CC BY
23
Свiтлана САВИЧ
ПРИВАТНЕ ШК1ЛЬНИЦТВО УКРAÏНИ У КОНТЕКСТ1 ЗАГАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ОСВ1ТИ В РОС1ЙСЬК1Й IMnEPIÏ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛ1ТТЯ
Пpоблемa становлення та pозвиткy нapодноï освiти в У^аш пpивеpтae yвaгy бaгaтьоx дослвдниюв, зокpемa над цим питанням пpaцювaли С.Сipополко, А.Виxpyщ, В.Кpaвець, Л.Медвiдь, О.Любap, О.Сyxомлинськa, В.Живодьоp, Т.Усатенко, Б.Стyпapик, Г.Васькович, Т.Лyбенець, М.Gвтyx. Особливоси ^eï пpоблеми y pегiонax, як1 на початку XX столiття пеpебyвaли п1д владою Росшсько1' iмпеpiï, вивчали В.Кypило (Сxiдноyкpaïнський pегiон, зокpемa Донбас), Т.Кyзнець (Уманщина), Л.Андоощук, Л. Беpезовськa та iншi (Чеpкaщинa), I.Мapтиновa, Т.Кpaвченко (Xapкiвщинa), В.Кокош, (Швденний pегiон), В.Омельчyк (Волинь), Л.Рябовол (Xеpсонщинa), А.Данилюк (Зaпоpiжжя). В пpaцяx вищезгaдaниx дослвдниюв основна yвaгa пpидiляeться деpжaвним школам. Д1яльност1 пpивaтииx початковж та сеpеднix нaвчaльниx закладв Xapкiвськоï гyбеpнiï y 189G-1917 pp. щшсвячене дослвдження О.Пеpетятько. В.Постолатш та I.Добpянський вивчали pоль гpомaдськоï та ^татно!' iнiцiaтиви в pозвиткy освiти У^аши в юнщ XIX — на початку XX столiття. Однак на сьогодтшнш день pозвиток пpивaтного шкшьництва в Укpaïнi все ще належить до мaловивчениx тем в ^ropu yкpaïнськоï педагогики.
Мета cmammi — щюслвдкувати pозвиток освiти в Росшськш iмпеpiï на почaткy XX столитя, pозгляиyти фaктоpи, яю спpичииили необидтсть зaсиyвaння нaвчaльниx закладв пpивaтиого типу в тш чaстинi Укpaïии, що вxодилa до складу iмпеpiï, висвилити соцiaльно-економiчнi та полiтичиi пеpедyмови ïx становлення, а також pозкpити ïx мiсце i pоль y боpотьбi нaцiонaльниx меншин iмпеpiï, yкpaïнського нapодy зокpемa, за збеpеження своeï нaцiонaльноï самобутност!
Рефоpми, пpоведенi цapським ypядом, пpивели до певниx зpyшень y спpaвi лiквiдaцiï безгpaмотностi, до важливж змiн в сфеpi тогочaсноï освии, на думку Л.Медвiдь, належить заснування жiночиx гiмнaзiй, вiдмiнa тiлесниx roraparn, а також дозвiл на вiдкpиття новиx пpивaтниx нaвчaльниx зaклaдiв [9, 13G].
^оте за pезyльтaтaми пеpшого pосiйського всезагального пеpеписy населення, пpоведеного 28 сiчия 1897 pокy, Росiя вступала y нове столитя ^ашою з надзвичайно низьким piвнем гpaмотностi населення. За визначенням оpгaнiзaтоpiв пеpеписy гpaмотними вважалися люди, як вмiли читати. 1з 12568G682 оиб, зapеeстpовaниx пеpеписом, тaкиx виявилося лише 21,1%. Сеpед ж1ночого населення цей ввдсоток був значно нижчий i становив лише 13,1%, тод як сеpед чоловiкiв вiн був бшьший — 29,3%. У вiковиx Tpyrnx piзниця ще бiльш помiтнa.
Дiаграма 1. BidcomoK грамотных у eiKoeux групах
Як видно з дiaгpaми, найвищий ввдсоток гpaмотниx сеpед шкiльноï молодi, тодi як сеpед доpослого населення вiн спадае пpямо пpопоpцiйно до збiльшения вiкy. Анaлiзyючи даш пеpеписy по гyбеpнiяx, aвтоp pефеpaтy в окpемy гpyпy видiлив тpи пpибaлтiйськi гyбеpнiï, де гpaмотнiсть населення становила 7G,9% — 79,9%. Лише y Петеpбypзькiй гyбеpнiï та в чотиpьоx нaйбiльшиx мiстax iмпеpiï (Петеpбypзi, Москвi, Вapшaвi та Одесi) б№ш, нгж половина населення була гpaмотною. В pештi гyбеpнiй вiдсоток гpaмотностi не пеpевищyвaв 5G%. В у^аш^к^ гyбеpнiяx, що вxодили до складу Росiйськоï iмпеpiï, вiн коливався y такт межax:
3G-4G% — Чоpномоpськa;
2G-3G% — Кaтеpинослaвськa, Тaвpiйськa, Xеpсонськa;
10-20% — Бессарабська, Волинська, Ки!вська, Подiльська, Полтавська, Харк1вська, Черншвська.
Нижчий рiвень (менш 10%) мали лише 12 губернш Кавказу та азiатсько! частини Роси. Як видно iз наведених цифр, ршень грамотносп укра!нщв на початку ХХ столитя був дуже низький. Автор також констатував разючу рiзницю мiж грамотшстю мiського населения i загальною грамотшстю кра!ни (45,3 i 21,1% ввдповвдно). Цей факт вiн пояснив зосередженням у мiстах штелшенци та адмшютраци кра!ни, а також притоком прогресивних сил iз сшьсько! мiсцевостi [2, 38-55].
Зпдно з даними, опублшованими в "Статистике образовашя", селяни проявляли "цшком свiдомий iнтерес до грамотностТ'. Вiн був зумовлений у бшьшосп випадк1в не потребою духовного розвитку чи любов'ю до знань, а економiчними чинниками та умовами життя населення. В промисловостi зростав попит на освiчених робiтникiв, тому селяни, яю i задовольняли цей попит, прагнули до освiти [21, 55-57].
Однак слад зауважити, що не в уих регiонах iнтерес до освии мiг бути як1сно задоволений, а навпаки через погану постановку школьно! справи населення взагалi втрачало його. В рядi неземських губернш народна освиа перебувала на вкрай низькому рiвнi. Наприклад у Подшьськш губерни, однiй iз найбiльш заселених (3031513 жителiв за переписом 1897 року) та найбагатших в iмперi!, за статистичними даними станом на 1901 ргк налiчувалося лише 292 народш училища. Одне училище припадало на 10385 жителiв i на 6,5 поселень, i лише 12% дией школьного вiку мали можливють вiдвiдувати школу. Далека вiд вдеалу, але значно краща картина спостершалася в земських губернiях, наприклад Чершпвськш (2321900 жителiв) та Полтавськ1й (2794727 жителiв), де вiдповiдно нараховувалося 716 i 870 народних шкiл, на ям припадало втричi менше учшв, нiж в подiльських школах. Подшля залишалося краем церковнопараф1яльних шк1л та шил грамоти, в яких учшв навчали церковного спiву та рукодшля. Неквалiфiкований педагогiчний персонал, абсолютна незабезпечешсть навчальними посiбниками, надмiрна спецiалiзацiя шил робили !х надзвичайно примiтивними та викликали в жителiв губерни небажання навчати дiтей в таких закладах. До ще! низки причин можна додати ще одну: навчання в школах проводилося на росiйськiй мов^ яка була чужою та незрозумшою для населення i штучно насаджувалася як державна та обов'язкова для вивчення. Становище погiршувала ще й практично повна ввдсутшсть народних бiблiотек, як1 б могли служити допомiжним засобом у справi народно! освии. Спроби громадськостi покращити ситуацiю в кра1 зазнавали невдач, оск1льки за ввдсутносп земських установ народною освиою одноосiбно керував чиновник-бюрократ, iнспектор народних училищ [18, 54-58].
На початку ХХ столтя надзвичайно зрю загальний штерес до питань освии. У науково-популярних виданнях з'являлися статп про вплив народно! освiти на добробут наци, про необхвдшсть реформи школи. Подiбнi публшаци виходили як в Роси, так i в iнших кра1нах. Зокрема нiмецький професор Л.Штейн, пропагуючи вде! гумашзаци людських стосункiв та вдосконалення форм суспшьного життя, прийшов до висновку, що запровадження загально! для всiх прошаршв населення школи е необхiдною умовою поширення велико! iде! братерства людей i демократизацi! суспiльства. На думку Л.Штейна, оргашзувати таку школу могла лише держава. I! завдання полягало не тшьки в забезпеченнi доступу народу до елементарного, але й до вищого знання [16, 73].
Тогочаст росшсьш видання ряснiли статтями на педагогiчну тематику. Так, у роздш "Хроника" журналу "Образоваше" № 5-6 за 1901 р. читаемо: "Якби iноземцевi спало на думку проглянути росiйськi газети за останнш мiсяць, то вiн обов'язково прийшов би до висновку, що вс росшсьш люди думають, пишуть i говорять тiльки про шкiльнi питання". Майже всi дискусi! були зосереджеш на реформi середньо! школи та ушверситепв, але, як стверджував автор, серед виршених питань була лише необхвдшсть реформи, а шляхи !! проведення залишалися нез'ясованими. Слiд зазначити, що першою умовою школьно! реформи, на думку самого автора замики, була „свобода приватного викладання" [25, 81-84].
У тому ж рощ вийшла у св^ книга П. Мiжуева "Влiянiе народнаго образованiя на народныя богатство, здоровье и нравственность." В журналi "Образование", №5-6 з'явилася критика на не!. На думку автора статп Н. Коробки, П. Мiжуев часто доводив загальновiдомi
факти, однак також вчасно привертав увагу до проблем початково! освiти, оск1льки iHTepec суспiльства до не! вже почав згасати [6, 117].
Подiбне стверджував також автор статп в "Русских Ведомостях", огляд яко! читаемо в журналi "Образоваше" [24]. В нш йшлося про середню школу. Автор зазначив, що пожвавлення, викликане ïï можливою реформою, поступово стихло, а громадськ1сть, висловивши свое невдоволення класичною системою, що панувала до того часу, втратила iнтерес до цiеï проблеми. Причиною такого становища, на думку автора статп, було виникнення сумнiву щодо швидкого проведения реформи у зв'язку з витратою коштiв на военш потреби краïни. Вiн висловив переконання, що без збiльшення бюджету мшстерства народноï освiти, яке б забезпечило зростання кiлькостi навчальних закладiв i покращення умов працi вчителiв, реформа неможлива. Дiяльнiсть мiнiстерства не дала позитивних результатiв, оскiльки обмежилася формальними заходами, а саме виданням циркуляр1в про пожвавлення роботи педагогiчних рад та господарських комiтетiв, а також про завчасне складання вчителями програм. Комiтети та ради не змшилися, а складання програм звелося до "канцелярського переписування". Резюмуючи, автор зазначив, що там заходи як написання програм, складання нових правил, шструкцш та висунення нових вимог до вчителiв не здатнi оживити середню школу [7, 28-30].
Проте саме до тако1' дiяльностi найчастiше вдавалися чиновники, створюючи видимють активно!' роботи та даючи громадськосп надаю на швидке просування реформи. В практику було введене написання тимчасових правил, як так i не замiнювалися постшними. А наказ для губернських та повiтових училищних рад, який мав замшити iнструкцiю 1871 року готувався аж 26 рок1в. Його проект був представлений на розгляд та затвердження керiвництва навчальних окрупв. За висловом автора замiтки у хрошщ журналу "Образованiе", "суть наказу зводилася до надмiрного збiльшення влади шспектора та директора народних училищ i до розширення 1х компетенци за рахунок компетенцiï земств i училищних рад; фактично роль земства зводилася нашвець, а училищнi ради набували зовсiм нового значення глухошмих свiдкiв" [24, 46-48].
Необхiднiсть змш у середнiй школi обгрунтував у статп "Наша будущая средняя школа" П.Каптерев. Вш зробив наступнi висновки:
- школа повинна задовольняти потреби в загальнш та спецiальнiй освт;
- всi школи мають користуватися значною автономiею при вирiшеннi шшльних справ;
- приватним особам повинно надаватися право ввдкривати середнi школи без будь-яких обмежень, за умови забезпечення ними певного рiвня знань та дотримання стандартiв урядових шил [2, 21-22].
Законоположення, розпорядження, стандарти, яких повиннi були дотримуватися засновники приватних шкiл при вiдкриттi та утриманш навчальних закладiв, систематизував в одному доввднику А. Лаурсон. Уряд дозволяв ввдкриття приватних навчальних закладiв для сприяння його дiяльностi в поширенш освiти. Цi заклади могли бути двох видiв: тшьки для навчання або для навчання, утримання i виховання учнiв. Спiльне навчання датей обох статей дозволялося лише в перших класах i за умови, що вш дiвчаток не перевищуватиме 11 рок1в. Приватнi навчальш заклади подiлялися на три розряди: училища вищого або першого розряду мали не менше шести клаив i другого розряду — не менше трьох. Двокласш i однокласш училища належали до третього розряду. На навчальний курс кожного класу вдаодилося не менше одного року. Приватш заклади пiдпорядковувалися мiсцевiй училищнш адмiнiстрацiï, а саме: окружним шспекторам — у столицях, директорам та шспекторам народних училищ — в мюцевостях, де були так1 посади. У тих мюцевостях, де щ посади не були запровадженi, приватш заклади шдпорядковувалися директорам училищ у губернських мютах та повiтовим шспекторам у повиових i позаштатних мютах. Вищезгаданi посадовцi були зобов'язанi шдтримувати приватнi навчальнi заклади, а також здшснювати над ними пост1йний пильний нагляд. Училищне начальство надавало дозвш на ввдкриття приватних навчальних закладiв особам обох статей, громадянам iмперiï, переконавшись спершу у 1х моральносп та благонадiйностi. Засновник, у свою чергу, був зобов'язаний подати прохання про ввдкриття закладу, пояснивши при цьому, якого роду це мав бути заклад, ям предмети мали в ньому викладатися, де i яке примщення для нього вдаодилося, а також подавши кiлькiсть та список
вчителiв, передбачену максимальну кшьшсть учнiв. Навчальний план кожного приватного навчального закладу мав бути затверджений Попечителем навчального округу. До обов'язкових предмепв належали Закон Божий i росiйська мова, а в тих закладах, де викладали iсторiю та географш, ще й росiйська iсторiя та росiйська географiя [8, 1-4].
Слад зауважити, що лише учням приватних закладiв 1-го розряду надавалися права для учшв. Тобто свадоцтва, виданi цими закладами, прирiвнювалися до сввдоцтв урядових гiмназiй i давали випускникам право вступу до ушверситету [8, 33].
Хоча бiльшiсть приватних закладiв не надавали випускникам жодних прав, !х к1льк1сть все-таки зростала. Так, за даними звiту Попечителя у 1901рощ в Ки!вському навчальному окрузi iз закладiв 1-го розряду даяла лише 1 приватна 4-класна чоловiча прогiмназiя Валькера, 2 приватш жiночi пмназп А.Дучинсько! та А.Бейтель в м. Киeвi. Останнi дм мали багату матерiальну базу. За цшшстю бiблiотеки гiмназiя А.Дучинсько! поступалася лише Ки1вськ1й мiнiстерськiй пмназп (6929,24 крб. i 13139,9крб. вiдповiдно). Варпсть бiблiотеки пмназп А. Бейтель становила 6157,10 крб. Гiмназiя А. Дучинсько! займала першi мiсця i з ряду шших показникiв, таких як забезпечешсть фiзичним, природничо-iсторичним, географiчним приладдям та посiбниками [11, 7, 33-44].
Набагато бшьше було початкових приватних шкш. Наприклад, у 1903роцi у Херсонськш губернп таких закладiв нараховувалося 140, що становило 8,05% ввд загально! кшькосл шк1л у губернп. Слiд зазначити, що розподiленi вони були дуже нерiвномiрно, оск1льки 76 шкш знаходилися в Одесi [4, 2-3].
Станом на 1 ачня 1905 року в Ки!вському навчальному окрузi дiяло вже 17 приватних навчальних закладiв 1-го розряду. Вс вони були жiночими. Всього в окрузi функцiонували 92 приватнi навчальш заклади, як1 утримували особи християнського вiросповiдання, та 169 приватних еврейських училищ [12, 3; 13, 3].
Питания розвитку приватних навчальних закладiв було дуже актуальним у той час, оскшьки в мiсцевостях, де були ввдсутш державнi середнi школи, вони "служили единими навчальними закладами, що давали бшьш-менш завершену освггу" [12, 8].
Так, у журналi "Вестник воспитанiя" повiдомлялося, що вчений комiтет мiнiстерства народно! освiти, на розгляд якого були передан матерiали з реформування середнiх навчальних закладш, серед iншого розглянув питания i про приватиi навчальнi заклади. Члени комиету вирiшили, що було б доцшьним змiнити iснуючi правила i дозволити приватним навчальним закладам, як не користувалися правами урядових пмназш, самостiйно складати програми. Тим приватним навчальним закладам, яш користувалися правами урядових пмназш, дозволялося складати програми в рамках, зазначених мшстерством. На думку редакцп цього видання подабна постановка питания могла б мати надзвичайно позитивний вплив не тшьки на приватнi, але й на iншi заклади подiбного типу. "Не кажучи вже про конкуренцiю i змагання, за якими не можна не визнати значения важливих двигутв на шляху до вдосконалення, самоспйшсть приватно! iнiцiативи у влаштуваннi шкш вiдкривае дверi втiленню нових педагопчних iдей, дае вих1д прагненням талановитих та енергiйних починателiв, забезпечуе можливють експерименпв, а отже i можливють прогресу в шкiльнiй справi", — зазначалося у статп [22, 142-143].
Однак пропозищя вченого комiтету так i не втiлилася в життя, а реформування середньо! освiти не зрушилося з мюця. З метою розробки основ реформи в травш 1906 року була створена комгая з народно! освии при навчальному вщдш. На той час державш середнi школи перебували пiд "винятковою регламентуючою опiкою влади" На одному iз засiдань комiсi! було прийняте загальне рiшения про те, що будь-яка фiзична чи юридична особа, необмежена в громадянських правах, мае право ввдкривати школи будь-якого типу [5, 90-92]. Той факт, що вже вкотре приймалося подiбне ршення, свiдчить про те, що держава обмежувала можливостi для розвитку приватного шкшьництва.
Резолющю, присвячену проблемi народно! освии, прийняла в тому ж 1906 рощ Рада московського обласного вшдшу л^и освiти. На думку члешв ради, освiта належить до сфери життево найважливiших iнтересiв народу, яш до цього часу ^норував бюрократичний уряд, гальмуючи справу народно! освии. Влада видiляла мiзернi кошти на заклади освгги, фiксувала земський бюджет, щоб обмежити можливостi оргашв мiсцевого самоуправлiния покращувати
стан освiти. Вона також надзвичайно обмежила права на вiдкриття навчальних закладiв, що зводило нашвець спроби приватних осiб зрушити справу народноï освiти [23, 139-140].
Загалом, школьна справа в росiйськiй частиш Украши на початку ХХ столитя не дiставала урядовоï пiдтримки. Просвиа широких верств населення загрожувала розхитаному революцiйними подiями 1905-1907 рок1в режимов^ Тому замiсть сприяння освiтяни зазнавали пере^дувань. За участь у революцшному русi 1м довелося заплатити прку цiну: масовi арешти, обшуки, заслання. Потрапити за Грати можна було навиь за зберiгания украшських перюдичних видань [23, 117, 139-140].
Учшв також стткали репресiï. 1х виключали зi шкiл, арештовували. Влада вживала заходи з метою унемождивлення подальшого розгортання революцiйного руху серед учнiвськоï молодi. Наприклад, засiдання, яке ввдбулося при Одеському генерал-губернаторi, розробило низку заходiв для того, щоб попередити заворушення серед учнiв i перешкодити хм брати участь у робой полiтичних органiзацiй [23, 139-140].
Друковане слово також переживало важк часи. Пере^дувань зазнавали всi, хто був причетний до цiеï справи: письменники, редактори видань, бiблiотекарi, продавцi, читачг Влада закривала газети i журнали, проводила обшуки в магазинах, арештовувала i засилала письменник1в. Чиновникам заборонялося опублшовувати будь-як1 данi. В деяких репонах, як свiдчить хронiка, вживали особливо суворих заходiв для попередження розповсюдження прогресивноï преси. Для прикладу, в Керчi дозволявся продаж лише тих газет, як видавалися у мюцевостях, що перебували у военному сташ. Одеський генерал-губернатор заявив, що не закриватиме всiх газет лише з жалю до долi пращвнишв за умови, що останнi не будуть друкувати „неугодних" йому статей. В Житомирi газетярiв примусили дати зобов 'язання не розповсюджувати прогресивних видань [23, 126-128].
Як бачимо, дiяльнiсть уряду зводилася переважно до репресивних заходiв. За даними хрошки того часу, вiн дуже мало робив для справи освiти. Серед позитиву в плаш прав народностей, що населяли iмперiю, можна назвати надання евреям у 1906 рощ права ввдкривати приватш навчальш заклади. Однак у той же час у Варшавському навчальному окрузi вчителям-католикам заборонили викладати iсторiю у приватних навчальних закладах, а в народних училищах ввдмшили надане рашше право викладання польською мовою. Цей випадок може служити свiдчениям того, як русифшаторська полiтика уряду набирала нових оберпв по усiй iмперiï [23, 135-136].
Подiбний стан речей не мш залишити вчителiв байдужими. По всш Росiйськiй iмперiï проходили чисельш мiсцевi вчительськ1 з'ïзди. Наприклад, восени 1906 року ввдбулися з'ïзди у мютах Дон, Вiльно, Киïв, Архангельськ. Учасники з'ïздiв розглядали важливi проблеми народноï освiти, вiдстоювади право навчати дией в школах рiдиою мовою [23, 134].
Особливо гострою стала необхвдшсть такоï боротьби пiсдя того, як у 1908 рощ Росшський Сенат видав указ, за яким повинна пере^дуватися вся украшська культура та наука як "шквдлива для безпеки Росiйськоï iмперiï" [9, 126].
Iншi меншини iмперiï, наприклад польська, також зазнавали пере^дувань у сферi освiти. У своïй працi "Польське шкiльництво на Волинi-Житомирщинi у Х1Х — першiй половинi ХХ ст." Н.Сейко стверджуе, що скориставшись ввдмшою правил про покарання за таемне навчання, поляки створили у Швденно-Захвдному краï мережу нелегальних шк1л, де дией навчали польською мовою. Ввдкриттю таких закдадiв сприяло католицьке духовенство та приватш особи. Керiвництво краю, дiзнавшись про iснувания цих шил, вжило негайних заходш щодо припинення ïх функцiонувания. Так, лише у 1907-1908 рр. на Волиш було скасовано 86 польських шк1л [19, 76-78].
Щоб обмежити доступ еврейськоï меншини до освiти, уряд поширив процентнi обмеження для евреïв, яш ранiше iснували тiльки в державних закладах освии, i на приватш школи. А зпдно 1мператорського наказу ввд 22 серпня 1909 р. надалi еврейським приватним навчальним закладам не надавалися права для учшв [8, 185].
У лютому 1911 року генерал-губернатор Ф.Трепов ввдновив дш закону про покарання за таемне навчання дией польськоï мови [19, 76-78]. За перюд з 1905 до 1912 року в Кшвському навчальному окрузi його куратором П.Зшовим було закрито 12 приватних пмназш [20, 432].
Аиалiзуючи статистичнi данi лише по Волинськш губернп за 1911-1913 рр., констатуемо зменшення кiлькостi християнських приватних навчальних закладiв iз 17 до 11. В цей перюд припинили свою дiяльнiсть 2 чоловiчих i 4 жiночих заклади 1-го розряду. Кiлькiсть еврейських приватних шил збшьшилася iз 36 до38, однак серед них не було жодно! школи першого розряду [14, 10-13; 14, ХХ-ХХ11].
Ще однiею iз особливостей тогочасно! освiти була непропорцшшсть у статевому складi учнiв державних навчальних закладiв. Для прикладу, у мшстерських початкових школах Чернiгiвсько! губернп у 1913 роцi навчалося 6286 хлопчишв i 2181 д1вчинка. Автор статистично! довiдки Т. Голик пояснюе таку нерiвномiрнiсть тим, що сшьсьш дiвчатка були змушенi з дитинства допомагати батькам по господарству i не мали можливосп вiдвiдувати школу. У початкових приватних закладах губернп кшьшсть учшв обох статей була приблизно однаковою (154 хлопчики i 146 д1вчаток) [1, 16].
На думку Л. Андрощук та ш., таку ситуацiю спричинила освiтия полиика уряду, яка полягала в "усввдомленш необхiдностi вiдкриття ж1ночих закладiв та небажанш !х фiнансувати". Отже, нестача жшочих шк1л компенсувалася лише за рахунок приватно! шщативи [17, 20].
Полиика iмперського уряду щодо нащональних меншин була спрямована на обмеження !х прав на освiту та навчання рвдно! мови i культури. Питання рiдно! мови у школi пiдиiмалося на 1-му Всеросiйському з'!зд у справi народно! освiти, який вiдбувся у Петербурзi (23 грудня 1913р. — 3 сiчня 1914 р.) i зiбрав 7000 учасниюв. На той час вiн був наймасштабшшою подiею такого плану. Учасники з'!зду ухвалили рiшения про забезпечення iнтересiв рiзних нацiональностей Росi! та прав меншин у питаннях освгги. Ключем до часткового розв'язання проблеми рiдно! мови, як викладово!, могло стати вщкриття приватних навчальних закладав, тому з-помiж iнших сво!х резолюцш, з'!зд визнав за необхiдне "надавати приватним особам i товариствам права ввдкривати i утримувати школи з рвдною мовою навчання спецiальнi i загальноосвiтнi, пристосованi до побутових i релiгiйних особливостей мiсцевого населення" [20, 425].
Шсля зак1нчення з'!зду багато його учасниюв опинилися тд слвдством. Спроби укра!нсько! громадськосл домогтися рвдно! школи для укра!нських дiтей не увiнчалися успiхом. 1мперський уряд вважав, що росшська мова мае бути викладовою в усiй iмперi!. [20, 426].
Незважаючи на це, як стверджуе С.^рополко, робилися спроби вести навчання окремих предмелв з укра!нознавства в деяких приватних гiмназiях, як наприклад у гiмназi! Ковальчука в Одеи, Славутинсько! — в Кам'янщ-Подшьському. За даними цього дослiдника, навчання укра!нською мовою проводилося тiльки нелегально в небагатьох школах, як на власш кошти утримували у сво!х маетках приватнi особи, наприклад Марко Кропивницький (на Харкiвщинi) та Микола Аркас (на Херсонщиш). Саме в такий споиб, на думку С.Русово!, можна було врятувати укра!нське шюльництво. Цi погляди вона обстоювала в стати "Приватна дiяльнiсть," за що була притягнута до вiдповiдальностi царським урядом [20, 426-427, 431].
Новим ударом реакци по укра!нськ1й самобутносп став у 1914 роцi указ Миколи II про скасування укра!нсько! преси [9, 126].
З шшого боку, держава проявляла позiрну турботу про шкiльну справу. Так, у 1914рощ Мiнiстерство Народно! Освiти видшило Управлiнню Ки!вського навчального округу 2050 карбованщв для надання допомоги приватним жшочим школам. На думку директора народних училищ Ки!всько! губернi!, виплати тако! допомоги заслуговували приватнi училища В.1.Сидун та О.В.Куницько! в м.Киев^ оск1льки цi заклади користувалися „увагою та довiрою мiсцево! громади, ввдповвдали життевим потребам населення i як за складом учшв, так i за постановкою навчально! справи цшком заслуговували проектовано! допомоги." У Волинськш губернп директор народних училищ визнав можливим надати допомогу у розмiрi 500 крб. лише одному закладу, а саме приватному жшочому училищу Н.Келлер в м.Овруч, в якому, судячи з ввдгушв iнспекторiв народних училищ, "навчально-виховна справа стояла на належнш висотi" Фiнансування даного закладу складалося iз 2000 крб. ввд земства, 300 крб. вiд мюта i 2160 крб. плати за навчання. В ньому навчалося 36 учшв у трьох класах. Ще! суми не вистачало для забезпечення закладу потрiбними поибниками та обладнанням. Кредит був розподiлений наступним чином:
1.Приватна жiноча гiмназiя В.1.Сидун (Ки!в) — 500 крб.
2. Приватна жшоча прогiмназiя Н.Д.Дьомiно! (Демшка) — 200 крб.
3. Приватний жiночий навчальний заклад 2-го розряду О.В.Куницько! (Ки!в) — 100 крб.
4. Приватна жшоча гiмназiя В.Я.Захаренко (Тараща) — 200 крб.
5. Приватна жшоча гiмназiя 1.М.Драганово! (Вшниця) — 250крб.
6. Приватний жшочий навчальний заклад С.I.Лось (Ки!в) — 200 крб.
7. Приватна жшоча прогiмназiя С.Т.Курчинсько! (Гайсин) — 300крб.
8. Приватний жiночий навчальний заклад 1-го розряду Н.Келлер (Овруч) — 300 крб. [26, а9, 13, 22-23].
Звичайно, так1 суми не могли значно покращити фшансовий стан вищезгаданих закладiв, але заслуговуе на увагу той факт, що дирекц1я народних училищ належно оцiнила роботу приватних шк1л.
Бурхливi iсторичнi подл 1914р. внесли сво! корективи в розвиток осв^и. "Перша свiтова вшна призвела до кризи основних сощальних iнститутiв росiйсько! держави, але заодно вившьнила позаiнституцiйнi частки шк1льництва для поляков Волинi-Житомирщини", — вважае Н.Сейко. В цей час оргашзащею польсько! освiти займався Польський комiтет допомоги жертвам вшни, який одним iз сво!х завдань вбачав органiзацiю навчальних закладiв для мiсцевого польського населення та бiженцiв. Як зазначае дослвдниця, 1 липня 1914 року росшський уряд дозволив вiдкривати приватнi польськ навчальнi заклади для переселенцiв [19, 79].
За даними зв^ про стан приватних навчальних закладiв Волинсько! губернi! за 1916рiк в м. Житомирi дiяли так1 навчальнi заклади: Тимчасовi курси для дiтей поляшв^женщв римо-католицького вiросповiдания при училищi М.Пентка, Тимчасовi вечiрнi курси для дорослих неграмотних поляков римо-католицького вiросповiдання, що утримувалися Житомирським вiддiлом товариства допомоги бвдним сiм'ям поляков, як беруть участь у вiйнi, Тимчасовий притулок-школа для дiтей поляков^женщв того ж товариства, Тимчасовий притулок-школа, що утримувався Центральним Обивательським Комтатом губернi! Царства Польського. Крiм того функцюнували ще 3 заклади, засноваш приватними особами. В Житомирському повт працювало 5 приватних навчальних закладiв. Всi вони були польськими. Один з них утримував Центральний Обивательський Комiтет, ще один — парафiя Ушомирського костелу. В Новоградволинському повт станом на 1916 рш працювало приватне училище С.Ендрукайтис i було ввдкрито ще 5 нижчих приватних училищ для дией обох статей польсько! нацюнальносп римо-католицького вiросповiдания. Аналопчш заклади розпочали роботу в 1зяславському (3), Овруцькому (1) i Староконстянтишвському (2) повiтах. Всього по губернп к1льк1сть приватних навчальних закладiв за 1916 рш зросла iз 12 до 32, а кшьшсть учшв у них iз 502 до 2104. Поляки скористалися наданим !м правом i значно розширили мережу сво!х навчальних закладiв у Волинсьшй губернi! [26, а 2, 6, 7].
У приватних школах змшаного типу Волинсько! та шших губернш дiвчата i далi к1льк1сно переважали хлопщв, що ще раз засвiдчувало недостатню кiлькiсть державних навчальних закладiв для дiвчат [27, 6, 7; 28, 6, 7; 29, 6, 7; 30, 6, 7; 31, 6, 7].
Загальна ж кшьшсть лише нижчих приватних навчальних закладiв у Ки!вському навчальному округу у 1915 р. становила 228. Тобто, незважаючи на складну полиичну обстановку в кра!ш, кшьшсть приватних навчальних закладiв протягом дослiджуваного перiоду невпинно зростала [26, 3, 15-18, 21, 24, 40-44].
Таблиця 1
Процентне сniввiдношення кiлькостi дiвчат та хлопщву школах змШаного типу в Кшвському навчальному округу у 1916-1917рр.
^\Губерш1 Волинська Ки1вська Подшьська Полтавська Чершпвська
Х Д Х Д Х Д Х Д Х Д
1916 43,2 56,6 47,2 52,8 13,9 86,1 46,5 53,5 25,1 74,9
1917 21,2 78,8 45,2 54,8 33,1 66,9 64,6 35,4 34,6 65,4
Проаналiзувавши ряд наукових праць, перiодичних видань та арх1вних докуменпв дослiджуваного перiоду, ми зробили наступи висновки.
Загальний стан освiти в Росшськш iMnepii' на початку ХХ столитя був на низькому рГвш. Проблеми освiти були надзвичайно актуальними. Вони перебували в центрi уваги педагопв та громадськостi, активно обговорювалися в пресь Полiтицi царського уряду в галузi освiти були характерт так1 риси:
- небажання влади вжити дieвих заходв для покращення стану освiти, спричинене загрозою, яку становила просвiта широких мас населення для iснування iмперського режиму;
- звщси видшення мiзерних кошт1в на освиу i покладання школьно! справи на iнiцiативу громадськосп та приватних осiб з одночасною регламентацieю та контролем 1х дальности
- повна заборона на використання украшсько! мови та обмеження прав iнших колотзованих народiв на вивчення радно! мови та культури в школi;
- придушення будь-яких спроб украшсько! громади боротися за нацiональну школу;
- ^норування права ж1нок на осв^.
Такий стан речей спричинив необхвдшсть заснування нових приватних навчальних закладiв, як1 часто були единою можливютю здобути освiту, особливо для дiвчат. Приватнi школи використовувалися представниками колотзованих народiв як можливiсть зберегти рщну мову в школi. Щоб уникнути переслiдування, навчання в них часто проводилося таемно. Постшне збiльшення шлькосп приватних навчальних закладiв протягом до^джуваного перiоду свГдчить про зростання усвщомлення в суспiльствi необхiдностi та важливост освiти.
Зауважимо, що стаття не вичерпуе усiх проблем, пов'язаних зi становлениям i розвитком приватного шкшьництва в Укра!т на початку ХХ столитя. Сво! подальшi до^дження ми плануемо присвятити вивченню ще! проблеми в шших регiонах Укра!ни.
Л1ТЕРАТУРА
1. Голик Т.Н. Краткiя сведешя о современномъ положенiи начального образовашя въ Черниговской губернiи. — Черниговъ, 1913. — 67 с.
2. Ивановичъ В. Из итогов первой русской всеобщей переписи: Рефераты и мелкие сообщешя // ВЪстникь воспиташя. — 1906. — №1. — С. 38-55.
3. Каптеревь П. Наша будущая средняя школа // Образоваше. Отдел 1. — 1901. — №11. — С. 1-22.
4. Краткий обзорь начальнаго образовашя вь Херсонской губернш за 1903 г. — Херсонь, 1905. — 133 с.
5. К реформе средней школы // ВЪстникь воспиташя. — 1907. — Апрель. — С. 90-104.
6. Критика и библиография // Образоваше — 1901. — №5-6. — С. 116-118.
7. К хронике школьного вопроса: Из русских изданий // Образоваше. — 1901. — №1. — С. 28-30.
8. Лаурсонь А.М. Частныя учебныя заведешя: Собраше дЪйствующихь законоположенш и распоряженш о частныхь учебныхь заведешяхь и о домашнеiмъ обученш — СПб., 1912. — 338 с.
9. Медввдь Л.А. Iсторiя нащонально! освгга i педагопчно! думки в Украш: Навчальний помбник. — К.: Вкар, 2003. — 335 с.
10. Отчеть попечителя Юевскаго учебнаго округа о состоянш учебн^гх заведенiй округа за 1901 годь. Раздел I. — Юевь, 1902. — 229 с.
11. Отчеть попечителя Юевскаго учебнаго округа о состоянш учебных заведенш округа за 1901 годь. Раздел II.- Юевь, 1902. — 96 с.
12. Отчеть попечителя Юевскаго учебнаго округа о состоянш учебных заведенш округа за 1903 годь. Раздел VII. — Юевь, 1904. — 8 с.
13. Отчеть попечителя Юевскаго учебнаго округа о состоянш учебных заведенш округа за 1903 годь. Раздел VIII. — Юевь, 1904. — 7 с.
14. Памятная книжка дирекцш народныхь училищь Волынской губернш. На 1911г. — Житомирь, 1911. — 318 с.
15. Памятная книжка дирекцш народныхь училищь Волынской губернш На 1913г. — Житомирь, 1913. — 366 с.
16. Рефераты и мелюя сообщешя // ВЪстникь воспиташя. — 1901. — №4. — С. 53-89.
17. Розвиток педагопчно! думки i освгга на Черкащиш: Монографiя / Л.М.Андрощук, Л.Д.Березовська, О.А.Бвда та шшц за заг. ред. Н.С.Побiрченко. — К.: Наук. Свгт, 2003. — 174 с.
18. Саликовский А. Народное образоваше вь Подольской губернш: Статистика образовашя // Образоваше. — 1901. — №3. — С. 54-58.
19. Сейко Н. Польське шкшьництво на Волиш-Житомирщиш у Х1Х — першш половиш ХХ ст.: Монографiя. — Житомир, 2002. — 158 с.
20. Сiрополко С. Iсторiя освiти в Украш. / Шдготував Ю.Вiльчинський. 2-ге вид. — Л^в: Афiша,
2001. — 664 с.
21. Статистика образовашя // Образоваше. — 1901. — №11. — С. 54-64.
22. Хроника // ВЪстникъ воспиташя. — 1903. — №7. — С. 135-165.
23. Хроника // ВЪстникъ воспитатя. — 1906. — №8. — С. 108-142.
24. Хроника // Образоваше. — 1901. — № 1. — С. 42-57.
25. Хроника // Образоваше. — 1901. — №5-6. — С. 81-96.
26. ЦД1АК Укра!ни, ф.707, оп. 165, спр.32, на 45 арк.
27. ЦД1АК Укра!ни, ф.707, оп. 259, спр.322, на 7 арк.
28. ЦД1АК Украши, ф.707, оп. 259, спр.323, на 7 арк.
29. ЦД1АК Украши, ф.707, оп. 259, спр.345, на 7 арк.
30. ЦД1АК Украши, ф.707, оп. 259, спр.346, на 7 арк.
31. ЦД1АК Украши, ф.707, оп. 259, спр.347, на 7 арк.
Марiя ДУШЕК
1ДЕЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГ1ЧН1Й ДУМЦ1 ВЕЛИКОБРИТАНИ ХУ1-ХУШ СТ.
Безперечною ютиною для сучасно! науки про виховання е думка, висловлена видатним педагогом К. Ушинським: "Якщо педагопка хоче виховати людину в уах сенсах, то вона повинна спочатку пiзнати !! теж в уих сенсах" [11, 171]. Вченi завжди намагалися створити педагопчш концепцi! на фундамент! цшсного та системного знания про розвиток людини, як забезпечили б усшшшсть та ефективнiсть педагопчно! дiяльностi у рiзних сферах. Змши в суспiльному устро!, безперечно, спричиняли певнi реформи в системi освпи, перед педагогiкою з'являлося нове сощальне замовлення, яке однозначно вимагало нового, незаангажованого погляду на особистiсть.
Проблема громадянського виховання особливо актуальна для тих кра!н, як1 або лише здобули незалежшсть i стоять на початку шляху свого державотворення, або в державному житп котрих ввдбуваються вагомi суспiльнi змiни. Укра!на мае безпосереднш стосунок до перших i других, тому побудова громадянського сустльства i формування громадянськосп у кожного члена державного оргашзму е важливим й актуальним завданням сьогодения.
Вичизняш науковцi придiляють значну увагу проблемам громадянського виховання й освпи дней i молодi. Останнi дослiдження свщчать про загалом успiшнi спроби узагальнити юнуючий досвiд у цiй сфер^ а також обгрунтувати новi шляхи, методи, мехашзми, способи та засоби громадянського виховання з метою тдготовки людини до життя в новому демократичному, справедливому та гуманному суспшьствг Цш проблематищ присвяченi науковi пращ О. Сухомлинсько!, П. 1гнатенка, В. Поплужного, Н. Косарево!, Л. Крицько! та iнших вчених. Особливо чпко теоретична база сучасного громадянського виховання розроблена О. Вишневським.
Науковi пошуки укра1нських дослiдникiв щодо громадянського виховання ведуться також у сферi порiвняльно! педагогiки, яка сьогодт активно розвиваеться. Проблеми зарубiжно! школи, змюту Г! освiти, оргашзацп процесу навчання i виховання стали предметом вивчення А. Алексюка, М. Свтуха, Т. Кошманово!, В. Кравця. Однак питання громадянського виховання в освиньому полi Великобританi! вивченi недостатньо, що й зумовило вибiр теми ще! статтi.
Метою статтi е вивчення та узагальнення iсторичного фiлософсько-педагогiчного досвiду Великобританi! в сферi громадянсько! освии i виховання особистостi. В зв'язку з цим поставлено виршити таш завдання: проаналiзувати науковий доробок учених Великобританп епохи Вiдродження, Нового часу i Просвiтництва з огляду на мету нашого до^дження; вивчити ввдомий та маловiдомий матерiал щодо проблеми громадянського виховання в англшськш педагопчнш думцi вказаного перiоду; з'ясувати можливосп творчого використання педагогiчних iдей англшських мислителiв у практицi сучасно! вичизняно! школи.
Вiдомо, що проблема становлення i розвитку людини зберiгала свою гостроту й актуальшсть вiд початку ренесансного гумашзму. Кожне нове поколшня вчених у наступнi перiоди вважало цю проблему зовсiм не до^дженою. В зв'язку з цим згадаемо, наприклад,
