CC BY
29
and guard of these objects is related to that a гсторико-культурна legacy is one of main factors of forming of the Ukrainian national identity and revival of spirituality of the Ukrainian people. Accordingly, her guard and use is part of activity on maintenance, from one side, unicity of Ukraine as sovereign and independent state, and from the second is confirmation of her status as a competent participant of world process of development of human civilization.
For this reason confession of importance of cultural legacy as the special phenomenon and necessity of her maintenance found the reflection in fixing at constitutional level of duty of the state on her guard. Taking into account that realization of this duty is carried out mainly due to activity of the state and his authorized organs, because responsibility for the guard of cultural legacy is priority of every country, then such activity it follows to examine as part of realization of her cultural function. The main condition of the proper realization of this function is her normatively-legal providing, including. providing of activity on a guard and use of objects of cultural legacy.
Taking into account it there are all grounds to mark that from that, as far as full and the basic concepts which touch historical and cultural objects comprehensively worked out in corresponding normatively-legal acts, in general cultural legacy, depends substantial character and that, their guard and use is comprehensively provided as far as. In fact only at that rate можно clearly to distinguish the object of providing (cultural legacy), find out her substantial signs and to accept corresponding organizational, legal, financial and other measures with the purpose of her guard and use. Id est, the decision of questions of determination of concept, value and types of historical and cultural objects directly contacts with the proper realization of row ofpositions of Constitution of Ukraine (ст.ст. 11, 12, 54, 66).
Keywords: the state, right, culture, historical and cultural objects, objects of cultural heritage, monuments of history and culture, cultural values.
УДК 342.57 (477)
А. О. Янчук
ПОНЯТТЯ I ОСНОВН1 ОЗНАКИ ЗАХИСНО1 Д1ЯЛЬНОСТ1 НАРОДУ
У cmammi до^джуеться нормативне закртлення поняття «захист», HayKoei тдходи до визначення поняття «захисна dimbrncmb народу» та певних сумiжних термШв, аналiзуються точки зору рiзних авторiв на дану проблематику. В результатi аналiзу, узагальнюються науковi тдходи до визначення до^джуваного поняття, виокремлюються його ознаки, на пiдставi чого пропонуеться авторське визначення даного термту.
Ключовi слова: безпосередне здтснення влади народом, народний суверентет, народовладдя
Постановка проблеми. З розвитком щей народовладдя, проголошенням народу единим джерелом влади в державi та конституюванням вщповщних положень в бшьшосп краш св^у все часпше почало виникати питання щодо можливосп народу захищати належну йому владу у разг зазiхання на не!, спроби п захоплення всупереч конституцшним нормам i приписам чинного законодавства або ж звуження прав народу на прийняття вщповщних ршень.
Дослщжуючи рiзноманiтнi джерела можна зустр^и рiзнi назви дано! дiяльностi, а саме - право на отр, право народу на повстання тощо. Ми ж в межах нашого
дослщження зупинимося на бiльш всеохоплюючш, загальнiй назвi даного явища, яке характеризуе рiзноманiтнi його прояви (як помiрнi, так i надзвичайно радикальш), а саме - захисна дiяльнiсть народу.
З огляду на зазначене, доцшьним е дослiдження поняття «захисна дiяльнiсть народу», окреслення його ознак та правово! природи.
Анал1з остантх досл1джень I публтацт. Окреслена проблематика е малодослщженою як украшською так i зарубiжною правовою наукою. Як правило науковщ дослiджують народний суверештет, безпосередне народовладдя та окремi його форми, право на отр тощо. Тож виокремити окремi аспекти дано! проблематики можна ознайомившись з працями таких дослщниюв як Ю. Г. Барабаш, О. В. Батанов, В. Ф. Коток, В. В. Копейчиков, В. В. Кравченко, В. В. Комарова, М. В. Ошщук, В. Ф. Погоршко, О. В. Прiешкiна, О. Ю. Тодика, Ю. М. Тодика, Л. ЛеДюк, О. Г. Мурашин, М. I. Скригонюк, В. Л. Федоренко, В. С. Чиркш, Л. М. Шишлов та ряд шших вчених.
Виклад основного матергалу. Великий тлумачний словник сучасно! украшсько! мови визначае захист як д^ за значенням захищати, захистити i захищатися, захиститися. А захищати, захистити визначае як обороняти, охороняти кого-, що-небудь вщ нападу, замаху, удару, ворожих, небезпечних i тлн. дiй; пильно стежити за недоторкашстю чого-небудь i багато робити для цього; боронити, обстоювати погляди, права, штереси, честь кого-небудь [1, с. 339].
У випадку ж, коли йде мова про повновладдя народу, неподшьшсть його влади, тд захистом необхщно розумiти саме оборону, охорону суверештету народу, його влади, яка е неподшьною, пильне стеження за недоторкашстю прав народу, оборона, обстоювання поглядiв, iндивiдуальних прав, iнтересiв громадян, гщносп народу в цшому, захист 1х вiд свавiлля з боку держави, 11 органiв чи посадових оаб.
В межах правового поля нашо! держави термiн «захист» пов'язуеться з галузевою направленiстю вщповщно! дiяльностi. Так, зокрема, йдеться про сощальний захист -при цьому, в даному випадку йде мова про: сощальний захист рiзних категорш громадян, судовий захист, захист прав споживачiв, захист прав та штереав громадян i юридичних осiб Украши за кордоном, захист авторського права i сумiжних прав тощо.
Однак в питаннях здшснення захисно! дiяльностi народу наше законодавство, як i науковi розробки не дають визначення даному поняттю i навiть не оперують ним.
В той же час, зазначена дiяльнiсть е актуальною i в сьогоднiшньому, демократичному суспiльствi. Так, як писав свого часу Д. Талмон, починаючи з 1789 р. реальною загрозою пол^ичнш свободi народу виступае не деспотизм королiв, а необмежена парламентська бшьшють, тоталiтарна демокра^я [2, с. 318].
Особливого значення захисна дiяльнiсть народу набувае в результат 11 здiйснення народом безпосередньо. Адже, в щеаш, виходячи зi змiсту ще! суверенiтету (повновладдя), суверенш права повиннi бути притаманнi носiевi верховно! влади повнiстю. Тому формально-юридичний народний суверештет розглядаеться як необмежена, невщчужувана i неподiльна верховна влада народу [3, с. 122]. Народний суверештет виступае як визнана державотворчим народом (лептимна), непохщна, постшна, юридично необмежена верховна влада, що володiе унiверсальним повноваженням на управлiння державою в цшому i концентруе монопольне право на прийняття остаточних ршень з усiх питань загальнодержавного значення [3, с. 120].
Таким чином, реалiзуючи свш суверенiтет, народ мае право i навiть повинен захищати його вама доступними йому засобами.
При цьому, не дивлячись на iснуючi мехашзми забезпечення окремими шститутами держави суверенних прав народу, безпосередне здшснення ним захисту свого суверештету мае значно важливше значення.
В даному контексп досить важливим е питання - а що саме може захищати народ
безпосередньо? На нашу думку, аналiз Конституцп Украши дае пiдстави для висновку, що безпосередньо народ може захищати суверенiтет i незалежнiсть Украши (стаття 1), Украшу як демократичну, сощальну, правову державу (стаття 1), належну йому владу та можливють здшснювати 11 через органи державно! влади i органи мiсцевого самоврядування (частина друга статп 5), республшанський державний устрiй (частина перша статп 5), право визначати i змшювати конституцiйний лад в Укрш'ш (частина третя статп 5), державну владу вщ 11 узурпацп (частина четверта статп 5), здшснення державно! влади на засадах 11 подiлу на законодавчу виконавчу i судову (частина друга статп 6), право на мюцеве самоврядування (стаття 7), д^ принципу верховенства права (частина перша статп 8), вищу юридичну силу та пряму д^ норм Конституцп (частина друга статп 8), вщповщшсть мiжнародних договорiв Конституцп Украши (частина друга статп 9), державну мову, всебiчний розвиток i функцiонування укра'шсько'1 мови в усiх сферах суспшьного життя на всiй територп Украши (частини перша, друга статп 10), вшьний розвиток, використання i захист росшсько'1, iнших мов нацiональних меншин Украши (частина третя статтi 10), консолщащю та розвиток укра'шсько'1 нацп, 11 юторично'1 свiдомостi, традицiй i культури (стаття 11), розвиток етшчно'1, культурно'1, мовно'1 та релтйно'1 самобутносп всiх корiнних народiв i нащональних меншин Украши (стаття 11), задоволення нащонально-культурних потреб украшщв, якi проживають за межами держави (стаття 12), права Укра'шського народу як власника земл^ 11 надр, атмосферного пов^ря, водних та iнших природних ресурав, якi знаходяться в межах територп Украши, природнi ресурси 11 континентального шельфу, виключно1 (морсько'1) економiчноi зони (частина перша статп 13), права уах суб'екпв права власностi i господарювання (частина четверта статтi 13), сощальну спрямовашсть економiки (частина четверта статп 13), подш суспiльного життя на засадах пол^ично'1, економiчноi та щеолопчно'1 багатоманiтностi (частина перша статп 15), свободу пол^ично'1 дiяльностi (частина четверта статп 15), еколопчну безпеку i пiдтримання еколопчно'1 рiвноваги на територп Украши (стаття 16), суверештет i територiальну цiлiснiсть Укра1ни, п економiчну та iнформацiйну безпеку (частина перша статп 17), забезпечення нащональних штереав i безпеки при здшсненш зовнiшньополiтичноi дiяльностi Укра1ни (стаття 18), свободу вщ примушення робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статп 19), позитивний принцип дiяльностi оргашв державно1 влади та оргашв мюцевого самоврядування, 1х посадових оаб (частина друга статтi 19), державш символи Укра1ни (стаття 20), гумашстичну спрямованiсть дiяльностi держави (стаття 3), передбачеш Конституцiею права i свободи громадян (Роздiл II), можливють здiйснення народного волевиявлення через вибори, референдум та iншi форми безпосередньо1 демократii (Роздiл III), незалежний, неупереджений та об'ективний захист прав та штереав громадян судом (Роздш VIII, XII), юнуючий територiальний устрiй Украши (Роздш IX, X), право на мюцеве самоврядування, тобто право територiальноi громади - самостiйно вирiшувати питання мюцевого значення в межах Конституцп i законiв Укра1ни (Роздiл XI), стабшьшсть Конституцii Укра1ни та встановлений порядок внесення до не1 змш (Роздiл III).
Доцiльно також окреслити як народ може здшснювати вщповщний захист. На нашу думку, аналiз конституцшних приписiв дае пiдстави для висновку, що даний захист може здшснюватися у формi дострокового припинення повноважень або ж вщкликання обраних народом оргашв та посадових оаб (Роздш III), у формi мирного опору (мирш збори, мiтинги, походи i демонстрацii) (стаття 39), через страйк як форму захисту економiчних i соцiальних iнтересiв народу (стаття 44), у формi збройного опору нелептимнш владi (стаття 5), у формi самозахисту будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статп 55 Конституцп Украши) тощо.
Зазначене дае пщстави для висновку, що захисна дiяльнiсть народу може
здшснюватися всiма доступними йому засобами.
Наведет форми е видами захисно! дiяльностi, якi заслуговують на увагу в межах окремого дослщження, а тому ми не зупинятимемося на аналiзi даних видiв в межах цього пщроздшу. В той же час окреслений перелш форм захисно! дiяльностi народу не е вичерпним. Конституцшт приписи про повновладдя народу дають пщстави стверджувати, що можуть використовуватися i iншi форми захисно! дiяльностi народу в межах конституцшного поля держави.
При дослiдженнi поняття «захисно! дiяльностi народу» необхiдно звернути увагу на ствроб^ництво, взаемодiю народу i держави. Вимога щодо необхщносп об'ективацп взаемовiдносин народу i держави, а, отже, i можливiсть захисту народом сво!х прав знайшла розвиток у лiтературi. Так, характерною тенденщею вирiшення даного питання е закршлення в конституцiях права про отр антинароднiй владi. В лiтературi зазначаеться, що право на повстання проти тиранп, на громадянську непокору, застосування сили проти насильства розглядаються як складовi елементи народного суверештету [4, с. 93-94].
Ю. М. Тодика вважае, що право на отр - це «палиця з двома кшцями», а тому не досить часто знаходить конституцшне закршлення [4, с. 94
Право на отр визнаеться елементом природного права. Тим не менш, проблема опору народу правлячш влад^ яка дiе всупереч волi народу, залишаеться в тшг Це пояснюеться насамперед тим, що потрiбна дуже ретельна розробка цього права, щоб згодом виключити зловживання цим ушкальним колективним правом. Нерщко конституцп встановлюють обов'язки держави, невиконання яких веде до припинення повноважень, делегованих народом [3, с. 140-141]. А окремi конституцп навт закршлюють в сво!х текстах право на захисну дiяльнiсть. Так, наприклад, вщповщно до статтi 20 Основного Закону Федеративно! Республши Нiмеччини вiд 23 травня 1949 року з наступними змшами [5] Федеративна Республша Имеччина е демократичною i соцiальною федеративною державою; вся державна влада виходить вщ народу. Вона здшснюеться народом шляхом виборiв i голосувань, а також через спещальш органи законодавчо!, виконавчо! та судово! влади; законодавча влада пов'язана конституцшним ладом, виконавча i судова влада - законом i правом; всякому, хто спробуе усунути цей лад, вс шмщ мають право чинити опiр, якщо не можуть бути використаш iншi засоби. А вiдповiдно до статп 32 Конституцп Республiки Словаччина вщ 1 вересня 1992 року [6] громадяни мають право чинити отр кожному, хто з^хае на демократичний порядок здшснення основних прав i свобод людини, передбачених щею Конститущею, якщо дiяльнiсть конституцiйних органiв i дiеве використання коштiв, передбачених законом, виявляються неможливими. Частина третя статп 7 Конституцп Португальсько! Республiки [7] Португалiя визнае право народiв на самовизначення i незалежнiсть, на розвиток, а також право на повстання проти будь-яких форм пригноблення.
Так чи шакше, але в конституцшних текстах колективна воля народу як суб'екту повстання та й взагалi як суб'екту захисно! дiяльностi в бшьш широкому сена тут все ще мислиться передуам як сукупшсть шдивщуальних воль окремих людей, якi е вищою сощальною цiннiстю.
Таким чином, право народу на захист сво!х суверенних прав е похiдним вщ конституцiйних приписiв про належнiсть, повноту та неподшьшсть влади народу в межах держави.
В окремих випадках до питання активних форм опору звертаеться навт церква. Так, на офщшному 1нтернет-сай^ Украхнсько! греко-католицько! Церкви зазначаеться, що «Хоч Святе Письмо й називае державну владу «покликаною Богом», проте кожна держава та уряд несуть на собi тавро недосконалосп всього земного. На кожному крощ
можна пом^ити прорахунки. Загрозою е злочинна тирашя. Громадяни не повинш виконувати злочиннi накази, а iнодi дiяти всупереч державним заходам, намагаючись повалити злочинний уряд» [8].
Питання юридичного оформлення захисно! дiяльностi народу в Укрш'ш мае важливе значення в межах конституцшно! модершзацп, яка зараз тривае в нашш держава При цьому йдеться не тшьки про захист суверенних прав народу, а й про забезпечення прав i свобод людини i громадянина. Так, актуальним питанням конституцшного процесу в Укрш'ш е реальне забезпечення прав i свобод людини i громадянина, адже одним iз принцитв правово! держави е наявнiсть розвинених суб'ективних прав i свобод. Попри широку номенклатуру закрiплених у чиннш Конституцп прав, переважна !х бшьшють залишаеться декларацiями, якi не шдкршлюються практикою вiдповiдних правовiдносин. Проблема полягае не лише в тому, що держава не виконуе сво!х конституцшних зобов'язань, а й у тому, що Конститущею не передбачено механiзмiв, якi надавали б людиш можливiсть самостiйно й ефективно захищати сво! конституцiйнi права [9, с. 46].
З огляду на зазначене, о^м окреслення в межах конституцшного тексту, вщповщш правоположення повинш знайти розвиток i в спещальних законах. При цьому, варто пам'ятати, що захисна дiяльнiсть народу не може бути абсолютно унормована в межах закошв, адже певна частина И видiв знаходиться поза межами позитивютського сприйняття i не може, та й не повинна вмщуватися у межах правових припиав позитивiстського гатунку (йдеться, зокрема, про право народу на повстання, збройний отр i т.д.).
Необхiдно також зважати на те, що захисна дiяльнiсть народу, як i його суверештет повиннi мати певнi меж1. М. В. Онiщук зазначае, що зпдно з постулатами сучасного конституцiоналiзму народ як носiй суверенiтету обмежений конституцшними цiнностями. У формально юридичному сена в якост соцiaльних цшностей вищого порядку визнаеться цiннiсть людини, оскшьки вона визначае змiст i спрямовaнiсть дiяльностi держави (стаття 3 Конституцп), а тому не можуть бути предметом ревiзп права людини i основоположнi свободи, суверенiтет i територiaльнa цiлiснiсть Украши (стаття 157 Конституцп). Таким чином, суверештет народу i похщну вiд нього доктрину верховенства парламенту не слщ абсолютизувати - народний суверештет зв'язаний конституцшними цшностями, засадами конституцiонaлiзму [10, с. 54]. На думку Порфiр'евa, в контекст iснувaння iнтересiв рiзномaнiтних прошарюв суспiльствa, якi носять неоднаковий характер, суверештет народу не може розглядатися як принцип, спрямований на шнорування думки меншост [11, с. 54-58].
Одним з важливих об'ектв захисно! дiяльностi народу е реaлiзaцп принципу сощально! спрaведливостi, як одного з визначальних завдань функцюнування суспiльствa. Принцип сощально! спрaведливостi полягае в конституцшному вирaженнi i зaхистi iнтересiв всього суспшьства, кожно! людини i сощально! спiльноти шляхом конституцiйного гарантування прав та свобод людини i громадянина [12, с. 55-56].
Варто ще раз ч^ко наголосити, що попри вщсутшсть у Основному Закош Украши положення про можливiсть народу здшснювати безпосередньо захисну дiяльнiсть, конституювання народу як едине джерело влади в Укршш свщчить про допустимiсть здшснення народом безпосередньо захисту належно! йому влади.
Знаходить свое вщображення захисна дiяльнiсть народу i в межах мiжнaродно-правового регулювання. Так, зокрема, у Преaмбулi Загально! деклaрaцii прав людини 1948 року [13] зазначаеться, що Генеральна Асамблея проголошуючи Загальну декларащю прав людини бере до уваги, що необхщно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранп i гноблення. А у частиш першш статп 20
Загально1 декларацп прав людини наголошуеться на тому, що «кожна людина мае право на свободу мирних зборiв i асощацш».
Вiдповiдно до статп 21 Мiжнародного пакту про громадянсью i полiтичнi права [14] визнаеться право на мирш збори. Користування цим правом не тдлягае шяким обмеженням, крiм тих, яю накладаються вiдповiдно до закону i якi е необхiдними в демократичному суспшьсга в iнтересах державно1 чи сустльно'1 безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я i моральностi населення або захисту прав та свобод шших осiб.
Окремi - мирнi види захисно'1 дiяльностi народу визначаються i Конвенцiею про захист прав людини i основоположних свобод [15]: «Кожен мае право на свободу мирних зiбрань i свободу об'еднання з шшими особами, включаючи право створювати профспiлки та вступати до них для захисту сво1х штереав» (частина перша статп 11).
Варто зазначити, що право народу на захисну дiяльнiсть закрiплювалось уже в перших пам'ятках прав людини. Так, у пункт 61 Велико'1 Хартп Вольностей 1215 року [16] зазначалося, що «... Якщо ми або ... будь-хто з слуг наших, в чому-небудь проти кого-небудь погршимо або яку-небудь зi статей угоди або гарантш порушимо, i порушення це буде вказано чотирма баронами ... I якщо ми не виправимо порушення ... протягом часу сорока дшв, рахуючи з того часу, коли було зазначено це порушення нам ..., то вищеназваш чотири барони доповщають цю справу шшим з двадцяти п'яти барошв, i т двадцять п'ять барошв спшьно з громадою вае1 землi будуть примушувати i тiснити нас усiма способами, якими тiльки можуть, тобто шляхом захоплення замюв, земель, володшь i всiма iншими способами, якими можуть, поки не буде виправлено (порушення) зпдно з 1х ршенням; недоторканною залишаеться (при цьому) наша особа i особи королеви нашо1 i дiтей наших; а коли порушення буде виправлено, вони знову будуть коритися нам, як робили колись . ».
Декларащя прав людини i громадянина 1789 року [17] закрiплювала, що метою кожного поличного об'еднання е збереження природних i невiд'емних прав людини. Такими е свобода, власшсть, безпека i спротив пригнобленню (стаття 2).
У Декларацп Незалежностi США 1776 року [18] зазначалося, що «коли довга низка правопорушень i зловживань владою, незмшно спрямована на досягнення мети, виявляе намiр тдпорядкувати народ абсолютному деспотизму, тодi народ мае право та обов'язок повалити такий уряд i встановити нову форму убезпечення народу в майбутньому». Загалом Декларащя надае право вибору форми захисно'1 дiяльностi самому народу, вказуючи на необхщшсть керованосп в такому процесi принципами розважносп та розумностi.
З наведеного вище можна зробити висновок, що захисна дiяльнiсть народу е невщ'емним елементом системи збалансування народного i державного суверештету. В той же час чинне законодавство не мютить вичерпного перелшу видiв захисно1 дiяльностi народу, а це може призводити до нерозумшня сут захисно1 дiяльностi, ототожнення п з певними протиправними дiяннями.
При цьому спостерiгаеться прогрес в наукових пошуках, науковш розробцi даного питання. О^м класичного висвiтлення питань, присвячених мирним формам захисту, все актившше починають дослщжуватися i iншi види захисно1 дiяльностi народу [19]. А в окремих випадках робляться спроби вiдрiзнити немирш форми опору вщ злочинiв. Так, зокрема, зазначаеться, що законодавство на конституцшному рiвнi допускае можливiсть виникнення в державi заворушень, але не забороняе 1х, отже, визнае право народу на отр. Що ж до кримiнальноi вiдповiдальностi за дй протестуючих громадян в ходi заворушень, то п може й не бути за вщсутносп складу злочину, як, наприклад, при локальних сутичках натовпу iз загонами правоохоронцiв, якi не пропускають демонстрант, учасникiв ходи з пол^ичними вимогами чи iхнiх уповноважених до
оргашв державно! влади, оргaнiв мюцевого самоврядування, посадових i службових оаб, зобов'язаних розглядати цi звернення [20].
Потребуе окремого осмислення в межах нашого дослщження питання вщповщальносп народу за владу, яку вш обирае.
Так, окремi автори зазначають, що будучи джерелом державно! влади, народ мае вщповщати за те, яким чином i в чи! конкретно руки вш передае сво! владш повноваження [21, с. 89-90]. Саме з метою в подальшому мати можливють впливати на обрану владу конституцп бiльшостi краш свiту, бaзовi мiжнaродно-прaвовi акти прямо чи опосередковано закршлюють можливiсть здiйснення захисно! дiяльностi народом вiдносно належного йому суверештету.
Передумовою проведення захисно! дiяльностi, безумовно, е порушення або спроби порушення (обмеження) народного суверештету. Вщповщш порушення виникають всупереч вимогам Основного Закону Укра!ни, положення якого детермшують народ як носш суверештету i едине джерело влади в держава З зазначеного випливае, що передумовою здшснення захисно! дiяльностi народом е наявшсть конституцiйного конфткту. З даного приводу А. Сзеров зазначав, що будь-який конституцшний конфлiкт, що виник тд впливом певних сощальних (полiтичних, правових) детермiнaнт, являе собою процес, що мае сво! початок та завершення. Живу матер^ конституцшного конфлiкту становить його розвиток - одночасне розгортання дш та контр дш, вiдстоювaння суб'ектами конституцiйних правовщносин власних iнтересiв та перешкоджання реaлiзaцп iнтересiв опонента, реaлiзaцiя власних нaмiрiв та подолання опору опонента [22, с. 157].
Як зазначаеться в л^ератур^ суспшьство мае право, а держава - зобов'язання -такою е формула правово!, демократично! держави. Це означае, що державна влада в будь-якш сво!й iпостaсi мае бути контрольованою суспiльством i залежною вiд нього [23, с. 291]. Ось чому одним зi шляхiв цього щеалу е гарантована можливiсть здiйснення народом захисно! дiяльностi у рaзi , якщо iншi види безпосередньо! владно! дiяльностi народу залишаються недiевими, шноруються.
При цьому, дослiджуючи суверенiтет народу, видшяють також його функцп як ноая влади, до яких вщносять: 1) набуття або проголошення влади, суверештету; 2) безпосередне здшснення влади; 3) розпорядження владою; 4) охорона, гарантування та захист влади [24, с. 61]. Вщповщний захист належно! йому влади i опосередковуеться захисною дiяльнiстю народу.
В лiтерaтурi навт з'являються першi спроби навести ознаки захисно! дiяльностi народу. Так, зокрема, зазначаеться, що ошр народу мае таю характеристики: 1) ошр народу - це зовшшнш акт його дiяльностi; 2) вiн являе собою певну його психолопчну еднiсть; 3) посягае на певш суспiльнi вщносини i може завдати хм суттево! шкоди; 4) опiр народу за певних умов не може бути злочином; 5) у кожному рaзi ошр мае рiзний характер i ступшь суспiльноi небезпеки. . _ Характер i ступiнь суспiльноi небезпеки базуються на подш опору на певш групи залежно вщ квaлiфiкaцiйних ознак. В межах наведеного пропонуеться такий подш опору на групи: а) ошр, спрямований на змшу чи повалення конституцшного ладу або захоплення державно! влади; б) ошр, спрямований на розчленування держави; в) ошр, що не становить небезпеки; г) малозначний ошр [25].
Висновки. Таким чином, захисна дiяльнiсть народу е видом безпосереднього здшснення влади народом, яка являе собою комплекс зaходiв, спрямованих на вщновлення правоспроможносп Украшського народу та мютить певш особливосп, що дають змогу вiдрiзнити даний вид безпосереднього здшснення влади народом вщ шших видiв безпосередньо! владно! дiяльностi народу.
Як уже зазначалося захиснш дiяльностi народу притаманш всi (або ж переважна
бшьшють) загальних ознак безпосередньо1 владно1 дiяльностi народу як одному з його видiв. В той же час саме наявшсть особливих (спещальних) ознак захисно1 дiяльностi народу дозволяе видшити його в окремий вид безпосередньо1 владно1 дiяльностi народу.
Спробуемо ж визначити спещальш ознаки захисно1 дiяльностi народу, якi дадуть змогу охарактеризувати його як спещальний вид владно1 дiяльностi народу.
Так, виходячи з наведеного вище, позицш вiтчизняних i зарубiжних вчених, надбань нацiонального законодавства та мiжнародного права, визначальних постулатв Основного Закону Украши можна видшити таю спещальш ознаки захисно1 дiяльностi народу:
- е рiзновидом безпосередньо1 владно1 дiяльностi народу;
- е свщомою вольовою дiяльнiстю громадян (iндивiдiв), спрямованою на захист належно1 народу влади;
- носить вщновлювальний характер, тобто спрямована на вщновлення безроздшьно1 влади народу, порушених або скасованих прав громадян;
- е виключним правом народу;
- мае природний та невщчужуваний характер;
- мае реакцшний характер, тобто е актом реагування народу на протиправний характер дiяльностi третх оаб, обмеження суверештету народу, звуження або скасування прав громадян;
- мае колективний характер, що передбачае участь у захиснш дiяльностi народу значно1 (велико") частини дiездатного населення;
- реалiзуеться як в мирних формах захисту народного суверештету (мирш збори, м^инги, походи i демонстрацп, вiдкликання обраних народом представникiв, застосування народного вето, страйки) так i реактивних (збройних) формах захисту народного суверештету (збройний ошр нелептимнш владi, повстання, революцп);
- захисна дiяльнiсть народу носить лептимний характер, адже визнаеться справедливою, доцшьною та необхiдною бiльшiстю народу або його вщокремленими групами;
- захисна дiяльнiсть народу носить дуалiстично (комбшуючо)-регулятивний характер, тобто врегульовуеться як матерiальними i процесуальними правовими нормами, так i шляхом дп природного права (коли мова йде про застосування реакцшних форм захисно1 дiяльностi народу у формi збройних опорiв);
- захисна дiяльнiсть народу спрямована на гарантування та захист права народу безпосередньо здшснювати належну йому владу;
- займае особливе мюце в системi безпосередньо1 владно1 дiяльностi народу в силу специфiчних форм п реалiзацii;
- е загальною дiяльнiстю, тобто передбачае можливiсть участi у нш всiх громадян, без прив'язки, як правило, до вщповщних цензiв, допускае, в окремих випадках, участь в такш дiяльностi осiб, яю не е громадянами;
- е безпосередньою дiяльнiстю як усього народу так i окремих його частин (колективних утворень), що не може делегуватися чи передаватися шшим суб'ектам;
- полягае у активнш демонстрацп вимог, направлених на змiну певно1 полiтики, вчинення певних дiй;
- не мае постшного характеру, полягае у прихованому потенщал^ спрямована на забезпечення стабшьносп державного i суспшьного ладу, непорушнiсть народного суверенiтету;
- застосовуеться у випадку, якщо iншi види безпосередньо1 владно1 дiяльностi народу перестають дiяти через протиправну дiяльнiсть (бездiяльнiсть) держави, 11 органiв та посадових оаб, iнших суб'ектiв суспшьних вiдносин.
З огляду на наведене та враховуючи загальш та спецiальнi ознаки, тд захисною дiяльнiстю народу необхщно розумiти засновану на нормах Конституцп, законiв Укра'ни, а також доктрини природного права вид безпосередньо'' владно'' дiяльностi народу, яка виражаеться в здшсненш всiм народом або окремими його колективними утвореннями комплексу заходiв, спрямованих на вщновлення правоспроможностi Укра'шського народу, передбачених Конституцiею Укра'ни прав i свобод громадян, що реалiзуеться як в мирних так i реактивних (немирних) формах захисту народного суверештету, носить легiтимний, природний та невщчужуваний характер, спрямована на гарантування та захист права народу безпосередньо здшснювати належну йому владу та застосовуеться у випадках, якщо iншi види безпосередньо'1 владно'1 дiяльностi народу перестають функцiонувати через протиправну дiяльнiсть (бездiяльнiсть) держави, 11 органiв та посадових оаб, iнших суб'ектiв суспшьних вiдносин, е актом реагування народу на протиправний характер дiяльностi третх осiб, обмеження ними суверенiтету народу, звуження або скасування прав громадян.
Список використано1 л1тератури:
1. Великий тлумачний словник сучасно'1 украшсько! мови / уклад. i голов. ред..
B. Т. Бусел. - К. : 1ртнь: Перун, 2003. - С. 339.
2. Talmon J. Political Messianism / J. Talmon. - London : Secker and Warburg. - 1960. - 607 P-
3. Щербанюк О. В. Народний суверештет у теорп пол^ико-правових вчень: юторична школа : моногр. / О. В. Щербанюк. - К. : Логос, 2013. - Кн. I. - 182 с.
4. Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины : моногр. / Ю. Н. Тодыка. -Харьков : Факт, 2000. - 177 с.
5. Основной Закон Федеративной Республики Германия от 23 мая 1949 г. (с последующими изменениями и дополнениями до 20 октября 1997 г.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rfhwb.de/Pravo/Pravo_ru/pravo_ru1.htm
6. Конституция Словацкой Республики от 1 сентября 1992 года [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://worldconstitutions.ru/archives/110
7. Конституция Португальской Республики от 2 апреля 1976 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://worldconstitutions.ru/archives/141
8. Меж державно'' влади i право народу чинити отр. - офщшний 1нтернет-сайт Украшсько! Греко-Католицько'' Церкви [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/moral/23/26/
9. Права людини в Укрш'ш — 2012. Доповщь правозахисних оргашзацш / за ред.
C. Ю. Захарова; Укра'нська Гельсшська спшка з прав людини. — Харюв : Права людини. - 2013. - 560 с.
10. Ошщук М. В. Вщповщальне правлшня i народний суверештет: нотатки до конституцшного творення / М. В. Ошщук // Укра'нський конституцiоналiзм: вимiри модершзацп (вибраш статп). - К. : Юршком 1нтер, 2013. - С. 51-63
11. Порфирьев А. И. Национальный суверенитет в правовой природе российского федерализма : моногр. / А. И. Порфирьев. - М.: Книгодел, 2009. - 296 с.
12. Проблеми реалiзацп Конституцп Укра'ни: теорiя i практика : моногр. / вщп. ред. В. Ф. Погоршко. - К. : 1н-т держави i права iм. В. Ф. Корецького НАН Укра'ни: А.С.К., 2003. - 652 с.
13. Загальна Декларащя прав людини, прийнята i проголошена резолющею 217 A (III) Генеральное' Асамбле'' ООН вiд 10 грудня 1948 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/995_015
14. Мiжнародний пакт про громадянсью i полiтичнi права, прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеею ООН [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/995_043
15. Конвенщя про захист прав людини i основоположних свобод вщ 4 листопада 1950 року // Голос Украши. - 10.01.2001 р. - № 3.
16. Король Иоанн. Великая Хартия Вольностей (Magna Carta - Великая Хартия Вольностей 1215 г.) [Електронний ресурс] / пер. проф. Д. М. Петрушевского. - Режим доступу: http://lib.ru/INOOLD/ENGLAND/hartia.txt
17. Декларащя прав людини i громадянина 1789 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://constituanta.blogspot.com/2011/02/1789.html
18. Декларащя Незалежносп США 1776 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://constituanta.blogspot.com/2011/02/1776.html
19. Нечипоренко А. В. Повстання як останнш зааб захисту прав людини [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/Spec/2000_18-1/49_nechyporenko_av.pdf
20. Скригонюк М. I. Плебсолопя i право народу на отр [Електронний ресурс] / М. I. Скригонюк. - Режим доступу :
http://papers.univ.kiev.ua/jurydychni_nauky/articles/Plebsology_and_People_s_Right_of_Res istance_17974.pdf
21. Мучшк О. Г. Коментар до Конституцп Украши / О. Г. Мучшк. - К. : Парламентське вид-во, 2000. - Кн. 1. - 254 с.
22. Сзеров А. Конституцшний конфлшт як феномен та процес в Укрш'ш : моногр. / А. Сзеров. - Одеса : Юридична лггература, 2008. - 240 с.
23. Богачова О. В. Законотворення: теоретико-прикладш аспекти / О. В. Богачова. -Кам'янець-Подшьський : Рута, 2012. - 448 с.
24. Перепелюк В. Г. Конституцшш процедури. Державно-процесуальне право: навч. поаб. / В. Г. Перепелюк. - Чершвщ : Рута, 2004. - 350с.
25. Скригонюк М. I. Плебсолопя i право народу на отр [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http://papers.univ.kiev.ua/jurydychni_nauky/articles/Plebsology_and_People_s_Right_of_Res istance_17974.pdf
Стаття надшшла до редакци 20.12.2014 р. A. О. Yanchuk
THE CONCEPT AND THE MAIN FEATURES OF THE PROTECTION ACTIVITY OF THE PEOPLE
The article deals with the normative consolidation of ««protection», scientific approaches to the concept « protection activity of the people» and certain related terms; opinions of various authors on this issue are also analyzed. As the result of the analysis, scientific approaches to the determination of the concept mentioned are summarized, its features are distinguished, and the author's definition of the term is proposed.
The author points out that with the development of the ideas of democracy, the declaration of people as the only source of power in the state and the constitution of the relevant provisions in most countries, the issue of the possibility of the people to defend its authority becomes essential. Given the abovementioned, it is reasonable to study the concept ««the protective activity of the people» and to identify its characteristics.
Within the legal framework of our country, the term «protection» is associated with the sectoral orientation of the appropriate activities. However, regarding the execution of protective activity of the people, our legislation as well as researches does not give the definition to the concept and does not even operate it.
It is pointed out in the article that, despite the absence of the provisions concerning the possibility of people to carry out direct protective activity in the Basic Law of Ukraine, the constitution of the people as the only source of power in Ukraine proves the permissibility of such activities.
The attention is also drawn to the fact that the progress in scientific research, scientific development of this subject may be observed. In addition to the classical presentation of issues of the protection's peaceful forms are increasingly beginning to be explored, as well as the other protective activities of the people. In some cases, attempts to distinguish protective forms of non-peaceful activities from crime are being done.
The author comes to the conclusion that the protection activity of people may be characterized by some general and special features, which makes it possible to provide the authors' definition of the term «protection activity of the people».
Keywords: the direct exercise of power by the people, people's sovereignty, government by the people.
СУЧАСН1 ПРОБЛЕМИ М1СЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
В УКРА1Н1
УДК 342.553(4-6ЕС)(045)
Ю. В. Бойко, О. Б. Циклаур1
еВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВ1Д ОРГАШЗАЦП М1СЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У КОНТЕКСТЕ МУН1ЦИПАЛЬНО1 РЕФОРМИ В
УКРА1Н1
У статтi розглядаються актуальн питания реформування м^цевого самоврядування в крагнах-членах €С. Зi вступом до Свропейського Союзу перед Украгною постае складне завдання щодо проведення важливих структурних, функцюнальних та оргатзацтних реформ систем оргатзаци влади на м^цях. Ц реформи стосуються рiзних територiальних рiвнiв управлтня, вони зачтають вiдносини мiж мшцевими та центральними органами влади, мiж рiзними рiвнями м^цевого i регюнального управлтня та самоврядування. На засадах аналiзу результативностi проведених реформ европейських крагн та виявлених проблем визначено пропозици щодо подальшог модершзаци та розвитку м^цевого самоврядування в Украгш.
Зроблено висновок про те, що результати проведення широкого комплексу заходiв, спрямованих на реформування м^цевого самоврядування не можливi без формування повноцтного ефективного самоврядування на базовому, районному та регюнальному рiвнях з утворенням вiдповiдних iнститутiв; оптимiзацlг чинног моделi територiально'г оргатзаци влади; запровадження механiзмiв демократы на м1сцях та приведення гх у вiдповiднiсть до европейських i свтових стандартiв м^цевого самоврядування.
Ключовi слова: реформа м^цевого самоврядування, структурш реформи, функцюнальш реформи, оргатзацтн реформи, фiнансовi реформи, демократизащя, децентралiзацiя, субсидiарнiсть, транскордонне ствробтництво.
Постановка проблеми. Мюцеве самоврядування е найважлившою ланкою публiчноi влади, що доповнюе i змщнюе державну владу, але за своею природою е незалежним шститутом. В силу того, що воно найбшьш наближене до населення,
