making. In the field of criminal trial is a «court ofjurors», in the civil justice is a court with participation of people's court and juror. At the same time, neither administrative nor economic judicial proceedings is not foreseen to some from the forms of direct participation of people during realization of justice, that limits constitutional principle of direct democracy substantially.
Keywords: direct democracy, justice, court of jurors, associatedjudge.
УДК 342.5
Ж. M. Пустовгг
ПОЛ1ТИКО-ПРАВОВ1 ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СП1ВВ1ДНОШЕННЯ ФУНКЦ1Й ВЕРХОВНО! РАДИ УКРАШИ 3 ФУНКЦ1ЯМИ IHHIHX ВИЩИХ ОРГАН1В ДЕРЖАВНО! ВЛАДИ
Дана стаття присвячена аналгзу полтико-правових фактор1в, що впливаютъ на ствв1дношення функцт Верховног Ради Украгни з функщями тших вищих оргатв державног влади.
Таким чином, основними полтико-правовими факторами, що лежать в ocHoei ствв1дношення функцт Верховног Ради Украгни з функщями вищих оргатв державног влади е, по-перше, лиспе Верховног Ради Украгни в cucmeMi влади, що обумовлюетъся основним призначенням - бути виразником во:и народу шляхом прийняття закотв; обранням парламенту всенародно та його роллю щодо формування тших оргатв влади тощо; наявтстю законодавчог влади, що е частиною делегованого народом сувереттету; представницъким характером цъого органу, адже парламент представляв ттереси всъого народу i здтснюе свою Ошльшсть eid його ¡меш через законотворення та imui функци.
По-друге, Конститущя Украгни враховуючи ceimoeuu doceid розвитку демократы, конституцюнал1зму та парламентаризму визначила основоположним принципом оргатзацп Оииьноспи державног влади в Украгт - принцип розподшу влади, що е самосттним i единим мехатзмом державног влади, що об 'еднуе eci гшки державног влади, з визначеними Конститущею та законами Украгни р1зними функщями i повноваженнями, ят вони реал1зують на ocHoei взаемообумовленост1, в заем о за. i еле пост/, взаемоузгодженост1 та взаемоди, епшьною метою яких е реал1защя единог влади в держав1.
По-трете,основним фактором, що впливае на специфту ствв1дношення функцт парламенту з тшими органами влади е форма державного правлтня, що переважно зале жить eid джерела верховно! влади та порядку утворення оргатв державног влади.
Ключевые слова: полтико-npaeoei фактори, Верховна Рада Украгни, функци Верховно! Ради Украгни, принцип розподшу влади, форма державного правлтня.
Постановка проблеми. Актуальнють дано! проблематики обумовлюеться, насамперед тим, що р1зноспрямованють та складнють владно-управлшських функцш держави зумовлюють значну кшыасть та р1зномаштшсть за своши характеристиками вид1в оргашв держав hoi влади.
Апа:из останшх досл1дженъ i публтацт. Дана проблематика висв1тлювалась у працях М. О. Баймуратова, Л. Т. Кривенко, В. Ф. Погоршка, В. Л. Федоренка, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та ш.
Викладення основного матеркиу. В систем! оргашв державно! влади особливим статусом надшеш вииц органи державно! влади - глава держави, яким е Президент
Украши, парламент - Верховна Рада Украши та органи виконавчо! влади, очолюваш Кабшетом Мшютр1в Украши. До вищих оргашв держави належать вииц судов! шстанцй загально! 1 спещально! компетенци - Верховний суд та Конституцшний суд Украши тощо.
Проблема сшввщношення функцш Верховно! Ради Украши з функщями шших вищих оргашв державно! влади е вельми актуальною в наущ конститущ иного права Украши, оскшьки функщ! е основним показником, що впливае на змютовно-сутшсну характеристику функщй Верховно! Ради Украши та шших вищих оргашв державно! влади.
Держава для виконання сво!х функщй створюе систему оргашв влади, на яи покладае виконання частини сво!х функщй 1 повноважень. Виходячи з цього, варто визнати, що функщ! держави тюно пов'язаш з функщями вищих оргашв державно! влади.
Кожна функщя держави здшснюеться шляхом реал1заци сукупносп вах форм державно! д1яльносп, а органи вищо! державно! влади здшснюють лише один вид загальнодержавно! д!яльносп, що визначений Конститущею та законами Украши.
Таким чином, основною ознакою, що об'еднуе ва випц органи державно! влади е те, що ва вони походять вщ функцш держави, а остання, в свою чергу здшснюе м1ж ними розподш так, щоб вони працювали як единий мехашзм, що здшснюе щ функц1'!.
Функц1! оргашв публ1чно! влади характеризуются певною стабшьн1стю, зазнаючи змш лише завдяки радикальним псштичним, економ1ко-сощальним перетворенням, зм1н1 державно! оргашзаци, й пр1оритет1в [ 1 ].
Висв1тленню питания сшввщношення функщй Верховно! Ради Украши з функщями вищих оргашв влади об'ективно мае передувати анал1з полггико-правових фактор1в, що лежать в основ! такого сшввщношення. До таких фактор1в варто вщнести, насамперед визначене Конститущею Укра!ни пр1оритетне м1сце Верховно! Ради Украши в систем! вищих оргашв державно! влади, принцип розподшу влад та форму державного правлшня.
Основне мюце в систем! вищих оргашв державно! влади справедливо належить парламенту - Верховнш Рад1 Украши, призначення, сутшсть \ зм1ст д1яльност1 яко! визначають й функщ!, що певно! м1рою сшвв1дносяться з функщями ¡нших вищих оргашв державно! влади.
Конститущя Украша 1996 року на якюно новому р1вн1 закр1пила конститущйно-правовий статус украшського парламенту. Власне, стаття 75 Конституц1! Укра!ни визначила, що единим органом законодавчо! влади в УкраТш е парламент - Верховна Рада Укра!ни [2, с. 19].
На думку Л. Т. Кривенко дана норма мае виключне значения, що виражаеться в тому, що вона представляе собою норму-дефшщш, яка дае визначення Верховно! Ради. Значения дано! норми вщдзеркалюе також й мюце в роздш Основного Закону «Верховна Рада Украши», який вона вщкривае, посщаючи в ньому перше мюце [3, с. 50].
Основним елементом конституцшно-правового статусу Верховно! Ради Украши е !! функщ!, яи в певних межах \ споаб сшввщносяться з функц1ями ¿нших оргашв вищо! державно! влади.
Прюритетне м1сце Верховно! Ради Украши в систем! вищих оргашв державно! влади, обумовлено й основним призначенням - бути виразником вол1 народу шляхом прийняття закошв;обранням парламенту всенародно та його роллю щодо формування шших оргашв влади тощо.
Професор Л. Т. Кривенко справедливо вважае, що обрання Верховно! Ради народом в поеднанш з домшантним сощальним призначенням, представницьким
характером даного органу, а також штегративнютю його функцш зумовлюють важливють i обсяг компетенцп парламенту. А це означав, що Верховна Рада Украши повинна посщати перше мюце в систем! подшу влади i ввдгравати в нш провщну роль [4, с. 250].
Прихильником позицй щодо домшантно! рол1 парламенту в систем! влад е професор B.C. 4ipKiH, який в свош пращ «Элементы сравнительного правоведения» справедливо визначив, що виконавча i судова влада хоча i мають сво! сфери, однак дшть на виконання i вщ ¿меш закону [5, с. 69].
Парламент мае законодавчу владу, яка е частиною делегованого народом суверештету, тобто частиною суверенно! народно! влади, делеговано! парламенту. Це надае парламенту представницького характеру, оскшьки парламент д1е безпосередньо вщ ¿меш суверенного народу, за його дорученням i шд його контролем [6, с. 110].
Конституцшне визначення Верховно! Ради Украши единим органом законодавчо! влади означае те, що yci iHini органи державно! влади в Укра!ш позбавлеш права здшснювати функщю законотворення. ЕЫм визначення Верховно! Ради Украши як единого законодавчого органу в Укра!ш е дещо недосконалим, оскшьки такий пщхщ закршлюе за парламентом лише таку функщю як законодавча, а така назва плки влади в Конституцй Украши як «Законодавча» не означае, що кр1м основно! законодавчо! д1яльносп представницький орган не виконуе шяко! шшо! д!яльносп. Не менш важливою функщею законодавчо! влади е представницька, контрольна, установча тощо [7, с. 414].
Прюритетнють законодавчо! влади, переважно, обумовлюеться представницьким характером цього органу, адже парламент представляе штереси всього народу i здшснюе свою д1яльшсть вщ його ¡меш через законотворення та iHLui функцп. Вщповщно, народ, будучи нос1ем суверештету i единим джерелом влади (див.: ст. 5 Конституци Украши) передае сво! повноваження парламенту з метою здшснення ним законодавчо! влади вщ його ¡меш через обрання до нього народних депутат!в Украши. Останш над1ляються в1льним депутатським мандатом.
На протяз! XVIII-XIX ст. була сформована концепщя народного представництва, яка може бути викладена як система наступних принцишв: 1) народне представництво засновуеться конститущею; 2) народ як носш суверештету уповноважуе парламент здшснювати вщ його ¿мен! законодавчу владу; 3) з щею метою народ обирае до парламенту сво!х представниив; 4) член парламенту - представник yciei наци, а не тих, хто його обрав, i тому не залежить вщ виборщв, не може бути ними вщкликаний [8, с. 512-513].
Вггчизняний дослщник А. 3. Георгща абсолютно в1рно зазначав, що законодавча влада посщае особливе мюце в систем! оргашв публ1чно! влади. Вона визначае оргашзащю д1яльност! виконавчо! та судово! влади i в такий cnoci6 Biflirpae свою ор!ентовну роль стосовно цих гшок державно! влади. У вщносинах з шшими плками державно! влади, а також для визначення рол1 законодавчо! влади в сустльста важливе значения мае реальна, тобто фактична сила законодавчо! влади. Зазвичай вважають, що в сучасних умовах у демократичних державах законодавча влада - це сильна влада [9, с. 100].
Основне мюце в систем! оргашв держави належить представницьким органам державно! влади, яю прямо реал1зують волю народу, виражають !"! в державних ршеннях i забезпечують перетворення останшх в життя [10, с. 3].
На те, що вииц органи державно! влади поадають особливе мюце в систем! державних оргашв звертала увагу B.1.1ванова. Вона зазначала, що це обумовлено головним завданням, що поставлено перед ними i полягае в вираженш вол1 народу, шляхом здшснення державно! влади [11, с. 10].
Роль Верховно! Ради Украши також була визначена Декларащею про державний суверенитет Украши вщ 16 липня 1990 року, в роздш II яко! було закршлено, що вщ ÎMeHi всього народу може виступати виключно Верховна Рада Украшсько! PCP. Жодна полггична парт1я, громадська оргашзащя, шше угруповання чи окрема особа не можуть виступати вщ ¿меш всього народу Украши [12].
1снують i ÎHnii пщстави, яи е основоположними при визначенш статусу законодавчо! влади як прюритетно! влади по Mi ж шших. Так, на думку В. С. Журавського, особлива роль парламенту вщводиться по причиш того, що з-пом1ж вищих оргашв державно! влади парламент - единий виборний орган, що обираеться всенародно [6, с. 110].
Аргументом на користь особливого мюця парламенту в систем! орган ¡в державно! влади е його роль у формуванш виконавчо! i судово! влади [6, с. 113].
Центральне мюце парламенту в систем! вищих оргашв влади обумовлюеться також реал!защею парламентом Украши у 1996 рощ установчо! функци шляхом прийняття Конституци - Основного Закону Украши.
Р. М. Максакова в монографи «Конституцшно-правов! проблеми оргашзацп та реал!зацп установчо! влади в Укра!ш» вид1ляе первинну i похщну установчу владу. Первинною установчою владою е народ, а установчою похщною владою е парламент. Автор абсолютно в1рно говорить про те, що парламент може бути також суб'ектом первинно! установчо! влади [13, с. 132].
Наприклад, у piineHHi Конституцшного Суду Украши вщ 3 жовтня 1997 року зазначено, що прийнявши Конститущю Украши 1996 року, парламент здшснив установчу владу. В pi шеи ш було визначено: «установча влада по вщношенню до так званих встановлених влад е первинною: саме в Конституци Украши визнано принцип подшу державно! влади на законодавчу, виконавчу i судову (частина перша статп 6) та визначено засади оргашзацп встановлених влад, включно законодавчо!. Прийняття Конституци Украши Верховною Радою Украши означало, що у даному випадку установча влада була здшснена парламентом. Закони е актами встановлено! Конститущею Украши законодавчо! влади i, бшыпе того, актами единого органу законодавчо! влади - Верховно! Ради Украши. Це зумовлюе !х субординащю вщносно Конституци Украши...» [14].
Р. М. Максакова стверджуе, що парламент е похщним вщ народу i тут же сумшваеться в тому, чи можна вважати прийняття Конституци реал!защею похщно! установчо! влади, оскшьки у такому раз! зникае вщмшшсть м1ж первинною та похщною установчими владами [13, с. 132].
Btîm, автор обгрунтовуе таку позицш наявнютю установчо! та установлено! влади. Установча влада е первинною тому, що створюе основш передумови функцюнування публ1чно! влади, запроваджуе певш публ1чно-владш шститути та встановлюе загальний порядок !х функцюнування, таким чином передуе цьому функцюнуванню. Установлена влада - це влада, що функцюнуе, запроваджена i оргашзована установчою владою, така, що е вторинною, визначена установчою владою та виявляеться, зокрема, через законодавчу, виконавчу й судову владу, а також через систему ¡нших публ1чних шстшупв тощо. Законодавча влада е заснованою, тому вона мае похщний, вторинний характер вщ установчо! влади [13, с. 132].
Отже, шдсумовуючи вищезгадане варто визначити, що 28 червня 1996 року Верховна Рада Украши прийняла Конститущю Украши та чггко визначила, що нос1ем суверештету i единим джерелом влади в Укра!ш народ, якому надано виключне право визначати та змшювати конституцшний лад в Украши. Дане право не може бути узурповане державою, и органами i посадовими особами [2, с. 5].
Визначаючи мюце парламенту в систем! оргашв державно! влади i вщповщно
особливосп сшввщношення його функщй з функщями ¡нших вищих оргашв державно! влади, варто звернутися до змюту доктрини побудови державно! влади, яка базуеться на двох шдходах.
По-перше, примат парламенту визначаеться в тих крашах, де державна влада здшснюеться на основ! принципу суверенитету парламенту. Це - загальновизнане положения свггово! теорй парламентаризму [15, с. 31].
По-друге, доктрина щодо мюця та рол1 парламенту в систем! вищих оргашв державно! влади мае вщношення до державно! влади, яка будуеться на основ! принципу подшу влади, ¡стор1я виникнення якого сягае в далеке минуле.
У юторичнш ретроспектив! проблема розподшу повноважень м1ж органами державно! влади та сшввщношення функщй гшок влади е актуальною вже не одне столптя. Свого часу !'! дослщжували таи вщом! мислител! як Ш.-Л. Монтеск'е, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та шип. Вагомим результатом !'х наукових доробив стало визнання доктрини розподшу державно! влади одним ¿з основних принцишв демократ!'!, який збершае свою популярнють вже понад двют1 роив.
Першими конститущями св1ту, в яких було закршлено принцип розподшу влади були Конститущя США та Конститущя Францп. В подалыпому його було закршлено у конститущях бшыпосп держав свггу.
Свого часу французький вчений А. Есмен в науковш пращ «Общие основания конституционного права» анал1зував мюце парламенту в систем! оргашв державно! влади, визначаючи меж1 вщображення принципу розподшу влад в Конституцп США та Конституцй Франц!'!.
Так, А. Есмен зазначав, що «логическим следствием принципа разделения властей является положение о том, что законодательная деятельность принадлежит всецело и исключительно законодательной власти» [16, с. 334].
На його думку «единственно возможный, даже легкий, но экстралегальный подход состоит в том, чтобы найти какого-нибудь члена парламента, который бы согласился внести от собственного имени и как исходящее от него предложение закона, желаемого правительством» [16, с. 334].
Вщповщно, право законодавчо! шщативи ¡, як наслщок, прийняття закошв е прюритетним природшм правом лише законодавчо! влади ! тшьки.
Вчений пояснюе даний пщхщ тим, що необхщно було забезпечити повну незалежшсть законодавчо! влади, яка за допомогою закошв, повинна була диктувати виконавчш влад1 правила поведшки, а разом з тим, вважалося, що надшення виконавчо! влади правом законодавчо! шщативи призвело б до тиску на законодавчий корпус.
Е. Уейд ! Г. Фшпс вважають, що розподш влад може мати три значения: 1) одш ! т1 ж особи не можуть брати учасп в здшсненш функщй б1льш н1ж одного ¿з трьох оргашв правл1н11я; 2) один орган правлшня не може контролювати дшльнють ¿ншого органу, а останшй не повинен втручатися в сферу д1яльносп першого; 3) один орган правл1ння не може зд1йснювати функцп ¿ншого [17, с. 24-25].
Вщомий французький вчений Л. Дюп зазначав, що якщо шдивщ або шдивщи, яи виконують функц!'! уряду е агентами парламенту, то питания про !'х ставлення до парламенту не являе жодних трудноицв. Вони не можуть впливати на парламент, не можуть ш створити ш розпустити його, вони вщповщальш перед ним за ва сво! акти, парламент надшений повноваженням зв1льнити в будь-який момент будь-якого члена уряду тощо. Така система, на його думку, призводить до зосередження вс1е! влади в руках парламенту [18, с. 560-561].
Варто погодитись з Л. Дюп, який вважав таку систему взаемовщносин м1ж урядом ! парламентом неприйнятною ! такою, що потребуе першочергового виршення.
Вш цшком справедливо вважав, що якщо ва повноваження зосередити в руках
единого подлинного органу, то це призведе до тарани [18, с. 561]. Вщповщно, необхщно було роздшити повноваження Mi ж цими полггичними органами, шакше могла виникнути небезпека конфлштсв, державних перевороте та револющй.
Л. Дюп в сво1Й иращ «Конституционное право: вопросы теории и практики», яка була перекладена на росшську мову ще в 1908 рощ писав наступне: «Можно представить себе, что глава правительства, за которым признано собственное право или который фактически и юридически присваивает себе характер представителя национальной воли, концентрирует в себе всю силу этого собственного права или представительного свойства, все власти; но все-таки он соглашается на избрание парламента, ограничивающего его законодательную власть в том отношении, что закон может быть издаваем только с согласия парламента и главы государства» [18, с. 561562].
Под1бна система може призвести до повного контролю парламенту главою держави i може, зважаючи на темперамент глави держави i Ti чи iHini обставини, призвести до режиму абсолютно! монархи.
Л. Дюп зазачав, що: «Присутствие выборного парламента, каковы бы ни были границы его полномочий, служит для управляемых некоторой гарантией, с важностью которой нельзя не считаться, а иногда подобный режим силою вещей приводит к установлению настоящей парламентской системы» [18, с. 561-562].
На мехашзм держави, класифжащю Г! вищих оргашв безпосередньо впливае принцип подшу влади. вщповщно до якого функщонують законодавч!, виконавч! i судов! органи.
Так, виходячи i3 вищезазначеного, варто визначити, що Конститущя Украши також, враховуючи свгговий досвщ розвитку демократа, конституцюнал1зму та парламентаризму визначила основоположним принципом оргашзацп д1яльносп державно! влади в Укра!ш - принцип розподшу влад.
Власне, стаття 6 Конституцп Украши визначае, що державна влада в УкраТш здшснюеться на засадах!"! подшу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчо!, виконавчо! та судово! влади здшснюють сво! повноваження у встановлених Конститущею межах i вщповщно до закошв Украши [2, с. 5].
Вони характеризуються наявнютю власно! компетенцп та власного статусу, в межах яких вони дшть незалежно, самостшно та р1вноправно.
Незалежнють влад не е повною хоч би тому, що влади не е самостшними у виршенш питания призначення сво!х посадових oci6. Парламента, як i глави держав, беруть участь у призначенш сво!х посадових oci6 виконавчо! влади i судд1в. Ця процедура е важливим елементом системи стримувань i противаг, що встановлюеться в держав! для забезпечення неможливосп концентраци влади якоюсь з трьох незалежних гшок [7, с. 118].
За принципом подшу влад будуеться шституцшно-функцюнальна оргашзащя здшснення влади i який означае, що парламент мае домшантне право на формування корпусу законодавчих правил, систему законодавства держави [6, с. 113].
Вщомий прихильник принципу подшу влади Ш.-Л. Монтеск'е у науковш пращ «Дух закошв» писав наступне: «У кожшй держав! е троякою роду влади: влада законодавча, виконавча, що вщае питаниями м1жнародного права, i влада виконавча, що вщае питаниями права громадян. У силу першо! влади государ або установа створюе закони, тимчасов! або постшш, та виправляе або скасовуе ¡сную1п закони. У силу друго! влади вш оголошуе вшну або укладае мир, направляе або приймае поошв, забезпечуе безпеку, запобшае навали. У силу третьо! влади в1н карае злочини i розв'язуе з1ткнення приватних oci6. Останню владу можна назвати судовою, а другу - просто виконавчою владою держави» [19, с. 290].
Принцип розподшу плок влади в сучасному розумшш означав, по-перше, розподш функцш м1ж державними органами вщповщно до вимог пращ; по-друге, закршлення певно! самостшносп кожного органу влади при здшсненш сво'!х повноважень; по-трете, надшення кожного органу можливютю протиставляти свою думку ршенню шшого органу, контролюючи цим повною м1рою його дй.
На думку О. I. Осауленка, принцип розподшу влади створюе мехашзми, яи м1шм1зують свавшля з боку владних оргашв 1 посадових оаб [20, с. 107].
Таким чином, принцип розподшу влад - це самостшний 1 единий мехашзм державно! влади, що об'еднуе ва гшки державно! влади, з визначеними Конститущею та законами Украши р1зними функщями ! повноваженнями, яю вони реал!зують на основ! взаемообумовленосп, взаемозалежносп, взаемоузгодженост! та взаемодй, спшьною метою яких е реал1защя едино! влади в держав!.
ЕЫм, виходячи з вищезгаданого, необхщно 1птко констатувати, що законодавча влада - це влада, яка представляв народ шляхом реал!зацй функщй та повноважень в межах ! споаб, визначений Конститущею та законами Украши. Цю тезу пщтверджуе певним чином ! Конституцшний Суд Украши, який в своему Ршенш вщ 05 жовтня 2010 року визначив, що положения Конституцй Украши щодо того, що ноаем суверештету ! единим джерелом влади в Укра'!ш е народ треба розумгги так, що в Укра'!ш вся влада належить народов!. Влада народу е первинною, единою ! невщчужуваною та здшснюеться народом шляхом вшьного волевиявлення через вибори, референдум, шип форми безпосередньо! демократ!'! у порядку, визначеному Конститущею та законами Украши, через органи державно! влади та органи мюцевого самоврядування, сформоваш вщповщно до Конституцй та закошв Украши [21].
Слщ зазначити, що не ва вчен1 роздшяють думку щодо прюритетно! та першорядно! рол1 законодавчо! влади в систем! влад. Наприклад, В. М. Шаповал, В. I. Борденюк та Г. С. Журавльова вважають, що суттевим питаниям щодо подшу влади в контекст! визначення статусу парламенту, е питания сшввщношення ! стввщнесеносп законодавчо!! виконавчо! влади.
У розвинутих кршнах питания сшввщнесеност! законодавчо!! виконавчо! влади з акцентом на домшування першо! вже давно не вважаеться актуальним на р1вш юридично! теорй. В крашах з парламентарними формами правл1ння розглядають не проблему фактичного домшування виконавчо! влади, а необхщшсть пщвищення рол1 парламенту в державному механ1зм! та у процеа владарювання, а також зростання його авторитету в суспшьств!. Приблизно в такому ж руст обговорюеться вщпов!дна проблема в кршнах ¿з зм1шаними республ1канськими формами правлшня, хоча в деяких з них звертають увагу на надм1рний обсяг! зм1ст компетенцй президента ! уряду.
У президентських республ1ках акцентують увагу на р1вно значущост! двох «полггичних» влад - законодавчо! ! виконавчо'!, а судову владу оцшюють як своер1дного арб1тра м1ж ними [22, с. 34].
Професор М. В. Цвш вважав, що як парламент, так ! президент обираються всенародним голосування ! в цьому розумшш р1вною м1рою е представниками народу, лише разом вони повною м1рою можуть виражати волю народу [23, с. 13].
Професор В. М. Шаповал також висловлюеться на користь згадано! вище тези ! не вважае Верховну Раду Украши единим органом представницько! влади, вважаючи, що сприйняття представництва у нерозривному зв'язку ¡з загальними виборами як способом формування вщповщних оргашв е, по суп, загальноприйнятним на р1вш полггично! ! правово! св!домост1. Тому не юнуе вагомих аргументе для заперечення тези, за якою обраний шляхом загальних вибор1в президент отримуе загальнонацюнальний мандат [24, с. 9].
3 данною точкою зору важко погодитись, оскшьки обрання Верховно! Ради
Украши 1 Президента Украши шляхом вибор1в е недостатшм аргументом для того, щоб ур1вняти 1х статус.
На думку професора В. Ф. Погоршка, кр1м обрання безпосередньо народом, винятково важливим вихщним фактором органу народного представництва е його сощальне призначення та функцй. 3 метою реал1зацп головно! функцй едино! державно! влади - законодавчого регулювання сусшльних вщносин народ обирае парламент. Його призначення - приймати закони, яю вщображали б волю народу, ! тим самим представляли штереси народу.
Сощальне призначення президента, його функщя якюно шша. Вш обираеться для реал1зацп закошв, що приймаються народом шляхом референдуму, або представницьким органом ! вщображають волю народу. Звщси - складова президентського статусу як представника держави [15, с. 45].
Самостшним фактором, який певною м1рою впливае на сшввщношення функщй Верховно! Ради Украши з функщями шших оргашв державно! влади е форма правлшня.
Форма правлшня чи споаб оргашзацп верховно! влади в держав!, сшввщношення вищих оргашв державно! влади м1ж собою, особливосп !х формування е провщним елементом форми держави [25].
Загалом, видшяють дв1 форми правлшня - монархш (абсолютну, дуалютичну, конституцшну) ! республшу (президентську, парламентську, зм1шану). Окрем1 кра!ни свггу носять ознаки як президентсько! так ! парламентсько! форми правл1ння. Таку форму державного правлшня прийнято називати змшаною. В кра!нах з\ зм1шаною формою правлшня право формування уряду належить глав! держави,але при цьому уряд мае обов'язково пройти швеституру (парламентське затвердження); парламент може ставити питания щодо вщповщальносп уряду(колепально! чи шдивщуально!).
Нараз1 юридична наука насичена р1зними науковими поглядами вщносно переваг та недолшв зм1шаних форм правл1ння в окремих крашах.
X. Лнц цшком в1рно зазначае, що президентсько-парламентська республша мае сво! певн1 недол1ки, як1 виявляються в тому, що президент ! асамблея знаходяться пом1ж собою в боротьб! за лептимн!сть, оскшьки ! президент, ! парламент обираються народним голосуванням, при цьому !х витоки ! подальше ¡снування незалежш один в1д одного [26, с. 18].
Президентсько-парламентська республша характеризуеться домшуючим положениям президента в систем! державно! влади ! безперечно мае сво! позитиви. Це, насамперед, стабшыпсть управлшня кра!ною та зм1цнення влади на м1сцях, без порушення принцишв мюцевого самоврядування. Вт1м, не позбавлена дана форма державного правлшня ! окремих недолшв. Найбшьш яскравим з яких е загроза авторитаризацй влади президентом та поява нових вщносин та непорозумшь м1ж органами державно! влади, яи як правило не властив1 для класичних форм державного правл1ння.
На користь парламентсько! форми державного правлшня вщносно Францй свого часу висловлювався вщомий вчений Л. Дюп, який писав, що найбшьш прийнятним для забезпечення принципу розподшу влад, а особливо законодавчо! ! виконавчо! влади в Францй м1г би стати парламентський режим. Даний режим мш би забезпечити р!вн1сть парламенту ! уряду та т1сне сшвробггництво в будь-яий державшй д!яльност1.
Основною вимогою усшшного функщонування парламентського режиму е р!вн1сть парламенту ! уряду. Якщо парламент стане залежним вщ глави держави, то р1вновагу буде порушено, ! на зм1ну парламентського режиму прийде диктатура глави держави [18, с. 569].
Л. Дюп вважав, що уряд i парламент однаково не можуть брати участь у реал1зацп функцш держави [18, с. 572].
3 шшого боку, так як функцп' держави р1зноманггш, так як способи ix виконання здшснюються в р1зноманггних умовах, то Mipa i ступшь втручання уряду i парламенту також р1зна. Вщповщно, Л. Дюп вважав, що мова йде не про розподш влад, а про розподш ix функщй, або про р1зноманггну участь у виконанш функщй держави.
Украша згщно до Конституцп' Украши 1996 року е республшою з мшаного типу, яка вже пройшла певний шлях - шлях реформ у 2004, а шзшше у 2010 рощ.
8 грудня 2004 року Верховна Рада Украши ухвалила Закон Украши Украши № 2222-IV «Про внесения змш до Конституцп' Украши», яким було передбачено перехщ вщ президентсько-парламентсько! до парламентсько-президентсько! форми правлшня, формування уряду коалщею депутатських фракщй, а вщповщно посилення його статусу, подовження термшу повноважень Верховно! Ради до 5 роив тощо [27].
Впм, 1 жовтня 2010 року Конституцшний Суд Украши визнав згаданий Закон «Про внесения змш до Конституцп Украши» вщ 8 грудня 2004 року № 2222-IV таким, що був прийнятий з порушенням процедури його розгляду та прийняття [28].
На пщстав1 ршення Конститущ иного Суду Укршни згаданий закон втратив чиннють, а, вщповщно поновив чиншсть Конституцп Украши 1996 року в редакци вщ 28 червня 1996 року. Результатом таких змш стало набуття Украшою статусу през идентсько -парл аментсько! р еспу б л1 ки.
Виходячи з цього, основним фактором, що впливае на специфжу сшввщношення функцш парламенту з шшими органами влади е форма державного правлшня, що переважно залежить вщ джерела верховно!' влади та порядку утворення оргашв державно! влади.
Таким чином, основними полггико-правовими факторами, що лежать в ochobI сшввщношення функщй Верховно! Ради Украши з функщями шших вищих оргашв державно'1' влади е, по-перше, Miene Верховно'1' Ради Укршни в систем! влади, що обумовлюеться i"i основним призначенням - бути виразником вол1 народу шляхом прийняття закошв; обранням парламенту всенародно та його роллю щодо формування шших оргашв влади тощо; наявшетю законодавчо'1' влади, що е частиною делегованого народом суверенитету; представницьким характером цього органу, адже парламент представляв штереси всього народу i здшенюе свою д1яльшсть вщ його ¿меш через законотворення та iHmi функцп.
По-друге, Конститущя Укршни, враховуючи евповий доевщ розвитку демократа, конституц1онал1зму та парламентаризму визначила основоположним принципом оргашзацп д1яльност1 державно! влади в УкраТш - принцип розподшу влади, що е самост1йним i единим мехашзмом державно! влади, що об'еднуе Bei гшки державно! влади, з визначеними Конститущею та законами Украши р1зними функщями i повноваженнями, яю вони реал1зують на основ! взаемообумовленост1, взаемозалежносп, взаемоузгодженосп та взаемоди, сп1льною метою яких е реал1защя едино! влади в держав!.
По-трете, основним фактором, що впливае на специфшу сшввщношення функщй парламенту з шшими органами влади е форма державного правлшня, що переважно залежить вщ джерела верховно! влади та порядку утворення оргашв державно! влади.
Список використано1 лггератури
1. Серьопна С. Г. Державне буд1вництво i мюцеве самоврядування в Укра'1'ш: п1друч. [Електронний ресурс] / С. Г. Серьопна. —X.: Право, 2005. - 256 с. - Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/bydivnusttvo/482-bydivnutstvo/8968-s-4.html
2. Конститущя Украши: чинне законодавство 3i змшами та доп. Станом на 18 серп. 2011р.: офщ. текст. - К.: A.B. ПАЛИВОДА, 2011.-56 с.
3. Кривенко Л. Т. Функцп Верховно! Ради Украши в контекст! конституцшно! реформи / Л. Т. Кривенко // Право Украши. - 2004. - №4 - С. 49-53.
4. Проблеми реал!заци Конституцп Украши: теор1я i практика моногр. /В. Ф. Погоршко, Л. Т. Кривенко, В.Б. Авер'янов та íh., за заг. ред. В. Ф. Погоршка. -К.:1н-т держави i права ím. В. М. Корецького HAH Украши: A.C.К., 2003. - 652 с.
5. Чиркин В. Е. Элементы сравнительного правоведения / В. Е. Чиркин. - М., 1994. -134с.
6. Журавський В. С. Становления i розвиток украшського парламентаризму (теоретичш та оргашзацшно-правов! проблеми) / В. С. Журавський. - К.: Парламентське вид-во, 2002. - 344 с.
7. Кислий П. Становления парламентаризму в Укра!ш: На tjií свггового досвщу / П. Кислий, В. Чарльз; за заг. ред. П.Кислого. - К.:Абрис, 2000. - 414 с.
8. Страшун Б. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть: учебн. / рук. авт. кол-ва и отв. ред. Б. А. Страшун. - 4-е изд., обновл. и дораб. -М.: Норма, 2005. - 896 с.
9. Георгща А. 3. Законодавча влада: поняття, правова природа, мюце i роль у систем! оргашв публ1чно! влади / А. 3. Георгща // Право Украши. - 2009. - №11. - С. 100-116.
10. Представительные органы власти социалистических государств: вопросы теории и практики / под. ред. проф. П. В. Атаманчука. - М., 1986. - 143 с.
11. Иванова В. И. Система государственных органов власти в социалистических странах / В. И. Иванова. - М., 1982. - 35 с.
12. Декларащя про державний суверенггет Украши [Електронний ресурс] // Офщшний веб-портал Верховно! Ради Украши - Режим доступу:
http ://zakon0 .rada, gov.ua/laws/show/5 5 -12/print 1366634079697240
13. Максакова Р. M. Конституцшно-npaBOBÍ проблеми оргашзацп та реал1зацп установчо! влади в Украшгмоногр. / Р. М. Максакова. - Запор1жжя: Класичний приватний ушверситет, 2012. - 436 с.
14. Ршення Конституцшного Суду у cnpaei за конституцшним зверненням Барабаша Олександра Леонщовича щодо офщшного тлумачення частини п'ято! статп 94 та статп 160 Конституцп Украши (справа про набуття чинносп Конститущею Украши) вщ 03.10.1997 р. № 4зп // Офщшний вюник Украши. - 1997. - № 42. - С. 59.
15. Органи державно! влади Украши:моногр. / В. Ф. Погоршко, В. Б. Авер'янов, О. В. Батанов та íh.; за заг ред. В.Ф. Погоршка. - К.: 1н-т держави i права ím. В.М.Корецького, 2002. - 592 с.
16. Эсмен А. Общие основания конституционного права / А. Эсмен; пер. с фр.под ред.Н О. Бер. - СПб: Изд-во О.Н Поповой, 1909. - 449с., XII,
17. Уэйд Е. Конституционное право / Е. Уэйд, Г. Филипс, под. ред. С.Б. Крылова. - М.: Изд. иностранной литературы, 1950. - 553 с.
18. Дюги Л. Конституционное право: общая теория государства / Л. Дюги. - Репр. изд. 1908 г. - Одесса: Юридична лггература, 2005. - 957 с
19. Монтескье Ш. Избранные произведения. В 2-х т. / Ш. Монтескье, под общ. ред. М.П. Баскина. - М.:Госполитиздат, 1955. - 799 с.
20. Осауленко O.I. Загальна теор!я держави i права: навч. noci6. / O.I. Осауленко. - К.: 1стина, 2007. - 336 с.
21. Рипення Конституцшного Суду Украши вщ 05.10.2005 р. N 6-рп/2005 (справа щодо здшснення влади народом) [Електронний ресурс] // Офщшний веб-портал Верховно! Ради Украши. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-05
22. Шаповал В. М. Парламентаризм i законодавчий процес в Украшг навч. noci6 / В. М. Шаповал, В. I. Борденюк, Г. С. Журавльова; за заг.ред. В. М. Шаповала. - К.: Вид-
воУАДУ, 2000. -216 с.
23. Цвш М. В. Взаемод1я закоиодавчоТ, викоиавчоТ гшок влади та референдуму / М. В. Цвк // Вюник Академй правових наук Украши. - 1995. - № 3. - С. 13-16.
24. Шаповал В. М. Парламент як орган народного представництва / В. М. Шаповал //Bine. - 1999. - №5. - С. 9-14.
25. Петришин О. Змшана республшанська форма державного правлшня: питания теорй та практики [Електронний ресурс] / О. Петришин, С. Серьопна. - Режим доступу: http:// info-pressa.com/article-467.html
26. Shugart М. Presidents and Assemblies: Constitutional Design and Electoral Dynamics ch.2. [Electronic Resource] / M. Shugart, J. Carey. - New York: Cambridge University Press, 1992. - Mode of access:
http://books.google.ch/books?id=ZMuFhQ75b64C&printsec=frontcover&hl=de&source=gbs _ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false
27. Про внесения змш до Конституцп Украши: Закон Украши вщ 8 грудня 2004 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http: // http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/2222-15
28. Ршення Конституцшного Суду Украши у cnpaei за конституцшним поданням 252 народних депутат! в Украши щодо вщповщносп Конституцп Украши (конституцшносп) Закону Украши «Про внесения змш до Конституцп' Украши» вщ 8 грудня 2004 року N 2222-IV // Вюник Конституцшного суду Украши. - 2010. - № 5. -С. 36.
Стаття надшшла до редакцп 12.11.2013 р. Z. М. Pustovit
POLITICAL AND LEGAL FACTORS THAT INFLUENCE THE RATIO OF FUNCTIONS OF THE VERKHOVNA RADA OF UKRAINE WITH THE FUNCTIONS OF OTHER SUPREME AUTHORITIES
This article analyzes the political and legal factors that influence the the ratio of functions of the Verkhovna Rada of Ukraine with the functions of other supreme authorities.
It is proved that the basic political and legal factors underlying the the ratio offunctions of the Verkhovna Rada of Ukraine with functions of the supreme bodies of public authorities firstly, is the Verkhovna Rada of Ukraine place in the system of government, which is determined that the main purpose - to be the expression of the will of the people by passing laws; popularly elected parliament and its role for the formation of other authorities, etc.; availability the legislature, which is part of sovereignty delegated by the people, representative nature of this body and so on.
Secondly, the Constitution of Ukraine taking into account international experience of democracy, constitutionalism and parliamentarism has identified a fundamental principle of the organization of state power in Ukraine - principle of separation of powers which is independent and the only mechanism of state power which unites all branches of government, defined by the Constitution and laws of Ukraine various functions and powers they realize on the basis of mutual dependence, interdependence and interactions whose common goal is the realization of a single authority in the state.
Thirdly, the main factor that affects the specific the ratio offunctions ofparliament from other public authorities is a form of state governance which mainly depends on the source of supreme power and order formation of the government.
Keywords: political and legal factors, the Supreme Council of Ukraine, the Verkhovna Rada of Ukraine functions, the principle of separation ofpowers, the form of government.