки, як протиправшсть, при збереженнi винностi й акцентуванш уваги на суспiльнiй небезпещ);
3) соцiологiю цiкaвить не тшьки соцiaльнa небезпека, але й позитивна роль злочину в суспшьному житп. Цшава щодо цього стаття Е. Дюркгейма «Норма й патолопя». Саме в нш вiн звернув увагу на позитивний бш зло-чину. Варто тдкреслити, що дослiдник далекий вщ того, щоб виправдувати зло, що несе в собi злочин. Вш усього лише закликае поглянути на шший бiк медaлi, яка називаеться злочином. Е. Дюркгейм помнив таке [4, с. 55-56]:
- злочин пщсилюе гостроту переживань людини, а це, у свою чергу, сприяе формуванню бшьш складно'1' структури суспшьно'1' свiдомостi;
- злочин руйнуе мораль. Однак чиншсть впливу морaлi й не повинна бути нaдмiрною, тому що в противному рaзi нiхто не наважиться критику-вати ïï i мораль легко набуде застигло'1' форми;
- у злочиш шдивщ одержуе можливiсть виразити себе незалежно вщ того, чи йде мова про людину, чш мрп випереджають час, або про злочинця, що перебувае нижче рiвня сучасного йому суспшьства;
- злочиншсть показуе наявшсть шляхiв, вiдкритих для змш, а в рядi ви-падюв прямо готуе цi змiни. Злочин е прелкдаею реформ;
- там, де юнуе злочин, колективнi почуття мають достатню гнучкiсть, готовi набути ново'1' форми. Злочин — це передчуття морaлi майбутнього.
Дослiдницький задум Е. Дюркгейма допомагае розтзнати сутшсть зло-чину в складнш дiaлектицi добра й зла, у едносп позитивних i негативних рис. Злочин не може розглядатися тшьки як негативне суспшьне явище. Якщо продовжити лшш осмислення розглянутого феномену, що нам^ив Е. Дюркгейм, то можна побачити, що злочин для певно'1' категорп людей е ефективним засобом одержання мaтерiaльних благ i впливу. Вш прискорюе нагромадження багатств, дае вигоди тим, хто не вдоволений життям, хто «ковтнув» влади. Будучи прямо пов'язаним з ризиком i авантюрою, злочин рiзко скорочуе звичайш тимчaсовi рамки в досягненш кар'ери, устху, змен-шуе зусилля, необхщш для реaлiзaцiï цiлей законним шляхом. Вш формуе людей зухвалих, цишчних, жорстоких, iз презирством стосовно шших, не стиснутих нiякими принципами й готових до будь-яких змш, тобто так зва-них сильних особистостей. Злочин школи не був тотально негативним, вш мае великий позитивний егоютичний заряд, дае потужний сошальний ефект.
Злочин ввдграе ключову роль у Mexarn3Mi вiдбору сильних особистостей, свого роду «сощальних монс^в», що пщривають iсторично-конкретну форму iснуючого суспiльного ладу окремо'1 краши, призводить до пануван-ня таких груп людей, що встановлюють iнший порядок життя.
Можна припустити, що тк негативно! ролi злочинностi припадае на перiод стабшьного розвитку соцiальних систем, а позитивний його ефект стае очевидним у моменти переходу до принципово шшого типу сустльства, шшо! правово! доктрини, при змш систем законодавства.
У рамках сощолопчного пiдходу однi вчеш вважають злочиннiсть нор-мальним i вiчним явищем (Е. Дюркгейм), iншi думають, що при радикальнiй зм^ характеру суспiльних вiдносин суспiльство може позбутися ще! вади (Е. Фромм) [5].
Сощолопчний пщхщ певною мiрою стирае межi мiж традицiйним розу-мiнням злочинностi та ïï причин. Однак при цьому не заперечуеться при-чиншсть. Навпаки, цей тдхщ створюе настанову на пошук глибинних, сутшсних детермiнант. Дослiдження такого феномену, як самодетермшащя злочинностi, показуе умовшсть i вiдноснiсть меж мiж явищем i його причиною: сама злочиншсть залежно вщ дослщницького кута зору може роз-глядатися i як слщство, i як детермшанта;
4) соцiологiя, зокрема соцiологiя злочинносп, займаеться дослщження-ми субкультури злочинного свпу.
Отже, iз сощолопчно'1' точки зору злочин е дiянням, що суперечить вимогам того або шшого провщного сощального iнституту, який суспшьство пiдтримуе шляхом кримiналiзацiï цього дiяння. Таке визначення е функцiональним за суттю, бо воно розкривае роль кримшальних заборон i покарання стосовно сощального порядку. Але воно не вичерпуе сощолопчних характеристик злочину. 3i структурно'1' точки зору злочин можна розглядати як особливий тип сощальних вщносин, де ф^рують двi провiднi сторони: злочинець i потерпший;
5) соцiологiя, зокрема соцюлопя злочинностi, покликана взяти на себе вантаж поглиблення «вштимолопчного» аналiзу злочину, тобто вивчення його з позицп потертлого. Потерпiлi вiд «юридично'1» i «фактично'1» зло-чинностi дають можливють: а) побачити глибину не тшьки матерiального, але й морального i сощального збитку вщ злочинiв; б) намалювати повну картину зв'язюв людей у злочиш; в) створити модель потертлого, титзу-вати 1'хню поведшку; г) виявити, як саме «фактичш» злочини створюють ситуацiю, при якш аномiя охоплюе суспiльство.
Сьогоднi юнуе значний суспiльний запит на розробку таких напрямiв: «бiлокомiрцева злочиннiсть», коруптя, органiзована злочиннiсть, сiмейне насилля. Цшавими для соцiолога е рiзнi вшов^ гендернi та етнiчнi аспекти злочинносп. Тема «Засоби масово'1' шформацп та злочиншсть» сьогодш е
актуальною для Украши, оскшьки торкаеться функцп та сустльних впливiв певного шституту. Можна поставити питання про таю шститути, як школа, армiя, церква, та !х роль у профшактищ злочинносп. Цшавою е тема злочинносп в контекстi соцiально-класових процесiв сучасно! Укра'!ни, форму-вання вищого класу, ел^и у транзитивний перiод.
Як висновок, досшджуючи зазначене коло проблем, сощолопя не тiльки виконуе важливi загальнонауковi функцп в межах юриспруденцп, а й робить свiй внесок у виршення кардинальних завдань сучасно! сощально-правово! практики, якi пов'язанi з науковим забезпеченням реформ, що проводяться у нашому суспшьства досягненням громадсько! згоди, попередженням i своечасним розв'язанням сощальних конфлiктiв, створенням умов для стшкого правопорядку, реалiзацiею прав i свобод особистостi, затверджен-ням у кра!ш громадянського суспiльства i правово! держави.
Л1ТЕРАТУРА
1. Закалюк А. П. Курс сучасно! укра'нсько! кримшологп: теор1я { практика : у 3 кн. / А. П. Закалюк. - К. : Вид. Д1м «1н Юре», 2007. - Кн. 1 : Теоретичш засади та ютор!я укра'нсько! крим1нолог1чно! науки. - 424 с.
2. Спиридонов Л. И. Социология уголовного права / Л. И. Спиридонов. - М. : Юрид. лит., 1986. - 240 с.
3. Рущенко I. П. Сощолопя злочинносп : монограф1я / I. П. Рущенко. - Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. - 370 с.
4. Дюркгейм Э. Норма и патология / Э. Дюркгейм // Социология преступности: Современные буржуазные теории : сб. ст. : пер. с англ. - М. : Прогресс, 1966. - 368 с.
5. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм // Социс. - 1992. -№ 7.- С. 126-134.
СПЕЦИФИКА СОЦИОЛОГИЧЕСКОГО АНАЛИЗА ПРЕСТУПЛЕНИЯ
Водник В. Д.
Отмечено, что характер общественных отношений определяет и систему правовых норм, и степень их соблюдения, и «форму» реагирования общества на правонарушение. С точки зрения логической последовательности социологическое понятие преступления предшествует его юридическому определению. Исследовать преступление необходимо в первую очередь как социальный факт. Выделены социологические признаки преступления, такие как специфический способ посягательства на сформированный социальный порядок, особенности субъекта общественно опасного действия. С точки зрения социологии имеет место многомерный подход к исследованию преступления. Ее интересует не только социальная опасность, но и положительная роль преступления в общественной жизни.
Ключевые слова: преступление, преступность, профилактика преступности, социальный факт, субъект, общественные отношения, правовые отношения, гражданское общество.
SPECIFICS SOCIOLOGICAL ANALISIS CRIMES
Vodnik V. D.
The article notes that today the crime hit all spheres of Ukrainian society. In this regard, it is important to study in depth the nature, causes, effects and trends of this social phenomenon, which has both scientific and practical significance. It should serve as a basis for improvement of social relations and institutions of civil society, social norms and practice of their application, to strengthen the system of social control, the consistent implementation of measures of moral and legal education, prevention and social responsibility. All of them are intended to ensure maximum protection of the individual, the satisfaction of the interests of citizens, democratization and humanization of our society.
The sociological approach goes with the primacy of social relations and relations of legal norms. The nature of social relations and determines the system of legal norms, and their degree of violation (compliance), and the «form» of the response of society to the offense.
The concept of the crime — a key category of sociology of criminal law. She puts in a logical link social relations, on the one hand, and criminal law, the effectiveness of its mechanism of action and social — of the other. This methodological function — to be a link that mediates between public relations and legal norm, and thus between sociology and law — theoretical reflection of the real scene of the crime in society.
No less important is the correct understanding of the crime and the practice of law enforcement agencies. After all, what kind of content will be invested in this concept, and the choice depends on the social and legal measures for the prevention of offenses and the content of the work to improve the effectiveness of criminal law, and in the end, the organization of the implementation ofpunishment as a means of correcting and re-education.
In terms of logical sequence sociological concept of crime is preceded by its legal definition.
For objective properties of the offense — infringement of a particular person on a permanent social order of relationships between people, groups, between the collective and the individual.
Investigate the crime must be first and foremost as a social fact.
Sociological evidence of a crime is a particular way of infringement offormed social order, especially the subject of socially dangerous acts. Crime covers only those actions that objectively violate or may violate the prevailing social relations.
From the point of view of sociology there is a multi-dimensional approach to the investigation of crime. It is concerned not only a social danger, but also the positive role of crime in society.
Key words: crime, criminality, preventive of criminality, social fact, subject, social relations, relations governed by law, civil society.
