CC BY
69
від 25 лют. 2011 р. № 32-VI. - Режим доступу: http://ilyichevsk-rada.gov.ua/prog_econo_2011.php
11. Про Стратегічний план економічного та соціального розвитку міста Білгорода-Дністровського на період до 2017 року [Електронний ресурс] : рішення Білгород-Дністровської міської ради від 18 липня 2008 р. № 533-V. - Режим доступу: http://bilgorod-d.org.ua/uploads/andrey/29.11.2010/strat_plan_do_2017.pdf
12. Программа экономического и социального развития города Измаила на 2010 г. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://izmail-rada.gov.ua/images/files/gorprog3.doc
13. Среднесрочный план экономического и социального развития города Евпатория [Електронний ресурс] : утв. решением Евпаторийского городского совета от 25 сент. 2008 г. № 5-23/8. - Режим доступу:
http://www.kalamit.info/index.php?area=2&p=news&newsid=477
14. Стратегический план экономического и социального развития города Евпатория на период до 2015 года [Електронний ресурс] : разработан комитетом стратегического планирования, утвержден решением Евпаторийского городского совета от 27 апр. 2007 г. - Режим доступу: http://www.kalamit.info/index.php?area=2&p=news&newsid=93
15. Стратегічний план розвитку м. Ізмаїла [Електронний ресурс] : підгот. Комітетом стратегічного планування за підтримки Проекту «Економічний розвиток міст» [Ізмаїл, квіт. 2008 р.]. - Режим доступу: http://www.linc.com.ua/documents/storage/SP_Izmail_U.pdf
16. Удовенко К. В. Правове забезпечення муніципальної програмної діяльності в Україні : дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 Конституційне право; муніципальне право / К. В. Удовенко - Х., 2010. - 236 c.
Стаття надійшла до редакції 02.10.2011 р.
J. Sеdnеv
MUNICIPAL PROGRAM DEVELOPMENT IN UKRAINE OF MARINE ECONOMY
The actual aspects of the state programming of the development the maritime economy sector are distinguished in the article. The effectiveness of the coherent municipal programs and normative causes of their development and realization are analyzed, the organizational legal lacks of those acts are lighted at.
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ
УДК 342.12
О. М. Шемякін С. В. Благодельський, А. В. Іванова
ПРОГРАМНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА СТАЛИЙ РОЗВИТОК МОРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
У статті розглянуто аспекти національного законодавчого програмного регулювання розвитку морського господарства України. Зроблено аналіз цільових програм, програм розвитку та стратегій у цій сфері. Висвітлено проблемні аспекти такого правового програмування, зокрема на регіональному та локальному рівнях.
Ключові слова: морське господарство, правове програмування, програмне
регулювання, програми розвитку, цільові програми.
Постановка проблеми. Сталий розвиток національних та регіональних морегосподарських систем, глобального мирового морського господарства в цілому є складним процесом, в якому функціонують багато суб’єктів різного характеру. Для регулювання суспільних відносин, що виникають при цьому, використовуються різні соціальні норми; розвиток морської галузі, як процес, обумовлений діалектикою суспільної історії, вимагає особливої якості соціальних регуляторів. В цьому контексті програмне регулювання на національному та міжнародному рівнях виявилось незамінним засобом забезпечення як технічного, так и соціально-економічного прогресу. Тому теоретико-прикладні наукові дослідження програмного правового регулювання розвитку морського господарства мають велику актуальність. Так, кафедрою морського права Одеської національної морської академії здійснюється науково-дослідна робота за темою № 104-Б «Визначення механізмів розроблення та фінансування міжнародних програм та форм їх імплементації у національне морське законодавство».
Метою цього аналізу є визначення змісту правового програмного регулювання розвитку морського господарства. Для цього необхідно вирішити наступні наукові завдання: визначитись із формами та правовою природою програм, що впливають на розвиток морського господарства, проаналізувати аспекти національного програмного регулювання у цій сфері, дослідити зміст конкретних програм та правову доктрину у цій сфері.
Ступінь наукової розробки теми. Питання програмного регулювання знайшли свій розвиток у працях Б.В. Бабіна, О.Ю. Іваницького, В.О. Клочкова, В.О. Кроленко, Е. В. Третьяка, К.В. Удовенко та ін. Водночас робіт, присвячених аналізу впливу програмних правових регуляторів на розвиток морського господарства сьогодні немає.
Виклад основного матеріалу. Сташко І. вбачає мету державного програмування у забезпеченні найбільш ефективного варіанта розвитку підприємництва та економіки країни загалом. Програмування визначається при цьому, як процес орієнтації підприємництва з боку органів державного управління шляхом регулярного і комплексного впливу на його структуру відповідно до мети соціально-економічного розвитку на певний період [16]. Сучасні автори підкреслюють зв'язок програмного регулювання (програмування) та розвитку, як соціально-економічної категорії. Вважаємо, що розвиток у контексті нашої роботи можна визначити, як позитивні суспільні зміни соціально-економічного характеру у сфері морського господарства, зокрема, морського транспорту, які можуть бути регульованими з боку публічної влади.
Е.В. Третьяком було досліджено специфіку інституту управлінських програм як форми державного управління, «виходячи з юридичних, економічних, управлінських позицій та поточного законодавства». При цьому зазначеним автором було виявлено такі ознаки управлінських програм, як їх цільова орієнтація, системний характер, етапність, спрямованість на процес прийняття рішення. Управлінська програма розглядається цим дослідником, як феномен сучасної управлінської діяльності, засіб реалізації ряду завдань у певні терміни, який може реалізовуватися у будь-якій сфері людської активності [17, с. 8].
На думку В.О. Клочкова феномен програми має різні форми відображення у законодавстві та вітчизняній правовій доктрині [2, с. 23]. У той же час В.О. Кроленко додає, що «в Україні де-факто склалася цілісна система різних програм, які реалізуються публічною владою для задоволення певних суспільних інтересів адміністративними, фінансово-економічними та іншими методами» [3, с. 310]. Вітчизняна правова доктрина у цілому позитивно ставиться до проблеми програмного регулювання економічних відносин.
Програма є управлінським актом, який має власний вираз у писаних та ухвалених компетентним органом правових приписах, при чому зміст управлінських програм складає сукупність правових норм та індивідуально-правових приписів. Тому неможливо однозначно відповісти на питання, чи є управлінські програми індивідуально-правовими або нормативно-правовими актами, вважаємо, що вони носять перехідний, змішаний характер. В той же час публічна програма має отримати юридичну силу, тому вона ухвалюється шляхом прийняття спеціального допоміжного акту: міжнародної угоди, рішення міжнародної організації, національного закону, указу, постанови, розпорядження, наказу про ухвалення певної програми, що її додатковою ознакою [1, с. 205].
Програмно-управлінська діяльність в Україні має необхідну правову базу, яка полягає насамперед у приписах Бюджетного кодексу, Законів України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23 березня 2000 р., «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р., «Про стимулювання розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 р. № 2850-ГУ, у вимогах Державних бюджетів України та в рамках декількох підзаконних актів, схвалених Кабінетом Міністрів України та іншими центральними органами влади. Розглянемо приписи відповідних нормативних актів докладніше.
Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23 березня 2000 р. окреслив правові, економічні й організаційні засади формування «цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку»; цей Закон також встановив порядок розроблення, затвердження та виконання таких документів, закріплюючи при цьому принцип дотримання загальнодержавних інтересів [4]. Затверджена відповідно до цього закону Законом України від 20 травня 2010 р. № 2278-
VI Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2010 рік, зокрема, передбачала заходи у сфері розвитку морського господарства у розділі 5.5 «Транспорт, зв'язок та інформаційні технології». У цьому розділі вказувалися основні проблеми морського та річкового транспорту, зокрема, відзначалося, що державна система забезпечення безпеки судноплавства не повною мірою відповідає вимогам міжнародних стандартів, зокрема стосовно виконання міжнародних зобов'язань України у галузі торговельного мореплавства.
Підрозділ 5.5.3 цієї програми «Підвищення ефективності діяльності морського та річкового транспорту» містив конкретні заходи щодо покращення ситуації, вони насамперед мали нормативно-правовий характер, усі заходи передбачалося здійснити до кінця 2010 р., до їх виконавців були віднесені Міністерство транспорту та зв’язку України, інші центральні органи виконавчої влади. До цих заходів, зокрема, було віднесено:
- розроблення низки нормативно-правових актів, а саме постанови Кабінету Міністрів України про портові збори, наказів Мінтрансзв'язку про затвердження Збірника тарифів на комплекс робіт, пов’язаних з обробленням вантажів у портах України, про затвердження зборів і плати за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах України та щодо затвердження порядків (методик) зміни та формування тарифів на спеціалізовані послуги портів та методики формування наскрізних тарифів на перевезення транзитних вантажів;
- розроблення проекту Закону України про приєднання України до Міжнародної Конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладання арешту на морські судна;
- розроблення проектів нормативно-правових актів з метою підготовки до приєднання до Конвенції про працю в морському судноплавстві 2006 року;
- розроблення проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо накладання арешту на морські судна;
- розроблення проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань відведення земель водного фонду;
- розроблення проекту Закону України про внесення змін до Закону України «Про транзит вантажів»;
- розроблення проекту Закону України про внутрішній водний транспорт;
- розроблення проекту Закону України про морські порти України;
- розроблення проекту нової редакції Кодексу торговельного мореплавства;
- розроблення проектів нормативно-правових актів з метою реалізації Стратегії розвитку морських портів України на період до 2015 року;
- створення ефективної системи з підтримки навігаційних глибин відповідно до міжнародних вимог у територіальному морі України, на акваторіях портів та каналах до них;
- створення берегових систем технічної та інформаційної підтримки безпеки судноплавства;
- реалізація спільного з ЄБРР проекту «Розвиток Іллічівського морського торговельного порту» [6].
Іншою формою участі держави в програмуванні розвитку морського комплексу є розроблення та реалізація державних цільових програм. Зазначимо, що ці питання в Україні регламентуються Законом України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р. [5]. Слід вказати, що ухвалення вказаного законодавства про державні цільові програми істотно вплинуло на поточну державну організаційно-правову практику в цій сфері. Утворення єдиного, уніфікованого порядку розроблення, ухвалення та реалізації державних цільових програм призвело до ужорсточення вимог до змісту, фінансуванню та процедури розроблення, обговорення та ухвалення таких програм», що нові вимоги обумовили певне скорочення їх кількості та спроби держави використовувати інші заходи програмного регулювання розвитку морської галузі.
Прикладом такої програми слід вважати Державну цільову науково-технічну програму створення державної інтегрованої інформаційної системи забезпечення управління рухомими об’єктами (зв’язок, навігація, спостереження), схвалену постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р. № 834. Метою цієї програми було визначено створення державної інтегрованої інформаційної системи забезпечення управління рухомими об’єктами, зокрема, створення інтегрованої радіолокаційної системи та єдиної системи висвітлення обстановки в Азово-Чорноморському басейні, що використовуватимуться з метою доведення рівня якості контролю навколишнього простору та інформаційного забезпечення управління рухомими об'єктами до сучасних вимог. Державним замовником програми виступило Міністерство транспорту та зв’язку України, а науковим координатором Програми -Харківський національний університет радіоелектроніки [7].
Низка програмних актів, спрямованих на розвиток морського господарства були затверджені в Україні до встановлення законодавчої регламентації розроблення та реалізації цільових програм. Водночас ці програми мали за своєю природою саме цільовий характер.
У цьому контексті, зокрема, можна згадати про Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002-2010 роки, затверджену Законом України від 17 січня 2002 р. № 2987-ГГГ. Необхідність розроблення цієї Національної програми була обумовлена сучасним станом цього флоту, зменшенням його кількісного та типового складу, що спричинило загострення комплексу економічних, соціальних та інших проблем, негативно вплинуло на стан продовольчого забезпечення населення держави. До мети цієї програми було віднесено, зокрема, створення сприятливих умов для забезпечення будівництва суден рибопромислового флоту «з урахуванням інтересів судновласників за безумовного пріоритету інтересів
держави, раціонального використання національних багатств та сировинних ресурсів Світового океану, якими є водні живі ресурси» [11].
Іншим важливим актом у цій сфері слід вважати Державну програму удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства на 2002-2006 роки, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2002 р. № 96. У цій програмі містився об’єктивний аналіз стану забезпечення безпеки судноплавства, до недоліків цієї системи були віднесені наступні:
- відсутність єдиної вертикалі управління безпекою судноплавства;
- відсутність скоординованої взаємодії між міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади; використання подвійних стандартів та колізій норм права у сфері забезпечення безпеки судноплавства;
- відсутність державної фінансової підтримки функціонування та розвитку державної системи забезпечення безпеки судноплавства; відсутність системи інформування судноплавних компаній незалежно від форми власності та підпорядкування про зміни у національному та міжнародному законодавстві з питань безпеки судноплавства.
Метою розроблення Державної програми було визначено забезпечення безпеки судноплавства в морських та річкових портах, у внутрішніх морських водах і територіальному морі, на внутрішніх водних шляхах згідно з міжнародними стандартами та вимогами національного законодавства, а також організаційно-фінансова підтримка функціонування системи безпеки судноплавства. До основних завдань Програми було віднесено удосконалення системи державного управління безпекою судноплавства, створення безпечних умов праці персоналу, охорону життя і здоров'я працівників морського і річкового транспорту та пасажирів, збереження суден та вантажів, запобігання забрудненню довкілля [13].
Низка програмних актів, що мають пряме відношення до розвитку морського господарства, носять насамперед екологічну спрямованість. Ключовим програмним актом такого характеру стала Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від 22 березня 2001 р. (ПОВД АЧМ). Реалізація ПОВД АЧМ була розрахована на десятирічний період (до 2010 р.) і мала здійснюватися у два етапи: 2001-2005 рр. та 2006-2010 рр. Слід зауважити, що на першому етапі ПОВД АЧМ передбачалося на основі формування та реалізації щорічних планів соціального і економічного розвитку України здійснювати комплекс організаційних, нормативно-правових та науково-технічних заходів, спрямованих на подолання найважливіших екологічних проблем, успішне та ефективне впровадження екологічно чистих технологій, будівництво очисних споруд, берегоукріплення, профілактику зсувів, реконструкцію каналізаційних мереж. Програма в ІІІ частині містила констатацію поточного екологічного стану АЧБ [8].
Важливе значення у програмно-управлінському забезпеченні охорони ресурсів АЧМ мала також Комплексна програма подальшого розвитку інфраструктури та провадження господарської діяльності на о. Зміїний і континентальному шельфі, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2002 р. за № 713-р. Ухвалення цього акта стало продовженням заходів, передбачених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р. за № 568, розпорядженням Президента України від 26 листопада 2001 р. за № 336/2001-рп та постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1995 р. за № 1009 [10].
Слід також згадати положення Комплексної програми діяльності з припинення незаконного вилову риби іноземними суднами в територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України на 2002-2006 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2002 р. за № 1353 [9]. Також важливе значення для розуміння програмно-управлінського підходу до охорони та використання
ресурсів басейну мала Програма освоєння вуглецевих ресурсів українського сектора Чорного і Азовського морів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. за № 1141, інші програми екологічного та економічного спрямування.
Особливе місце у системі програмних актів у сфері наших досліджень мають стратегії, схвалені протягом останніх років. У цьому контексті слід згадати про Стратегію розвитку морських портів України на період до 2015 року, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 р. № 1051-р [14] та про Стратегію розвитку суднобудування на період до 2020 року, затверджену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 травня 2009 р. № 581-р [15]. На відміну від програм розвитку та цільових програм ці стратегії мають більш загальний характер, їх приписи відрізняються диспозитивністю, відсутністю встановлених термінів та виконавців. Водночас ці акти також є важливими у системі програмного нормативного забезпечення морського господарства.
Наприклад, у Стратегії розвитку морських портів України на період до 2015 року міститься визначення морського порту, як належним чином облаштованого транспортного комплексу, розташованого на відведених в установленому порядку державній адміністрації порту території та акваторії із встановленими межами і призначений для обслуговування суден, пасажирів і вантажів, проведення робіт, надання транспортно-експедиторських, спеціалізованих та інших послуг, а також забезпечення безпечного судноплавства та стоянки суден. Також Стратегія визначає такі важливі для морського господарства категорії, як морський термінал, портовий оператор, спеціалізований майновий комплекс тощо. Метою цієї Стратегії було визначено створення умов для досягнення морськими портами України рівня розвитку, необхідного для забезпечення їх функціонування як повноправних суб'єктів міжнародної транспортної системи, а також задоволення потреб економіки України у транспортному сервісі [14].
Стратегія розвитку суднобудування на період до 2020 року, у свою чергу, була спрямованою на розв’язання проблеми запобігання занепаду вітчизняного суднобудування, виникненню загрози економічній незалежності, втрати Україною статусу морської держави. У стратегії відзначалося, що низька ефективність суднобудівного виробництва, зумовлена:
- значною зношеністю виробничих фондів основних підприємств;
- низьким рівнем розвитку технологій та організації суднобудівних робіт;
- недосконалою системою оподаткування;
- нестачею кваліфікованих робочих кадрів [15].
Законодавством України також передбачено довгострокове регіональне програмування із ширшим залученням регіональних органів влади. Такі механізми встановлені у Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 р. № 2850-ГУ [13].
Підсумовуючи, можна зробити висновок про те, що програмні правові заходи активно вживаються для забезпечення розвитку морського господарства в Україні. При цьому вони містяться у стратегіях, цільових програмах та програмах розвитку, що схвалюються на середньостроковий період на державному рівні. Питання ефективності реалізації зазначених програмних актів, їх взаємного зв’язку та контролю за їх виконанням мають стати предметом додаткових наукових досліджень.
Список використаної літератури
1. Бабін Б. В. Основи програмно-управлінської діяльності в Україні : курс лекцій
/ Б. В. Бабін, В. О. Кроленко. - Донецьк : ДЮІ ЛДУВС, 2006. - 136 с.
2. Клочков В. О. Розуміння правових програм у вітчизняному праві / В. О. Клочков
// Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2009. - № 1. - С. 21-
28.
3. Кроленко В. О. Правова природа державних цільових програм та їх місце у фінансовій системі України / В. О. Кроленко // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. - 2004. - № 2. - С. 309-313.
4. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального
розвитку України : Закон України від 23 берез. 2000 р. № 1602-ГГГ // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 25. - Ст. 195.
5. Про державні цільові програми: Закон України від 18 березня 2004 р. № 1621-ГУ
// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 25. - Ст. 352.
6. Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік
[Електронний ресурс] : Закон України від 20 трав. 2010 р. № 2278-УГ // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
7. Про затвердження Державної цільової науково-технічної програми створення державної інтегрованої інформаційної системи забезпечення управління рухомими об'єктами (зв'язок, навігація, спостереження) : постанова Кабінету Міністрів України від 17 верес. 2008 р. № 834 // Офіційний вісник України. -Офіц. вид. - 2008. - № 71. - Ст. 2387.
8. Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля
Азовського і Чорного морів : Закон України від 22 берез. 2001 р. № 2333-ГГГ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 28. - Ст. 135.
9. Про затвердження Комплексної програми діяльності з припинення незаконного
вилову риби іноземними суднами в територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України на 2002-2006 роки : постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2002 р. № 1353 // Офіційний вісник України. -2002. - № 38. - Ст. 1772.
10. Про затвердження Комплексної програми подальшого розвитку інфраструктури та провадження господарської діяльності на о. Зміїний і континентальному шельфі : постанова Кабінету Міністрів України від 31 трав. 2002 р. № 713 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 23. - Ст. 1094.
11. Про Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002-2010 роки [Електронний ресурс] : Закон України від 17 січня 2002 р. № 2987-ГГГ // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
12. Про стимулювання розвитку регіонів : Закон України від 8 верес. 2005 р. № 2850-ГУ // Офіційний вісник України. - Офіц. вид. - 2005. - № 40. - Ст. 2529.
13. Про схвалення Державної програми удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства на 2002-2006 роки [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України від 28 січ. 2002 р. № 96 // Офіційний сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
14. Про схвалення Стратегії розвитку морських портів України на період до 2015 року : розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 лип. 2008 р. № 1051 -р // Офіційний вісник України. - Офіц. вид. - 2008. - № 58. - Ст. 1946.
15. Про схвалення Стратегії розвитку суднобудування на період до 2020 року : розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 травня 2009 р. № 581-р // Офіційний вісник України. - Офіц. вид. - 2009. - № 42. - Ст. 1413.
16. Сташко І. Програмне регулювання малого та середнього бізнесу в регіонах [Електронний ресурс] / І. Сташко, Н. Прокопович // Сучасний соціокультурний простір : матеріали Інтернет конф., 20-22 верес. 2007 р. - Режим доступу: http://intkonf. org/
17. Третьяк E. В. Правоохоронні програми, як форма державного управління (адміністративно-правове дослідження) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / E. В. Третьяк. - Дніпропетровськ, 2009. - 23 с.
Стаття надійшла до редакції 02.10.2011 р.
A. Shemyakin, S. Blahodelskyy, A. Ivanovа SOFTWARE LEGAL REGULATION AND SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF
MARITIME SECTOR The aspects of the national legislative program regulation of the maritime industry development in Ukraine are looked at the article. Analysis of the target programs, development programs and strategies in this area is made. The problem aspects of such programming in shown, such on the regional and local levels.
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
УДК 341.1
Б. В. Бабін
НАЦІОНАЛЬНІ ЗАКОНОДАВЧІ ПЕРЕДУМОВИ МІЖНАРОДНОГО ПРОГРАМНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Розглянуто норми законів та підзаконних статутних актів України, що регламентують аспекти розроблення та реалізації міжнародних програм. Досліджено відповідні норми, узагальнено механізми впливу національного права України на міжнародне програмування.
Ключові слова: державна програма, компетенція органу влади, міжнародна програма, міжнародне правове програмування, національне законодавство.
Постановка проблеми. Дослідимо специфіку впливу національних правових форм на систему міжнародного програмного регулювання. Ці процеси, як і інші форми впливу національного права на міжнародне, мають певною мірою обмежений характер, втім, без їх аналізу неможливо усвідомити як особливості й передумови розроблення та схвалення міжнародних програм, так і їх наступну національну імплементацію. Наведене обумовлює актуальність відповідного дослідження, його метою слід вважати аналіз національних законодавчих передумов, що впливають на процеси розроблення та реалізації міжнародних правових програм.
Водночас вплив національних правових механізмів на міжнародне програмування може мати різні форми; тому завданнями статті слід вважати визначення специфіки впливу національного законодавства на міжнародне правове регулювання, дослідження специфіки відповідних механізмів та актів на прикладі правової системи України, визначення законодавчих механізмів розроблення та пропонування проектів міжнародних програм Україною.
Ступінь наукової розробки теми. Окремі аспекти міжнародних програм у вітчизняному праві аналізувалися у працях В.О. Кроленко, Е.В. Третьяка, К.В. Удовенко, а визнані вітчизняні теоретики міжнародного права, зокрема Г.Є. Бувайник, О.С. Гавер-довський, Г.П. Жуков, Н.М. Ульянова, С.В. Черниченко розглядали окремі аспекти програмної діяльності, але сучасні комплексні наукові роботи у цій сфері відсутні.
