CC BY
115
OcBiTa мае перетворитися на ефективний важшь економши знань, на iнновацiйне середовище i стати реальною гаранпею забезпечення високих соцiальних стандартiв.
Отже, поряд з ефективним управлшням системою освiти, створення нових педагогiчних технологiй, впровадження штерактивних методiв навчання, реалiзацiя компетентнiсного тдходу до пiдготовки молодих спецiалiстiв е найактуальшшими завданнями педагопчно! спiльноти сьогодення.
ВИКОРИСТАНА Л1ТЕРАТУРА
1. Концепцiя розвитку осв^и Украши на перiод 2015-2025 роюв / Проект / http://www.mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc
2. Складановська М. Г. 1нновацшне навчання: активiзацiя пiзнавальноi дiяльностi студенев. : навч. посiб. Вид. 2-ге, доп. - Д. : ПДАБА, 2012 - 108 с.
SUMMARY
Recently it was published a project of Concept of Education of Ukraine for the period 2015-2025 years to discuss the educational community and the public. As defined in the project throughout the period of independent Ukraine in the education sector of the country accumulated numerous problems systemic. To ensure education as a foundation for sustainable development requires systemic education reform, which should be the subject of public consensus.
Top priority in the reform of higher education acquire new pedagogical models and technologies, methods and teaching aids that have a shape future professional competence as subject of the concept of sustainable development. The most important are the ability and the need to acquire new knowledge, independent learning activity, the ability to analyze unusual situations and based on this analysis, the acquired knowledge by working in a team of professionals make informed decisions and take responsibility for their consequences. The value of the individual, his interests - a dominant priorities of modern education, organization, content and innovative research. So, along with the effective management of the system of education, new educational technologies, the introduction of interactive teaching methods, implementation of competence approach to training young professionals is the most urgent task of the academic community today.
REFERENCES
1. Kontseptsiya rozvytku osvity Ukrayiny na period 2015-2025 rokiv / Proekt / http://www.mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc
2. Skladanovska M. G. Innovatsiyne navchannya: aktyvizatsiya piznavalnoyi diylnosti studentiv.: navch. posib. Vyd. 2-he, dop/ - D. : PDABA, 2012 - 108 s.
УДК 261.5
ПЕТРО МОГИЛА ТА «МОГИЛЯНСЬКА ДОБА»: 1СТОР1Я ТА СУЧАСН1СТЬ
В. Сгорова, методист
Ключовi слова: Петро Могила, митрополит, духовенство, православ'я, просв1тництво, осв1та, Киево-Могилянська академ1я.
Постановка проблеми. Петро Могила - один iз найвщомших церковних, культурних i громадських дiячiв Украши, велич якого справедливо позначена в ютори термшом «могилянська доба». Вш — видатний богослов, просв^ник, гуманют, реформатор, фундатор нащонально-культурного вщродження Украши. Життя кшвського митрополита Петра Могили для багатьох людей ще й сьогодш е неабиякою загадкою. Складною i суперечливою була доля цього визначного церковного та культурного дiяча, що полишив неабиякий слщ в ютори та культурi Украши. Про Могилу написано багато праць i в Укра!ш, i за кордоном. Його, як правило, аналiзують як громадсько-пол^ичного, культурного та релтйного дiяча.
З iменем Петра Могили пов'язане розгортання системи вищо! i середньо! освiти в Укра!ш та Роси, яка не просто котювала захiдноeвропейськi школи, а й могла конкурувати з ними. Вш був фундатором i творцем першого в усш Схiднiй Gвропi вищого навчального закладу - Киево-Могилянсько! колеги, що стала попередницею Укра1нсько1 академи та Ки!вського унiверситету.
Меценат укра!нського мистецтва, письменник i публiцист, вш залишив близько 20 творiв церковно-теолопчного, полемiчного, просвiтницького, фiлософського та моралiзаторського характеру. Зокрема, йому належить розробка й обгрунтування обрядiв, характерних для життя укра!нського суспiльства того часу, наприклад, ритуалу вiнчання.
Аналiз публжацш. Петро Могила — постать незвичайна в ютори та культурi Укра!ни, тому вивченню рiзних аспектiв його життя та дiяльностi завжди придшялося багато уваги дослiдникiв. Зокрема, М. Грушевський у сво!й працi «Iсторiя укра1нсько1 лтератури» [4] та М. Костомаров у дослщженш «Ки!вський митрополит Петро Могила» [6] докладно вивчали наукову, релiгiйну та суспiльно-полiтичну дiяльнiсть Петра Могили. Серед iнших вщомих дослiдникiв життя та дiяльностi Могили можна видшити таких: А. П. Жуковський [5], О. Бшодщ [1], С. I. Головащенко [3], В. М. №чик [8], В. В. Панасюк [10], Д. Садовяк [11], С. Семчинський [12], П. Толочко [13], З. I. Хижняк [14].
В юторюграфи на сьогодш юнуе кiлька поглядiв на Могилу, жоден з яких не можна визнати ш повним, нi об'ективним - надто очевидна !х полiтична чи вузька конфесшна приналежнiсть i тенденцшнють.
Мета статтi полягае у щлюному вивченнi життя та дiяльностi Петра Могили, встановленш мiсця та ролi владики у суспiльно-полiтичному та культурно-релтйному життi Укра!ни, розкриттi значення Петра Могили у популяризаци освiти серед украшського населення, з'ясуванш особливостей нагородження освггян нагрудним знаком «Петро Могила», зокрема викладачiв Придшпровсько! державно! академи будiвництва та архiтектури.
Виклад матерiалу. Петро Могила був вихiдцем iз давнього молдавського боярського роду. Вш народився 21 (30) грудня 1574 року, за шшими вiдомостями - 31 грудня 1596 року (10 шчня 1597 р.) в им'! валаського i молдавського господаря Симеона Могили та семигородсько! княжни Маргарет. Саме у 2014 рощ ми вщзначали 440^чний ювiлей вiд дня народження вщомого культурного i церковного дiяча.
У 1607 роцi внаслщок боротьби за владу батько хлопця загинув. Пiсля смертi Симеона Могили та шсля захоплення в 1612 рощ Кантемиром Мурзою молдавсько-валахшських володшь княжна Маргарет разом iз сином мусили покинути Молдавда та пере!хати на укра!нсью землi Речi Посполито!, де !х прийняли родичi - князi Стефан Потоцький, Саму!л Корецький та Михайло Вишневецький [15; с. 3].
Початкову осв^у Петро Могила здобув у Львiвськiй братськiй школ^ органiзованiй в 1586 роцi для захисту та збереження православно! вiри. Родина Могил дотримувалася православ'я i мала тiснi зв'язки з Львiвським братством, постiйно допомагаючи йому коштами та послугами у будiвництвi. Львiв був розташований неподалiк вiд тодшшх молдавсько-валахiйських володiнь i Львiвське братство, вiдчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновiрних молдавських господарiв iз проханнями про матерiальну допомогу.
Подальшу освiту Петро здобував у европейських ушверситетах: Польськiй академи в Замосп, а згодом навчався у рiзних навчальних закладах Голландп та в Парижi.
Петро Могила вшьно володiв грецькою та латинською мовами i досить швидко опанував богословську науку. Пiсля повернення до Речi Посполито! вiн пiшов на вшськову службу, брав участь у Цецорськш битвi 1620 року та Хотинськш битвi 1621 року.
Мало вщомо про перiод життя Петра Могили починаючи вiд його учасп в Хотинськiй битвi та до посвяти у сан киево-печерського архiмандрита. Могила почав часто вщвщувати Ки!в i брати активну участь у справах православно! вiри. Спiлкування з 1овом (митрополит 1ов Борецький, наставник Могили ще за часiв навчання у Львiвськiй братськiй школi) остаточно завершило формування поглядiв Петра Могили ^ по сутi, визначило напрям його подальшо! життево! дiяльностi. У 1625 рощ вш прийняв чернечий постриг у Киево-Печерському монастирi.
Пюля смертi 21 березня 1627 року архiмандрита Печерсько! лаври Захарiя Копистенського у грудш 1627 року на цю посаду було посвячено Петра Могилу. У цей час йому виповнилося тридцять роюв. У такому вщ обрання на таку високу церковну посаду здшснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла тдтримка Борецького та iнших впливових шляхетських
шмей, яю сповiдували православну вiру, попередне шочество Петра Могили та його особисте багатство. 1628 року польський король Сипзмунд III затвердив Могилу на цш посади
Життя i церковна служба Петра Могили припали на складний час в ютори православно! церкви в Укра!ш. У 1596 рощ була тдписана Берестейська ушя, в результатi яко! бiльшiсть православних епискотв визнала верховенство Папи Римського, а Ки!вська православна митрополiя вщнововила свою еднiсть з Римо-католицькою Церквою. Тi православнi iерархи та священники, яю не визнали уни, фактично опинилися поза законом. Вiрнi та бшьшють монастирiв також виступили проти уни. Проте у здiйсненнi И положень була зацiкавлена свiтська влада, тому утиски православних, яю не хотши визнавати зверхнiсть Риму, стали звичним явищем. Унiя була виявом глибоко! кризи в Православнiй церкви Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усiх православних — тих, яю визнали унiю, i тих, якi виступали проти не!.
Пюля смертi 1ова Борецького Петро Могила ознайомився з духовним запов^ом наставника i вступив до Ки!вського братства та став старшим братчиком, откуном i фундатором братства, монастиря та школи. Ця посада вщкривала йому шлях до митрополичо! кафедри, але митрополитом було наставлено 1сайю Копинського.
Активно займався Петро Могила i друкарською дiяльнiстю. Вiн докладав усiх зусиль, щоб за час його архiмандритства Киево-Печерська друкарня посша визначне мiсце як серед шших друкарень Укра!ни та Бiлорусi, так i в суспiльному життi загалом. За п'ять з половиною роюв його настоятельства з лаврсько! друкарш вийшло 15 назв видань. Серед них були i книги самого Петра Могили. В 1628 рощ в Лаврi були видрукуваш перекладеш Петром Могилою з грецько! «Агапита дiакона главизны поучительны» i «Тредь цветная», в яких пояснювалися важливють i значення церковних гiмнiв.
У 1629 рощ на Ки!вському помюному соборi був схвалений до видання «Л^урпарюн» Петра Могили. Вiн являв собою служебник, виправлений архимандритом за грецькими джерелами i з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями лггургп. Це одна з найвизначнiших праць Могили, яка протягом понад двохсот роюв не втрачала свого значення. О^м цього у власноручних записах Могили зберiгся ряд каношв i церковних спiвiв, що частково увшшли до майбутнiх лаврських видань. Ц невеликi твори, написанi церковно-слов'янською мовою, свiдчать про неабиякий лiтературний хист Петра Могили [8; с. 154].
Значну частину свого життя Петро Могила присвятив розвитку православного шкшьництва та осв^и в Укра!ш. Перебуваючи на посадi аримандрита, вiн згуртував довкола себа освiчених людей. Восени 1631 року на територп Киево-Печерсько! лаври вiн вщкрив першу школу. Викладання у лаврськш школi велося латинською та польською мовами, i створювалася вона за зразком провщних шкiл того часу — езу!тських колегiй. Усього в нш навчалося понад сто учшв. Петро Могила добре усвiдомовлював значення освгги в розвитку суспiльства i прагнув заснувати в Киевi таю школи, яю вiдповiдали б потребам часу i нi в чому не поступалися б подiбним европейським навчальним закладам. Ще задовго до вщкриття школи, турбуючись про досвщчених викладачiв, Петро Могила добирав здiбних молодих людей i за сво! кошти вiдправляв !х за кордон на навчання.
Проте шкiльнi справи не давалися Петру Могилi легко. Спочатку печерсько-лаврсью iноки виступили проти надання школi примiщень. Могилi вдалося владнати цю проблему, але, як тшьки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврськш школi конкурента Кшвськш братськiй школi. Ки!вське братство та козацтво порушили питання про об'еднання Кихвсько! братсько! школи та лаврсько!. 1х пiдтримав i новий митрополит 1сайя Копинський. Петро Могила погодився об'еднати лаврську школу з братською за умови, що буде охоронцем i откуном об'еднаного закладу.
Лаврську школу, об'еднану в 1632 рощ з братською, згодом було перетворено на Киево-Могилянську колепю. Це була перша вища православна школа у Схщнш Сврош. Колепя була оргашзована за зразками езу!тських навчальних закладiв. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську i церковно-слов'янську, студiювали богослов'я та свтеью науки. Серед випускникiв ще! колегi! була чимало представникiв ел^и тогочасно! Укра!ни i Бiлорусi! [8; с. 163].
На утримання колегп та монастиря Могила записав двi лаврськi волостi i подарував власне село Позняювку, крiм того, надавав грошову допомогу як колегп, так i вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кшькосп учшв 1634 року була вщкрита фшя колегi! у Вiнницi, яку шзшше перенесли до Гощi на Волинь, де вона проюнувала до кшця XVII столiття, а
1636 року Могила заснував колегiю в Кременцi. З iMeHeM Петра Могили пов'язане розгортання православно! системи вищо! та середньо! осв^и в Украiнi, яка копiювала католицью школи, намагаючись конкурувати з ними.
У кв^ш 1632 року помер король Сипзмунд III. За польським звичаем пiсля смeртi короля мав зiбратися так званий конвокацiйний сейм, на якому робився огляд дiяльностi попереднього короля, обговорювалися рiзнi думки й пропозици щодо майбутнього королiвства. Потiм збирався eлeкцiйний сейм, на якому обирався новий король.
У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацда. Петро Могила був делегований на сейм вщ iмeнi митрополита 1сай! Копинського та всього православного духовенства. На сeймi вiн мав вимагати скасування всiляких актiв, що забороняли православним будувати церкви, вщкривати колеги, друкарнi, повернення eпархiй, церковних маетюв. Владислав IV вiдновив Ки!вську митрополiю i повернув православним скасоваш привiлei. Вiн пiдтримував Могилу у намаганнях посiсти посаду митрополита в Киевь
Петро Могила подякував Владиславу за «розумне i справедливе ршення». Тим часом козаки i православне духовенство в один з останшх днiв сейму прийняли рiшeння усунути вiд митрополи 1сайю Копинського як людину прeстарiлу й хворобливу. Тут же, у Варшав^ митрополитом було обрано Петра Могилу.
12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королiвською грамотою Могилi вiддавалася Киeво-Софiiвська церква, утримувалася за ним i Киево-Печерська аримац^я, доручався нагляд над Пустинно-Микiльським монастирем. Нeвдовзi було отримане благословiння й патрiарха константинопольського, причому патрiарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону».
Петро Могила придшяв велику увагу пошукам, розкопкам i вiдновлeнню давшх святинь Киева. Насамперед, це стосуеться Десятинно! церкви, зруйновано! за чаив Батия. Бiля фундаменту цього храму знайшли мармуровi саркофаги з останками св. Володимира i його дружини Анни. Голову рiвноапостольного князя було перенесено в Успенський собор Киево-Печерсько! лаври. На територп, яку рашше займала Десятинна церква, митрополит приблизно в 1635 р. спорудив невеличку каплицю на честь св. Миколая. Неподалш Десятинно! було вщновлено Трьохсвятительську церкву. Каштально! перебудови зазнав i храм Спаса на Берестова Завдяки зусиллям П. Могили основш храми й монастирi Киева, вщремонтоваш й пeрeбудованi, знов опинились у руках православних. У цьому митрополиту допомагали всi православнi кияни, завдяки шдтримщ яких удалося подолати отр католицького воеводи Киева Януша Тишкевича.
Петро Могила придiляв велику увагу розробленню та оформленню православно! догматики, спираючись на методи, якi використовувала католицька церква за доби Контрреформаци. Плодами цiеi копiткоi роботи були численш полeмiчнi, спрямованi на захист православ'я, i фундамeнтальнi богословськi твори митрополита, видаш друкарнею Киево-Печерсько! лаври. На скликаному у вересш 1640 року в Софи Кшвськш помiсному соборi митрополит намагався знайти тдтримку свого розумiння системи й змюту основних православних догматiв. Пюля палких дискусiй, у ходi яких лунали закиди i щодо симпатш до католицизму, i щодо зречення святоотчесько! традици, собор у Киевi загалом затвердив концeптуальнi позици оновленого православного богослов'я П. Могили. Поданий митрополитом «Катeхiзис», або «Православне сповщання вiри», надiслали в Константинополь. У березш 1643 року його положення були затвeрджeнi патрiархами константинопольським, александршським, антiохiйським та ерусалимським. 1з Киева вийшов догматичний текст, який в оновленому вигщщ представляв православну вiру вiдповiдно до духовних та штелектуальних запитiв початку Нового часу.
Петро Могила не тшьки добре розумiвся на всiх тонкощах католицько! фшософсько-тeологiчноi традици, а й був добре знайомий iз протестантським богослов'ям. Кальвшзм вiн рiшучe заперечував, але до iнших рeформацiйних iдeй ставився толерантно. Вш особисто вiнчав свою родичку Марда Могилянку з лщером литовських протeстантiв князем Радзивiллом. У творах П. Могили вщчутне й лояльне ставлення до iудeйськоi вiри. Полeмiка з iудаiзмом, як i з католицизмом, у нього, на вщмшу вiд православних авторiв попередшх дeсятилiть, позбавлена eмоцiй i мае форму коректно! дискусii.
Могилянське богослов'я шднесло Ки!в на рiвeнь найважливших тeологiчних цeнтрiв християнського свiту, шдтверджуючи метафоричне визначення мiста як «Другого Срусалима».
Тут тд епдою митрополита в 30—40-х роках XVII ст. зросла нова генеращя мислителiв, якi знали давш й новi европейськi мови й мали належну фiлософську тдготовку.
Тож не дивно, що фундаментальш працi П. Могили разом iз працями ки!вських учених, якi продовжували його напрям, — I. Пзеля, Д. Туптала, С. Яворського, Ф. Прокоповича, становили пiдrрунтя богословсько! освгги в Укра!нi й Росiйськiй iмперi! аж до середини XIX ст. Петро Могила задумав ще двi грандiознi працi: «Житiя святих» (написав !х уже Д. Туптало) й загальне виправлення слов'янського тексту Острозько! Бiблi! (над чим богослови працювали до кiнця XVIII ст.).
Завдяки невтомнш дiяльностi П. Могили та його однодумщв Ки!в у другш чвертi XVII ст. перетворився на центр православно! европейсько! освiченостi й богословсько! культури. Мюце конфесiйно! нетерпимосп попереднiх десятилiть заступили iдейна толерантнють i прагнення до культурно-духовного синтезу. Митрополитовi була близькою iдея зближення схщно! i захiдно! церков, навт !х об'еднання на конфедеративних засадах ^з визнанням Киева церковним центром, рiвним Риму й Константинополю, як свого часу пропонував М. Смотрицький, i закрiпленням за його духовним главою звання патрiарха). 1з приводу стосунюв мiж православ'ям i католицизмом Петро Могила в 1645—1646 рр. листувався з папою римським, та зусилля досягти злагоди виявились марними. Ватикан не збирався визнавати православну церкву рiвною собi стороною i наполягав на !! пiдпорядкуваннi через унiю. А це для митрополита ки!вського i вшх православних Укра!ни було неприйнятним.
Петро Могила як постать - це реальне буттеве втшення консервативно! за духом лтературно! мрi! доби укра!нського пiзнього Середньовiччя. Тому не дивно, що багато втизняних i зарубiжних науковцiв не сприймали або не до кшця сприймали весь розмах його св^огляду. Генеалогiя роду Могили не становить таемнищ й сягае, зпдно з польськими геральдиками, Мущя Сцеволи, нащадки якого перейшли з Риму до Греци, а звщти - в Молдову. За шшими твердженнями, румунського походження, предком Могил був молдавський дворянин Пуриг, який допомш у бшга молдавському господарю Стефану IV, отримав вщ нього щедру винагороду й iм'я Могила («пагорб»). Прямим предком Святого вважаеться великий виночерпiй (чашник), потiм член княжо! ради при господарi Стефаш Великому Козьма Могила. Легендарнiсть або мiфопоетизацiя початку родоводу е рисою прикметною для багатьох тогочасних геральдик вщомих осiб, але у даному випадку вона символiзуе переможнiсть головного героя на одразу двох полях змагання - духовному та свтеькому. Пщтвердженням ще! думки, за задумом авторiв геральдик, повинен стати й подальший життевий шлях нащадка аристократичних родiв. Уявлення про переможнiсть iменi Могили на полях звитяги посилюеться також традицiйним для середньовiчно-ранньобарокових геральдик згадування про предтечу головного героя в славному родоводi Могил, який також мав схож чесноти, дiяння та риси характеру, як i головний герой геральдики.
Згаданим предтечею в родоводi Петра Могили можна вважати Йоана (1оана) Могилу (онука Козьми Могили), який керував Молдавською державою за господаря Олександра. Йоан-Йоаннiке Могила був не лише дщом Петра. Вiн нiби попередньо пройшов до нього основш етапи шляху, не здобувши, щоправда, таких визначних перемог у звитягах, яю згодом здобуде його онук. Посередництво Йоана-Йоаншке Могили було посередництвом онуковi не лише за законами геральдично! поетики, а й через те, що справдi значнi дi!, прозршня й вiдкриття повиннi були прийти до роду Могил не на рщнш, а на чужш земл^ яка внаслiдок свое! вiдповiдностi масштабовi цього роду повинна була стати полем для реалiзацi! його потенщалу. Цiею землею стала для духовного простору роду Могил Укра!на.
Отже, прiзвище Могила належить до знатних давнiх родiв молдавських. Бояри Мовше, якi володiли молдавським престолом, орiентувалися, перш за все, на Польщу, хоча були лояльш й до Туреччини. У Польщi представники роду Мовше називали себе Могила, це слово в т часи позначало пагорб, як i «мовiле». Пщтвердження цьому знаходимо у Великому тлумачному словнику сучасно! укра!нсько! мови: «могила» (з твд. руського «пагорб, курган») - мюце поховання i насип, горбик на ньому (Братська могила) чи високий насип на мющ давнього поховання (Сторожова могила) [2; с. 535]. Саме таке тлумачення поняття «могила» знаходимо й у вiршах Великого Кобзаря - Т.Г. Шевченка: «Високп тi могили, Де лягло спочити Козацьке бше тiло, В китайку повите.
Високi! тi могили
Чоршють, як гори,
Та про волю нишком в полi
З вирами говорять» [9; с. 664].
А могила тодi називалась iнакше - «домовина». За цим же словником - «мюце, де поховано померлого, могила або те саме, що труна» [9; с. 238].
Петро Могила помер останнього дня 1646 року (за шшими вщомостями - 11 ичня 1647 року), коли йому виповнилося лише п'ятдесят. На посадi митрополита вш прослужив усього чотирнадцять роюв. 3 (19) березня 1647 року тшо покiйного, зпдно з його волею, було перенесене й покладене у Великiй цер^ Киево-Печерсько! лаври бiля лiвого крила. Вш заповiв, щоб йому не ставили шяких монументiв чи надгробюв. Пам'ятником Петровi Могилi лишилася славетна академiя. Тривалий час у Кшвськш академi! щороку 31 грудня вщбувалася панахида, на яку збиралося лише духовенство мюта. Академiя свято берегла пам'ять про свого великого благодшника.
У 1996 рощ Петро Могила став першим, кого каношзували у свят Укра!нсью Православнi Церкви уих конфесiй. Узагалi П. Могила був каношзований 15 автокефальними Церквами Вселенсько! Церкви (тiльки Росiйська Православна Церква каношзувала його як мiсцево шанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певнш територi!).
За кшька днiв до смертi первосвятитель склав духовний заповп, оголошуючи Киево-Братську колегiю першою спадкоемицею свого майна. 1й вiн заповiв 81 тис. злотих, все свое нерухоме майно, коштовносп та бiблiотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бiблiотек. У нш були твори Сенеки, Горащя, Цезаря, Цицерона, Маюавелл^ трактати Авщенни та iнше. Поряд iз богословською лпературою сусiдували польськi хронiчки, русью лiтописи, документальнi збiрники, хронографи. До його бiблiотеки увiйшли книги, яю свого часу заповiв Могилi 1ова Борецький.
Пам'ять про вiдомого митрополита, просвпителя та культурного дiяча Петра Могилу живе i донинi. Найголовшший його здобуток - це створення Киево-Братсько! колегi!, яку згодом перейменували на Киево-Могилянську академiю на честь !! благодiйника та опiкуна. За час юнування Киево-Могилянсько! академi! з !! стiн вийшло багато вщомих випускникiв. До вихованцiв належали гетьмани 1ван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, 1ван Скоропадський та 1ван Самойлович, а також багато козацько! старшини. Тут навчалися архiтектор 1ван Григорович-Барський, композитори Артемiй Ведель та Максим Березовський, фшософ Григорiй Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якють освпи в академи також приводили сюди iноземних студенев. Вихованцi академi! часто продовжували освпу в унiверситетах Свропи.
Протягом юнування Киево-Могилянсько! академи в !! примщеннях розмiщувалася Ки!вська духовна академiя, Дшпровська вiйськова флотилiя, Ки!вське вище вшськово-морське полiтичне училище. 19 вересня 1991 року, зпдно з розпорядженням Голови Верховно! Ради Укра!ни «Про вщродження Киево-Могилянсько! академи», було створено Ушверситет «Киево-Могилянська академiя» на юторичнш територi! Киево-Могилянсько! академi!, а 1994 року ушверситет отримав статус нащонального (НаУКМА).
Деякий час НаУКМА мав двi фiлi! - в Острозi та в Миколаевi. Тепер вони стали окремими ушверситетами - Нащональним унiверситетом «Острозька академiя» та Чорноморським державним ушверситетом iм. Петра Могили. За участ НаУКМА також було створено Кременецький обласний гумаштарно-педагопчний шститут iм. Т. Шевченка. Пiд откою унiверситету дiе також мережа колегiумiв, яка налiчуе 12 навчальних закладiв по всiй Укра!нi. Пам'ятники Петру Могилi можна зустрiти не лише на територи Укра!ни, а й за !! межами. Його iм'я носять вулицi деяких мiст нашо! кра!ни, зокрема 1 червня 2013 року вступило в силу ршення мюько! ради м. Луцьк про перейменування вулищ Тюленiна на вулицю Петра Могили.
Петро Могила добре розумiв значення духовно! культури в житп укра!нського народу. Саме завдяки йому був зроблений значний крок у розвитку вищо! освпи в Укра!ш. Тому i логiчним було створення нагрудного знака «Петро Могила» як заохочувально! вщзнаки Мiнiстерства освгги i науки Укра!ни, який мае третш (найвищий) ступiнь серед вщзнак, запроваджених мiнiстерством. 11 липня 2005 року вийшов наказ Мшютерства освпи i науки Укра!ни про затвердження «Положення про нагородження нагрудним знаком «Петро Могила» Мiнiстерства освiти i науки Укра!ни». У першому пункп цього Положення йдеться, що «заохочувальною вiдзнакою Мiнiстерства освiти i науки Укра!ни - нагрудним знаком «Петро
Могила» (дат - Нагрудний знак) - вщзначаються науковi та науково-педагогiчнi працiвники, а також iншi особи за значний особистий внесок у розвиток вищо! осв^и, якi домоглися значних успiхiв в органiзацi! навчально!, науково-методично! та науково-дослщницько! роботи, пiдготовцi та шдвищенш квалiфiкацi! наукових та науково-педагогiчних кадрiв, розвитку педагогiчно! науки, створеннi шдручниюв i навчальних посiбникiв для вищих навчальних закладiв» [7].
Мiнiстерство осв^и i науки Укра!ни веде список нагороджених Нагрудним знаком. Серед цих iмен - й iмена висококвалiфiкованих та достойних викладачiв нашо! академп: Б. М. Дiкарев, Г. П. Евсеева, Н. I. Кобзар, Т. А. Ковтун-Горбачова, М. А. Моторний, П. М. Нажа, I. Ф. Огданський, В. В. Сафонов, О. В. Челноков, Л. I. Чередниченко. Однак, на жаль, наказом № 1047 вщ 30.07.2013 року за тдписом тодшнього мшютра освгги i науки Укра!ни Д. I. Табачника було скасовано низку нагород у галузi осв^и, а саме: нагрудш знаки «Софiя Русова», «О. А. Захаренко», «I. Г. Ткаченко», «А. С. Макаренко», а також «Петро Могила». Залишився лише нагрудний iменний знак «Василь Сухомлинський», хоча, на наш погляд, постать Петра Могили теж досить значуща i важлива у сферi вищо! та середньо! освiти Укра!ни. Ми сподiваемося, що нагрудний знак «Петро Могила» повернуть до почесних вщзнак Укра!ни, i його з честю отримае ще не один пращвник освiти.
Висновок. Постать Петра Могили школи не переставала щкавити як його сучасниюв, так i пiзнiше iсторикiв, викликаючи притому полярнi думки й судження. Але на яких би рисах характеру чи особливостях дiяльностi вони не зупинялися, вс одностайнi в тому, що це був вольовий, авторитетний, твердий керiвник, покликаний своею добою та !! звичаями. В той же час неодмшно вщзначаються i його здiбностi досвiдченого оргашзатора, доброго порадника, мудрого наставника. Дiяльнiсть Петра Могили вiдiграла значну роль у розвитку втизняно! освiти, науки i культури, сприяла пробудженню свщомост укра!нського народу, усвiдомленню ним свое! пдностг
ВИКОРИСТАНА Л1ТЕРАТУРА
1. Бшодщ О. Загадка Петра Могили // Ки!вська Старовина. — 1993. — № 3. — С. 5 - 39.
2. Великий тлумачний словник сучасно! укра!нсько! мови / Уклад. i голов. ред. В.Т. Бусел. — К. : фшнь, 2004. - 1440 с.
3. Головащенко С. I. Образ Христа в богословсько-катех^ичнш, л^ургшнш та моралютичнш творчосп митрополита Ки!вського Петра Могили // Образ Христа в укра!нськш культура — К., 2001.
4. Грушевський М. Iсторiя укра!нсько! лггератури. — К., 1995. — Т. 6.
5. Жуковський А. П. Могила й питання едносп церков. - К. :Мистецтво, 1997. - 429 с.
6. Костомаров М. Ки!вський митрополит Петро Могила // Хрошка 2000. — 2004. — Вип.60. — С. 10-49.
7. Майборода В. К. Нагороди в галузi освгги // Енциклопедiя освгги. - К., 2008. - С. 543 -
544;
8. №чик В. М. Петро Могила в духовнш юторп Укра!ни. — К.: Укр. центр духовн. культури, 1997. — 321с.
9. Новий тлумачний словник укра!нсько! мови у 4 т. - Т. 2 / Укладачк проф. В. В. Яременко, к. фшол. н. О. М. Слшушко. - К., 2000. - 911 с.
10. Панасюк В. В. Митрополит Петро Могила - фундатор нацюнально-культурного вщродження в Укра!ш / В. В. Панасюк та ш. - Львiв, 1995. - 29 с.
11. Садовяк Д. Петро Могила - митрополит Ки!вський. - К., 2000. - 160 с.
12. Семчинський С. Петро Могила — митрополит, учений // Пам'ять столпъ. —1997. — № 3. — С. 114-159.
13. Толочко П. Феномен Петра Могили (Ь виступу на Мiжнародному колоквiумi в Париж^ // Ки!вська старовина. - 1996. - № 6. - 77 с.
14. Хижняк З. Освга в релтйних, культурних, пол^ичних дiяннях П. Могили // Укра!на: людина, суспшьство, природа. — К., 1997. — 84 с.
15. Шевченко В. Петро Могила: Штрихи до портрета людини, дiяча, богослова (Дворiччю каношзацп присвячуеться) // Укра!нська мова та лтература. - 14 кв^ня. - 1999. - С. 3-4.
SUMMARY
The formulation of the problem. Petro Mohyla is one of the most famous religious, cultural and public figures of Ukraine, whose true greatness is marked in the history by the term "Mohyla's Period of Ukrainian History." He is a prominent theologian, educator, humanist, reformer, founder of the national cultural revival of Ukraine. The life of Kyiv Metropolitan Petro Mohyla for many people even today is extraordinary mystery. Complex and controversial was the fate of the church and prominent cultural figure that left considerable mark in the history and culture of Ukraine. The analysis of recent research. In historiography today there are several views on Mohyla, none of which can be considered neither complete nor objective as their political or narrow religious affiliation and tendency are too obvious. The conclusions. The figure of Petro Mohyla has never lost interest of his contemporaries and later historians as causing polar thoughts and opinions. But whatever traits or features of activities they stopped at they all agreed that it was a strong-willed, authoritative, hard head, called by his era and its customs. At the same time certainly they marked his skills of an experienced organizer, a good counselor, a wise mentor. His name is linked to deployment of higher and secondary education in Ukraine and Russia which was not simply copying Western schools, but could compete with them. He was the founder and creator of the first in Eastern Europe higher education institution - Kyiv-Mohyla College, which became the forerunner of Ukrainian Academy and the University of Kiev.
REFERENCES
1. Bilodid O. Zagadka Petra Mogy'ly' // Ky'yivs'ka Starovy'na. — 1993. — #3. — S. 5-39.
2. Vely'ky'j tlumachny'j slovny'k suchasnoyi ukrayins'koyi movy' / Uklad. i golov. red. V.T. Busel. — K.: Irpin', 2004. - 1440 s.
3. Golovashhenko S. I. Obraz Xry'sta v bogoslovs'ko-katexity'chnij, liturgijnij ta moralisty'chnij tvorchosti my'tropoly'ta Ky'yivs'kogo Petra Mogy'ly' // Obraz Xry'sta v ukrayins'kij kul'turi. — K., 2001.
4. Grushevskyj M. Istoriya ukrayins'koyi literatury'. — Ky'yiv, 1995. — T. 6.
5. Zhukovskyj A. P. Mogy'la j py'tannya yednosti cerkov. - K.:My'stecztvo, 1997. - 429 s.
6. Kostomarov M. Ky'yivs'ky'j my'tropoly't Petro Mogy'la// Xronika 2000. — 2004. — Vy'p.60. — S. 10-49.
7. Majboroda V. K. Nagorody' v galuzi osvity' // Ency'klopediya osvity'. - K., 2008. ISBN 978-966-667-281-3 - C. 543 - 544.
8. Nichyk V. M. Petro Mogy'la v duxovnij istoriyi Ukrayiny'. — K.: Ukr. centr duxovn. kul'tury', 1997. — 321s.
9. Novy'j tlumachny'j slovny'k ukrayins'koyi movy' u choty'r'ox tomax. - T. 2 / Ukladachi: prof. V.V. Yaremenko, k.filol.n. O.M. Slipushko. - K., 2000. - 911 s.
10. Panasyuk V. V. My'tropoly't Petro Mogy'la - fundator nacional'no-kul'turnogo vidrodzhennya v Ukrayini / Avt. kol. Panasyuk V.V. ta in. - L'viv, 1995. - 29 s.
11. Sadovyak D. Petro Mogy'la - my'tropoly't Ky'yivs'ky'j. - K., 2000. - 160 s.
12. Semchynskyj S. Petro Mogy'la — my'tropoly't, ucheny'j // Pam'yat' stolit'. —1997. — # 3. — S. 114-159.
13. Tolochko P. Fenomen Petra Mogy ly': (Iz vy'stupu na Mizhnarodnomu kolokviumiv Pary'zhi) // Ky'yivs'ka starovy'na. - 1996. - # 6. - 77 s.
14. Xyzhnyak Z. Osvita v religijny'x, kul'turny'x, polity'chny'x diyannyax P. Mogy'ly' // Ukrayina: lyudy'na, suspil'stvo, pry'roda. — K., 23-24 sichnya, 1997. — 84 s.
15. Shevchenko V. Petro Mogy'la: Shtry'xy' do portreta lyudy'ny', diyacha, bogoslova: (Dvorichchyu kanonizaciyi pry'svyachuyet'sya) //Ukrayins'ka mova ta literatura. — 1999. — 14 kvitnya. — S. 3-4.
