Богдан ТРОФИМ'ЯК
СОК1ЛЬСЬКО-С1ЧОВ1 ТОВАРИСТВА У ПРОСВГГНЬО-ФАХОВШ П1ДГОТОВЦ1 УКРА1НСЬКО1 МОЛОД1 СХ1ДНО1 ГАЛИЧИНИ В К1НЦ1 Х1Х — НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Вперше в iсторiографii нацюналъног освти з позици ретроспекци розкриваетъся роль молодiжних об 'еднанъ у просвтнъо-фаховш пiдготовцi украшсъ^ молодi в добу iмперiалiзму. Автор робитъ спробу розкрити причини незадовшъного стану цъого процесу на сучасному етапi.
У справi розбудови Укра!ни як незалежно! держави особлива роль належить формуванню нацюнально! свщомосп, патрютизму юних громадян. Однак на наших очах виростае поколшня молодих людей, позбавлене почуття нацюнально! гiдностi, якому насаджуеться безкультур'я i манкурство, нiвелюеться мораль.
Тривала вщсутшсть державницько! щеологп в нашiй кра!ш потребуе нинi в державотвореннi укра!нського пiдrрунтя. Водночас нав'язування глобалiзацшно! залежносп i культурно! аморфностi, iдеологiя корпоративiзму в свiтовому розвитку веде до появи нового типу людсько! особистосп. "Ниш iсторiя, — наголошуе академш I. Дзюба, — дае Укра!ш шанс самоздiйснення..., а тому необхщне реальне освоення вше! повноти культурно! спадщини, перетворення !! в актуальний чинник самоусвiдомлення суспшьства" [1, 49-50]. В цьому контексп академiк М. Жулинський стверджуе, що глобальне все бшьше i бiльше переважае над суспшьним i нацiональним, внаслiдок чого розмиваються основи системи культурних конф^урацш, нацiонально! системи цiнностей [2, 6-7].
Вщомий реформатор педагогiчно! освiти В. Брюховецький наголошуе: "Нащя тiльки тодi буде жити i розвиватися, коли кожне наступне поколшня виховуватиметься в нацюнальному дусi на основi юторично! правди. Адже якщо знищити духовну основу наци, вона перетвориться на бидло або групу бандипв, яю вбиватимуть одне одного. Молоде поколшня стае цишчним, не вiрить в жодш щеали" [3]. А за висловом заслуженого учителя Укра!ни П. Щербаня, в державi "вщбуваеться процес деморалiзацi!, дебiлiзацi! i денацiоналiзацi! сучасно! молодi, яка втрачае не тшьки нацiональне, а й людське обличчя" [4]. Це вже питання нацюнально! безпеки Укра!ни.
В такiй ситуацп вагоме значення мае ставлення владно! елiти до iсторичних коренiв народу, його досвщу, традицiй освiти i культури, нацiональних iдеалiв, що й визначае фахову шдготовку молодого поколшня в держава
Педагогiчну громадськiсть, представниюв вищо! освiти i науки небезшдставно турбуе приеднання Укра!ни 19 травня 2005 р. до Болонського процесу. Адже шд час створення единого европейського простору вищо! освпи до 2010 р. вщбудуться радикальш змши в нашiй нацiональнiй системi освгги. В зв'язку з цим треба усвщомити наслiдки цього процесу для Укра!ни. Унiфiкована система "по-болонськи" вимагае впровадження у навчальний процес дисциплш, якi вивчають у всiй Сврош. Отже, зменшиться кiлькiсть годин на спещальш курси з укра!нсько! юторп, фiлософi!, культури, географi!, релiгiезнавства тощо. У ВНЗ лiквiдовано укра!нознавство як навчальний предмет, вщсутш програми для студенев з нацiонального морального, патрютичного, культурного виховання. Це не сприяе вихованню свiдомих громадян — патрюив Укра!ни, ново! нацiонально! елiти, поповненню сфери освiти i науки молодими фахiвцями, вiдданими своему народовi i державi. Завдяки сучаснiй полiтичнiй ситуаци стрiмко зростае вiдплив талановито!, творчо! молодi за кордон.
У цьому контексп академiк НАНУ i АПНУ М. Згуровський справедливо зазначив, що "для того, щоб стати повноправним членом Болонського процесу, Укра!нi треба буде тти на суттевi перетворення в системi вищо! освiти i науки. Найважливiше при цьому провести грунтовний порiвняльний аналiз вiтчизняно! системи науки й освпи з европейською i за результатами цього аналiзу визначити, що потрiбно буде змшити в нашiй системi i започаткувати вщповщш реформи. Аби ж тшьки щ реформи не завдали шкоди освiтньому процесу в нашiй кра!ш" [5]. Болонська система проповiдуе насамперед глобальш корпоративнi економiчнi прiоритети розвитку, певною мiрою нехтуе нацiональнi вартосп народу. Однак
iсторичнiй науцi вiдомо, що ще жодний етнос, позбавлений власних юторичних витокiв i духовностi, не збудував свое! незалежно! держави.
Враховуючи вищесказане, можна стверджувати про загрозливий стан для укра!нства як складово! втизняно! гумаштарно! полiтики. Це стало предметом гострих дискусiй у суспшьствь В зв'язку з цим варто вдатися до ретроспекци1 забутих минулих подш пiд кутом зору нишшнього нацiонального становища з метою вщнайти загублений i почасти знiвечений досвщ для подолання духовно! прiрви i вiдродження нацiональних традицiй серед молодого поколшня.
У Галичинi до Першо! св^ово! вiйни важливу роль у розвитку нащональних почуттiв укра!нсько! молод^ вихованнi !! готовностi до боротьби за державнють вiдiгравали сокiльськi та сiчовi товариства. Вони виникли та розвинулись шд впливом чеського сокшьства. Його iдеологом був М. Тирш, який у 1862 р. заснував першу сокшьську органiзацiю. В епоху пробудження чеського нащонашзму, в процес боротьби народу за свою незалежшсть сокiльство в Чехи за невеликий юторичний промiжок часу виросло в потужну нацiональну силу i перекинулась на iншi пригнiченi слов'янськi народи Австро-Угорсько! iмперп, котрi використали його досвщ. Iдеологiя чеського сокiльства базувалася на твердженш, що малi народи можуть стати повнощнною складовою людства лише при внутрiшнiй едностi, а визначальним у навчанш i вихованш мае бути нацiональний принцип. "Чому зберiгся народ наш, вiд чого вш вистояв непохитно, як могутня скеля в розбурханому морi...? — запитував М. Тирш i вщповщав. — Сила i хоробрiсть його спасли, енерпя i твердiсть, моральшсть i дисциплiна, любов до Батьювщини, любов до свободи"[6, 6]. "Ми не хочемо бути матерiалом-добривом для шших культур, нам хочеться жити вшьно в благородному змаганш з iншими народами..., летiти просто, впевнено та смшиво з девiзом: "Зi щитом або на щитГ', — твердив вiн [7, 69]. Професор Празького ушверситету, майбутнiй президент Чехословацько! Республiки Т. Масарик постшно використовував у сво!х зверненнях до студенев гасла, засвоенi вiд М. Тирша: "Учiть минуле свого народу! Живт морально! Не брешiть! Роруч з духом вимуштровуйте тiло! Треба бути сильним i не боятись!" [8, 62]. Через сокiльську нащональну систему виховання пройшло чимало пол^ичних, державних, вiйськових, громадських i культурних дiячiв Чехословаччини, що вiдродилась у 1918 р.
Нащонально-визвольш ще! чеського сокшьства знайшли серед галицьких укра!нщв благодатний грунт i вiд початку 1890-х роюв реалiзувались у заснуванш та дiяльностi товариств. Укра!нське сшьське населення краю цiлеспрямовано пiдштовхувалося польською шляхтою, еврейськими лихварями та москвофшьськими дiячами до духовно! деградаци i денацюналiзацп. Особливо негативним явищем серед селян було п'янство. У1869 р. на кожне село в Галичиш припадало в середньому 4 корчми. Сокшьсю товариства першими масово i ршуче стали на боротьбу з цим великим сощальним злом.
Так, у с. Купчинщ, що розташоване за 25 км вщ Тернополя, до заснування сокiльського товариства дiяли 8 корчм. Однак завдяки оргашзаци в 1891 р. товариства "Сокш" (першого на Тернопiльщинi — Авт.) вщомим поетом i дiячем радикально! парти П. Думкою i його дiяльностi, частим вiдвiдуванням i виступам на сшьських вiчах I. Франка, К. Трильовського, В. Шухевича, "батька укра!нського сокiльства" I. Боберського й шших, а також жертовно! пращ згодом письменнищ i педагога I. Блажкевич !х залишилося три.
Роль сокшьства для юторичного поступу шдневшьного укра!нського народу, його боротьби за незалежшсть влучно охарактеризував член старшини "Сокола-Батька", автор першого в Галичиш дослщження про цей рух Т. Франко — наймолодший син I. Франка: "Справи стоять тепер так, що або весь укра!нський народ буде оргашзований на безпартiйнiй основi сокiльства, або ще сто л^ сидiтиме в неволi". Попри щеолопчш засади сокiльства, вiн вважав, що для досягнення поставлено! мети велике значення мае придбання членами товариств единого красивого, з нащональною атрибутикою сокшьського одягу. "Однострiй, — наголошував автор, — лучить в одну цшсть мiщан i селян та згладжуе станову рiзницю" [9, 53, 68, 82].
Т. Франко задля виховання та розвитку нащонально! едноси i волi до свободи закликав не дбати про класов^ станов^ маетковi, професiйнi вiдмiнностi серед члешв товариства, адже кiнцева мета пращ в сокшьських "гнiздах" полягала в прагненш до iдеалу гармонiйно
1 Звернення до минулого для виявлення в ньому зародк1в тенденцгй, яю властив1 сучасност1. Науков1 записки. Сер1я: Педагог1ка. — 2007. — №2.
розвинено! особистостi, щоб яюсним вишколом одиниць вишколити нацiю й шдняти рiвень !! нацiонально! активности Головним завданням було поставити на чшьне мiсце не кiлькiсть, а яюсть працi одиниць як чинник едност i згуртування, визначення ефективност сокiльського провiдництва. Метою всiх поневолювачiв в iмперську добу насамперед було зруйнувати в народi особисте "Я", виховати з поневолених духовно i психолопчно кволих людей, що для наци е найбшьш трагiчним. Ось чому чинниками щеологш укра!нського сокшьства були чотири складових вiдродження: тшесне, моральне, нацiональне, демократичне, якi творили сокшьську щеолопю. Нацiя, котра не активiзуеться, не зростае, не йде вперед — костеше, занепадае.
Син I. Франка, палкий прихильник й один iз творцiв сокiльсько-сiчового та пластового руху, не випадково пiшов стезею батька. Постшна титанiчна праця Каменяра була взiрцем боротьби за укра!нство i тiсно поеднана з молодiжним рухом, участю в твореннi i розбудовi сокiльських, сiчових, пластових товариств, формуванням ново! укра!нсько! елiти, вщдано! народовi iнтелiгенцi!. Сво! думки i прагнення I. Франко висловив у художшх i наукових творах, дискушях з М. Грушевським, В. Стефаником, М. Павликом, К. Трильовським й шшими творцями i дiячами сокшьсько-шчових товариств.
Велику зацiкавленiсть сокiльсько-сiчовим рухом проявляв М. Грушевський, який упродовж 1894-1914 рр. працював професором у Львiвському ушверситету В його науковому i культурно-освггньому доробку знаходимо твердження щодо щеолопчних засад сокiльських i сiчових товариств. "В сферi осв^нш i народно-органiзацiйнiй дав себе знати незвичайний розвш читалень "Просвiти" i товариств гiмнастичних, так званих "^чей" i "Соколiв", якi нечувано зворушили народш маси, розбудили в них бажання знання, освiти, iнстинкти оргашзаци й солiдарностi", — писав вш [10, 515]. Вiдзначаючи, зокрема, вплив нацюнально-визвольних iдей "батька всеслов'янського сокшьства" М. Тирша на укра!нщв, М. Грушевський наголошував: "...I в укра!нськш минувшинi знайшлося багато такого, що духом сво!м, своею щеею дуже близьке було чеському сокшьству. ... Сокiльськi органiзацi! мають сво!м завданням приготовляти не слiпу военну силу, не масу м'яса для гармат, а силу горожанську (громадянську — Авт.), дiяльну, що мае творити нове життя народу без хлопа i без пана. Щоб сокшьсью i сiчовi органiзацi! могли похвалитися не тiльки фiзичною силою, але й також !х великими культурними i моральними прикметами — се повинно бути провщною зiркою сокiльству в будучих десятилiттях" [11]. Вш був присутнiй 28 червня 1914 р. на приуроченому до 100^ччя вiд дня народження Т. Шевченка сокiльсько-сiчовому здвигу у Львов^ в якому взяло участь бшьше 12 тис. учасникiв в единих одностроях сво!х товариств [12, 352].
Значну увагу розвитковi i дiяльностi сокiльсько-сiчових товариств у вихованнi патрютизму, формуваннi громадянського суспiльства, просвiтнiй i фаховiй пiдготовцi молодi придiляли львiвськi часописи "Дiло", "Руслан", "Вiсти з Запорожа" й iн. Iдея товариств була тодi ще дуже мало зрозумшою укра!нськiй спiльнотi, котра загалом недостатньо звертала увагу на !х швидке поширення i велике суспшьно-нацюнальне значення. Так, 12 сiчня 1904 р. "Дшо", вiдводячи чiльне мюце огляду рiчно! дiяльностi товариств, стверджувало, що вони так сильно розвинулися, що "мусимо !х зачислити до найпотрiбнiших з найкращими надiями на майбутню оргашзащю культурного характеру, що охопили найширшi маси народу i стануть невдовзi майбутнiм чинником нащонально-педагопчно! ваги, звiдки молодшi поколiння, народш маси черпатимуть щеал, вiру в нього i характерне завзяття в його оборош, — се талюмани, що вели, ведуть i повш вестимуть на певну перемогу" [13]. Через вюм рокiв газета писала, що попри вш перепони з боку "темних сил" (москвофiльства), шовшютично! польсько! шляхти, "легковажности власного старшого загалу, який вважав, що ставати в ряди й триматися просто — це нижче нашо! людсько! гiдностi i що всяк такi витребеньки — це ярмо, накладене на вiльну людину, це "непотрiбнi речi", товариства поширювалися по вшх куточках краю" [14]. Коли на початку 1902 р. "^чей" було 20, а "Соколiв" 4, то наприкшщ 1903 р. !х кiлькiсть у Галичинi зросла в 9 разiв i становила вщповщно 122 i 88 товариств, в яких налiчувалося 12 тис. юнаюв i дiвчат. Кореспондент часопису пропонував цим двом оргашзащям об'еднатись, оскшьки в них одна мета: "Тож в iм'я спiльно! iде! — злитися в одну, яка об'еднала би весь народ" [15, арк. 3].
Надзвичайно бурхливе зростання сокшьсько-шчових товариств на мюцях, потяг до них широких верств молодi були не лише як вщповщь-спротив асимшяторськш полiтицi властей, а
й свiдчили про велику освiтньо-фахову дiяльнiсть провiдництва цих товариств. Зпдно з гаслом-iдеею I. Боберського, котрий у 1908-1914 рр. очолював товариство "Сокш", виховання тша — це шлях до виховання духу. При сокшьських "гнiздах", шчових товариствах було створено десятки оркес^в народних музик, хорiв, аматорських театральних гурткiв, бiблiотек, гурткiв для неграмотних i неписьменних, шкiл для навчання садiвництва, городництва, бджiльництва, куховарства, кравецтва i шиття, вишивання, диригентiв ствацьких i музичних товариств, "Сокiльських базарiв" (вони пiзнiше перетворювалися на кооперативи). Кожне низове шчове товариство, сокшьське "гнiздо" зобов'язане було вiдповiдно до вимог статуту подавати в рiчному звт детальний, конкретний стан таа чи iншо! дiяльностi в сво!й мiсцевостi.
Завдяки активнiй працi "Сокола" i "Сiчi" створено багато музичних творiв, пiсень, маршiв, гiмнiв, яю збагатили укра!нську культуру. Широко вщродилися козацькi пiснi. На цьому грунт з'явилося чимало нових талановитих композиторiв, диригентiв, музикантiв, поетiв, артистiв, що працювали над утвердженням сокiльсько-сiчово! ще!, вихованням здорового фiзично i духовно молодого поколшня, готового до боротьби за незалежшсть. До нацiонально! когорти таких подвижниюв належали, зокрема, композитори i диригенти Денис Сiчинський, Сильвестер Яричевський, Ярослав Ярославенко (справжне прiзвище — Вшцковський), Йосип (Осип) Впошинський. Останнiй з них був священиком у с. Денисiв на Тернопшьщиш, одним з перших органiзаторiв i диригентiв селянських хорiв та оркестрiв у Галичинi, засновником школи диригенпв, автором гiмну "Соколи, соколи". За власш кошти Й. Вiтошинський закупив духовi iнструменти в Чехi!. Хор тд його керiвництвом у складi понад 100 спiвакiв вперше в Укра!ш виконав гiмн "Ще не вмерла Укра!на".
Сокiльсько-сiчову славу осшвували в поезi! Вiра Лебедова (Костянтина Малицька), Роман Купчинський, брати Богдан i Левко Лепкi, Уляна Кравченко (Юлiя Шнайдер), Осип Назарук, Михайло Гайворонський, а в музицi, ^м iнших, — подвижник нацiонально! ще! в Надднiпрянщинi, визначний композитор, диригент, громадсько-культурний дiяч Микола Лисенко. Прославляла сокшьський рух вiдома письменниця i педагог Христя Алчевська.
Варто зазначити, що з нагоди при!зду до Львова М. Лисенка1 старшина "Сокола" тд головуванням А. Будзиновського провела 11 червня 1902 р. засщання музично! комiсi! товариства, яка доручила Я. Ярославенку, Я. Впошинському, Т. Купчинському, Р. Цеглинському та I. Боберському продумати шляхи заснування музично! консерватори. Створена група пiдготувала необхщш матерiали i подала !х 1 лютого 1903 р. в Галицьке намюництво на затвердження. Укра!нський навчальний музичний заклад почав дiяти 2 травня 1903 р. i мав спочатку назву "Союз ствацьких i музичних товариств iм. М. Лисенка". Зпдно з новим статутом вш у 1904 р. реоргашзований у Вищий музичний шститут iм. М. Лисенка [16, арк. 1-2].
Вщ початку ХХ ст. товариство "Сокш" оргашзовуе аматорсью драматичнi гуртки, як невдовзi переростають у стацiонарнi театри, що користуються популярнiстю i завойовують мистецьку репутацiю. В деяких з цих театрiв сво! першi кроки на сцеш зробили вiдомi в майбутньому артисти. Так, Лесь Курбас, навчаючись в ушверситет у Львов^ вийшов на сцену сокшьського театру в мют 28 березня 1906 р. зi своею першою роллю. Вибiр цього театру не був випадковим. Створений у 1905 р. режисером О. Утриськом, вш серед семи юнуючих у Львовi аматорських теа^в був найкращим. На той час театр "Сокш" мав власну залу, де майже щотижня студентська молодь i творча штелтенщя ставили п'еси. З театру вийшли на велику сцену вiдомi укра!нсью актори П. Сорока, Купчинсью й ш. Значно спричинився до становлення сокшьських театрiв вiдомий громадський та економiчний дiяч, в майбутньому (1922-1933 рр.) голова "Сокола-Батька" Микола Заячкiвський, який з 1900 р. був директором i референтом театру товариства "Укра!нська бесща" [17, 63].
Значний вплив на розвиток освггньо-фахово! пiдготовки укра!нсько! молодi та формування сокiльсько-сiчового духу серед не! мало духовенство, яке до Першо! свггово! вiйни репрезентувало на селi iнтелiгенцiю. Так, часопис "Свобода" 22 квпня 1909 р. у статп "З сокiльського руху в Залщиччиш" повiдомляв про незадовшьний стан дiяльностi товариств i
1 М. Лисенко разом 1з С. Сфремовим та С. Чикаленком при!хав у Льв1в лише наприкшщ 1903 р.
розкривав його причини. Автор бив тривогу, що в селах Кошилiвцi, Пашвщ i Цапiвцi1 Залщицького повiту занепало сокiльське життя, оскшьки товариства, органiзованi ранiше священиком !ваном Волошиним, бездiяльнi, ними нiхто не займаеться. Отець, який очолював сокшьсью "гнiзда", дбаючи про релiгiйне виховання молод^ ви!хав, а селяни безпорадш i не знають, що далi мають робити [18].
Просвiтницько-фахова праця, виховання нацiонально! свiдомостi, лiквiдацiя неграмотносп, боротьба з алкоголiзмом були прюритетними в сокiльсько-сiчовiй дiяльностi. Постiйно зростала кiлькiсть фiлiй "Сокола" i "ОчГ'. Так, у сокiльських "гнiздах" Львiвського повiту на 1 травня 1909 р. натчувалося 400 пожежних фшш товариства, з яких половина вже проявила активну дiяльнiсть за неповний рш роботи вiд часу заснування. 66 фiлiй мали бiблiотеки, в яких було 3549 книжок; 92 фши передплачували 144 газети. У 13 фшях велося навчання з неписьменними. В 22 фшях було дано 35 концерив, 53 — поставили 154 театральш вистави. Члени вшх фiлiй товариства збирались у 124 читальнях "Просв^и", 29 приватних i 3 церковних будинках, 245 громадських установах. Головами сокiльських "гшзд" були 118 селян-хлiборобiв, 52 священики, 9 службовщв, 7 ремiсникiв, 6 учителiв, 3 студенти [19].
Однак перепони, переслщування сокiльсько-сiчових товариств з боку австршсько! адмiнiстрацi!, шовiнiстичних польських кш, москвофiлiв, лихварiв i приближених до них осiб тривали. Кошовий "ОчГ' в с. Жукiв на Бережанщиш, зокрема, повiдомляв 24 жовтня 1909 р. у Головний шчовий комтет у Львовi, що причиною недостатнього розвитку товариств у повт2 е "пастухи душ наших" — священики-москвофши, а також жандарми та корчмар^ бо "!м не до смаку шчова полiтика". Попри те, писав вш, завдяки отцю Сильвестру Лепкому (батько Богдана i Левка Лепких — Авт.) селяни вмши ствати всi сiчовi пiснi, яких навчив !х колишнiй парох. Ус члени товариства, а !х була 51 особа, знали грамоту. "Такий парох, — писав кошовий, — повинен належати до святих". С. Лепкий був священиком у Жуковi вщ 1890 р, писав статп на теми моралi i культури, поезi! та п'еси. Друкувався шд рiзними псевдонiмами, з яких найбшьш вщомий Марко Мурава. В нього гостювали активш дiячi сiчового руху в Галичинi I. Франко, А. Чайковський, В. Стефаник, К. Трильовський та ш. На пам'ятнику могили в Жуковi написано "о. Сильвестр Лепкий (1846-1901). Заслуженому патрiотовi й народному дiячевi вдячний укра!нський народ" [7, 251].
Члени польського вшськово-спортивного "Союзу стршьщв", створеного в 1910 р. у Львовi Ю. Пшсудським та Е. Ридз-Смiгли, вдавалися до бшьш радикальних, iнколи терористичних акпв стосовно укра!нських сокiльсько-сiчових товариств i !х провiдникiв. Як констатувала Олена Степашв, Львiв вже до 1918 р. був центром польських шовшютичних вшськово-спортивних органiзацiй, за допомогою яких поляки планували захопити владу в Галичиш. Асимшяторську пол^ику щодо укра!нщв, мiсiю форпосту польськостi на схвдних "кресах" проводили серед iнших молодiжнi товариства "8око1", "Zwiaz^k Ьаг2оег81^а", "Zwiaz^k strze1cow", якi мали розгалужену мережу спортивно-вшськових клубiв [20, 80-81]. Польсью шовiнiстичнi кола були переконаш i прагнули доказати свiтовiй громадськоси, що прадавнi укра!нськi землi Схвдно! Галичини з центром у Львовi — це iсторичнi "польськi землГ' [21, арк. 15].
Молода укра!нська елiта в Галичинi формувалася переважно з колишнiх студентiв — вихщщв з середовища духовенства, педагогiчно! та чиновницько! iнтелiгенцi!, а вiд останньо! чвертi XIX ст. — й селянства та мщанства. Пiсля студш у вищих навчальних закладах Австро-Угорщини та iнших кра!н Свропи вони поверталися на рiдну землю, озброеш европейськими цiнностями, обiзнанi з боротьбою за державну незалежшсть i свободу особистосп. Спостерiгаючи невтiшний стан укра!нства, невизначенiсть шляхiв поступу, молодi люди намагалися плiдно використати набуп знання i досвiд у нацюнально-визвольному русi, створювали об'еднання, товариства i партi! для утвердження укра!нсько! ще!.
Серед визначальних iдеологiчних засад сокшьсько-шчових молодiжних товариств (гiмн, 10 заповщей, прапор, клятва, одностро!) прiоритетними були велелюдш та величавi повiтовi, окружш, крайовi, всеслов'янськi здвиги. Члени сокшьських "гнiзд" i сiчових товариств готувалися до них протягом року. На здвигах вони зв^ували перед укра!нською громадськiстю
1 В1д 1964 р. — с. Подшля.
2 Тод1 в Бережанському пов1т1 було 16 "Счей".
про свою працю, пробуджували до нацiональноï свiдомостi широкий загал людей, вказували на потребу спiльноï боротьби з iншими пригнобленими народами за побудову самостшно].', незалежноï держави.
Нова доба в розвитку украшського сокшьсько-шчового руху в Галичинi почалася в 1901 р., коли до львiвськоï сокшьсь^' дружини вступив дипломований вчитель фiзичного виховання та стародавшх мов I. Боберський. Вiн прибув у Львiв пiсля завершенням студш у Грацу (Австрiя) та науково-педагопчних подорожей Нiмеччиною, Швецieю, Францieю i став професором украïнськоï академiчноï пмнази. Завдяки I. Боберському вже в наступному рощ у Львовi вщбувся перший у краю сокiльсько-сiчовий здвиг. Вiдтодi такi здвиги стали традицшними i в довоенний перiод завершилися грандiозним Шевченкiвським здвигом у червш 1914 р. в галицькiй столищ. Вщ 1908 р. I. Боберський був головою старшини "Сокола-Батька" i нiс на собi нелегкий тягар пращ на нежатш нивi органiзацiï украшського сокiльства, обгрунтування його теоретичних засад i реалiзацiï практичних завдань.
Розпочатий пiд керiвництвом I. Боберського нечуваний злет сокшьства пришс галицькому украшству щедрi плоди нащонального самоутвердження, вiдчуття справжнього господаря на свош прабатькiвськiй землi. Свiдченням цьому був окружний сокшьсько-шчовий здвиг, який вщбувся 26 червня 1910 р. в Тернополя Церемонiю посвяти прапора тсля служби Божо1' проводив греко-католицький парох В. Громницький з чотирма асистентами-священиками. З вiтальними промовами до громади виступили священики О. Свненький i М. Постригач, перший голова тернопшьського "Сокола", адвокат С. Чикалюк, його заступник, педагог i катехит М. Янович, гост зi Львова — I. Боберський, голова товариства "Просвна", посол Галицького сейму I. Кивелюк, поет, фольклорист, посол австршського парламенту О. Колесса, засновник i керманич "ОчГ' та дiяч Укра1'нсько1' радикально!' партiï К. Трильовський, заступник голови старшини "Сокола-Батька" Л. Цегельський та ш.
Здвиг устшно пройшов випробування на духовне та фiзичне загартування, моральне виховання, оргашзованють i дисциплiну. Вiн додав вiри i сили в утвердженнi свого нащонального "Я", шдтвердив звiльнення вщ одвiчного ярма меншовартостi. Вперше вщ заснування Тернополя твердим маршовим кроком пройшли його вулицями вiд так званоï Побараковоï площi (вiйськових споруд бшя Старого парку) до будинку "Мщанського братства" в супроводi чотирьох оркестрiв майже 2 тис. украшщв — учасникiв здвигу — вщ понад 70 товариств Тернополя, Львова, Сташслава, Стрия, Рогатина, Ходорова, Дрогобича й iнших мiст. На сходах нинiшньоï фiлармонiï стояла почесна президiя.
Християнсько-суспiльний щоденник "Руслан", який виходив у Львовi, з нагоди величавого здвигу писав: "Тернопшьська Русь, а передовым "Соколи", можуть бути задоволеш з вчорашнього сокiльського свята, яке пщнесло на дусi русинiв i виказало значне усвщомлення серед селянства" [22]. За им рокiв вщ заснування товариства в Тернополi в 1903 р. у 12 повнах Тернопшля "Сокiл-Батько" об'еднував уже 208 сшьських i мiських "гнiзд", а в Галицькому краю напередодш Першоï свiтовоï вiйни — 70 тис. соколiв i сiчовикiв [23, арк. 3-5; 24, арк. 41].
Перший окружний сокшьсько-ичовий здвиг помнно зворушив украшське населення краю, став значимою спробою набуття мiстом украшських рис, повернення багатьох сполошзованих родин до своеï нацiональностi. В сокiльсько-сiчових колонах, яю марширували мiстом, украïнцi побачили рушшну нацiональну силу, що почала охоплювати найширшi маси народу i вщроджувати iсторичне корiння нацiï. На прапорi товариства, який у першому рядi колони нiс хорунжий, був зображений, з одного боку, на синьому rai золотий лев, що спираеться на скалу, з написом: "Де сила, там воля! Все вперед!", з другого — срiблястий святий Михаш Архютратиг на малиновому полi зi словами Т. Шевченка "Бортеся — поборете!".
Успiховi iсторичного здвигу передувала велика попередня оргашзащйна та аптацшно-пропагандистська робота старшини тернопшьського "Сокола" на чолi з професором математики i фiзики украïнськоï пмнази I. Дигдалевичем. За десять дшв до здвигу на будинках великих галицьких мiст i мiстечок були розклееш виготовленi друком великi афшь З них укра1нську спiльноту закликали "взяти участь не лише у свят Тернопiльськоï Русi, але цшого нашого краю", щоб "показати свою силу i сво1м, i чужим". "Станьмо всi в однiм рядi без рiзницi стану, вiку, стат, бо в злуцi сила. Столиця украшського Подшля кличе нас до себе,
...щоб масою оргатзованих рядiв показати ворогам, що не дамо видерти собi з рук кров'ю зрошених окра!н нашо! прадавньо! земль Вiдмова — непростимий народних ^х... Укра!нцi! Покажiть перед свiтом, що солщаризуетеся з нами!" — закликала вщозва [25, арк. 30, 31, 37].
Окружний сокшьсько-шчовий здвиг завершився спшьним обiдом на 200 ошб в павiльйонi мiського Старого парку, де було виголошено чимало патрютичних слiв, слушних думок i пропозицш. Визначальними були виступи К. Трильовського i Л. Цегельського — чшьних провiдникiв двох потужних масових конкуруючих органiзацiй, котрi, як говорив К. Трильовський, повинш йти, хоч i рiзними шляхами, до спiльно! мети на користь народнш справi. Натомють Л. Цегельський, виступаючи пiсля "Батька Тршя", пiднiс клич злуки i злиття двох органiзацiй в одну сильну нацюнальну армiю пiд спшьним малиновим стягом. "Тому недiлимою мае бути оргашзащя молодечих, боевих сил народу, — закликав вш, — i ця злука стае ниш загальним нацiональним постулатом, бо вшм верствам нашого народу потрiбна наша нацюнальна незалежнiсть" [26].
На превеликий жаль, доленосний юторичний заклик, пропозищя злуки двох потужних молодiжних сил напередоднi Першо! свiтово! вшни 1914-1918 рр. та польсько-укра!нсько! вшни 1918-1919 рр. не знайшли позитивного вщгуку в надмiру амбiцiйного "шчового батька" К. Трильовського, що певною мiрою негативно позначилося в наступний перюд Укра!нських визвольних змагань.
Варто зазначити, що через два роки тсля окружного здвигу в Тернополi чета укра!нських соколiв (39 ошб) з Галицького краю, в якш було також 5 представникiв з Наддншрянсько! Укра!ни (I. Луценко, М. Мiхновський, Г. Мазуркевич та ш.), взяла участь у VI Всеслов'янському сокшьському здвигу, що вiдбувся 28 червня — 1 липня 1912 р. в Празь Очолювали делегащю I. Боберський, С. Гайдучок, М. Волошин i Л. Цегельський. Укра!нсью соколи, за вiдгуками кореспондентiв газет, вщзначалися найгарнiшими одностроями i були найбшьш дисциплшованими. У загальному сокшьському поход^ що проходив вулицями мюта, вони звернули на себе увагу передуем оркестром. Як вияснилося, цей оркестр був iз Бережан. Вш з великим успiхом виконував сокшьський гiмн, музика якого зробила надзвичайно приемне враження на публiку. Вш був единим сокiльським маршем, який запозичили чеська та делегацi! сокшьських органiзацiй iнших народiв. Лише польсью соколи грали австрiйський вiйськовий марш [12, 350-351]. В тодшнш прес були помiщенi свiтлини та опублшоваш кiлька репортажiв про укра!нських соколiв.
Отже, проблеми вiдродження освiти Укра!ни, утвердження !! нацiонального змiсту вимагае в наше сьогодення повернення з позицш ретроспекцi! не лише до знань минулого та його уроюв, а й використання надбань, досвщу, традицiй укра!нського народу для творення майбутнього, щоб виплекати молоду, дiездатну iнтелектуальну елiту на засадах нацюнальних iнтересiв держави.
Аналiзуючи i зютавляючи iсторичнi подi!, архiвнi документи i матерiали щодо минулих i нишшшх шлях1в розвитку нашого державотворення, мюи i ролi якiсного рiвня осв^и, фахово-просвiтницького, нацiонального виховання нишшньо! укра!нсько! молодi, ми повиннi визнати. що за роки незалежносп, на жаль, ще не сформована програма державницько! щеологи, молодiжно! полiтики. "Мозки нацi!" залишають кра!ну, працюють за кордоном. Дипломована молодь, опинившись на роздорiжжi, поза увагою держави, часто вже шкому i в шщо не вiрить. Вона найчастiше сповщуе прiоритети не гармонi! душi i тiла, а меркантилiзм, матерiальну вигоду.
В зв'язку з цим, розкриваючи юторичний процес поступу укра!нства в Галичиш в iмперську добу за умов бездержавноси, духовного закрiпачення та морального спустошення, ми бачимо, що кращi представники нацi! робили спроби вщнайти шляхи, методи i засоби пробудження укра!нського народу, щоб вiдвернути i подолати його трагiчне становище, скерувати його розвиток по визнаному демократичному i нацюнальному руслу з метою шдготовки до майбутнiх визвольних змагань.
У цьому процеш надзвичайно вагому роль вщгравав сокiльсько-сiчовий рух, який був започаткований у Чехи i перекинувся на терени нашого краю наприкшщ XIX ст., ставши напередодш Першо! св^ово! вiйни масовим та авторитетним явищем укра!нського громадсько-пол^ичного життя.
Провiдниками сокiльських i ичових товариств стали переважно колишнi студенти краю, котрi, закiнчивши навчання у вищих навчальних закладах поза Галичиною, поверталися в рiдний край i працювали тут в рiзних дшянках суспiльного життя. Використовуючи чеський досвщ, вони врахували в роботi "Соколiв" i "Сiчей" нацiональнi умови i традици, надаючи прiоритетного значення просвггаьо-фаховому та нацiональному вихованню молодi.
Сокiльсько-сiчовi здвиги, започаткованi на початку ХХ ст., вщграли значиму роль щодо стимулу дiяльностi сокiльських "гнiзд" i ичових товариств, гармонiйного виховання, оргашзаци та об'еднання молодого поколiння, консолщаци украïнськоï нацiï Заходу i Сходу Украши, визнання украшства на мiжнароднiй аренi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Дзюба I. Нацюнальна культура як чинник майбуття Украши // Починаймо з поваги до себе: Статп, допобГдг — К.: Просвгга, 2002. — С. 17-20.
2. Жулинський М. Нацюнальш культури i проблема глобал1зацп // Слово i час. — 2002. — № 12.
3. Високий замок. — 2004. — 22 квггня.
4. Лиературна Украша. — 2006. — 13 липня.
5. Багряний С. Будемо вчитися "по-болонськи". Чи "по-болванськи"? // Шлях перемоги. — 2006. — 29 листопада.
6. Акинтиевский Ю. Сокольство, его идея, развитие и организация. — Прага, 1922. — 82 с.
7. Трофим'як Б. Пмнастично-спортивш оргашзаци у нацюнально-визвольному рус Галичини (друга пол. XIX ст. — перша пол. ХХ ст.). — Терношль: Економ1чна думка, 2001.
8. Сржабкова Б. Томаш Гарр1ч Масарик та початок д1яльност1 Украшського Вшьного Ушверситету у Праз1 (Частина I) // Визвольний шлях. — 2002. — Кн. 4.
9. Франко Т. !стор1я й теор1я руханки. — Коломия-Льв1в, 1923.
10. Грушевський М. Iлюстрована 1стор1я Украши. — Кшб-Льб1б, 1913.
11. Грушевський М. Сучасне сокольство i наука нашо1 минувшини // Громадський в1сник. — 1923. — 17 ачня.
12. Цегельський Ю. Зага роду Цегельських i розпов1дь про Камшку Струмилову. — Нью-Йорк: Смолоскип, 1992.
13. Дшо. — 1904. — 12 ачня.
14. Дшо. — 1912. — 16 грудня.
15. Центральний державний 1сторичний арх1в Укра1ни у Львов1 (дал1 — ЦД1АУЛ). — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 3.
16. ЦЩАУЛ. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 1242.
17. Волицька I. Театральна юшсть Леся Курбаса. — Льв1в: Шститут народознавства НАН Укра1ни, 1995.
18. Свобода. — 1909. — 22 кбгшя.
19. Свобода. — 1909. — 29 кбгшя.
20. Степашв О. Сучасний Льв1в. — Льб1б, 1943.
21. Державний арх1в Терноп1льсько1 обласп. — Ф. 231. — Оп. 4. — Спр. 1228.
22. Руслан. — 1910. — 28 червня.
23. ЦЩАУЛ. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 36.
24. ЦЩАУЛ. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 34.
25. ЦЩАУЛ. — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 687.
26. Дшо. — 1910. — 28 червня.
Юрш ЩЕРБЯК
КУЛЬТУРНО-ПРОСВГГНИЦЬКА ДШЛЬШСТЬ YKPAÏHCbKOÏ ЦЕРКВИ В ПОЛЬЩ1 (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТ.)
Розглянуто культурно-просвтницьку дгяльнгсть укра'тсько'1 Церкви в Польщ1 на прикладi Перемисько1 епархИ' (друга половина ХХ ст.). Висвiтлено специфiку життя укратськоХ меншини в новш релтйно-культуртй ситуацИ' в умовах емiграцiï. Встановлено, що церква е центром притягання i збереження етнiчноï iдентичностi для вах укратщв у дiаспорi.
У сучасних умовах розбудови незалежноï держави найактуальшшою е проблема вщродження нацiональноï системи освГти як передумови виховання нового поколшня