CC BY
66УДК 82.09:81 "42
Володарська М. В.,
астрант кафедри зарубiжноT л^ератури 1нституту фтологп КиТвського нацiонального унiверситету
iменi Тараса Шевченка
Проблема концепту в системi художньо! лiтератури (огляд наукових джерел)
Поняття «концепт», яке останнiм часом активно входить у науковий дискурс, стае прюритетним i в термшолопчному апаратi гуманiтарних дисциплiн. Водночас надзвичайно широкий спектр штерпретацш концепту змушуе деяких науковцiв (Л. Грузберг, Е. Юрков та ш.) висловлювати сумыви щодо можливостi адекватного обфунтування дослщжуваного явища [15].
Вагомою залишаеться також проблема функцiонування концепту в царин художнього твору. ДисертацiT, спрямован на тлумачення поняття «концепт» саме в галузi лiтературознавства, становлять порiвняно незначний вiдсоток вiд загальноТ кшькосп дисертацiй на концептуальну тематику. Ще менше робiт, присвячених аналiзу концетчв у художнiй прозi (порiвняно iз поезiею). Тому систематизацiя наукових пiдходiв до лiтературного / художнього концепту е досить актуальною i становитиме мету ^еТ роботи.
Художнiй концепт - термш, який наприкiнцi XX стол^тя породив численнi дискусiT, вперше був запропонований С. Аскольдовим у 1928 роцк Теоретичнi розвiдки В. Зусмана [6; 7], О. БеспаловоТ [3], Н. БолотновоТ [4], I. ТарасовоТ [21], В. НiконовоT [13; 14] та шших сучасних концептолопв значною мiрою завдячують iдеям, що висловлювались у статтi «Концепт i Слово», однак тривалий перiод не мали подальшого розвитку.
Художнiй концепт як провщна одиниця авторськоТ свщомосп, як «вщдзеркалення складного процесу штерпретацп свiту поетом або прозаТком» [14, с.217] набувае у С. Аскольдова особливого значення порiвняно iз концептом тзнавальним.
Вiдмiннiсть мiж двома типами проходить не лише лМею «загальнечндивщуальне», - дослiдник постiйно пiдкреслюе схематизм, рацюнальну природу концептiв науки. Водночас iррацiональнiсть, символiчнiсть, чуттевiсть, образнiсть е характерними рисами художнього концепту, який при цьому «не дорiвнюе образу, а якщо i мютить його, то випадково та частково.
Але вш, безумовно, тяжie насамперед до потенцшних образiв i також спрямований на них, як i тзнавальний концепт спрямований на конкретнi уявлення, котрi пiдпадають пiд його лопчний родовий обсяг» [1, с.275]. Висновок про складну комбiнаторну природу художнього концепту та рухомiсть кордоыв мiж образними i понятiйними елементами його структури е, за спостереженням В. Зусмана, одним iз безперечних вщкритпв С. Аскольдова [7]. 1нше досягнення науковця полягае у постулюванн непередбачуваностi сконденсованих у художньому концепт можливостей, адже те, що концепти позначають, «перевищуе вкладений у них змют та знаходиться поза Тх межами» [1, с.275]. Художня цiннiсть концептiв розкриваеться через Тх потенцшну асоцiативну безмежнiсть, котру В. Зусман штерпретуе як натяк на присутнють свiдомостi 1ншого [7]. Звiдси - уявлення про дiалогiчнiсть - одну iз провiдних ознак дослiджуваного поняття.
Розгортання потенцшного змiсту концепту вщбуваеться в процесi комунiкативноТ ситуацiТ «автор-читач», причому обсяг реального авторського внеску завжди нееквiвалентний запланованому. Свiдомiсть-адресат мусить доповнювати авторський задум, неспроможний реалiзуватись у текстi повнiстю саме через наявнють в цьому задумi «невичерпноТ i майже не висловлюваноТ можливостЬ [1, с.274]. Таким чином, проек^я на iншу свiдомiсть е умовою iснування художнього концепту, а також його розвитку й iмовiрного викривлення, осктьки кожний акт сприйняття провокуе появу зворотноТ низки концеппв з боку реципiента [7], вщтак iнiцiюючи необмежену кiлькiсть варiантiв штерпретацш художнього твору [13, с.52].
Погляд на концепт як продукт суб'ект-суб'ектних вiдносин згодом висловлюе i Д. Лихачов, доповнюючи та уточнюючи положення статтi С. Аскольдова: «Кожний концепт може бути по^зному розшифрований залежно вiд ситуативного контексту та культурно!' шдивщуальносп концептоносiя» [10, с.321].
Використаний Д. Лихачовим термiн «контекст» у робот С. Аскольдова вщсутнш, проте автор постiйно акцентуе можливють розкриття концептуального змiсту лише у вщповщному вербальному оточеннi. Саме це оточення, а не рацюнальысть сюжетноТ прагматики, задае напрям асоцiативному струменю [1, с.276]. Змiст загального ланцюга художнього висловлювання часто вступае у вщверте протирiччя зi значеннями окремих його елемет1в. Таке спостереження С. Аскольдова дало змогу В. Зусману зауважити, що С. Аскольдов, не оперуючи поняттям системи, власне про неТ i розмiрковуе [7]. За С. Аскольдовим, вилучен iз художнього контексту, iз системи двостороншх комунiкативних вiдносин слова е мертвими, осктьки
позбавлен можливост породжувати асоцiативнi поля. Лише поезiя (пiд якою мислитель розумie будь-який художнiй твiр) спроможна «оживити мертвi тiла ^в» [1, с.279]. Концептуалiзацiя вiдбуваeться через особливий добiр образних компонентiв, суголосних сюжетному змюту [1, с.279], в чому i полягае, на думку С. Аскольдова, секрет л^ературноТ творчост [1, с.276]. Концепт, зрощений одночасно звуковою та змютовною структурою художнього сприйняття» постае при цьому реальнютю «психо^зюлопчноТ природи» [1, с.279].
Сучасне повернення запровадженого С. Аскольдовим термшу у коло наукового об^у Н. Володша пояснюе загальною спрямованiстю лiтературознавства - оргашчноТ складовоТ загального iнтердисциплiнарного процесу - на пошук лiтературних констант та оцшювання дiйсностi з позицiТ ушверсалш. «Художня творчiсть, акумулюючи в собi всi сфери життя, сполучаючи минуле i теперiшне, зазираючи у майбутне, утворюе певний унiверсум людського та природного буття, де нескiнченна множиннють явищ (...) виштовхуе на поверхню дещо добре пiзнаване (...), але разом iз тим несподiвано нове» [5, с.3].
Подвiйна природа художшх констант як естетичного i водночас ментального явища дозволяе не ттьки простежувати закономiрностi розвитку лiтературного процесу, але i пiзнавати глибиннi риси людськоТ пiдсвiдомостi та свiтосприйняття, оцшювати Тх у культурно-iсторичному та етшчному контекстi [5, с.4].
З точки зору сучасних науков^в [5; 9], оргаычний вплив на вибiр об'еднуючого термiну «концепт» для позначення л^ературних домiнант мала стрiмка концептуалiзацiя бiльшостi гуманiтарних дисциплiн, що почали активно займатися «егоцентрованим дискурсом воскреслого iз мертвих суб'екта пiсля так широко машфестованоТ ним смертi» [9, с.13].
Через досвiд апробаци рiзними галузями знання дослiджуване поняття постшно уточнюеться i доповнюеться. Безперечно, загальн характеристики концепту (серед яких - ментальна насиченють, здатнiсть виконувати замюну функцiю, визначати домiнанти суспiльного життя) лишаються незмiнними, однак набувають у л^ературному творi особливого змiсту. В. Ыконова наполягае на необхiдностi вщокремлення концепту текстового вiд художнього у зв'язку з використанням першого поняття стосовно не лише художых, але i текстiв «будь-якого iншого функцiонального стилю» [13, с.52]. Н. Володша звертае увагу на доцтьнють вщмежування концептiв власне теоретичних, абстрактних, л^ературознавчих - iдеальних сутностей, що належать науковому знанню, вщ Тх конкретних вттень
у певному художньому текст [5, с.10]. Виникли також поняття концепту в поезп та у прозi [11; 8], деякою мiрою пов'язанi з роллю контексту в аналiзi внутршнього концептуального змiсту. В. Кононенко спостер^ае високу насиченiсть поетичних текстiв концептуальними назвами, котра пом^но зменшуеться в прозк Водночас прозовий художнiй текст через свою «тяглють» дае змогу дослiдниковi «простежити несуперечливий шлях накопичення конотацш, що характеризують концепт, створюючи цiлеспрямований образ» [8, с.23].
Аналiзуючи рiзноманiтнi варiанти штерпретацп художнього концепту, I. Тарасова пропонуе два напрями моделювання термшу, суголоснi психолiнгвiстичному та лшгвокультуролопчному пiдходам, а саме, - розгляд поняття як «шдивщуально-авторського утворення чи елементу нацюнальноТ художньоТ картини св^у» [21, с.742].
Перший напрям, характерний для роб^ з когштивноТ поетики, представлений насамперед пози^ею О. БеспаловоТ, котра розумiе пщ художнiм концептом «одиницю свiдомостi поета чи письменника, що дютае свою репрезентацш у художньому творi або сукупност творiв i виражае шдивщуально-авторське осмислення сутностi предметiв та явищ» [3, с.6]. Вiдповiдно до наведеноТ В. Нiконовою точки зору В. Красних, концепт щентифкуеться як «максимально й абсолютно згорнута смислова структура тексту», вттення авторських iнтенцiй, котре «викликае текст до життя» [13,с.53]. В. Нiконова зауважуе, що в цьому ракурс концепт постае вихщним та кiнцевим моментом породження й штерпретацп художнього тексту [13, с.53].
1нший напрям I. Тарасова пов'язуе iз розумiнням художнього концепту як окремого вттення концепту культури [21, с.742]. Прюрп"етним тут дослщниця вважае уявлення В. Зусмана про концепт як агент шших рядiв культури в художньому текстк Послуговуючись щеями М. Бахтiна щодо статусу л^ератури у культурному просторi, В. Зусман пщкреслюе можливiсть формування концепту лише через включенють до нацюнальноТ асо^ативноТ культурно!' мережi [6, с.12].
Показовим для I. ТарасовоТ е також пози^я Л. Мiллер, сформована ««фалектикою узуального та iндивiдуального». За Л. Мтлер, художнiй концепт - це «складне ментальне утворення, що належить не ттьки шдивщуальнш свiдомостi, але й психоментальнш сферi певноТ етнокультурноТ спiльноти», «унiверсальний художнм досвд, зафксований у культурнiй пам'ятi i здатний виступати фрагментом i будiвельним матерiалом при формуваннi нових художнiх сми^в [12,с.42].
Акцентуацiю загальнокультурного I. Тарасова пояснюе, зокрема, необхiднiстю вiдокремлення традицшного поняття «образ» як одиницi авторськоТ свiдомостi вiд, власне, «концепту» - «складовоТ коду
художнього напряму, що мютить асо^ативш стереотипи, алюзп та ремшюценцп» (А. Рослий) [21, с.743].
Запропоноване розмежування двох шляхiв аналiзу художнього концепту е досить умовним. Так, позицiю Л. Мтлер представники когытивноТ поетики закономiрно розглядають в руслi когштологи, а дiалогiчний погляд на концепт, представлений насамперед роботами В. Зусмана, Н. Болотнова вщносить до сфери комушкативноТ стилютики. Це пояснюеться самою природою художнього тексту, котрий, у св^ антропоцентричноТ парадигми постае «складним знаком» (Бабенко), що , з одного боку, мютить «знання та уявлення автора як суб'екта певноТ культури, а з шшого - як ноая особистiсноТ концепцiТ щодо явищ оточуючоТ його дшсностЬ [3, с.3].
Домiнуючим при цьому бiльшiсть дослщнимв називають iндивiдуальний фактор; вже Д. Лихачов звернув увагу на суб'ективiзм в процесi утворення художнього концепту, що згодом складатиме основу i когштивноТ поетики з ТТ акцентуацiею авторського начала, i культурологiчного пщходу з iнтерпретуванням концепту у свп^ комунiкативного дискурсу (I. Тарасова). Сама природа концепту дае змогу робити наголос як на культурнш, так i на iндивiдуальнiй його складовм, залежно вiд намiру та сфери наукових штереав дослiдника. Адже безперечним е те, що культура входить у текст, опосередкована авторською свщомютю, i навiть культурологiчний погляд на концепт, запропонований Ю. Степановим, не позбавлений когытивноТ склад овоТ.
Враховуючи наявнють рiзних пiдходiв до проблеми художнього концепту, сучасн дослiдники роблять висновок про його нежорстке положення на шкалi «ушверсальне - шдивщуальне» [13, с. 53; 21, с. 744]. Популярним е уявлення про концепт як про зааб сполучання св^у художнього твору з «нацюнальним свтом культурно-етшчноТ сптьноти» [13, с.53]. Одиниця свiдомостi поета чи письменника, художнш концепт водночас, зазначае е. Тактангулова, нетотожний концепту ментальному через здатнють «вмщувати психолого-бiографiчний прослр автора» та вiддзеркалювати особливостi авторського свггосприйняття, опосередкованi мовною картиною свп"у, що дае змогу сформувати уявлення про щеостиль митця [18].
Поетико-когнггивна позицiя, вiдповiдно до якоТ художнiй концепт постае авторським психiчним утворенням, сполученим iз образними одиницями художнього мислення, - розглядаеться I. Тарасовою в контекст спостережень А. Лосева [21,с.744]. «Фiлософiя iменi» визначного мислителя представляе опозицш двох титв ментальних утворень - логосу та ейдосу у межах вщмшностей мiж поняттями «об'ем» i «змют». В ейдоа, на противагу вiд логосу, дiе принцип прямого
сшввщношення об'ему та змiсту, що означае ускладнення поняття зi збiльшенням ктькосл його ознак, i можливiсть споглядання ейдосу лише в едносп, в сукупност всiх його характеристик [16, с.62-63]. В логосi вiдсутня «картиннють» та цiлiснiсть ейдосу, це - лопчне нашарування, котре спрощуеться, формалiзуеться зi збiльшенням числа елементiв, осктьки позбавлене синкретизму та дiалогiчностi ейдосу. «Ейдос обумовлюе сам себе, вш - змiстовна та цiльна картина живого предмету», а логос - «лише метод об'еднання сми^в вщповщно побаченому в ейдос (А. Лосев) [Цитовано за:16 ,с.63]».
Визнання концепту «родовою назвою всiх типiв ментальних репрезентацш» [21, с.744] обумовило висновок I. Тарасово'Т про домiнування характеристик ейдосу у концеппв з чуттевим ядром, а ознак логосу - у гештальпв (концетчв абстрактних номшацш). В цьому ракурсi, на думку дослщниц^ i образ, i концепт виявляються одиницями авторсько'Т свiдомостi [21, с.774].
З метою доведення взаемозалежност концепту й образу I. Тарасова звертаеться до запропоновано'Т когштологом Р. Солсо гiпотези «багаторiвневого кодування шформаци». Якщо прийняти iдею Р Солсо про наявнють образного i бiльш глибинного, концептуального рiвня обробки шформаци у свщомосп суб'екта, то ментальний образ розглядатиметься як «ступшь розгортання концепту» [21, с.774].
Послуговуючись думками В. Переверзева про емоцшну, iррацiональну складову образу, протиставленють одиницям логiки -ще'Т та поняттю, I. Тарасова зауважуе подiбнiсть образу до концепту через видтення iдеологiчного елементу в структурi першого поняття. Разом iз тим дослщниця пiдкреслюе нетотожнiсть термiнiв, пов'язану з бтьшею залежнiстю концепту вiд контекстуального смислу [21, с.774].
Взаемообумовленють образу i концепту дае змогу представникам когытивно'Т поетики через художнш концепт вивести «образну тканину твору в загальнонацюнальну асоцiативно-вербальну мережу» [13, с.53]. В. Нiконова слушно зауважуе, що аналiз авторського концепту повщомляе данi як про особистють письменника, так i про культуру сусптьства [13, с.53].
Обсяг художнього концепту при цьому вужчий за обсяг концепту культури, осктьки штерпрета^я тексту передбачае вибiр мовних одиниць «лише те'Т частини ментального простору, котра стосуеться л^ератури як пщсистеми культури» [3, с.8]. О. Беспалова видтяе такi параметри розмежування культурного i художнього концептiв:
1. Засоби вираження: опосередкованють лише вербальними (для художнього концепту) чи також i невербальними, i нехудожнiми формами мислення (для концепту культури);
2. Сфера юнування: л^ературна комунiкацiя чи вся сукупнють комунiкативних актiв, котра формуе ментальний простiр культури;
3. Змют концепту: динамiка ядерних i периферiйних ознак, обумовлена авторським розумшням концепту (художнiй концепт) -вщносно стале спiввiдношення ядра та периферп у свiдомостi носив мови (культурний концепт);
4. Споаб декодування шформацп: на основi лише культурно! чи одночасно i культурно! пресупозицп [3, с.8-9].
Власнi критери вiдокремлення художых концептiв вiд культурних та мовних пропонуе В. Нiконова:
1. Експлка^я концепту. Мовний та художнм концепти, порiвняно iз концептом культури, завжди вербалiзованi; clдиницi вираження художнього концепту неодмiнно «об'ективують певний образ» [14, с.218].
2. Змют концепту. Якщо мовний концепт е вербалiзованим квантом шформацп про св^, збереженим у пам'ят носив мови, а концепт культури - найменшою одиницею культурно-зумовлених уявлень про свп" окремо! мовно! спiльноти, «то в художньому концептi, - пише В. Нконова, - сублiмуються поняття, уявлення, емоцп, почуття, вольовi акти автора, його св^оглядш настанови, зумовленi авторським свтюприйняттям i жанровою специфiкою художнього тексту» [14, с.219].
3. Пщ обсягом концепту В. Ыконова розумiе ступiнь шформативно! насиченост поняття. У межах мовного концепту видтяеться складна iерархiя смислових угруповань, серед яких -фрейми, фреймовi мереж1, пропозицiональнi структури, ментальнi простори, ментальн моделi, схемнi образи, штегративы моделi, або бленди [14, с.218-219].
Культурний концепт е багатовимiрною ментальною семантико-польовою структурою, основу яко! складае поняття, а периферiю -соцюкультурна частина, котра «не ттьки мислиться, але i переживаеться ноаем мови (Ю. Степанов) [17, с.43]. Художнiй концепт iнтерпретуеться В. Нконовою у контекстi 3-х плаыв метафоричного мислення. Предметно-почуттевий шар концепту узгоджений iз планом референтiв i мае фреймову структуру; плану корелятв вiдповiдае образно-асоцiативний шар, що «анаглзуеться в термiнах концептуальних метафор», а смисловий шар з його польовою структурою суголосний плановi пщфунтя метафори.
4. 1сторична мiнливiсть. Мiнливостi змюту мовного i культурного концептiв, причини яко! корiняться у безперервному розвитку людського знання, протиставлений фiксований обсяг концептв художнiх, обмежених сферою окремого тексту чи перюдом творчостi письменника [14, с.219].
Виявляючи розбiжностi за вказаними критерiями, мовний, культурний та художнш концепти поеднан через посередництво слова, котре «у художньому текст з безособово-вiдстороненого перетворюеться на одиничне, iндивiдуально й емоцшно забарвлене» [18, с.105], але водночас пов'язане з культурними константами у свщомосп рецишента [18, с.107].
Пiдхiд до слова як основи естетичного навантаження тексту дозволив е. Тактангуловой запропонувати трiаду iерархiчно оргашзованих елементiв, що на глибинному рiвнi розкривають особливостi авторськоТ' картини св^у: «ключове слово - словообраз -художнш концепт».
Ключовi слова - моменти концентрацп авторськоТ щеТ', котрi спрямовують увагу реципiента, - в процес функцiонування у творi здатш перетворюватись на словообрази. Останнi постають для е. ТактангуловоТ' одиницями, з одного боку, художнього тексту, а з шшого - авторськоТ свщомосп, та мiстять усi ознаки ключових слiв [18, с.106-107]. Серед ознак, як пов'язують словообраз iз ключовим словом, дослiдниця видiляе: частотнiсть актуалiзацil у художньому текстi, естетичну заданють, полi функцiональнiсть, а також -iмовiрнiсть поступового збiльшення концептуального навантаження. Коли словообраз виходить за межi понятшно-змютовного об'ему, починаючи накопичувати «емоцшно-психолопчну iнформацiю, обумовлену iсторичним, традицiйним, свпюглядним та естетичним досвiдом письменника» [18,с.107], - вiдбуваеться фактичне розгортання ключового слова через словообраз до концепту.
е. Тактангулова проголошуе художнш концепт центральною категорiею дослщження iдеостилю - «сукупностi ментальних та мовних структур художнього св^у митця» [18, с.107].
Специфiчне трактування концепту як основи й продукту л^ературноТ' комушкацп пропонуе В. Зусман. «Якщо прийняти статичний пiдхiд до л^ератури (...), тодi використання термiну «концепт» виявиться зайвим. Якщо ж прийняти точку зору, згщно якоТ л^ература являе комунiкативну художню систему (...), опертя на концепт вiдкриватиме новi можливостi розумiння» [6, с.11]. Однак вщмова вiд розгляду прямих та зворотних зв'язш, що дiють в системi «лiтература», означала б ^норування доведеного М. Бахтiним принципу дiалогiчностi гуманiтарного знання, тому, за В. Зусманом, спроби глибинного та багатостороннього прочитання тексту завжди передбачають звернення до поняття «концепт». З шшого боку, переконана Н. Володша, саме методолопя л^ературознавства виявилась найефектившшою для дослщження концеплв, котрi
традицшно штерпретуються у свiтлi опозицп «значення-смисл» [5, с.3]. Адже, хоча смисл «потенцшно безмежний, але актуалiзуватися вш здатний, лише стикаючись зi (...) стороным смислом» [2, с.350], - i вiдповiднi можливостi надае лише комуыкативна система.
В. Зусман вважае доцтьним розмежовувати термiни «концепт в л^ературЬ та лiтературний концепт (за сферою використання та засобами вираження у тексп).
Характерною ознакою концепту в л^ератур^ порiвняно з аналопчним термiном в культурi та науц е, по-перше, вiдхилення у бк уявлення на шкалi «уявлення - поняття». Концепт при цьому постае «третьою iстиною» (В. Зусман) по вщношенню до понять та щей.
По-друге, непередбачуваност становлення концептiв у культурному просторi протистоТть певна врегульованють «руху смислiв» в системi «л^ература». Авторська iнтенцiя («художнiй автор» - В. Зусман) програмуе вектор асо^ативноТ активност реципiента, не перетворюючись, однак, на непереборну перешкоду для напрямку читацькоТ думки [6, с.13].
Наявнють термiнологiчних вiдтiнкiв мiж концептом в лiтературi та його культурним аналогом не означае протилежност цих понять. В. Зусман переконаний, що лггературш символи часто е «художым шобуттям», проекцiею концептiв культури на текст [6, с.12] Дослiдник не проводить чiткоТ демаркацшноТ лiнiТ мiж лггературним символом та концептом, розглядаючи символ як «матерiальне вираження концепту у художньому творi» [6, с.13]. Подiбно до концепту, символи унiверсальнi та непередбачувано-мшлив^ породженi взаемодiею внутрiшньоТ та зовшшньоТ форми слова - елементу асо^ативно-вербальноТ мережi художнього мислення автора тексту [6, с.12]. I. Тарасова, мiркуючи над щеями В. Зусмана, зазначае, що рiзниця мж образом/ лiтературним символом та концептом визначаеться сферою Тх iснування - «Ытратекстуальною - iнтертекстуальною» [21, с.743].
Провiдними ознаками, котрi надають лiтературному образу, символу чи мотиву статус концепту, В. Зусман вважае:
- можливють багатосторонньоТ штерпретаци;
- нетотожнють смислу та значення концепту, що обумовлюе розгортання «смислового потен^алу, закладеного у внутрiшнiй формi ключового слова»;
- вихщ за межi художнього тексту на етнопсихолопчний, iсторичний, геополiтичний проспр [21, с.14].
Iнтерпретацiя лiтературного концепту здшснюеться В. Зусманом на основi розробленоТ Нобелiвським лауреатом I. Пригожиним теори цiннiсних кодiв та вщкритих нелiнiйних систем. До таких систем
представник НовгородськоТ' школи вiдносить i л^ературу. Вiдкритiсть лiтератури пов'язуеться науковцем iз опосередкованою (через автора i читача) взаeмодieю мiж текстом та реальнютю, а мiнливiсть обумовлена нестабiльнiстю вщносин автор<твiр та твiр<читач. Аналогiчнi риси притаманн i концепту - своерщному цiннiсному коду, що через сптьну для автора i читача традицш забезпечуе реципieнта можливiстю адекватного тлумачення тексту.
Виразник концептуального змюту, концепт, за спостереженнями В. Зусмана, постае «мiкромоделлю системи «л^ература», що тдтверджуеться структурною подiбнiстю та комунiкативною природою дослщжуваних явищ:
Автор < твiр < читач (лiтература);
Внутрiшня форма < ядро < актуальний шар (концепт) [7; 6].
Продовження щей В. Зусмана в контекст своерщного симбюзу культуролопчного та когнiтивного пiдходiв iнiцiюе Н. Володiна, розглядаючи концепт як ментальне та етноспецифiчне утворення. Повторюванють лiтературних концептiв, що формуються у творчостi конкретного письменника, л^ературному напрямку чи нацiональнiй лiтературi Н. ВолодЫа пояснюе не лише наявнютю у свiдомостi митця культурних констант, але i «деякими особливостями авторського свтосприйняття», котрi вiдповiдають загальним законам шзнання дiйсностi [5]. Концепт, таким чином, е «смисловою структурою, втшеною у сталих, повторюваних протягом певного лтературного ряду образах»,яка характеризуеться семютичнютю та наявнiстю «культурно значимого змюту i ментально'' природи [5].
Структура лп"ературного концепту виявляеться в процеа аналiзу засобiв його репрезентацп [13, с.55], котрi, у свою чергу, обумовлен концептуальними типами. Чисельн типологп концептiв розробленi вiтчизняними i зарубiжними науковцями в межах когнiтивного та культурологiчного пiдходiв.
Центральною категорiею для I. ТарасовоТ е шдивщуально-авторський концепт. Прагнучи створити типолопю концептiв авторсько'Т свiдомостi, I. Тарасова формуе свое дослщження на базi гiпотези про дворiвневу структуру шдивщуально'Т концептосфери: «на першому рiвнi нами виокремлюються шдивщуально-авторськ концепти, як одиниц поетично' свiдомостi автора, на другому - когытивш структури, котрi являють собою процес i результат взаемодп мiж концептами» [19, с.164]. I. Тарасова, дослщжуючи концепти поетики Г. 1ванова, видiляе фрейм-структури, концепти-гештальти, топологiчнi образно-схематичнi утворення, метафоричнi iнварiанти залежно вiд прiоритету в них предметного, поняттевого чи цiннiсно-оцiнного компонентв [20].
Лшгвокогытолог О. Беспалова у дисертаци, присвяченш розгляду концептосфери Н. Гумильова, виокремлюе низку концептуальних утворень, серед яких - гештальт, фрейм, сценарiй, модель ситуаци, що характеризуються рiзними способами кодування даних та iерархiчною будовою [3, с.7].
Заснована на «смислових домшантах» типологiя Л. Мiллер м^ить:
- концепти особистiсного ставлення (чуттев^ - вiра, жура та ш..;
- суспiльно-опосередкованi концепти («iсторична особистють»);
- аксiологiчнi концепти;
- стандартизовав та етнокультурно обумовленi штерпретацп («зайва людина») [12].
Н. Володiна пропонуе варiант нацюнально-обумовлено' типологи концептiв, притаманних росшськш лiтературi. Автор видiляе концепти на позначення:
- со^альних, правових явищ: закон, право;
- етшчних, релiгiйних i духовних сутностей;
- топографiчноl' щентичностк пров/'нц/'ал;
- епохального характеру: шстдесятники;
- типу нацюнального характеру;
- особистюного типу, притаманного носiям певно'' нацюнально' культури:
зайва людина;
- сталi тендернi уявлення: тургенвська д'вчина;
- закртлений у нацiональнiй свiдомостi рщ дiяльностi: лкар, вчитель;
- бшарш опозицп: батьки / дти [5].
У наведенш типологи окреме мiсце посiдають концепти персонажнi. Н. Володша акцентуе вiдмiннiсть мiж типом персонажу - лл~ературно-естетичним явищем - i гносеологiчно-обумовленим концептом. «Для типу важлива саме домiнанта образу героя (...). Для концепту - не лише ядро, але i чисельн периферiйнi смисли» [5]. Водночас автор не заперечуе ймовiрностi трансформування типу у концепт [5].
Диферен^а^я художълх концептiв на базi комунiкативного пщходу розроблена Н. Болотновою. Дослiдниця виокремлюе 4 групи концептв вiдповiдно до:
- 'х схематичного значення (ключовi концепти та концепти-локативи);
- засобiв вираження (словнi, понадсловнi i текстов^;
- ступеня оригiнальностi (типовi/узуальнi та шдивщуально-авторськi);
- структури (окремi художнi концепти, концептуальнi пари-опозици та пперконцепти) [4, с.19].
H. Болотнова водночас переконана у перспективност розробки типологш концеппв не лише комушкативною стилiстикою, але й когштивною лiнгвiстикою та поетикою [4, с.19]. I це не викликае заперечень, адже «аналiз структур представлення знань - концеппв, фреймiв, сценарпв - допомагае пояснити багато особливостей функцюнування мовних засобiв при створеннi тексту митцем, а Тх експлiкацiя дозволяе бачити своерщнють iндивiдуально-авторського осягнення св^у» [3, с.3].
Аналiз рiзноманiтних пiдходiв до проблеми концепту дозволяе зробити наступи висновки:
I. Художнш концепт е специфiчною автономною структурою, котра характеризуеться принциповими вщмшностями порiвняно iз концептом в iнших галузях гумаштарного знання, займаючи гнучку позицш на шкалi «iндивiдуальне-загальне»;
2. Концептуальний аналiз передбачае врахування двох взаемообумовлених пiдходiв, в основi яких - штерпрета^я концепту з когнiтологiчноТ (шдивщуально-авторське утворення) чи культуролопчноТ' (елемент нацюнальноТ' картини свiти) точки зору;
3. Вивчення титв лiтературних концептiв активiзуе iнтерес до методики Тх тлумачення. Систематиза^я методiв iнтерпретацiТ лiтературного концепту може бути корисним етапом на шляху тзнання авторськоТ та нацюнальноТ картин св^у через посередництво художнього тексту.
Лiтература:
1. Аскольдов С. А. Концепт и слово / С. А. Аскольдов // Русская словестность. - М., 1997. - С. 276-279.
2. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Бахтин М. М; [сост. С. Г. Бочаров; текст подгот. Г. С. Бернштейн и Л. В. Дерюгина; примеч. С. С. Аверинцева и С. Г. Бочарова]. - М.: Искусство, 1979. -424с.
3. Беспалова О. Е. Концептосфера поэзии Н. С. Гумилева в ее
лексическом представлении : Автореф. дисс.....канд. фил. наук :
10.02.01 / Беспалова Ольга Евгеньевна. - Санкт-Петербург, 2002. - 24с.
4. Болотнова Н. С. Лексические средства реепрезентации художественных концептов в поэтическом тексте / Н. С. Болотнова // Вестник ТГПУ. - Серия: Гуманитарные науки (Филология). - Томск. -2005. - Выпуск 3 (47). - С.18 -24.
5. Володина Н. В. Концепты, универсалии, стереотипы в сфере литературоведения: [монография] / Н. В. Володина. - М.: Флинта: Наука, 2010. - 256с.
6. Зусман В. Г. Диалог и концепт в литературе. Литература и музика / В. Г. Зусман. - Нижний Новгород, 2001. - 168с.
7. Зусман В. Г. Концепт в системе гуманитарного знания / В. Г. Зусман // Вопросы литературы. - 2003. - №2. - С. 3-29.
8. Кононенко В. Концепти украТнського дискурсу: [монографiя] / В^алш Кононенко. - К. - 1вано-Франшськ, 2004. - 248с.
9. Корабльова Н. С. Фтософський концепт як комушкативний процес чи пошук фiлософieю со^ального смислу / Н. С. Корабльова // Науковi записки. - Вип. 6. - Харш, 2000. - С. 13-18.
10. Лихачев Д. С. Избранные труды по русской и мировой культуре / Д. С. Лихачев. - СПб.: Изд-во СПбГУП, 2006. - 416с.
11. Маслова В. Поэт и культура : концептосфера Марины Цветаевой : Учебн. пособие // В. А. Маслова. - М.: Флинта: Наука, 1985. - 335с.
12. Миллер Л. В. Художественный концепт как смысловая и эстетическая категорiя / Л. В. Миллер // Мир русского слова. - 2000. -№4. - С. 39-45.
13. Ыконова В. Г. Художнш концепт: поетико-когытивний пщхщ / В. Г. Ыконова // Вюник. - К., 2006. - Т.9, №2. - С. 51-59.
14. Нконова В. Г. Поетико-когытивний аналiз драматичного тексту: художнш концепт / В. Г. Ыконова // Вюник. - Д., 2008. - Вип. 14. -Т.16, №11. - С.215 - 220.
15. Прохоров Ю. Е. В поисках концепта / Ю. Е. Прохоров. - М.: Флинта: Наука, 2008. - 176с.
16. Степанов Ю. С. В трехмерном пространстве язика. (Семиотические проблемы лингвистики, философии, искусства) / Ю. С. Степанов. - М.: Наука, 1985. - 335с.
17. Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры / Юрий Степанов. - М.: Академический проект, 2001. - 989с.
18. Тактангулова Е. В. Ключевое слово - словообраз -художественный концепт как универсальные текстообразующие константы художественного текста / Е. В. Тактангулова. - Режим доступу: 1пйр: //www.lib.csu.ru/vch/086/017.pdf
19. Тарасова И. А. Категории когнитивной лингвистики в исследовании идиостиля / И. А. Тарасова // Вестник СамГУ. - 2004. -№1 (31). - С. 153-169.
20. Тарасова И. А. Фреймовый анализ в исследовании идиостилей / И. А. Тарасова //Филологические науки. - 2004. - №4. - С 42-49.
21. Тарасова И. А. Художественный концепт: дiалог лингвистики и литературоведения / И. А. Тарасова // Вестник Нижегородского института. - 2010. - №4(2). - С. 742-745.
