CC BY
38Частина 3 Сощальна i полiтична психолопя
О.В. Губенко
Трансформацп нормативно! культури особистосп в умовах кризи сустльних норм
Анотац1я. В статп висв1тлюеться проблема нормативно'! кризи в суспь льста. Зокрема, анал1зуеться протир1ччя м1ж формальними 1 неформа-льними суспшьними нормами 1 наслщки, яю з цього випкають для по-ведшки людини. Залучаеться теор1я аном1чних розлад1в Дюркгейма та Мертона. Дослщжуються аном1чш порушення та розглядаються типи особистосп, що формуються в насшдок цих кризових сустльних ано-малш. Зокрема, анал1зуються таю сощально-психолопчш типи, як «тд-тльна людина», «трюкач» та деяк1 шш1. Вказуеться на необхщшсть за-поб1гання дев1ащям сощально'! поведшки шляхом сощально'! творчосп.
Ключое1 слова: Аном1чн1 порушення, сустльна норма, теор1я аном1чних розлаЫв Дюркгейма та Мертона, криза сустльних норм.
Актуальшсть проблеми
Певш суспшьно-юторичш обставини формують людину, яка шукае свободи не у виконанш закону, а в його порушенш. В цих умовах виникають кшька сощально-психолопчних титв особистосп, що характеризуються поведшковими реакщями, як1 знаходяться в конфл1кп з нормою.
Одну з класиф1кацш таких дев1антних сощальних реакцш запропонував Роберт Мертон, який поклав в и основу поняття аномп. Цьому поняттю надаеться велике значення в сучаснш соцюлогл та сощальнш психологи. В переклад! з давньогрець-ко'1 мови «anomos» означае «беззаконний», «такий, що поза нормою», «некерова-ний». В суспшьш науки цей термш вв1в французький соцюлог Емшь Дюркгейм (1858-1917). Аном1я - це такий стан суспшьства, в якому значна частина громадян, знаюч1 про юнування моральних 1 сощальних норм 1 закошв, ставиться до них бай-дуже або негативно. Аном1я описуе порушення сощально-культурно'! штеграци з причини вщсутносп ч1тко встановлених сощальних 1 культурних норм. Сощальна штегращя юнуе, коли члени суспшьства надають важливе значення його нормам 1 керуються ними у своему житп. Аном1я виникае, коли шдивщи бшьше не бажають слщувати загальним нормам.
Аналiз дослщжень та публжацш
Зпдно з Дюркгеймом, зростання злочинносп та самогубств, шших форм дев1а-нтно! поведшки (розлучень, алкогол1зму) - насшдок руйнування релшйних, с1мей-них 1 народних традицш та щнностей, тобто насшдок аноми. Поведшка шдиввда,
таким чином, багато в чому залежить вщ згуртованостi та мiцностi сустльства. Дюркгейм вважав, що для сучасного йому катталютичного суспiльства аномiя -це постшне явище.
Погляди французького соцюлога суттево розвинув американець Роберт Мертон. Якщо для Дюркгейма аномiя була станом безнормностi, то Мертон розглядав п як наслiдок конфлшту офiцiально проголошених цiлей й законних та доступних засо-бiв 1х досягнення. Аномiя виникае тодi, коли люди не можуть досягти законним шляхом цшей, якi проголошеннi суспшьством. В капiталiстичному суспiльствi такими тлями е матерiальний успiх та шдивщуальне благополуччя. Якщо населенню законш засоби !хнього досягнення недоступнi, то на його долю залишаються лише незаконна Таких форм поведiнки, яю е девiантною реакцiею на конфлшт соталь-них норм, Мертон нараховуе п'ять [6]:
1. Конформ1зм (згода з цшями сустльства та засобами 1хнього досягнення). На-приклад, молода людина, - конформiсть ставлячи перед собою мету - фшансовий устх, досягае 11 законними шляхами: отримуе гарну освiту, знаходить престижну роботу й устшно просуваеться по кар'ернш драбинi.
2. 1нновац1я. Вона передбачае згоду iз суспiльно схвалюваними цшями, але вщ-кидае соцiально схвалюват засоби 1хнього досягнення. «1новатор» використовуе нов^ але незаконнi засоби здобуття багатства - вiн займаеться рекетом, шантажем або здiйснюе так зваш «злочини бiлих комiрцiв» - розтрачуе чуж грошi тощо.
3. Ритуал1зм. Передбачае заперечення цiлей дано! культури, але використання (iнодi доведене до абсурду) сощально схвалених засобiв . Бюрократ, фанатично вщ-даний свош справi, наполягае, щоб кожен бланк був тдшитий у чотирьох екземп-лярах. Кiнець кiнцем вiн стае жертвою бюрократично! системи i стае алкоголшом з вiдчаю Це саме тому, що забуваеться мета дiяльностi - для чого все це робиться. Також до проявiв ритуалiзму, але у даному випадку у науковш сфер^ може бути вщнесений такий стан у нормативнiй баз^ коли занадто зростае кiлькiсть формаль-них вимог до оформлення науково! публшацп, i iнодi на виконання цих вимог ви-трачаеться бшьше часу, нiж на написання само! науково! роботи.
4. Ретреатизм. (втеча вщ дiйсностi). Спостерiгаеться у випадку, коли людина одночасно вщкидае i цiлi, i соцiально схвалюванi засоби !хнього досягнення. Яск-равим проявом ретреатизму постають маргшали: бродяги, алкоголши, душевнох-ворi, наркомани i т.п.
5. Бунт. Вш також вщкидае i культурнi цiлi, i сощально схвалюваш засоби досягнення. Але вш здшснюе замiну старих цшей i засобiв на новi: створюеться нова щеолопя (вона може бути революцшною). Наприклад, система катталютично! власносп замiнюеться на соцiалiстичну, яку револющонер вважае бiльш лептим-ною, шж iснуюча. Аномiчнi реакцп за Мертоном схематично представлены у таблиц 1, де «+» - прийняття, «-» - заперечення, « ± » - вiдмова i замша новими нормами.
Табл. 1
Аномiчнi реакцп Схвалюванi сощальш цiлi Схвалюванi у суспшьсга засоби
Конформiзм + +
Iнновацiя + -
Ритуалiзм - +
Ретреатизм (втеча вiд дшс-ностi) - -
Бунт ± ±
Типолопя аном1чно'! поведшки, яка запропонована американським вченим, цшна тим, що дозволяе прослщкувати вплив на сощальну поведшку внутр1шшх суперечок нормативно'! системи. Але вона, як 1 будь-яка типолопя, не може бути вичерпною. Зокрема, в нш, на нашу думку, не знайшли достатнього вираження про-тир1ччя, закладеш у засоби досягнення цшей, зокрема, протир1ччя м1ж формаль-ними та неформальними нормами, а також деяю шш1 аспекти. Наприклад, недоста-тньо повно проанал1зован1 типи поведшки, яю виникають внаслщок щентифшаци людини з сощальним правилом, тобто м1ра iдентичностi особистосп 1з нормою.
Мета i завдання дослiдження.
1. Проаналiзувати типи поведiнки , повязаш iз суперечностями у нормативнiй системi суспiльства
2. Виокремити типи особистосп, якi формуються пiд впливом деформацш шсти-туцюнально-нормативно! системи та проаналiзувати засоби запобiгання девiацiям сощально! поведшки шляхом сощально! творчостi.
Результати теоретичного аналiзу проблеми
Порiвняно iз класифшащею поведiнкових аномiчних реакцiй Мертона, в основу яко! були покладено ставлення людини до суспшьно прийнятних цшей та засобiв !'хнього досягнення, ми запропонували ще одну, додаткову, тдставу для класифi-кацii типових аномiчних реакцiй. Цiею пiдставою е ставлення до формальних та неформальних норм як засобiв сощально! поведiнки. За щею ознакою, на нашу думку, можна виокремити наступш узагальненi типовi аномiчнi поведiнковi реак-
••• 72 Щ1.
1. „П1дп1льна людина". Це тип особистосп, яка у сощальнш поведiнцi керу-еться неформальними нормами й правилами, i вiдкидае формальш норми i закони. Вона живе в «тшьовому свiтi», який регулюеться неофшшними правилами i законами, часто протилежними офщшним i загальноприйнятим. Занурюючись в цей «тшьовий свт>, знаходить в ньому засоби подолання закошв офiцiйного свiту, а також захист вщ них. До таких «неофшшних» контркультур, якi е тдживлюючим середовищем для пiдпiльноi людини, можуть належати спiльноти рiзного, iнодi на-вiть протилежного спрямування, як просощальш, так i антисоцiальнi. Наприклад, революцшш та полiтичнi конспiративнi органiзацii, злочинний св^ та мафiознi структури, тiньовi економiчнi структури, молодiжнi субкультури тощо.
2. «Сто'к». Вiн вiдкидае неформальш, тiньовi норми й правила, яю суперечать його етичним переконанням i притримуеться правил морально-етичного кодексу, що складаеться iз засвоених високих сощально-етичних принципiв належно! соцi-ально! поведшки. Притримуеться, не рахуючись iз реальшстю, в якiй неформальнi правила е пануючими або, принаймш, впливовими. Вш мае спiльне i вiдмiнне iз
72 У випадках, коли щ повед1нков1 соц1альн1 реакцИ стають домшантними у соц1альн1й повед1нц1 людини, можна вести мову про сощально-психолопчний тип особистосп. Тому ми вважаемо можливим в ряд1 випадк1в застосовувати обидва терм1ни: типова повед1нкова реакщя й соц1ально-психолог1чний тип, як таю, що характеризують одне й теж явище.
ритуалютом-бюрократом, поведiнка якого аналiзуеться у класифшацп Мертона. В обох випадках маемо справу iз людьми, якi фанатично вщдаш свош справi. Це в них спшьне. А вiдмiнне те, що бюрократ вщданий бюрократичнiй норм^ а "сто1к"
- нормi сощально-етичнш. Вiн е етичним ритуалiстом, який вщстоюе моральнi цiнностi й високу сощальну вiдповiдальнiсть у неморальному свт, iнодi на шкоду власним штересам. Художнiм прикладом тако! особистостi може буди полщейсь-кий iнспектор Катан'я з вщомого iталiйського телесерiалу «Спрут», в якому розпо-вiдаеться про боротьбу полщейського - одинака iз змовою фiнансово - пол^ично! мафп, яка пустила глибокi коренi в офшшному суспiльствi.
3. «Лицем1р». Вш живе за неформальними законами, але для того щоб сподоба-тись, щоб гарно виглядати в очах шших (наприклад, виборщв, якщо йде мова про лицемiра - пол^ика), вiн робить вигляд, що притримуеться сощально прийнятних формальних правил. Сощальна маска «порядного» громадянина покликана прихо-вувати його «справжне обличчя» i допомогти виконувати взяту на себе сощальну роль «доброчинного» функцiонера. В лiтературi цей типаж уособлений в образi 1у-душки Головльова. В полчищ iнодi спостерiгаеться напередоднi виборiв серед ка-ндидатiв на виборну посаду. Це тип близький до протея (див. нижче), але протей вiдрiзняеться тим, що часто щиро не усвщомлюе наскшьки його обличчя, яке вш набув зараз, вiдрiзняеться вiд того, яким воно було в попередшх обставинах. Вiн кожен раз рiзний, але щиро рiзний. Лицемiр одягае маску цiлком свщомо.
4. «Трюкач-ошуканець». Спритно грае на протирiччях мiж формальними й неформальними нормами для того, щоб вводити в оману й ошукувати задля задово-лення власних меркантильних штереав.
При цьому не зупиняеться перед порушенням будь-яких правил i проявляе ве-лику гнучкiсть i винахiдливiсть у винайденнi засобiв обману. Якщо для «тдтльно! людини» яюсь непорушнi правила i норми юнують, в основному неформальнi (наприклад, «крадш у законi» живе «за поняттями», тiньовi дiлки не пщписують угод, але виконують уснi домовленосп), то для трюкача нема шяких правил, нi формальних, ш неформальних, якi б вiн не порушив задля власного зиску.
Трюкацтво е, в певному розумшш, збоченою формою творчо! сощально'! пове-дшки. Але в цiй поведiнцi п мета повнiстю позбавлена соцiально-конструктивного змюту. Вона регресувала до форми его!стичного самоствердження. А мотивацiя та-ко! поведiнки несе лише прагматично-споживацькi iмпульси, якi заперечують будь-яку користь для шших людей. Творчий компонент проявляеться лише в одному -винахщливосп у винайденш засобiв обдурювання шших.
Про важливють i поширешсть цього типажу в людськiй юторп i культурi свiд-чить те, що Юнг включив архетип Трикстера (Трюкача) до перелшу тдсвщомих сощально-психолопчних архетипiв. Соцiальний тип крутiя - ошуканця знайшов свое вщображення в багатьох персонажах росшсько!, укра!нсько! та радянсько! лi-тератур. Зокрема, це Голохвастов, Чiчiков та íхнi радянсью лiтературнi близнюки
- привабливий пройдисв^ Остап Бендер та пiдпiльний мшьйонер Корейко...
Ще однiею ознакою для класифшацп типових аномiчних реакцiй може бути, на нашу думку, такий суттевий аспект, як мiра щентичносп людини iз образом свого «Я» та з нормою. Як вщомо, засвоення особиспстю норми у процеа соцiалiзацii людини вiдiграе важливу роль у процесах становлення щентичносп. Тому ми про-понуемо проаналiзувати цей бш проблеми, i дослiдити можливi наслiдки для осо-бистiсного й сощально-психолопчного розвитку тiеi суперечливо! шститущона-льно-нормативно! ситуацii, коли людина стае перед дилемою, що виникае в аномь чному суспшьсга, дилемою вибору мiж нормою, яка суперечить И особистюним диспозицiям, та власним Я, яке при зггкненш з деформованою нормою натрапляе на небезпеку дезштеграцп та деформацп. На нашу думку, за мiрою iдентифiкацii
людини Ï3 образом «Я» та з нормою можуть бути виокремленш два сощально-пси-хологiчнi типи.
1. «Протей». Ця людина фактично вiдмовляeться вщ стiйкого образу свого «Я» й щентифшуе себе з будь - якими, iнодi протилежними правилами i нормами, якi на даний момент i в данш ситуацп панують в соцiумi або контактному сощальному середовищi. В «протея» iснують велию проблеми з власною iдентичнiстю, яка в нього дифузна, аморфна i нестшка. Мщне ядро, стрижень особистосп вiдсутнi. Вiн не мае усталеного духовного обличчя, i мшяе його в залежносп вiд обставин, впливу оточення, власно'' вигоди бути тим чи шшим. Сприяють становленню за-значених рис умови нормативного хаосу, неузгодженосп та амбiвалентностi шсти-туцюнальних норм.
Проте'зм е аномiчною реакщею на суперечливий, дезiнтегрований характер со-цiального впливу на особистiсть.
2. «Свавшьна особист1сть». Це особистiсть, яка ставить власне „Я" - сво'' ба-жання, примхи, его'стичш штереси, - вище за будь-якi норми i закони, i живе за принципом сваволь В цьому принцип закладеш авторитаршсть та некерована iм-пульсивнiсть. Свавiльна людина вiдкидае стримуючi норми, будь-якi обмеження i самообмеження. Ïï воля, яка не стримуеться регулятивною нормою, приходить до з^кнення з волями iнших людей. А оскшьки вона вiдкидае обмеження, яю накла-даються законом, вона намагаеться нав'язати свою волю шшим, сприймаючи чужу шдивщуальшсть як перешкоду своему „Я". Стосунки мiж свавшьними людьми не-минуче перетворюються в змагання вах проти всiх без закошв i правил, де перема-гае найсильшший та найжорстокiший. Суспiльство свавшьних людей стае царством авторитарность Приклад свавшьно' людини в полчищ - диктатор.
Засобом проти розвитку сваволi з ïï негативними насшдками е самообмеження i добровiльне тдкорення особистостi суспiльним нормам, а також надшдивщуаль-ному вищому моральному закону. Саме це забезпечуватиме децентращю особистосп i буде обмежуватиме ïï егоютичну сваволю. Вiра людини в ушверсальний Мо-ральний Закон е першим кроком у розвитку культури самообмеження i нормативно'!' культури.
Отже, в залежносп вщ форми щентифшацп людини iз образом власного «Я» та з нормою може бути визначено два типи аномiчноï соцiально-психологiчноï поведшки i два типи особистосп - протей та свавшьна особиспсть.
Протей, як було вже проаналiзовано, вiдрiзняеться вщ свавiльноï особистосп тим, що «розчиняеться» в норм^ вiдкидаючи власне ^<Я».
На вщмшу вiд протея, свавiльна особиспсть, навпаки, вщкидае норми i гшерт-рофуе власне «Я».
Ще однiею пiдставою для диференщацп аномiчних соцiально-психологiчних ре-акцiй може бути споаб замiни староï норми на нову, споаб перетворення норми. Нагадаемо, що створення новоï норми на мюце староï характерне, за Мертоном, для бунта. Саме в бунп вщбуваеться конструювання новоï нормативно-шститущона-льноï системи суспiльства, здiйснюеться нормативна сощальна творчiсть. (Знову ж таки, згщно iз теорiею Мертона). На нашу думку, за способом тако'ï соцiально'ï но-рмативно'ï творчостi розрiзняються три типи бунтарiв.
1. Бунтар-шгшкт. Вiн руйнуе стару норму в iм'я повного знищення будь-яких норм. Його принцип: «Руйнування -справа творча!». В обласп фiлософськоï iдео-логп прикладом такого нiгiлiста був творець фшософп iндивiдуалiстичного анархi-зму Макс Шпрнер.
2. Бунтар-якоб1нець. Цей тип бунтаря руйнуе стару норму i дае нову, насильно нав'язуючи ïï суспшьству, яке до не'' не готове, при цьому не зупиняючись ш перед
якими жертвами й насильством. Яскравими прикладами цього типу «благодшниюв людства» можуть бути Робесп'ер, Ленш, Мао Цзе Дун.
3. Бунтар-реформатор. Вш не руйнуе, а трансформуе стару норму, поступово перетворюючи на нову. Переважно дiе еволюцшними ненасильницькими методами. Намагаеться запоб^и жертвам та руйшвними наслщками у процесi сощаль-но! творчостi. Видатними представниками цього сощального типу були Махатма Гандi, росшський iмператор Олександр II.
Проiлюструемо це схематично у таблиц 3, де «+» - ствердження норми, «-» -руйнування норми, « ± » - поступова змiна старо! норми на нову.
Табл. 2
Тип бунтаря ¡дентифшащя
Стара норма Нова норма
1. Игшст - -
2. Якобшець - +
3. Бунтар - реформатор ± +
Останнш, третш тип соцiального реформатора, на нашу думку, е найбшьш конс-труктивним i творчим, здатним створити найбшьш здорове й гумашстичне суспь льство.
З огляду на ту велику юторичну роль, яку ввдгравало бунтарство й пов'язаний з ним сощальний утопiзм в долi нашо! Батькiвщини, придiлимо цьому феномену ок-рему увагу. Проаналiзуемо деякi нормативно-етичш парадокси, властивi поведiнцi бунтаря, спираючись на концепщю рацiогуманiстичних засад вдосконалення етич-но! свiдомостi Г.О. Балла. По-перше, протесты соцiальнi дп бунтаря пов'язаш з певною морально-етичною нормативною специфшою, яка вiдзначаеться загостре-ним ставленням до сощально-етично! проблематики (принаймш, на рiвнi рацюна-лiзацп свое! поведшки). Бунтар - один з тих, охарактеризована Г.О. Баллом дiячiв, яким властивий незадовiльний стан етично! свiдомостi Вiн знаходить вияв, зок-рема, в обстоюваннi багатьма фшософами морального максималiзму. З iншого боку, набагато бшьше дiячiв (включно з науковцями) вщмахуються вiд моральних обмежень як вщ прикрих перешкод, що лише знижують устшшсть дiяльностi [1, с. 18]. Бунтар, як правило, виправдовуе свш бунт моральним максималiзмом i пафосом ствердження добра проти суспшьного зла. Але щ позицii, властивi бунтарю, парадоксальним чином призводять до морального шгшзму. Як зауважуе Г.О. Балл, «моральний максималiзм, який категорично вiдкидае будь-яке зло, е iррацiональ-ним i не може бути послщовно реалiзований [1, с. 8]. Це мае спонукати, однак, не до шгшстичного заперечення моральних прюритепв, а до виважено! ушверсально! морально! настанови»[1, с. 9]. На жаль,усвщомлення неможливостi абсолютного добра часто призводить до ненависп до життя, в якому зло е неминучим, бо, як наголошуе Г.О. Балл, тдтримуючи вщому фiлософську тезу, добро й зло нерозри-вно пов'язаш онтолопчно (у самому бутп). Коли логiка максималiста розгорта-еться до кшця, то саме життя теж тдлягае знищенню, тому що в ньому е зерна зла. А отже, сощально-етичний максималiзм бунтаря може призвести до знищення життя, тобто породжуе нове зло, ще прше, шж те, яке було. Бо старий лад, хоча й припускав зло, припускав i життя таким, яким воно е ^ в якому зло неминуче ви-никало, розвивалось, юнувало i було пов'язане iз добром). А новий суспшьний лад ненавидить i знищуе життя, бо життя завжди мютить в собi якусь долю зла. Заради
знищення зла породжуеться зло в небачених масштабах . Ми бачимо, як послщо-вний максималiст стае бунтарем. А бунтар стае катом. Таким чином, спокуса соць ального щеалу може привести до царства смерть Але, як висловився Махатма Га-ндь «Сатану не можна вигнати при допомозi Сатани».
Сощально-етичний цикл бунтарства. Таким чином, спостериаеться своерiдний соцiально-етичний цикл у розвитку бунтарсько! поведiнки, коли етичний макси-малiзм парадоксальним чином породжуе аморальну ненависть до життя й шгшзм, якi ведуть до руйнування старого суспшьства i величезних жертв у побудовi нового суспiльства, а це, у свою чергу, породжуе нову хвилю морального обурення й новий бунт, на цей раз спрямований проти наслщюв «первинного» бунту.
Як було показано, бунтарство пов'язане iз шгшзмом, бо обидва щ явища е про-явами неадекватно! нормативно - перетворюючо! стратеги у цшшсно-нормативнш сферi суспiльства. Нiгiлiст i бунтар - це сощальш типи, яки щуть в ютори рука об руку. Бо вони мають одне духовне коршня - етичний максималiзм. Зупинимось до-кладнiше на психологичному аналiзi шгшстично! свiдомостi.
Дiалектика тгшстично! нормативно! свiдомостi. (Нiцше як психолог тгшзму й психологiя Нiцше як фшософа нiгiлiзму). Цiкавий аналiз генези нтлютично! свь домостi ми можемо знайти у Нщше, зокрема у його «Щоденниках 1887-1888 р.» (Див.: [8]). Нщше сам також вважаеться одним iз засновникiв фiлософського ште-лектуального нiгiлiзму. Як вiдомо, одним з лейтмотивiв творчостi нiмецького фшософа була тема переоцшки цшностей. Його дуже привертала проблема трансфор-мацiй i кардинальних змiн у сферi нормативно-цшшсно! культури людства на зламi епох. I треба вщдати належне мислителю, вiн розглядав таю трансформаци досить дiалектично, у взаемозв'язку вах складових цього процесу, придшяючи увагу тонкому психологiчному аналiзу 1хшх чинникiв i духовно-психологiчних рушшних сил. В цьому вiн нагадуе ще одного видатного мислителя i художника друго! поло-вини 19 ст. - Федора Достоевського. I цей щейний зв'язок мiж двома видатними постатями далеко не випадковий. Справа у тому, що Нщше багато з сво!х щей i мотивiв творчостi запозичив з ромашв Достоевського, але переосмисливши !х в тш чи iншiй формi. Як вщзначав вiдомий радянський i росшский культуролог i досль дник теми шгшзму Ю.Н. Давидов, це документально пщтверджуеться простим спiвставленням конспектiв творiв росiйського письменника, зроблених Нiцше, iз текстами творiв самого фiлософа, зокрема, таких, як «Антихрист»» та «Щоденник шгшста» ( Див.: [ 3, с. 186]). На думку дослщника, «тзнш Нiцше асимiлював його ще1, у рядi випадкiв обмежившись замшою цiннiсного знаку на протилежний («плюса» на «мшус» i «мiнуса» на «плюс»)» [3, с. 186].
I дшсно, якщо розглянути основш складовi iнтелектуального меню Нiцше, то принаймш суттева частина його iдей (яю свого часу стали культовими для частини европейських й втизняних iнтелектуалiв) вiдчутно перегукуються з думками, яю мiстяться в дiалогах i монологах геро!в романiв росiйського письменника. Конце-пти надлюдини, волi до влади, перебування «по той бш добра i зла», акцент на перевагах надлюдини над «тварью дрожащей» - смиренною i чесною «маленькою людиною», - ва цi позицii ми легко втзнаемо у монологах Родюна Раскольнiкова; теми «смертi Бога» i примарностi духовного свiту, презирливе ставлення до хрис-тиянських чеснот, яю начебто послаблюють особистiсть, знайдемо на сторшках «Бесiв». Ю. Давидов переконливо демонструе, що «Щоденник шгшста» шмець-кого фшософа спираеться на штерпретащю листа Ставрогша перед самогубством (Див.: [3, с. 187]). З шшого боку, не можна заперечувати, що в творчосп Нщше
73 Яскравим юторичним прикладом такого масового знищення життя мшьйошв людей заради спотво-реного соц1ального !деалу був режим Пол Пота у Кампучи.
дуже важко вщдшити ще!, яки прямо запозичеш у Достоевського, вiд щей, яю «но-силися у пов^рЬ» i були озвученi мислителями у схожому виглядi незалежно один вщ одного.
Але ми цiлком згодш з думкою Ю. Давидова, що Нщше асимилюе багато пози-цш з семантичного простору Достоевського у такий простий споаб: вiн перевертав та переструктуровував його думки прийомом щншсно! шверсп: те, що письменник розвшчуе як зло, фiлософ оцшюе як добро, мiняючи знаки на протилежш i подаючи переосмисленi таким чином ще! з романiв Достоевського за сво! вiдкриття. Те, що письменник дiагностуе як духовну хворобу, фшософ проголошуе як ознаку здо-ров'я, i навпаки. Як ми побачимо трохи нижче, шверсне переструктурування сис-теми етичних цiнностей, коли «земля» проголошуеться «небом», а «небо» «землею», «пекло» розглядаеться «раем», а «рай» «пеклом», коли вищi духовш цшносп вщкидаються як примарш, - така цiннiсно-етична трансформацiя саме i призводить до розвитку шгшзму. I цей хiд думки шгшста критично розкривае саме Нiцше (у сво!х коментарях до роману «Беси»). З шшого, парадоксально, що розвшчуе лопку нiгiлiзму фiлософ, який сам став трубадуром европейського шгшзму!
Ицше сам визнавав вплив росiйського письменника у таких широковщомих словах: «Достоевський - це единий психолог, у якого я ми дечого навчитись. Зна-йомство з ним я рахую найгаршшою удачею в моему житп».
Факт значного впливу Достоевського на Ицше, тим не менш, не заперечуе ви-датний внесок самого шмецького мислителя у проблему становлення та трансфор-мацiй цшшсно-нормативно! свiдомостi. Ми спробуемо продемонструвати це, спи-раючись на його конспект роману Достоевського «Беси» i коментарi до нього, в яких фшософ намагаеться дослщити дiалектику становлення ншлютичного ро-зуму. I робить це, на нашу думку, дуже змютовно. Конспекти не були призначеш до друку, на вщмшу вiд його широковщомих творiв, довгий час не надходили до наукового обиу (вперше надруковаш у 1970 роцi у ФРН). Вони малодослщжеш вi-тчизняними л^ературознавцями, а психологами iще менше, але мютять, на наш погляд, неабияю психологiчнi здобутки, якi становлять великий штерес для розк-риття нашо! теми.
Отже, спробуемо представити у систематичному виглядi фази розвитку шгшс-тично! свiдомостi, спираючись на думки Фрiдрiха Нiцше з «Щоденниюв 1887-1888 р.» i пропонуючи деяю власнi мiркування й коментарi.
Фази розвитку шгтстично'1 свiдомостi
1. Жага абсолютного щеалу. 1деал е опорною реальшстю. Спочатку людина цiлком довiряе iдеальним цiнностiм, й налаштована пщнесено, жадаючи абсолютного iдеалу, шукаючи абсолютно! правди.
2. Жах перед вщкриттям фальшi всього [8, с. 189].
Жага щеалу призводить до розчарування в дшсносп, в якш цього щеалу немае. Шсля невдалих пошуюв людину охоплюе жах перед вщкриттям фальшi всього. Таким чином, жага Абсолюту породжуе жах перед злом оточуючого св^у.
3. Фаза пристрасного заперечення всього, всезагального «Н1!» [8, с. 189].
Це фаза абсолютно! незгоди iз оточуючим св^ом. Себто, це народження шгшс-тично! свщомосп.
4. Фаза презирства до всього [8, с. 189]. Якщо щеалу немае, то шчого в цьому свт не варто поваги.
5. Катастроф1чний злам: а чи не е брехня чимось божественним, чи не полягае цшшсть вах речей у !хнш оманливостi, чи не е брехня i фальсифiкацiя як раз най-вищою цiннiстю i метою? [8, с. 190]. Може, единою правдою е те, що усе - брехня? А як так, то чи не е брехня единою правдою?
На цш стадн вщбуваеться кардинальне шверсне переструктурування щннь сноТ сфери свiдомостi: добро i зло, позитивне i негативне, «дах» i «пiдлога» св^у мiняються мiсцями. Розчарований iдеалiст стае шгшстом i цинiком.
6. Фаза поклошння брехн1 й злу. На цш фазi вiдбуваеться остаточний перехщ вiри у добро у свою протилежшсть - вiру у зло. Вiра в iстину як опора особистосп поступаеться мiсцем вiрi у брехню.
7. Зсув щнностей у чуттеву сферу. Чуттевкть стае опорною реальшстю. Але брехня - це шщо, пустота. На не! неможливо надiйно спиратися. I тодi людська чуттевють стае единою вартою довiри iнстанцiею.
Якщо всi ще! та щеали - це обман i брехня, то чуттевi iнтереси, чуш^ задово-лення та страждання - ось едиш достовiрнi реалп, яю залишаються людинi, яка зго-лоднша за правдою, i шукае чогось достовiрного в цьому оманливому i мiнливому свiтi. Як пише Ицше, лише зголоднiлий за iстиною шукае розпусти [8, с. 191]. «Найбшьш гщне в людинi, за Гете, посшдовшсть, i вона-то й властива шгшсту. Ось вiн вирiшуе вщдатися розпустi. Треба вiддати належне його лопщ, оцiнiти п може тшьки фiлософ. Всi ще! - брехня, омана; чуш^ переживання - ось остання реальшсть... Треба вiдкинути вс покрови i прикраси, всю цю фальш; залишиться розпуста i страждання, i сплав розпусти i страждання» [8, с. 191].
Таким чином, до шгшзму парадоксальним чином приходять щеалюти - макси-малiсти: прюритети нормативно-цшшсно! сфера, якi в максималюпв спочатку кон-центруються навколо щеальних цiнностей, з часом зсуваються у сферу матерiаль-них i чуттевих цiнностей. Рушийною силою трансформацп е невдалi пошуки ю-тини. Шсля цього зсуву у чуттеву сферу бшьшють iдеальних й надособистiсних реалш заперечуються як примарнi та шюзорш. Ате!зм, на думку фiлософа, може розглядатись у цьому контексп як повна вщсутшсть iдеалiв [8, с. 191]. Вщ iдеалi-зму свщомють, яка шукае вищо! iстини, пересуваеться у чуттевий матерiалiзм, який заперечуе вищi цiнностi. Ате!зм, за оцшками Нiцше, стае теоретичним вираженням стану повно! вiдсутностi iдеалiв, тобто шгшзму. В цiй думцi проявився ще один парадокс фшософа - автор «Антихриста» визнав ате!зм проявом духовного небла-гополуччя людини. Нщше сам пережив деяю з трансформацiй шгшстично! свiдо-мостi, якi описав, аналiзуючи феномен росiйського i европейського шгшзму. I це е показовим для видатного европейського штелектуала та референтно! персони, яка уособлюе в собi долю духовно-психолопчних шукань цших поколшь европейсько! iнтелiгенцii.
8. Самообоження шгшкта. Надлюдина-людинобог. Цiлком логiчно, що, вщ-кидаючи Бога, людина сама себе надшяе божественними атрибутами. Разом iз за-переченням Бога наступае «абсолютна змша» [8, с. 191]. «Нема шяко! вищо! iнста-нцii: там, де можливий Бог, ми самi i суть Бог. Й ми повинш приписати собi ат-рибути, яю приписуемо Боговi..» [8, с. 191]. Отже, на мюце культу Бога як вищо! надособистiсноi шстанцп приходить культ Людини. Нiбито це дуже гуманно - ша-нувати людину, понад усе, а не Бога. Але при цьому людина втрачае щеал, канон i кшцеву мету свого юнування, i позбавляеться само! можливосп вийти за рамки само! себе. I пщнятися над своею недосконалютю до пе! висоти людсько! досконало-стi, яка вже юнуе як зразок i якою е Бог. Людина втрачае метафiзичну перспективу i тому потрапляе в пастку само! себе, вона як космiчна чорна дiра втягую в себе свое св^ло i не може вийти за обмеженi кордони власного ^<Я». Бiльш того, вона,
якщо продовжити космологiчну аналогiю, починае «втягувати» себе в себе i стис-катися у po3Mipax, замiсть того, щоб розширятися i розвиватися. Людина не може стати надлюдиною, Людинобогом, i пiднятися над сво'1'ми межами без Боголюдини, тобто ютинно'1' Надлюдини, яка iснуе не в уяв^ а в реальностi.
Людина, яка себе обожнила, замикае себе у власних вузьких рамках свое'1' недо-сконалосп i стае рабом власно'1' недосконалостi, власного Я i власних примх. Тобто з не'1' розвиваеться тип свавшьно'1' особистостi.
9. Духовна реверсившсть (маятникове хитання з крайности в крайн1сть). Людина, намагаючись стати надлюдиною, робить стрибки у духовну «стратосферу». Бажаючи звiльнитись вщ всевладдя матерiального свiту, вона чинить спроби вистрибнути у духовний свт Але, оскшьки Бога там немае (точшше, вона не бажае знати, що Вш е), то й нема за що «зачепитись» у цш сферi, i свiдомiсть повертаеться назад на гршну землю. I знову починае сповщувати цiнностi нижчого порядку. Але не може цим вдовольнитись i знову намагаеться вистрибнути у стратосферу. А там, так би мовити, ковтае озон вершин i сповщуе вищi цшносп. Але не може втриматися на цш висоп i падае знов i знов.. .Вщбуваються маятниковi хитання цшшсно'1' сфери, особа перемiщаеться з одша крайностi в iншу. Творчiсть самого Ицше - яскрава iлюстрацiя md закономiрностi. То вiн з гшвом пише про державу як жахливе потворне чудовисько, яке годуеться людьми, то iз захватом оствуе велич держави. То висловлюе ствчуття маленькш людинi, то пише про не з презирством, то тавруе насилля, то висловлюе повагу i навт захоплення з приводу цього явища, то оствуе духовт пориви i цшносп, то оголошуе ïx примар-ними... Цi та iншi протирiччя його думки давали пщстави для дуже суперечливих, навiть взаемовиключних оцiнок творчостi фiлософа. Ту ж саму особливють ми мо-жемо пом^ити у ще однiй формi атеютичного гуманiзму - марксистськiй. Прого-лошуючи ствердження людсько'1' величi i суспшьного блага найвищими цшнос-тями, ця щеолопя перiодично скочуеться до апологи насильства, тотал^аризму, iмморалiзму i заперечення духовних цiнностей як таких, що мають якусь самос-тшну iпостась незалежно вiд класових та матерiальниx iнтересiв людей. Чим це обертаеться на практиш, ми дуже добре знаемо.
10. Амб1валентшсть матер1ал1стичного гуман1зму. Атеютичний гуманiзм яв-ляе собою досить амбiвалентне соцiо-культурне явище: вiн то пiдносить то знищуе те, що проголошуе вищою цшшстю - людину. Причина цього - саме духовна реверсившсть шгшстично'1' свщомосп, коли фiлософська свiдомiсть й реальна пол^и-чна практика «гумашспв» роздираються несумiсними протирiччями ате'1'стичного шгшзму.
Месiанський комплекс i його трансформаци. Можлива й iнша еволюцiя шгшста й бунтаря, хоча вона теж не дуже конструктивна i не дуже творча. Бунтар, набува-ючи сошального досвщу, з часом мшяе сво'1' погляди й усвiдомлюе неможливють втiлення пiднесениx iдеалiв у дшсшсть. Вiн стае реалiстом, але реалютом iз месiа-нським комплексом, який починае iз зверxнiстю i презирством ставитись до дшс-ностi i людей, з огляду на те, що вони таю недосконалг (Забуваючи при цьому, що й вш так само недосконалий, як i п, кого вш засуджуе). Меаанський комплекс, пов'язаний iз зверxнiм та негативним ставленням до «недосконало'1' дшсносп» i до «обмежених, малоздiбниx обивателiв, якi позбавленi високих iдеалiв i малодухо-внi», на стадiï примиренш з дiйснiстю перетворюються в бунтаря в презирство до людства й цишзм.
Це схоже на позищю Великого 1н^зитора у «Легендi про Великого 1н^зи-тора» Достоевського. Бувший бунтар, подiбно до персонажу Достоевського не тшьки здаеться перед непереборним злом, а навт стае його адептом i першим уч-нем, тим не менш, зберiгаючи зверхню позишю щодо менш iнтелектуальниx i
бшьш простих смертних. Примирення його з дшсшстю вiдбуваеться у виглядi аг-ресивного захисту ïï такою, яка вона е, захисту <^чних усто'в» суспiльства вiд ере-тикiв та бунтарiв, тих самих типаж1в, яким вш, можливо, сам був свого часу. Вш не тiльки перестае боротися за тднесення людини, але й стае на перепош спробам такого тднесення, виправдовуючи таку позищю вродженою недосконалiстю люд-сько'' натури. Але, як сказав Вштор Франкл: «Якщо ми розглядаемо людину такою, якою вона е, то ми робимо ïï тшьки пршою. Але якщо ми роздивляемось ïï з бшьш тднесено'' точки зору, то ми отримаемо людину такою, якою вона повинна бути». I так i треба робити - дивитись на людину тднесено - не надаючи виршально'' ваги рацюнальним фактам i негативному досвщов^ яю начебто свщчать про зворотне, про те, що людина скорш невикоршно недосконала й обмежена, шж гармоншна i шляхетна.
З огляду на вс вищенаведеш негативш наслiдки максималiзму, властивого бунтарю - якобшцю, ми пропонуемо роздивитись шший бiльш конструктивний i твор-чий, на нашу думку, тип бунтаря, про який ми теж казали вище, а саме тип бунтаря-реформатора (див. Табл. 2). Вш не вщмовляеться вщ завдання перетворення дшс-ностi, але вщмовляеться вщ етичного максималiзму як принципу зовшшньо' соша-льно-перетворюючо'' ди (хоча може зберiгати максималiстськi настановлення щодо себе самого), i займае бшьш реалютичну й помiрковану позищю, шж бунтар-яко-бинець. Бунтар-реформатор припускае можливють спiвiснування, компромiсiв мiж добром i злом, i намагаеться балансувати мiж ними. За Г.О. Баллом, «рацюгумань стичний тдхщ вiдкидае як моральний (i, взагал^ цiннiсний) максималiзм, так i мо-ральний (i цшшсний) нiгiлiзм» [1, с. 18]. Це вщповщае логiчнiй iстинi, за якою «неправота одних не обов'язково тягне за собою правоту шших» [там само].
Рацюгумашзм шукае оптимальне поеднання протилежностей у житп i не стае на шлях повного знищення одше'' з протилежностей на користь абсолютного утвер-дження шшо''. З точки зору ращональних закошв дiалектики, це неможливо; точ-нiше, якщо таке й вщбуваеться, то стае неминучим вщкочування сошально' системи назад або ïï деформашя чи загибель. Розвиток системи мае мюце, коли результатом боротьби протилежностей стае ''хнш синтез та перехщ на новий рiвень системности, на якому вiдбуваеться зняття протилежностей (термiн Г. Гегеля), тобто збериаеться позитивне, що в них е, i вщкидаеться вiджиле. З шшого боку, на думку Г.О. Балла, рацюналютичний пiдхiд теж не е всеохоплюючим, i не завжди взiрцем для сошально значущих вчинюв можуть бути рацiональнi аргументи. «Як-найбiльше спирання у визначеннi засад етично обгрунтовано' соцiальноï поведiнки на рацюнальний аналiз не виключае визнання обмеженосп його можливостей у розв'язанш конкретних етичних колiзiй, особливо за нагально' необхiдностi здiйс-нення у напруженш ситуацй оптимального вчинку. Тодi стае у пригодi людське сумлшня, що е формою iнтуïцiï, базованою на особиспснш моралi»74. Голос сум-лiння, моральна iнтуïцiя й етичш принципи можуть бути важливiшими за рацюна-льнi аргументи.
Наводячи приклад з Легендою про Великого 1н^зитора, Г.О. Балл звернув увагу на те, яким чином вiдповiв ув'язнений Христос на рацюнальш аргументи Великого 1н^зитора про недосконалють людства й недостойшсть його бути вшьним. Це були аргументи адепта й «захисника християнсько'' вiри», який наказав взяти свого Бога пщ варту, коли вш зiйшов на Землю. У вщповщь на його цшком рацiо-нальнi й реалiстичнi зауваження щодо недосконало' природи людини, з огляду на яку Христос не мае права приходити до людства й дарувати йому свободу (аргументи, з якими Зигмунд Фройд, як знавець людсько' природи й апологет пщсвщомих тваринних пщвалин психши, мабуть би, погодився), 1сус поцшував свого ката в
74 Цитую тези доповщ1 Г.О. Балла «Рацюгумашстичш засади вдосконалення етично' свщомостЬ>, про-голошено' на методолог1чному сем1нар1 в 1нституп исихологй 1мен1 Г.С. Костюка 2 червня 2016 р. (див. http : //naps. gov .ua ).
уста. Тобто, на думку Г.О. Балла75, максимальна любов трансцендуе нестачу раць ональних аргументiв (пор. тезу iз книгою С.Д. Максименка «Особистiсть почина-еться з любовi» [6]).
Висновки
1. З усього вищесказаного витшае та величезна роль, яку ввдграе в житп суспь льства норма та такий прояв И дп як захищешсть людини законом. Для того, щоб норма i закон дiйсно захищали iнтереси особистостi та И свободу, не провокували патолопчно! сощально! поведiнки i блокували зловживання, вони мають бути про-зорими та справедливим, бути знаряддям ствердження людини, а не !! ошукування, мати всезагальну д^ та однозначне тлумачення, гармоншно та збалансовано поед-нувати державш, громадськi та приватнi штереси.
2. Вихiд з кризи суспшьних норм вбачаеться у реформаторських зусиллях, спря-мованих на творчiсть у сферi соцiальних норм, яка сприяе суттевш трансформацп нормативно! бази, i в той же час уникае шгшзму i максималiзму.
Лiтература
1. Балл Г.О. Рацюгумашстичний пiдхiд до визначення засад щншсно налаштовано!
сощально! поведiнки // Психологiя i особистють. - 2015. - № 2(8). - Ч. 1. - С. 6-22.
2. Головаха Е.И. Социальное безумие: история, теория и современная практика/ Е.И.
Головаха, Н.В. Панина. - К.: Абрис, 1994. - 168 с.
3. Давыдов Ю.Н. Достоевский глазами Ницше // Иностранная литература. - 1990. - №4. -
С. 186-187.
4. Косалс Л.Я. Социология перехода к рынку в России. - М., 1998.
5. Лебон Гюстав. Психология народов и масс - Санкт-Петербург, 1995. - 311с.
6. Максименко С.Д. Генеза здшснення особистосп. - К.: Вид-во ТОВ «КММ», 2006. - 240
с.
7. Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности. Современные
буржуазные теории. Перевод с франц. - Москва: Прогресс 1966. - 313с.
8. Ницше Фридрих. Из наследия (осень 1887 года - март 1888 года). (Вступительная статья
и составление Ю.Н. Давыдова) // Иностранная литература.- 1990. - №4. - С. 187-197.
Анотацй' та вщомост про автора А.В. Губенко
Типология личности и нормативная культура в условиях кризисна
общественных норм
Аннотация. В статье освещается проблема нормативного кризиса в обществе. В частности, анализируется противоречие между формальными и неформальными общественными нормами и последствия, вытекающие из этого противоречия для поведения людей. Для анализа проблемы привлекается теория аномических расстройств Дюркгейма и Мертона.
75 • • •
Висловлену у т1й самш допов1д1.
Исследуются аномические нарушения и рассматриваются типы личности, формирующиеся под влиянием этих социальных аномалий. В частности, анализируются такие социально-психологические типы, как «подпольный человек», «трюкач» и некоторые другие. Указывается на необходимость профилактики и предотвращения некоторых девиаций социального поведения путем социального творчества.
Ключевые слова. Аномические расстройства, общественная норма, теория аномических расстройств Дюркгейма и Мертона, кризис общественных норм.
A. Gubenko
Typology of personality and normative culture in the conditions of crisis
of public norms
Annotation. The article informs about the problem of the normative crisis in society. In particular, there is analyzed the contradiction between formal and informal public rate, and consequences, resulting thereof contradictions for behavior of the people. For analysis of the problem is attracted the theory of anomic frustrations of Durkheim and Merton. The article is researched the anomic breaches and there are considered types of personalities, forming under influence these social anomalies. In particular, there is analyzed such types of personalities as "underground man», "trickster» and some other. It is indicated on need of preventions some deviations of social behavior.
Key words. Anomic frustrations, social norm, theory of anomic frustrations of Durkheim and Merton, crisis of social norms.
Губенко Олександр Володимирович, кандидат психол. наук Губенко Александр Владимирович, кандидат психол. наук. Gubenko Aleksandr, Candidate of psychol. sciences alado2014@yandex.ru
