Правові засади полювання в австро-угорській та Російській імперіях другої половини ХІХ – початку ХХ століття Текст научной статьи по специальности «Право»

мости охраны и сохранения этих экосистем, прежде всего от действия антропогенного фактора: нерегулированной рекреации и лесных пожаров.

Plugatar Yu.V., Shvec Yu.P., Trofymenko I.A., Dyagovec A.A. Pine-tree Crimean: natural habitat, types of the forest, productivity

Description of pine-tree Pinus pallasiana in Crimea. The features of natural habitat, modern state and productivity of planting, are studied, in all types of the forest of Crimea. Distributing of stands of pine-tree is analysed originally, to the edatopes and by the types of the forest, protective parts. Tables are made middle the forestry stratum the price indexes of planting for all types of the forest age-class: composition, diameter, height, growth class, plenitude, and stocked, middle change of supply and percent of commercial timber. Comparative productivity of planting of different origin, actual and potential productivity on the indexes of supply and middle change of supply. A conclusion is done about the necessity of guard and maintenance of these ecosystems, above all things from the action of anthropogenic factor: unsettled recreation and forest fires.

УДК351.823.1(09) Гол. спещалкт О.Р. Проще - 1вано-Франквське ОУЛМГ

ПРАВОВ1 ЗАСАДИ ПОЛЮВАННЯ В АВСТРО-УГОРСЬКШ ТА РОСШСЬКШ 1МПЕР1ЯХ ДРУГОÏ ПОЛОВИНИ Х1Х -ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ

Висв^лено npaBOBi засади права власносп на мисливсью тварини та права на полювання в Польському Королiвствi, Австро-Угорськш iMnepiï з середини Х1Х ст. та на початку ХХ ст. розглянуто пол^ике держави в законодавчому забезпеченш на-дання в оренду права полювання, св^оглядш погляди, яю леriтимiзували право власносп на дичину. З розвитком економши в Росшськш та Австро-Угорськш iмперiях набуло також значення правове регулювання ведення мисливського господарства. У рiзних крашах iмперiï встановлено рiзне правове регулювання цього питання залеж-но вщ географiчного розташування, полiтичноï ситуацп, звичаевого права.

Ключов1 слова: мисливство, право полювання, оренда права полювання, Австро-Угорська iмперiя, Польське Королiвство.

Незважаючи на вщносно велику кшьюсть наукових праць з проблем державного регулювання мисливства, юторичт аспекти державного регулювання в Австро - Угорськш 1мпери та Росп другоï половини Х1Х - початку ХХ ст. не заторкувались. Метою дослщження е анашз полггики Австро-Угорсь^' iмперiï, Росiï та Корол1вства Польського у сфер1 надання в оренду права полювання та права власносп на мисливськ види тварин.

Основним завданням дослщження е опис та анашз стану законодавчо-го забезпечення правових, економiчних, соцiальних вщносин у сферi надання права полювання в Австро-Угорськш iмперiï та Королiвствi Польському середини Х1Х - початку ХХ ст. Цю проблематику широко висвгглено в перюдич-нш пресi Австро-Угорськоï iмперiï, а саме в журналах "Lowiec" ("Мисли-вець"), який виходив у Львовi як друкований орган Галицького мисливського товариства з 10 Ычня 1878 р., "Lowiec Polski" ("Мисливець польський"), що виходив у Варшавi як орган щсарського товариства правильного полювання Польшд з 1899 р. та "Przegl^d mysliwski i lowiectwo polskie" ("Мисливський ог-ляд та полювання польське"), у нормативних актах, як врегульовували взаемовiдносини в галузi мисливства. Серед вчених, яю вивчали цю проблематику М. Роман, Ф. Ружинський, д-р Е. Шехтель, I. Шлезшер, Д. Мейер.

Полювання в cycnrnbCTBi до появи поняття власшсть практично не бу-ло обмежено. Головним чином на полювання впливав полггико-правовий ус-трiй суспiльства : первюнообщинний, феодальний, капiталiстичний (буржуаз-ний), сощалютичний, сучасний (перехiдний, постсоцiалiстичний, постшдус-трiальний).

Право на полювання, зпдно з вченням римських юристiв, е наслiдком права власностi осiб на нерухомiсть. Власник мае право заборонити сторон-нiм доступ на його власшсть i таким чином не допускати до полювання в сво-1х володiннях. Дичину з погляду римського права вважали предметом, що не мае господаря (res nullius). Тому власник господарства (земл^ не мав права на повернення добуто! в його володшнях без його дозволу дичини.

Давш германцi, на вщмшу вiд римлян, визнавали право власност власника землi на диких тварин, як жили на його територи. За 1'хтми законами, полювання в чужих володшнях без дозволу господаря каралось як вид крадiжки. Ti люи i поля, як були не зайнятi орними землями, перебували у спiльному володшт, там право на полювання належало кожному з члешв ще! общини.

У XVI ст. право на полювання перетворилось на регалда - монополш коронованих осiб. На захист домагань королiв виступають юристи iз римського вчення (bona vacantia), вони роблять висновки про застосування конфю-каци безгосподарських предметiв, а вщповщно - i диких звiрiв. Дворянам, а в деяких мюцях i мiським жителям вдаеться зберегти за собою право на се-редне та нижне полювання. Вишуканим полюванням вважали полювання на копитних тварин: кабашв, лоЫв, оленiв i т. iн.

Цивiльне законодавство Королiвства Польського на початку XIX ст. регулювало питання щодо права власност на полювання, тобто, права на до-бування дичини, за якою не здшснюе догляд людина. Вщповщно до цього цивiльного права, мисливськ тварини, якi розмножуються самi без допомоги людини в люах, е природним даром, а з цього випливав вщповщний висно-вок, що вони шчийт, i тому повинш належати кожному, хто 11 першим добу-де. З цього погляду на добування дичини мало б належати кожному громадя-нину кра!ни.

Але такий погляд був вiрний лише тод^ коли земля була спшьною власнiстю людей, якi на нш проживали. Такий стан тривав довго навiть тодi, коли земля переходила у приватну власшсть, тому що мисливство мало таку особливють, що добування тварин вщбувалось групою людей, а саме пересль дування, наганяння тощо.

Але надалi внаслщок економiчного розвитку в суспiльствi актуалiзу-еться питання права власностi на землю, оскшьки господарство не могло бшьше iснувати без визнання священного права власност на землю, i це право набувало все бшьшо! ваги в економiцi. Право полювання ставало части -ною користування землею, i тому належало винятково власнику земль При цьому виникали деякi особливостi, якi визначало законодавство:

• дичина не прив'язана поспйно до одте! i т1е! ж плошд. За один день вона мо-

же не те що покинути одного власника земельно! д1лянки, але й перейти до

ще кшькох. Тому в цьому випадку виникае дуже багато суперечок та сумт-в1в: до кого мае належати дичина, яка поспйно мкруе. Для врегулювання цього питання законодавство ч1тко визначало, що право власност на дичину належить винятково тому власнику земельно! д1лянки, на якiй й добуто;

• у випадку, коли власник земл безпосередньо сам й не використовуе, а здае в оренду, то при цьому вш мае змогу залишити право полювання за собою. З цим були пов'язат правов1 кол1зй, якi вир1шувало законодавство.

З правового погляду тогочасного сусшльства потр1бно було брати до уваги сусшльш потреби. Законодавство не повинно було вщстоювати лише штереси мисливства, а особливо у випадках, коли йшлося про ущемлення ль сового та сшьського господарства. Не варто ставити вишдсть потреб мисливства, оскшьки мисливство мае набагато менше значення для економжи шж сшьське господарство.

На початку Х1Х ст. право Корол1вства Польського виходило вже з того, що власник велико! земельно! дшянки мш р1зними способами оргашзува-ти мисливське господарство - самому утримувати мисливську службу або орендувати право полювання шшим особам [1].

В Корол1вств1 Польському найчастше у раз1 оренди земл1 зумовлюва-лась та обставина, що вона орендуеться з правом полювання, але при цьому дозволяеться вщстршювати лише др1бну дичину. Велику дичину, як наприк-лад копитних, тд час оренди земл1 не дозволялось вщстршювати, оскшьки це призвело б до винищення вЫх тварин за час оренди. Без сумшву, що внас-лщок оренди земл1 популящя др1бних мисливських тварин зменшувала свою чисельшсть. Тому в раз1 оренди прав полювання надавались рекомендаций як визначали умови ще! оренди, причому по кожному виду дичини, бо без вщ-повщно! угоди орендар земл1 мш знищити всю дичину, навггь в останнш рж оренди земль

Для того, щоб не допустити винищення вЫе! популяци мисливських тварин, шд час оренди права полювання встановлювались вщповщш умови:

• охорону дичини здшснював не орендар, а власник земельно! дшянки, який вщдав в оренду право полювання;

• не варто здавати в оренду право полювання на сво!й земл1 сусщов1, бо в такому раз1 вш може привабити дичину на свою землю 1 там !! вистр1ляти;

• рекомендовано укладати договф оренди на довгий терм1н;

• тд час укладення договору оренди потр1бно визначити вид дичини та спошб, в який вона буде добуватись. Наприклад, можна заборонити використання с1-ток, пасток;

• час дозволу полювання повинен бути визначений, а за його невиконання пот-р1бно визначити величину штрафу;

• якщо власник земл1 ввддае !"! в оренду тд ведення шльського господарства, а сам власник мае нам1р там полювати, то так вимоги слвд вписати тд час ук-ладання ввдповвдно! угоди;

• орендарю не можна передавати право полювання третш особ1 без згоди власника земельно! д1лянки;

• оргатзувати контроль за проведеннями полювань, щоб представники власника земл мали право бути присуттми тд час полювань орендаря;

• орендар повинен ввддати власнику земл1 кшьшсть дичини у такому ж стат, який узяв в нього в оренду [2].

Полювання повинно було вщбуватись вщповщно до закону про полювання в губершях Королiвства Польського, який врегульовував право влас-ностi на дичину та покарання порушниюв. Право на самостшне полювання мали особи, якi мали у власностi не менше як 150 морпв (стаття 1). На чужш землi можна полювати лише з дозволу його власника або сшьсько1 громади, якш належала земля (стаття 5). До порушення прав власносп належало полювання на чужш земл^ i навiть тод^ коли мисливець нiчого не добув, а лише мав при зброю, пастки тощо (стаття 6).

Особи, яю полювали на чужш землi без дозволу ïï власника, шдлягали покаранню: за перший раз - 5 рублiв, другий раз - 15 рублiв, за третш раз -25 рублiв, а також в кожному випадку конфюковували собаку та рушницю. Також порушники зобов,язанi були вiдшкодувати власнику або орендарю вартiсть за добуту дичину [3]. Поранену дичину, яка перейшла на сусщнш мисливський ревiр, вважали власнiстю власника землi, на яку вона перейшла (стаття 7).

Встановлювався час, у який було дозволено полювання:

• протягом вересня i жовтня - на самиць олетв i козуль;

• протягом цшого року - на самщв козуль, кабатв, а з пернатих - на качки, самщв глухарiв, вальдшнетв, тетерутв (стаття 16);

• вщ серпня до 15 лютого - на зайщв;

• вiд липня до квiтня - на переллних птах1в, зокрема самиць глухарiв, тетеру-юв, курiпок (стаття 15).

Хижих та шюдливих тварин можна було знищувати цший рж вшма доступними способами (стаття 17) [4].

У Росп середини Х1Х ст. за основу права власност було взято римсь-ке право, яке допускае, що р1ч шкому не належить. Зпдно з цим принципом, загублена р1ч не належить шкому до часу, поки ïï хтось не знайде i цим самим набуде права власность У випадку, коли рiч не мае власника, вона, вщ-повщно до статт 406 Кодексу цившьного законодавства, належить державь У древнiх правових вщносинах були речi, якi не мали власника, аж поки не було встановлено вщповщних норм цившьного права. З цього кодексу випли-вало, що люди, яю знайшли скарб, не е його власниками. Скарб належить власнику земл^ на якш його знайдено, а людина, яка знайшла, отримуе вина-городу. Добування диких тварин та риби за Росшським законодавством вело до права набуття власносп на цю дичину та рибу. З юридичного погляду, дика тварина характеризуеться тим, що вона вшьно перемщуеться, хоча з ш-шого боку природно, що тварини мають мюця, в яких вони постшно перебувають (л^вища, барлоги, нори), але, попри це, з юридичного погляду, мюце ïx постшного перебування не пов'язували з певною мюцевютю. Також полювання на пернату дичину приводило до набуття права власносп на не].'. Справа в тому, що право власносп на земельну дшянку, згiдно з визначенням колишнього Росшського законодавства, охоплювало все, що мiстилося як на ïï територп, так i в ïï надрах. Тому, вщповщно, власник люу е також власни-ком диких тварин та риби, яка плавае в рiчкаx та озерах, розташованих у межах його дшянки. Якщо власник землi здшснюе на нiй полювання, то вш не

реалiзуе право набуття власносп, а лише користуеться своею приватною власнiстю.

Не завжди полювали на свош землi. Тодi мисливець, який добув дичину на чужш землi, ставав ïï власником лише з дозволу власника ще1 земельно: дiлянки. Таке полювання могло вщбуватись лише за попередньою згодою власника земельно: дшянки. На практищ право власностi на мисливсью тва-рини не становило велико: защкавленост^ тому звичайно не виникае супе-речностей про право власност мисливця на добуту дичину.

За наявност великих земельних площ колишнi землевласники Росiï не дорожили правом полювання i не позивались до мисливця, який прийшов на ïx землю полювати. Здебiльшого вони не давали змогу стороншм особам без зго-ди ловити рибу у своïx водах. Тiльки там, де мисливсью тварини мали бшьшу господарську цiннiсть, землевласники не давали змогу без дозволу полювати на свош земль Це вiдбувалось б^ столицi та великих мiст. У цих мюцях скла-лось звичаеве право: у затриманого браконьера вщбирали рушницю, собак та добуту дичину, а по^м за вiдповiдний викуп повертали рушницю та собак.

Оскшьки землевласники в Роси були не дуже защкавлеш полюван-ням, то цим пояснюеться той факт, що у власниюв земельних дшянок не брали дозвшу на полювання.

Виходячи iз викладено1' iнформацiï, ми можемо констатувати, що мисливсью тварини мають свого власника i школи не бувають шчшми, а мисливець набувае права власност тшьки тод^ коли це йому дасть змогу власник земельно1' дiлянки, або у випадку вщречення землевласника вщ права влас-ностi на добуту тварину чи в разi оплати мисливцем певно1' суми грошей за добуту дичину. Думка про те, що тварина е шчиею, побутуе головно через те, що тварина постшно перемщуеться з одте1* земельно1' дiлянки на iншу, тоб-то, вщ одного власника до шшого. Юридично було визнано поняття про т-чийну власнiсть, i тодi диких тварин вважали нiчиïми на тш пiдставi, що пра-вовi вiдносини власника лiсу на них не вщповщали тодiшнiм звичаевим нормам. Але практично в багатьох випадках право власника земельно1' дшянки на мисливсью тварини, яю перебували на його територп, не оформляли юридично, оскшьки це було важко зробити до об'екив власност^ яю постiйно пе-ремiщались. Щоразу, коли тварина переходила на чужу землю, вона ставала власшстю шшо1" особи. Тому диких тварин i називали переxiдною власнiстю (propriété ambulante). Право власност на мисливськi тварини е специфiчним, оскiльки важко визначити термш володiння власнiстю (власником мисливських тварин можна стати на 10 хвилин, а можна на столггтя) [5].

У правовi земельш вщносини входило сервiтутне право (з латинсь-ко1' - servitus, повиншстъ, зобов'язання). Зпдно з цим правом, власник зе-мельно1' дiлянки орендував можливють проведення полювання на нш, за що отримував вiдповiдну суму кош^в.

У Галичинi Мисливський закон, який вступив у силу 26 березня 1898 р., встановлював, що право полювання прив'язане до власност на землю, площа яко1' не повинна бути меншою шж 115 гектарiв. Гмiннi мисливськi господарства створювала гмiна (найменша адмiнiстративна одиниця в

Австро-Угорськш iмперiï), 1хня площа також не повинна була бути меншою шж 115 га. Власники малих земельних дшянок об'еднувались для створення спiльного мисливського господарства, площа якого не повинна бути також меншою шж 115 га. На власнш землi дозволяли будувати вольери для розве-дення дичини. До права полювання належало право на догляд за дичиною, ïï пере^дування, вислщжування, добування i право привласнення мисливсь-ких тварин, а також ix частин, таких як роги, яйця диких птаxiв [6].

Вщповщно до Угорського мисливського закону вщ 1908 р., оренда за мисливсью угiддя, площа яких мала менш шж 200 морпв i були розташоваш на територи гмiн або мiст, шдлягали примусовш здачi в оренду.

Перший Угорський мисливський закон було прийнято у 1883 рощ. Серед найбшьших зловживань у галузi мисливства, як йшлося в доповщ М1ж-народного комггету у Вiднi, були зловживання щодо права оренди на полювання. Як зазначено в доповщ на Першш мiжнароднiй мисливсьюй виставцi у Вiднi в 1910 р., запобшти цьому зловживанню можна було лише через кон-курентну процедуру аукцюну на надання мисливських упдь в користування. На власний розсуд укладати договори оренди можна було лише за спещаль-ним дозволом державних структур. Певну частину умови оренди могла вста-новлювати гмша, а господарський аспект оренди мав бути шд контролем держави, i лише тодi можна було зарееструвати договiр оренди, коли вш вщ-повiдав вимогам ефективностi ведення мисливського господарства.

Змши в мисливському закош вiд 1909 р. в Галичиш зробили поступки для народу. У цьому закош йшлося про те, що органи самоврядування, а не державш повiтовi органи через аукцюни надавали право оренди мисливських упдь. Вщповщно до цього закону, було дозволено орендувати право полювання одному iз мешканщв гмши, який би мiг його орендувати на територи своеï гмiни. На практищ вийшло, що самоврядування гмши, надаючи право на полювання в тих упддях, де полювання мало якусь вартють, ухвалювало рiшення про провадження полювання через мюцевих мисливщв, i тодi практично всю звiрину вони вiдстрiлювали. Про жодне ефективне ведення господарства у цьому випадку вже не йшлось. Коли дичини не залишалось, то ух-валювали ршення про надання в оренду права полювання шшим орендарям. Вщповщно, оплату за оренду права полювання знижували вiд 200-400 крон до 5-10 крон за рш [7].

Надаючи в оренду полювання, конкретизували певну групу мисливсь-ких тварин: велику дичину (лось, олень, кабан) i малу дичину (хутров^ пер-нат^. Так, у Королiвствi Польському надання в оренду мисливських упдь ре-гулювали адмiнiстративною постановою Урядовоï комiсiï фiнансiв i Казначейства вщ 9 листопада 1835 р. Зокрема, у статл 22 цiеï постанови визначено, що в орендну плату входив дохщ вщ права проведення полювання на дрiбну дичину на орних землях, пасовищах, заростях, неужитках, яю належали до фшьварюв та сш. Пiд малим полюванням розумшось бережливе та правильне полювання з лягавою собакою або пере^дування зайця, куршок, куликiв, диких качок, та гусей по свiжиx слiдаx та шшу перелiтну пернату дичину. Полювання дозволяли з початку серпня до юнця лютого. Не дозволяли полю-

вати iз застосуванням борзих або гончих собак, розставляти Ытки, рити ями, встановлювати пастки. Незалежно вiд часу, орендар зобов'язувався винищу-вати шкiдливих хижих тварин.

Щороку орендатор зобов'язаний був оплатити в найближче лiсове управ-лiння 10 золотих за кожне полювання. Крiм цього, орендар був зобов'язаний представити в люове управлшня як докази добування вовкiв та лисиць !хш вуха.

Не дозволяли без дозволу уряду переуступати оренду малого полювання. За порушення цих вимог накладали штраф 30 золотих. З оЫб, як неправильно проводили полювання, орендар через суд мав право домагатись вщ-шкодування завданих йому збитюв. Про випадки завдання збитюв орендар був зобов'язаний негайно повщомляти Губернське правлшня. На полях, якi належали селянам i на яких вирощували городину, косили сшо, сiяли зерновi, полювання було заборонене доти, поки не було зiбрано урожай. Контроль за виконанням ще! постанови покладали на люове управлшня [8].

Висновки. В Австро-Угорськш iмперil, Королiвствi Польському та Росп мисливська дичина належала тому власнику земл^ на якiй вона перебувала. Право полювання на сво!й землi мав власник земельно! дшянки або орендар права полювання. В оренду здавалось право полювання на вс мисливськi тварини або на певну !х групу. Законодавчо встановлювали час та умови полювання, визначали порядок здачi в оренду права полювання. А за-галом в ушх кра!нах Австршсько! iмперil оренда права полювання надавалась на конкурентних принципах, шляхом проведення аукщошв. У Галичиш законодавчо термiн - не бшьш нiж 14 дшв - вiдводили на вирiшення питання про надання права полювання, тодi як на цей час в Укра!ш процедура надання в користування мисливських упдь дуже довготривала. У Королiвствi Польському суму оренди встановлювали нормативно-правовим актом.

Прив'язування права власност на мисливсью тварини до власника земельно! дшянки загалом не давало змоги повнощнно розвивати мисливське господарства. Так, площа перебування багатьох мисливських тварин стано-вить понад тисячу гектарiв. Мисливськi тварини за день перемщаються на вщстань до 50 км. Тому господарювання на плошд 115 га, в Австро-Угорськш iмперi!, а в Королiвствi Польському призводило до того, що, за вщсутност лiмiтiв добування, дичину часто добували не господар, який !! доглядав, а тi, хто !! скорiше добув.

Актуальнiсть теми полягае у висвггленш проблематики в юторичному, економiчному, полiтичному аспектах, що дасть змогу всебiчно проаналiзува-ти вс аспекти оренди права на полювання.

Тому висвгглена парадигма допоможе органам публiчно! влади ух-валювати зваженi рiшення, якi б утримували баланс iнтересiв у разi надання мисливських упдь в користування.

Лггература

1. Яеишап М. Оо8роёаг81^о 1о^г1еек1е ъ 81аго2у1пц. 1о^г1ее1^а ро18к1е§о. -Warszawa : Бгцкагп1а Ог§е1Ьгапёа, 1845. - Б. 608-613.

2. Яеишап М. Gospodarstwo lowieckie ъ historiц. starozytnц. lowiectwa po1skiego. -Warszawa : Drцkarnia Orge1Ьranda, 1845. - Б. 612.

3. Szlezigier I. Mysliwy ze strzelb^. - Warszawa : Drukiem A. Pujewskiego, 1880. - S. 206.

4. Szlezigier I. Mysliwy ze strzelb^. - Warszawa : Drukiem A. Pujewskiego, 1880. - S. 202.

5. Мейер Д.И. Русское гражданское право. - 3-е изд., [исп. сообразно определениям новейшего законодательства]. - С.-Петербургь : Изд-во Н. Тиблена, 1864. - С. 335-339.

6. Nowa ustawa lowiecka dla Galicyi i W. Ks. Krakowskiego. - Krakow : Wisla, 1898. -S. 3-4.

7. Rozynski F. Ekonomiczne znaczenie lowiectwa dla naszego kraju / F. Rozynski, Dr.E. Schechtel. - Warzsawa: Nakladem polskiego towarzystwa lowieckeigo, 1921. - S. 7-10.

8. Сборник административных постановлений Царства Польского. Ведомство финансов. - Т. 12: О казенных лесах. - Варшава : Типография С. Оргельбранда, 1867. - С. 469-472.

Процив О.Р. Правовые принципы охоты в Австро-Венгерской и Российской империях второй половины Х1Х - начала ХХ века

Отражены правовые принципы права собственности на охотничьи животные и права на проведение охоты в Польском Королевстве, Австро-венгерской империи со середины Х1Х в. и в начале ХХ в. рассмотрена политика государства в законодательном обеспечении предоставления в аренду права охоты, мировоззренческие взгляды, которые легитимизовали право собственности на дичь. С развитием экономики в Российской и Австро-Венгерской империях приобрело также значение правовая регуляция ведения охотничьего хозяйства. В разных странах империи установлена разная правовая регуляция этого вопроса в зависимости от географического расположения, политической ситуации, обычного права.

Ключевые слова: охота, право охоты, аренда права охоты, Австро-Венгерская империя, Польское Королевство.

Protsiv О.Р. Law principles of hunting from the second part of 19th till beginning of the 20th centuries

In this article it was showed the law principles as to property to hunting animals and right of realization the hunting in Polish Kingdom, Austro-Hungarian Empire from the middle of the 19th till beginning of the 20th centuries. It was showed the state policy in legislative providing the leasing to right of hunting. Also it was showed the world-viewed opinions which legitimated the proprietary right of wildfowl.

Keywords: hunting, right of hunting, leasing to hunting, Austro-Hungarian Empire, Polish Kingdom. _

УДК 630*2: 633.877(477.41/.42) Астр. Ю.В. Срук1 -Житомирський НАУ

ХАРАКТЕРИСТИКА Л1СОВ1ДНОВНОГО ПРОЦЕСУ НА ШТУЧНО В1ДНОВЛЕНИХ ЗРУБАХ У СВ1ЖИХ ТА ВОЛОГИХ СУБОРАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ПОЛ1ССЯ

Охарактеризовано кшьюсно-яюсш показники росту культур та пщросту. Виз-начено ефективнють вживаних люовщновних заход1в регюну та запропоновано варь анти !хньо! оптим1зацп. Дослщжено динам1ку середньо! висоти та чисельност само-с1ву та люових культур сосни звичайно! до в1ку з1мкнення.

Ключов1 слова: люовщновний процес, природне поновлення, люов1 культури, зруби, суборов1 умови.

Актуальшсть теми. Одним 1з головних завдань тд час оргашзаци \ планування люовщновлення е максимальне використання потенцшних мож-ливостей люорослинних умов для вирощування високопродуктивних наса-джень цшних люових порщ та збереження бюр1зномашття. Лшвничо-еколо-

1 Наук. керiвник: доц. В.М. Турко, канд. с.-г. наук - Житомирський НАУ