CC BY
27
буфер^ зрiзи iнкубувaли 60 хв (t = 37 °С) 3i вторинними антиллами (антилла кролика до повно! молекули IgG миш^ кон'югованi з FITC (Sigma Chemical, США)), про-мивали 0,1 М фосфатним буфером, помщали в сумш глiцерину й фосфатного буфера (9 : 1) для люмшесцент-но! мiкроскопii. Для опрацювання зображення вводили в комп'ютерну систему цифрового аналiзу VIDAS-386 (Kontron Elektronik, Нiмеччина).
Результата дослдження та ix обговорення. Судячи 3i зростання концентрацй' бiлка PCNA в контрольних щурiв iшемiя-реперфузiя головного мозку посилила експресiю PCNA у великих, середшх та малих тимоци-тах трково! зони. Це можна розцiнити як посилення мiтотичних процешв у даних клiтинах тимуса, що шд-тверджуеться й зростанням у залозi тварин дано! експериментально! групи сумарно! щiльностi розташування PCNA+-тимоцитiв, що вiдбулося переважно за рахунок середн1х лiмфоцитiв.
Чотиримiсячний ЦД посилив експресiю PCNA в лiмфобластах, великих та середшх тимоцитах трково! зони, однак у малих тимоцитах, найбтьш зрiлих та функцiонально активних, концентрация PCNA зни-зилася. Аналiз щiльностi рiзних класiв тимоцитiв свщ-чить, що у тварин дано! сери, незважаючи на зростання сумарно! щтьносл PCNA+-тимоцитiв, щiльнiсть PCNA+-лiмфобластiв, великих та середнiх тимоцитiв вiрогiдно знизилася, а отже, сумарна ктькють зросла суто за рахунок малих тимоцилв, однак якщо брати до уваги, що експресгя PCNA у клггинах цього класу знизилася, у цтому активнiсть пролiферативних процешв також зменшуеться. Зростання ж сумарно! щтьносл PCNA+-тимоцитiв можна розглядати як компенсаторну реакцш залози на пригшчення мiтотичних процесiв. У щурiв iз поеднанням ЦД та шеми-реперфузи головного мозку концентрация PCNA знизилася в лiмфобластах i великих та малих тимоцитах, що в цтому свщчить про суттеве пригнiчення пролiферативних процешв. Сумарна щтьнють PCNA+-тимоцитiв та малих тимоцилв у тварин дано! експериментально! групи знижуеться, однак щтьнють PCNA+-лiмфобластiв, великих та се-редн1х тимоцитiв вiрогiдно зростае. Можна думати, що пригнiчення експресй' PCNA у вшх класах тимоцитiв компенсуеться зростанням !х кiлькостi, однак на етат досягнення зрiлостi ктькють пролiферуючих малих лiм-фоцитiв рiзко зменшуеться.
У мозковш зонi тимуса контрольних тварин тсля iшемi!-реперфузi! головного мозку в ут класах тимоци-тiв концентрацiя PCNA зросла, що узгоджуеться зi зростанням як сумарно! щтьносл PCNA+-тимоцитiв, так i всiх клашв клiтин за винятком малих i свiдчить про посилення !х пролiферативно! активностi. Практично такi ж змши вмiсту PCNA виявлено в данш зонi щурiв iз ЦД. Аналiз структури класiв тимоцитiв у тварин дано! групи показав зниження ктькосл малих PCNA+-тимоцитiв при одночасному зростанш числа малих та середшх клтаин, що, однак, не запоб^ало зниженню сумарно! кiлькостi PCNA+-лiмфоцитiв. Отже, ситуащя в цiй зонi залози за умов ЦД дещо протилежна тай, що у тварин дано! експериментально! групи мала мюце в трковш зонк
тут зниження загально! ктькосл прол1феруючих тимоцилв дещо н1велюеться посиленням експресй PCNA в ус1х класах кл1тин. 1шем1я-реперфуз1я мозку на тл1 ЦД не змшюе сумарну ктькють PCNA+-тимоцитiв, однак суттево знижуе ктькють малих PCNA+-клiтин. Хоча при цьому зростае ктькють ушх 1нших PCNA+-класiв кл1тин, проте експрес1я PCNA в ус1х класах тимоцилв знижуеться. Отже, сумарна оцшка даних при поеднанн1 ЦД та шеми-реперфуз!! мозку дозволяе говорити про зниження прол1феративно! активност1 тимоцит1в, особливо зртих, функц1онально активних.
Висновки
1. У контрольних щур1в шем1я-реперфуз1я головного мозку посилюе прол1феративну активн1сть ус1х дослщжених клас1в тимоцилв ырково! та мозково! зон залози.
2. 1шем1я-реперфуз1я головного мозку у тварин 1з цукровим д1абетом пригн1чуе експрешю PCNA в ус1х класах клггин л1мфо!дно! популяц1! мозково! зони тимуса та в л1мфобластах 1 великих л1мфоцитах — трково!, що на тл1 зниження сумарно! ктькосл кл1тин у трковш зон1 та малих тимоцилв в обох зонах свтчить про пригшчення прол1фераци найбтьш зртих функцюнально активних клашв клтаин.
УДК 616.379-008.65-06:616.12-008.331.1]-07:616.153.3-07
Урбанович А.М., Вендзилович Ю.М., Макаровська Р.С. Кафедра ендокринолоп! Льв'тський нацональний медичний ун'терситет iM. Данила Галицького
PiBEHb sP-СЕЛЕКТИНУ У ХВОРИХ
НА ЦУКРОВИЙ ДiАБЕТ 2-го ТИПУ i3 РiЗНОЮ ТРИВАЛiСТЮ ЗАХВОРЮВАННЯ ТА АРТЕРiАЛЬНОЮ ГiПЕРТЕНЗieЮ
Артерiальну гiпертензiю (АГ) виявляють приблизно у 80 % пащентав i3 цукровим даабетом (ЦД). Численнi проспективнi дослщження продемонстрували, що при ЦД 2-го типу без супутньо! АГ ризик розвитку iшемiчноi хвороби серця (1ХС) та церебрального iнсульту вищий у 2—3 рази, нирково! недостатностi — у 15—20 разiв, н1ж у популяцй без диабету. Поеднання ЦД та АГ збтьшуе ризик цих ускладнень ще у 2 рази навтаь при задовiльному контролi глiкемi! та дислiпiдемi!.
Одним iз значних факторiв кардюваскулярного ри-зику е Р-селектин, що визначае функцш ендотелiаль-них клiтин та системи гомеостазу. Р-селектин експресу-еться на поверхш клiтини пт впливом деяких чиннитв (гiперглiкемiя, запалення, спазм артери, тромбiн, пс-тамiн, реактивно окислеш речовини). У кровi визна-чаеться розчинний sP-селектин. Порушення експресй Р-селектину може бути одним iз факторiв розвитку кар-дюваскулярних подш.
Метою роботи було дослiдження вмiсту sP-селек-тину в пацiентiв iз цукровим дiабетом 2-го типу та арте-рiальною гiпертензiею 1-2-го ступеня й без артерiальноi
Таблиця 1. Пор1вняльна характеристика piBHiB sP-селектину, HbAlc у групах пац1ент1в ¡з ЦД 2-го типу з р1зною тривалстю захворювання ¡з наявнстю АГ та без АГ
Групи пащенлв Середньодобовий АТ (за результатами ДМАТ), мм рт.ст. PiBeHb sP-селекти-ну, нг/мл PiBeHb HbAlc, %
Вперше виявлений ЦД 2-го типу та АГ 147,20 ± 2,99/93,40 ± 2,99 266,30 ± 49,48 9,76 ± 0,64
Вперше виявлений ЦД 2-го типу без АГ 119,80 ± 1,16/73,85 ± 1,02 302,20 ± 25,07 10,90 ± 0,55
ЦД 2-го типу i3 тривалютю вщ 1 до 5 роюв та АГ 149,2 ± 3,2/91,49 ± 2,20 145,40 ± 12,33 9,20 ± 0,94
ЦД 2-го типу i3 тривалютю вщ 1 до 5 роюв без АГ 124,50 ± 1,19/74,71 ± 0,93 206,90 ± 17,02 8,96 ± 0,42
ЦД 2-го типу i3 тривалютю вщ 5 до 10 роюв та АГ 147,60 ± 2,14/86,06 ± 1,87 252,10 ± 22,49 9,86 ± 0,56
ЦД 2-го типу i3 тривалютю вщ 5 до 10 роюв без АГ 122,00 ± 1,46/73,50 ± 0,89 207,30 ± 17,38 10,10 ± 0,53
ЦД 2-го типу i3 тривалютю > 10 роюв з АГ 143,70 ± 1,45/84,94 ± 2,76 326,10 ± 73,89* 10,53 ± 0,96
ЦД 2-го типу iз тривалютю > 10 роюв без АГ 118,40 ± 1,58/69,85 ± 1,35 211,10 ± 14,37* 10,19 ± 0,59
Примтка: в1рогщн1 вщмНност м'ж 3-ю та 7-ю групами (p < 0,05), 7-ю та 8-ю групами (p < 0,05).
гшертензи залежно вщ тривалосл цукрового дiабету 2-го типу.
MaTepiai i методи дослдження. До дослщження включено 137 пащентш i3 ЦД 2-го типу з наявною АГ 1-2-го ст. та без АГ. Обстеження проводились у ЛОЕД.
Дiагноз АГ встановлювали на пiдставi даних анамнезу, клшчного та iнструментального обстеження пiсля виключення симптоматичних гiпертензiй вщповщно до рекомендацш ВООЗ.
Пiсля стандартно! процедури встановлення дiагнозу пацiентам проводки добовий мониторинг АТ (ДМАТ) за допомогою електронного автоматичного вимiрювача артерiального тиску ВАТ41-2, аналiз результатiв проводки за допомогою програми «АРИАДА» (з автоматич-ним розрахунком стандартних показнитв).
Вщповщно до тривалостi ЦД пацiенти були розподь ленi на групи: 1-ша — iз вперше виявленим ЦД та АГ (середнш вiк (52,88 ± 2,14) року, n = 13, жшок — 6, чоло-вiкiв — 7); 2-га — iз вперше виявленим ЦД та нормаль-ними показниками АТ (середнш вк (53,50 ± 1,45) року, n = 22, жшок — 12, чоловшв — 10); 3-тя — iз тривалю-тю ЦД до 5 роив та АГ (середнш вк (55,14 ± 1,58) року, n = 12, жшок — 6, чоловiкiв — 6); 4-та — iз тривалiстю ЦД до 5 роив та нормальними показниками АТ (середнш вк (51,83 ± 1,45) року, n = 26, жшок — 16, чоловшв — 10);
5-та — iз тривалiстю ЦД вщ 5 до 10 роив та АГ (середнш вк (54,33 ± 1,16) року, n = 14, жшок — 5, чоловшв — 9);
6-та — iз тривалiстю ЦД вщ 5 до 10 роив та нормальними показниками АТ (середнш вк (54,33 ± 1,16) року, n = 23, жшок — 11, чоловшв — 12); 7-ма — iз тривалiстю ЦД по-над 10 роив та АГ (середнш вк (51,38 ± 2,56) року, n = 12, жшок — 7, чоловшв — 5); 8-ма — iз тривалiстю ЦД понад 10 роив та нормальними показниками АТ (середнш вк (51,38 ± 2,56) року, n = 15, жшок — 9, чоловшв — 6).
Порiвнювали рiвень sP-селектину у групах iз рiзною тривалiстю дiабету та наявнiстю або вiдсутнiстю АГ. Групи були порiвняннi за вком та компенсацiею дабету.
Взяття кровi для аналiзу здiйснювали натщесерце. Рiвень sP-селектину визначали iмуноферментним методом за допомогою набору фiрми Bender MedSystems GmbH (Австрiя) у клИчнш лабораторй' ЛОЕД.
Результати дослдження та Тх обговорення. Рь
вень 8Р-селектину виявився найвищим у пащенпв, якi хворiють на ЦД 2-го типу понад 10 роыв та мають супутню АГ. У той же час у груш пащенпв iз вперше виявленим ЦД 2-го типу 44 % пащенпв мали рiвень 8Р-селектину вище вiд норми (табл. 1). D. Bednarska-СИаЬс^ка iз спiвавторами дослiджували рiвнi селек-тинiв при ЦД 1-го та 2-го титв i виявили, що при ЦД 2-го типу з АГ наявнють АГ спричиняе пщвищення рiвня Р-селектину, що збiгаеться iз нашими результатами. Крiм того, щ автори зробили висновок, що стутнь пошкодження ендотелiю при ЦД залежить вiд супутньо! гшертензи. Зростання концентраци Р-селектину е пропорцiйним до ступеня наявного пошкодження стшки судини.
Шсля завершення дослiдження двое пащентав iз групи ЦД 2-го типу iз тривалiстю > 10 роив з АГ раптово померли вщ гострого шфаркту мiокарда (1М). Р. А. Gurbel iз спiвавторами довели, що пщвищення рiвня Р-селектину в пацiентiв iз ЦД 2-го типу та 1М вiрогiдно асоцiюеться iз тяжкими судинними ускладненнями у наступнi три мiсяцi. Е.А. Шмидт iз спiвавторами у своему дослщжен-нi вказуе на значимють високого рiвня sP-селектину у розвитку несприятливих наслщюв у пацiентiв з 1М та ЦД 2-го типу.
100 % пащентав iз ЦД 2-го типу iз тривалiстю > 10 роив незалежно вщ наявносл/вщсутносл АГ мали мь кроанпопатй та 81,5 % мали макроангюпати. Саме при порiвняннi рiвня селектину у цих групах пащентав залежно вщ наявностi АГ виявлено вiрогiдне пiдвищення концентраци селектину у груш iз наявною АГ. АГ асо-цiюеться з ендотелiальною дисфункцiею та оксидатив-ним стресом. Ендотелiальна дисфункщя розглядаеться як важливий компонент шсулшорезистентносл при ЦД 2-го типу та АГ. Вона призводить до активованого стану, що характеризуеться пщвищенням адгези та агрегаци тромбоцитiв, пiдвищенням секреци Р-селектину мембранами тромбоцитiв, що ми спостеркали у наших пащ-ентiв при зростаннi тривалостi ЦД 2-го типу. Доведено, що рiвень Р-селектину е пщвищеним при ЦД 2-го типу з явними анпопатшми.
№ 6(54) • 2013
www.mif-ua.com
133
Необхтно вщмггити, що р1вень компенсаци ЦД 2-го типу не впливае на активац1ю тромбоцит1в. Наш1 пащ-енти були пор1внянними за р1внем компенсацИ ЦД, але р1вень селектину був птвищеним в ycix групах, а най-вищим — у груш пащентав i3 тривалютю ЦД 2-го типу понад 10 роив i3 супутньою АГ. Сам факт розвитку цу-крового дiабету 2-го типу та втповтно супутшх гострих та xронiчниx метаболiчниx порушень разом i3 збтьшен-ням тривалоста захворювання спричиняе посилення активацй' тромбоцитав, впливае на i'x морфологiчнi па-раметри, що веде до збтьшення рiвня sP-селектину та збiльшення ризику тромбозiв та коронарних подiй, що ми бачимо в наших пащентав на початку захворювання на ЦД 2-го типу та при зростанш тривалоста ЦД 2-го типу понад 10 роив.
Висновки
1. Наявшсть артерiальноi гiпертензii в пацiентiв iз цукровим дiабетом 2-го типу при тривалому пере-бiгу цукрового дiабету впливае на зростання рiвня sP-селектину.
2. Тривалiсть цукрового дiабету 2-го типу, супутшх метаболiчниx та судинних порушень впливае на рiвень sP-селектину, збтьшуе ризик серцево-судинноi' смерт-носта у цих пацiентiв.
3. Високий рiвень sP-селектину е раннiм маркером розвитку судинних ускладнень при цукровому дiабетi 2-го типу.
УДК 616.441-008.64-06;616.37-002]:577.125.8
Федт О.1., Раца В.В. Кафедра внутршньо/ медицини Буковинський державний медичний университет, м. Черн!вц!
СТАН ЛАДНОГО ОБМШУ ПРИ ХРОЫЧНОМУ ПАНКРЕАТИТ У ХВОРИХ НА ППОТИРЕОЗ
Зпдно з юнуючими загальноприйнятими погляда-ми, уш форми панкреатиту розвиваються в результата мюцевих i загальних реакцiй оргашзму у вiдповiдь на патологiчний вплив активованих протеолiтичниx i ль полтаичних ферментiв шдшлунково! залози. Серед причин, що сприяють розвитку панкреатиту, видтя-ють меxанiчнi, нейрогуморальнi та токсико-алерпчш фактори. Серед нейрогуморальних факторiв найбть-ше значення мають порушення жирового обмшу й
системних захворювань судин. Унаслщок цього роз-виваеться внутршньопротокова гiпертензiя дрiбних проток, що втводять панкреатичний сiк з ацинусiв. У результата секрет шдшлунково! залози потрапляе в ш-терстицiальну тканину. Пд впливом лiполiтичних фер-ментiв (фосфолшази А й лiпази) може настати некроз екзокринних панкреоцитав i жирово! клiтковини, час-точки пiдшлунковоi залози. Мембрани клтаин пошко-джуються пщ дiею фосфолiпази А при розривi дрiбних проток. За цих умов лшаза проникае в середину кль тини та гiдролiзуе внутрiшньоклiтиннi триглщериди з утворенням жирних кислот.
Проте найбтьш частими ускладненнями гшофунк-ци щитоподiбноi залози (ЩЗ) на цей час е теж дислшь деми, що спостерiгаються в 70 % хворих i зумовлюють пiдвищений ризик раннього розвитку атеросклерозу або загострення iшемiчноi хвороби серця. Мехашзмами розвитку дислшщеми при хронiчному панкреатитi (ХП) та гiпотиреозi прийнято вважати низку бiохiмiчних змiн: порушення структури загального холестерину (ЗХС), зниження активностi ХС ефiрного транспортного бiлка та печшково! лiпази, що забезпечують приблизно 30 % зворотного транспорту ХС; порушення структури ХС лшопроте!шв високо! щтьноста (ХС ЛПВЩ) й апо-А1 (збтьшення рiвня фосфолiпiдiв i апо-Е), що призво-дить до порушення зворотного транспорту ХС; знижен-ня ктькоста та чутливоста рецепторiв ХС лшопротеЫв низько! щтьноста (ХС ЛПНЩ) у печiнцi, що спричи-няють зниження печiнковоi екскрецй ХС i в подальшо-му — птвищення рiвнiв ХС ЛПНЩ та ХС лшопроте1шв дуже низько1 щтьноста (ХС ЛПДНЩ), а також порушення функци ниркових клубочюв (зниження швидко-стi клубочково'1' фтьтраци) та уповiльнення швидкостi клiренсу ХС ЛПНЩ.
Метою дослдження було виявлення патогенетич-них особливостей лiпiдного обмшу у хворих на хрошч-ний панкреатит та гшотиреоз.
Матер1ал 1 методи дослщження. Для досягнення по-ставлено'1' мети за допомогою сучасних бiохiмiчних та iнструментальних методiв дослщження були обстеженi 18 хворих: 5 — практично здоровi особи, як! ввшшли до групи 1; 7 хворих на хрошчний панкреатит — група 2 та 6 хворих на хрошчний панкреатит та гшотиреоз — група 3.
Лшдний обмш визначали за допомогою 6юх1м!чно-го селективного автоматизованого аналiзатора Копе1аЬ 20ь Бiохiмiчне дослщження лшщв включало визначен-ня концентрацiй ЗХС, ТГ, ЛПНЩ, ЛПВЩ.
Таблиця 1. Л 'т 'щш порушення у хворих на ХП та ппотиреоз
Показники Практично здоровi особи (група 1) XBopi на хрошчний панкреатит (група 2) Хворi на хрошчний панкреатит та ппотиреоз (група 3)
ЗХС (ммоль/л) 3,12 ± 0,12 5,10 ± 0,09* 6,16 ± 0,06*, **
ТГ (ммоль/л) 128,62 ± 1,59 164,0 ± 0,2* 263,0 ± 0,19*, **
ЛПНЩ (ммоль/л) 1,98 ± 0,22 2,50 ± 0,16* 3,53 ± 0,11*, **
ЛПВЩ (ммоль/л) 1,33 ± 0,09 1,23 ± 0,04* 1,18 ± 0,03
Примтки: * — в1рогщн1сть вщм1нностей (р < 0,05) м'ж показниками в 1-й та 2-й, 1-й та 3-й групах; ** — в1рогщн1сть в'щм'нностей (р < 0,01) м'ж показниками у 2-й та 3-й групах.
