CC BY
22
УДК 321.01+340.12+1:316.3
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент;
Р. Р. Борисюк
ВИМ1РИ-ЯВИЩА ЯК СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОГО ЖИТТЯ
Стаття показуе евристичм можливост1 концепту «правове життя» в онто-логгчному аспектг. Смисловг вимгри розглядаються як основа вимгргв-явищ, що у сукупност1 утворюють структуру правового життя. Показано, що головним вим1ром-явищем правового життя е правовий суб'ект, який реал1зуе р1зм способи ¡нтерпретацп правового життя 7 виступае його умовою. Проанал1зоваш у фено-менолог1чному контекст7 правосв1дом1сть, пол1морф1зм правовог норми, правов1 судження як основа буття правових норм, а також сощальний досв1д. Обгрунто-вано, що вим1ри-явища дозволяють визначити правове життя як сукупшсть правових явищ, обумовлених д1яльмстю суб'екта права, зв'язаних 7з сощальним досв1дом та закртлених у правових нормах та щнностях.
Ключовi слова: сощальне тзнання, феноменолог1я права, ¡нтегративнерозум1н-ня права.
Актуальтсть дослгджуваног проблеми. Одним iз важливих напрямiв сучасних наукових дослщжень е сощальна феноменолопя. Вона виступае як теоретико-методолопчна концепщя, що розглядае суспшьство як кон-ституйований свгг сми^в, взаемоузгоджених правил та варiацiй форм людсько! дiяльностi. Рецепщя феноменолопчно! методологи, поширення принцитв некласично! ращональносп на теорш права е засадою для роз-витку штегративного праворозумшня як перспективно! версп сучасного праворозумшня.
Аналiз наукових публЫацш. Наукова л^ература свщчить про продуктив-шсть феноменолопчного дослщження права, однак у наявних дослщженнях поки що вщсутня цшсна концепцiя розумiння правового життя [1-7].
Метою статтi е показ евристичних можливостей концепту «правове життя» для дослщження права в онтолопчному аспекта
Правове життя з точки зору його предметного змюту характеризуеться певними титзованими даностями - вимiрами-явищами. Вони видшяються з розмшття проявiв правового життя на основi смислових вимiрiв, якi вико-нують функщю критерпв рефлективностi сприйняття правових реалш. Ви-мiри-явища можна визначити як специфшацп права, що в !хнш сукупностi утворюють структуру правового життя.
172
© Коваленко I. I., Борисюк Р. Р., 2017
Розгляд правового життя як св^у даностей права спричиняе питания про форму 1х виявлення. Можна припустити, що повторювальнi варiанти шту'щп порядку корегуються соцiальним досвiдом та реалiзуються у специфiчних здатностях суб'екта права: у правомочности правових обов'язках та правових судженнях, якi, у свою чергу, конкретизуються та закрiплюються у правових штуЛщях. Значення тако1 онтолопчно! конструкцп полягае у тому, що вона проводить тут-буття правового життя до його вщкритосп та дозволяе його предметному смислу ось-тут-бути.
Головним вимiром-явищем та своерщним «джерелом енерги» правового життя слщ вважати правового суб'екта. Саме вш утворюе рiзнi способи штер-претацп правового життя, е суб'ектом правових дш, тобто такою, що не спить, умовою правового життя. Як зазначав Е. Гуссерль, «жити у сташ неспання означае не спати для св^, постiйно й актуально усвщомлювати свiт i самого себе як того, хто живе у свт, дшсно переживати, дiйсно здшснювати бутте-ву достовiрнiсть св^у» [8, с. 194]. Слщ тдкреслити, що правове життя не тшьки передзадане суб'екту права як форма його дiяльнiсного юнування, але вона ним же самим обумовлюеться i вщтворюеться.
Твердження такого складного зв'язку мiж правовим суб'ектом та умова-ми його присутносп у правi суперечить об'ективiзму класично1 юриспру-денцп. Бшьше того, у колiзiях юторп формування поняття правового суб'екта виражаеться головна вщмшшсть мiж традицiйними типами праворозумшня. Так, прибiчники юснатуралiзму розглядали його як правовий абсолют, як щею засновника усього правового. У сощолопчному праворозумшш правовий суб'ект виявляеться у виглядi iндивiда або колективу, що е учасниками конкретних правових вщносин або сторонами сощальних вщносин. У юри-дичному позитивiзмi видшяються iншi аспекти феномену правового суб'екта - правоздатшсть, дiездатнiсть та визнання наявност окремих видiв суб'екта права (юридична особа, фiзична особа). При цьому особистюна унiкальнiсть, психосощолопчш, iншi соцiальнi властивостi визнаються юри-дично нiкчемними.
З позицп штегративного праворозумiння та феноменологи права кожне з представлених трактувань можна вважати необхщним, проте недостатнiм вiдображенням такого складного феномену. У дослщженш правового суб'екта виявляеться доцшьним базуватись на синт^ рiзних його проявiв. Нато-мiсть дане поняття збереже за собою статус науково! абстракци, у змiст яко! включенi таю прояви суб'екта права, як формальна здатшсть мати права та обов'язки, а також бути дiездатним. У пщсумку суб'ект права виявляеться злшком з юнуючого об'ективного права. Вузьюсть та формалiзм даного су-дження виявляються, щойно виникае потреба в уточнены мiри автономност суб'екта права стосовно юнуючого правопорядку, здатностi приймати ним
самостшш ршення. Дане розумшня виявляеться недостатшм тод^ коли ставиться завдання з'ясувати змютовно-генетичний зв'язок мiж людиною, юри-дичною та фiзичною особою як рiзновидами суб'екта права, визначити його статус як правовое' цiнностi.
Суб'ект права - це самощнна правова шдивщуальшсть [3, с. 11], яка виявляеться як причина само'^' себе, а також уах процесiв та явищ права. Вiн формуе у свош свiдомостi образи та щеали права. Суб'ект права певною мiрою об'ективуе 1х у правових вщносинах та правовiй дiяльностi, створюе правовi закони та застосовуе норми права. Правовий суб'ект е ноаем щнностей правовое' культури, i вш же пiддае 1х сумнiву. Розмшття проявiв суб'екта права можна пояснити онтолопчною суперечнiстю його сутностi та юнування. На зовнiшньому рiвнi, рiвнi iснування вiн - особа, лопчна конструкцiя, на внут-рiшньому - вш особистiсть, носiй правосвiдомостi та процесу смислоутво-рення. Крiм того, внутршнш план суб'екта права також мютить у собi проти-рiччя мiж телеологiчним та деонтологiчним планами дiяльностi, мiж прагненням до самореалiзацii, що орiентуеться на певний споаб самовдоско-налення, та прагненням зберегти можливiсть такоi самореалiзацii у вщносинах з шшим шляхом свiдомого обмеження сво!х зазiхань через iдею визнання щнносп iншого.
Отже, дiяльнiсть людини визначае центральне положення суб'екта права у правовому житп, забезпечуючи його динамшу та пщтримуючи ейдетичну актуальшсть. Поняття правового суб'екта у такому контекст! можна визначити через родове поняття «людина», уточнити через таю дiяльнiснi якосп, як «бути ноаем правосвiдомостi» та «бути правовим дiячем». Gднiсть цих якостей дозволяе визначити правовий суб'ект як правову особистють, що мае власну правосвщомють i здатна брати активну участь у правовому житп через правову комушкащю.
Правосвiдомiсть як одна з характеристик правового суб'екта е виразом щеального начала у прав^ утвореного послщовнютю таких ментальних акт1в, як штендування та конструювання. Iхнi результати - предметш та змiстовнi значення права - згодом стають частиною правових вщносин ^ нарешп, ш-ституцiоналiзуються. Правосвiдомiсть, формуючи актуальне обличчя права, часто-густо вступае у протирiччя з легальними формами його презентацп (законами, правовими шститутами, доктринами тощо). Дiйсно, кожен правовий суб'ект, будучи залученим у процеси правового життя, формуе формаль зоваш та неформалiзованi уявлення про те, яким мае бути право та правовi норми. Таю уявлення утворюють систему щннюних координат, з позици яко! правовi явища та подii ощнюються як актуальнi або неактуальнi, правовi або неправовi.
Оскшьки, як зазначав Х.-Г. Гадамер, ютину не може тзнавати або повь домляти хтось один [9, с. 8], то тзнавальна актившсть суб'екта права не може не бути штерсуб'ективною i не враховувати позици iнших носпв правосвщо-мосп. Проте можливе «зжаття» iнтерсуб'ективностi правосвщомосп у тих випадках, коли вщбуваеться процес руйнацп полiтико-правового режиму у суспшьста, розклад правових цiнностей та iдеалiв. Тодi суб'ект права, ке-руючись не стiльки рацiональними засадами, скшьки егоГстичними цiлями, почуттям самозбереження та шту'Гтивними мiркуваннями про право реалiзуе приватнi правовi прагнення та зазiхання.
Слiд зазначити, що й когштивна активнiсть правосвiдомостi, i практична реалiзацiя Г! волi залежать вщ правовоГ волi. Як слушно зазначае С. Архшов, оскiльки правосвiдомiсть прагне реалiзуватись у зовнiшнiх поведiнкових вщ-носинах, то «вона iснуе не як абстрактна, теоретична свщомють, а як ращо-нальний елемент вол^ як ГГ iнтелектуальний бш» [4, с. 17]. Воля як вираз щ-леращональних прагнень правового суб'екта характеризуе його як особу, здатну приймати та реалiзовувати ршення у правовш сферi. Процес реалiза-цп волi обумовлений еднiстю двох ГГ фаз - розсудом та правовим штересом. Розсуд - це розумова дiяльнiсть, у рамках якоГ здшснюеться аналiз варiантiв правовоГ поведiнки, стввщносяться iнтереси та можливостi суб'екта права.
Правовий штерес виявляеться як прагнення до досягнення поставлених цшей, задоволення потреб з допомогою правових чи не правових засобiв. При цьому воля, а також розсуд та штерес, що ГГ спрямовують, розглядаються не як психолопчш феномени, а як форми когштивно'Г активносп суб'екта. Вони забезпечують перехщ вiд абстрактно! можливосп правовоГ особистостi до подальшоГ ГГ реалiзацii у рiшеннях та дiях.
У цьому контекстi рух правосвщомосп вiд розсуду до штересу та волi може бути штерпретований як момент iнтенцiональних переживань правового життя. Вважаеться, що смисловий зв'язок «правове життя - правосвщо-мiсть - воля» потребуе окремого дослщження, тим бiльше, що сучасна право-ва практика поповнюе ГГ такими iнтенцiями правовоГ реальностi, як «ризики», «порiг провини», «вольовi ршення» тощо.
Отже, правосвiдомiсть суб'екта може бути визначена як багатогранний феномен, ядром якого е воля, спрямована назовш, у практичну дiяльнiсть. Коли правовий суб'ект стверджуе в нш свое юнування, вш виявляеться як правовий дiяч. У цьому власне полягае генетичний та змiстовний взаемозв'язок таких шостасей суб'екта права, як «бути ноаем правосвiдомостi» та «бути правовим дiячем».
На жаль, поняття правового дiяча рiдко використовуеться у дослщженнях, присвячених суб'екту права. Хоча шту'Гтивно зрозумiло, що правове життя
icHye завдяки якраз роб^никам та роботодавцям, акщонерам, виборцям, суд-дям, злочинцям, покупцям, юристам тощо. Вони «практикують» право не тшьки у сташ рiвноваги правовщносин та правопорядку, а й у ситуацп його порушення. Саме на цей бш життя правового дiяча звертав увагу Р. 1еринг у своему вченш про «боротьбу за право» [10]. Дшсно, коли людина наполягае на сво'1'х правах, вона «додае свою крупицю у справу права на землЬ» та ствер-джуе себе як оcобиcтicть.
Одшею з теоретичних засад для розумшня правового дiяча як iпоcтаci суб'екта права слщ вважати феноменологiчне вчення М. Алексеева. Вислов-люючи незгоду з тим, що «момент усвщомлюючо!' дiяльноcтi у галyзi пози-тивно-правових установлень погашений фактом об'ективного права» [1, с. 83], вш указуе на необхщшсть доcлiдження емпiричних та життевих границь осмисленого юнування. Першою такою межею М. Алексеев вважае усвщом-лену поведiнкy, тобто дш, осяяну логосом позитивно-правових норм. Другий же бш пов'язаний, на думку дослщника, з таким атрибутом суб'екта права, як бути визнаною та такою, що охороняеться правопорядком, цшнютю. Кож-на з цих характеристик юнування суб'екта права як дiяча е вщносно само-cтiйною. Наприклад, можна дiяти осмислено, не порушуючи права i свободи людей, i при цьому страждати вiд правового свавшля. Так само як брати участь у пол^ичних репреciях, санкщонованих та таких, що охороняються карним правом, i не вщати того, що вщбуваеться наcправдi.
Здолання фактично'1 дистанцп мiж указаними характеристиками правового суб'екта можливе лише за умови довшьного чи недовiльного включення його до мереж cоцiальних взаемодш. С. Архипов справедливо зазначае, що «суб'екти права як особи, навколо яких формуються "правовi нитi", для до-сягнення cвоïх практичних цшей вступають у правову комyнiкацiю, прагнуть формувати не тiльки cвоï вщносини, а й створювати "другу природу" - право» [4, с. 18]. При цьому прагнення реалiзовyвати cвоï штереси змушуе суб'екта права вбудовуватися як у персошфшоваш зв'язки, визнаючи цшшсть iншого, так i реалiзовyватиcь у нормативно формалiзованих вiдноcинах, прагнучи виразити загальну волю i свое розумшня того, яким мае бути доцшьна соць альна взаeмодiя. Оскшьки правовi норми та iнcтитyти передзадаш суб'екту права як даноcтi правового життя, то правовий дiяч сприймае та реалiзyeтьcя у них рекурсивно, тобто таким чином, що цшшсть правових вщносин та ш-ститупв визначаеться значущютю для суб'екта права попередшх умов та cтанiв правового життя.
Здатшсть правового суб'екта до осмислених дш та сприйняття правопорядку як цшносп в юриспруденцп зветься дieздатнicтю. Вона реалiзyeтьcя у дiях особи, спрямованих на самостшне набуття, здiйcнення та виконання обов'язюв. Дieздатнicть, поряд iз правоздатнicтю (едшсть правомочноcтi та
правових обов'язюв), доповнюе перелiк характеристик суб'екта права як правового дiяча. Правоздатнiсть зв'язана 3i стадieю «частково1» волi, тобто з таким станом суб'екта права, як передготовшсть до самостшного форму -вання правових ршень. Дiездатнiсть визначаеться як бiльш високий рiвень правово! зрiлостi суб'екта права, що виражаеться у його готовности реалiзо-вувати потенцiал правомочностi у конкретних правових дiях.
Слiд зазначити, що правомочшсть та дiездатнiсть не тшьки описують сутнiсть суб'екта права, а й утворюють окремий аспект правового життя -зв'язок суб'екта права з системою законодавства. Завдяки таким характеристикам можна говорити про правове життя як про нормативний процес ю-нування суб'екта права. Твердження, що норми права е результатами дiяльностi правового суб'екта i збер^ають свою актуальшсть, дозволяе по-новому подивитись на традицшне трактування правових норм. Вщповщно до нього правовi норми - це сощальш регулятори, що змушують суб'екпв адаптувати вс прояви дiяльностi до вимог держави та мiжнародного права. Подiбне розумiння правових норм суперечить запропонованш концепцп правового життя щонайменше за двома засадами: по-перше, в аспект елiмi-нацп активностi правового суб'екта i, по-друге, в аспект вiдриву належного вiд сущого у змют норм.
На нашу думку, правовi норми можна вiднести до таких утворень, яю Е. Гуссерль назвав «формами свщомосп та мотивацп», перезвизначеними a priori як можливi сутностi правового життя. Вони е аналогом позитивних прагнень людини, мотивованих щоразу чимось новим. У процес вiльних роздумiв можливий перехiд до шших прагнень - як зробити вихщний мотив «цiнностi особистiсного буття» очевидним та зрозумiлим, як забезпечити зовшшне 1'х визнання? Таке прагнення до ясност i е джерелом норм. Як за-значав Е. Гуссерль, «своерщшсть розумного прагнення розумiеться як прагнення надати особистюному життю форму зрозумiлостi стосовно тих чи шших позицш у судженнях, оцiнках або практицi та, вщповщно до не!', форму законности або розумностi» [11, с. 125]. З цього випливае, що феноменолопчний пщхщ дозволяе пiдiйти до нового розумшня правово! норми як форми осмис-леного зв'язку мiж правовим суб'ектом та даностями правового життя.
Цшавим е досвщ трактування правово'1' норми в ii зв'язку з волею правомочного суб'екта, запропонований Ю. Пермяковим. Зокрема, дослщник стверджуе, що людина у просторi права юнуе не тiльки як адресат норм за-конодавця, а й як активний 1'х iнтерпретатор. Так, посилаючись на норми права як на суто зовшшне щодо себе («так передбачено законом», «вщповщно до нормативно-правово! бази» тощо), люди часто-густо тим самим по-збавляють себе вiд тягаря особисто! вщповщальносп, мiркувань про цiлi вчинкiв, необхщносп зайвих та обтяжуючих пояснень власно'1 мотиваци. Крiм
того, вщносна автономшсть суб'екта права обумовлена свободою його пере-мщення у сощальному простор^ можливютю виходити з кола дш одше'1' норми та переходити у зону шших cмиcлiв та значень. Як зазначае Ю. Пермяков, «iнодi розбiжнicть штерпретацп вчинкiв та намiрiв е достатньо великою, i тодi норма права набувае значення шдексу, виконуе логiчнy функщю реестру значень... i указника послщовносп змiн, що вiдбyваeтьcя з суб'ектом права в середиш якогось юридичного процесу» [7, с. 181].
На перший погляд може здатись, що подiбнi трактування норм права вщ-рiзняютьcя cолiпcизмом та релятивiзмом i зв'язаш з тим, що розв'язання протирiччя мiж легальною та легитимною складовими норми права помща-ються у проспр дyшi людини. Сама ж людина стае «мрою вах речей». Про-те засади такого протирiччя cлiд шукати глибше - у розривi мiж правами та обов'язками, яю завжди мисляться окремо та послщовно, не дивлячись на 1'хню формальну eднicть. Такий розрив, власне кажучи, е звичайним станом правових вщносин, свщченням 1'хньо'1' обумовленосп рiзноcпрямованими процесами правового життя. Як слушно зазначае М. Алексеев, «утшити вка-зану розiрванicть в шдивщуальнш дyшi - означало б змусити емпiричнy осо-биcтicть вести з собою дiалог, протягом якого вона по черзi буде грати роль уповноважено'1' та зобов'язано'1'. Чи ведеться такий дiалог cвiдомо або несвь домо, нiбито yвi cнi, чи говорить особистють сама з собою або з вигадами фантастичними ютотами, - однак з нього не вийде жодних дшсних право-вщносин» [1, с. 193]. Звiдcи випливае, що неможливо довести практичну значущють екзистенщального аспекту iнтерпретацiï правових норм, так само як неможливо й заперечувати юнування даного аспекту як форми правового життя.
На наш погляд, прагнення багатьох дослщниюв до розширеного тлума-чення права та правових норм, що протистоггь однобiчноcтi позитивiзмy, доволi виправдане. Так, С. Алексеев зазначае, що «cамi по cобi норми - зовciм не единий компонент змюту права. Матерiю права поряд з юридичними нормами на ïхнiй оcновi утворюють шдивщуальш приписи, cанкцiï, мiри захис-ту, юридичш факти та деякi iншi явища правовоï дiйcноcтi» [2, с. 94]. Спо-лучення релятивiзмy та нормативносп у трактyваннi правовоï норми - це протирiччя, що е виразом процесуальносп правового життя. При цьому мiра ïï розвинення проявляеться у можливосп суб'екта права впливати на окремо взят!, iзольовано icнyючi правовi норми та iншi правовi норми. Завдяки сис-темi правових заcобiв згодом виникае можливicть забезпечити багатобiчний правовий вплив на суспшьш вiдноcини, урахувати iнтереcи рiзних суб'екпв [2, с. 95].
З'яcованi протирiччя мiж правомочнicтю та правовими обов'язками у дш-cноcтi правового життя виявляються сутшсними вимiрами единого норма-
тивного простору. В. Бичинш, описуючи даний проспр, пропонуе вид^ти таю змютовш iпостасi норми права, як логос, номос та етос [12, с. 539-541]. Логос норми права виражае ГГ вихвдну смислову засаду, яка не дозволяе нор-мi змшюватись до непiзнаваностi у множит суб'ективних тлумачень та штер-претацш. Завдяки логосу суб'ект права володiе волею до смислу, тобто в його свщомосп конституюються соцiально-значущi смисли та готовшсть до цше-рацюнальних дiй.
Номос являе собою потенцшш моделi розвитку типових життевих ситуа-цiй. За ним стоГть конкретне правило поведшки - «вчиняй так, а не шакше...». У тдсумку, номос об'ективуеться в законi, але у повсякденному правовому життi вш представлений волею правового суб'екта до порядку та волею до форми. Форма у даному випадку не е матерiальним ноаем або «зовшшнютю» правовоГ норми - текстом, техшкою, атрибутом судочинства тощо, а визна-чаеться принципами оргашзацп правового життя - справедливiстю, рiвнiстю та свободою. Таю принципи зв'язують генетично та змютовно правовi норми з правовими цшностями та, ще глибше, з загальнолюдськими цшностями як даностями життевого свiту. Сукупнiсть таких принципiв, що утворюють мо-ральний вимiр правовоГ норми, В. Бачинш називае етосом правовоГ норми.
1дея полiморфностi правовоГ норми, запропонована В. Бачиншим, уявля-еться вельми продуктивною. Вона дозволяе уявити у першому наближеннi процес «буття» правовоГ норми. Вона виникае у правосввдомосп як шту'Гщя сощально-значущих констант, згодом реалiзуеться у дiях правового суб'екта i знову актуалiзуеться в його свiдомостi в акт! спiввiднесення здiйснених дiй з визнаними сощально-значущими константами.
Дана iдея може розглядатись як продовження замислу М. Алексеева зна-йти «новий шлях» до правовоГ норми. Для цього вш пропонував уточнити поняття правовоГ норми, що збер^ае у собi множину рiзночитань, з допомо-гою поняття «нормативы факти». «...Можна стверджувати, що будь-яка норма позитивного права е "нормативний акт". Вона е фактом, оскшьки дiе або дiяла; вона мае нормативний смисл, оскшьки е нормою» [1, с. 149]. Норма як «нормативний факт» не може розглядатись тшьки як дещо юторично-конкретне, тдкорене лопщ причинно-наслщкових вiдносин, але також не може визначатись тшьки як приналежшсть до сфери чистого належного. Норми не мають часовосп, але, виражаючи внутршнш смисл права, «випро-мшюють», продукують часовий процес. Антиномiчнiсть Гхнього iснування пояснюе розмаГття джерел права - вщ держави як законодавця до правового почуття та звичаю, що у сукупносп утворюють правовий етос.
Наведений аналiз рiзноманiтних трактувань поняття правовоГ норми по-казуе, що поняття правовоГ норми вщбивае усе розмаГття правового життя i передбачае множину значень. Воно, використовуючи образний виошв Л. Пе-
тражицького, е «такою, що шкутильгае» частиною теорп та фшософп права. Недостатнють наявних трактувань поняття правово! норми зв'язана з тим, що класичне праворозумшня поступово втрачае монопольне положення, а аль-тернативнi пiдходи ще не розвинут або представленi шту!тивними мiркуван-нями смислових вимiрiв правовое' норми. На даному етат дослiдження можна обмежитись констатацiею факту, що iснуючi однобiчнi уявлення про правову норму ускладнюють пошук вiдповiдi на питання про те, якими мають бути судження правового суб'екта про них.
Правовi судження утворюють «тканину» правового життя, забезпечують можливють буття правових норм та «присутшсть» у ньому правового суб'екта. Вони е значущим вимiром-явищем правового життя, осюльки репрезентують його дашсть та обумовлюють комунiкацiю мiж суб'ектами права. Правове життя актуалiзуеться у висловлюваннях про «пережите». Вони можуть бути формально-логiчними побудовами i у такiй якостi сигналiзувати про норма-тивний зв'язок суб'екта з законодавцем та шститущями, що представляють його повноваження. Але вони можуть бути виражеш i в формi суджень суб'екта права про власну обгрунтовашсть як вихiдну данiсть правового життя, i тодi правовi судження можуть тлумачитись тiльки герменевтично.
Перший вид суджень отримав у лшгвютищ назву перформативних (нор-монадiляючих та нормоутворюючих) висловлювань. На !хне значення у ство-реннi iнституцiональних факпв указував Дж. Серль, стверджуючи, що «одна з найдивовижшших особливостей шституцюнальних факпв - те, що бшьшють з них можуть бути створеш очевидно перформативними висловлюваннями. Перформативнiсть належить до того, що я називаю "декларащя". У деклара-цп положення речей, представлене змютом препозицшно! мовно! дп, переноситься у буття з допомогою устшносп демонстрацп ютинносп мовно! дп. Iнституцiональнi факти можуть бути створеш завдяки перформативносп таких суджень, як "Зустрiч вiдкладаеться", "Я заповщаю свое майно племiн-никовГ', "Я призначаю Вас головою" тощо. Таю висловлювання створюють стан речей, який вони представляють; i у кожному випадку стан речей - ш-ституцюнальний факт» [13]. На подiбнi висловлювання, що щшьно вписаш в iснуючi соцiальнi структури, звертав увагу Е. Гуссерль, називаючи !х по-вiдомленнями. Проте, якщо в анал^ичнш юриспруденцii !хне значення абсо-лютизувалось (наприклад, у теорii команд Дж. Остша) таким чином, що можна було ставити знак рiвностi мiж правовими та перформативними висловлюваннями, то Гуссерль сумшвався у виправданосп такого розширено-го трактування. Зокрема, вш вважав доцiльним уточнити, якщо повщомлен-ня мае сутшсне вiдношення до необхiдного зв'язку, то чи випливае з цього, що воно не повинно мати суттевого вщношення до ймовiрного зв'язку? 1н-
шими словами, «там, де одне вказуе на шше, там, де упевнешсть у бутп одного емтрично (тобто випадково, не необхщно) мотивуе переконанiсть у бутп шшого, чи не мае тодi мотивуюча переконанiсть мiстити ймовiрнy засаду для мотивованоГ?» [14, с. 122].
У лшгвютищ висловлювання, пов'язанi з штерпретащею того, що реаль зуеться ймовiрно, а також тлумаченням неоднозначних ситуацш, отримали назву мотивуючих. Якщо визнати самостшшсть Г'хнього статусу у правовому житл, то метою правових висловлювань мае бути не тiльки об'ективащя ви-мог та приписiв правових шститупв, а й суб'ект права як такий. Як наслщок, мотивyючi судження не мають виключати комбшування значеннями, напри-клад, у ситуаци, коли потребуеться розв'язати дилему або суперечку конфлш-туючих сторiн.
Крiм того, мотивyючi правовi судження виражають iсторiю змiни екзис-тенцiальних сташв правового суб'екта. П. Рiкьор зазначав, наприклад, що бiографiчне оповiдання лежить в основi визнання цiнностi права, оскшьки «.. лсторш можна визначити як порядок визнання, що воедино спштае шди-вiдyальнi юторп. Подiбно до того, як мова (langue) - шститут, що поеднуе всi мовш прояви (discours), писемна iсторiя, що твориться юториками, е порядком визнання у гегелiвськомy сенсi слова, у нш переплiтаються приватнi юторп, юторп окремих людей» [15, с. 30]. Вщповвдь на питання, хто оповщач юторп свого життя, пов'язана зi здатнiстю вiдповiдати за своï слова та вчинки, тобто вважати себе таким же «я», яке скошо вчинок i якому належить розплачу-ватися за його наслвдки.
Наступною особливiстю мотивуючих правових суджень е штерсуб'ек-тивнiсть. Вона обумовлена тим, що мотивyючi судження не е аношмними, а завжди передбачають наявшсть «iншого» як такого, хто говорить або слухае. Така стввщнесешсть iз «iншим», виловлена у мов^ визначае правову осуд-нiсть суб'екта, оскшьки дозволяе наповнити смислом його дп та поди, що вщбуваються. Виконуючи функщю засобу рефлексп, мотивyючi судження, з одного боку, встановлюють зв'язок правового суб'екта з юридичною сферою, а з другого - включають його у бшьш широкий контекст простору сус-пiльноï дискусп. Як пише П. Ршьор, «.. .уступаючи до сyспiльного простору дискусп, ми надаемо iншим не тшьки докази наших тверджень, а й засади наших дш та суть нашоï оповiдальноï iдентичностi. Саме у суспшьному про-сторi ми вщповщаемо на питання "Хто ви?". У такому сена питання "Хто?" саме е суспшьним (publique)» [15, с. 30].
Отже, специфшу мови правового суб'екта рiвною мiрою визначають як перформативш, так i мотивyючi висловлювання. Якщо галузь перформатив-них висловлювань обмежена формально-лопчними викладеннями офщшно-
го права (галузь юридично'1 догматики), то мотивyючi висловлювання вико-ристовуються для вах шших аспекпв правового життя та виразу активносп «суб'екта, що не спить» (Е. Гуссерль).
Суб'ект права з його здатностями до реалiзацiï правомочности, правових обов'язюв та здатнicтю до правових суджень дозволяе визначити правове життя як рацюнально оргашзоване та таке, що осмислюеться, утворення. Од-нак у cкладi правового життя юнуе вимiр-явище, пов'язане з дiяльнicтю суб'екта, проте не завжди усвщомлене ним цiлковито. Воно залучене у правове життя, але водночас виходить за його межi через стввщнесення з шшими «горизонтами» життевого шляху. У феноменологи така структура отримала назву штущп пережитого-прожитого, або досвщу.
Зазначимо, що у феноменолопчнш традицп розyмiння доcвiдy протисто-1'ть традицiйним його трактуванням, у яких вш визначаеться як результат накопиченого знання або експерименту. Таке розумшня досвщу, як справедливо зазначае Г. Гурвич, «вщмежовуе нас вщ цшсно'1 та виключно яюсно'1 дшсносп, яку ми безпосередньо переживаемо» [16, с. 224]. На вщмшу вщ нього, феноменологiчне трактування доcвiдy засноване на гyccерлiанcькiй тезi про те, що жодна сфера життевого св^у не може бути редукована до едино'1, ушверсально'1 cyтноcтi (наприклад, право не може бути зведене до норми, сощального факту або моральному постулату). Проте вона може бути набута у досвщному сприйнятп.
Можна припустити, що поняття досвщу у феноменолопчному контекст може бути визначене як форма освоення дшсносп. Освоення, на вщмшу вщ тзнавально'1 дiяльноcтi будь-якого роду, - це елемент системи дiяльноcтi, який передуе акту безпосереднього перетворення предмета й пов'язаний з цшепокладанням, визнанням певно'1 нормативно-цшшсно!' системи. Саме на ньому заснований вибiр моделi практичних дiй.
З метою уточнення змicтy поняття «освоення» можна видшити рiвнi освоення: сощально-значущий та оcобиcтicно-значyщий. Засадою такого подшу е заciб вираження цшносп на тому чи iншомy рiвнi освоення дiйcноcтi. Так, якщо розглядати цшшсть як ядро онтолопчно!' сутносп правового життя, то вона, з одного боку, може виражати ставлення суб'екта до дшсносп, а з другого - опосередковуе зв'язок даного суб'екта з передзаданими способами юнування. Цшнють «обтяжуе» людину суспшьними умовами, але при цьому вона не мае бути байдужа суб'екту, адже натомють вона перестане бути цшшстю та перетвориться на фактор примусу. Саме тому цшшсть являе собою несуперечливу едшсть особиспсного смислу та сошального значення. ïхня едшсть i визначае динамшу освоення.
Розгортання даного процесу починаеться завжди з особиспсного смислу. Але людська свщомють не е замкненою у cобi монадою, вона штерсуб'ективна,
а отже, розвиваеться, збагачуеться завдяки сощальним значенням. Осюльки особистють не протистоГть суспiльству, його вплив на особистють конкрети-зуеться через окремi соцiальнi значення, що виявляються у процес функцю-нування певних нормативно-цшшсних систем. Однак соцiальнi значення завжди реалiзуються для особистостi не повшстю, а мiрою вiдповiдностi суспiльних функцш норм та цiнностей умовам дiяльностi особистостi. Таким чином, засвоення е такою формою дiяльностi, де розв'язуеться протирiччя мiж тим, що визнаеться суб'ектом як сощально-значуще, та тим, що е осо-бистiсно-значущим.
Наступним кроком в уточненнi поняття «освоення» мае стати видiлення таких його класифшацшних типiв, як практичне освоення, духовне освоення, практично-духовне освоення та духовно-практичне освоення. Практичне освоення обумовлене зв'язком iз практикою, е матерiальною дшсшстю. Духовне освоення перетворюе свп iдеально та реалiзуеться у теорiях, вiруваннях, iдеалах. Однак можливий перехщ не тiльки вiд практичного до духовного освоення, а й вщ духовного до практичного освоення. Так, духовно-практич-не освоення е розумовим перетворенням св^у, що переходить попм у пере-творення дiйсне. У такому сена духовно-практичне освоення е дiяльнiсть, спрямована на створення та вщтворення цiнностей, iдеалiв, свiтоглядних принцитв. Реалiзуються вони через рiзнi форми суспшьно'Г свiдомостi у прак-тичнш дiяльностi людей. Сферами духовно-практичного освоення у такому контекст е таю види штелектуально-духовно'Г практики, як мораль, мораль-нiсть, релiгiя, наука тощо.
На рiвнi практично-духовного освоення дшсшсть представлена у виглядi стiйких схем або алгорш^в дiяльностi. Вони виникають iз реальних потреб, iснуючих у виглядi розумових образiв, символiв, ритуалiв, традицiй. Реаль зуються такi схеми у безпосередшх актах поведiнки суб'екта. Завдяки мож-ливостi моделювання способiв поведiнки та дiяльностi предмети, тддаш духовно-практичному освоенню, мають високий стутнь образностi та смис-ловоГ змютовносп, виявляються у нормуваннi та щейному (або iдеологiчно-му) обгрунтуваннi дiяльностi.
Слiд пiдкреслити, що досвiд може бути штерпретований з позицii рiзних способiв освоення дiйсностi: особистiсно-значущий та сощально-значущий, практичний, духовний, духовно-практичний, практично духовний - та пред-ставляти рiзнi «горизонти» правового життя. 1ншими словами, правове жит-тя може бути дослiджене у його зв'язку з теоретичним тзнанням, практикою, символами, ритуалами, правовими почуттями тощо. Однак специфшу правового життя бшьшою мiрою визначае досвщ, що розглядаеться в аспектi практично-духовного освоення дшсносп. Самий даний споаб освоення корелюе
з правовою дiяльнicтю, правовими нормами та цшностями, що е переробкою образiв споглядань та уявлень про конкретш моделi поведшки.
Слщ уточнити, що у контекст правового життя досвщ мае визначатись як сощальний. У такому розумшш доcвiд виявляеться знятою дiяльнicтю, ïï ic-торичною iпоcтаccю та шшим буттям. Крiм того, оcкiльки освоення як форма дiяльноcтi е штерсуб'ективним та цiннicним, то головним його предикатом мае бути сощальшсть або, за термшолопею П. Сорокiна, «сощальна душа». Однак дане уточнення не означае, що сощальний досвщ е тшьки колективним або сощетальним, пов'язаним iз широкими iмперативними узагальненнями. Вш iманентно мicтить здатноcтi окремого суб'екта як умови визнання та актуальности таких узагальнень.
Поняття сощального досвщу та правового життя утворюють вщношення перетину та водночас пщкоряються поняттю життевого cвiтy. Даний зв'язок мiж ними показуе, що правове життя е важливим, проте не единим «горизонтом» життевого св^у. Стосовно ж його позаправових горизонпв (релшйш, економiчнi вiдноcини, моральнicть тощо), то вони утворюють зв'язок з право-вим життям за допомогою тако'1 форми практично-духовного освоення cвiтy, як сощальний досвщ. Останнш мicтить широкий спектр сощальних cyб'eктiв, cтихiю сощальних процеав, тобто yci фактори, що визначають багатоас-пектнicть, динамiкy та актуальшсть права, можливicть переходу його у неправо.
Г. Гурвич, дослщжуючи глибинш засади правового життя, також знахо-дить 1'х у досвщ, точшше, у його специфшацп - юридичному доcвiдi: «У бiльш широкому аспект у вах юридично значущих актах з боку законодавщв, толмачiв закону, керiвникiв та пiдлеглих, виборщв, cторiн договору, членiв рiзних об'еднань, що беруть участь у правовому житп пе'1 чи шшо'1 групи, виявляеться могутнш безпоcереднiй доcвiд, який единий надае смислу вам юридично значущим дiям з боку названих оаб» [16, с. 261-262]. При цьому Г. Гурвич наполягае, що завдяки самш cтрyктyрi права шдивщуальний доcвiд виявляеться виключеним з досвщу юридичного. Тому останнш завжди е до-свщом колективним. Дане обмеження, запропоноване Г. Гурвичем, обумов-лене небезпекою додавання у дослщження права елемешйв cолiпcизмy та релятивiзмy, яю дiйcно часто супроводжують iнтерпретацiï права. На нашу думку, принцип штерсуб'ективносп, учення про життевий cвiт Е. Гуссерля можуть розглядатись як теоретико-методолопчш умови здолання подiбних пiзнавальних ускладнень. Крiм того, аби показати змютовно-генетичний зв'язок правового життя з шшими сферами життя суспшьства, доцiльно за-мicть поняття юридичного доcвiдy, запропонованого Г. Гурвичем, викорис-товувати бшьш широке поняття cоцiального доcвiдy.
Сощальний досвщ як вимiр-явище правового життя дозволяе з'ясувати низку його додаткових характеристик. По-перше, у повторах сощального
досвщу виражаеться стшюсть проявiв правового життя, а стввщнесення з певним зразком поведшки або типовою ситуащею е умовою щентифшацл суб'екта права. Наприклад, сощальний досвiд формуе правовi судження у ви-глядi мовних клше, приказок, юридичних формул, яю рiвною мiрою можуть бути використаш як на професiйному, так i на повсякденному рiвнях правового життя.
По-друге, у контексп сощального досвiду правове життя виявляеться як багаторiвнева система норм та щнностей, що будуеться не тiльки на ращо-нальних, а й на iррацiональних засадах. Дана особливiсть зв'язку сощального досвщу та правового життя К. Скловським пояснюеться тим, що мiрою руху до основних, базових норм Гхнш смисл стае дедалi менш вичерпним. У них все часпше виявляються арха'Гчш, таю, що втратили безпосередню змютовшсть, але таю, що «просвiчуються», пласти. Юридичш дефшщп про-тистоять цiй безодш, до краю якоГ юристи-практики не наважуються набли-жатись без допомоги коментарiв [17, с. 66].
По-трете, сощальний досвщ представляе процеси як переважаючi форми буття права. Це пов'язано з тим, що сощальний досвщ - це форма розгортан-ня схеми дiяльностi у просторi та чаа. Як зазначав Г. Гурвич, «штегращя iдей цшеспрямовано'Г дп у рамках креативноГ тривалостi не тшьки полегшуе Гх втiлення в емтричних фактах. але пiдтверджуе мшливють юридичних до-свiдiв, якi змушеш слiдувати за встановленням iдей у часЬ> [16, с. 259]. У такому контексп правове життя виявляеться як тривалють iдей та дш, що про-довжуються, як тривалють, що сама ж i створюе умови для Гх продовження.
Слщ зазначити, що протягом дослщження вимiрiв-явищ правового життя щоразу необхщно було звертатись до такого явища правового життя, як щн-носп. Уже достатньою мiрою показанi сощальна та семантична функцii цiнностей, що дозволяе розглядати Гх як окремий вимiр правового життя. Доповнюючи попередш роздуми про мiсце цiнностей правового життя, мож-на стверджувати, що щнносп е самореферентними. Це означае, що реальш факти права можуть вщповщати або не вiдповiдати Гм, проте у будь-якому випадку щнносп представляють самих себе, а не щось реальне. Наприклад, М. Мамардашвш мiркував про цiнностi свободи через запитування: «Для чого потрiбна свобода i що вона е? Свобода шчого не виробляе, та й визна-чити ГГ як предмет неможна. Свобода виробляе тшьки свободу, бшьшу свободу. Але немае такого предмета у свт, названого "свободою", який ззов-ш доведеним чином можна комусь показати та передати. Свобода не е такою, що доводиться, совють не е такою, що доводиться, смисл не е таким, що доводиться, тощо» [18, с. 62].
Таким чином, щнносп, у тому чи^ й правов^ виявляються як абсолютш даш належного. Ця Гхня особливють дозволяе Гм бути критерiями ощнки
реальних фапв з точки зору цшносп та контрцшносп, тобто можливосп або неможливост утворення несуперечливих зв'язюв (валентностей) з шшими визнаними цшностями.
Так, у сучаснш теорп та фшософп права активно обговорюеться питання про те, чи можна вважати неправо цшнютю. Наприклад, чи мае цшшсть на-силля, застосоване щодо злочинця або тшьова економша як вихщ з-пiд «от-ки» бюрократичних структур? Це питання можна розгорнути i в шшш пло-щинi. Чи можна вважати якийсь факт цшшсним, тобто таким, що стверджуе осмислешсть буття суб'екта права, якщо стввщнести даний факт з якоюсь шшою цiннicтю? Якщо у негативному факт правового життя цшшсть ви-окремлюеться, то вш може бути стввщнесений з цшшстю, оцiнений як цш-нicть; якщо ш, то жоднi посилання на плюралiзм та переоцiнкy цiнноcтей не в змозi приховати його руйшвно'1 для cycпiльcтва природи.
Пiдбиваючи тдсумки, можна стверджувати, що концепт правового життя виявляеться як смисловий корелят права. Вш може бути визначеним як предмет або «правовий об'ект» феноменологи права штегративного пра-ворозумшня. Змicт концепту правового життя складають доступш для освоення даносп, що характеризують його з позицп смислових вимiрiв та вимь рiв-явищ. Смиcловi вимiри задають гносеолопчний аспект доcлiдження правового життя та визначають його як проспр очевидних уявлень, яю пе-редують науковому та практичному його освоенню. Вимiри-явища дозволя-ють визначити правове життя як сукупшсть правових явищ, обумовлених дiяльнicтю суб'екта права, зв'язаних iз cоцiальним доcвiдом, закрiплених у правових нормах та цшностях. Система зв'язюв мiж вимiрами-явищами та смисловими вимiрами утворюе теоретичну модель, значення яко'1 полягае у тому, що вона вщкривае наявне буття правового життя та актyалiзye його предметне значення.
Л1ТЕРАТУРА
1. Алексеев Н. Н. Основы философии права / Н. Н. Алексеев. - СПб. : Лань, 1999. -251 с.
2. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. - М. : Бек, 1995. - 311 с.
3. Архипов С. И. Субъект права = Subject of law : теоретическое исследование / С. И. Архипов. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - 466 с.
4. Архипов С. И. Субъект права в центре правовой системы / С. И. Архипов // Государство и право. - 2005. - № 7. - С. 13-23.
5. Правова i пол1тична культура украшського сощуму за умов модершзацп пол1-тико-правового життя : монограф1я / О. О. Безрук, Л. М. Герасша, I. В. Головко та ш. ; за ред. М. П. Требша. - Х. : Право, 2016. - 560 с.
6. Правосвщомють { правова культура як 6азов1 чинники державотворчого про-цесу в УкраГш : монограф1я / Л. М. Герасша, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань та ш. - Х. : Право, 2009. - 352 с.
7. Философия права в России: теоретические принципы и нравственные основания : материалы междунар. практ. конф. - СПб. : Изд-во СПбГУ, 2007. - 204 с.
8. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Ведение в феноменологическую философию / Э. Гуссерль. - СПб. : Владимир Даль, 2004. - 400 с.
9. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного / Г.-Г. Гадамер. - М. : Искусство, 1991. -366 с.
10. Иеринг Р. Борьба за право : пер. с нем. / Рудольф Иеринг. - М. : Феникс, 1991. -63 с.
11. Гуссерль Э. Статьи об обновлении / Э. Гуссерль // Вопросы философии. - 1997. -№ 4. - С. 109-135.
12. Бачинин В. А. Энциклопедия философии и социологии права / В. А. Бачинин. -СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юрид. центр Пресс», 2006. - 1091 с.
13. Серль Дж. Конструирование социальной реальности [Електронний ресурс] / Дж. Серль. - Режим доступу: http://psyberlink.flogiston.ru/internet/bits/searle.htm.
14. Гуссерль Э. Логические исследования. Т. II / Э. Гуссерль. - М. : Гнозис, Дом интеллект. кн., 2001. - 529 с.
15. Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права / П. Рикер // Вопросы философии. - 1996. - № 4. - С. 27-36.
16. Гурвич Г. Д. Философия и социология права: избранные произведения / Г. Д. Гур-вич. - СПб. : Изд-во СПбГУ, 2004. - 847 с.
17. Скловский К. И. Право и рациональность / К. И. Скловский // Обществ. науки и современность. - 1998. - № 2. - С. 62-68.
18. Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию / М. К. Мамардашвили. - М. : Прогресс, 1990. - 365 с.
ИЗМЕРЕНИЯ-ЯВЛЕНИЯ КАК СТРУКТУРНЫЙ ЭЛЕМЕНТ ПРАВОВОЙ ЖИЗНИ
Коваленко И. И., Борисюк Р. Р.
Статья показывает эвристические возможности концепта «правовая жизнь» в онтологическом аспекте. Смысловые измерения рассматриваются как основа измерений-явлений, которые в совокупности образуют структуру правовой жизни. Показано, что главным измерением-явлением правовой жизни является правовой субъект, реализующий различные способы интепретации правовой жизни и выступающий ее условием. Проанализированы в феноменологическом контексте правосознание, полиморфизм правовой нормы, правовые суждения, а также социальный опыт. Обосновано, что измерения-явления позволяют определить правовую жизнь как совокупность правовых явлений, обусловленных деятельностью
субъекта права, связанных с социальным опытом и закрепленных в правовых нормах и ценностях.
Ключевые слова: социальное познание, феноменология права, интегративное понимание права.
MEASUREMENT-EVENTS AS A STRUCTURAL ELEMENT OF LEGAL LIFE
Kovalenko 1.1., BorysukR. R
The article shows the heuristic possibilities of «legal life» concept in the ontological aspect. Sense measurements are considered as the basis of the measurement-effects, which together form the structure of legal life. It is shown that the main measurement-legal phenomenon of life is a legal entity. That it forms various ways of interpreting the legal life and advocates a legal condition for life. Phenomenological approach to determine the legal entity as a legal person, which has its own praovovoe consciousness and is able to take an active part in the legal life poserdstvom legal communication.
Legal awareness is defined as a multifacetedphenomenon, the core of which is the will to into practice. Analyzed the relationship between the characteristics of an entity, such as «carrier be justice» and «figure to be legal». It is proved that a phenomenological approach allows us to represent the legal norm as a form of meaningful communication between the legal entity and the legal givens of life. Discloses a polymorphism of legal norms through its substantial manifestations - logo, Nomos, ethos. It is shown that the concept of the rule of law reflects the diversity of the legal life and involves a set of values.
Examined the legal judgment as the basis of existence of legal norms. Their role -a representation of the given legal life and to ensure communication between the subjects of law. Legal judgments can be formal, logical constructions, and also take the form of sudzheny legal entity. The first type judgment accordingly relates to performative (declarative). The second type - motivating judgment (their characteristics are existentiality and intersubjectivity).
The possibilities of social experience as the measurement-phenomena of legal life. Firstly, in a repeat of the social experience of resistance expressed manifestations of legal life. In turn, the correlation with the specific pattern of conduct is a prerequisite for the identification of the subject of law. Secondly, in the context of the social experience of legal life is presented as a multi-level system of norms and values, based not only on rational but also irrational basis. Third, the social experience is understood as a form of unfolding scheme of activities in space and time.
It is concluded that the measurement-events are part of the content of the legal concept of life. They allow you to define the legal life as a set of legal phenomena, which are due to activity of the subject of law, related to the social experience and embodied in legal norms and values.
Key words: social cognition, phenomenology of law, integrative law.
