CC BY
22
УДК 340.12+1:316.3
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент;
О. С. Лозова, студентка
ПРАВОСВ1ДОМ1СТЬ ЯК ДЖЕРЕЛО ФОРМУВАННЯ ПРАВОВИХ СМИСЛ1В (ФЕНОМЕНОЛОГ1ЧНИЙ
АСПЕКТ)
У статт1 використовуеться лог1ка феноменолог1чних процедур, що дозволяе визначити правовий смисл як ттенцт правосв1домост1 та внутршньо суперечли-ве ментальне утворення. 1нтенц1ональний анал1з розглянуто в ейдетичному та конститутивному аспектах. Показано мехамзм сприйняття правосв1дом1стю факт1в правово! реальност1. Зд1йснено анал1з конститутивно! д1яльност1 право-св1домост1 у двох горизонтах - зовмшньому та внутр1шньому. Розглянуто темпо-ральшсть як особлив1сть синтетично!д1яльност1 правосв1домост1. Показано зв'язок темпоральност1 та ¡нтерсуб'ективност1. Зроблено висновок, що ттенщональний анал1з та феноменолог1чна редукция дають новий ракурс опису правових явищ та дозволяють визначити правове життя як процес перетворення рамше в1домих правових смисл1в.
Ключовi слова: соц^альне тзнання, феноменолог1я права, правосв1дом1сть.
Актуальтсть до^джуваног проблема. Сотальна феноменология сьо-годш вважасться одним iз перспективних напрямiв сучасних дослщжень. Вона виступае як теоретико-методолопчна концепщя, що розглядае суспшьство як конституйований св^ смисшв, взаемоузгоджених правил та варiацiй форм людсько! дiяльностi. Рецепщя феноменолопчно! методологи, поширення принцитв некласично! рацюнальносп на теорiю права е засадою для розви-тку iнтегративного праворозумшня як перспективно! версп сучасного право-розумiння.
Вимоги некласично! рацiональностi передбачають залежнiсть процесу та результату тзнання вщ когнiтивних настанов суб'екта тзнання та методоло-гiчних засобiв, обраних ним. Саме тому осмислення умов тзнавально! дь яльностi та структури пiзнання стають головною темою та полем проблема-тизацп сучасного сощального пiзнання.
Феноменологiя права також мютить зазначенi пiзнавальнi вимоги. В п орбiтi правосвiдомiсть визначаеться як умова когттивно! активностi суб'екта права та джерело формування уявлень про право.
У зв'язку з цим метою дано! статт е дослщження правосвiдомостi як умови тзнання та смислоутворення права.
© Коваленко I. I., Лозова О. С., 2017
81
Ан^з наукових публЫацш. Наукова л^ература свщчить про продуктив-шсть феноменолопчного дослщження права, однак у наявних дослщженнях поки що вiдсутня цiлiсна концепцiя розумiння правового життя з урахуванням специфiки правосвщомосп як джерела конституювання правових смисшв [4; 5; 6; 17 та ш].
У правосвiдомостi формуються смисловi iмплiкащi правового життя, що дозволяе людинi долучитись до правових процеав та побачити право в усьо-му розмштп його проявiв. Послщовне проникнення правосвiдомостi у смис-ли правового життя виявляеться, врештьрешт, процесом актуалiзацii ще'1 права. Дослiдження правосвщомосп дозволить показати механiзм становлен-ня сощально значущих смислiв, що виявляють свою фактичнiсть у дiйсностi i е суттевими з точки зору суб'екта права.
Актуальне як таке - це те, що мае сенс, що враховуе очевидш умови, не порушуе вихщш даностi св^ та вiдповiдае його мiнливим умовам. Феноме-нологiя, як пiдкреслював п засновник Е. Гуссерль, дiе, встановлюючи та роз-пiзнаючи смисл. Проспр iснування смислу фiлософ описуе через установлен-ня меж актуального - свщомосп та реальностi, зазначаючи при цьому, що «мж свiдомiстю та реальшстю воiстину сяе безодня смислу» [1, с. 11].
На вщмшу вщ анал^ично'1 фшософп, яка розумiе смисл як iнформацiю, що мютиться в iменi предмета та вщповщае на запитання «що це?», гуссер-лiвське розумiння смислу виявляеться як внутршньо суперечливе ментальне утворення. Питання про лопчну яснiсть даного поняття замiщаеться завдан-ням установлення його «горизонту» та контексту вживання.
На розвиток ще'1 Гуссерля про штенцюнальнють Н. Луман зв'язував змют поняття смислу з мисленневими актами розрiзнення та актуалiзацii. Вiн, зо-крема, стверджував, що феноменологiчний смисл можна описати як надлишок вiднесень предмета iз самим собою та з шшими предметами, на основi якого можна встановити «умови власних можливостей, власних здатностей чогось осягти та 1'хш меж у свт» [2, с. 49]. Дшсно, на рiвнi звичайного спостере-ження за явищами навколишнього свiту формуються образи предмепв. Вони фiксуються в значеннях предмепв, якi, у свою чергу, встановлюють щентич-нiсть пiзнавальних образiв. Стосовно ж вщмшностей ця процедура перед-бачае сходження на бiльш високий рiвень рефлексп - рiвень розумшня та смислоутворення. Наприклад, суб'екти можуть констатувати суттевi ознаки права, його звичайш невiд'емнi ознаки, але водночас вважати, що дшсний простiр права визначаеться шшими процесами та вщношеннями, що вимага-ють iнших принцитв розумiння або, за визначенням Лумана, комушкативних кодiв. Смисл чогось проявляеться, якщо внаслщок порiвняння предметiв виявляеться, що вщмшностей мiж ними суттево бiльше, нiж колись. Тому необ-
хщно ставити питання про актуальшсть звичних уявлень та вщновлення по-шуку специфiчних особливостей предмета вже з урахуванням 1'хшх станiв, що змшились.
Логiка феноменологiчних процедур передбачае виявлення смислу предмета як мети штенцюнального аналiзу, який реалiзуеться через дослiдження структури феноменiв вщповщно до 1'хшх складових та конф^рацш. 1нтен-цiональний аналiз, таким чином, дослщжуе спосiб, через який феномен ви-никае, а також набувае форми у свщомосп.
Iнтенцiональний аналiз внутрiшньо зв'язаний з феноменологiчною редук-цiею, що супроводжуе кожний його етап. Саме завдяки редукци стае можли-вим сходження до штенцюнально'1 структури свiдомостi та 11 дiяльностi з виявлення смислу. Значення феноменолопчно! редукцп полягае в тому, що вона нейтралiзуе дп звичних моделей та повертае предмет до первинно! очевидность Завдяки феноменолопчнш редукцп встановлюються вiдмiнностi мiж реальним предметом та його предметним значенням. Таю вщмшносп розу-мiються як необхщний акт пiзнання та е засадою для творчо'].' дiяльностi свь домостi. Дiяльнiсть свiдомостi визначаеться феноменолопею як процес на-дання смислу або побудови смислового горизонту предметность У такому процес штенцюнальш структури реалiзуються як структури смислоутворен-ня. Такий погляд дозволяе конкретизувати поняття смислу як штенщю свщомосп, суть речi, що осягаеться в досввд свiдомостi, цiнностi «життевого свггу».
Спiввiднесення таких характеристик з пропонованим некласичним розу-мiнням права дозволяе припустити, що смисл права - це визнане власне буття права, яке е результатом стввщнесення праворозумшь та встановлення вщмшностей мiж ними.
Зробити дане припущення можливо завдяки вихщнш настановi феноме-нологii про те, що безпосереднього доступу до реальносп не юнуе, а ва контакти з нею забезпечуються тшьки свiдомiстю. Тому розмовi про правову реальшсть мае передувати дослiдження правосвщомосп, яка, власне, i забез-печуе контакти з щею правовою реальшстю. Як зазначае А. Поляков, «право не юнуе поза людською свщомютю, право стае правом, лише "заломлюючись" крiзь свiдомiсть соцiального суб'екта. Правова свщомють завжди опосеред-ковуе правову реальшсть, як правовi тексти, так i правову поведiнку».
Феноменологiя дозволяе визначити правосвщомють як одну iз сутнiсних характеристик суб'екта права та особливий ментальний процес. Однак дане розумшня правосвщомосп суперечить положенням класичного правознавства, якому притаманне визначення правосвщомосп як форми суспшьно'1 свiдо-мосп, детермiнованоi об'ективними умовами суспiльного життя. Правосвi-
домють роздшяеться на шдивщуальну, групову та суспшьну, однак дана традищя не враховуе перехщш види, а також ускладнюе вивчення правосвь домостi одразу за декшькома засадами. Подiбнi трактування правосвiдомостi е певною мiрою спрощеними та не враховують складнiсть продуктивно! дь яльност свiдомостi.
Феноменологiчна методологiя дослiдження правосвщомосп передбачае застосування iнтенцiонального аналiзу в ейдетичному та конститутивному аспектах. Ейдетичний аналiз дозволяе вщнайти типовi структури, сутност (ейдоси), а також описати суш^ зв'язки мiж ними. Такий вид аналiзу стано-вить основу визначення предмета дослщження, побудови його структури, вибору методолопчних засобiв, що в сукупностi забезпечуе початковий рiвень дослiдження. Конститутивний аналiз дозволяе виршити питання, пов'язанi з установленням смислу предмета, умовами його утворення та штерпретацп. Це вiдповiдно наступний етап аналiзy Конституювання стае центральним елементом породження смислiв. Саме ж поняття конституювання конкретизуе думку Гуссерля про те, що свщомють творить предмет не iз себе, а з умов само! предметность Вщповщно мета конститутивного аналiзу полягае у ви-вченнi того, як наша свщомють формуе феномен та яким чином складаеться повна картина предмета.
Феноменолопчне дослщження правосвщомосп дозволяе вирiшити таю завдання: з'ясувати, яким чином правосвщомють сприймае факти правово! реальностi (так зване пасивне конституювання); визначити, яким чином пра-восвщомють продукуе новi смисли (так зване активне конституювання); ви-явити результати конституювання права, що представляють факти як продукта або пасивного, або активного синтезу свщомосп.
Виршення першого завдання передбачае певну етапнiсть, яка обумовлена тим, що запитування «яким чином?» передбачае два способи - «яким способом?» та «у якому виглядi?» вщповщно. У пошуку вщповщей на даш питання необхщно враховувати, що рацiональне сприйняття та пояснення буття доволi часто бувае однобiчним. Це передбачае бiльш ретельну увагу до iнте-лектуально-емоцiйного, щншсного засвоення права. Феноменологiя права задае методолопю пошуку вiдповiдi на питання про способи сприйняття факпв правово! реальностi i при цьому дозволяе уникнути крайнощiв у ви-глядi «нерозв'язуваних» протирiч мiж рацiональним та iррацiональним, тео-ретичним та практичним, суб'ективним та об'ективним.
Змiст конститутивного аналiзу складають iнтенцiональнi переживання, яю, у свою чергу, подiляються на просп вiрування та теоретичнi роздуми, а також ощночш особистiснi переживання. Завдяки першим конституюються об'екти науки та буденних уявлень. Оскiльки для простих вiрувань та теоре-
тичних роздумiв е характерною природна настанова, вони виходять за меж феноменолопчного аналiзу. Другi пов'язанi з цшностями та мотивацiями iнтерсуб'ективних вщносин, що виникають у життевому свт. Хоча теоре-тичнi акти та особиспсш переживання виконують рiзнi функцп у пiзнаннi, видiлення 1х у виглядi окремих актiв свiдомостi е доволi умовним. Теоре-тичне мислення мютить рiзнi типи цiннiсних та суб'ективних переживань i навпаки. 1хня еднiсть обумовлена тим, що вони генетично пов'язаш з ког-штивними та практичними здатностями суб'екта i не е вiльними вiд цшнос-тей. Бiльше того, теоретичне мислення завжди активне, мае суб'ективнi характеристики, в яких вiдбиваеться особистють дослiдника, оскiльки волiння у тзнавальнш дiяльностi мае мотивацiйний характер. Конститутивний аналiз пояснюе взаемозв'язок смислiв, притаманних уам видам iнтенцiонального переживання. Вш показуе, яким чином у свщомосп конституюеться 1хня певна еднiсть, що досягаеться не стшьки з допомогою механiчноi асощацп або логiчного слщування, скiльки вирiшенням якоюь пiзнавальноi або практично! проблеми.
Вельми багатий досвщ феноменологiчного опису особистiсних штенцю-нальних переживань права представлений фiлософiею права кiнця Х1Х - початку ХХ ст. (С. Трубецькой, I. 1лын, С. Франк, Б. Кютяювський, М. Алексеев та ш.). Слщ зазначити, що причиною поширення такого когнiтивного стиля стала як сама феноменолопя Е. Гуссерля, так i православ'я, подiбне до феноменологи своею екзистенцiальною спрямованiстю. Прибiчник феноменологи С. Л. Франк зазначав: «Чому немислиме взагалi людське суспшьство без права, без норм, що визначають належне у людських вщносинах та по-рушення яких визнаються неприпустимими? Ус спроби позитивютських теорiй права зрозумiти право або як сукупшсть велiнь, що виходять вщ пану-ючо! в суспшьсга сили - влади, або як результат до6ровшьно'1 угоди мiж людьми, приречеш на неминучу невдачу, адже несвщомо-мовчазно передба-чають саме те, що бажають пояснити. Адже i велшня влади (як i сама влада), i угода мiж людьми тiльки тому може бути джерелом права, що вони самi сприймаються не як голий факт або суто емтрична сила, а як дещо право-мiрне, як шстанщя, якiй людина "мае" пiдкорятись_ Право в цьому сена шзвщки не виводиме, воно первинне, адже свою авторитетшсть черпае тшь-ки iз самого себе. У первинному своему смит право е просто належне у людських вщносинах - те, що в них залежить не вщ емпiричноi людсько! вол^ а вiд вищого, абсолютного велшня правди» [3, с. 333-334].
Подiбним чином вирiшував проблему сприйняття права вщомий пред-ставник феноменологiчного напряму у фшософп права М. Алексеев. Крiм того, вiн включав до складу особистюних iнтенцiональних переживань акт
сутшсних споглядань права, вважаючи, для «такого споглядання немае потреби в утворенш першопочаткових понять, у побудовi початкових визначень; необхщна лише правильна настанова способiв споглядання» [4, с. 55].
Звичайш вiрування та теоретичш роздуми гарантують лише пасивний синтез, або пасивне конституювання, оскшьки в даному випадку свiдомiсть може оперувати тiльки констатащями про те, що оточуючий св^ повiльно змiнюеться. У даному випадку активна участь свщомосп мiнiмальна. На цьому етапi завдання конститутивного аналiзу - з'ясувати, яким чином кон-ституювались тi чи iншi звичн значення. Однак можливостi пасивного конституювання достатньо, аби вщповюти на питання, що е та чи шша данiсть права. Так, наприклад, змют догматично! правосвiдомостi утворений «продуктами» пасивного синтезу. Спочатку вони виявляються як окремi наочнi уявлення, а згодом на основi зведення !х множини до абстракцiй «едносп», «системи», «структури» вони оформлюються лопчно.
Перехiд вiд пасивного до активного конституювання пов'язаний iз потребою Я визначити «себе для себе в едносп певно! юторп» [5, с. 29]. Зазначимо, що Гуссерль не встановлював ч^ко! меж мiж пасивним та активним синтезом свщомосп, оскiльки комплексний характер феноменологiчного тзнання саме i визначаеться тим, що «тд пасивним боком свiдомостi, як правило, розумь еться сприйняття, тд активним - акти "бшьш високого порядку", фундоват (або нефундованi) пею або iншою мiрою сприйняттям: судження, волшня, оцiнки тощо» [6, с. 18].
Яким же чином вщбуваеться активний синтез свщомосп? У результат ретельного аналiзу естетичного досвiду та художньо! творчостi Е. Гуссерль показуе, що штенцюнальнш свiдомостi властивий рух не тшьки по внутрш-ньообразному простору та його локалiзацii в буденному нерефлексивному сприйнятп, а й вщтворення нових значень, що мютять образи дiйсностi, функцiональних предметiв та щеальних об'ектiв.
У сво'1'й фшософп символiчних форм Е. Кассiрер продемонстрував при-кладне значення конститутивного аналiзу та описав процес активного синтезу свщомосп у виглядi тако! процедури: «Будь-яка наявна свiдомiсть як раз у тому i через те, що вона виходить за сво! власнi меж1 у рiзноманiтних на-прямах синтезу. Подiбно до того, як свщомють митi вже мютить у собi вка-зiвку на часовий ряд, а свщомють окремого мiсцерозташування - вказiвку на проспр... Так i спосiб дп множини вiдношень, з допомогою яких у свiдомос-тi окремого виражена водночас i форма цiлiсного, такий самий» [7, с. 199]. У результап чуттевий матерiал упорядковуеться репрезентативною функтею свiдомостi та набувае конкретного смислу. 1ншими словами, можливiсть активного конституювання полягае в тому, що свщомють завжди створюе умо-
ви для рефлексп як здатносп схоплювання смислiв-актуалiв та поеднання незв'язаних мiж собою феноменiв.
Говорячи про активний синтез свiдомостi, важливо розум^и принципову вiдмiннiсть мiж поняттям конституювання та поняттям конструювання, яке використовуеться в теорп пiзнання I. Канта. Вщмовившись вiд апрiоризму конструювання I. Канта, Гуссерль вважав, що якщо предмети е чист можли-вост та заперечуються будь-якi умови досвщу, то свiдомiсть залишаеться без точки спирання та, як наслiдок, без гарантп виявити iншi данi досвщу. Спе-цифiка процесу конструювання полягае у вичленовуванш тих елементiв досвщу, з допомогою яких утворюються та розкриваються суттевi властивостi предмета як такого, але без визнання визначального впливу зовшшшх умов. Поняття конституювання означае, що предмети вщкриваються в штенцп, переживаються як даност та визначаються формою досвiду. 1ншими словами, у процесi конституювання предметний св^ та суспiльство не утворюються з чисто! суб'ективносп, а осягаються з урахуванням 1хшх суттевих власти-востей та вiдношень.
Конститутивний аналiз дозволяе з'ясувати часовi умови синтетично! дь яльностi свiдомостi. Така дiяльнiсть здiйснюеться водночас у двох горизонтах - зовшшньому та внутршньому. При конституюваннi предмета у зовшш-ньому горизонтi мова йде про просторово-часовi вiдношення предмета до оточуючого св^у. Конституювання предмета у внутршньому горизонтi зво-диться до утворення щентичного смислового центру або так званого смисло-вого ядра; ^м того, видiляються найсуттевiшi характеристики предмета. Слщ зазначити, що синтетична дiяльнiсть свiдомостi, що розглядаеться через змши внутрiшнього горизонту, зветься часовiстю або темпоральшстю.
Стверджуючи, що конституювання е процесом, що мае власну темпораль-ну структуру, Е. Гуссерль пропонував вiдволiктись вiд об'ективно! тривалос-т iснування предмета, наприклад грально! кютки, та зосередитись на внут-ршнш часовостi явища - часовостi сприйняття кiстки: «Останне вiдбуваеть-ся у своХх часових вiдрiзках та фазах, яю, у свою чергу, являють собою безперервно мiнливi явища одше! й тiеi ж кiстки. 1хня еднiсть е еднiстю синтезу, це не просто зв'язашсть... а зв'язашсть 1х в одну свiдомiсть, в якш конституюеться еднiсть iнтенцiональноi предметности рiзноманiтних способiв явища» [8, с. 109-110].
Дослщження темпоральностi як сутшсно! характеристики свiдомостi дозволило Гуссерлю виявити джерело смислоутворення - пам'ять. Вона визна-чаеться як така форма рефлексп, що збер^ае значущють явищ та подш у свь домостi та виявляе 1х як матерiали або, за термiнологiею Гуссерля, реальш конгруенти досвiду. Для описання мехашзму смислоутворення фiлософ
уводить поняття «тепер», ретенцп та протенцп. Часова позищя «тепер» фiксуе актуальне теперiшне або первинне враження у сприйнятп. Поняття ретенцп визначаеться Гуссерлем через метафору «точка-джерело». Ця точка, яку ще можна назвати початковою пам'яттю, утримуеться у свщомосп як «те-що-щойно-вщбулось». Кожна «тепер-точка» постiйно змiнюеться вщ ретенцп до ретенцп, утворюючи континуум, де кожна наступна точка е ретенщею попе-редньо". Водночас кожна ретенщя несе в собi слщи початкового враження, або, як висловлюеться Гуссерль, iмпресiональноi свiдомостi. Протенцiя е свое-рiдним двiйником ретенцп i виконуе функцiю первинного передбачення або первинного очшування. Протенцiя конституюе «пустоту», вона йде шбито спереду «тепер-точки», готуючи умови для первинного враження. Протенщя характеризуе свiдомiсть як готовшсть до сприйняття, як активнiсть, що тд-готовлюе сприйняття, «створюе» його, а не просто котюе предмет.
Таким чином, едшсть фаз «ретенцш-тепер-протенцш» е найбiльш загаль-ною структурою внутршнього часу iнтенцiональних актiв. Як зазначае П. Гай-денко, цей первинний континуум «розтягуеться», розростаеться, утворюючи безперервнють тривалостi будь-якого часового процесу. «Така безперервнiсть, за Гуссерлем, е часом конституйовано! предметностi, що складае вихщну -феноменологiчну - передумову звичайного часу - часу природно-космiчного, з яким мае справу природознавство та звичайний людський досвщ» [9, с. 172].
Оскшьки, згщно з Гуссерлем, повний штенцюнальний акт конституюеть-ся часовими фазами («тепер», ретенщя та протенщя), що несуть у собi окре-мi властивостi предмета, що сприймаеться, даний предмет у едносп та цшю-ностi нами школи не усвiдомлюеться. Отже, феноменолопчне дане - це «континуум перспектив», завдяки якому ми маемо можливють «добудовувати образ», вiдтворювати предмет у його видимш частинi. Для Гуссерля така об-ставина вiдiграе дуже важливу роль, адже рефлекая знещнюеться, якщо вона не зберiгае головш риси переживання.
1ншим наслiдком часовосп як внутрiшньоi характеристики свiдомостi е п iнтерсуб'ективнiсть. Зв'язок часовостi та iнтерсуб'ективностi обумовлений тим, що «Я, яке тривае» та конституюе себе у сво!х часових модульностях, усвщомлюе свою актуальнiсть у дiалозi iз собою теперiшнiм, минулим та майбутшм. При цьому Я неминуче починае критикувати себе так, шбито це був хтось 1нший. Останнш згодом переростае в ушверсальну соцiальнiсть та утворюе штерсуб'ективний синтез Я-Ти [10, с. 231]. Однак, залишаючись як синтез свщомосп, вiдношення Я-Ти е тшьки можливiстю, що реалiзуеться в дiяльностi за певних умов.
Часовють як сутнiсна характеристика правосвiдомостi означае, що право-ве життя мае власну динамшу, яка може залежати, а може i не залежати вщ
юторичних, астрономiчних, бiологiчних та шших одиниць вимiру часу. Г! специфша визначаеться взаемообумовленiстю рiзних векторiв й конститую-вання - активного i пасивного синтезiв правосвiдомостi. У базис правосвь домостi лежить пасивне конституювання, що реалiзуеться через серГ! щеацш, однi з яких дозволяють утримувати цшсшсть Я, iншi вбудовують це Я в за-гальну часову перспективу. Першi з них артикулюються у судженнях «тощо», «я можу знову i знову» або «тут як наше там» [11, с. 132-134], у яких закрш-люеться стшюсть «свого» свiту. Iншi щеацп гарантують синхронiзацiю об'ективних форм права та смислового поля свщомосп шдивща i реалiзують-ся у так званш «осудностi» iндивiда. Остання передбачае нормативно визна-ченi смисловi композицп, форми та схеми дiяльностi.
Так, зокрема, людина, визначаючи свое мюце в системi правовiдносин, далеко не зажди усвщомлюе !'хнш смисл та, як наслщок, вiдмовляеться само-стшно визначати !хню доречнiсть або недоречшсть. Таке незнання часто ви-правдовуеться необхщшстю утримання загальних часових перспектив, ви-гаданою сучаснiстю або квазiактуальнiстю.
Викриття або критика суб'ективних уявлень про стани Я у потощ часу без сходження до активного синтезу свщомосп е безглуздими. Як влучно зазначав А. Щюц, «у повсякденному мисленш зазвичай вважаеться, що передсуди е тшьки у шших людей. У мене взагалi не може бути передсудiв, тому що мо! переконання мiцно обумовленi, мо! думки е самоочевидними, а моя вiра у правильнiсть та правоту наших звича!в - що б пщ цим не малось на увазi -е вiрною» [12, с. 652].
Порушення феноменолопчно! вимоги «ясносп» часових перспектив, де-вальващя значущостi рiзних траторiй розвитку свщомосп, заперечення Г! внутрiшнього часу на практищ компенсуються створенням рiзноманiтних сощальних технологiй «керування часом». Прикладом, що шюструе ефект тотально! синхронiзацii в об'ективному прав^ е той факт, що правовий час утворюеться виключно суб'ектами права - громадянами та юридичними особами, органами мюцевого самоврядування та державою, якi обмежують !'хш часовi уявлення рамками держави та календарного часу. Так, наприклад, по-няття «призовний вiк» в украшському законодавствi означае, що в межах Укра!ни особа чоловiчоi стап зобов'язана виконувати вiйськовий обов'язок по досягненню визначено! кiлькостi рокiв за календарем з моменту народжен-ня. Консолщоваш дii визнаних суб'ектiв права, синхрошзоваш календарними термiнами, встановлюють меж^ в яких розвиваються правовiдносини, гарантують ч^кють та органiзованiсть у системi правового регулювання. Запро-вадження стандартiв вимiру часу, нормативiв дiяльностi, швидкостi та ритму
процеав, явищ у суспшьста тотал^аризуе часовi перспективи i може бути використане як один iз дiевих засобiв дисциплiнування суспшьства.
Чи можна здолати аберацп правосвщомосп, якщо вона обмежена серiею нерелевантних щеацш, а смисл вчинкiв та змют свiдомостi людей недоступнi або неповш? На думку А. Щюца, актуалiзацiя шдивщуально! свiдомостi пе-редбачае п осучаснення, тобто усвiдомлення можливостi та меж одночасних взаемних перспектив Я та 1ншого, прагнення зрозум^и суть того, що вщбу-ваеться. Н. Луман, мiркуючи над цим же питанням, стверджуе, що сощальнють та суспiльний порядок були б неможливi в умовах часовостi, що вислизае, якщо б !хш «власш значення» (смисли) постiйно не циркулювали б i не вщ-творювались (актуалiзувались) у предметах та «власнш поведiнцi» [2, с. 52]. Таким чином, визнання темпоральносп як власно! характеристики правосвь домостi та досвщ осмислених вчинкiв виявляються достатнiми умовами здо-лання перетворень пасивного синтезу.
Феноменолопчний пiдхiд до виршення питання про темпоральнiсть правосвщомосп, якщо його не ототожнювати повшстю з релятивiзмом або прагматизмом, значно розширюе мiру сощально! свободи. Вш пропонуе вибiр мiж «бути залученим» або «бути бездiяльним» i не залишае можливостi для без-посереднього примусу. Так, у аспект активного синтезу можна говорити не тшьки про календарний час об'ективного права, а й про внутршнш час правосвщомосп, завдяки якому предмет виявляеться не як одинична раптова подiя або сукупшсть подш, а як результат тривалого в рiзних модифiкацiях зусилля свiдомостi.
Дедалi частiше не тiльки у фшософськш, а й у юридичнiй лiтературi час визначаеться як умова конституювання права, оскiльки всерединi часу та за його допомогою особиспсть усвщомлюе себе та iдентифiкуе себе iз соцiумом. Так, А. Бабенко стверджуе, що традицшне уявлення про право як стшку систему суспшьного регулювання суперечить сучаснiй моделi суспшьства, для якого тепершне та минуле розглядаються з негативно! точки зору, як стани, яю необхщно здолати в майбутньому [13, с. 96]. Розвиваючи тезу про необ-хщшсть аксiологiчного осмислення права в контексп часу, можна також стверджувати, що час у правi задае штенсившсть правового життя, ступiнь сприйняття правових цiнностей. Таким чином, час е основною формою правового життя. Усвщомлення його iманентно мiстить таю часовi характеристики, як тривалють, повторюванiсть, безперервнiсть, iнтенсивнiсть та ршмч-нiсть. Зокрема, часовi рамки, встановлеш правом, дозволяють безпосередньо доторкнутись до вщчутлв особистостi, дати 1'й вщчути значущiсть або нiкчем-нiсть сво'х прав, вiдчути свое право, виборювати його у встановлених параметрах або ж, навпаки, усвщомити необхщшсть виконання сво!х обов'язкiв
у певний термш. Часовi термши дозволяють також оцiнити рiвень сощально-го життя суспiльства - тривалють вiдпусток, вихiдних, робочих, святкових дшв; тривалiсть рiзних правових станiв, що дають право на певш пшьги; справедливiсть, гуманiзм права та закону.
Таким чином, щея темпоральностi правосвщомосп е продуктивною як з теоретично!, так i з практично! точки зору, оскшьки вона дозволяе розгля-дати час як умову породження та оновлення всiх елементiв права. В активному конституюванш завдяки активносп правового суб'екта осмислюються та творчо переробляються вихщш данi правового життя. Результати його, врешть решт, стають засадами визнання зршосп його сощального стану.
Ознаки активного конституювання права та вщповщно часових характеристик правосвщомосп можна, зокрема, виявити у правових концептах, яю В. Малахов визначае як «умови i засоби структурування нашо! думки про реальшсть, надання !й правового смислу» [14, с. 108]. Концепти справедливости законностi, порядку у кшцевому рахунку об'ективуються в цiнностях, нормах, правових поняттях. Але з початку вони юнують як штущп права, що вирiзняються саме очевиднiстю, змютовною цiлiснiстю та «зрощенiстю» з глибинними процесами, що вщбуваються в суспшьсга.
Трактування сутi правових концептiв як форм вираження глибинних засад правового життя може призвести до помилкового висновку, що правовi концепти утворюють завершений перелш. Дослщження темпорального смислу права дозволяе спростувати таке твердження, адже правовi концепти за своею суттю не пiддаються оформленню та, пронизуючи плин часу, спростовують щею передзаданосп права. Так, важко погодитись, що правосвщомють е вщо-браженням якогось вiчного, надчасового закону, що благополучно раз i назав-жди сполучае в собi вс вимоги свободи, рiвностi тощо. Правовi концепти е, скорiше, такими феноменами, яю можуть бути вiдтворенi в будь-який вщ-рiзок часу та будь-якою кшьюстю разiв. На вiдмiну вiд реальних предметiв, вiдтворення !х залежить не стiльки вiд конкретних просторово-часових умов, скiльки вiд дiяльностi свiдомостi.
Правовi концепти, будучи формою творчосп правосвiдомостi, представ-ляють !! як безперервний ланцюг мiнливих смислових значень та припиав. Вони настшьки змiстовнi, що легко залучаються в розвиток рiзних ситуацiй, а iнодi показують !х у перетвореному виглядi - у виглядi правових символiв, формул та звича!в. Ю. Калиновський пщкреслюе важливiсть рiзноманiтних комунiкативно-символiчних кодiв, якi вважае значенневою основою суспшь-но! правосвiдомостi. Такi символiчнi коди вщображаються в соцiальному просторi та чаа i визначають поведiнку окремих шдиввдв i соцiальних груп [15, с. 112].
Отже, символ у правi - не просто знак або умовне позначення, а замша предмета або дп подiбним знаковим виразом. Зокрема, потискання рук як символ ритуально! дп означае добру волю, згоду на укладання угоди. Згода ж у правi - одна з умов дшсно! угоди [16, с. 16]. Наявносп згоди в такш ри-туально-символiчнiй формi до сьогодш бувае достатньо не тшьки для органь зацп конкретно! угоди, а й для моделювання множини дш у процес реалiзацii домовленостi. Крiм того, потискання руки е «мткою», що встановлюе спшь-нiсть розумiння формату ситуацп, вщповщносп мiж умовами укладено! угоди та його наслщками.
Якщо правовi символи, ритуали та звича! е старовинними невщрефлексо-ваними та нерегулярними формами права, то юридичнi факти, презумпцп та фшцп визначають його предметшсть у руслi сучасно! юридично! технiки. У класичнiй юриспруденцп тд юридичним фактом розумiеться обставина, з якою норма права зв'язуе виникнення, змiну або припинення правових вщ-носин. За своею суттю юридичш факти утворюють матерiю об'ективного права, яке мае власний неспростовний змют. Таке монолопчне розумiння сутi факпв у правi зв'язуе юриспруденцiю з парадигмою класично! науково! ра-цюнальносп. Однак поступове залучення в юридичну науку елеменпв не-класичного праворозумшня вiдкривае у правi творче, штуггивне начало та активне смислопокладання, що створюють щеальш моделi та методи не вщо-бражувального, а конститутивного та штерпретативного характеру. У такому контексп юридичнi факти - це обставини, яю доступнi розумiнню та норма-тивнiй кодифiкацГ! в ситуацп, що склалась.
Оскiльки юридичнi факти не завжди е явними та неспростовними, то в ць лях формалiзацii пограничних ситуацiй та врахування реальних зв'язкiв мiж фактами використовуються юридичш презумпцп. Якщо вiдволiктись вщ традицiйного розумiння такого юридичного явища та розглянути його як форму смислоутворення права або правового життя, то стае очевидним, що юридична презумпщя - це припущення деякого результату подш, стану або дп, засноване на ймовiрностi. Така, наприклад, презумпщя англшського ци-вiльного права, зпдно з якою дiти мiж 8 та 14 роками е невинними у скоенш злочину. Як ощнюеться мiра iстинностi тако! презумпцп? Для цього слщ розглянути факт скоено! дй поза конкретними просторовими характеристиками, але як такий, що тривае в чаа. Внутршнш рух правосвщомосп вiд точки вщл^ сприйняття («те-що-щойно-вiдбулось») до «тепер» та шшого «тепер» реалiзуеться в поступовому схопленнi свiдомiстю дедалi нових i нових смис-лових горизонтiв дп. Iхнiй синтез здiйснюеться в акп моментального осмис-лення на наступнш стадii iнтенцiонального переживання - ретенцп. Завдяки ретенцii розширюються горизонти «тепер-точки», фiксуеться !! значущiсть
у тепершньому. Результатом такого процесу е перетворення образу-патерну предмета, що спочатку мютить характеристики зовнiшнього контексту, у без-посередньо даний штенцюнальний предмет. Згодом на основi набутого знання або досвiду становлення предметного смислу формуеться проект майбутньо-го в тепершньому. Таке передбачення майбутнього реалiзуеться в актi про-тенцп, що характеризуеться готовнiстю свiдомостi до сприйняття певного рiшення. У часовому розгортанш роздумiв виявляються факти, що доводять або спростовують наявнють злочинного намiру. Виявляються новi обставини, яю можуть не тiльки дану, а й будь-яку iншу малолiтню особу схилити до девiацii, яка може виявитись одшею зi сторiн нормативность
Наведений приклад конституювання предметного смислу конкретно! пре-зумпцп показуе, що юнують такi юридичнi поди, яю передбачають надто багато iнтерпретацiй. Надлишок смислових привнесень або винятюв бувае настшьки суттевим, що юридична подiя втрачае семантичнi меж1, необхiднi для конструювання юридичного факту. Презумпщя в таких умовах виявля-еться формою штеграцп рiзних iнтерпретацiй та допущенням рiзних наслщ-кiв подп. Таким чином, якщо правова норма схоплюе реальшсть у '!'! нерухли-востi, у !! постiйних рисах, то змют юридично! презумпцп як моделi реаль-ностi, що розвиваеться, будуеться у процес самого судового розгляду. Тому вона здатна вийти за межi наявно! ситуацп, надати юридичному факту нового смислу, якщо вш узагалi може бути можливим.
Демонстращею активно! конститутивностi правово! свщомосп може бути продовження посилання на юридичш фiкцii як рiзновид юридичних факпв. А. 1саев стверджуе, що юридичш фшцп виникли внаслiдок необхщносп здо-лання вiдставання звичаю як способу опису дшсносп вiд динамши практичного права. Дослiдник вважае, що юридична фшшя мала яскраво виражений юридичний характер, адже вона зображала неюнуючу ситуашю, надаючи !й реального характеру та юридично! значущосп [17, с. 6]. Фiкцii завжди зв'язанi iз законом, змiст якого потребуе трансформацп. 1хне значення в об'ективнш неперсонiфiкованiй правотворчостi полягае в тому, аби через непом^ш до-повнення та iнтерпретацii мiняти смисл правових норм, не змшюючи !'хньо! форми.
Значення розглянутих вище продукпв активного синтезу можна визна-чити через сшввщношення !х з результатами пасивного синтезу. Якщо остан-ш передбачають мiнiмум творчостi, оскiльки вони е достатньою мiрою схе-матизованими, узагальнеш та кiлькiсно визначенi, то феномени активного синтезу конституюють право як процес, що самовщновлюеться. Розумшня права як процесу, що породжуе власш смисли, демонструеться в працях Н. Лумана. Зокрема, вш показав, що право не осягаеться в рамках традицшно'!
науки, оскшьки воно не е оргашзащею, з якою можна було б увшти в комуш-кащю. Право «знаходить» свш смисл, що утворюеться у процес позначення та використання права в комушкацп. 1ншими словами, у всьому тому, що складае змют концепту «правове життя».
Заклик Лумана до опису права як досвщу правового життя фактично е кон-кретизащею феноменолопчно! настанови Е. Гуссерля. Остання виражаеться в тому, що суть речей полягае в суп нашого досвщу: «И щось шше, а тшьки досвiд приписуе... смисл, причому, оскшьки мова йде про фактичш реч^ це актуальний досвiд з його певним чином упорядкованими взаемозв'язками досвщу» [1, с. 4]. Значення штенцюнального аналiзу та феноменолопчно! редукцп як методологiчних процедур полягае в тому, що вони задають новий ракурс опису правових явищ, дозволяють яюсно по-шшому категоризувати правове життя. Воно в такому контекст виявляеться як процес смислопоро-дження або смислоутворення, який щоразу перетворюе те, що рашше було вщоме як право. В основi цього процесу лежить двофазна едшсть способiв конструювання - пасивних та активних синтезiв. При цьому пасивнi синтези свщомосп, що вiдповiдають за сприйняття права як певно! визначеностi та оформленосп, завжди «обтяженi» активними синтезами, що виводять смисл права з «горизонту» - вiртуальностi права, корелята вах компоненпв його невизначеностi та часовосп. Отже, припущення того, що правове життя не конструюеться даними ззовш факторами, а конституюеться, породжуеться з власних засад правосвщомютю, веде до наступного припущення - визнання взаемообумовленосп процесуальностi смислоутворення та процесуальностi правового життя.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии / Э. Гуссерль ; пер. с нем. А. В. Михайлова. - М. : Акад. проект, 2009. - 489 с.
2. Луман Н. Общество как социальная система / Н. Луман ; пер. с нем. А. Антоновский. - М. : Логос, 2004. - 232 с.
3. Франк С. Л. Духовные основы общества / С. Л. Франк // Русское зарубежье. - Л. : Лениздат, 1991. - 438 с.
4. Алексеев Н. Н. Основы философии права / Н. Н. Алексеев. - СПб. : Лань, 1999. -251 с.
5. Файбышенко В. А. Пойесис времени? Пойетическое строение времени? / В. А. Файбышенко // Филос. науки. - 2004. - № 1. - С. 29-32.
6. Черняк А. З. Проблема оснований знания и феноменологическая очевидность / А. З. Черняк. - М. : Эдиториал УРСС, 1998. - 142 с.
7. Кассирер Э. Философия символических форм: Введение и постановка проблем / Э. Кассирер ; пер. с нем. С. А. Ромашко // Культурология. ХХ век : антология. -М. : Юристъ, 1995. - 430 с.
8. Гуссерль Э. Картезианские размышления = Cartesianische meditationen / Э. Гуссерль ; пер. с нем. Д. В. Скляднева. - СПб. : Наука : Ювента, 1998. - 315 с.
9. Гайденко П. П. Мартин Хайдеггер: изначальная временность как бытийное основание экзистенции / П. П. Гайденко // Вопр. философии. - 2006. - № 4. -С.165-182.
10. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию / Э. Гуссерль ; пер. с нем. Д. В. Скляднева. - СПб. : Владимир Даль, 2004. - 400 с.
11. Щюц А. Структура повседневного мышления / А. Щюц // Социол. исслед. -1988. - № 2. - С. 120-136.
12. Щюц А. Избранное: Мир, светящийся смыслом / А. Щюц ; пер. с нем. и англ. В. Г. Николаев и др. - М. : Рос. полит. энцикл., 2004. - 1056 с.
13. Бабенко А. Н. Проблемы обоснования ценностных критериев в праве / А. Н. Ба-бенко // Государство и право. - 2002. - № 12. - С. 93-97.
14. Малахов В. П. Философия права : учеб. пособие / В. П. Малахов. - М. ; Екатеринбург : Акад. проект, 2002. - 446 с.
15. Калиновський Ю. Ю. Парадигмальш вимiри правосвщомосп украшського сус-пшьства : монографiя / Ю. Ю. Калиновський. - Харюв : Майдан, 2012. - 346 с.
16. Мамонтов В. В. Символизм в средневековом праве как первоначальный этап формирования права / В. В. Мамонтов // История государства и права. - 2003. -№ 2. - С. 14-19.
17. Исаев А. А. Символизм правовой формы (историческая перспектива) / А. А. Исаев // Правоведение. - 2002. - № 6. - С. 4-10.
REFERENCES
1. Gusserl', E. (2009). Idei k chistoj fenomenologii i fenomenologicheskoj filosofii. Moskva: Akad. Proekt [in Russian].
2. Luman, N. (2004). Obshchestvo kak social'naya sistema. M: Izdatel'stvo «Logos» [in Russian].
3. Frank, S. L. (1991). Duhovnye osnovy obshchestva. L. : Lenizdat [in Russian].
4. Alekseev, N. N. (1999). Osnovy filosofii prava. SPb. : Lan' [in Russian].
5. Fajbyshenko, V. A. (2004.) Pojesis vremeni? Pojeticheskoe stroenie vremeni? Filosofskie nauki - Philosophical science, 1, 29-32 [in Russian].
6. CHernyak, A. Z. (1998). Problema osnovanij znaniya i fenomenologicheskaya ochevidnost'. M. : Editorial URSS [in Russian].
7. Kassirer, E. (1995). Filosofiya simvolicheskih form: Vvedenie i postanovka problem. M. : YUrist» [in Russian].
8. Gusserl', E. (1998). Kartezianskie razmyshleniya. SPb. : Nauka : YUventa [in Russian].
9. Gajdenko, P. P. (2006) Martin Hajdegger: iznachal'naya vremennost' kak bytijnoe osnovanie ehkzistencii. Voprosy filosofii - Problems of philosophy, 4, 165-182 [in Russian].
10. Gusserl', E. (2004). Krizis evropejskih nauk i transcendental'naya fenomenologiya. Vvedenie v fenomenologicheskuyu filosofiyu. SPb. : Vladimir Dal' [in Russian].
11. SHCHyuc, A. (1988). Struktura povsednevnogo myshleniya. Sociologicheskie issledovaniya - Sociological research, 2, 120-136 [in Russian].
12. SHCHyuc, A. (2004). Izbrannoe: Mir, svetyashchijsya smyslom. M. : Rossijskaya politicheskaya ehnciklopediya [in Russian].
13. Babenko, A. N. (2002). Problemy obosnovaniya cennostnyj kriteriev v prave. Gosudarstvo ipravo - State and law, 12, 93-97 [in Russian].
14. Malahov, V. P. (2002). Filosofiya prava. M. Ekaterinburg: Akademicheskij proekt [in Russian].
15. Kalinovs'kij, YU.YU. (2012). Paradigmal'ni vimiri pravosvidomosti ukraïns'kogo suspil'stva. H. : Majdan [in Ukrainian].
16. Mamontov, V. V. (2003). Simvolizm v srednevekovom prave kak pervonachal'nyj ehtap formirovaniya prava. Istoriya gosudarstva i prava - history of state and law, 2, 14-19 [in Russian].
17. Isaev, A. A. (2002). Simvolizm pravovoj formy (istoricheskaya perspektiva).
Pravovedenie - Jurisprudence, 6, 4-10 [in Russian].
ПРАВОСОЗНАНИЕ КАК ИСТОЧНИК ФОРМИРОВАНИЯ ПРАВОВЫХ СМЫСЛОВ (ФЕНОМЕНОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ)
Коваленко И. И., Лозовая Е. С.
В статье используется логика феноменологических процедур, позволяющая определить правовой смысл как интенцию правосознания и внутренне противоречивое ментальное образование. Показан механизм восприятия правосознанием фактов правовой реальности. Осуществлен анализ конститутивной деятельности правосознания в двух горизонтах - внешнем и внутреннем. Рассмотрена темпоральность как особенность синтетической деятельности правосознания. Показана связь темпоральности и интерсубъективности. Сделан вывод, что интенциональный анализ и феноменологическая редукция дают новый ракурс описания правовых явлений и позволяют определить правовую жизнь как процес преобразования ранее известных правовых смыслов.
Ключевые слова: социальное познание, феноменология права, правовое сознание.
LEGAL CONSCIOUSNESS AS SOURCE OF FORMATION OF LEGAL MEANINGS (PHENOMENOLOGICAL ASPECT)
Kovalenko 1.1., Lozova О. S.
The article uses the logic of phenomenologicalprocedures. It involves the intentional analysis that allows you to explore the mechanism of occurrence of the phenomenon in
consciousness. Intentional structures are implemented as structures of education make sense. The legal sense is understood as the intention of legal consciousness, as self-contradictory mental education.
The article makes the assumption that the meaning of law is recognized their existence in law, which is the result of mapping different types of understanding of law and establishing the differences between them. It is shown that legal consciousness is always mediates social reality and provides all contact with her. Phenomenology allows to determine the legal consciousness as the essential characteristic of an entity, and specific mental process.
In the article, intentional analysis and eidetic considered in constitutive aspects. The eidetic aspect allows to identify typical structure and describe the essential connection between them. The constitutive aspect is the establishment of sense of object, conditions of its formation and interpretation.
The perception mechanism by legal consciousness of the facts of legal reality (a passive institutionalization) is shown in article; the producing new meanings (an active institutionalization) is defined; results of an institutionalization of the right as products of passive and active synthesis of legal consciousness are described.
The analysis of konstitutivny activity of legal consciousness in two horizons - external and internal is carried out. The temporalnost as feature of synthetic activity of legal consciousness is considered. Communication of a temporalnost and intersubjektivnost is shown.
Efficiency of the idea of a temporalnost of legal consciousness in theoretical and practical aspects is shown. Various products of active synthesis of legal consciousness in the ratio with results of passive synthesis are considered.
The conclusion is drawn that the intentsionalny analysis and a phenomenological reduction give a new foreshortening of the description of the legal phenomena and allow to define legal life as process of transformation of earlier known legal meanings. It is suggested that legal life is constituted, generated by sense of justice from own bases, but isn't defined by external factors.
Key words: social cognition, phenomenology of law, legal consciousness.
