CC BY
63
УДК 347.962
Н. М. Грень
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", аспiрант кафедри теори та фiлософii права
ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД: ПРОБЛЕМИ ДОСТУПНОСТ1 ТА ПУБЛ1ЧНОСТ1
© Грень Н. М., 2015
Розглянуто питання права на справедливий суд. Особливу увагу зосереджено на елементах цього права. Дослщжено доступ до суду як перманентно вагому складову права на справедливий суд. Визначено актуальнкть доступност1 судового процесу.
Ключов1 слова: суд, право на справедливий суд, доступ до суду, перепони, публ1чнкть, гласнкть.
Н. М. Грень
ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВЫЙ СУД: ПРОБЛЕМЫ ДОСТУПНОСТИ И ПУБЛИЧНОСТИ
Рассматриваются вопросы права на справедливый суд. Особое внимание сосредоточено на элементах этого права. Исследован доступ к суду как перманентно весомая составляющая права на справедливый суд. Определяется актуальность доступности судебного процесса.
Ключевые слова: суд, право на справедливый суд, доступ к суду, преграды, публичность, гласность.
N. M. Gren
RIGHT TO FAIR TRIAL: PROBLEMS OF ACCESSIBILITY AND PUBLICITY
The article deals with the right to fair trial Particular attention is focused on the elements of the right. Investigated access to court as permanently significant component of the right to a fair trial. Determine the relevance availability litigation.
Key words: court, the right to a fair trial, access to court, obstacles, publicity, publicity.
Постановка проблеми. Право на суд е ключовим правом людини, основоположним елементом права у демократичнш та правовш держава На думку С. П. Погребняка, наявшсть ефективноi судовоi системи е гаранпею "формального" верховенства права [1, с.174]. Ввд функщонування права на справедливий суд залежить система права загалом, тому що е гаранпею захисту вшх шших прав. Дослвджуване право передбачае втшення вшх морально-щншсних надбань людства, оскшьки правовий принцип прюритету загальнолюдських щнностей справедливости, рiвностi та свободи - не просто благе побажання, а аксюлопчний iмператив, необхщшсть здшснення якого сьогодт визнае все свггове ствтовариство [2, с.95].
Право на справедливий суд мае комплексну структуру, складаеться з багатьох елеменлв i ототожнення цього права виключно з справедливою процедурою е не цшком вiрним.
Змiст права на справедливий суд знаходимо в мiжнародних стандартах, серед яких найширше розкриваеться у ст. 6 Конвенцй про захист прав людини i основоположних свобод, яка передбачае, що кожен мае право на справедливий i публiчний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним i безстороншм судом, встановленим законом, який виршить спiр щодо його прав та обов'язюв цившьного типу або встановить обгрунтовашсть будь-якого висунутого проти нього кримiнального обвинувачення [3].
Слвд зазначити, що право на суд охоплюе надзвичайно широке поле рiзноманiтних категорiй. Воно стосуеться як шституцшних та органiзацiйних аспектiв, так i особливостей здiйснення окремих судових процедур [3, с. 129].
Воно складаеться з багатьох елеменпв i ототожнення цього права виключно справедливою процедурою е не цшком вiрним. М. Ентiн запропонував таку систему структурних елементiв права на справедливий суд: оргатчт, iнституцiйнi, процесуальнi та спещальш. До органiчних автор ввдносить тi, що забезпечують ефективне користування зазначеним правом (доступ до правосуддя i виконання судових рiшень); шституцшт - це критерii, яким повинна ввдповвдати як судова система держави загалом, так i кожен нащональний судовий орган зокрема (створення суду i формування складу суду на пiдставi закону, достатня тривалiсть повноважень суддiв i iх незмiннiсть протягом строку повноважень, незалежшсть i безстороншсть); процесуальнi - забезпечують реальну участь особи або й представника в розглядi справи, змагальнiсть процесу, рiвнiсть сторiн на всiх етапах судового розгляду та розумш строки розгляду; спещальними елементами вчений вважае додатковi гарантii, визначенi в пунктах 2 i 3 Конвенцii, що забезпечують додержання ушверсальних вимог справедливого правосуддя з урахуванням особливостей кримiнального процесу [4, с. 86-87]. Украшсью доктори М. Погорецький, I. Гриценко, В. Городовенко дослвджують право на справедливий суд за такою ж схемою [5, с. 4-6; 6, с. 60-62].
Б. Зимненко пропонуе шшу штерпретащю структури статп 6 Конвенцй. Вш видшяе в нiй стосовно до цившьного судочинства право на доступ до суду (включаючи право на шщтовання судового розгляду, право на виршення справи по суп i заборона необгрунтованого перегляду ршення, що остаточно набрало законноi сили), право на виконання судового ршення, а також и критери, яким мае ввдповвдати судовий розгляд (розумний строк розгляду справи, справедливють, обумовлюеться фактичними обставинами конкретноi справи; публiчнiсть; неупередженiсть i незалежнiсть; розгляд справи на пiдставi закону)[7, с. 160-161].
М. де Сальвiа видшяе: право на суд, справедливий судовий розгляд (загальна вимога, що належить до характеру самого процесу в його динамщ i ввдбивае отриманий результат судового розгляду; рiвнiсть сторш, принцип змагальносп, належну органiзацiю судових шстанцш, вимогу вмотивованостi судових рiшень); гластсть, незалежнiсть i неупередженiсть суду; його створення на пiдставi закону; розумний строк розгляду справи [8, с. 275-482]
Цшком погоджуючись з можливютю таких пiдходiв, усе ж таки основш елементи цього права е визначет в мiжнародних стандартах i тлумачаться Свропейським судом з прав людини, тому до них ввдносимо: доступ до суду, публiчнiсть судового розгляду, незалежшсть та безстороншсть суду, розумний строк розгляду, рiвнiсть учасниюв, справедлива (належна) процедура розгляду справи.
У межах ще!' статтi визначимося з першими двома елементами. Метою ще!' статп е дослiдження права на доступ до суду та публiчнiсть судового розгляду як елемеппв права на справедливий суд.
Стан дослщження. Проблему права на справедливий суд, справедливе правосуддя розглядали достатньо науковщв. Особливо, на нашу думку, треба ввдзначити доробки С. Бондарчука, В. Городовенка, I. Гриценка, I. Жаровсько1, Е. Трегубова, М. Погорецького, С. Сливки та ш. Проте актуальним е дослвдження окремих елемеппв права на справедливий суд.
Виклад основних положень. Право доступу до суду. Свропейський суд з прав людини у справi "Голдер проти Великоi БриташТ (1975) вперше зазначае, що сама конструкцм права на справедливий суд була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалi буде розглядатися. Тобто право на справедливють мютить у собi право на доступ до суду. Останне розумтоть як безперешкодну можливють звернення до суду, без отримання
спещальних дозволiв, проходження певних процедур, досудових засобiв врегулювання спорiв, iнших додаткових обтяжень для заявника.
Юридичними перешкодами може також вважатися наявшсть у законодавстш перелшу категор1й справ, що не пвдлягають судовому розгляду. Однак вказана норма доводить юрисдикцшне право держав у внутршньому законодавствi визначати певш категорii справ, що не розглядаються в судах, при цьому повинш iснувати альтернативнi способи захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи штерешв, розгляд питань про як виключений з юрисдикцй суду.
Доступ до суду передбачае також момент права самостшного звернення, якщо особа вважае, що й права та iнтереси порушенi, при цьому нащональш норми права не повинш створювати перешкоди на шдиввдуальне звернення, з мотивацiею, що це право належить компетентному органу чи шшому суб'екту.
У справi "Ейрi проти 1рландй" Свропейський суд зазначив, що фактичш перешкоди можуть порушувати Конвенцiю так само, як i юридичнi, i вказав, що Конвенцм спрямована на те, щоб гарантувати не теоретичнi або iлюзорнi права, а права, як е ефективними i здiйснюються на практицi. Тому право на доступ включае в себе юридичш, процесуальнi та фiзичнi можливостi звернення до суду.
Наступною групою обмежень можуть вважатися економiчнi, якi, попри формальну можливють доступу, створюють матерiальнi перепони, зокрема висою ставки державних зборiв за право розгляду скарги, судових витрат тощо. Нацiональне законодавство також повинне передбачати процесуальш iнститути звшьнення вiд сплати судових витрат, надання розстрочки чи ввдстрочки у iх сплатi залежно вiд фiнансового становища особи. Також мiжнароднi стандарти ввдносять до економiчних неможливiсть матерiально оплатити юридичш послуги фахiвця в галузi права. Звертаеться тут увага на некримшальних категор]ях справ, оскшьки п. 3 (с) ст. 6 Конвенцй чггко зазначае у кримiнальному судочинстш обов'язок надання безоплатноi' правовоi' допомоги. В шших справах перепоною е вимога обов'язковоi учасп захисника, або ж створення та^' громiздкоi та о6тяжливо' процедури, з якою перешчш громадяни не в силi впоратися самостшно.
До слова зазначимо, що деяк науковцi повною мiрою ототожнюють право на справедливий суд i право на захист. Наприклад, професор О. Джурич, дослiджуючи судову практику у Сербй, вважае, що положення ст. 22 Конституцй Сербii (кожен мае право на судовий захист) е беззмютовним, оскшьки вже гснуе положення ст. 32 (право на законний судовий процес), i "найоптимальшше було б поеднати щ два положення у единш статп" [9, с. 128].
"Доступ до правосуддя, - за визначенням I. Жаровсько!, - е складним правовим мехашзмом, що являе собою систему правових заходiв та засобiв, якi забезпечують можливiсть особi або iншому суб'екту безперешкодно звернутися до органiв правосуддя та отримати захист свого права" [10, с. 185]. Важливо те, що цитованим автор визначае доступ не тшьки як можливють подання звернення до органу правосуддя, але й включае сюди право на отримання справедливого ршення по справа Зокрема, у справi "Балацький проти Украши" ЕСПЛ визнав порушенням право на справедливий суд, оскшьки заявник був позбавлений доступу до суду, адже районний суд ввдмовився постановити будь-яке ршення у його справi про незаконне переведення.
Публгчний судовий розгляд. Принцип публiчностi - один з найважливших для побудови та функщонування системи правосуддя. Словники термш "публiчний" визначають як те, що ввдбуваеться в присутносл публiки, прилюдний, гласний, ввдкритий [11, с. 512]; також призначений для широкого ввдввдування та користування [12, с. 100]. Ст. 6 Конвенцй вказуе, що право на справедливий суд включае публiчний розгляд справи. Це означае, що в судову залу мають доступ не тшьки сторони чи защкавлеш особи, але будь-як сторонш люди. Бшьше того, вони не повинш пояснювати власну защкавлешсть саме в цьому засвданш. Отже, одшею з складових публiчностi е ввдкритий розгляд справи. "За своею суттю ввдкрипсть судового процесу означае чггкий та прозорий процес розгляду судово' справи, що е зрозум1лим для громадськосп, а також право громадян бути присутшми пiд час розгляду судових справ" [13, с.7].
Особливосп кожно' справи визначають правову можливють встановлення закрито' форми розгляду, однак перелш цих випадкiв повинен бути чггко вказаний у законi. Враховуючи права та
штереси людини як найвищу цiннiсть, сприймаючи право на iндивiдуальнiсть особи, мiжнароднi стандарти надають право за бажанням сторш чи з ïx мовчазно' згоди встановлювати закритiсть процесуальних дш. Якi пщстави можуть бути для закритостi розгляду - "преса i публiка можуть бути не допущен в зал засiдань протягом усього судового розгляду або його частини в штересах морал^ громадського порядку чи нащонально' безпеки в демократичному суспшьстш, якщо того вимагають штереси неповнолггшх або захист приватного життя сторiн, або - тею мiрою, що визнана судом суворо необхщною, - коли за особливих обставин публiчнiсть розгляду може зашкодити штересам правосуддя" (ст. 6 Конвенцiï). Вггчизняне законодавство у ц1й сферi практично повною мiрою iмплементуе позитивну мiжнародну та закордонну практику, тому звернемось до нього. Отож це тод^ коли ввдкритий розгляд може привести до розголошення державно'' або шшо' таемнищ, яка охороняеться законом, а також за клопотанням осiб, як беруть участь у справi, з метою забезпечення таемнищ усиновлення, запоб^ання розголошенню вiдомостей про iнтимнi чи iншi особистi сторони життя ошб, якi беруть участь у справу або вiдомостей, що принижують 'хню честь i гiднiсть (ст. 6 ЦПК Укра'ни); коли це суперечить вимогам щодо охорони державно'', комерцшно' або банкiвськоï таемницi, або коли сторони чи одна зi сторш обгрунтовано вимагають конфiденцiйного розгляду справи i подають ввдповвдне клопотання до початку розгляду справи по суп (ст. 4-4 ГПК Укра'ни); з метою нерозголошення державно'' чи шшо' таемницi, що охороняеться законом, захисту особистого та шмейного життя людини, в штересах малолггньо' чи неповнолггньо' особи, а також в шших випадках, установлених законом (ст. 12 КАС Укра'ни).
Громадськiсть повинна бути пошформована про xiд розгляду процесу, тому принцип публiчностi вимагае ствпращ засоб]в масово'' iнформацiï i судових оргатв. Доступ засобiв масово'' шформаци визначаеться законодавством держав. На думку Верховного Суду США, зловживання свободою слова може мати за негативш наслвдки неповагу до суду або розголошення таемнищ слвдства, тобто ведомостей, як мають значення для справи (pretrial publicity). Крiм того, задоволення прагнення громадськосп знати про судову справу може порушити право подсудного або учасниюв цившьного процесу на справедливий i неупереджений суд. Ввдповвдно, iнтереси правосуддя можуть вимагати обмеження шформаци про переб^ судового процесу. Наприклад, з цiею метою суд може заборонити журналютам певнi ди - фотографувати у залi суду, оприлюднювати iмена присяжних або сввдюв по справi, розповсюджувати iншу шформащю, яка мае значення для процесу, робити замальовки учасниюв процесу тощо [14, с.55]. ЕСПЛ визначае можливим видшити певнi категорiï справ, щодо яких можливе недопущення представникiв ЗМ1. Зокрема, у справi Кемпбелл i Фелл Суд постановив, що уряд-ввдповвдач може не допускати публiку i пресу на дисциплшарне провадження у в'язницях з мiркувань сусп1льного порядку i безпеки [15]
Вим, це радше винятки, якi зумовленi категорiями справ чи особливостями учасникiв процесу. Правовi стандарти визначають обов'язком ствпрацю зi ЗМ1 для гласностi процесу, належного громадського контролю за судовою владою, недопущення перевищення меж ïï повноважень та шдвищення довiри до судово' влади з боку громадян. Рекомендаци Комiтету мiнiстрiв Ради Свропи (2003) "Про порядок надання шформаци через засоби масово' iнформацiï стосовно кримшального судочинства" закликають спiвпрацювати зi ЗМ1, органiзовувати тренiнги з правових питань для журнал^™, щоб поширювати знання про процедури i права, пов'язаш з кримiнальним судочинством [16]. Однак ввдзначимо, що право на свободу шформаци не порушувало право на приватшсть.
Другим елементом публiчностi, на нашу думку, слiд визначити устсть процесу. Учасники процесу надшет можливiстю в мовному аспектi обмшюватися сво'ми усними судженнями, реплiками, давати уст пояснення суду з приводу причин 'х звернення за захистом сво'х порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи штерешв.
Зазвичай рекомендовано публiчнiсть та уснiсть на першш стадй' розгляду. У справi Д'енне проти Францй' Суд вказав, що, оскшьки у цiй справi не проводилися публiчнi слухання перед дисциплшарним органом, який слухав справу вперше, вiдповiдно, не може вважатися виправданням те, що медичний апеляцшний орган провiв вiдкритi слухання, оскшьки вш не може розглядатися як судовий орган, що володiе повною юрисдикщею, зокрема тому, що у нього немае
повноважень оцшити, наскшьки призначена дисциплiнарним органом Mipa покарання була пропорцiйною до провини. Суд також зазначив, що для того, щоб виправдати ввдсутшсть публiчних слухань, у разi, якщо вони не були проведенi судом першо!' iнстанцiï, вимагаються обставини виняткового характеру [17]. В справi ж "Ахсен проти ФРН" суд зазначив, що для наступних стадiй усш публiчнi слухання не е обов'язковими.
Право публiчного розгляду включае не тшьки процес розгляду справи, але й ввдкрипсть та публiчнiсть ршення. Незважаючи на закритiсть процесу все ж уш рiшення пiдлягають ввдкритому доступу. Показовим у цьому е ршення у справах "Кемпбелл i Фелл проти Об'еднаного Королiвства" (1984) [18], "Фазлшський проти Болгарй" (2013) [19], про те, що ввдсутшсть публiчного оголошення рiшення у справi призвела до порушення вимог п. 1 ст. 6 Конвенцй', при цьому суд не проголосив свого ршення публiчно, оскшьки вважав, що наявш пвдстави для проведення закритого судового розгляду ще!' справи.
Це важливий елемент, оскшьки судовi органи не можуть мотивувати закритiстю процесу певш прийнят "неправовi" рiшення. Форма проголошення е розсудом окремих держав, при цьому не тшьки оголошення ршення в залi суду, але й письмова передача в допомiжнi структури суду для ознайомлення. Примггною тут е справа 'Крюков проти Росй" про те, що якщо суд пвд час судового засвдання зачитуе лише резолютивну частину судового ршення, а повний текст судового ршення направляе сторонам та шшим особам, якi беруть участь у справ^ не даючи можливостi громадськосл з ним ознайомитися, наведене е порушенням публiчного порядку проголошення судового ршення.
В цьому контекстi важливо "визначити обов'язок суду детально мотивувати причини та пвдстави кожного конкретного виняткового випадку, який обумовлюе ввдкладення складання повного рiшення у справi i зазначення, коли можна ознайомитися з повним ршенням суду у кан-целяри суду, не обмежуючись при цьому колом осiб, як беруть участь у справi" [20, с. 66].
Публiчнiсть рiшення надае можливють громадського контролю за владою, у цьому випадку судовою. Громадсьюсть мае можливють отримати iнформацiю про мотиви, пвдстави на основi чого суд прийняв саме таке ршення, яю докази та аргументи стали основою ршення, якi вiдхиленi та з яких пвдстав.
Проте застерк'аемо вiд абсолютизаци принципу публiчностi, оскшьки це спричиняе девiантнi прояви. Звернемося до ютори. За часiв ди Декрету СНК РСФСР вiд 24 листопада 1917 року "Про суд" будь-яю громадяни були надшет правами ставити питання свiдкам, обвинуваченим, кожен мав змогу виступити як обвинувач або захисник. Таким чином радянська влада намагалась бшьше забезпечити свою участь у судових процесах i можливють вплинути на ïхнiй результат, шж справедливий розгляд справ [21, с. 67]. Розширення публiчностi поза правовi межi спричиняе вiдсутнiсть справедливост у судовому рiшеннi.
Отож слвд погодитися з дослiдником права на суд Е. Трегубовим у тому, що публiчний характер розгляду справи спрямований на захист особи ввд таемного, не пвдконтрольного суспшьству ввдправлення правосуддя. З iншого боку, публiчнiсть е важливим iнструментом, який сприяе змщненню довiри до дiяльностi судово!' системи [22, с. 360-361]. Таке ж пвдтверджено ЕСПЛ у багатьох справах, одна з останшх "Ряюб Бiрюков проти Росй" (2008) [23]. Публiчнiсть процесу тягне повагу до суду, пвдвищення рiвня правових знань, довiри до судових iнституцiй, а в широкому аспекл - пвдвищення рiвня правово!' культури населення.
Висновок. Право на справедливий суд е одним з ключових, оскшьки без належного забезпечення цього права вш iншi права особи залишаються незахищеними. На сьогодт вiдсутнiй единий пвдхвд щодо структурних елементiв права на справедливий суд. На нашу думку, основними е: доступ до суду, публiчнiсть судового розгляду, незалежшсть та безстороншсть суду, розумний строк розгляду, рiвнiсть учасникiв, справедлива (належна) процедура розгляду справи.
Доступ до суду - це фiзична, юридична, процесуальна та економiчна безперешкодна можливють звернення до суду та отримання справедливого ршення, без попередтх спецiальних дозволiв, проходження певних процедур, досудових засобiв врегулювання спорiв, iнших додаткових обтяжень для заявника.
Публiчнiсть передбачае вiдкритий розгляд справи, устсть процесу, публiчнiсть рiшення та доступшсть рiшення для сторiн, громадськостi, засобiв масово1 iнформацii. Закритiсть судового процесу не виступае правовою перепоною для недотримання принципу публiчностi.
Перспективою подальших дослiджень е аналiз iнших визначених попередньо елеменпв права на справедливий суд.
1. Погребняк С. П. Основоположн. принципи права (зм.стовна характеристика) : моногр. / С. П. Погребняк. - Х., 2008. - 240 с. 2. Столович Л. Н. Об общечеловеческих ценностях / Л. Н. Столович // Вопросы философии. - 2004. - № 7. - С. 95-96. 3. Коваль I. Право на справедливий суд: практика Свропейського суду з прав людини щодо Украгни /1. Коваль // Право Украгни. - 2006. -№ 10. - С. 129-132. 4. Энтин М. Справедливое судебное разбирательство по праву Совета Европы и Европейского Союза / М. Энтин // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. -2003. - № 3(44). - С. 85-97. 5. Право на справедливий суд / М. Погорецький, I. С. Гриценко //Вгсник Кигвського национального университету i.менi Тараса Шевченка. Юридичн. науки. - 2012. - Вип. 91. -С. 4-8. 6. Городовенко В. Забезпечення права на справедливий судовий розгляд / В. Городовенко // Слово Нац.ональног школи судд.в Украгни. - 2013. - № 4. - С. 60-62. 7. Зимненко Б. Л. Международное право и правовая система Российской Федерации. Особенная часть : курс лекций / Б. Л. Зимненко. - М. : Статут, 2010. - 416 с. 8. Сальвиа М., де. Прецеденты Европейского Суда по правам человека / М. Сальвиа, де. - СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. -1072 с. 9. Джурич О. Б. Судова процедура в Республ.цi Серб.я (европейський шлях розвитку) / О. Б. Джурич //Юридичний в.сник. Повтряне i косм.чне право. - 2014. - № 1. - С. 126-129. 10. Жаровська I. М. Доступн.сть права: теоретико-правовi проблеми / I. М. Жаровська. - Львiв: Вид-во ЛКА, 2007 - 208 с. 11. Великий тлумачний словник украгнськог мови / [упоряд. Т. В. Ковальова]. - Хартв : ФОЛЮ, 2005. - 766 с. 12. Великий тлумачний словник : сучас. укр. мова: [100000 вiд А до Я] / [А. П. Загнтко, I. А. Щукта]. - Донецьк: БАО, 2008. - 703 с. 13. Бондарчук С. А. Гласшсть та вiдкритiсть судового процесу як гаранти доступу до правосуддя / С. А. Бондарчук //Вкник Харювського нацюнального ушверситету внутршшх справ. - 2010. - № 4(2). - С. 6-11. 14. Червяцова А. О. Свобода вираження поглядiв та право на справедливий суд: виршення конфлтту в практищ Верховного Суду США / А. О. Червяцова //Вкник Харювського нацюнального унверситету iменi В. Н. Каразта. Серiя : Право. - 2013. - № 1062, вип. 14. -С. 55-58. 15. Кэмпбелл (Campbell) и Фелл (Fell) против Соединенного Королевства. Судебное решение от 28 июня 1984 г. / Европейская конвенция о защите прав человека: право и практика. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.echr.ru/documents/ doc/2461410/2461410.htm. 16. Рекомендация № R (2003) 13 Комитета министров та Европы государствам-членам "О порядке предоставления информации о разби-рательствах по уголовным делам через средства массовой информации" / Офщшний портал Верховног Ради Украгни [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_870. 17. Шевчук С. Судовий захист прав людини: практика Свропейського суду з прав людини у контекстi захiдноí правовог традици / С. Шевчук. - Вид. 2-ге, випр., доп. - К. : Реферат, 2007. - 848 с. 18. Ршення Свропейського суду у справi "Кемпбелл i Фелл проти Об'еднаного Королiвства" вiд 28 червня 1984 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : echr.ru/documents/doc/2461410/2461410.htm. 19. Ршення Свропейського суду у справi "Фазлшський проти Болгарп" вiд 16 квтня 2013 року [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/. 20. Тзарова I. О. Проблеми реалiзацií принципу пу6л.чносш. тд час ухвалення ршення суду в цивтьному судочинствi / I. О. Тзарова // Право i сустльство. - 2014. - № 3. - С. 61-67. 21. 1зарова I. Принцип публ.чностi в цивтьному процесi i його зм.ст / I. 1зарова // В.сник Ки'г'вського нацюнального ун.верситету iменi Тараса Шевченка. Юридичнi науки. - 2011. - Вип. 89. - С. 66-69. 22. Трегубов Е. Л. Право на справедливий суд в практицi европейського суду з прав людини / Е. Л. Трегубов // Форум права. - 2010. - № 1. -С. 358-363. 23. Ршення Свропейського суду у справi "Ряк.б Б.рюков проти Рот"' в.д 17 с.чня 2008 р. [Електроннийресурс]. - Режим доступу : http://www.scourt.gov. Ua/clients/vs.nsf/3.
