CC BY
24Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21 (60). 2008 г. №1. С.231-241.
УДК 070
ПРАВДА I КРИВДА: 1СТОР1Я ВЗАСМИН Рiзун В.В.
1нст ит ут ж урналют ики Ктвського нацiонального утверсит ет у 1м. Тараса Шевченка, м. Ки!'в
У статп наголошуеться на необхвдносп дотримання журнал1стами правдивосп як основного фахового принципу, йдеться про правила боротьби з неправдою.
Ключов1 слова: правдив1сть, обман, журнал1стика
"Учи нелож ними уст ами сказат и правду". Ц слова Тараса Шевченка, як шяю шш1, виражають усю фшософ1ю взаемодп людини й правди. Правда бувае двох титв: правда як справедливють, зас1б для боротьби з1 злом у руках праведно! й чисто! помислами людини { правда як зас1б причинення зла, зведення рахунюв, як згусток негативно! енергп, що злгтае з кривих уст озлоблено! й злорадно! людини.
Шевченкове поняття "ложних уст" - то е поняття людини недобро! 1 зло!, яка кривить душею, що каже правду заради добра, а насправд1 - рад1е, що правдою добивае суперника та отримуе над ним перемогу.
Це означае, що висловлювання правди - то е велике питання людсько! морал1 й м1рило штел1гентносп та вихованосп людини. Можна людиш, яка втратила руки, щодня говорити, що вона безрука. Це правда, але для чого це говорити? Можна кожно! хвилини нагадувати людиш, що вона схибила, але для чого?
Правда не е абсолютною ютиною, що юнуе поза людиною; правда - р1ч вщносна, вона виражае бачення людиною свгту та життя у такому св1тл1 й ракурс!, який дозволяе !й бути певною, що то е справжнш свгт { справжне життя. Категор1я правди завжди супроводжуеться такими поняттями, як впевненють, переконан1сть, в1ра. Ми впевнеш в тому, що то е правда, шакше й сам1 будемо брати тд сумн1в правдив1сть того, що стверджуемо.
Непохитна в1ра у свою переконанють робить нас, однак, заручниками свое! ж правди. Бо не завжди твоя правда е правдою для шшого. У кожного своя правда, бо кожен мае свое бачення св1ту й життя. Це ще одна таемниця правди, яку не кожен встигае збагнути.
Правда й неправда може стати тим самим, якщо людина перебувае в омаш, у тому особливому сташ, коли !й здаеться, що вона права й розуме сутшсть речей так, як слщ. Омана - особливий стан. Вш е затьмаренням розуму людини, лопчною помилкою, неточним вщображенням сутносп речей, нерозумшням !хньо! природи. Людина переконана, що каже правду, а насправд1 глибоко помиляеться. I! правда е неправдою, брехнею.
Омана - найбшьш тдступне викривлене вiдображення дiйсностi, яке заводить людину та И спiвбесiдникiв намашвщ. Але омана - це не едина умова бути обдуреним чи бути брехуном. Iсторiя людсько! здатносп говорити неправду така ж давня, як i саме людство. Споконвшу боротьба за правду, проти брехш, неправди, кривди, обдурювання - це вщважна боротьба за свою честь, проти аморально! поведшки кривдникiв. I тому для тих людей, яю обирають своею професiю фах, що базуеться в першу чергу на категорн правди, iсторiя брехнi, кривди, неправди мае становити професшний штерес, аби добре усвiдомлювати, яка рiзниця мiж правдою i кривдою, та щоб знати iсторiю й природу свого необачного, а iнодi й свщомого морального падiння, свого сорому, якщо з якихось причин довелося порушити засадничий принцип свое! професи - бути правдивим.
Iсторiю й природу обману, брехш треба знати ще й тому, щоб не бути в омаш, що щ феномени - така собi проста рiч, яко! легко позбутися, щоб зрозумгги, що елементи обману й брехш живо вплетеш в наше повсякденне спiлкування з людьми, е елементами наших технологш. I треба збагнути парадокс свое! професи, який полягае в тому, що використовуючи методи обману, ми все одно повинш керуватися у сво!й робот принципом правдивости
Серед фахiвцiв сфери масового спшкування - журналiстiв, видавщв, редакторiв, рекламiстiв, пiарникiв, агiтаторiв, пропагандиспв - найбiльш яскраво виражена тяга до правдивосп у журналiстiв та редакторiв. Скiльки iснують цi професи, правдивють декларуеться як основний принцип фаху. На жаль, його дотримання е проблемою для цих фахiвцiв i з точки зору власне людсько!, i професшно!.
Процитую для прикладу фрагмент з Редакщйних наст анов Б>Б>0 [1]:
Правдивiст ь i т очнiст ь
Ми прагнемо бут и т очними i правдиво висвiт люват и поди. Точшст ь мае б№ше значення, нiж швидкiст ь, i част о це не прост о пит ання дост овiрност i факт iв. Щоби дют ат ися правди, ми зваж уемо вс вiдповiднi факт и та шформащю. Результ ат нашо! робот и мае грунт уват ися на надiйних дж ерелах, т вердих доказах, рет ельнш перевiрцi i подават ися зрозумшою i т очною мовою. Ми маемо бут и чесш i вiдверт i щодо т ого, що нам невщомо, i уникат и необгрунт ованих припущень.
Не будемо перебшьшувати i вважати, що журналютам та редакторам вдасться коли-небудь подолати неправду в свт i в собi. Але правдивiсть мае бути внутршньоредакцшною полiтикою та складником чесп фахiвця. Це безперечно. Навггь для рекламiстiв та пiарникiв, агiтаторiв, пропагандистiв, проповiдникiв, для всiх тих, хто заради справи, !! устху вдаеться до способiв i форм роботи з правдою таким чином, що вони привносять у свш продукт елементи перебшьшення, спецiального акцентування уваги на деталях, яю зазвичай не е помггними, створюють певш мiфiчнi образи, - все одно правдивють повинна залишатися базовим принципом, аби не впасти в крайнощi i не втрати професiйну честь.
Що ж треба знати про неправду, аби не втрапити в ïï обшми, аби мати сумшв, що ти помиляешся, аби завжди свщомо бути на сторожi iстинноï думки й правдивого слова?
"Обман - феномен, притаманний в основному людськш спшьнотг.. На вщмшу вiд тварин людина найчаспше обдурюе свiдомо, як кажуть, "з далеким прицшом", заздалепдь прогнозуючи результат своeï дiï обдурювання. Певно, здатнiсть хитрувати виникла у людини одночасно з появою у не1' здатностi до прогнозування майбутшх подiй, без яко1' не можлива свщомють. Таким чином, брехня виникла разом з людиною i невщдшьна вiд нег Як пишуть П. В. Алексеев i А. В. Панш у пiдручнику "Фiлософiя", "брехня укоршена в повсякденному й сощальному життi, iснуе кругом, де взаемодiють люди; вона е функцiею будь-яких людських комунiкацiй, за яких вщбуваеться "зус^ч" iнтересiв iндивiдiв та сощальних груп. Pi4 не в тому, е вона чи нема... а в тому, яка ïï питома вага в кожному конкретному випадку" [2].
Свщченням давносп явища обдурювання е розвинений синонiмiчний ряд у мов^ який охоплюе найменшi нюанси неправди i ïï поширення: обдурюват и, казат и неправду, оббрiхуват и, зводит и наклеп, хит руват и, обвест и навколо пальця, надуват и, пошит и в дурш, залишит и з носом, вт ират и оч^ взят и на пушку; брехня, наклеп, омана, хит рют ь, лицемiрст во, шант аж, компромат , улесливют ь i т. д. Ми не ставимо за мету сьогодш розiбратися у вшх вiдмiнностях феноменiв, пов'язаних з неправдою. Але якщо припустити, що неправда, як протиставлення правдi, е нейтральною, висхщною категорiею, то можна запропонувати такi ïï види:
Брехня - неправдив^ але свiдомi твердження про когось або щось, або неправда зумисна (синонiм кривда);
Омана - неправдивi твердження внаслiдок нерозумшня, неправильного вiдображення дiйсностi, або неправда необачна.
Брехня е засобом свщомого, зумисного обману, обдурювання [3]. Набрехати -означае скористатися брехнею для обману когось.
Омана виступае умовою незумисного, несвiдомого обману.
Отже, обман - це неправдивi слова, вчинки, дп вiдносно когось або чогось, яю здiйснюе людина свiдомо (брешучи) чи несвщомо (перебуваючи в омаш).
У процесi спiлкування ми маемо справу з обманом (обдурюванням), тобто процесом поширення неправди.
1снуе класифiкацiя обману. Обман, або обдурювання, бувае рiзних видiв, якщо:
1) обманювальник плануе мати зиск за рахунок заподiяння шкоди шшому (чорнопiарники виконують замовлення i обливають брудом жертву пiару);
2) обманювальник плануе мати зиск без заподiяння шкоди шшому (журналют «прибрiхуе» в тексп, аби викликати до себе симпатда);
3) обманювальник не плануе шякого зиску (журналiст перебувае в омаш i через те говорить неправду);
4) обманювальник робить добро (журналют «страхае» дггей якоюсь iсторiею, аби дiти не мали певноï поганоï звички);
5) обманювальник, як i сшвбесщник, розумiе обман, але той обман не шюдливий нi для кого (фантазп, мрiï) [4].
Причинами обману можуть стати власш органи чутпв, якi неточно вщтворюють свiт. Ця причина породжуе оману, перебуваючи в яюй, людина не з власно! волi обдурюе iнших.
Особливi мiжособистiснi зв'язки змушують людей вдаватися до обдурювання, особливо коли до цього змушують обставини. Обманювальник може чинити зло для шшого своею брехнею заради власного благополуччя.
1снують i психофiзiологiчнi причини обдурювання у випадку, якщо людина -природний брехун. Схильнють до брехш е у кожно! людини, але в одних ця схильнють бшьш розвинена, в iнших менше.
Помилки каналу передачi iнформацi! теж стають причиною незумисного обдурювання: нерозумiння ств, жестiв створюють оманливе розумiння одне одного або ситуаци. Спiвбесiдник почувае себе обдуреним, але причиною того е погане володшня мовою, нерозумшня мовця.
Причиною незумисного, незлiсного обману шших е самообман, коли людина перебувае в омаш й навдае через те собi iлюзi!. Найбшьш поширеною iлюзiею е необгрунтована вiра в майбутне. Ми втiшаемо себе нафантазованими, вигаданими речами. Поширеними також е шюзи, пов'язанi з сощальними стереотипами «щасливого життя», яке юнуе не тут, а там. Результатом самообману стали крайш форми оптимiзму чи песимiзму, рiзнi види маги. Зазнавши самообману, людина починае обманювати й шших.
1снують рiзнi форми обману. Звичайний, мiж особист юний обман, коли одна людина обдурюе шшу.
Особливою формою обману е взаемообман: люди, перебуваючи особливо на пiднесеннi, в гарному емоцшному станi, сприймають одне одного неадекватно, краще, шж насправдi е. До взаемообману належить, зокрема, любов.
Груповий обман. До групового обману належить здатнють людини перевтшюватися в незвичну для не! сощальну роль i виконувати !! (бути аферист ом). Пращвники сфери медiа дуже часто виступають у ролi рiзних «фахiвцiв», готуючи матерiали на рiзнi сощальш теми. Неглибоке розумiння теми та бажання виглядгги iмпозантно, знавцем справи веде до того, що таю «фахiвцi» вдаються до неправдивого вщтворення фактiв, реалiй, ситуацiй.
Рiзновидом групового обману е конформiзм, тобто здатнють iндивiда пiдлаштовуватися пiд бажання сощально! групи. Так, сучаснi ЗМ1, яю служать аудиторi! i пишуть тшьки про те, що здатна спожити аудиторiя чи що !й подобаеться, вдаються до конформiзму, ведуть пристосовницьку полiтику. Ця полiтика мае комерцшну основу: аудиторiя купуе ту газету, яка вщповщае !! смакам.
До групового обману вщноситься i реклама, осюльки рекламiсти змушують потенцiйних споживачiв купувати товар, використовуючи один iз унiверсальних методiв обдурювання - викривлення пропорцiй: приховати недолiки i виставити на показ переваги - ось у чому суть реклами [5].
З груповим обманом пов'язаш й таю форми суспшьного життя, як щеолопя, суспшьна мiфотворчiсть, полiтика тощо.
Обдурювання мае свою т ехнолопю [6]. Основою ще! технологи е створення вщповщно! атмосфери: атмосфери довiри, атмосфери легкого простого спшкування,
для чого обманювальник набувае образу простакувато1' людини. За тако1' атмосфери брехун використовуе неправдивi докази, аргументи, роз^руе ситуацiю, нiби створюючи «паралельну реальнють», тобто ставить людину в таю умови (штучно створюючи 1'х), що людина починае вiрити.
Для забезпечення ефективносп обдурювання мах1натори вдаються до рiзних мет одiв викривлення дшсност i. Серед них:
манiпулювання шформацшним потоком (замовчування iнформацiï; селекцiя шформацп; пересмикування фактiв, коли перевага вщдаеться чомусь одному, найбiльш вигiдному моментов^ викривлення iнформацiï; перевертання фактiв, коли на «чорне» кажуть «бiле» i навпаки);
маншулювання свiдомiстю через програмування вчинюв, коли обманювальник отримуе ту реакщю, яку хоче (людину ставлять в належш умови, пiдштовхують до певних дш, провокують, використовують метод тдсадно1' качки;
маскування обману через лицемiрство, напад (психологiчну атаку), наглу брехню.
Обдурювання буде устшним, якщо той, хто обманюе, знайде правильну т очку прикладання обману. Для цього використовують психофiзiологiчнi особливост i людини i 1'х експлуатують: знаючи, наприклад, те, що в поле зору людини потрапляе тшьки обмежена кшьюсть предметiв, намагаються забрати предмет, який е поза полем зору, i т. п. Використовують метод вщвернення уваги, стомлюють людину, «запудрюють мiзки».
Метод порушення логiки теж використовуеться рiзного роду аферистами. Але розум е надiйною точкою прикладання обману, оскшьки людина не завжди може помггити майстерно вибудуваний алогiзм.
Використання психолопчних ст анiв людини з метою обману як точки прикладання - теж надшний спошб обдурювання. Використовують акцентуйовану мотиващю (зацикленiсть на чомусь), стани закоханосп й ревнощiв, благородних мотивiв, сильних емоцiй. Експлуатуються також iндивiдуальнi особистiснi риси: скутсть, дурiсть, страхи та iн.
До надшних точок прикладання обману належать i стереотипи мислення. Так, популярним е лопчний стереотип, що все, що вщбуваеться тсля, е наслщком. Але для оманливого використання причиново-наслщкового зв'язку це вигiдно: так, тсля мапчних дiй сходить сонце, але це зовшм не означае, що сонце зшшло внаслiдок застосування маги.
До стереотитв мислення належать й оманливi асоцiацiï: так, проба золота на одному з золотих елеменпв ланцюжка зовшм не означае, що ланцюг золотий, хоч ми маемо таку асоцiацiю - якщо елемент золотий, то i весь вирiб iз золота, бо схожий за кольором.
До важливих способiв технологи обдурювання належить також використання посилань, якi не мож на перевiрит и.
Обман та неправду слщ розглядати в морально-етичному й сощально-полiтичному аспектi. Ставлення суспiльства до цих феномешв зафiксоване в назвах обману та неправди. Так, людство допускае незумисний обман чи незумисну неправду; обман вимушений, тд тиском; обман свiдомий, зi злим умислом.
Вплив обману на суспшьство мае неоднозначний характер. З одного боку, обман е засобом боротьби за владу, корисливi цiлi, з шшого боку, обдурювання у вигщщ консшраци та обману противника дозволяють прогресивним силам виборювати сво! права.
Маючи бiвалентну роль у суспшьств^ неправда й обман все ж виконують важливу соцiальну функцiю: вони здатш забезпечити можливiсть збереження юнуючих комунiкативних структур в умовах практично несумюних iнтересiв [7] у вигщщ компромiсiв. Але, на жаль, подвшна мораль - це одна iз форм компромiсу.
З точки зору морали формами брехливо! поведiнки в суспшьств е хитрiсть, лицемiрнiсть, улесливють, компромат, наклеп, шантаж.
Таким чином, неправда та обман пронизують наше життя. Вони безперечно е складниками i нашо! працi.
Наприклад, створення реклами вщбуваеться з урахуванням психологи людей i з'ясуванням слабких мюць в 1'хнш пiдсвiдомостi, щоб «засунути» туди думку про необхiднiсть покупки того чи шшого товару. Едгар Морен писав, що вплив реклами «полягае в тому, що вона перетворюе товар шби в наркотик, мовби впирскуе в нього одурманливу речовину, завдяки якш купiвля товару миттево викликае в покупця вщчуття полегшення, яке межуе з ейфорiею, i надовго полонить його. Якщо рекламне повiдомлення оптимальне за задумом i формою, воно повинне одночасно викликати захоплення й тривогу, створювати довгождане вiдчуття полегшення й бажання, щоб там не трапилося, отримати його» [8].
У raroi «Експериментальна психологiя в росiйськiй реклами» О. М. Лебедев та О. К. Боковиков пишуть:
«Реклама в цшому - це зовсiм не шформащя, як може здаватися, це психолопчне програмування людей, до того ж без будь-якого на те бажання. Так i треба ставитися до реклами... Адже в результат ми повинш купити товар, а не просто дiзнатися про його юнування. №хто не стане викидати величезш грошi тiльки для того, щоб повщомити нам, що з'явився новий товар, не сподiваючись, що ми його купимо...
Можливiсть вибору при сприйнятт реклами примарна, шюзорна. Але гарна реклама обов'язково таку iлюзiю створюе. Вона переконуе вас, що ви зробили цей вибiр самi i що вiн едино правильний» [9].
Ст осовно ЗМ1 пит ання обману й неправди розглядает ься по^зному. Безперечно, ЗМ1 несут ь iнформацiю, новину людям, чим вони й щит, але не мож на не розушт и й т о! негат ивно! функцл, яку вони виконуют ь ст осовно людей.
Так, Д. В. Ольшанський та iншi психологи вiдзначають один аспект природи масово! комунiкацiï, який поза всяким небажанням i благими настроями органiзаторiв масовокомунiкацiйноï дiяльностi змушуе говорити про особливу форму впливу на свщомють людей. Це аспект, нашими словами, специфiчноï, мозаïчноï, а не причиново-наслщково1' верстки (розташування й подач^ iнформацiйних повiдомлень на сторiнках газет, журнатв, у радiо- i телепередачах. Для психологи сприймання у масовш комушкацн, вважае Д. В. Ольшанський, бшьш шж природним е пов'язувати всю "моза1'ку" повiдомлень, якi надходять, не через причиново-наслiдковi вщношення (якi безпосередньо не представленi аудитори), а нiби "через
штервали". Аудитор1я змушена висшати смисл елемент1в "моза!ки", поеднуючи !х м1ж собою на власний розсуд, досягаючи !хнього резонансу (взаемотдсилення), стя-гуючи !х в одну точку простору й часу "тут { зараз". Моза!чнють структури створюе суперечнють м1ж справжшм змютом висвгтлювано! поди 1 вщведеними для !! демонстрацп вузькими часовими межами. У результат шформащя може перетворю-ватися в дезшформащю, резонанс буде заглушувати й одурманювати здорову думку, в голов! зазвучить хаос [10]. Через це, як вщзначають в останш роки дослщники, масова комушкащя виконуе роль "пот уж ного генерат ора м1ф1в" (Политология: Энциклопедический словарь, 1993).
У зв'язку з цим Д. В. Ольшанський дал! пише, що в останш роки д!яльнють ЗМ1 в цшому розглядаеться як м1фотворча, до того ж не в образному, а в буквально-психолопчному розумшш, { наводить слова К. Маркса, сказан ним у 1871 рощ: "Щоденна преса 1 т елеграф, яю момент ально поширюют ь сво! вщкрит т я по всш земнш куш, фабрикуют ь б1льше м1ф1в (а бурж уазш осли в1рят ь у них { поширюют ь !х) за один день, тж ратше мож на було вигот овит и за ст ол1т т я".
Цшком щиро вважаеться, пише Д. В. Ольшанський, що "глядачу не пот р1бно "нанизуват и" поширюваш на т елеекраш повщомлення на "лмйно-перспект ивну", лопчно вибудувану послщовнют ь (коли причина - це те, що на почат ку, а настдок -т е, що в юнщ. Зуст р1чаючись ¡з т аким пот оком в пошуках ст 1йко! опори, св1дом1ст ь прагне вийт и за меж { ще! под1ево! поверховост { життя, знайт и його глибинт, "в1чн1" першооснови. У зв'язку з цим { напрошует ься висновок в1домих досл1дник1в цих процес1в М. Маклуена та У. Онга про т е, що через саму свою сут нют ь { природу засоби масово! 1нформац1! поверт ают ь { занурюют ь людину в м1ф". Що м1ф, цитуе Д. В. Ольшанський К. Маркса, "знову, як { колись в далекому ют оричному минулому, виявляет ься орган1чним способом ст авлення до д1йсност коли люди схильт над1лят и могут нют ю засоби масово! шформацп через т е, що вщ них д1знают ься майже все, що вщбувает ься в свгт 1" [11]. "У результат!, -продовжуе Д. В. Ольшанський, - незважаючи на зовтшню свободу вибору, все одно формует ься сакральне ст авлення до масово! шформацп ! !! комушкат ор!в [комун!кант !в] (уточнення наше. - В. Р.). Р!ч, однак, зовс!м не в поваж ному ст авлент до пращвниюв т елебачення. М!фот ворчют ь перебудовуе сприймання ! мислення аудит ори. Особливий, клшовий характ ер безперервного пот оку повщомлень дикт уе шшу швидк!ст ь псих!чних процес!в. Скорочення часу для комент ар!в ! анал!т ичних програм веде до деградац!! мислення аудит ори. У результ ат ! вона ст ае все бшьш дов!рливою до сприймання р!зного роду м!ф!в. Це додат ково полегшует ься ц!леспрямованим спрощенням м!ф!в. Ще на почат ку ХХ ст ол1т т я У. Л!пман серйозно вваж ав, що мож на ст ворит и т акий символ, який збере воедино емоцп, в!д!рван! в!д !дей. Вш вваж ав, що головне завдання т рансльованих засобами масово! комун1кац1! повщомлень - це "!нт енсиф1кац1я почут т !в { деградац1я залеж ност Г' (тобто люди втрачають контроль над своею залежнютю в1д ЗМ1. - В. Р.). Сучасне т елебачення акт ивно використ овуе щ мож ли-вост1" [12].
Як наслщок м1фотворчо! д1яльност1 ЗМК виникае особлива, "моза!чно-клшово-м1фолог1чна масовокомушкацшна св1дом1сть" (терм1н взято з уже цитовано!
роботи Д. В. Ольшанського, с. 302). На основi осколкових повщомлень i фантастичних зв'язкiв мiж ними ця свiдомiсть цiлком устшно функцiонуе в масовiй свiдомостi, породжуючи й утверджуючи шюзда всеохопного знання про свгт i його поди. А на цш основi створюеться гшертрофований вплив, скажiмо, телебачення на психолопю мас. Цей уплив i мае вияв у виникненш особливо1' спiльноти, наприклад "телевiзiйного електорату", який голосуе не за програму кандидата у депутати, а за його iмiдж, створений ЗМК. З шшого боку, вщзначае Д. В. Ольшанський, з'явилася нова влада - "телекратя", яка складаеться з найбшьш рейтингових телеведучих. "Така "т елекрат iя" - це не вiрт уально-абст ракт на "чет верт а влада", яку тхт о серйозно i не сприймае. Це зовшм конкрет нi люди, якi б№ш чи менш успiшно, але керуют ь-т аки масовою свiдомiст ю i до яких т епер уж е регулярно змушеш ходит и на поклон пол^ ики, як! мрiют ь ст ат и улюбленцями мас. Як правильно вiдмiт ив один ¡з найбiльш вщомих дослщниюв цих процесiв Дж . Барбер, 'Чз занепадом парт ш люди зверт ают ься до газет , ж уршл!в i т елевiзорiв за керiвницт вом. I саме т ут , у пол1т ичному ж урналiзмi, вони знаходят ь нову ел^ у", яка володiе серйозною владою" [13].
Для боротьби з обманом i неправдою людством вироблена певна стратепя, яка передбачае:
фактори запобiгання обдурювання (звести до мшмуму витш iнформацiï; зайве не афшувати свою справу; не бути передбачуваним; передчасно не висловлювати сво1'х тдозр, якщо ви вiдчуваете, що вас обдурюють i т. д.);
лопчний аналiз iнформацiï;
психоф!зюлопю знаходження обману ^мша, жести тощо);
способи з'ясування правди (прямий вплив; провокування, шдивщуальний шдхщ тощо);
психолопю допитв.
Для журналютв, наприклад, важлива тактика боротьби з неправдою, яка випливае з розумшня того, що е дв! неправди: неправда зумисна i неправда необачна, яку варто розглядати як результат професшного нев^ластва. Тобто збрехав не хотячи, не розумдачи, не розiбравшись. Вщомо, що незнання закошв не звiльняе вщ вiдповiдальностi. Незнання факпв не звiльняе вщ вщповщальносп за брехню.
Наприклад, журналiсти, як! тиражують зумисну неправду, - це особлива порода людей. Але не про них сьогодш мова.
Поговор!мо про те, як запобэти необачно1' неправди i зберегти чесне ¡м'я журналiста? Для цього потр!6но дотримуватися елементарних принцип!в роботи. Ось деяю з них.
1. Любити людину як особистють, любити св!й народ, любити свою державу -одне слово, любити вшх i все, про що пишеш. Велика правда бувае тшьки з велико1' любовь Одна р!ч - робити зауваження людиш, яку не любиш, шша р!ч - робити зауваження людиш, яку любиш. Говорити про проблеми людсью з любов'ю до людей - це запорука порозумшня, це надшний критерш в!д6ору фактiв для аргументаци й озвучення, щоб не образити, не зробити боляче, щоб говорити зважено й толерантно. Бо у запалi ненависп, неприязш завжди е мiсце перебiльшенню, перекрученню. А це вже категорiя неправди. Тшьки любов до
опонента як людини робить журналюта благородним у висловлюваннях i дiях, здатним прощати опонентовi його надмiрну емоцшнють, можливо, грубiсть. Тiльки любов до опонента як людини робить журналюта штел^ентним, тобто стриманим, розумним, розважливим, добрим.
2. Завжди ставити перед собою два запитання: для чого це я пишу, говорю або показую i кому це випдно. Двi координати сустльно! системи - мета i смисл, - яю й визначають напрям та розвиток суспшьств. Ми, люди, настшьки зашоренi доцiльнiстю й осмисленютю явищ, що переносимо цю систему координат i на природу, намагаемося знайти доцшьнють юнування кожнiй комашщ, кожнiй травинцi: мовляв, а для чого воно юнуе, комусь же воно треба? Може, i не все так доцшьно у природа може, Бог, створюючи землю i природу на нш, i не дотримувався завжди такоï доцiльностi, але те, що вш заклав у людське життя доцшьнють та осмисленють його, передавши нам через Мойсея постанови, закони i заповад, - то факт.
Чи можна не перейматися тими двома запитаннями "для чого" i "кому це випдно"? Та все можна, але в тм-то й рiч, що така позищя завжди е благодатним грунтом для необачноï неправди, яка, як ^зь шпаринку, просочиться через суспшьну необачнють журналюта. Фактично це дотримуватися принципу "кажу, не знаючи для чого, i не знаю, кому це треба i кому це випдно". Тобто жити за принципом "кажу, щоб сказати", "пишу, щоб написати", "роблю, щоб зробити", "читаю, щоб прочитати", Чм, щоб з'юти", "п'ю, щоб випити"... Таю журналюти е добре маншульованими, через них можна зреалiзовувати будь-якi задуми, адже вони недумакта журналiсти.
3. Балансувати шформащю за точками зору. Якщо вам до редакцп надiйшов критичний матерiал, чи потрiбно його вщразу друкувати? Перше, що треба зробити, - звернутися до людини, про яку написано матерiал, отримати ïï коментар i подати у газет точку зору людини, яку критикують поряд з критичним матерiалом. Може бути шший вихiд: написати свш матерiал про проблему, яка, звюно, iснуе, бо якби проблеми не було, то не було б критичного матерiалу. При цьому ви подасте протилежш точки зору на проблему, ви уникнете неточност або й неправдивост у розповда про людину, яку критикував автор. Матерiали, не збалансоваш за точками зору, нагадують замовнi твори, засоби чорного тару.
4. Перевiряти факти, аналiзувати ï^. Бiльше думати й менше говорити. Природа журналюта така, що вш прагне швидше й побшьше сказати. Вш так захоплюеться говоршням, що iнодi забувае думати.
Слово е зовшшшм, привабливим боком нашоï справи. Це робота в кадрг Та за умiнням легко, ефектно сказати правдиве, влучне слово завжди стоггь виснажлива робота, пов'язана зi збором матерiалу, його редагуванням. Це робота за кадром.
Не говорггь школи про те, про що шчого не знаете, чи про того, про кого шчого не знаете i з ким школи не спшкувалися. Вiзьмiть собi за правило не довiряти нiкому i тшьки на власнi очi й вуха сприймати iнформацiю. Так потрiбно робити не лише тому, що вас можуть обдурити, випадково подати неточну шформащю, а й тому, що вашi очi й вашi вуха бiльше побачать i бшьше почують, нiж чиïсь.
Сучасна украшська журналiстика мае хворобу - елгтарнють. Це журналютика, яка не живиться природними життевими соками. Вона перебувае на дотнгов!, на ерзацматерiалi про життя, на штучному диханш. Елiтарна журналiстика вдарвана вщ справжнього життя, тому вона не може бути справою для ди, для прийняття рiшення.
Журналют, який богться мiкрофона, - швбщи. Журналiст, який богться реального життя, - бща. Журналiст, який видае свое бачення життя без ходшня у люди, - подвшна бща. Якщо ви тзнаете життя тшьки через 1нтернет - такий соб! сурогат запаху, смаку i дотиюв, ви школи не станете справжшм журналiстом. Перш шж написати про политика, напишгть про бомжа. Якщо вас вабить свгт политики й вищих сфер, почшть з проблем села, мютечка, району, заводу, лшарш без лiкарiв i лтв, ви тсд глибше зрозумiете i политику й полгтиюв.
Не бiйтеся спускатися за фактами униз, ви тсд збагнете цшу пщйому нагору. Але, опустившись униз, не забудьте звщти вил!зти. Не дайте життю поглинути вас, затягнути у багнюку. Ви маете бути над життям, щоб узагальнювати бачене.
G три невдал! типи журналютв. Перший тип. Журналюти, як! перебувають у гущ! подш i не можуть вийти за 1'хш меж! для оцшки того, що вщбулося. Вони е учасниками поди i вщстоюють штереси певних ïï учасниюв.
Другий тип. Журналюти, як! не знають життя, не бувають у гущ! подш, але оцшюють 1'х i завжди мають свш погляд на реч!, не розумючи сутносп речей.
Третш тип. Журналюти, як! не бувають у гущ! подш, не волод!ють поглядом збоку, але завжди хочуть бути попереду i претендують на лщерство у журналютських колах.
Формуйте свш погляд збоку, вчгться ставати осторонь поди чи над нею. Перебувати у гущ! поди i дивитися водночас на все на вщсташ кроку i бути при цьому попереду шших - це вершина майстерносп журналюта.
5. Не хапайтеся за мшрофон чи ручку як за палицю, для самооборони. Це найганебшше, що може бути у журналюта, коли вш використовуе свое службове становище для самозахисту. Тут легко вдатися до зловживань сво1'м службовим становищем. Звюно, люди не мають такого легкого доступу до засоб!в шформування мшьйошв громадян, як ви. Люди не волод!ють такими професшними можливостями впливу на громадську думку, як ви. У захистов! сво1'х !нтерес!в ви маете бути на р!вш з ус!ма людьми. Це буде чесно. Якщо вас скривдили, ви перебуваете в емоцшному стан!, ви не можете адекватно вщображати дшснють. На хвил! збудження можете перебшьшити катастроф!чн!сть ситуац!1', в яку потрапили. Через те ваш матер!ал буде неправдивим. Краще попросгть свого колегу роз!братися у вашому питанш, а в!н уже сам виршить, чи треба робити i який матер!ал. Н!коли не погрожуйте опонентов! сво1'м службовим становищем, тим, що ви журналют i все можете. Цим ви принижуете себе i весь рщ журналютв.
6. Не йд!т ь на зуст р!ч ¡з героем свого мат ер!алу без п!дгот овки, без вивчення т ого, чим займает ься ваш герой, в яких умовах в!н працюе, яка т ам реальна ситуация. 1накше ваша розмова перетвориться на кшт алт : "Кажуть, ви.". Не "каж ут ь", а "як свщчат ь факт и" (i ви ix називает е). Для ж урнал!ст а ознакою
"дурного т ону" е говорит и взагалi i бездоказово. А ще б1льшою дурют ю е говорит и, корист уючись неперевiреними факт ами. Це повне профешйне безкульт ур'я.
Ознакою поганого тону е також намагання журналюта аналiзувати оцшки факгiв замiсть самих фактiв. "Миколо Петровичу, кажуть, ви злодiй? Що ви скажете на це?" Замють того, щоб говорити: "Миколо Петровичу, е документи, яю свiдчать, що ви вкрали грошi з каси заводу..."
Це не всi правила i принципи боротьби з неправдою. Це лише ri, якi допомагають знизити високий рiвень антисаштарп, зокрема, в украшсьюй журналiстицi.
Список лгтератури
1. Редакцшш настанови БьБьСг - http://www.bbc.co.uk/editorialguidelines
2. Щербатых Ю. Искусство обмана. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. - С. 13.
3. Психолопчний словник/ За ред. В. I. Войтка. - К.: Вища школа, 1982. - С. 22.
4. Щербатых Юрий. Искусство обмана. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. - С. 25.
5. Там само. - С.64-65.
6. Викладено за: Щербатых Ю. Искусство обмана. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. - С. 68167.
7. Там само. - С. 223.
8. Там само. - С. 363-364.
9. Там само. - С. 364.
10. Ольшанский Д. В. Психология масс. - СПб: Питер, 2001. - С. 300.
11. Там само. -С. 301.
12. Там само.
13. Там само. - С. 302.
Ризун В.В. Правда и ложь: история взаимоотношений В статье идет речь о правилах борьбы с неправдой, о необходимости соблюдения журналистами основного принципа специальности - правдивости.
Ключевые слова: правдивость, обман, журналистика
Rizun V.V. The truth and lie: the history of mutual relations In article goes speech about rules of struggle against a lie, about necessity of observance by journalists of main principle of a speciality -truthfulness.
Key words: truthfulness, a deceit, journalism
Пост упила до редакци 12.09.2008 р.
