CC BY
30
УДК 340:12 Т. З. Гарасим1в
заступник директора 1НПП, декан повно1 вищо1 освiти, доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фiлософii права
Т. I. 1ванишин
перший заступник начальника спецiалiзованоi' державноi' податковоi' шспекци по роботi з великими платниками мiжрегiонального головного управлiння ДФС у Львiвськiй областi
ПРАВОВЕ П1ЗНАННЯ: АНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ ДИСКУРС
© Гарасимгв Т. З., 1ванишин Т. I., 2016
У статт1 правове пiзнання аналiзуeться як правова категорiя, що в1дображае сам процес, i водночас результат цшеспрямованого пiзнання права. Розглянуто гносео-лог1чний аспект праворозумiння, що розкриваеться у свщомому прагненш суб'екта сфор-мувати i виявити свое ставлення до правових норм у конкретнш поведшщ та дiяльностi. Здiйснено загальнотеоретичний аналв концептуальних основ методологи правового пiзнання, охарактеризовано основн1 науков1 методи дослщження сутност1 та особливостей цього складного правового феномену. Окреслено шляхи подальшого застосування вибрано! методологи для загальнотеоретично! характеристики правового п1знання.
Ключов1 слова: право, шзнання, правове п1знання, антроиолопя, дискурс, праворозум1ння, правосв1дом1сть, правова система.
Т. З. Гарасымив, Т. И. Иванишин
ПРАВОВОЕ ПОЗНАНИЕ: АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЙ ДИСКУРС
В статье правовое познание анализируется как правовая категория, отражающая сам процесс, и одновременно результат целенаправленного познания права. Рассматривается гносеологический аспект правопонимания, раскрывается в сознательном стремлении субъекта сформировать и выразить свое отношение к правовым нормам в конкретном поведении и деятельности. Осуществлен общетеоретический анализ концептуальных основ методологии правового познания, охарактеризованы основные научные методы исследования сущности и особенностей этого сложного правового феномена. Определены пути дальнейшего применения выбранной методологии для общетеоретической характеристики правового познания.
Ключевые слова: право, познания, правовое познание, антропология, дискурс, правопонимания, правосознание, правовая система.
T. Z. Harasymiv, T. I. Ivanyshyn
LEGAL KNOWLEDGE: ANTHROPOLOGICAL DISCOURSE
The article analyzes the legal knowledge as a legal category that reflects the process, while the result of a focused knowledge of law. We consider the epistemological aspect of thinking that opens in a conscious effort to create the entity and identify their attitude to the law in a particular behavior and activity. DONE general theoretical analysis of the conceptual foundations of legal knowledge of the methodology, described the basic scientific methods the
nature and features of this complex legal phenomenon. The ways of further application of the
selected methodology for general theoretical characteristics of legal knowledge.
Key words: law knowledge, legal knowledge, anthropology, discourse, thinking, justice,
legal system.
Постановка проблеми. Фшософм права дослвджуе специф1чний аспект людських дш та 1хн1х ращональних пвдстав i цшей, саме: ди людей, оскшьки вони визначаються i регулюються правовими нормами. Правила поведшки виступають тут у виглядi правових норм.
Доводиться констатувати, що вiтчизняна юридична наука перебувае в стан кризи, спри-чинено!, зокрема, кризою ii методологii. Сьогоднi полищ бiблiотек переповненi так званими "науковими працями" з юриспруденции в яких псевдонауковкть прикриваеться декларацмми про використання авторами дiалектичного методу. Насправдi ж у таких "творах" не використовуеться жодний метод. А це означае, що подiбнi опуси не е науковою продукщею, бо без належного використання правильно обраного методу дослвдження вона може бути лише викладом власних суб'ективних, а саме волюнтаристських i утопiчних оцiнок тих чи шших правових явищ або компшящею чужих напрацювань. У зв'язку з цим чимало публшащй з правознавства здебшьшого можна охарактеризувати, за влучним висловом О. М. Костенка, як продукт своервдно! "юридично! алхiмii" [1, с. 72].
Аналiз дослiдження проблеми. Загальнотеоретичт аспекти правового пiзнання дослiджували так вченi як: Костенко О. М., Попович М. В., Лекторский В. А., Стёпин В. С., Тулмш С., Вельш В., Берман Г., Кельзен Г., Кюнг Г., Гроций Г., Локк Дж., Розеншток-Хюсси О., Пазе-нок В., Дж., Рорти Р., Оноре Т., Фейерабенд П., Hommes U., Schombs E., Utz Arthur F., у яи вперше у юридичнiй думцi обгрунтували необх^^ть створення такого важливого теоретичного напряму. Попри значний науковий доробок, дос малодослiдженими е питання методологи дослвдження антрополопчного аспекту правового пiзнання.
Мета статт - здiйснити загальнотеоретичний аналiз концептуальних основ методологи правового шзнання, зокрема охарактеризувати основнi науковi методи дослiдження антрополо-гiчного аспекту правового нзнання.
Виклад основного матерiалу. Ввд того, як люди розумiють право, залежить, як вони будуть ним користуватися. Якщо, наприклад, у сучаснш Украiнi е достатньо ознак, що сввдчать про недолiки у правокористуваннi, то це означае, що кнують недолiки i в праворозумiннi. Очевидно, мае юнувати якесь основне питання правознавства, ввд розв'язання якого залежить розумшня права загалом.
У цьому контексп основним питанням правознавства мае бути таке: "Право - це вшшр природи чи людей? А якщо того й шшого, то яка роль природи i яка роль людей у творенн права?". Саме ввд нього вш iншi питання, що постають у правознавства С досить пвдстав вважати, що основне питання правознавства належно розв'язувалося творцями римського права, адже дос воно вражае своею досконалютю. Враховуючи це, потрiбно особливу увагу звернути на те, як саме творц римського права, зокрема Ульпiан, Цицерон та шш^ ставилися до основного питання правознавства. Принагвдно зазначимо, що видатний правознавець Гуго Гроцш вказав на проввдну роль iдеi природного права в доктрин римського права. Бшьше того, вiн, розглядаючи iсторiю правознавства, вважав, що правознавство може бути наукою лише тод^ коли визнае участь природи у творенн права. Вш писав: "Багато хто до цього часу намагався надати цш галузi наукову форму, але жоден не змк цього зробити, та й, по правдi кажучи, це й неможливо було здшснити шакше як... вiдокремивши те, що виникло внаслiдок установлення, вiд того, що виникае з само! природи" [2, с. 52]. Ця вдея Гуго Гроц1я особливо актуальна нин, коли виникае нагальна потреба в модернiзащi укра1нсько1 юридично! науки.
Велике значення для розвитку юриспруденцй мала також правова доктрина англшського фшософа Дж. Локка. "... Закони, встановлет в державах, - писав вш, - зобов'язують не самi по собГ, не сво!м авторитетом, не якось ще, а саме в силу закону природи, що змушуе коритися вищестоящим i охороняти громадянський мир; бшьше того, без такого закону силою збро! правителi, може, й могли б примусити натовп до покори, але не могли б зобов'язати його до цього" [3, с. 8]. А вщтак вш тдкреслював: "Отже, зобов'язання, що покладаеться громадянським законом, випливае iз закону природи, 1 ми не стшьки змушенi силою правителя коритися йому, скшьки зобов'язанi робити це за природним правом" [3, с. 40]. Ввдомо, що правова доктрина Дж. Локка про ствввдношення "закону природи" i "закону, встановленого в державГ' (або "громадянського закону") була одним 1з атрибутiв Просвiтництва i вiдiграла визначальну роль у розвитку сучасного права кра!н Заходу. Це сввдчить про 11 плiднiсть як справжньо! (iстинноi) науки, тобто про й науковi достошства.
Утiм, розробка фшософсько! концепцii права може бути устшною за умов урахування тих фундаментальних зрушень, якi вiдбуваються у новптай фiлософськiй теорй, тих методолопчних iнновацiй, що iстотно змiнюють фшософсько-свггоглядну парадигму взагалi. Про що конкретно йдеться? Зазначимо лише кшька фшософських методологiчних новацiй, урахування яких, на наше переконання, необхвдне для коректного осягнення правово! реальностi. Насамперед пвдкреслимо ту обставину, що сучасна фшософГя по-новому осмислюе проблему можливостi i необхiдностi створення науково! свiтоглядноi' картини свпу, в тому числi свпу соцiального, складовою якого е свгт суспшьно!, людсько! правосвiдомостi i правослухняносл. 1дея М. Гайдеггера щодо недоцшь-ностi побудови "картини свiту" (адже вона (картина), на його думку, передбачае юнування чогось такого, що постае як метафiзична сутшсть перед суб'ектом - спостерГгачем) у нашi днi набувае популярностi у контексл вироблення ново! концепцii свiтосприйняття. Одне з й опорних поло-жень - зняття жорстко! дихотомii об'екта та суб'екта. Свгг соцiальних реалш, зокрема i правових, -це не мережа об'ективних артифакпв Г незалежних вед "спостерiгача" подш, а "живе життя", "життевий свп" (Е. Гуссерль), сутшсть якого багато в чому зумовлюеться присутшстю в цих подГях суб'екта тзнання та щншсного судження. Людина "показуе себе як така, що починае Г продовжуе, як творець Г творшня, продукт Г володар свпу, що й оточуе ... " [4, с. 143].
Незважаючи на спроби чимало! кшькосл зарубГжних фшософГв, насамперед захвдних, елГмшувати поняття "об'ект" Гз етстемологй, ця категорГя "вперто" продовжуе виконувати свою гносеолопчну мгаю. Усе те, що дослвджуе вчений, вш перетворюе на "об'ект", забезпечуючи тим самим об'ективний характер наукового знання, - вважае ввдомий росшський фшософ В. С. Стьотн [5]. 1нша справа, що вживання категорш "об'ект", "науковий об'ект", "об'ектившсть" у сучаснш теорй вщбуваеться на грунт формування нового типу ращональносп, з урахуванням виявлених обмежень методологй "ввдображення", "дзеркальносп", вадсутносп чпко! демаркацй "первинносп" та "вторинносп" у тзнавальному процесг Становлення нового типу ращональносп Г, ввдповщно, ново! штерпретацй суб'екта та суб'ективносп ввдбуваеться на грунт синтезу космолопчних, революцшних Г антрополопчних аспеклв свгтоглядного знання. При цьому "антропний принцип", який передбачае "включення" людини, й "убудовашсть" у будь-який "науковий об'ект", що становить предмет й штересу, е визначальним. "Треба розвинути нову концепщю розуму" [6, с. 126-127], - справедливо зазначае шмецький професор В. Вельш. Ця думка, безумовно, заслуговуе пвдтримки. Захист чи "спростування" ращоналГзму у його свпоглядно-методолопчних штенцмх Г, ввдповвдно, науковосл теорй, природно, зачшае Г таку гносеолопчну одиницю, як Гстина. Сучасна когнпологм демонструе широкий спектр поглядГв на проблему ктини як тако! - вГд повного заперечення самого поняття 'Тстина" як утшення метафГзичного абсолюту, що перебувае за межами емпГрй людських суджень, отже, безглуздого й антикультурного (С. Тулмш) [7], до спроби надати ютит "нового прочитання". Згвдно з Р. Рорт1, наприклад, Гстина - "це просто найбшьш коректна Г сильна теорГя, яка не потребуе "жодно! вадповадносп реальносп" [8]. А для П. Фейерабенда 1стина - це "абстрактна потвора" [9, с. 57-63]. ВтГм, спроба позбавити поняття Гстини свпоорГентувального значення зустрГчае серйозний ошр.
Швейцарський фшософ Гввдо Кюнг, констатуючи, що картез1анська теор1я ктини як ввдображення реальности практично покинута всюди, зазначае, що це аж нмк не означае ввдмови ввд пошуку ктинного знання. "Сучасн фшософи, - пише Кюнг, - побоюються, передусм, уже не браку знання ктини, а його надм1ру. Вони сушать голову не стшьки над можливостями того, що жодна з в1рогвдних теорш не ввдповвдае дшсносл у соб1, скшьки над ткю обставиною, що так багато теорш цшком, можливо, ш ввдповвдають" [10, с. 48]. Нарешт1, для багатьох захвдних фшософ1в, прихильникв постмодерн1зму проблема ктини вже не мае артикульованого значення, адже головним предметом фшософсько! рефлекси для них виступае "спонтанний життевий досввд", факт наявносп "множини сеншв", "несушрносп словникв" тощо. Для постмодерн1зму, зокрема, единою предметнктю виступае текст. Знак не мае одного-единого ктинного значення, але володк багатьма р1вноправними значеннями", "моральна дм не передбачае одного-единого раз i назавжди справедливого шляху, але може розгортатися кшькома однаково правильними способами".
Прихильники гносеолопчного плюрал1зму енергшно ввдстоюють тезу про те, що, перебу-ваючи у власних р1зномаштних життевих свггах, люди не володтоть единою ктиною про единий свгг i не е правильними i справедливими репрезентами цього свггу. Та наявнкть "багатьох р1зних реальностей" не е пвдставою для твердження, що ця множина позбавляе сенсу питання про ктину та хибнкть, i тому наука як пошук ктини, як спроба зрозумгги свгг i людину мае змктитися на периферто культури i поступитися мкцем шшим типам ставлення до дшсносп (довгльне ви-тлумачення, гра, м1стика тощо). Як справедливо зазначае В. А. Лекторський, цих реальностей не може бути нескшченно багато, кожна з них мае власн критери кнування [11, с. 32].
1накше кажучи, визнання кнування р1зних "життевих св1т1в" i правильност1 р1зноман1тних практик, у тому числ1 юридичних, не скасовуе "нацшенкть на 1стину", хоча й ускладнюе й п1знання. П1д натиском нових знань колишн1 уявлення про "об'ективну 1стину" справд1 демонст-рують свою обмеженкть. Непереконливими виглядають i традицшн1 критер1альн1 показники 1стини. "Практика не е критеркм 1стинност1, хоч би яким викликом здоровому глузду це звучало, ктина може бути вим1ряна т]льки 1стиною" [12, с. 126]. Тобто вона мае бути доведена не лише експериментально, а й теоретично, людина ращональна ткю м1рою, якою утворюе явища, що ввдповщають цглям людини, але вона ж водночас 1ррацюнальна, оскгльки завжди мктить у соб1, у мотивах власно! д1яльност1 дещо, що суперечить цим цшям. Тобто вона водночас рацюнальна й 1ррац1ональна. Такий, на перший погляд, релятивктський висновок мае бути осмислений i практиками юриспруденцй [13, с. 52].
Саме поняття права е багатозначним. По-перше, право передбачае певний тип людських стосункв. Вже Аристотель говорив про стосунки в рамках суспшьного життя, пол1тичного життя (ро1111ке koinonia). Отже, право - це сукупнкть норм (чи то зафшсованих у письмов1й форм1 (вла-дою встановлен1 й опубл1кован1 закони, статути тощо) чи таких, що визнаються на основ1 звича!в (неписане право, звичаеве право)), як регулюють, упорядковують людську поведшку [14, с. 43].
По-друге, право передбачае не просто стосунки м1ж людьми, а так стосунки, що мають зобов'язувальний характер [15, с. 5-6]. Тобто так стосунки не можуть бути описаними в термшах ф1з1ологй або психологи. Право е певна "повиннкть", "належнкть" (das Sollen). Але, по-трете, право ввдр1зняеться в1д 1нших зобов'язувальних норм штенсивнктю засоб1в примусу [16, с. 195]. Право - це публ1чна система примусу [17, с. 7], примусовий порядок [14, с. 45]. У зв'язку з цим справд1 можна сказати, що "правова система - це струнка система заход1в, одна з головних цшей яко! - пошформувати урядов1 структури, а також пересчних громадян, що дозволено i що заборонено" [18, с. 5]. Але власне примус - ще не достатня ознака правово! системи. Таким спро-щеним баченням гршили деяк1 представники правового позитив1зму. Ця позиц1я п1дтримувалася радянським правом [19, с. 348], частково сприймаеться украшською правовою думкою [20, с. 215].
Право як примусовий порядок мае спиратися на авторитет, який визнаеться суб'ектами права. Право у вигляд1 закону не тшьки погрожуе, а й общяе захищати штереси людей. "У довго-термшовому план! право мае грунтуватися на моральносп та особист1й зац1кавленост1"; моральне переконання i право п1дтримують одне одного [172, с. 9-10]. Визнання обов'язковосп правових норм передбачае свободу, вольове ршення, яке бажае або не бажае визнавати щось, або
тдкорятися чомусь (або комусь). Адже воля людини e принципом ïï дш. "Людина e принципом вчинкiв" (anthropos einai arche ton praxeon); людина дie у певний спосiб коли вирiшуe робити те або шше (boyle peri ton ayto prakton). "Право e уприсутненням вольно!' волГ' (ist Dasein des freien Willens). Тому тд правом розумieться така сфера людського буття, у межах якоï стосунки мiж особами регулюються постшьки, поскшьки тi перебувають у рiзноманiтних зобов'язувальних стосунках мiж собою i водночас протистоять одна однш як самостшш та вiльнi шдиввди. Право упорядковуe стосунки мiж шдиввдами або мiж iндивiдами та спшьнотою таким чином, що гарантуe свободу самоздшснення iндивiда.
Право встановлюe надшний порядок спшьного життя, орieнтований на вдею справедливостi, i тому накладаe на кожного такi обов'язки, як e значущими саме для нього [21, с. 1188]. Спра-ведливють же e такою специфiкацieю стосунюв мiж iндивiдами, коли всi вони усвщомлюють себе (Я) рiвними ввдносно певного рацiонального принципу. "Право - це щось пропорцшне" (estin to dikaion analogon ti), а сенс пропорци ^nalogia) - прирiвнювання (isotes). То ж право e орieнтованим на iдею справедливостi зобов'язувальним порядком взаeмовiдношень усерединi полггично-соцiальних груп, або у певному об'eднаннi таких груп. Справедливiсть можлива тшьки там, де e рiвнiсть перед законом (рштсть перед нормами), який уособлюe рацiональний порядок спшьного життя.
Фшософм права, будучи фшософською дисциплiною, конкретизуe загальнофшософсью питання про сенс людського буття та людських дш, дослiджуючи феномени права й держави. В той час як правознавство, будучи догматичною наукою, дослiджуe специфiчнi взаeмозв'язки позитивного права, фшософм права спрямовуe iнтереси сво1х дослiджень до самих глибин i граничних подстав права [1б, с. 197]. Фшософм права прагне отримати ввдповда на питання про сенс, мету i значущсть права, розкриваючи фундаментальш умови буттeвоï уприсутненостi людини [21, с. 1189]. Правознавство як догматична дисциплша, дослвджуючи позитивне, "чинне" право, розглядаe право "як воно e" (саме як чинне).
Висновки. Отже, фшософм права не e юридичною наукою i вiдрiзняeться передусiм вщ правовоï догматики. Догматика e, за Кантом, "догматичний метод чистого розуму без попередньоï критики його власноï спроможностi" (das dogmatische Verfahren der reinen Vernunft, ohne vorangehende Kritik ihres eigenen Vermögens). Догматик виходить iз передумов, як вiн приймаe як гстинт без попередньоï перевiрки. Вiн мислить ex datis. Правовий догматик не запи^ про те, що e право, за яких умов, в якому обсязi i яким чином вiдбуваeться тзнання права. Це не означаe, що правовий догматик мислить некритично. Але навпъ там, де вш пiзнаe критично, наприклад, коли вш критично витлумачуe певну норму закону, вш постiйно аргументуe, не виходячи за межi чинноï системи права ^манентно до системи).
l. Костенко О. М. Основне питання правознавства з позици сощального натуралiзму / О. М. Костенко // Проблеми фшософи права. - 2003. - Т. l. - С. 72. 2. Гроций Г. О праве войны и мира / Гуго Гроций. - М., 1Я56. - С. 52. 3. Локк Дж. Сочинения / Джон Локк. - Т. 3. - М., 1Я88. -С. S, 40. 4. Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом / О. Розеншток-Хюсси // Вопросы философии. - 1ЯЯ7. - № S. - С. 143. 5. Стёпин В. С. От философии науки - к философской антропологии / Стёпин Вячеслав Семенович; (ред.) Н. И. Кузнецова. Познающее мышление и социальное действие. - М., 2004. - 544 с. б. Вельш В. Постмодерн. Генеалогия и значение одного спорного понятия / В. Вельш // Путь. - 1ЯЯ2. - № 1. - С. 12б-127. 7. Концептуальные революции в науке / Стефан Тулмин. - Режим доступу: [http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Tulmin.html]. S. Рорти Р. Философия и зеркало природы / Ричард Рорти; [пер. с англ.]; науч. ред. В. В. Целищев. -Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1ЯЯ7; Рорти Р. Философия и будущее /Ричард Рорти; [пер. с англ. Т. Н. Благовой] // Вопросы философии. - 1ЯЯ4. - № б. - С. 2Я-34. Я. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки / Пол Карл Фейерабенд [пер. с англ. и нем. А. Л. Никифорова]; общ. ред. и вступ. ст. И. С. Нарского - М.: Прогресс, 1Я8б. - С. 57-б3. 10. Кюнг Г. Когнитивные науки на историческом фоне. Заметки философа / Гвидо Кюнг // Вопросы философии. - 1ЯЯ2. - № 1. -
1б0
С. 48. 11. Лекторский В. А. Выступление на "Круглом столе ", посвященном обсуждению книги
B. С. Стёпина "Теоретическое знание" / В. А. Лектор-ский // Вопросы философии. - 2001. - № 1. -
C. 32. 12. Попович М. В. Рацюнальтсть i вимгри людського буття / Мирослав Володимирович Попович. - К. - 1997. - С. 126. 13. Пазенок В. С. Фiлософiя i право / В. С. Пазенок // Проблеми фтософи права. - 2003. - Том. 1. - С. 52. 14. Кельзен Г. Чисте правознавство /Ганс Кельзен. - К.: Ютверс, 2004. - С. 43, 45. 15. Utz Arthur F. O. P. Wesen und Begründung des Rechts // Freiburger Zeitschrift für Philisophie und Theologie. - 1961. - 8. Band. - S. 5-6. 16. Schömbs Erwin. Recht // Taschenlexikon Religion und Theologie. Bd. IV. Göttingen, Vandenhoeck, 1983. - S. 195. 17. Оноре Т. Про право. Короткий вступ / Тот Оноре. - К.: Сфера, 1997. - С. 7, 9-10. 18. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Гарольд Дж. Берман. - М.: Норма, 1998. - С. 5. 19. Юридический энциклопедический словарь / гл. ред. Александр Яковлевич Сухарев. - 2-е изд., доп. - М.: Советская энциклопедия, 1987. - 527, [1] с. 20. Юридичш термти: тлумачний словник / Владлен Гнатович Гонча-ренко ... [та т.]; за ред. В. Г. Гончаренка. - К.: Либiдь, 2004. - 317, [3] с. 21.Hommes Ulrich. Recht // Handbuch philosophischer Grundbegriffe (Hgg. Hans Michael Baumgartner und Christoph Wild). Bd. 4. München, Kösel, 1973. - S. 1188, 1189.
REFERENCES
1. Kostenko O. M. Osnovne pytannya pravoznavstva z pozytsiyi sotsial'noho naturalizmu[Osnovne pytannya pravoznavstva z pozytsiyi sotsial'noho naturalizmu] // Problemy filosofiyi prava. 2003. T. 1. p. 72. 2. Grotsii G. O prave voiny i mira[ O prave voiny i mira]. Moscow, 1956. p. 52. 3. Lokk Dzh. Sochineniya[Sochineniya]. T. 3. Moscow, 1988. pp. 8, 40. 4. Rozenshtok-Khyussi O. Proshchanie s Dekartom [Proshchanie s Dekartom] // Voprosy filosofii. 1997. Vol. 8. p. 143. 5. Stepin V. S. Ot filosofii nauki - k filosofskoi antropologii [Ot filosofii nauki k filosofskoi antropologii] / Stepin Vyacheslav Semenovich; (red.) N. I. Kuznetsova. Moscow, 2004. 544 p. 6. Vel'sh V. Postmodern. Genealogiya i znachenie odnogo spornogo ponyatiya [Postmodern. Genealogiyaiznachenieodnogospornogoponyatiya]/ V. Vel'sh // Put'. 1992 Vol.1 pp. 126-127. 7. Tulmin S. Kontseptual'nbie revolyutsyy v nauke [Kontseptual'mierevolyutsyyvnauke]. Available at: [http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Tulmin.html]. 8.Rorti R. Filosofiya i zerkalo prirody [Filosofiyaizerkaloprirody] / Richard Rorti; [per. s angl.]; nauch. red. V. V. Tselishchev. Novosibirsk: Publ. Novosib. un-ta, 1997; Rorti R. Filosofiya i budushchee [Filosofiyaibudushchee] / Richard Rorti; [per. s angl. T. N. Blagovoi] // Voprosy filosofii. 1994. Vol. 6. pp. 29-34. 9. Feierabend P. Izbrannye trudy po metodologii nauki [Izbrannye trudy po metodologii nauki] / Pol Karl Feierabend [per. s angl. i nem. A. L. Nikiforova]; obshch. red. i vstup. st. I. S. Narskogo. Moscow: Progress, 1986. pp. 57-63. 10. Kyung G. Kognitivnye nauki na istoricheskom fone. Zametki filosofa [Kognitivnye nauki na istoricheskom fone.Zametki filosofa] / Gvido Kyung // Voprosy filosofii. 1992. Vol. 1. pp. 48. 11. Lektorskii V. A. Vystuplenie na "Kruglom stole", posvyashchennom obsuzhdeniyu knigi V. S. Stepina "Teoreticheskoe znanie" [Vystupleniena "Kruglomstole", posvyashchennom obsuzhdeniyu knigi V. S. Stepina "Teoreticheskoe znanie"] / V. A. Lektor-skii // Voprosy filosofii [Voprosy filosofii]. 2001. Vol. 1. p. 32. 12. Popovych M. V. Ratsional'nist' i vymiry lyuds'koho buttya [Ratsional'nist' i vymiry lyuds'koho buttya]. Kiev. 1997. p. 126. 13. Pazenok V. S. Filosofiya i pravo [Filosofiyaipravo] / V. S. Pazenok // Problemy filosofiyi prava. 2003. Vol. 1. p. 52. 14. Kel'zen G. Chiste pravoznavstvo [Chistepravoznavstvo] / Gans Kel'zen. Kiev.: Yunivers, 2004. pp. 43, 45. 15. Utz Arthur F. O. P. Wesen und Begründung des Rechts [Wesenund Begründungdes Rechts] // Freiburger Zeitschrift für Philisophie und Theologie.1961. Vol 8. pp. 5-6. 16. Schömbs Erwin. Recht [Recht] // Taschenlexikon Religion und Theologie. Bd. IV. Göttingen, Vandenhoeck, 1983. p. 195. 17. Onore T. Pro pravo. Korotkyy vstup [Pro pravo.Korotkyy vstup] / Toni Onore. Kiev: Sfera, 1997. pp. 7, 9-10. 18. Berman G. Dzh. Zapadnaya traditsiya prava: epokha formirovaniya [Zapadnaya traditsiya prava:epokha formirovaniya] / Garol'd Dzh. Berman. Moscow: Norma, 1998. p. 5. 19. Yuridicheskii entsiklopedicheskii slovar' [Yuridicheskii entsiklopedicheskii slovar'] / gl. red. Aleksandr Yakovlevich Sukharev. 2-e izd., dop. Moscow: Sovetskaya entsiklopediya, 1987. p 527, [1] 20. Yurydychni terminy: tlumachnyy slovnyk [Yurydychni terminy: tlumachnyy slovnyk] / Vladlen Hnatovych Honcha-renko ... [ta in.]; za red. V. H. Honcharenka. Kiev: Lybid', 2004. 317, [3] p. 21. Hommes Ulrich. Recht [Recht] // Handbuch philosophischer Grundbegriffe (Hgg. Hans Michael Baumgartner und Christoph Wild). Bd. 4. München, Kösel, 1973. pp. 1188, 1189.
