CC BY
61
Володимир САВЕЛЬЕВ
ПРОБАЕМНЕ ПОДЕ ОСВИНЬОТ П0А1ТИКИ В УКРА1Н1
У статтi розглядаються актуальнi питання теорИ' i практики освтньоН полiтики в Украш. Аналiзуeться стан дослiдження проблеми. Особлива увага придияеться методологiчним проблемам, особливостям концептуального арсеналу, що засто-\ совуеться у вiдповiдних дослiдженнях. Анал1зуеться практичний досвiд стльних освiтнiх проектiв, здт-снюваних украгнськими та зарубiжними вченими за тдтримки Мiжнародного фонду «Вiдродження», I ПРООН в Укран та iнших донорських орган1зацт. Об'ектом розгляду е «анализ освтньо'1 полтики» як окремого напряму в рамках спещальног навчальноI дисциплiни та сфери профе-сшноЧ дiяльностi — «анализу полтики». Запропоновано деяк практичт реко-мендацИ' з приводу перспектив розвитку як «академiчних», так i «прагматич-них» напрямiв дослiдження проблем освiтньоI полiтики.
Стан дослщження проблеми
До зазначено! проблематики звертаються представники р1зних наук — перш за все, сощально! та пол1тично! фшософи 1, безумовно, пол1тично! науки. 1снуе думка, що «нов1 галуз1 гумаштарно! науки й освгти в Укра!ш все ще перебувають на низькому як1сному р1вш, залишаються такими, що мктять застарш теоретичш парадигми, рудиментарний понятшний апарат» [21,4]. Зважаючи на науковий досв1д автора та вагомкть його ощнок, немае шдстав не погоджуватись 1з ним. Власне, достатньо в1дпов1дних тдтверд-жень можна знайти 1 в публшащях, присвячених т1ею чи шшою м1рою проблемам освгтньо! пол1тики. Зокрема, все ще актуальним залишаеться висно-вок, що традищя одноб1чного тлумачення феномену «пол1тика» досить стала. Нею «за звичкою вважаеться загальнодержавний процес, процес, що спрямовуеться 1 керуеться вищими органами державно! влади, посадовими особами тощо. 1з великими труднощами вщбуваеться децентрал1защя та демонопол1защя цього поняття» [20, 86—87].
I все ж поступово ситуащя змшюеться на краще. У кра!ш за останш п'ять роив зросла 1 кшьмсть, 1, певною м1рою, ямсть досшджень, присвячених теорп та практищ освггаьо! полтики. У зв'язку 1з цим хотшося б звернути увагу на одну
i3 «проблем зростання». В умовах штеграцп вiтчизняного суспшьствознавства (не тако1, до pe4i, швидко! i проду ктивно1, як хотiлося б) до свиового нау кового середовища «надзвичайно нагальною справою» все ще залишаеться «питання встановлення термшологп щодо ан^зу полiтики, яка б вiдповiдала захщнш практицi застосування основних понять та не суперечила укра!нським традицiям...» [14, 6]. Проблема, зокрема, виникла через те, «що в укра1нськш мовi (як, до речi, i в росшськш) термiнологiя в усiх суспшьних/сощальних науках — економiчних, полiтичних, фшософських, державному у правлiннi, — через вiдомi обставини (iдеологiчна цензура, що призвела до вщриву й вiдставання наукового розвитку в суспшьнш сферi в СРСР вщ свiтового рiвня) була недостатньо розвинена, а використання багатьох базових понять, яке склалося в нашш кра!ш, неадекватне захвдним традищям. Для прикладу, можна навести термши «держава» та «уряд», «соцiальний» i «суспiльний», «управлiння», «адмiнiстрування» i «менеджмент» [14, 7].
В укра!нський науковш термшологп iснуе плутанина навколо вживання, насамперед, термшу «полiтика». Чому? Передуам через те, що коли, на-приклад, в iспанський мовi використовують одне слово для визначення рiз-новидiв полiтики (politica), так само, як i в росiйськiй (политика) та укра!н-ськiй (полiтика), то в «англшськш мовi iснуе три досить рiзних значення термiна «политика»: як форма (polity), як вияв вол^ як дiяльнiсть (politics), як змкт (policy). Щодо першого визначення (polity), то особливих проблем iз його використанням не виникае. Мова, наприклад, ще про вживання виз-начень «держава (держави) — полтя (полгш)», «европейська полiтiя» тощо для характеристики певних полиичних спiльнот» [9, 102].
Поняття «politics» та «ропсу» використовуються для характеристики рiз-них аспекпв полiтики й «уособлюють двi рiзнi науковi дисциплiни» [9, 102], про що докладшше буде сказано даль Зараз же зауважимо, що спорщнена проблема кнуе в укра!нськш мовi навколо вживання прикметника «поль тичний», а вiдповiдно словосполучень «полиичний процес», «полiтичне питання/проблема», «полiтична пропозищя», «полiтичний аналiз», «поль тичне ршення» тощо. Вiдповiднi роз'яснення з цього приводу зроблено в публшащяхВ. Тертички [24, 62—67] та О. Кшевича [14, 9—17]. Завдяки !х зу-силлям, а також шших вчених, що беруть участь у процесi широкомасштабного впровадження аналiзу полiтики в Укра!ш, чимало проблем вирь шено. Однак не можна не погодитись iз висновком, що «вiдкритих термшо-логiчних питань у сферi аналiзу полiтики бiльше, нiж вирiшених» [14,17].
Одне iз них — проблеми, як iнодi виникають у результата перекладiв вщ-повiдних видань з англшсько! мови на укра!нську. Наприклад, видавництво «Лггопис» (Львiв) в серп «Освгга», роблячи дуже корисну справу, надруку-вало у 2004 р. у перекладi монографiю американських вчених Ф. Раймерза та Н. Мак-Гшна «Компетентшсний дiалог: використання дослiджень для формування свггово! освиньо! полiтики». Порiвняння цього видання з ау-тентичним англомовним дозволило зробити висновок, що переклад подекуди не дозволяе читачевi укра!нсько1 версп зрозумгти нюанси, якi вирiзняють поняття «politics» та «ропсу» в орипналп
Щоб уникнути подiбних непорозумiнь у майбутньому, доречно було б, на наш погляд, супроводжувати ввдповвдними коментарями фахiвцiв (у формi вступу, передмови тощо) переклади з англомовних видань, присвячених питанням освиньо! полiтики. Спецiалiстiв, здатних квалiфiковано виконати це завдання, цшком достатньо, зокрема в системi Укра1нсько1 Академи державного управлiння (УАДУ) при Президентовi Укра1ни, в Нащональ-ному ушверситеп «Киево-Могилянська Академiя», Iнститутi вищо1 освiти АПН Укра1ни, у Мiжнародному центрi перспективних дослiджень тощо.
Безумовно, наявний науковий потенщал може заявити про себе не тшьки у коментарях до перекладiв. 1снуе, зокрема, нагальна потреба в дослщженнях (журнал iз задоволенням 1х надрукуе) нащональних моделей освиньо! полiтики на теренах колишнього СРСР, у розвинутих кра1нах Заходу, 1х порiвняльний аналiз. У цш сферi могли б повною мiрою проявитися укра!н-ськi дослщники американсько1 фшософп освiти. Свiдченням 1х можливостей е матерiали Всеукра1нсько1 науково-практично! конференци «Американська фiлософiя освiти очима укра!нських дослщниюв», що вiдбулась 22 грудня 2005 р. у Полтава Зокрема, в одному iз вистушв зазначалось, що «особливий iнтерес для нашо! кра!ни мають iсторичнi традици освиньо! полiтики у С1ЛА», яка «з самого початку здiйснювалась тд безпосереднiм впливом фiлософських концепцш». Це саме т проблеми, що можуть стати предметом докладного висвiтлення на сторшках нашого журналу.
Немае особливо! потреби доводити, що основним чинником становлен-ня та розвитку дослщжень освггньо! полiтики е практичнi потреби системи навчання та виховання в Украшь Задоволення цих потреб неможливе без творчого засвоення свггового досвщу. Саме усвщомлення ще! iстини i стало поштовхом для розробки проблеми «освгта i полиика» в ру^ сучасних свiтових тенденцiй. Чимало в цьому напрямi зроблено вченими УАДУ при Президентовi Укра!ни, де проблематика, що нас щкавить, становить оргашч-ну складову науково! та навчально! д1яльносп ряду шдроздшв закладу, зокрема тих, що переймаються проблемами управлшня освiтою. Аналiз виконаного вченими Академи Управлiння може стати предметом окремого розгляду.
Активно i плiдно заявляе про себе своею дослщницькою та освиньою дiяльнiстю в Нацiональному ушверситеп «Киево-Могилянська Академiя» О. Дем'янчук та шшь В Iнститутi вищо! освгти АПН Укра!ни В. Гальперiна захистила кандидатську дисертащю на тему: «Освгтня полiтика у трансфор-мацшному сусшльств1: сощально-фшософський анал1з» (2003 р.). Це, влас-не, перше i поки що едине в Укра!ш дослщження, повнiстю присвячене про-блемi, що розглядаеться.
Останшм часом питання освгтньо! полiтики все активнiше обговорюеться на шпальтах перiодичних видань, як фахових, так i громадсько-полiтичних. Наприклад, газета «Освиа» публiкацiею Ю. Терещенка започаткувала нову рубрику «Освиня полiтика» [22]. Регулярно полиичш аспекти освiти висвилюються на сторiнках газети «День», щотижневика «Дзеркало тижня» у матерiалах, авторами яких виступають вченi, представники оргашв влади та управлiнь, освiтяни [10]. Високу актившсть демонструе, зокрема, мшктр освiти i науки С. Ншолаенко, як, до речi, i його попередник В. Кремень.
Характеризуючи стан дослщження проблем освгтньо! политики в Укра!ш, необхщно наголосити на суттевому внеску в цю важливу справу м1жнародних оргашзацш, перш за все, Представництва ООН в Укра!ш, М1жнародного фонду «В1дродження», Свгтового банку, Американсько! Ради в Укра!ш з м1жнародно! освии та шших. Показовим, наприклад, у цьому план стало здшснення у 2001—2003 рр. м1жнародного проекту «1нноващя та оновлення освии для покращення добробуту та зниження р1вня бщносп», метою якого було всеб1чне сприяння Урядов1 Укра!ни у формуванш нащонально! освгтньо! пол1тики. Робота здшснювалась у двох напрямках: 1). Аналгтична шдтримка розробки проекту Нащонально! доктрини розвитку осв1ти у XXI столгт; 2). Залучення осв1тянського загалу та громадсько! думки до процесу формування освгтньо! политики в Украш. Проект здшснювався за шдтримки Програми розвитку ООН, М1жнародного фонду «В1дродження», Свгтового Банку, 1нституту освгтньо! политики (Будапешт) та шших донорських оргашзацш.
Задум був масштабний, зусиль та кошт1в витрачено чимало. Результати — неоднозначно Але це предмет окремо! розмови. Для нас важливо зазначити, що нарешт1 проблеми осв1тньо! пол1тики стали об'ектом ц1леспрямовано! науково! та громадсько! експертизи 1з залученням авторитетних заруб1жних фах1вц1в (С1ЛА, Словен1я, Польща, Чех1я, Угорщина, Македон1я та шш1). Як за зм1стом, так 1 за орган1зац1йним форматом проект спрямовував роботу члешв експертних груп, до яких входили управлшщ, науковц1, осв1тяни, таким чином, щоб вона максимально сприяла зближенню позиц1й заруб1жних 1 в1тчизняних учасник1в. Критер1ем якост1 шдсумкових матер1ал1в були загальноприйнят1 м1жнародн1 стандарти осв1ти, брались до уваги та враховувались 1снуюч1 в експертному середовищ1 позицИ, концепцИ та п1дходи до визначення поняття «освгтня пол1тика». Важливе значення у зв'язку 1з цим мали презентацп, як1 проводились, зокрема, професором Т. Т1мором (С1ЛА), з анал1зу пол1тики — дисципл1ни, поширено! в розвинутих кра!нах та маловщо-мо! на той час для осв1тянського загалу в Укра!н1.
Не настшьки масштабним, але не менш важливим з погляду задоволення попиту на експертну ощнку стану справ в освт, був зд1йснюваний у квига-вересн1 2000 р. за шдтримки Посольства Корол1вства Н1дерланд1в в Укра!ш М1жнародним центром перспективних дослщжень проект «Трансформац1я укра!нсько! осв1ти в контексл европейсько! 1нтеграцИ». У 1998 1 1999 роках МЦПД проводив сер1ю семшар1в з обговорень стратегш реформування осв1-ти Укра!ни. Одним 1з важливих результат1в цих обговорень стала розробка програми розвитку осв1ти мкта Львова як складово! загальнодержавно! осв1тньо! пол1тики [25].
Сл1д зазначити, що своею спрямовашстю та зм1стом роботи згадуван1 та 1нш1 под1бш проекти закладали принципово нов1 св1тоглядш ор1ентири у складн1й справ1 реформування осв1ти. Нова ф1лософ1я осв1ти потребувала в1дпов1дних соц1альних, пол1тичних механ1зм1в !х вт1лення в життя. На думку автор1в одного 1з п1дсумкових докуменлв проекту ПРООН «1нновац1я та оновлення освии для покращення добробуту та зниження р1вня б1дност1», «Укра!на стала демократичною, а це означае, що штереси вс1х груп населення стали лептимними та р1вноправними 1 держава в особ1 представ-
ниюв державних iнституцiй, хоч i дуже впливова, тiльки одна iз груп ште-ресiв. Батьки, корпорацп, бiзнес, суспiльнi об'еднання та партп, професшш союзи та педагоги, дiти, нащональш угруповання, мiжнароднi оргашзацп — вс вони мають сво! iнтереси щодо освгга i, вiдповiдно, сво! критерп оцiнки ll ефективностi та напрямюв розвитку. У суспiльствi та системi управлiння це ще змiстовно не усвщомлено, хоч положення про створення суспшьно-дер-жавно! системи управлiння зафшсоване в державних документах. Наслщ-ками демократизаци для освiти мае стати повна змша процедур вироблення политики в галузi освiти вiд закритих до публiчних, залучення носив уах груп iнтересiв до управлiння освггою як необхiднi передумови переходу не на словах, а на дш до суспшьно-державно! системи управлiння [19, 3]. Слщ пiдкреслити, що саме щ где! i було закладено в положення Нащонально! доктрини розвитку освгга у XXI столiттi. Минуло достатньо часу з моменту ll прийняття, щоб уже можна було робити певш висновки про хгд реалГзаци на практищ вiдповiдних положень зазначеного документу.
Напрям? Дисциплша? Наука?
У процесi зростання кiлькостi робГт вiдбувався процес прирощення знань про освггаю полiтику, окреслювались межi охоплювано! ними реаль-ностi i, вщповщно, визначався предмет дослiджень, його щентифшащя та класифiкацiя. Повнiстю обгрунтований висновок про те, що: «по-перше, у сощально-фшософськш, полiтологiчнiй та соцiологiчнiй лiтературi закла-денi основи загальнометодологiчних засад дослщження освГтньо! полiтики; по-друге, у вГтчизняному суспiльствознавствi в попередньому десятирiччi визначились новi напрямки дослiдження полиичних вимiрiв освГтньо! системи, вiдбуваеться процес активно! штеграци рiзних наук, все рельефш-ше визначаеться окремий напрям та наукова дисциплша — аналiз освггаьо! полiтики; по-трете, неухильно зростае державний та громадський запит на зазначену дисциплшу, !! шструментальну та практичну цшшсть у визначеннi цшей освГтньо! полiтики, стратегiчному плануваннi» [4, 3].
Серед наук, представники яких звертаються до проблематики освггаьо! полиики, слщ назвати, перш за все, сощальну та полггачну фшософш, поль тичну науку, аналiз державно! полиики. Спробу соцiально-фiлософського аналiзу найбiльш повно репрезентуе дисертащя В. Гальпершо!. Заслуговуе на увагу, перш за все, намагання дослщнищ сформулювати узагальнюючу, побудовану на мiждисциплiнарному дослiдженнi, концепцiю освГтньо! полГтики. !! змкт визначають сощошторичний та сощокультурний тдходи в системному, конструктивному поеднаннг Це дозволило дослщжувати освггаю полГтику в !! особислсному, суспшьному та культурному вимГрах, у вщповщному сощальному просторГ та кторичному часг дало можливГсть застосувати способи, процедури та методи сощально! фшософи, соцюлоги та шших наук.
Безумовний позитив роботи становить обгрунтування особливостей штерпретаци освГтньо! полГтики в контекст рГзних наук — сощально!, полГтично! фшософи та политично! науки (як «politics») з одного боку, та
«аналiзy освиньо1 политики» (як «policy»), — з шшого. Бачення освиньо1 пoлiтики як «politics» спираеться на визначення ll як сфери «взаемовщносин piзних coцiальних груп та iндивiдiв у межах використання шститупв пyблiч-но1 влади задля pеалiзацп сво1х cycпiльнo значущих штереав i потреб» [24, 66]. Полиика (politics) — це «пoлiтичнi змагання — мiж верствами, групами штереав, паpтiями тощо» [21, 63].
В. Гальперша, спираючись на здобутки сво1х пoпеpедникiв, обгрунтовуе тезу про те, що характер взаемoвiднocин мiж полиикою i ocвiтoю, як функ-щональними пiдcиcтемами cycпiльcтва, визначаеться в кшцевому пiдcyмкy вciма тими явищами, що уособлюються поняттям «coцiальнi iнтеpеcи» та «влада». У цьому кoнтекcтi мають розглядатись, вiдпoвiднo, i питання освгти у cфеpi пoлiтики — 1х статус, ставлення до них piзних coцiальних сил, конку-pенцiя, боротьба мiж ними за poзпoдiл i контроль за вiдпoвiдними ресурсами (матеpiальними, iнтелектyальним тощо), роль держави та громадянського суспшьства, характер та напрями 1х впливу на ocвiтнi процеси тощо. Освггая пoлiтика — «це поле взаемовщносин piзних coцiальних груп, шдивдав щодо використання владних шституцш задля pеалiзацil сво1х iнтеpеciв i потреб в oднiй iз найважливших сфер cycпiльнoгo буття — освт» [4, 8].
Наявнi дocлiдження сощально-полиичних аcпектiв освггаьо1 пoлiтики не оминають одне iз ключових питань — роль держави, функци влади. «У зpiзi освиньо1 пoлiтики, зазначае В. Журавський, завжди е вертикалью вщносини влади: е ri, якi керують, i тi, якими керують, якими б умовними не були щ вщносини» [9,15]. Пoлiтична влада i держава — поняття неpoздiльнi. В шнуючих дocлiдженнях, через багатoаcпектнicть, складшсть феномену «державна ocвiтня пoлiтика», не кнуе ll загальноприйнятого визначення. У cпpoбi сформулювати його неoбхiдними елементами стають посилання, перш за все, на джерело походження полиики. Вживаються термши: «офь цiйна ocвiтня полиика», «oфiцiйна пoлiтична лiнiя держави», «державний курс» тощо. «Державна ocвiтня полиика — це цiлеcпpямoваний, вiднocнo стабшьний oфiцiйний курс уряду, спрямований на забезпечення функщону-вання системи освии» [4, 9]. Схоже визначення формулюе В. Журавський, на думку якого «державна освиня полиика е системою дш щодо pеалiзацil в суспшьсга затверджено1 органами державно1 влади i схвалено1 громадською думкою концепци освии» [9, 11].
Наведенi визначення не претендують на те, щоб розглядати 1х як тoтoжнi явища, що характеризуються поняттям «державна освиня полиика» й «ocвiтня пoлiтика cycпiльcтва». Це, очевидно, сшввщношення частини i цшого. Зазначений пiдхiд базуеться на бшьш широкому poзyмiннi пoлiтики як виключно дiяльнocтi людей щодо влади та владних вщносин. Усе бiльше укра1нських дocлiдникiв пoдiляють тезу, за якою полиика притаманна yciм формам людсько! дiяльнocтi. Вона стосуеться напpямiв суспшьного життя, де виявляеться активнicть складових стосовно до цшого та свободи вибору [1, 85]. У зв'язку iз цим невипадково в останнш час у втизняному cycпiльcтвoзнавcтвi обгрунтовуеться мoжливicть штерпретаци освиньо1 пoлiтики суспшьства у виглядi цiлoгo ряду окремих политик, спрямованих на виpiшення тих чи шших проблем, чи розвиток компоненлв системи ocвiти.
У такий спосИб долаються обмеженостИ пануючих до останнього часу одномИрних тдходИв, коли держава розглядаеться як единий суб'ект (актор) освггаьо! полИтики. Наприклад, Ю. Терещенко пише: «У першому набли-женому планИ поняття «освИтня полИтика» може бути потлумачене як цшеспрямована дИяльшсть держави в руслИ реалИзаци громадянського права на освпу» [23, 6]. Як випливае зИ змИсту статтИ, «саме дИяльнИсть держави у сферИ освИти уособлюе «освГтню полИтику Укра!ни». Схоже тлумачення зазначеного феномену надае К. Корсак, який розглядае «нащональну освИт-ню политику» в широкому розумшш як сукупшсть прюритетав i цшей, якИ формулюе уряд чи шший вищий орган для здшснення заходИв щодо удоско-налення i розвитку системи освити чи !! елементИв» [12, 112].
Отже, зпдно Из зазначеними визначеннями, !х автори розглядають «державну освИтню полИтику», «нацюнальну освИтню полИтику», «освИтню полИтику Укра!ни», «освитню полИтику суспшьства» як однопорядковИ явища. Але чи достатньо шдстав для цих тлумачень? Безумовно, на що ми вже звертали увагу, немае якихось серйозних аргументав у спробах заперечувати ключову, а ИнодИ й вирИшальну, роль державно! освИтньо! полИтики в сус-пшьствг Як слушно зазначае Ю. Терещенко, «политико-правова ИдеологИя держави, смисловим концентратом яко! е Конституция, ця, так би мовити, свИтська бИблИя, претендуе на те, щоб визначати стратепю «суспшьно! ди, включаючи освИтянську» [22, 12].
Але залишаються питання, на якИ життя вимагае вИд науки, якщо говорити про нашу молоду державу, адекватних вИдповИдей i пояснень. Насамперед, чи сшвпадають штереси держави i громадянського суспшьства, що неухильно формуеться, стосовно стратеги i тактики розвитку освити? Практика свИдчить, що, м'яко кажучи, далеко не завжди. I якщо ш, то чому? Ось питання, яке мае заслуговувати на увагу з боку дослИдникИв освггаьо! политики.
I ще один момент. Чи однопорядковИ у трИадИ суспшьство-нащя-держава зазначенИ поняття? 1ншими словами, чи сшвпадають на практищ суспшьш, нацюнальш, державш штереси в освггаш полИтищ? Чи завжди державна освиня политика е «национальною освггаьою политикою» за формою i змютом? Наприклад, в Украшг Чи не шдмшяеться подекуди нацюнальний Интерес державним, а державний бюрократичним, а останнш видаеться за суспшьний? I в результата, чи не позначаеться це на «реалИзаци громадянського права на освпу?» На наш погляд, це питання, якИ потребують вИдповщ у першу чергу.
Традицшне розумшня впливу полИтики виключно як владного Инструменту заявляе про себе в багатьох нацюнальних наукових спшьнотах. «Цей тдхИд, — зазначають Ф. Раймерз та Н. Мак-Пнн, — передбачае мехашчну модель освггаьо! системи. Група людей плануе i впроваджуе политику, вико-ристовуючи адмшстративний мехашзм, який може приймати накази керИв-ництва й перетворювати !х у змшеш умови навчання» [18, 49].
Причини Иснування подИбних тдходИв у кожнш кра!ш, очевидно, мають сво! особливостг В укра!нському суспшьствознавста, зокрема полИтичнш науцИ, феномен Public Policy («державна полИтика») вИдноситься до малодо-слИджених проблем. «До того ж, — як зазначае С. Рябов, — Public Policy розу-
мiють як таку, що спрямована згори донизу — вщ урядових структур до насе-лення . Таке poзyмiння заперечуе участь громадян i громад у пyблiчнoмy жит-тi, мoжливicть впливати на формування суспшьного порядку денного, щею i практику представництва, рацюнального вибору, вiдпoвiдальнocтi урядов-цiв тощо. Головними цшями здiйcнення Public Policy називають pеалiзацiю положень конституцп та закошв, не poзyмiючи того, що головним тут мае бути розв'язання проблем i задоволення iнтеpеciв людей, а конститущя i закони — лише засоби для цього. Збершаеться тоталитарна тpадицiя визна-чати уряд единим у суспшьсга, який уповноважений визначати суспшьш потреби й способи 1х задоволення. Проблема — як сформувати вгору спря-мовану Public Policy?» [21, 27].
Поряд iз сощальною фiлocoфiею проблеми осви,ньо1 полиики не можуть не бути предметом фшософп ocвiти та фшософп полиики. Задамося у зв'яз-ку iз цим наступним питанням. Чи е у фшософп освгти, а якщо е, то який, шдхщ до штерпретаци освлньо1 пoлiтики? Аналoгiчне питання доречне i стосовно фшософп полиики. Або icнyе дещо синтетичне — а саме: фшосо-фiя освггаьо! пoлiтики?
Слiд зауважити, що пoдiбнi питання виникали i виникають тод^ коли намагаються знайти вiдпoвiдь на питання — що поеднуе «фшософш i поль тику», «фiлocoфiю i ocвiтy». Пiд час oднiеl iз диcкyciй iз цього приводу за «круглим столом» в жypналi «Вопросы философии» один iз його учаснимв запропонував дотепний рецепт вибудовування нового дискурсу. Поеднуеш концепт «фiлocoфiя» з таким coбi артефактом. У результат з'являеться «фiлocoфiя cпальнi», «фiлocoфiя кухш», «фiлocoфiя пoлiтики», фiлocoфiя пива», «фiлocoфiя квасу» i т. д. i т.п. «Переконаний, — зауважив Д. Фельдман, професор МДУ, — що не тшьки фiлocoфiя пoлiтики, але й кожна iз цих фшософш не тшьки може бути викладена в декшькох ваpiантах, але й будь-який iз них знайде сво!х пpихильникiв та пocлiдoвникiв, буде користуватись попитом i, як наслщок, обговорюватись та «продаватися» на ринку штелек-туального споживання» [17, 6].
Щкаво, що цей пасаж деям колеги pociйcькoгo пoлiтoлoга сприйняли цшком серйозно. Професор МД1МВ Т. Алексеева, стверджуючи, що «особисте — це теж полггачне», вважае, що «в сучаснш пoлiтичнiй фшософп е мкце i для фiлocoфil кухш, i для фiлocoфil cпальнi» [17, 15]. Знайшлось мicце у фшософп i для ocвiти. А як поеднати фшософш не просто з полиикою, а саме з освггаьою политикою? Слiд тiльки вiтати спробу Ю. Терещенка, який запропонував свш ваpiант, чи не перший в своему род^ вiдпoвiдi на питання: якою бути фшософп полиики у cфеpi ocвiти в Укpаlнi.
Зрозумшо, що формат пyблiкацil не дозволив автopoвi вiдпoвicти на вci поставлеш питання. Здаеться, що у статл бiльш переконливо виглядають сю-жети, яю розкривають роль фiлocoфil освли у пpoектyваннi «на площину державотворення наукового шзнання ocвiти як потужного важеля бажаних для сощуму змш...» [23]. Цей погляд пoвнicтю корелюеться iз вже усталеною в украшському cycпiльcтвoзнавcтвi тезою, за якою «фiлocoфiя ocвiти в Укра-lнi прагне висвгтлити не тiльки фyндаментальнi педагопчш iдеl, ефективнi
в системi освiти, а й зв'язок цих щей iз конкретними потребами та штересами держави i громадянського суспшьства. Оскiльки фiлософiя освiти сво1м предметом мае усвiдомлення нацiонального штересу у сферi освiти i шляхiв його реалiзацп в контекстi системи загальних процесiв розвитку кра1ни — економiчного, полiтичного, соцiального, духовного, морального i т. д., остiльки вона розглядае конкретш завдання реаизацп цих штереав» [ 16,45].
Визначенi фiлософiею освiти завдання — це дорожна карта для полгти-кiв, полггичних iнституцiй, уповноважених на використання, — як зазначае Ю. Терещенко, — «правових регулятивiв, адмiнiстративно-державного ресурсу» у процесi безпосереднього «перетворення освгга на рухому та потуж-ну силу розвитку суспшьства, могутнш засiб дистанцiювання кра1ни вiд минулого до прийдешнього» [23].
Лише згаданий у статп, можливо, за браком мкця, «адмiнiстративний ресурс», «правовi регулятиви», принципи 1х функцiонування — це, вже, власне, предмет шшо! науки — фшософп полiтики. Саме вона вшповшае на питання: в якому полиичному просторi i полiтичному часi людина полиич-на реалiзуе свою потребу в освт, ведучи при цьому пошук нових шляхiв дослiдження «процесу самооргашзаци складних, нелiнiйних, стохастичних процесiв посткласичного свiту полiтики». Нинi, зокрема, стверджуються двi новi посткласичнi парадигми фшософп полиики: синергетика та герменевтика. «Синергетичний пiдхiд робить головний акцент на проблемах самооргашзаци полiтичних процесiв в iнформацiйному суспшьсга, а полiтична герменевтика — на питаннях штерпретаци полiтичних цiнностей та тради-цiй у глобальному дiалозi сучасних цивiлiзацiй» [3, 11]. До реч^ синергетичний пiдхiд активно заявляе про себе i в сучаснш фшософп освiти.
Процес взаемодп фшософп освiти та фшософп полиики у дослiдженнi освггаьо1 полiтики можна схематично зобразити так:
Сощальна фмософп!
Заштрихована сфера, на наш погляд, репрезентуе мiждисциплiнарне дослiдницьке поле шд назвою «освiтня полiтика». Його межi можуть зсуватись у бiк того чи шшого кола. У кожному конкретному випадку це залежить вш того, шд яким кутом зору здшснюеться дослiдження, яка мета стоиъ перед ним. Даеться взнаки i те, яку конкретну науку репрезентуе той чи шший дослiдник. Якщо фiлософiя освiти у сво1х узагальнюючих рефлексiях спираеться на потенцiал, перш за все, культурологи, педагопки,
педагопки сощал1заци, економши осв1ти тощо, то фшософ1я пол1тики — перш за все, на пол1тичну науку. Отже, дослщження феномену осв1тньо! пол1тики не може не бути шакше як м1ждисциплшарним за своею суттю напрямом в сусшльствознавсга.
Мае мкце також погляд, репрезентований 1 послщовно обстоюваний росшським вченим Б. Гершунським, за яким кнуе нагальна потреба в окре-мш наущ — «освгтнш политологи» — «наущ про пол1тику в сфер1 освгти, яко! ще фактично немае 1 яку ще треба буде створювати» [6,79]. Вчений виходить при цьому 1з можливост роздшу «загально! (?), що розум1еться як штегративна, политологи на галузев1, спещальш (?) полгтолопчш дисцип-лши. Цшком правом1рно, — на думку Б. Гершунського, — таким чином, говорити «про политику в наущ, в культур^ в охорош здоров'я 1 т.п. Природ-но, що в цьому ланцюгу перебувае 1 политика у сфер1 освгти». Ця галузь науки асимшюе «в соб1 як внутр1шш законом1рносл та специф1чш особливост осв1тньо! д1яльносл, так 1 м1ждисциплшарш знання про управлшня щею д1яльшстю в уск його взаемопов'язаних аспектах» [7, 204].
Спроба згаданого автора обгрунтувати можливкть кнування «галузевих, спещальних наук» у межах политично! науки, виглядають, на наш погляд, досить штучними. Не вдаючись до бшьш грунтовно! розмови 1з цього приводу, лише зауважимо, що актуальшсть та нагальшсть розв'язання саме освь тянських проблем не може бути визначальною для обгрунтування надання певному напряму досиджень у пол1тичнш наущ статусу «освгтньо! пол1то-логп». Адже аж шяк не менш актуальною та суспшьно значущою виглядае згадувана Б. Гершунським политика в наущ, в культур^ в охорош здоров'я. До реч1, пор1вняльш дослщження пол1тики в галуз1 охорони здоров'я активно розробляються за кордоном у межах предметного поля полгтично! науки 1 !х виконавщ не претендують на те, щоб репрезентувати ще одну «галузеву пол1толопю».
Аналiз осв^ньоТ полiтики
Один 1з аргумент, що наводить Б. Гершунський на користь необхщносл створення «освгтньо! политологи», — надання !й в1дпов1дно! «технолопчносп», !! завдання — «давати рекомендаци, що можуть бути використаш у реальнш практищ розробки полгтичних доктрин у сфер1 освгти, а також у процес обгрунтування стратегш розвитку р1зномаштних освгтшх систем» [7, 206].
У лггератур1 цшком переконливо доводиться, що для вир1шення цих практичних завдань у сфер1 освгтньо! пол1тики немае особливо! потреби вигадувати щось принципово нове. Щ проблеми, починаючи 1з кшця 60-х роив, вир1шуються в рамках достатньо виокремлено! навчально! дисципль ни та сфери професшно! д1яльносл 1з в1дпов1дною науково-методолопчною базою для дослщження, що отримала назву «анал1з политики», бшя витомв якого стоять зах1дш суспшьствознавщ [9, 103—104]. В Укра!ш «анал1з поль тики» як окрема галузь науки досить активно розвиваеться протягом остан-шх десяти рок1в. Одна 1з причин цього процесу — практичш потреби державно! пол1тики та управлшня. Тому не випадково, що теоретичш та
практичш аспекти «аналИзу полИтики» розробляються в Украшськш Академп державного управлИння при Президентов! Укра!ни, !! регюнальних шдроз-дИлах, зокрема у Дншропетровську, ОдесИ, деяких наукових установах АПН Укра!ни. У вищих навчальних закладах ця наукова дисциплша, наскИльки нам вИдомо, фактично не заявляе про себе. У зв'язку Из цим хотшося б поба-чити на сторшках нашого журналу розмИрковування з приводу стану та перспектив аналИзу освИтньо! полИтики у вузах, перш за все, педагопчних. Зокрема, чи викладаються в них вИдповИднИ курси?
Недостатня увага до освИтшх аспектИв аналИзу полИтики, легковажне ставлення до вже зробленого у захИдному суспшьствознавсга, одна Из причин того, що плутанина у розумшш поняття «политика» в термИнах «politics» та «роису» мае свое продовження у бшьш серйозних методологИчних непо-розумшнях. Наприклад, коли «освИтня полИтика» розглядаеться як «метод», який «працюе, i працюе непогано» [12, 112]. Маються на увазИ реформа-торськИ зусилля урядИв розвинутих кра!н у сферИ освИти в останнИ 20 рокИв.
К. Корсак цИлком слушно звертае увагу на те, що «розчарування у мож-ливостях й ефективносл лшшного та Инших варИантИв планування» призвело до того, що керИвнИ органи розвинутих кра!н у проведет реформ змушеш бИли «вИддати перевагу освггаш полИтищ», яка стала «визначальним елемен-том реформ» [12, 112]. 1з пропонованого твердження випливае, що за часИв домИнування планування як методу реалИзаци реформ нИбито не Иснувало освИтньо! полИтики. Навряд чи це вИдповИдае дшсностг Суспшьство, сощаль-ш Интереси, полгтичш Институти, освИта Иснували, а освИтньо! полИтики шбито i не було. Очевидно, що вона Иснувала i ключовим !! елементом («методом») виступало саме «лшшне планування», що було прерогативою виключно державних оргашв. Це так званий «традицшний» погляд на освИтню политику, на особливосл якого ми вже звертали увагу. Його рецидиви проявля-ються i зараз. 1з змИнами в суспшьста (ускладнення сощально! структури, плюралИзащя ИнтересИв, виклики шформацшного сустльства тощо) виникае потреба у змшах i в освИтнИй полИтищ, зокрема у методах !! проведення. «1сторично планування, — зазначають Ф. Реймерз та Н. Мак-Гшн, — асо-цшвалося Из вказИвками для ди, якИ не брали до уваги особливостИ оточення й час та рИдко спрацьовували. Тепер перевагу надають полтичному анал1зов1, який лшше реагуе на зовшшш чинники й не натрапляе на такИ труднощИ, як свого часу загальне планування 1960—1970-х роив» [18, 42]. При цьому важливо зауважити, що i планування, i полГтичний аналИз розглядаються як такИ, що «мають однакове Интелектуальне шдгрунтя й гносеолопю» [18, 42].
Отже, планування, прогнозування та аналИз — взаемопов'язаш елементи (методи, способи) аналИзу освИтньо! полИтики. «АналИз полИтики, — зазначае професор ушверситепв КалИфорни в БерклИ та РИверсайдИ Т. ТИмор, — це метод розв'язання стратепчних проблем у системний спосИб» [19,1]. Плану-вання, прогнозування можуть бути короткостроковими, середньостроко-вими та стратепчними. Вони спираються на аналИз (дослИдження), мета якого — «виявити проблеми й визначити шляхи !хнього ефективного вирИ-шення» [18, 16].
Аналiз пoлiтики — ушверсальне знання, спрямоване на розв'язання конкретно! проблеми у будь-якш cфеpi cycпiльнoгo життя. Може бути еко-нoмiчна, coцiальна, культурна тощо полиика (policy) як система дiй, спрямованих на досягнення мети i завдань певних оргашзацш (оргашзацп), iнcтитyцiй — вщ державних opганiв до навчальних установ. «Освиня поль тика — цш освгшьо! системи й ди, cпpямoванi на кне досягнення» [19, 42].
Звертаючись до цього визначення освгшьо! пoлiтики як типового, хотшося б звернути увагу на його, cкажiмo так, нейтpальнo-iнcтpyментальний характер. Цш cyб'ектiв освиньо! пoлiтики, в тому чи^ i держави, ll цен-тральних та pегioнальних opганiв, визначаються в результат здiйcненoгo аналiзy (дослщження), а не a priori. «Аналггак пoлiтики в пpинципi утримуеть-ся вщ будь-яких суджень з цього приводу» [26, 16]. Це стосуеться i заcoбiв pеалiзацil запланованих дш, дiапазoн яких обмежуеться хiба що уявою розробнимв освгшьо! пoлiтики, !х можливостями. Мета освгшьо! пoлiтики розглядаеться як фyнкцiя, а не як щеолопчно, цiннicнo визначений результат.
Що ж стосуеться практично уйх шнуючих визначень освгшьо! пoлiтики у втчизнянш лiтеpатypi, то ll мета заздалепдь уже вiдoма — «розвиток освгш». Цим самим за рамками дослщження пoлiтики (policy) залишаеться процес вибору, перед яким постають i здшснюють ll суб'екти мiж «action and inaction* ^я чи бездiяльнicть), тобто «наявними альтернативами» (також дiя як полгшка) [24, 65]. Якщо звернутись до втчизняних дocлiджень, то досить часто вони виконаш нiбитo за вже здавалося забутою типовою для ра-дянських чаав схемою виконання шторико-партшних дocлiджень: «^яль-нicть КПРС з розвитку...» далi в залежност вiд сфери iнтеpеcy науковця. У сучасних роботах замкть КПРС (КПУ) з'явилась «держава» («украшська держава»), вщповщш деpжавнi органи. У наукових виданнях, не говорячи вже про публщистику, все ще як загальновживаш зус^чаються вислови, коли йдеться про державу, на зразок «турбота», «пiклyвання» i таке iнше. Тому не дивно, що переважна бшьшкть пyблiкацiй, присвячених освтнш пoлiтицi, дoci не позбулась вад, характерних для полгшчно! науки Украши взагалi. ll cамooцiнка досить критична i жорстка. Наприклад, С. Рябов кон-статуе, що полтична наука «доа не стала тут аш джерелом дocтoвipнoгo пояснення того, що вщбуваеться в cycпiльcтвi, аш чинником формування cycпiльнoгo порядку денного для удосконалення життя людей i громад, аш джерелом фахoвol експертизи i прогнозування pезyльтатiв державотворчих шщатив. Роль украшських наyкoвцiв у виршенш питань деpжавнol пoлi-тики переважно реактивна, а не проективна. Вони, радше, завзято беруться описувати й описують те, що вже стало предметом директивних ршень влади, ашж критикувати !х з пoзицiй науки чи пропонувати нoвi piшення. Науковщ залишаються coцiальнo пасивними як в теоретичних диcкyciях, так i в практичному вимipi» [21, 64].
1снування cпiльних проблем, що стоять перед аналiзoм пoлiтики i полтично! наукою, аж шяк не означае !х iдентичнocтi. А саме цей момент найчаслше iгнopyетьcя в дocлiдженнях освгшьо! пoлiтики, хоча украшськи-ми вченими (О. Валевський, О. Кшевич, В. Тертичка та шш^ вже достатньо
зроблено для обгрунтування статусу аналiзу политики як науки та одного iз 11 напрямiв — аналiзу освлньо! полiтики (В. Гальперiна, О. Дем'янчук та шш^». Полiтична наука — це дослiдження «само1» полiтики, аналiз поль тики — «для полиики» [8, 16].
Полiтична наука й анатаз полiтики уособлюють два рiзнi за висловом росш-ського политолога Г. Марченка, — вимiри полиики — «академiчний» та «практичний». 1х особливостi, найого погляд, виглядають таким чином [15,18]:
Таблиця 1.
Академiчний Прагматичний
Макрополiтика Мiкрополiтика
Iндиферентнiсть до конкретних штереав 1дентифшащя iз чiтко визначеним iнтересом
Рiзноманiтнiсть пiдходiв Ввдносна однозначнiсть пiдходу
Вiдсутнiсть або наявне виявлення замовника Наявнiсть клiента як центра полиично! дп
Описовшть без очевидних порад та рекомендацш з приводу використан-ня шформацп, вiдповiдь на питання: «Що це?» Вiдповiдi на питання: «Як розумгти те, що вщбуваеться?» та «Як це змшити?»
Стиль аналiзу — переважання фор-мально1 та дiалектичноl логiк Стиль аналiзу — поеднання лопки та образностi
Схоже бачення проблеми спостер^аеться й у влчизнянш наущ. Наприклад, О. Валевський специфшу полиично1 науки та аналiзу полiтики зображуе таким чином [2, 61]: Таблиця 2.
Основнi розходження мiж полiтологieю та аналiзом полггики
Параметри Полiтична наука Аналiз пол^ики
Предмет Дослiдження загальних причин виникнення закономiр-ностей розвитку полгтичних явищ Дослiдження конкретно1 («шдивщуально1») проблеми
Метод Загальногуманiтарна Конкретш iнструментальнi
методологiя процедури
Дослiдницька Вiдповiднiсть прийнятим Реалiзацiя iнтересiв
установка нормам науки «замовника»
Функщя Розумшня полiтичних явищ Вироблення оптимального розв'язання проблеми
Результат Нове знання Оптимальна дiя
Зpoзyмiлo, що обшмаючи власний статус прикладно! суспшьно-науково! дисциплши, аналiз пoлiтики, вiдпoвiднo, й аналiз освлньо! пoлiтики, не може виконувати сво! функци, не спираючись безпосередньо на полличну науку, метoдoлoгiчний фундамент яко!, у свою чергу, складають coцiальна фiлocoфiя, фiлocoфiя пoлiтики, фiлocoфiя ocвiти. Наголошуючи на питаннi — «як?», аналiз пoлiтики аж шяк не може iгнopyвати питання — «чо-му?» «Ми не можемо зрозумгга, що повинна робити (або не робити) влада, як наголошуеться в «аналггачнш» лiтеpатypi, поки ми не знаемо, що вона може чи не може робити, що е предметом «дослщницько! лггератури» [8,18].
Предмет аналiзy освггаьо! пoлiтики — поллика (policy), що уособлюе пошук «шляхiв оптимально! pеалiзацil iнтеpеciв суб'еклв поллично! Ail» [2, 62—63] у cфеpi ocвiти — державних оргашв, iнcтитyцiй громадянського су-cпiльcтва. Предмет пoлiтичнoгo аналiзy — це поллика «як об'ективна реаль-нicть, як пеpелiк фактiв» [18, 46] (politics), що впливають на поллику (policy) piзних суб'еклв освггаьо! системи. Пoлiтика (politics) — це об'ект уваги представнимв поллично! науки (макpoпoлiтика). Пoлiтика (policy) — сфера професшного iнтеpеcy пpедcтавникiв аналiзy пoлiтики. Отже, пoлiтичний аналiз i аналiз пoлiтики — це взаемопов'язаш, але нетoтoжнi поняття. Цей момент, як зазначае В. Тертичка, подекуди шноруеться коли проявляеться «нерозумшня вщмшност мiж поняттями полтичний аналтик i аналтик полтики» [24, 157].
У контекст вищесказаного цiлкoм коректним i зpoзyмiлим виглядае висновок Ф. Раймерза та Н. Мак-Гшна, що «часто аналiз пoлiтики не перед-бачае полличного аналiзy» [18]. Цiлкoм можливо, що в деяких випадках дшсно достатньо, cкажiмo, екoнoмiчнoгo, фiнанcoвoгo аналiзy для визна-чення освггаьо! поллики (policy) як програми дiй певного суб'екта без поль тичного аналiзy «об'ективно! pеальнocтi» (politics) — полггачного середо-вища (iнcтитyцiй, iдей, полггачно! культури).
У пpoцеci формування та pеалiзацil освлньо! пoлiтики (policy) важливу роль ввдграють експерти (аналiтики поллики), якi виступають cвoеpiдними посередниками мiж дocлiдженням i практикою. «Завдання експерта — перетворити наyкoвi здобутки на полличш рекомендаци, але перетворення поради в ршення залишаеться кoмпетенцiею того, хто ухвалюе ршення» [18, 99]. Практика розвинутих кра!н, зокрема, США, Швеци, Фшляндп та iнших, свщчить, що дocлiдники часто виконують функци кеpiвникiв i твор-цiв поллики, а твopцi пoлiтики беруть участь в освгтшх дocлiдженнях.
В Украш процес формування експертного середовища мае сво! особли-вocтi. Почався вш на початку 90-х poкiв фактично з нуля. I починали його суспшьствознавщ, як як вченi сформувались у лош радянсько! науки, зокрема «ютори КПРС» та «наукового комушзму». Оcoбливocтi позицюну-вання «незалежного, — на думку самих його учаснимв, — вщ посткомушс-тично! влади» iнтелектyальнoгo руху досить переконливо розкрито на пpикладi журналу «Пoлiтична думка» та фонду «Укра!нська перспектива» у raroi Я. Кохана [13]. Ниш вщ ще! «незалежнocтi» мало що залишилось.
Чимало нишшшх експертiв iнтегрувались у владу, мiцно пов'язали з нею свою професшну долю.
Що стосуеться формування експертного середовища у сферi освггаьо! полiтики, то цей процес потребуе, на наш погляд, вщповщного аналiзу. У тому числi й на сторшках нашого журналу. Це, зокрема, дозволило б виявити кнуючий штелектуальний потенцiал, особливостi його реалiзацil у практич-нiй сферi, зокрема, i в регiонах. Наприклад, досить щкавий досвiд розробки освiтнiх проектiв, в основi яких лежить аналiз полиики, накопичено у Львовi.
Редакцiйна колепя журналу, враховуючи недостатнiй, на нашу думку, рiвень взаемодп в Укра!ш «академiчного» та «експертного» iнтелектуального середовища висловлюе готовнiсть всiляко сприяти подоланню цього недолiку, стати своерiдним об'еднуючим центром розробки як теоретичних, так i практичних питань освггаьо! полиики. Деякi, зрозумiло далеко не вс^ пропозици з цього приводу висловлено у статл.
Лiтература:
1. БердашкевичА. П. Основные принципы формирования и реализации государственной политики // Вестник Московского университета, сер. 12. Политические науки. - 2001. - №4. - С. 83-94.
2. Валевський О. МетодолоНчш засади анал!зу державно! пол!тики // Фшософська думка. - 2000. - №5. - С. 59-81.
3. Василенко И. А. Политическая философия: Учебное пособие. — М.: Гардарики, 2004. - 240 с.
4. Гстьперта В. О. Осв!тня пол!тика в трансформацшному сусшльств!: сощально-фшософський анал!з. Автореферат дисертацп на здобуття наукового ступеня кандидата фшософських наук. — К., 2003. — 17 с.
5. Гстьперта В. О. Дослвдження та анал!з освгтньо! пол!тики у в!тчизняному сусшль-ствознавств!: здобутки, проблеми, перспективи // Нова парадигма. — Альманах наукових праць. — Вип. 31. — Запор!жжя., 2003. — С. 95—107.
6. Гершунский Б. С. Философия образования для XXI века (в поисках практико-ориен-тированых образовательных концепций). — М.: Изд-во «Совершенство», 1998. — 607 с.
7. Гершунский Б. С. Философия образования дляХХ1 века: Учебное пособие для самообразования. Изд. 2-ге, переработанное и дополненное. М.: Педагогическое общество России, 2002. — 512 с.
8. Говлет Мiхсель, Рамеш Магсдеван Дослщження державно! пол!тики: цикли та шд-система пол!тики / Перекл. з англ. О. Рябова. — Льв!в: Кальвар!я, 2004. — 264 с.
9. Журавський В. С. Вища освгта, як фактор державотворення [ культури в Укра!ш. — К.: Видавничш д!м «1нЮре», 2003. — 416 с.
10. Зубрицька М. З чого починаються реформи // Дзеркало тижня. — 26.03.2005; Вища осв!та у братський бюджетнш могил! // Дзеркало тижня. — 29.10.2005
11. Касьянов Г. Пщручник «по-укра!нськи чи укра!нський шдручник: як вийти ¡з зачарованого кола? //Дзеркало тижня. — 10.09.2005
12. Корсак К. В. Осв!та, сусшльство, людина в XXI столгтп: ¡нтегрально-фшософський анал!з. — Ки!в — Н!жин, 2004. — 210 с.
13. Кохан Я. Украшсью аналiтики й наукова коректшсть. — Кшв: Смолоскип, 2001. — 200 с.
14. Krnieem О. Англо-украшський глосарш TepMiHiB i понять з аналiзу державно!' полГ-тики та економ^и. — К.: Видавництво Соломп' Павличко «Основи», 2003. — 510 с.
15. Марченко Г. Политика в академическом и практическом измерении (Теоретико-методологические основания политического консультирования) // Власть. —
2004. - №3. - С. 17-21.
16. Михальченко М. Фiлософiя осв^и i сощокультурна тeоpiя // Фiлософiя осв^и. —
2005. - №1. - С. 38-52.
17. Политическая философия в России. Настоящее и будущее // Вопросы философии. - 2002. - №4. - С. 3-30.
18. Раймерз Фернандо та Ноел Мак-Инн Компетентний дiялог: використання дослвд-жень для формування свгтово!' осв^ньо!' пол^ики. — Львiв: Л^опис, 2004. — 219 с.
19. Роль анал^ичних дослвджень у формуванш нащонально!' осв^ньо!' пол^ики. Мiжнаpодний сeмiнаp. 11—13 вересня, 2001 р. Програма шдтримки вироблення стратеги реформування осв^и. — Кшв, Украша, 2001. — 86 с.
20. Романов В., Рудик Т., Брус О. та тт. Вступ до аналiзу державно!' пол^ики: Навч. по^бник. — К: Видавництво Соломп' Павличко «Основи», 2001. — 238 с.
21. Рябов С. Г. Пол^ична наука в Укра1'ш XXI столгття: стан та перспективи розвитку. — К.: Навчально-методичний центр «Консорщум i3 удосконалення менеджмент -освгти в УкрашЬ>. — 2005. — 103 с.
22. Терещенко Ю. Фiлософiя осв^и та пошуки морально-етичного виховання // Шлях освгти. - №4. - 2002. - С. 11-15.
23. Терещенко Ю. Фшософ1я пол^ики в сферТ осв^и: якою ш бути в Укpаïнi // Освгта. — 11-18.05.2005.
24. Тертичка В. Державна пол^ика: аналiз та здшснення в Укpаïнi. — К.: Видавництво Соломп' Павличко «Основи», 2002. — 750 с.
25. Educational Change in Lviv: A Policy Paper/ — Lviv: Institute for Policy Studies, 1999/ — 48 p.
26. Kymlicka W., Grin F. Assessing the Politics of Diversity in Transition Countries // Nationbuilding, Ethnicity and Language Politics in Transition Countries. — Ed. by F. Daftary and F. Grin. - Budapest, 2003. - P. 1-29.
27. Proceedings ofthe Educational Policy Workshop, January 24—27, 2001 // Eds. Timor T, Horton R., Shablya N ., Seletska A. — Kyiv: International Renaissance Foundation. — 2001.- 374 p.
Владимир Савельев. Проблемное поле образовательной политики в Украине
В статье рассматриваются актуальные вопросы теории и практики образовательной политики в Украине. Дается анализ состояния исследования проблемы. Особое внимание уделяется методологическим проблемам, особенностям концептуального арсенала, используемого в соответствующих исследованиях, проводящихся украинскими и зарубежными учеными при поддержке Международного фонда «Возрождение»,
ПРООН в Украине и других донорских организаций. Объектом рассмотрения является «анализ образовательной политики» как отдельное направление в рамках специальной образовательной дисциплины и сферы профессиональной деятельности — «анализа политики». Предложены некоторые практические рекомендации относительно перспектив развития как «академических», так и «прагматичных» направлений исследования проблем образовательной политики.
Volodymyr Saveliev. Problem Field of Education Policy in Ukraine
The article touches upon the actual issues oftheory and practice of education policy in Ukraine. The state of the research problem is analyzed. Special attention is paid to the methodological problems, peculiarities ofthe conceptual arsenal used in the relevant research. The practical experience ofjoint educational projects conducted by the Ukrainian and foreign experts under the support of IRF, UNDP in Ukraine and other donor organizations is examined. The study object is «Education Policy Analysis* as a special research direction in the framework of educational discipline and sphere of professional activity — «Ропсу Analysis*. Some practical recommendations as for the developmental perspectives of «academic», so as «pragmatic», directions of education policy research are suggested.
