CC BY
245
УДК 316.612
О. О. Маркозова, кандидат соціологічних наук, доцент
САМОСТІЙНІСТЬ ЛЮДИНИ ЯК ОСНОВНА ПЕРЕДУМОВА ДОСЯГНЕННЯ ЖИТТЄВОГО
УСПІХУ
Проаналізовано сутність, а також внутрішні і зовнішні чинники становлення самостійності людини як основної передумови досягнення життєвого успіху. Показано, що формування самостійності особистості передбачає наявність всього комплексу взаємопов ’язаних характеристик як суб ’єкта діяльності, так і соціальних умов, у яких він діє. Доведено, що, незважаючи на важливість ресурсного потенціалу соціального середовища, основною передумовою формування самостійності і досягнення життєвого успіху особистості є її індивідуальна активність, яка базується на внутрішніх ресурсах.
Ключові слова: людина, суспільство, самостійність, внутрішні та зовнішні ресурси, діяльність, життєвий успіх.
Актуальність проблеми. Починаючи із другої половини XX ст. у багатьох країнах світу стали спостерігатися нові тенденції, які свідчили про те, що роль учасників соціальної взаємодії в різних сферах життєдіяльності суспільства істотно змінилася. Значною мірою це було спричинено збільшенням самостійності та посиленням індивідуалістичної спрямованості діяльності людини, головним прагненням якої стало досягнення особистого життєвого успіху.
Сьогодні вже можна говорити про вихід на соціальну арену нового типу соціального суб’єкта - самостійно діючих особистостей, активність яких детермінує напрямки розвитку всіх сфер суспільного життя. Аналізуючи новий етап у складній еволюції суб’єкта соціального процесу, П. Штомпка зазначає, що «розуміння суб’єкта змінювалося від виведення його за рамки соціальної системи (Бог, Абсолютна ідея), через дегуманізовану соціальність (організмічна здатність суспільства до розвитку), через персоніфікацію у великих історичних особистостях до колективного суб’єкта, що розуміється як складна мережа індивідуальностей, структур, їх дій, результатів цих дій і т. д.» [1, с. 290].
Очевидно, що збільшення самостійності та індивідуалістичної спрямованості діяльності людини стало можливим завдяки зміні її внутрішнього потенціалу, в основі якого лежить здатність особистості ефективно впливати не тільки на своє життя, а й на навколишній світ. З огляду на те, що окрема людина сьогодні стає не просто агентом історичного процесу, виконавцем заданої їй ролі в суспільному житті, а й все більшою мірою перетворюється на самостійного суб’єкта як власної життєдіяльності, так і розвитку суспільства в цілому, вивчення різних аспектів самостійності особистості набуває особливої актуальності.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Одним із перших до проблеми самостійності людини звернувся шотландський учений Семюел Смайльс. У книзі «Самостійна діяльність», датованій 1888 р., він розмірковував на тему характеру і талантів людини, їх зв’язку із досягненнями, стилем життя, які значною мірою впливають на майбутні життєві успіхи особистості [2].
Аналіз наукових джерел показує, що більше уваги проблемі самостійності людини приділяють психологи, серед яких можна назвати Б. Ананьєва, С. Рубінштейна, Л. Виготського, А. Матюшкіна, Я. Пономарьова, Б. Теплова, Є. Баранова та інших. З точки зору Б. Ананьєва, «самостійність людини можна визначити як незалежність, здатність і прагнення здійснювати дії самостійно, без підказки і допомоги оточуючих, розраховуючи тільки на свої сили, це вміння розпоряджатися собою, своїм часом і своїм життям взагалі, відповідальна, ініціативна поведінка, що не залежить від сторонніх впливів» [3, с. 117]. Але самостійність особистості не вичерпується тільки регуляцією поведінки або здатністю діяти без сторонньої допомоги, а включає також можливість самостійно ставити цілі, визначати напрямки і обирати засоби діяльності. Тому Є. Баранов слушно підкреслює, що «самостійність - це якість, яка дозволяє людині будувати свою поведінку відносно незалежно від групового тиску, прийнятих у суспільстві когнітивних, оцінних та культурних стереотипів. Самостійність проявляється у саморегуляції, сприйнятті та інтерпретації подій, ухваленні самостійного рішення, визначенні та виробленні способів досягнення мети» [4, с. 289].
Серед соціологів проблема самостійності людини, на жаль, не одержала належного відгуку. Найбільш часто самостійність аналізується у зв’язку із тим чи іншим питанням і розглядається в сукупності з іншими якостями особистості. Як фундаментальну працю можна відмітити тільки монографію Ю. Гіллера «Соціологія самостійної особистості» [5]. Але зростання самостійності людини в сучасному суспільстві ставить перед соціологами низку питань, основними серед яких можна вважати такі. Коли і яким чином сформувався новий потенціал самостійності особистості? Якою мірою змінений потенціал сучасної людини
сприяє досягненню її життєвого успіху, а якою залишається нереалізованим? Чи не витрачається збільшений потенціал людини на боротьбу за існування в нових умовах, протидію новим формам залежності? У зв’язку із цим, метою статті є аналізування сутності, а також внутрішніх і зовнішніх чинників становлення самостійності людини як основ-них передумов для досягнення життєвого успіху.
Виклад основного матеріалу. Соціологічний енциклопедичний словник визначає самостійність як «незалежність, схильність покладатися скоріше на себе, ніж на інших, і не шукати підтримки у інших» [6, с. 311]. Виходячи із того, що соціологія розглядає людину як носія конкретних соціальних типів, поняття «самостійна особистість» ми перш за все розглядатимемо як якість, що детермінує певний тип життєдіяльності людини.
Розгляд існуючих досліджень, присвячених проблемі самостійності особистості, дозволив виділити три значення, з якими асоціюється поняття «самостійна людина»: людина, яка не перебуває в залежності від об’єктивних умов життєдіяльності, тобто соціально незалежна; людина, здатна до незалежних дій, суджень; людина, здатна діяти сама, без сторонньої допомоги або керівництва. Ці значення самостійності як стосуються об’єктивних умов життєдіяльності особистості, так і характеризують саму людину, її внутрішній потенціал та реальні дії. Однак, як тільки ми спробуємо розглядати характеристику «самостійність» відносно конкретного суб’єкта, то побачимо, що всі ці значення дуже тісно пов’язані між собою. Тобто самостійність людини передбачає наявність всього комплексу взаємопов’язаних характеристик як суб’єкта діяльності, так і соціальних умов, у яких він діє.
Проаналізувавши соціологічні концепції соціальних змін, П. Штомпка констатує, що в суспільстві існує нерозривний і взаємообумовлений зв’язок між діючим у певних умовах суб’єктом діяльності - «агентом» і характеристиками соціальних умов його життєдіяльності - «структурами». Науковець зазначає, що «... не існує ні реальності агентів, ні реальності структур самих по собі. І не існує жодної прийнятної моделі дійсної взаємодії цих двох реальностей - агентів і структур, розглянутих окремо. Бо насправді вони злиті разом в єдиний світ - соціальний світ людини, в її єдину агентно-структурну фабрику. «Дія» являє собою те місце, де сходяться структури (здатності до операцій) і агенти (здатності до дії). .У такому вигляді дія зумовлена подвійно: «зверху» - балансом напруженостей і обмежень, а також ресурсами і можливостями, що забезпечують існуючі структури, і «знизу» - вміннями, талантами, майстерністю, знаннями, суб’єктивними відносинами членів суспільства і організаційними формами, в яких вони з’єднуються в колективи, групи, соціальні рухи. Але дія не зводиться ні до того, ні до іншого; відносно обох рівнів вона становить нову якість, що виникає в процесі даної взаємодії» [1, с. 273-274].
Отже, самостійність, розглянута як якість особистості та тип її активності у певних соціальних мовах. У той же час вона є процесом і результатом особливого характеру взаємодії конкретних характеристик суспільства і особистості та спричинена їх взаємним впливом. Тому для реалізації самостійної діяльності, спрямованої на досягнення життєвого успіху, людині необхідні не тільки внутрішні ресурси (якості, знання, вміння, навички), а й зовнішні, соціальні. Розглянемо названі структурні компоненти, що створюють підґрунтя для формування самостійності людини і є передумовою досягнення життєвого успіху, докладніше.
Соціально-економічні умови життєдіяльності особистості являють собою сукупність ситуацій, характеристики яких постійно і швидко змінюються. Сама ж людина, її якості, уявлення та ціннісні орієнтації змінюється більш повільно. Оскільки об’єктивні умови життєдіяльності людей можуть значно відрізнятися, то й процеси і результати взаємодії людини і суспільства також будуть різними. У зв’язку з цим одним з найважливіших питань є пошук механізму взаємодії людини із соціальним середовищем, який визначає таку якість особистості, як самостійність. Основною характеристикою зв’язку людини і об’єктивних умов її життєдіяльності, що відображає їх взаємовплив і створює можливості для самостійності, Ю. Гіллер вважає автономію особистості. На його думку, «автономія означає такий характер зв’язку людини і ситуації, який допускає свободу проявів індивідуальної активності людини, вибір варіантів поведінки, можливість індивідуального впливу на життєдіяльність суспільства та окремих його структур» [5, с. 15].
В умовах взаємодії людини і суспільства автономія особистості передбачає одночасне існування двох основних складових. З одного боку, вона характеризує наявність зовнішніх соціально-економічних умов для свободи діяльності людей. Це об’єктивна свобода, яка включає свободу від впливу зовнішніх сил, що примушують людей до певної діяльності або, навпаки, забороняють її. З другого боку, об’єктивна основа свободи людини - це не тільки незалежність від примусу, а ще й можливість використовувати ресурси суспільства для забезпечення, підтримки своєї діяльності. Тобто суспільство повинно мати ресурсний
потенціал (матеріальний, соціальний, економічний, інформаційний) для створення умов формування самостійності особистості, спрямованої на досягнення життєвого успіху.
Усі об’єктивні умови життєдіяльності людини можна розділити на три основні групи: матеріальне, соціально-економічне та культурне середовище.
Важливим об’єктивним компонентом формування самостійності й автономії особистості є матеріальне середовище, яке включає природні і штучні умови існування людини. Матеріальні умови життєдіяльності людини здатні обмежувати її можливості або навіть створювати певні загрози фізичному існуванню, але, з другого боку, вони забезпечують людину засобами існування і посилюють її можливості. Людина перетворює матеріальне середовище на природні та штучні ресурси, засоби впливу на інших людей і суспільство в цілому. Однак для перетворення на ресурси компоненти матеріального середовища повинні мати ресурсний потенціал, тобто здатність задовольняти потреби людей. Самостійність людини відносно до матеріального середовища забезпечується відсутністю залежності людини від нього, ступенем свободи від впливу зовнішнього середовища, а також перетворенням на доступні для особистості ресурси життєдіяльності, які сприяють досягненню життєвого успіху.
Наступним об’єктивним чинником діяльності людини, що впливає на її самостійність, є соціально-економічне середовище як сукупність відносин в економічній, політичній та соціальній сферах суспільства. Ці відносини також можуть формувати обмежуючу залежність людини від суспільства через необхідність виконання певних норм поведінки, що перешкоджають свободі прояву її індивідуальних якостей. З другого боку, суспільні відносини, соціальні інститути та соціальні механізми, якими є, наприклад, інститут держави, влади, власності, управління, механізм розподілу і кооперації праці, існуюча система соціального забезпечення, впорядковують життєдіяльність суспільства і створюють умови для задоволення потреб людини. Але для того аби людина могла використовувати соціальне середовище, вона повинна бути не просто формально включена в нього, а й ефективно взаємодіяти з іншими людьми через соціальні механізми і соціальні інститути.
З огляду на те, що людина і суспільство постійно взаємодіють, ще однією об’єктивною складовою, яка створює передумови для її самостійності, є культура як сукупність соціальних цінностей, норм, смислів та технологій діяльності, що узгоджують та регулюють поведінку членів суспільства. Взаємодія людини і культури має особливий характер, який відрізняється від взаємодії з матеріальним середовищем. Культура взаємодіє з людиною не через надання їй зовнішніх можливостей для активності або створення обмежень. Вона впливає на людину, формуючи сам рівень і характер цієї активності та створюючи умови для розвитку внутрішніх ресурсів її діяльності. Тим самим культура і обмежує активність людини рамками цілей та засобів їх досягнення, і забезпечує її внутрішніми ресурсами діяльності. З другого боку, культура, так само як і матеріальне та соціальне середовище, відчуває зворотний вплив активності людини. Особливою мірою цей вплив стосується індивідуальних культурних характеристик людини і перш за все її внутрішніх ресурсів діяльності.
До змісту культурних характеристик, що формують основу самостійної діяльності людини, насамперед входять існуючі в суспільстві уявлення про світ, роль людини у ньому, а також про соціальну справедливість. Ці уявлення значною мірою визначають ставлення людей до вимог, що висуваються до них суспільством. Тобто питання ставлення людини до різних форм соціальної залежності і вимог, що випливають з них, - це питання про соціально-культурне розуміння людьми того чи іншого рівня відносин соціальної рівності-нерівності. Як зазначає П. Бурд’є, «рушійною причиною історичної дії, дії художника, вченого або правителя, так само як робітника чи дрібного чиновника, є не суб’єкт, який би обличчям до обличчя стикався з суспільством як з об’єктом, що конституйований ззовні. Ця рушійна причина полягає не у свідомості і не в речах, але у зв’язку між двома станами соціального, тобто історії, що об’єктивована в речах у формі інститутів, і історії, втіленій в тілах у формі системи стійких диспозицій, яку я називаю габітусом» [7, с. 37].
На думку П. Бурд’є, аби уявлення людей могли ефективно впливати на реальність, необхідно, щоб були виконані певні соціальні умови. Наприклад, такий вплив можуть справляти філософські чи соціологічні теорії. Фактично у П. Бурд’є йдеться про системи смислів і культурних концепцій, які існують у суспільстві і самі породжують смислове поле індивідуального сприйняття дійсності людиною. Якщо в суспільстві існують соціальні цінності, що виправдовують застарілі відносини соціальної залежності, люди певний час можуть витісняти їх негативні аспекти з власної свідомості чи навіть виправдовувати їх. «Але в той же час у такій
напруженій системі, - як зазначають Л. Росс та Р. Нісбетт, - досить найменших змін, аби привести у рух все суспільство» [8, с. 50-55].
Отже, самостійність людини відносно культури забезпечується відсутністю культурних обмежень діяльності і ступенем свободи вибору - ментально-смислового, ціннісного, інформаційно-комунікативного, а також рівнем освоєння особистістю характеристик культури.
Як уже зазначалося, автономія людини одночасно характеризує як властивості суспільства, завдяки яким особистість може проявити себе суб’єктом діяльності, так і внутрішні характеристики самої людини, що допомагають їй долати можливі обмеження в процесі досягнення життєвого успіху. Активність людини детермінується наявністю таких внутрішніх ресурсів, як інтелектуальні здібності, якості, знання, вміння, навички, а також сформованими у неї інтересами, соціальними настановами, ціннісними орієнтаціями і ментальністю, що задають типи поведінкових реакцій та дозволяють перетворювати мотивацію на реальну діяльність. Зрозуміло, що чим вищими є активність і внутрішній ресурсний потенціал людини, тим простіше їй використовувати ресурси суспільства. З другого боку, чим менше обмежень і більше ресурсів надає людині суспільство, тим більше громадян можуть проявити себе активними і самостійними суб’єктами діяльності. Тому наявність суб’єктного потенціалу людини - найважливіша умова її самостійності, яка є основним підґрунтям для досягнення життєвого успіху.
Таким чином, проведений аналіз дозволяє констатувати, що самостійною можна назвати людину, яка є відносно автономним соціальним суб’єктом, діяльність котрого характеризує активний перетворюючий вплив як на свою життєдіяльність, так і на суспільство в цілому, в процесі якого людина реалізує індивідуально поставлені цілі, використовуючи внутрішньо особистісні і зовнішні ресурси.
Самостійність як характеристика взаємодії особистості і суспільства являє собою взаємопов’язаний процес розширення об’єктивних соціальних можливостей для проявів активності, зростання внутрішнього, суб’єктного потенціалу людини та розвиток механізмів їх взаємодії. Це ступінь освоєння індивідом світу, що дозволяє йому досягти індивідуально поставлених цілей на основі внутрішньої саморегуляції поведінки. Процес розгортання суб’єктивного потенціалу особистості змінює характер відносини людини зі світом. Напрямком зміни зв’язку суспільства і особистості при цьому є відносна автономізація людини, яка становить ослаблення її соціальної залежності, зростання свободи і детермінації діяльності індивідуально поставленими цілями. Крім того, розширення можливостей особистості пов’язано, на наш погляд, з тим, що сучасна людина інакше сприймає соціальне середовище, бачить у ньому не тільки нові обмеження, а й, перш за все нові можливості для активності та ресурси для самореалізації.
Висновки. Досягти життєвого успіху може тільки самостійна людина. Для перетворення особистості на суб’єкта самостійної діяльності необхідна наявність відповідних об’єктивних чинників матеріальної, соціальної та культурної автономії людини, тобто наявність ресурсного потенціалу соціального середовища. Однак у той же час будь-які сприятливі об’єктивні умови життєдіяльності самі по собі не забезпечать самостійності і досягнення життєвого успіху людини без її індивідуальної активності, спроможності самостійно ставити поставлені цілі і досягати їх на основі внутрішніх ресурсів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Штомпка П. Социология социальных изменений / П. Штомпка ; пер. с англ. под ред. В. А. Ядова. - М. : Аспект Пресс, 1996-416 с.
2. Смайльс С. Самостоятельная деятельность / Сэмюэл Смайльс ; пер. с англ. С. Майковой. - СПб. : Изд. книготорг. В. В. Лепехина, 1888. - 528 с.
3. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. - Изд-во ЛГУ, 1969. - 340 с.
4. Баранов Е. Г. Формирование самостоятельности личности / Е. Г. Баранов // Ежегод. Рос. психолог. общества: матер. 3
го Всерос. съезда психологов. 25-28 июня
2003 г. - СПб. : Изд-во С.Петерб. ун-та, 2003. - Т.1. - С. 289-293.
5. Гиллер Ю. И. Социология самостоятельной личности: монография / Ю. И. Гиллер. - М. : Академический Проект ; Гаудеамус, 2006. - 224 с.
6. Социологический энциклопедический словарь. На русском, английском, немецком, французском и чешском языках / под ред. Г. В. Осипова. - М. : Изд. группа иНфРА - М - НОРМА, 1998. - 488 с.
7. ВоиМіеи Р. Ьесоп 8ит 1а Іесоп / Р. ВоиМіеи. - Р. : Мтий, 1982. - 246 р.
8. Росс Л. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии / Л. Росс, Р. Нисбетт - М. : Аспект Пресс, 2000. - 320 с.
САМОСТОЯТЕЛЬНОСТЬ ЧЕЛОВЕКА КАК ОСНОВНАЯ ПРЕДПОСЫЛКА ДОСТИЖЕНИЯ
ЖИЗНЕННОГО УСПЕХА
Проанализированы сущность, а также внутренние и внешние факторы становления самостоятельности человека как основной предпосылки достижения жизненного успеха. Показано, что формирование самостоятельности личности предполагает наличие всего комплекса взаимосвязанных характеристик как субъекта деятельности, так и социальных условий, в которых он действует. Доказано, что, несмотря на важность ресурсного потенциала социальной среды, основной предпосылкой формирования самостоятельности и достижения жизненного успеха личности является ее индивидуальная активность, основанная на внутренних ресурсах.
Ключевые слова: человек, общество, самостоятельность, внутренние и внешние ресурсы, деятельность, жизненный успех.
INDEPENDENCE AS A HUMAN FUNDAMENTAL PREREQUISITE FOR SUCCESS IN LIFE
Markozova O. A.
This article analyzes the nature, as well as internal and external factors of the formation of human autonomy as a basic prerequisite for achieving success in life. It is shown that the formation ofpersonal autonomy requires only a set of interrelated characteristics as the subject of activity, and the social environment in which it operates. It is proved that in spite of the importance of the resource potential of the social environment, the basic premise of the formation of self-sufficiency and success in life is her personal individual activity based on internal resources.
Key words: people, society, independence, internal and external resources, activities, success in life.
