CC BY
83
interests and love experiences, destinies of the persons from the reign. At the same time A. F. Pisemsky points out that his reality was characterised by instant changes of political sympathies, identical methods in the struggle for power such as blackmail, bribery, treachery and direct betrayal. It is stressed that works of foreign researchers and foreign travelers provided valuable household (the description of seigniorial suits of the times of Peter I) and historical data, but the peculiarities of their representation and axiology had a subjective character, thus inducing the playwright to search additional historical literature and art. Conclusions made by the author determine A. F. Pisemsky's personal attitude to the problems of literary creativity, literary life of the XX century in general, reflections on the problems that provoked the interest of the writers of the 60s.
Keywords: tragedy, personality, society, theater, shooters, «hovanschina».
Н. О. Скриншк
ТРАГ1ЧНА СУПЕРЕЧН1СТЬ ОСОБИСТОСТ1 Й ДЕРЖАВНОСТ1 В ТРАГЕД11 А.Ф.ПИСЕМСЬКОГО «МИЛОСЛАВСЬК1 НАРИШК1НИ»
У cmammi розглядаеться проблема взаемодп людськог iндивiдуальностi й нацюнальног icmopi'i при виявленш своерiдностi тематики i проблематики трагеди А. Ф. Писемського «Милославськ Наришшни» в широкому лтературному контекстi 60-х рок1в минулого сторiччя, сталими лтературною i культурною традищями. Вказано, що wторичш трагеди А. Ф. Писемського не отримали належного висвтлення в науц i вимагають глибокого i всестороннього до^дження, за допомогою до^дницького «iнструментарiю» в сучаснт науц i ттересу, що посилюеться, до письменниюв «другого лтературного ряду». Шдкреслюеться, що А. Ф. Писемський використував для своег трагеди сюжет боротьби за владу для акцентування актуальних проблем того часу, залишаючись все ж тд сильним впливом образу Петра I, що iдеалiзуеться, використовуючи при цьому виграшний ракурс - iсторiя i сучастсть ростського двору, сплетення полтичних, релтйних ттереЫв i любовних переживань, долi царюючих оЫб. Разом з тим, А. Ф. Писемський тдкреслював, що в сучаснт йому дiйсностi полтичш симпати миттево мтялися, дiяли в боротьбi за владу все тi ж прийоми: шантаж, тдкуп, наклеп i пряма зрада. Акцентуеться, що твори тоземних до^дниюв i мандрiвникiв-iноземцiв були джерелом щнних побутових (опис боярських костюмiв петровськог епохи) та wторичних вiдомостей, а особливостi гх викладу i аксiологiя мали суб'ективний характер, тим самим спонукаючи драматурга до пошуку додатковог кторичног лтератури i мистецтва. Зроблеш висновки щодо особист^ного ставлення О. Ф. Писемського до проблем лтературног творчостi, лтературного життя ХХ столття взагалi, роздумiв над питаннями, що хвилювали письменниюв 60- роюв ХХ столття.
Клю^о^^ слова: трагедiя, особист^ть, сустльство, театр, стршьщ, «хованщина».
УДК 821.11.09 (045) О. Б. Стулжа
ПСИХОЛОГ1ЗМ В ХУДОЖН1Й Л1ТЕРАТУР1 (на приклад1 роману С. Моема
«The Painted veil»)
В статтi надано характеристику творчостi вiдомого Британського письменника С. Моема. Розглянуто питання психологiзму та його форм прояву в
Rimepamypi взагалг, та в творчост1 цього письменника окремо на прикладг аналгзу роману «The Painted veil».
Клю^о^^ слова: психологiзм, форми психологiзмy, meop4icmb С. Моема, роман «The Painted veil».
У. Сомерсет Моем вщомий насамперед як драматург, новелют i автор ромашв.Вш не створив л^ературно! теорп у строгому сена цього слова, але його численш спостереження над власною творчютю та творчютю шших письменникiв; л^ературно-критичш статтi, присвяченi росiйськiй та захщнш класицi; фiлософсько-естетичнi есе дозволяють говорити про нього як про великого i оригшального дослiдника лiтератури, який запропонував свою концепщю роману. Актуальшсть дослiдження обумовлена тим, що незважаючи на те, що творчiсть С. Моема вже неодноразово тдлягала дослщженням багатьох вчених (Ф. I. Юсупов (1974); О. А. Палш (1975); Т. Д. Кириллова (1985); М. О. Комолова (1984); З. П. Решетова (1994) та шш^, саме психолопзм його творчостi не розглядався рашше.
Тому, метою статтi е розглянути складовi психологiзму в л^ературнш дiяльностi С. Моема на прикладi роману «The Painted veil» («Розмальована вуаль»).
Об'ектом дослiдження виступае лггературна дiяльнiсть С. Моема, а саме роман «The Painted veil» («Розмальована вуаль»).
Предметом дослщження стали приклади використання прийомiв психологiзму в ромаш «The Painted veil» («Розмальована вуаль»).
Завдання роботи ми виокремили наступш:
- Розглянути особливосп л^ературно! дiяльностi С. Моема;
- Надати характеристику психологизму та його формам в художнш лiтературi;
- Виявити особливосп психологiзму у романi «The Painted veil».
В критично-бiографiчнiй лiтературi штерпретащя творчостi i особистостi С. Моема суперечлива, неоднозначна. Один з перших бiографiв письменника (Т. Морган, 1980) акцентуе увагу на негативних сторонах натури i характеру Моема. Вш пише про нього як про цишчного жшконенависника, людину, яка болюно реагуе на будь-яку критику i легко йде на компромiси. Р. Колдер (1989) створюе iнший iмiдж: не мiзантроп i не цишк, не жорстокий i не озлоблений чоловш, а дотепний i iронiчний, чуйний i терплячий, незмiнно працьовитий i твердий, що самостiйно i рiшуче прокладае собi шлях у л^ературь Немае едностi i в оцшках художньо! цiнностi творiв письменника: для одних Моем - автор творiв, розрахованих на невибагливого читача, на смаки якого вш i орiентуеться, для iнших - творець ромашв i оповiдань, якi справедливо зайняли помине мiсце в лiтературi нового часу.
За столiття свого юнування Британська iмперiя виробила особливу форму сустльно! свiдомостi, яка остаточно склалася у вiкторiанську епоху. Ця форма являла собою складний, такий що грунтуеться на iерархiчному принцип комплекс норм поведiнки, моральних орiентирiв, соцiально-полiтичних цiнностей i психологiчних установок; його невщ'емними складовими були концепщя британського офiцера i джентльмена i межа мiж «бiлою людиною», «сахибом», i «туземцем». Тобто це був традицшний британський снобiзм, збагачений досвщом багатовiкового колонiального панування.
На нашу думку, Моем прекрасно усвщомлював зв'язок людства зi своею епохою, але це здавалося йому настшьки зрозумiлим, що не вимагало доказiв, його акценти абсолютно свiдомi i пов'язанi частково з позитивютськими поглядами Моема, частково з елементами жанру фшософсько! прози, до яко! вiн завжди тяж1в.
У Моема, безумовно, була визначена (i досить чiтка) система поглядiв (коротко ii
можна позначити як поеднання скептицизму, агностицизму i гуманiзму), але багатьох вводила в оману форма !х присутностi в художнiй творчостi Моема: вона не була вщкритою i прямою. У Моема немае всезнаючого автора, а переважае оповiдання вщ першо'1 особи, що пiдкреслюе вщсутшсть претензiй у автора на повноту знання.
З особливою силою талант Моема вщкрився у жанрi оповщання. Особливiсть оповiдань Моема полягае в об'еднанш гостросюжетностi з психологiзмом. «Вивчення характеру - моя спещальшсть», - казав Моем. Разом з тим вш вщзначав свою схильнiсть до драматизаци дп i гостроти розвитку конфлшту. В оповiданнi «Щось людське» Моем писав: «Я люблю оповщання, в якому е початок, середина i кшець. Менi обов'язково необхщш «сiль», який-небудь сенс. Настрiй - це чудово, але одне лише настрш - це рамка без картини». Моем наслщував принцип бути щкавим без фантастичного стилю, створювати захоплюючi юторп, зберiгаючи вiрнiсть життя. I ще одна особливiсть: присутшсть в розповiдi самого автора, вщ особи якого найчаспше i ведеться оповщь. Iнодi це сам Моем - проникливий, позбавлений повчальносп i моралiзму, який вiдсторонений вiд подш; iнодi це хтось iнший - «оповщач», чий образ, не зливаючись з образом автора, залишаеться в дечому йому близьким. Але хто б не розповщав юторш, вш завжди тримае читача i слухача у напруз^ а змiст справляе враження своею несподiванкою.
Життевi ситуацп, якi передае Моем, можуть здаватися несподiваними, поведiнка людини - непередбачуваною, його вчинки - позбавлеш лопки, але за всiм цим - щось цшком збагненне, «щось людське», як визначае це сам письменник. Чимало оповщань Моема стали класикою новелютичного жанру («Дощ», «За годину до файф-о-клок», «Санаторiй» та ш).
Звернемося до аналiзу роману «Розмальована вуаль». Це роман про силу любовно'1' мари, и подолання i важкому становленнi душi i характеру, який школи не був врахований серед найбшьш значних творiв письменника, а мiж тим це важлива вiха в його творчому розвитку, i в ньому е все те, що становить сильну сторону прози С. Моема. С реалютичне трактування схщно'1' екзотики, цього традицшного елемента англшсько'1' романтично'1' i неоромантично'1' лiтератури. С проникливе зображення британського колошального чиновництва. С зле розвшчання снобiзму, его'1'зму i святенництва. С характери, показаш в розвитку i крайнiх проявах взаемовиключних мотивiв. С властиве «цишку» Моему вмiння розрiзнити i ненав'язливо вiдкрити читачевi красу там, де вона присутня, - в картинах чужо'1' краши та життя п народу, в природi i неживому предметi, у фiзичному i моральному виглядi людини.
Роман «Розмальована вуаль» описуе легкють, з якою недосвщчена геро'1'ня, закохавшись у зразкового «сахiба» Чарлi Таунсенда, зраджуе чоловшов^ i жорстоке протверезiння настае, коли п щире почуття грубо припиняеться в iм'я букви пристойности «...коли ти вимагаеш, щоб зi мною розлучилася дружина, до яко'1' я дуже прив'язаний, i щоб я згубив свою кар'еру, одружившись на тоб^ ти вимагаеш дуже багато чого» [2].
Мiж кодексом «офщера i джентльмена» i справжньою моральшстю, мiж догмою i живим життям в книгах Моема виявляеться така ж рiзниця, як мiж колонiалiстськими мiфами i реальнiстю: «...доа Кiттi чула тiльки, що китайщ - народ, який вироджуеться, брудний, огидний. Наче тднялася на хвилину завюа, i 1и вiдкрився св^, повний фарб i значення, який ш i ввi снi не снився» [2].
На перевiрку виходить, що Моем сказав свое слово «проiмперськiй» суспiльнiй свiдомостi ствв^чизниюв, причому зробив це у властивш йому зовнi нейтральнiй манерi, коли не автор сво'1'ми пiдказками та поясненнями, а сам художнш матерiал, вiдповiдним чином органiзований сюжет i персонажi, розкриваються переважно ззовнi,
ведуть читача до певного морального висновку по вщтвореному шматку життя. «Меш видасться, що свiт, в якому ми живемо, можна дивитися без огиди тшьки тому, що е краса, яку людина час вiд часу створюе з хаосу...1 найбiльше краси укладено в прекрасно прожите життя. Це найвищий твiр мистецтва» [2].
Центральш епiзоди роману розгортаються в китайському мютечку, куди пршжджае урядовий мшробюлог Уолтер Фейн боротися з епiдемiею холери i куди вш привозить iз собою дружину - у розрахунку на те, що саме провидшня так чи шакше виршить болiсне i безвихiдне становище, в яке обидва вони потрапили iз-за любовi Kini до Таунсенду. З цього мюця в розвитку подш сюжет роздiляеться на два паралельних «рукави»: самовiдданiй вiйнi мюцево! влади, медикiв та черниць з католицького монастиря проти етдемп в духовному плаш вiдповiдае внутрiшня боротьба Kini зi свое набридло'1 любов'ю до вульгарного i порожнього снобу.
Простежуючи душевнi рухи герош у всш ix непослiдовностi та емоцшно'1 плутанинi, Моем показуе, як повол^ непомiтно для не! само! змшюеться потiк думок i почуттiв Kini, ii ставлення до життя, як визрiвае в нiй «невесела прозорливють, народжена стражданням», i розумiння обов'язку. З шту'1'щею справжнього психолога письменник зазначае при цьому, що у вихованш почутпв Kiттi приклад чоловша, який проявляе чудеса самовiдданостi i помирае, рятуючи чужi життя, не грае ютотно! ролi, тому що вона не любить Уолтера, хоча об'ективно i визнае його пднють. Але щ гiдностi не зачшають ii iстоти, тодi як приклад сестер-монахинь, навпаки, пробуджуе в нш живий i трепетний вiдгук.
«Краса душЬ>, яку вiдчувае герошя в ix подвижництвi, ix, по термшологп Моема, «правильних вчинках», i робить виршальний вплив на ii подальшу долю. Письменник пiдкреслюе, що причина зовам не в одкровенш християнсько'1' влaстивостi: «...хоча ix спосiб життя вселяв 1'й таку повагу, вiрa, що штовхала 1'х на такий споаб життя, залишала ii байдужою» [2]. Але викладений урок «прекрасно прожитого життя» виводить ii на шлях звшьнення вщ «тягаря пристрастей людських». Сама не пiдозрюючи про це, Kini знаходить те, що у схщнш фшософп означае поняття «дао», що включае в себе ще! долi, призначення та життевого шляху.
«Some of us look for the Way in opium and some in God, some of us in whiskey and some in love. It is all the same Way and it leads nowhere».
«Деяю з нас шукають порятунок у опiумi, а деяк звертаються до Бога, хтось шукае його в вюю, а хтось - у кохант. Все це однаковий шлях та й веде вт в ткуди».
У будь-якому художньому творi письменник так чи шакше розповщае читaчевi про почуття, переживання людини. Але стутнь проникнення у внутршнш свгт особистосп бувае рiзним. Письменник може тшьки фшсувати будь-яке почуття персонажа («вш злякався»), не показуючи при цьому глибину, вщтшки цього почуття, умови, що його викликали. Таке зображення почутпв персонажа не можна вважати психолопчним aнaлiзом. Глибоке проникнення у внутршнш свiт героя, докладний опис, aнaлiз рiзниx сташв його душi, увага до вщтшюв переживань називаеться псиxологiчним aнaлiзом в лiтерaтурi (часто його називають просто психолог1змом)[5]. Псиxологiчний aнaлiз з'являеться в захщноевропейськш лiтерaтурi в другiй половиш XVIII столiття (епоха сентиментaлiзму, коли особливо популярш епiстолярнi та щоденниковi форми). На початку ХХ стшття в роботах З. Фрейда i K. Юнга розробляються основи гли6инно'1 псиxологii особистостi, вiдкривaють свiдоме i несвiдоме. Цi вiдкриття не могли не вплинути на л^ературу.
Розглянемо психолопзм та його прояви на приклaдi вже згаданого нами рашше роману. В першу чергу про психолопзм говорять при aнaлiзi етчного твору, оскiльки саме тут у письменника найбшьше можливостей для зображення внутршнього свiту
героя. Поряд з прямими висловлюваннями персонажiв тут е мова оповщача, i можна прокоментувати ту чи шшу реплiку героя, його вчинок, розкрити справжш мотиви його поведшки. Така форма психологiзму називаеться сумарно позначающою.
«Women are often under the impression that men are much more madly in love with them than they really are.»
«Жтки часто вважають, що чоловжи набагато бшьше закохаш в них без тями, тж це е в дiйсносmi».
У випадках, коли письменник зображуе тшьки особливосп поведшки, мови, мiмiки, зовшшносп героя - це непрямий психолог1зм, оскшьки внутршнш св^ героя показаний не безпосередньо, а через зовшшш симптоми, яю можуть бути не завжди однозначно штерпретоваш. До прийомiв непрямого психолопзму вщносяться рiзнi деталi портрета, пейзажу, iнтер'еру та ш. До прийомiв психологiзму вiдноситься також i замовчування. Детально аналiзуючи поведшку персонажа, письменник в якийсь момент взагалi нiчого не говорить про переживання героя i тим самим примушуе читача самого проводити психолопчний аналiз.
Коли ж письменник показуе героя «зсередини», як би проникаючи у свщомють, душу, безпосередньо показуючи, що вщбуваеться з ним у той чи шший момент. Такий тип психолопзму називаеться прямим.
«It was strange that though he was good-looking as well as honest, reliable and talented, it had been so impossible for her to love him.»
«Було незвично, що, хоча вт був як привабливим, так и чесним, надтним та талановитим, але було не можливо для нег кохати його.»
«We English have no very strong attachment to the soil, we can make ourselves at home in any part of the world, but the French, I think, they have an attachment to their country which is almost a physical bond. They 're never really at ease when they are out of it».
«Ми, англтщ, не маемо дуже сильног пpихильносmi до piдног зeмлi, ми можемо вiдчyвamи себе як дома будь-де. Але французи, я вважаю, мають практично фiзичний потяг до своег крагни. Вони тколи не вiдчyвaюmь себе добре якщо вони далеко».
До форм прямого психолопзму може бути вщнесена мова героя (пряма: усна i письмова; непряма; внутршнш монолог), його сни. У художньому творi мовi персонаж1в зазвичай выводиться значне мюце, але психолопзм виникае тшьки в тому випадку, коли персонаж докладно говорить про сво! переживання, викладае сво! погляди на свт
«Are you very fond of her?»
He looked up now and his ugly little face had the look of a naughty schoolboy's. «She's abandoned everything for my sake, home, family, security and self-respect. It's a good many years now since she threw everything to the winds to be with me. I've sent her away two or three times, but she's always come back; I've run away from her myself, but she's always followed me. And now I've given it up as a bad job; I think I've got to put up with her for the rest of my life.»
«She must really love you to distraction.»
«Чи подобаеться вона mобi?»
Вт пiдвiв очi та на його маленькому потворному обличчi з 'явився вираз неслухняного школяра. «Вона покинула все заради мeнe,дiм, родину, безпеку та самоповагу. Вже минуло багато рошв, як вона пожертвувала уЫм заради мене. Я проганяв гг двiчi чи mpичi, але вона завжди поверталась; я сам залишав гг, але вона завжди йшла за мною. Та тепер я покинув це як погану роботу, Я вважаю, що повинен
порвати з нею назавжди.»
«Вона, напевно, кохае тебе безтями».
Важливо пам'ятати, що геро'1 можуть спшкуватися не тшьки в уснш, а й у письмовiй формь Письмова мова вiдрiзняеться бiльшою продумашстю, тут значно рiдше зустрiчaються порушення синтаксису, граматики, логiки. Якщо вони з'являються, тим бшьше вони значущь Kоли герой з кимось спшкуеться, часто виникають запитання: до яко'1 мiри вiн вiдвертий, не мае вш якусь мету, хоче справити потрiбне враження або, навпаки, приховати сво'1 почуття.
У багатьох творах XIX столбя зустрiчaються окремi думки героя, однак це ще не говорить про те, що письменник глибоко й повно розкривае його внутршнш свт ^ли ж показаш розгорнут роздуми героя, природне, щире, спонтанне, то виникае внутршнт монолог, в якому збер^аеться мовна манера персонажа. Герой розмiрковуе про те, що його особливо хвилюе, щкавить, коли йому потрiбно прийняти якесь важливе ршення. Виявляються основш теми, проблеми внутршшх монологiв того чи шшого персонажа.
«Beauty is also a gift of God, one of the most rare and precious, and we should be thankful if we are happy enough to possess it and thankful, if we are not, that others possess it for our pleasure.»
«Краса - це також дарунок Богiв, один з найрiдкiсних та найщнтших, i ми маемо бути вдячними, якщо нам настшьки пощастило, щоб мати цей дар, та вдячними, якщо не пощастило нам, що iншi гм володють для нашог насолоди».
«But if nobody spoke unless he had something to say, Kitty reflected, with a smile, the human race would very soon lose the use of speech.»
«Але якщо б будь-хто розмовляв тшьки у тому випадку, якщо в нього е що сказати, розмiрковувала Кiттi з посмшкою,то людська раса взагалi дуже швидко втратила б дар мовлення».
«Wounded vanity can make a woman more vindictive than a lioness robbed of her cubs.»
«Ображене самолюбство може зробити жтку навть быьш мстивою, шж львиця, в яког вкрали левенят».
Вщ внутршнього монологу слщ вiдрiзняти потж свiдомостi, коли думки i переживання героя хаотичш, шяк не впорядковаш, лопчний зв'язок вщсутнш, зв'язок тут асощативний.
«I have an idea that the only thing which makes it possible to regard this world we live in without disgust is the beauty which now and then men create out of the chaos. The pictures they paint, the music they compose, the books they write, and the lives they lead. Of all these the richest in beauty is the beautiful life. That is the perfect work of art.»
«До мене прийшла думка, що едина рiч, яка дозволить поважати цей свт, у якому ми живемо, - це краса, яку у будь який час чоловти створюють з хаосу. Картини, як вони малюють, музика, яку вони створюють, книжки, як вони пишуть, та життя, яке вони мають. Усе це, збагачене красою, - це красиве життя. Це шедевр».
Тож, як висновок, зазначимо, що навт один з розглянутих нами творiв цього вщомого письменника вщкривае читaчевi цього автора ще iз психологичного кута зору. З шту'щею психолога С. Моем пiдмiчaе тоню психолопчш нюанси персонaжiв твору, пщкреслюе, що лопчш доводи, як зараз, так i тодi були вторинш, все визначаеться
внутрiшнiм станом людини, його прагненнями i бажаннями.
Список використано1 л1тератури
1. Владавська I. В. Цей «загадковий» С. Моем. / I. В. Владавська // Всесвт -1974. - № 2. - С. 7-13.
2. Все шедевры мировой литературы в кратком изложении. Зарубежная литература XX века. - М.: Высшая школа, 1997. - 270 с.
3. Комолова М. О. 1ноземна фшолопя. / М. О. Комолова. - Л^в, 1981. - Вип. 52. - 290 с.
4. Коупи Д. Сомерсэт Моэм: на закате /Д. Коупи // За рубежом. - 1997. - № 12. -
С. 27.
5. Теория литературы: Анализ художественного произведения [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.philol.msu.ru/~tezaurus/docs/3/articles/2/5.
Стаття надшшла до редакцп 30.03.2014
H. В. Stulika
PSYCHOLOGISM IN FICTION (on the example of the novel S. Maugham «The
Painted veil»)
William Somerset Maugham is primarily known as a playwright and novelist. In critical-biographical literature the interpretation of S. Maugham's creativity and personality is contradictory and ambiguous. There is no unity in the assessments of artistic value of the works of the writer: for someone, S. Maugham is the author of the works, designed for unpretentious reader, on whose taste she focuses, for at her she is the creator of novels and short stories, which are rightly took a prominent place in the literature of the new time.
S. Maugham has certainly a specific and very clear system of views (briefly it may be defined as the combination of skepticism, agnostic is mand humanism), but many people were cheated by their for men S. Maugham's art: it was not open and direct. S. Maugham does not have omniscient author, and the prevailing narrative is in the first person, which underlines the absence of claims by the author on the completeness of knowledge.
The peculiarities of S. Maugham's works is in the combination of intrigue with psychologism. «The study of nature is my profession», said S. Maugham. However, he noted his inclination for drama action and these verity of the conflict.
Deep penetration to the inner world of the hero, the detailed description, analysis of the different state of his soul, attention to the shades of emotion is called the psychological analysis in the literature (often referred to as just a psychologist). Psychological analys is appear sin Western European literature in the second half of the XVIII century. There are various forms ofpsychological analysis of the works of art: direct psychologism, suppression, indirect psychologism, stream of consciousness. With intuition of psychologist S. Maugham notices subtle psychological nuances of the character sinh is works, emphasizes that logical arguments, both now and then, were secondary, all depend son the inner person's world, his aspirations and desires.
Keywords: psychologism, forms of psychologism, Maugham's works, novel «The Painted veil».
