CC BY
161
№ 5 травень 2011
ГУМАНІТАРНІ ПРОБЛЕМИ
УДК 321.323:81.272(477)
РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ
Г. П. Євсєєва к. філ. н., доц.
Ключові слова: державна мовна політика, українська національна ідея, механізми державного управління мовною політикою.
«Після завершення пострадянських трансформаційних реформ наприкінці 1990-х - початку 2000-х рр. Україна так і не перейшла до критично важливих модернізаційних реформ нової хвилі. Як наслідок, більшість започаткованих процесів та змін залишились незавершеними, недозрілими, а подекуди спотвореними», - зазначається в Посланні Президента України В. Януковича до Українського народу «Україна ХХІ століття. Стратегія реформ і суспільної консолідації» [29]. Це стосується безпосередньо й мовної політики в державі. Реалізуючи новий курс на глибокі реформи та системну модернізацію країни, що охоплює всі сфери суспільного життя, та завершивши «нову хвилю» необхідних соціально-екномічних перетворень, сьогодні у фокусі нового курсу постає людина як унікальна особистість і як «громадянин, патріот своєї Батьківщини». Цей новий курс гарантує «суверенність вибору українським народом власного шляху розвитку, зміцнення ідентичності української політичної нації як консолідованої багатокультурної спільноти, інтегративність суспільства на засадах внутрішнього діалогу, гуманістичних цінностей та толерантності, гуманістичні цінності як систему найвищих цінностей для громадян незалежно від віросповідання та політичних поглядів, громадянську єдність - основу для спільних дій і громадянського патріотизму» [29]. Так, Україна має шанс стати країною європеського зразка, якщо цей шанс буде зреалізований шляхом об’єктивних змін, ствердження гуманістичних цінностей та демократичних засад розвитку. Більше того, реалізація цього шансу стане справою усіх громадян України.
Усталення демократії та євроінтеграційні прагнення України потребують вирішення мовних питань та впровадження толерантних, правових методик розв'язання мовних конфліктів. Активізація зусиль у цій справі є необхідною умовою консолідації сучасного українського суспільства, оскільки чимало аспектів використання державної мови та інших мов все ще не регламентовані правом. Зокрема, йдеться про відсутність необхідної наукової та законодавчої бази ряду аспектів використання мови як чинника впливу на суспільні процеси, внаслідок чого не мають кваліфікації кримінальних діянь такі як, наприклад, маніпулювання мовною свідомістю, сугестивні технології реклами, піару, передвиборних кампаній, громадських акцій тощо. З іншого боку, застосування ряду законів ускладнюється саме через відсутність лінгвістичної регламентації та коректної інтерпретації відповідних мовних ситуацій і феноменів.
Брак цілісної державної мовної політики, особливо це виявляється у площині правового врегулювання мовних питань та організації виконання комплексу заходів у цій сфері, створює ґрунт для спекуляцій навколо цієї теми. Нормалізації мовної ситуації в Україні заважає також політизація мовного питання під час виборних кампаній, політичні спекуляції з боку певних внутрішньо- і зовнішньополітичних сил, які свідомо прагнуть викликати штучне протистояння у суспільстві. Особливо небезпечними є необґрунтовані вимоги окремих політиків позбавити українську мову статусу єдиної державної, що неминуче призведе не лише до швидкого витіснення української мови з офіційного спілкування та подальшого звуження сфери її використання, а і до зміни сутності держави, задекларованої у первинних документах держави [4].
Науковці в галузі державного управління разом із соціолінгвістами повинні запропонувати поетапний алгоритм таких можливих і доцільних кроків через упровадження державних механізмів реалізації та контролю державною мовною політикою в Україні, які повинні сприяти консолідації нації та припинити різноманітні спекуляції навколо «мовного питання».
Концептуальні засади механізмів державного управління висвітлено в працях провідних вітчизняних та зарубіжних учених у галузі управління, серед них: В. Авер’янова, О. Амосова, Г. Астапової, Г. Атаманчука, В. Бакуменка, І. Булєєва, П. Єгорова, О. Єрьоменко-Григоренка, В. Князєва, О. Ковалюка, В. Коломийчука, О. Коротича, М. Круглова, А. Кульмана, М. Лесечка, Ю. Лисенка, В. Малиновського, О. Машкова, Н. Мойсеєва, Н. Нижник, О. Оболенського, Г. Одінцової, Р. Рудніцької, З. Рум’янцева, Ю. Тихомирова, Л. Юзькова та ін [див. 24].
61
Вісник ПДАБА
Однак якщо загальні засади механізмів державного управління опрацьовано на високому рівні, то питання удосконалення існуючих механізмів управління державною мовною політикою є малодослідженим. Так, проблеми регулювання мовних відносин у суспільстві, вплив екстралінгвальних факторів на формування державної мовної політики є об’єктом вивчення як мовознавчих, так і політичних наук, що відображено у працях як вітчизняних так, і зарубіжних вчених, зокрема у працях В. фон Гумбольдта [3], І. Кураса [6], О. Куця [7; 8], І. Лопушинського [9; 10], Л. Масенко [11 - 13], Н. Мечковської [14], Л. Нагорної [16], О. Сербенської [20], Фішман Джошуа А. [25], Ю. Шевельова [26], Ж. Шевчук [27], Л. Щерби [28] та ін. Науковці не тільки аналізують взаємовплив мови і суспільства, стан і формування мовної політики, але й визначають деякі шляхи її реалізації.
Враховуючи сьогоднішню мовну ситуацію в Україні, вироблення мовної єдності - процес надзвичайно складний. Останнім часом, усупереч Конституції України, все більше лунає гасел щодо запровадження офіційної двомовності, а саме надання статусу другої державної мови поряд з українською російській мові. Але, як показує досвід інших країн світу, - це не приводить до стабілізації мовної ситуації в країні [1; 22].
За останні роки відсутність державного органу реалізації та контролю мовної політики, під’юджувана зовнішніми та внутрішніми провокаціями, призвела до дестабілізації українського суспільства на мовному ґрунті. Тому, на наш погляд, справа лише за практичними, дієвими кроками державницької ваги. За умови конфронтаційного спротиву в мовних питаннях деякими суспільними групами більшість задекларованих державою механізмів мовної політики сьогодні є малопродуктивними. Для того, щоб мовна політика нині мала вигляд не одноразових акцій, а була комплексною, системною, розрахованою на тривалий час і, головне, реалізувалася, вона має бути інституціоналізована. Важливим кроком у цьому напрямі має стати створення державного органу для контролю за дотриманням мовного законодавства з чітко визначеними повноваженнями і прописаними механізмами їх реалізації. Такі органи функціонують у багатьох країнах: у Казахстані існує Комітет з мовних питань, у Латвії - Державний мовний центр, які проводять перевірки на предмет дотримання мовного законодавства.
Об’єктивний підхід до створення механізмів державного регулювання мовною політикою, елементи якого представлені у роботах вищезазначених науковців, і будуть ще предметом обговорення на багатьох конференціях і «круглих столах» та подальших наукових дослідженнях. Він полягає у поступовому створенны об’єктивних обставин, які робитимуть українську мову потрібною і престижною для всіх, а відтак привабливою і конкурентоспроможною на всіх рівнях, а мови нацменшин розвиватимуться за підтримки держави. Зробити це досить непросто з огляду на глибину зрусифікованості українського суспільства та могутню дію сьогоднішньої все дальшої русифікації. Але всі, хто справді зацікавлений в об’єктивній стабілізації мовного питання в державі, повинні усвідомити - запановує та мова, яка необхідна в житті. Керуватися лише патріотичними почуттями та міркуваннями всупереч життєвим обставинам можуть лише одиниці, але не переважна маса населення. Отже, корінь питання - в обставинах, які змушують людей користуватися тією чи іншою мовою. І змінити ситуацію можна не закликами, а гострою необхідністю.
Отже, відштовхуючись від фундаментальних досліджень у галузі розробки поняття «державні механізми управління» та спираючись на викладені науковцями основні тенденції та шляхи розвитку мовної політики в Україні й беручи за основну платформу конституційні принципи мовної політики в Україні, сформулюємо власне бачення державних механізмів управління мовною політикою в державі. Механізм державного управління мовною політикою в державі - це система сукупних заходів держави, яка базується на конституційних принципах, призначена для практичного здійснення державного управління та досягнення поставлених цілей, має визначену структуру, методи, важелі, інструменти впливу на державну мовну політику як об’єкт управління з відповідним правовим, нормативним та інформаційним забезпеченням та здійснюється з метою єдності держави.
Розглядаючи структуру механізму державного управління, Р. Рудніцька наголошує, що «у механізмі державного управління можна виділити такі головні елементи: методи, важелі, інструменти, політика, правове, нормативне та інформаційне забезпечення» [19]. Ми погоджуємося із трактуванням структури механізму державного управління, запропонованим Р. Рудніцькою, і можемо лише додати, що склад механізму державного управління визначеною сферою суспільного розвитку змінюватиметься залежно від особливостей тієї чи іншої сфери. Отже, формулюючи механізми реалізації державної мовної політики в державі, слід спланувати конкретну структуру цього механізму державного управління, невід’ємними компонентами якої повинні бути: методи, важелі, інструменти, правове, нормативне та інформаційне забезпечення. Так, до складу комплексного механізму державного управління мовною політикою повинно належати: економічний, мотиваційний, організаційний, політичний та правовий механізми. Більше того, поділ
62
№ 5 травень 2011
механізмів державного управління повинен залежати від суб’єктів державного управління, які їх застосовують. Відповідно до цього механізми державного управління можуть бути такі, які використовуються Президентом, органами законодавчої, виконавчої та судової влади, а також органами місцевого самоврядування.
«Державне управління тісно пов'язане з розробкою державної стратегії і займає центральне місце в структурі політичного процесу. У процесі державного управління акумулюється і має вияв "колективна воля" соціуму, а також через визначені інституційні механізми і за допомогою інструментальних засобів реалізується державна політика, яка тісно пов'язана з управлінням суспільними справами. Структурно управління можна поділити на два взаємопов'язані процеси: регулювання колективних ресурсів суспільства; цілеспрямоване керівництво людьми, підтримка визначеного інституційного порядку спілкування між ними. Здійснення державної політики тісно пов'язане з регулюванням ресурсів суспільства і виступає своєрідним продуктом того чи іншого циклу політичного процесу»,- зазначає В. Тертичка, досліджуючи механізми формування і здійснення державної політики [21]. Загалом державне управління та державна політика асоціюються переважно з усвідомленим регулюванням суспільних справ і колективних ресурсів за допомогою офіційних державних інститутів. З огляду на вищесказане першочерговою постає потреба формування і реалізація виваженої і цілеспрямованої державної мовної політики, з чіткими і конструктивними механізмами, що передбачали б: 1) захист і підтримку державної мови як інструмента самоідентифікації всіх громадян України та констнгуцшноъ основи єдності держави; 2) забезпечення розвитку і функціонування мов етнічних меншин (більше всього це стосується корінних народів) та 3) сприяли удосконаленню заходів щодо засвоєння європейських мов у рамках євроінтеграційних процесів в Україні. Саме через ці магістральні лінії мусить здійснюватися мовна політика держави на сучасному етапі та на цих засадничих началах повинні вибудовуватися механізми управління нею (рис.1).
Рис. 1. Реалізація виваженої і цілеспрямованої державної мовної політики
за вектором розвитку
У широкому розумінні категорія "управління" досить часто визначається як функція органічних систем, різноманітної природи та складності, яка забезпечує збереження їх структури, підтримку внутрішнього режиму функціонування і реалізації програми. Державне управління в людському суспільстві має організуючий, спрямовуючий та контролюючий вплив, як діяння
Доля української мови - це є, по суті, доля Української держави й нації, на усвідомлення цієї ідеї має бути спрямована система відповідних державних механізмів. Суть заходів держави на підтримку державної (української) мови полягає не в її насильному нав’язуванні, а в тому, щоб надати громадянам України, які раніше були позбавлені свободи вибору, можливість вільно опанувати рідну мову, свідомо вивчити мову свого громадянства всім мешканцям країни з урахуванням перспектив, які відкриває її знання для самовдосконалення, самореалізації і повномасштабного здійснення конституційних прав. А відтак, потрібен системний, наполегливий і відповідальний пошук виважених компромісних рішень, здатних забезпечувати подальший розвиток української мови і водночас сприяти побудові правової демократичної держави. Тобто створення в державі об’єктивних умов використання державної мови (як мови своєї держави) для всіх громадян України.
Приступаючи до напрацювання таких механізмів слід, виходити з першочергових концептуальних завдань у державотвірній, політичній, законодавчій ы науковій та освітянській сферах. Вибір сфер зумовлений їх важливістю та впливовістю на загальнодержавний розвиток.
Зараз у державі майже повністю зруйновано державний механізм управління організацією, координацією та контролем за виконанням розпорядчих документів центральними органами
63
Вісник ПДАБА
виконавчої влади щодо питань мовної політики. Часта зміна на державному рівні відповідальних за функціонування та розвиток мовної політики призвела до того, що жоден державний орган не проаналізував та не звітував перед Урядом про стан мовної ситуації в країні.
Очевидним недоліком управлінської моделі сьогодні є відсутність у нинішньому уряді посадової особи, яка б несла відповідальність за соціальну та гуманітарну політику, як це було при попередніх урядах. Сфера повноважень щодо гуманітарної та соціальної складової розподілена між усіма віце-прем’єр-міністрами. На думку М. Томенка, заступника Голови Верховної Ради України, сьогодні в Україні немає посадової особи, яка несе персональну відповідальність за гуманітарну політику в Україні. Відповідаючи на запитання журналістів на прес-конференції в Ужгороді, він, зокрема, зауважив: «... це є серйозним промахом влади. Окрім того, світогляд посадовців, які відповідають за гуманітарну політику, так серйозно відрізняється, що виглядає таким чином, що один автор гуманітарної політики презентує Україну, а інший Росію». «Не може бути три гуманітарні політики в Української держави, вона мусить бути єдина», - додав він. Саме тому, на переконання віце-спікера, Президент повинен визначитися у цьому питанні, щоб не було, що «у нас є гуманітарна політика Д. Табачника, гуманітарна політика Г. Герман чи ще когось із посадовців, а нарешті прояснити громадянам України, хто відповідає за гуманітарну політику і зробити все, щоб в державі була одна єдина гуманітарна політика в Україні» [23].
Як наслідок, за відсутності центрального органу виконавчої влади з питань мовної політики втрачено контроль над мовною ситуацією в державі. Проведення окремих заходів державними органами не відповідають вимогам сьогодення, не задовольняють інформаційні та духовні потреби громадян України, не створюється атмосфера патріотичного ставлення та поваги до мови своєї держави. Як бачимо, на сучасному етапі українській владі необхідно поновити, з конкретними та уточненими повноваженнями, Раду з питань мовної політики при Президентові України, чи створити робочу групу (комітет) у вже існуючій Громадській Гуманітарній раді при Президентові України [17], адже завдання гуманітарної ради, за словами її секретаря Г. Герман, покликати «допомогти Президентові України не тільки формувати оновлене бачення проблем і рішень у гуманітарній сфері, а й стати ефективним інструментом у знаходженні таких консенсусних рішень, які спрямовані на об’єднання суспільства. Шляхом дискусій і компромісів ми чутливо і толерантно будемо разом шукати ті точки дотику, які задовольнили б кожну людину, кожну громаду в будь-якому куточку нашої країни, все наше суспільство загалом. Адже гармонія між людиною, суспільством і державою є найвищим благом, необхідною умовою нашого розвитку й прогресу, нашого впевненого поступу вперед» [2]. Державний орган регулювання мовної політики повинен стати консультативно-дорадчим органом, покликаним сприяти проведенню ефективної роботи, пов'язаної з розробленням пропозицій щодо формування мовної політики, створенням необхідних умов для функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя, вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин та засвоєння мов міжєвропейського спілкування.
Міжнародний досвід свідчить, що держава мусить: по-перше, чітко визначити свої засади мовного будівництва, по-друге, контролювати його. Саме цей державний орган має забезпечити державно-правовий захист тієї мови, на яку Основний закон поклав функцію обслуговування всіх сфер суспільного життя. У мовній ситуації України (а вона, як уже, відзначалося, унікальна), яка склалася не об'єктивно, а є наслідком відповідної мовної політики відзначалося, унікальна [6]), яка склалася не об»єктивно, а є наслідком відповідної мовної політики колишнього Радянського Союзу, в умовах, коли рівень національної свідомості не тільки пересічних українців, а й посадових та службових осіб продовжує залишатися низьким, держава та урядовці повинні стати на сторожі дотримання україномовного режиму в усіх сферах державного життя.
Комітет державної мовної політики при Громадській гуманітарній раді повинен керуватися у своїй діяльності Конституцією, законами, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента, актами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями ради повинно стати: подолання високих темпів мовної й культурної асиміляції переважної більшості національних спільнот у бік російськомовних культурних зразків; забезпечення пріоритетів державної мовної політики з урахуванням регіональних особливостей та конституційних прав громадян у цій сфері; аналіз стану, тенденцій розвитку і застосування української мови та інших мов у державному, економічному, політичному і громадському житті країни; внесення пропозицій для змін та доповнень у нормативні акти з мовних питань, що потребують правового регулювання; оцінка концепцій, комплексних програм з питань, віднесених до її компетенції. Орган повинен мати час на державному телерадіоканалі, де вести роботу з удосконалення знань державної мови, пропагувати серед усіх громадян країни престижність державної мови, усвідомлення того, що вони теж повинні піклуватися про мову держави (див. рис. 2).
Отже, слово набуває ваги у контексті справ. Саме тому нагальним для Української держави є формування системи державних органів щодо мовної політики, яку повинні складати:
64
№ 5 травень 2011
1) Комітет державної мовної політики при Громадській гуманітарній раді при Президенті України;
2) урядовий орган з мовної політики, визначений чи сформований Кабінетом Міністрів України;
3) Національна комісія з питань правопису та мовних норм при Державному комітеті з термінології Національної Академії наук України;
Рис. 2. Функції та завдання державного комітету з питань мовної політики
4) Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення.
Взаємодіючи між собою, зазначені державні органи напрацювали б системну картину мовної політики, окремі її структурні вектори та необхідний алгоритм реалізації кожного вектора, які в сумі привели б до кінцевої стратегічної мети — утвердження державності. Як і політика взагалі, мовна політика є теж мистецтвом компромісів, проте й вона має бути в державі єдиною. Це є надто важливим у наших умовах «паперового» статусу державності української мови.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Багана Ж., Трещева Н. Языковая политика в Канаде //Научная мысль. - 2008.- № 2.- С. 126 - 128.
65
Вісник ПДАБА
2. Герман, Г. Звернення секретаря Громадської гуманітарної ради до читачів інтернет-
сторінки Громадської гуманітарної ради [Електронний ресурс] / Г. Герман // Офіційне Інтернет-представництво Президента України. — Режим доступу :
http://www.president.gov.ua/content/vitalne_slovo.html.
3. Гумбольдт, фон В. Язык и философия культуры [Текст] / В. фон Гумбольдт. — М. : Прогресс, 1985. — 456 с.
4. Декларація про державний суверенітет України : прийнята Верховною Радою Української РСР 16.07.1990 p. [Текст] // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
5. Євсєєва, Г. Державна мовна політика та українська національна ідея [Текст] : [монограф.] / Г. П. Євсєєва. — Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2010. — 337 с.
6. Курас, І. Етнополітологія. Перші кроки становлення [Текст] / І. Курас. — К. : Ґенеза, 2004.
— 736 с.
7. Куць, О. Етнополітичні аспекти розбудови української держави [Текст] / О. Куць, Ю. Куць.
— Х. : Березіль, 1999. — 274 с.
8. Куць, О. Мовна політика в державотворчих процесах України [Текст] : [навч. посіб.] / О. Куць. — Х. : ХНУ ім. В. Каразіна, 2004. — 276 с.
9. Лопушинський, І. Державна мовна політика в Україні [Текст] / І. Лопушинський. — Херсон : Олді-плюс, 2010. — 478 с.
10. Лопушинський, І. Формування та реалізація державної мовної політики в галузі освіти України: досвід, проблеми та перспективи [Текст] : [монограф.] / І. Лопушинський. — К. ; Херсон : Олді-плюс, 2006. — 456 с.
11. Масенко, Л. (У)мовна (У)країна [Текст] / Л. Масенко. — К. : Темпора, 2007. — 88 с.
12. Масенко, Л. Мова і політика [Текст] / Л. Масенко. — К. : Соняшник, 1999. — 100 с.
13. Масенко, Л. Мова і суспільство: постколоніальний вимір [Текст] / Л. Масенко. — К. : КМ Академія, 2004. — 164 с.
14. Мечковская, Н. Общеязыкознание: структура и социальная типология языков [Текст] : [учеб. пособ.] / Н. Мечковская. — М. : Наука, 2007. — 312 с.
15. Мовна політика та мовна ситуація в Україні: аналіз і рекомендації [Текст] / за ред. Ю. Бестерс-Дільґер. — К. : КМА, 2008. — 363 с.
16. Нагорна, Л. Політична мова і мовна політика. Діапазон можливостей політичної лінгвістики [Текст] / Л. Нагорна. — К. : ІПЕД НАН України, 2005. — 320 с.
17. Про Гуманітарну Раду : Указ Президента України від 2квітня 2010 р. № 469/2010 [Електронний ресурс] Офіційне Інтернет-представництво Президента України. — Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/10775.html.
18. Про основи національної безпеки України Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 15 грудня 2005 року N 3200-IV, від 1 липня 2010 року N 2411-VI // Режим доступу http://www.rainbow.gov.ua/content/zakon onbu.html
19. Рудніцька Р. М., Сидорчук О. Г., Стельмах О. М. Механізми державного управління: сутність і зміст ... - 28 с.
20. Сербенська, О. До проблеми формування мовної особистості і національно-мовної свідомості [Текст] / О. Сербенська // Мат. ІІ Міжнар. конгресу україністів (Львів, 22 - 28 серпня 1993 р.). Доповіді і повідомлення : Мовознавство. — Львів, 1993. — С.24 — 29.
21. Тертичка В. Механізм формування і здійснення державної політики
22. Тишков В. Англо-французкое двуязычие в Канаде // Советская этнография. - 1985.- № 4. -С. 36 - 37.
23. Томенко М. Інтерв’ю журналу Український тиждень // Режим доступу http://www.ut.net.ua/
24. Федорчак, О. Класифікація механізмів державного управління [Текст] / О. Федорчак // Демократичне врядування. Науковий вісник. — 2008. — Вип. № 1. — С. 101 - 112.
25. Фішман, Дж. А. Не кидайте свою мову напризволяще [Текст] / А. Джошуа Фішман. — К. : К. І. С., 2009. - 200 с.
26. Шевельов, Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття [1900 — 1941]. Стан і статус [Текст] / Ю. Шевельов. — Чернівці : Рута, 1998. — 207 с.
27. Шевчук, Ж. Мовна політика в Україні (кінець 50-х початок 90-х рр. ХХ ст.) [Текст] : дис. ... канд. істор. наук : 07.00.01 / Шевчук Жана Анатоліївна; НАН України; Ін-т історії України.
— К., 2001. — 178 с.
28. Щерба, Л. Языковая система и речевая деятельность [Текст] / Л. Щерба ; [Л. Р. Зиндер (ред.), М. И. Матусевич (ред.)]. — [4-е изд.]. — М. : URSS. ЛКИ, 2008. — 428 с.
29. Янукович В. Ф. Послання Президента України до народу // Режим доступу http://www.president.gov.ua/
66
