CC BY
33
УДК 340.12 Я. I. Бог1в
Навчально-науковий iнституг права та психологii Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка", асист. кафедри конституцшного та мiжнародного права
НАРОДНИЙ СУВЕРЕН1ТЕТ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ ЯК ДВА ОСНОВОПОЛОЖН1, ВЗАеМОПОВ'ЯЗАН1 ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦ1ОНАЛ1ЗМУ
© Богiв Я. I., 2014
Порушуеться i аналiзуeться питання значення принцитв народного суверенггету та прав людини для сучасно! конституцшно! держави. Вщзначено, що м1ж вказаними принципами кнуе ткний взаемозв'язок в ироцес1 ix реалвацп.
Ключовi слова: конституцюнал1зм, народний суверен1тет, права людини, конституцшш принципи.
Я. И. Богив
НАРОДНЫЙ СУВЕРЕНИТЕТ И ПРАВА ЧЕЛОВЕКА КАК ДВА ОСНОВОПОЛАГАТЕЛЬНЫХ, ВЗАИМОСВЯЗАННЫХ ПРИНЦИПА КОНСТИТУЦИОНАЛИЗМА
Затрагивается и анализируется вопрос о роли принципов народного суверенитета и прав человека для современного конституционного государства. Определено, что между указанными принципами существует тесная взаимосвязь в процессе их реализации.
Ключевые слова: конституционализм, народный суверенитет, права человека, конституционные принципы.
Y. I. Bohiv
NATIONAL SOVEREIGNTY AND HUMAN RIGHTS AS THE FUNDAMENTAL AND INTERRELATED PRINCIPLES OF CONSTITUTIONALITY
The question of the meaning of the national sovereignty principles and human rights for a modern constitutional state is raised and analyzed. It is noted that the two mentioned principles are closely interrelated in the process of their realization.
Key words: constitutionality, national sovereignty, human rights, constitutional principles.
Постановка проблеми. Сучасна демократична правова держава функщонуе на основi певних принцитв, як знаходять свое ввдображення в Основному Закот - Конституцй держави. Конституцшш принципи - це ввдправт засади, незаперечш вимоги, висунуп до формування та функщонування державних оргашв i3 метою чггкого визначення ix повноважень та спрямування дмльносп на забезпечення як особистих, так i суспшьних прав. Це своервдна система координат, в межах яко' розвиваються правоввдносини мiж публiчною владою та громадянським суспшьством, i одночасно вектор, який визначае напрямок 'х розвитку. Конституцiйнi принципи визначають правила органiзацii та функцiонування як само'' державно'' влади, так i процес ii взаемодii з шститутами громадянського суспшьства.
Таю принципи закладен в основi Конституцй Украши. Ними насамперед е принцип народного суверенггету та принцип захисту прав людини i громадянина, без реалiзацii яких неможлива побудова демократичноi' правовоi' держави в Украгт.
Мета дослщження - проаналiзувати роль та мюце принципiв народного суверенiтету та прав людини в процесi розбудови демократичноi правовоi держави в Украшу вказати на тiсний взаемозв'язок мiж цими принципами у конституцiйно-правовому механiзмi iх реалiзацii.
Стан досл1дження. Окремi аспекти проблеми реалiзацii конституцiйних принцитв народного суверенiтету та прав людини у процеш розбудови сучасноi конституцiйноi держави знайшли свое вiдображення як у роботах зарубiжних вчених, зокрема, Г. Сллшека, Р. Iерiнга, I. 1лына, С. Котляревського, Б. Чечерша, А. Медушевського, так i вггчизняних: Ю. Барабаша, В. Ковальчука, М. Козюбри, А. Колод1я, В. Речицького, О. Скрипнюка, В. Шаповала та ш.
Виклад основних положень. Одним з основних принцитв конституцiоналiзму е принцип народного суверештету, вiдповiдно до якого народ е ношем суверештету та единим джерелом влади у держава Вiдповiдно до цього принципу, народ виступае активним учасником у процесi формування та функцiонування публiчноi влади, тобто е суб'ектом владарювання. Одночасно народ здiйснюе контроль за владою та усувае вiд влади тих й носiiв, якi втратили довiру громадян, а вiдтак i легiтимнiсть.
Сьогоднi вказаний принцип зафшсований у переважнiй бiльшостi сучасних конституцш: "Суверенггет належить народу" (ч. 2. ст. 1 Конституцй Ггалтсыко!' Республши) [5], "Ношем нацiонального суверенiтету виступае юпанський народ, джерело державно!' влади" (ч. 2, ст. 1 Конституцй Королiвства 1спанш) [6], "У Республвд Хорватш влада виходить вiд народу i належить народу як спшьноп вшьних i рiвноправних громадян" (ч. 2, ст. 3 Конституцй Хорватй) [8].
Свого роду квшгесенщею принципу народного суверенггету е ст. 5 Конституцй Украши, яка проголошуе в Украт республiканський лад, який, як слушно зазначае А. Заець, е вшьним устроем, заснований на порядку, пов'язаному насамперед з легггимащею влади на основi вшьних виборiв, що дозволяють вiдтворити вшьний лад i зводять до мiнiмуму авторитарне переродження держави [3, с. 94]. Конституцш визначае такий спошб легггимацй державноi влади, вiдповiдно до якого саме народ е джерелом влади, що необхщно вщповщно до тлумачення Конституцшного Суду Украши, викладеного у мотивувальнш частинi Рiшення вiд 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005, розумгги так: "... в Украiнi вся влада належить народов1 Влада народу е первинною, единою i неввдчужуваною та здiйснюеться народом шляхом вшьного волевиявлення через вибори, референдум, iншi форми безпосередньоi демократii у порядку, встановленому Конститущею та законами Украши, через органи державноi влади та мюцевого самоврядування, сформованi вiдповiдно до Конституцй та закотв Украши" [7, с. 150].
Конституцш Украши, визнаючи суверенне право народу на владу, передбачае можливють змшювати конституцiйний лад держави виключно народу i забороняе узурпащю державноi влади будь-яким органом чи посадовою особою держави, а також громадянами. 1деолого-полггичним пвдкршленням цих положень слугують: з одного боку, вщмова вiд о6ов'язково!' державноi вдеологй та проголошення свободи полiтичноi дшльносл (ст. 15 Конституцii) i тим самим попередження спроб вщмови ввд права i захоплення влади шляхом iдеологiчноi легiтимацii влади; а з шшого, -визнання свiтського характеру держави, гарантування права на свободу свггогляду та вiросповiдання (ст. 35 Конституцй) з метою унеможливлення будь-яких спроб релiгiйноi легiтимацii державноi влади.
Норму Основного Закону про те, що шхто не може узурпувати державну владу, Конституцшний Суд Украши протлумачив так: "Узурпацш державноi влади означае неконституцшне чи незаконне й захоплення органами державноi влади чи органами мiсцевого самоврядування, !'х посадовими особами, громадянами чи !'х об'еднаннями тощо" (Рiшення вiд 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005) [7, с. 150].
На нашу думку, Основний Закон Украши необхвдно доповнити ще одтею статтею, або принаймнi конкретизувати iснуючу пунктом про те, що принципи побудови держави, як закрiпленi в ст. 1 Конституций е непорушним i тому усiм тим, хто спробуе лiквiдувати цей конституцiйний лад, громадяни Украши мають право чинити отр, якщо не можуть бути використан iншi засоби. Вважаемо за необхвдне помiстити цю статтю пiд особливий захист, як це, зокрема, передбачено ст. 20 Конституци Федеративно!' Республши Шмеччини [4, с. 162].
Наявтсть тако!' норми в Основному Закот е актуальною для ушх краш, якi в недалекому минулому перебували пiд пануванням тоталiтарних чи авторитарних режимiв, у тому числi i для Украши. Вгтчизняний законодавець передбачив кримшальну вiдповiдальнiсть за ди, спрямован на насильницьку змiну чи повалення конституцшного ладу або за захоплення державно!' влади (ст. 109 Кримшального кодексу Украши) та за посягання на терш^альну цшстсть i недоторкатсть Украши (ст. 110 Кримшального кодексу Украши) [9, с. 56-57]. Однак вказат норми е ефективними лише за умови, коли в крат пануючим буде легiтимний режим, натомгсть в ситуаци нелегiтимного правл1ння единою силою, яка здатна йому протистояти, е колективна воля народу - народний суверенiтет.
Необхiдно вказати на те, що народний суверештет може стати реальним джерелом леггтимносп лише за умови, якщо суверенна воля бшьшосл народу не буде спрямована проти прав та свобод особи. Саме на цю умову ще в Х1Х ст. вказав французький конститущоналют А. Есмен. На його думку, шдиввдуальт права не повинн приноситися в жертву "темному i невизначеному нащональному шстинкту" [10, с. 135]. Права та свободи кожно! окремо! людини становлять основний змют правовiдносин, якi виникають як в середин суспшьства, так i мiж людиною та державою. Правовий захист основних прав та свобод людини е тею незаперечною вимогою до державно! влади, дотримання яко! визначае ïï леггтимтсть.
Правовий захист прав та свобод людини е тим принципом, який задекларований у Конституци Украши як прюритетний для державноï' влади. Так, згвдно зi ст. 3 Основного Закону: людина, ïï життя i здоров'я, честь i гвдшсть, недоторкатсть i безпека визнаються в Укра'т найвищою соцiальною щнтстю. Права i свободи людини та 'х гарантiï визначають змiст i спрямоватсть дiяльностi держави. Закрiплення цього принципу на рiвнi Конституцiï засввдчуе про якiсно новий пiдхiд у ставленн держави до людини.
Водночас слвд звернути увагу на те, що вказане формулювання ст. 3 Конституци Украши мютить в собi певн суперечностi, на що свого часу цшком обгрунтовано вказувала Венещанська Комiсiя у своему висновку щодо вiдповiдностi Конституцiï Украïни европейським стандартам [1, с. 3]. Адже зазначене положення частини першоï ст. 3 Основного Закону розглядае людину як "найвищу сощальну щнтсть", тодi як важко погодитися з тим, що сама людина, ïï життя та здоров'я, честь i пдтсть е тими вартостями, що породжуються виключно суспшьством чи належать виключно йому. Здоровий глузд i набул людством знання доводять, що людина як жива ютота, яка надшена розумом та волею, е найдосконалшим витвором Природи, i саме цим визначаеться ïï щнтсть. Тому життя, здоров'я i гвдшсть людини потребують охорони i захисту не тому, що людина е щнною i корисною для суспшьства, а насамперед тому, що вона сама е самодостатньою щнтстю.
Така утилггаристська спрямоватсть ст. 3 Конституци Украши щодо щнносп людини, на думку С. Головатого, е надзвичайно шквдливою для розумшня сутносп природи суспшьства, походження влади, мюця держави в стосунках з людиною тощо [2, с. 1431]. Ця норма дае змогу розглядати людину виключно як суспшьну та полггичну ктоту, яка мае права i свободи лише завдяки волi держави. Натомють шдиввдуальне начало людини е первинним по ввдношенню до колективного i це повинно визначати змют конституцiйно-правовоï доктрини легггимносл державноï влади в Украшу Отже, вважаемо за доцшьне змшити згадане положення Конституци Украши на таке формулювання, згвдно з яким, людину було б визнано не як "сощальну щнтсть", а як "найдосконалший вшшр Природи, життя, здоров'я i гвдшсть я^ е найбшьшою щнтстю для суспшьства та держави".
Саме таке природно-правове розумшня людини закладено в окремих нормах Конституци, що визначають правовий статус людини. Конститущя держави проголошуе природт права людини (ст. 21), серед яких: право на життя i фiзичну недоторкантсть (ст. 27), на повагу до ïï гвдносп (ст. 28), на
свободу пересування (ст. 33), на свободу думки i слова, вгльне вираження свогх поглядiв i переконань (ст. 34), на свободу свгтогляду та вiросповiдання (ст. 35), на приватну властсть (ст. 41).
Для того, щоб автономна особа могла реалiзувати свог невiдчужуванi та неввд'емш права, вона повинна мати полгтичш права. У зв'язку з цим в Конституцй Украши закршлена цгла низка таких прав громадян: об'еднуватися в полггичш партii' та громадськi оргашзацй (ст. 36); брати участь в управлшш державними справами, у Всеукрагнському та мiсцевому референдумах, вгльно обирати та бути обраним до оргашв державног влади та мюцевого самоврядування (ст. 38); збиратися мирно без зброг i проводити збори, мгтинги, походи i демонстрацй' (ст. 39); направляти шдиввдуальш чи колективнi звернення або особисто звертатися до оргашв державног влади та мюцевого самоврядування (ст. 40). Полгтичш права перебувають у Ясному взаемозв'язку з природними правами людини.
Висновки. Пвдсумовуючи, можемо констатувати, що принципи народного суверенитету та прав людини е основоположними принципами сучасног демократично!', правовог держави. В умовах сучасного конституцiоналiзму в Украгш одним Гз основних завдань е вироблення дiевого конституцiйно-правового мехашзму гх реалГзацй.
МГж зазначеними принципами Гснуе ткний взаемозв'язок. Оскгльки принцип народного суверештету може стати реальним джерелом легггамносл державног влади, якщо вш буде реалГзований у межах основоположних прав людини, натомють гарантування останшх безпосередньо залежить ввд полггачног волГ народу.
1. European Commission for Democracy through Law: Opinion on the Constitution of Ukraine? Adopted by the Commission at its 30 Plenary Meeting in Venice, On 7-8 March 1997. Doc. CDL-INF (97) 2. - Strasbourg, 11 March 1997. - P.3. 2. Головатий С. Верховенство права: монографiя: у 3-х кн. - Кн. 3: Верховенство права: укралнський досвiд. - К.: Феткс, 2006. - С. 1431. 3. Заець А. П. Правова держава в контекстi новтнього укратського досвiду. - К.: Парламентське видавництво, 1999. - С. 94. 4. Конституции зарубежных государств: учеб. пособ. - 2-е изд., исправ. и доп. - М.: Издательство БЕК, 1997. - С. 162. 5. Конституция Итальянской Республики от 22 декабря 1947 года / Конституции государств Европейского Союза / под общ. ред. и со вступ. ст. Л. А. Окунькова. - М.: Издательская группа ИНФРА.М-НОРМА, 1997. - С. 415-468. 6. Конституция Королевства Испании / Конституции зарубежных государств: учеб. пособ. - 2-е изд., исправ. и доп. - М.: Издательство БЕК, 1997. - С. 297-354. 7. Конституцшний Суд Укрални: Ршення. Висновки. 2005 / вiдп. ред. канд. юрид. наук П. Б. Свграфов. - К.: Юртком 1нтер, 2006. - С. 150. 8. Констит^я Республши Хорватiя / Конституцй' нових держав Свропи та Ази / упор. С. Головатий. - К. : Укралнська правнича фундаця; Видавництво "Право", 1996. - С. 371-404. 9. Кримтальний кодекс Укрални: Офщшний текст. - К.: Юртком 1нтер, 2001. - С. 56-57. 10. Эсмен А. Общие основания конституционного права / пер. с франц.; под ред. В. Дерюжинского. - СПб.: Издание О. Н. Поповой, 1897. - С. 135.
