CC BY
19
14. Положення про Всеукрашську мiжвiдомчу координацшно-методичну раду з право-boï освiти населения [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/mainxgi?nreg=366-95-%EF.
ОСНОВЫ ОРГАНИЗАЦИИ И УПРАВЛЕНИЯ ПРАВОВЫМ ВОСПИТАНИЕМ
Данильян О. Г.
Рассмотрены особенности организации и управления правовым воспитанием в демократическом обществе. Выделены субъекты, основные этапы и направления организации правового воспитания. Сделан вывод о том, что для организации эффективного правового воспитания в современном обществе все осуществляемые правовоспитательные мероприятия должны быть объединены в определенную систему взаимосвязанных и последовательных действий различных субъектов общества, объединенных общим замыслом и действующих по единой программе.
Ключевые слова: организация правового воспитания, управление правовым воспитанием, этапы организации правового воспитания, эффективность правового воспитания, социальный контроль, правосознание.
BASES OF ORGANIZATION AND MANAGEMENT BY LEGAL EDUCATION
Daniljan O. G.
The features of organization and management by legal education in a democratic society are examined in the article. Subjects, basic stages and directions of organization of legal education are selected. It is drawn to the conclusion, that for organization of effective legal education in a modern society all measures of legal education must be incorporated in the certain system of interconnected and consecutive actions of different subjects of a society incorporated by a general project and working under a single program.
Key words: organization of legal education, management by legal education, stages of organization of legal education, efficiency of legal education, social control, sense ofjustice.
УДК 1:316. 4
О. П. Дзьобань, доктор фшософських наук, професор; С. О. Руденко, кандидат фшософських наук
ПОЛ1ТИКА I МОРАЛЬ: 1СТОРИКО-Ф1ЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ РОЗУМ1ННЯ ВЗАСМОДП
Здтснено iсторико-фiлософський аналiз розумiння спiввiдношення полтики i моралi, починаючи з Античних чаЫв i до сьогодення. Простежено розвиток розу© Дзьобань О. П., Руденко С. О., 2010 13
мтня взаемоди полтики i моралi вiд античноI парадигми «прекрасноI моральностi», через середньовiчну теологiчну парадигму, теорю «ефективностi полтики» Н. Ма-кiавеллi та «полтичного режиму» мислителiв Нового часу, моральну теорiю I. Канта до теорт М. Вебера i П. Бурдье.
Ключовi слова: полтика, мораль, держава, суспыьство, влада.
Актуальтсть проблеми. Сучасш вичизняш соцюкультурш реалл над-звичайно гостро актуалiзують проблему моральност полпики i полиишв. Новине содюгумаштарне знання з необхвднютю вимагае звернутися до вдейно-теоретичних джерел класично! фшософсько! та политично! думки. Одне з про-ввдних мiсць у цьому контекстi посвдае полiтична думка минулого, яка представила орипнальш вде! стосовно теми спiввiдношення политики i моралi.
Аналгз останнгх джерел / публгкацш сввдчить про те, що, незважаючи на дослвдницьку базу класично! спадщини, все ще залишаеться неоднозначним розумiння окремих аспектiв морально-политично! проблематики. Тому метою статтi е здшснення iсторико-фiлософського аналiзу рефлексi! сшввщношення полiтики i моралi1.
Спiввiдношення полиики i моралi — це проблема, що викликала i ви-кликае численнi дискусi! в лiтературi. Обговорення цiе! теми мае достатньо солвдну традицш; у рiзнi iсторичнi епохи з тим чи iншим ступенем актуаль зацi! i проблематизацi! п чи iншi ракурси дано! проблеми певним чином ви-свiтлено та розроблено.
Можна стверджувати, що вже в рамках антично! фшософсько! i полiтично! думки позначилися деяк1 грант, деяю аспекти обговорення означеного питання. Античнi мислителi придiляли велику увагу проблемам найкращо! держави, вiддаючи перевагу тим формам политичного устрою, яш, на !хню думку, най-бшьшою мiрою ввдповвдали iнтересам досягнення щастя шдивщв, тобто уяв-лення про досконалий полiтичний устрiй були споконв!чно етизованими.
Розвиваючи теоретичну сюжетну тнгю категорiй осiб, допущених до учасп у полiтичнiй дiяльностi, Сократ, Платон i Арiстотель порушували питання про моральш чесноти iндивiдiв, надшених владними повноваженнями. Визначення i класифжащя форм держави, розгляд механiзмiв переходу ввд однiе! форми правлiння до шшо!, мiркування про основнi принципи полiсно! органiзацi! мiстили в собi значний моральний пiдтекст. У цшому в рамках антично! класики дослщжувана проблема розв'язувалася у руслi парадигми «прекрасно! моральности), тобто передбачалося, що полиичне i моральне перебувають у сташ гармонiйно! рiвноваги, оск1льки держава е не що шше, як втшення загального добра. «Ул спшкування прагнуть до того чи шшого
1 Тема ще! статп безпосередньо пов'язана з соцiально-фiлософськими дослщженнями у межах комплексно! цшьово! програми НДР «Фшософсью та культуролопчш проблеми духовного життя суспiльства та розвитку особистосп», яку розроблюе кафедра фшосо-фц Национально! юридично! академл Укра!ни iмеm Ярослава Мудрого.
блага, — писав Арютотель, — причому бшьше за iнших i до вищого з усiх благ прагне те спiлкування, що е найважливiшим iз усiх i обшмае собою всi iншi спiлкування. Це стлкування й називаеться державою, або стлкуванням полггачним» [1, с. 326].
В епоху Середньовiччя суспiльно-полiтична та фшософська думка звер-нулася до вде! iснування Бога. Утiм розгорнута в цей час система рацюнальних суджень i доказiв «школи не могла бути повною, оскшьки в них йшлося про явище, що заздалепдь оголошувалося незбагненним» [2]. У полггачнш дум-цi Середньовiччя вже позначилися деяк елементи суперечливостi в тлума-ченнi спiввiдношення полiтичного i морального. З одного боку, концепщя, яка обгрунтовуеться в цей час, вщстоювала вде! сильно! монармчно! держави, що ввдповщае бiблiйнiй настановi: «один Бог на небi i один цар на ЗемлЬ» У такого государя були розв'язаш руки в тоталггаристському руслi: вiн м^ здш-снювати полiтику, засновану на аморальних принципах. З другого боку, по-лiтична концепцiя епохи Середньовiччя мiстила в собi деякi перспективш демократичнi ще! про необхiднiсть поступального руху вiд недосконалого i аморального «Граду Земного» до досконалого i високоморального «Граду Небесного» [10].
Полггачний мислитель епохи тзнього Вiдродження Шкколо Макiавеллi чiтко i гостро позначив надзвичайно складний i неоднозначний характер сшвввдношення означених сфер суспiльного життя. Вiн пiддав скрупульоз-ному аналiзу поди сучасно! йому дiйсностi, полггачш платформи рiзних ак-торiв полиичного процесу та !хш полiтичнi прагнення, шдкоривши цей аналiз iнтересам досягнення благополуччя батьк1вщини [4]. За словами Ф. Де Санкпса, «вiдкинувши все надлюдське, все надприродне, Макiавеллi закладае в основу життя батькiвщину. Призначення людини на землi, И найперший обов'язок — це патрiотизм, турбота про славу, велич, волю батьшвщини. Ви-хваляючи великодушнiсть, милосердя, набожшсть, щирiсть та iншi чесноти, Макiавеллi визнае 1х лише тiею мiрою, наск1льки вони можуть служити змщ-ненню батьк1вщини, Г! слави та могутносп» [3, с. 212]. Н. Макiавеллi вважав, що для досягнення високо! полiтичног мети — подолання роздробленосп Iталii, здiйснення гiдноi вiдсiчi iноземним вiйськам, подолання тиранiг — уа засоби е прийнятними. Вш писав: «Жорсток1сть буде застосована добре, коли и виявляють вiдразу i з мiркувань безпеки, не виявляють наполегливiсть у нiй i по можливосп повертають на благо тдданих» [5, с. 372]. Iталiйський мислитель вившьнив дослiдження вiд релшйного i морального контролю, поставивши в центр полиичного аналiзу проблему ефективносп полiтики, способiв i засобiв досягнення цiлей.
У Новий час у цент^ уваги полiтичноl думки стояла проблема не стшьки форм правлшня, ск1льки полiтичного режиму. Держава виступала у теорети-кiв буржуазп у виглядi органiзацil влади, покликано! гарантувати власнiсть
i права 1вдивщв, а також розв'язувати в законному порядку кол1зп, що ви-никають мгж iндивiдами i державою, iнститутами i державою. «Держава ви-являеться тим самим засобом утвердження (i одночасно станом) правопорядку як рiвноваги мгж окремою волею i загальним добром» [2]. 1ншою найваж-лившою парадигмальною настановою полiтико-фiлософських поглядiв цього часу був погляд на людину з !! потребами i сощальними якостями як на вихвдний пункт учень про право i державу. Це зумовило яскраво виражений морально-аксюлопчний аспект доктрин природного права. Здатшсть людини «давати собi закон» i без усякого зовнiшнього примусу боротися за його здшснення була в I. Канта m чим шшим, як виявом «морально! автономп» iнди-вiда. Остання як морально-конституйована свобода волi вимагае для себе простору у виглядi «зовнiшнiх», громадянських свобод. Пол1тичний порядок е не що шше, як полiтичний проспр людсько! моральностi, i тiльки там, де вш приймаеться в цьому значеннi, боротьба за нього i безумовна повага до нього перестають залежати ввд ситуацiйно мiнливих уявлень про умови до-сягнення щастя, благополуччя та успiху [6]. Тенденщя кантiвського морального обгрунтування политики i права полягала в тому, що в политичному порядку i правовiй законностi вiн вбачав гарантию невтручання держави у про-цес iндивiдуального самовиховання. Так обгрунтовуються спочатку розбiж-ностi, а попм i взаемодiя полiтичних i моральних норм.
На початку ХХ ст. у розвитку полiтично!' i правово! думки з'явилися новi тенденцi!, що давали тдстави для обговорення теоретично! сюжетно! лiнi! законностi, гарантiй рiвностi перед законом, свободи i прав особистосп. Ця обставина у всш гостротi позначае актуальнiсть обговорення теми сшвввдно-шення полiтики i моралi крiзь призму едностi i взаемозв'язку особистiсного, процесуального та iнституцiйного пiдходiв.
Найважливiшою ланкою обговорення проблеми сшвввдношення полiтики i моралi в цей час е досить традицшний для политично! думки варiант ви-вчення теми в iнституцiйному контекстi. Блискучий аналiз спiввiдношення полiтичного i морального подав у цьому аспекп видатний нiмецький соцiолог i полiтолог Макс Вебер. Вебер, який тяж1в до понятшно! визначеностi, дiйшов до виявлення рiзних аспектiв проблеми, що щкавить нас, через когнiтивну данiсть. Його мiркування про спiввiдношення полiтики i моралi внаслiдок зазначено! обставини набули систематизованого, концептуально оформлено-го вигляду. Мислитель вважав, що спiввiдношення названих субстанцш не може не мати драматичного характеру, оскшьки полiтика i мораль становлять явища з рiзною природою, через що вони тдкоряються у своему руа рiзним законам функцюнування i розвитку. Мораль являе собою шстанцш, сутнiстю яко! е узгодження рiзноманiтних форм життедiяльностi, кореляцiя рiзних, а часом i альтернативних цшепокладань. Виступаючи як «неписаний закон», мораль зближуе iндивiдiв, пропонуючи !м деяш правила спiльного життя,
котрих вони повинш неухильно додержуватися. На думку М. Вебера, мораль — це щось непорушне, це не <^акр, який можна зупинити в будь-який момент, аби входити i виходити на свш розсуд» [7, с. 632].
Що ж стосуеться полiтики, то вона е споконвiчно конфронтацiйною, оск1льки одним iз застосовуваних у нiй засобiв е застосування насильства, що за сво!ми субстанцiональними подставами суперечить нормам моральность Вiдповiдно до тверджень М. Вебера, «держава е пею людською спiльнотою, яка усерединi певно! сфери .. .претендуе на монополiю легiтимного фiзично-го насильства» [7, с. 645]. Через розбгжносп i навiть протилежшсть iнтересiв полiтика може роз'еднувати людей i у ведомому сенсi роз'еднувати, дезште-грувати суспiльне життя.
Отже, полiтика i мораль суть рiзнi начала сусшльного життя. Але М. Вебер не довiв розрiзнення позначених шститупв до абсолютних форм, до проти-ставлення компетенцiй. Вiн спробував виявити зони зiткнення, перетинання !х через установления едностi iнституцiйного i процесуального критерив аналiзу суспiльних явищ. «Етика вiдповiдальностi» i «етика переконань» е, на його думку, тими самими принципами, як1 «ввдповщають» за вторгнення моральнос-тi в политику. «Етика переконання» розрахована на дш таких мотивiв людсько! поведiнки, як сила духу та щейна переконанють; вона означае неухильне до-держання моральних принципiв. «Етика вщповвдальносп» припускае прийнят-тя вiдповiдальних, зрiлих ршень, що випливають iз передбачення насладив политично! ди на основi врахування конкретно! обстановки, готовности полгти-ка ввдповвдати за тi результати сво!х дiй, як1 можна було б прогнозувати. «Етика ввдповвдальноси» припускае можливють певних моральних витрат у поль тицi за умови, що це може запобпти бiльшому злу. М. Вебер позначив поворот вщ процесуального до особистiсного аналiзу проблеми спiввiдношення поль тики та моралi i тим самим замкнув означену проблему сюжетною лiнiею, що надае обговоренню концепту певно! закiнченостi. Можливють обрання лiнi! поведiнки, засновано! на тш чи iншiй максимi, в результат! визначаеться самою особиспстю. Мислитель сформулював проблему морального змiсту полтичних ввдпосин крiзь призму впливу на них особистосп, яка володiе особливими характеристиками, що в1дпов1дають високим моральним критер1ям. «Порушивши питання про те, — писав М. Вебер, — яш якосп дають йому (полiтику) над1ю впоратися iз владою, ми вступаемо у сферу етичних питань: тому що саме до них належить питання, якою треба бути людиш, щоб !й дозволено було по-класти руку на спищ колеса iсторi!» [7, с. 162]. Особливо актуалiзуеться автором проблема виршальних якостей полiтика: чесностi, ввдповвдальносп, готовнос-тi безкорисно служити справь
У сучаснш науковiй лiтературi штерпретащя спiввiдношення полiтики i моралi не тшьки продовжуе вихiднi традицiйнi принципи дослiдження, а й позначае деяш новi дослiдницькi лiнii. Один з оригшальних i, безумовно,
таких, що заслуговують на увагу, теоретичних сюжепв, представляе ввдомий французький соцюлог П'ер Бурдье. Опозицюнуючи попереднiм теоретичним конструкщям, вш намагаеться додати сво!м побудовам глибоко критичного i рефлексивного характеру. За слушним зауваженням М. Шматка, «його д!а-лектичне i часом парадоксальне мислення спрямоване на критику не тшьки соцiально! або политично! реальностi пережитого перюду, а й на саму соцю-логш як iнструмент тзнання соцiального свиу» [8, с. 47]. Теоретичш новацп в буквальному значенш слова пронизують соцюлопчну систему П. Бурдье. До них ми ввдносимо й досягнення когнитивного характеру. Насамперед мис-литель уводить поняття «агента» — суб'екта д!яльносл, у тому числ! поль тично!, як щдивда, що переборюе деяш заданоси дщсносп («структури»). Дал! це поняття «габиусу» як системи диспозицш, що дозволяють агентов! спонтанно ор!ентуватися в сощальному та политичному простор! ! реагувати бшьш-менш адекватно на и чи шш! под!!. I, нареши, це поняття «поля» як «вторично сформованого щодо автономного простору гри з! сво!ми шститу-щями ! лопкою функцюнування» [2].
Означен! тдходи в тлумаченш сшввщношення политики ! моральност виявляються у такому. «Агент», «габиус» ! «поле» перетинаються в опрацю-ванш стратег!! як ор!ентовано! практики, що виявляеться об'ективно «пщ-гнаною» до ситуацп. Такий перетин виявляеться в тому, що з огляду на при-вабливють моральних принцитв агенти «прагнуть зробити видимють в!дпо-ввдносп (у д!ях чи нашрах) ушверсальному правилу, навиь якщо !хня практика суперечить правилу або не мае у сво!й основ! шдпорядкування [9, с. 323]. П. Бурдье щдкреслюе, що лопка функцюнування «политичного поля» диктуе ввдповщну лшш поведшки «агента», а саме безперервне «перемщення себе в рамки правил» з метою постшного ввдтворення видимо! вщповвдносл за-значеному сшвввднесенню.
Як бачимо, анал!з П. Бурдье спрямовано на дослвдження не партш чи по-лиичних рух!в, а внутршшх пружин, що визначають розвиток полпики. Застосовуючи загальш принципи концепцп добудови ! функцюнування «со-щального поля» до «политичного поля», вона намагаеться визначити принципи розпод!лу в «пол! полпики» дом!нуючих або пвдпорядкованих позицш, влади, легитимного насильства ! у бшьш широкому контекст! розпод!лу политичного простору. Ц мехашзми, що визначають неминучють тдпорядку-вання «агента» непорушним правилам, як! визначають функцюнування «политичного поля», е такими. По-перше, особливютю «политичного поля» е його публ!чшсть, у ведомому сенс! «прозорють», «ввдкрилсть для уваги громад-ськосп». Агенти змушеш, принаймш, привселюдно демонструвати прихиль-шсть вщомим моральним правилам ! нормам. «Санкци политичного скандалу, — розм!рковуе П. Бурдье, — неминуче наздоганяють офщшного виразни-ка, який видае, що вш у дшсноси не робить груш того, що йому принесло
визнання групи» [9, с. 324]. По-друге, зовнiшня, часом формальна прихиль-нiсть вiдомим моральним настановам визначаеться мiркуваннями вигоди, престижу тощо. Групи всебiчно винагороджують поведiнку, яку вони вважа-ють унiверсальною, тобто такою, що ввдповщае чеснотам. Чеснотою в цьому разi е «показна повага ввдносно iдеалу безкорисливостi», «пiдпорядкування «Я» «нам», «жертвування приватного iнтересу на користь спшьного». Потрете, унiверсалiзацiя е не що iнше, як вияв «стратегii лептимацп». В умовах твердо! конкурентно! боротьби декларування прихильносл моральним правилам е способом «залучення групи на свою сторону». «У протиставленш з форменим твердженням свавiлля (тому, що я хочу цього; тому, що так меш приемно), — шдкреслюе П. Бурдье, — сшввщнесення з унiверсальнiстю правил являе собою шднесення до символiчноi могутностi, пов'язане iз при-йняттям унiверсальноi форми, офiцiйноi формули, загального правила» [9, с. 326]. По-четверте, «iснування iнтересу до чесноти» визначаеться самою лопкою полiтично! боротьби. Апелящя до «чесноти в усiх !! формах» додае «бонусiв» тiй полгтичнш групi, що ввдверто прагне «монополи легiтимного символiчного насильства, за право диктувати право, iстину, благо».
П. Бурдье пропонуе розглядати «поле политики» не в ключi чогось даного, статичного та незмiнного, а в динамiчному ракурсi, що розвиваеться. Для нього «поле политики» е i умовою, що постiйно виробляеться, i результатом полiтично! практики. Формальна, а не реальна ввдповщшсть стратегiям уш-версалiзацii не веде неминуче до моралiзму благих намiрiв. От чому П. Бурдье говорить про умови, «яких слад додержуватися для того, щоб полгтична практика тддавалася постiйно тесту на унiверсалiзабельнiсть, щоб саме функцю-нування полiтичного поля пропонувало агентам, як1 в ньому задiянi, повний робочий день, так1 обмеження i контроль, що вони були б примушеш до ре-альних стратегiй унiверсалiзацii» [9, с. 328]. Отже, П. Бурдье порушуе питан-ня про «обмеження» i «контроль» у полiтичнiй сферi на предмет !х вщповвд-ностi стратепям унiверсалiзацii. Вiн доходить висновку про те, що порушу -вати питання про «мораль у полiтицi» можна лише тодi, коли будуть створе-нi вiдповiднi iнституцiйнi засоби для полгтики моралi.
Висновки. Полiтична думка минулого i сьогодення представила орип-нальнi iдеi за темою сшввщношення полiтики i моралi. Обговорення про-блеми в iсторико-теоретичному ракурсi виявляеться досить перспективним, що, безсумшвно, сприяе самовизначенню сучасно! соцiально-фiлософськоi i полгтично! науки, посиленню !! рефлексивного начала, збагаченню !! змю-товного i термiнологiчного пiдгрунтя. Значним творчим потенщалом у да-ному контекстi володшть, зокрема, висунутi мислителями минулого i су-часностi. У рамках антично! класики було сформульовано найважливiшу щею про те, що полiтичне життя мае служити iнтересам досягнення загаль-
ного блага, реалiзацiï загального штересу на piBHi держави i сусшльства. Полггачна думка Середньовiччя проголосила необхщшсть установлення загального полiтичного порядку на високих моральних принципах, необхщ-шсть подолання «розiрваностi» iдеального i реального. Н. Макiавеллi «роз-BiB» полижчне та моральне i тим самим у всш гостротi позначив теоретич-ну лiнiю вивчення складноï взаемодп цiлей i засобiв у поттищ. Новий час актуалiзував проблему точно правового iмперативу, що полягае в нормуван-нi зовнiшньоï примусовоï сили моральною автономiею i незалежнiстю осо-бистостi. Творчiсть М. Вебера знаменувала якiсно новий поворот в обгрун-туваннi теми, бо фiксувала едшсть особистiсного, iнституцiйного та про-цесуального пiдходiв як передумови адекватного обгрунтування проблеми. Також нiмецький мислитель у всш гостроп позначив питання про моральш якосп полiтичного дiяча. I, нарешп, у творчостi П. Бурдье ми простежуемо позначення необхiдностi додержання не формальних, а реальних стратегш унiверсалiзацiï, а також вимогу шститущонування моральних вимог як передумови лептимносп полiтичного порядку, пiдтримання стабiльностi i злагоди в суспшьствь
Л1ТЕРАТУРА
1. Аристотель. Политика / Аристотель ; пер. с древнегреч. С. А. Жебелева, М. Л. Гаспарова. — М. : Хранитель, 2006. — 393 с.
2. Семенова Р. У. Соотношение политики и морали: историко-теоретический аспект концепта и его актуальность для современного политического знания [Электронный ресурс] / Р. У Семенова. — Режим доступа : http://www. tisbi. ru/.
3. Де Санктис Ф. Макиавелли / Де Санктис Ф. — М. : ЗАО «Изд-во ЭКСМО-Пресс»; Х. : Фолио, 2001. — 342 с.
4. Дзьобань О. П. Фiлософсько-правовi аспекти творчосп Нжколо Макiавеллi / Дзьо-бань О. П., Гайдашук К. В. // Право i безпека. — 2006. — Т. 5. — № 4. — С. 15-19.
5. Макиавелли Н. Государь / Макиавелли Н. — М. : Мысль, 1990. — 769 с.
6. Дзьобань О. П. Проблема гндив^ально1 та колективно1 безпеки у творчосп Томаса Гоббса та Ымануша Канта (фшософсько-правовий аспект) / О. П. Дзьобань, Ю. С. Разметаева // Проблеми фшософи права. — Т. III. — № 1-2. — Кшв-Чернгвщ : Рута, 2005. — С. 368-373.
7. Вебер М. Политика как призвание и профессия / М. Вебер. — М. : Прогресс, 1990. — 742 с.
8. Шматко Н. А. Введение в социоанализ Пьера Бурдье / Н. А. Шматко // Социология политики. — М. : Socio-Logos, 1993. — 356 с.
9. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / П. Бурдье ; пер. с франц. Н. А. Шматко. — М. : Ин-т экспер. социологии, 2005. — 576 с.
10. Дзьобань О. П. !дея теократичного панування у вченш Августина Блаженного та ïï практичне втшення у середт вжи / О. П. Дзьобань, С. Б. Жданенко // Наук. зап. Харк. ун-ту Повпр. Сил. Сощальна фшософш, психологш. — Х. : ХУПС, 2007. — Вип. 3 (29). — С. 30-38.
ПОЛИТИКА И МОРАЛЬ: ИСТОРИКО-ФИЛОСОФСКИЙ АСПЕКТ ПОНИМАНИЯ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ
Дзёбань А. П., Руденко С. А.
Осуществлен историко-философский анализ понимания соотношения политики и морали, начиная с Античных времен и заканчивая современностью. Отслежено развитие понимания взаимодействия политики и морали от античной парадигмы «прекрасной нравственности» через средневековую теологическую парадигму, теорию «эффективности политики» Н. Макиавелли и «политическогорежима» мыслителей Нового времени, моральную теорию И. Канта к теориям М. Вебера и П. Бурдье.
Ключевые слова: политика, мораль, государство, общество, власть.
POLICY AND MORAL: HISTORICAL AND PHILOSOPHICAL ASPECT OF UNDERSTANDING OF COOPERATION
Dzeban A. P., Rudenko S. A.
The historical and philosophical analysis of understanding of correlation ofpolicy and moral is carried out since ancient times and concluding by nowadays. Development of understanding of cooperation ofpolicy and moral is watched from the ancient paradigm of «wonderful morality», through a medieval theology paradigm, theories of «efficiency of policy» of N. Makiavelli and «political mode» of thinkers of New time, moral theory of I. Kant, to the theories of M. Webber and P. Burdier.
Key words: policy, moral, state, society, power.
УДК 130.2
О. Ю. Панф1лов, доктор фшософських наук, доцент;
О. О. Савченко, кандидат фшософських наук
1ННОВАЦШН1 ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОСВ1ТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ В КОНТЕКСТ НОВО1 ОСВ1ТНЬО1 ПАРАДИГМИ
Проаналiзовано деяш принципи i шляхи побудови тновацтного освтнього сере-довища, без чого сьогодт в межах вищого навчального закладу неможливо тдготувати високопрофестного фахiвця та сформувати гармонтно розвинену особистiсть.
Ключовi слова: тноващйна освта, базовi компетенци, освтне середовище, прогресивно-гуматстична парадигма освти.
Актуальтсть проблеми пов'язана з тим, що у зв'язку з процесами гло-балiзацi! та штеграци Укра!ни в свгговий прослр, економiчними реформами,
© Панфшов О. Ю., Савченко О. О., 2010 21
