CC BY
88УДК 821.512.2.09
Гуменюк Вжтор 1вановичг E_ma.il: оМтУ&таИ ги
ОСОБЛИВОСТ1 ПОЕТИКИ ЛЮБОВНО1
Л1РИКИ АБЛЯЗ1ЗА ВЕЛ1СВА
Анотаця. У статт1 на основI ретельного анал1зу найбыьш характерных твор1в вгдомого сучасного крымськотатарського поета осягаеться своергдтсть його художньог манеры, в якт емоцшна прыстрастсть невгддшьна в1д лаггдног задушевност1, лгрычног проныклывост1. Вышукана гама розматых почуттевых вгдтттв проймае любовну лгрыку поета. У багатьох л1рычных творах автора розкрываеться драматызм любовных стосунюв, разом з тым характерт для нього в1рш1, в якых превалюють рад1сно-тднесеш, а водночас I тжно-лаг1дт в1дчуття.
Поет плгдно розвывае традыцп народног тст кохання, зокрема не раз вдаеться в любовных в1ршах до вышуканого метафорычного паралел1зму, до гтербол1чног образност1 та Iншых поетычных засобгв, характерных для крымськотатарськог фольклорног тсенност1.
Ключовi слова: крымськотатарська поез1я, любовна л1рыка, жанр, стыль, поетыка.
Аблязiз Велieв належить до найбшьш вщомих та авторитетних сучасних кримськотатарських поеив. Його дiяльнiсть надзвичайно багатогранна. Вш - фольклорист, майстер художнього перекладу, журналют, педагог, юторик, публщист... Однак лiричну поезш можна смшиво назвати основною цариною творчих защкавлень автора. Поетичш збiрки А. Велieва, зокрема таю як «Мелек копюри» («Мкт ангелiв») - 1997, «Кетменъ, къушлар, Ватандан» («Не полишайте, птахи, Втизни») - 2007, «Ватан тюркюрлери» («Пiснi Батьткiвщини») - 2009, «Йырла сазым» («Грай, мiй сазе») - 2009, здобули щиру прихильнiсть читачiв i критики. Вiршi поета входять до багатьох альманахiв та хрестоматш, зокрема й солщно! двомовно! антологи кримськотатарсько! поези, впорядковано! Юнусом Кандимом та Миколою М^рошниченком [1].
Схвально вiдгукнувся про творчiсть А. Велieва його побратим, вiдомий кримськотатарський поет, головний редактор журналу «Йылдыз» Шаюр Селiм [2]. Вiн вiдзначив неповторшсть лiричного стилю автора, плiдне використання ним фольклорних традицiй, традицiй народно! шсш, що е суттевим джерелом музикальност поетично! мови А. Велiева. Ш. Селiм звернув увагу на таю тематичш аспекти творчостi поета як патрютизм, думки про долю кримськотатарського народу, дружба i любов.
Кiлька вагомих публiкацiй, присвячених творчост А. Велiева, належать перу л^ературознавця, кандидата фiлологiчних наук Фери Сеферово! [3; 4; 5]. На думку дослщнищ, головна тема поетично! творчост А. Велiева - «любов як основа вЫх основ». Поет, пщкреслюе вона, дивиться на свiт «люблячими очима» [3, с. 119]. Згщно iз суттевими орiентальними уявленнями, скажiмо. суфiйськими, саме в любовi людиш вiдкриваеться найвища мудрiсть. Невипадково Ф. Сеферова говорить про зв'язок поези А. Велiева з давньою культурою Сходу. котру поет вщчувае насамперед як фшософську, а водночас i яскраво-мальовничу. Тож фiлософiчнiсть проймае художню тканину творiв автора, який часто по-своему трактуе традицiйнi образнi мотиви. Дослщниця наводить зокрема такi поетичш вiзil вiтру й часу, що не раз постають у творах автора метафоричними
1 Гуменюк Виктор Иванович, д.филол.н., профессор, старший научный сотрудник НИИ крымскотатарской филологии, истории и культуры этносов Крыма ГБОУВО РК КИПУ (Симферополь, Крым).
паралелями: «самотшсть, як в^ер, огортае мене», «життя минае, мов караван», «молодшть, краса звшться, зникнуть в iмлi, лиш любов даруе нам вiчне тепло».
Поетичне слово А. Велiева набуло особливого повноголосся саме тсля повернення на рщну землю. Грунтовне вивчення поези автора потребуе ще багатьох л^ературознавчих зусиль. Пропонована публiкацiя присвячена розгляду любовно! лiрики поета, яка займае чшьне мiсце в його творчому доробку, але ще не стала предметом окремого наукового дослщження.
Майже вся св^ова лiрика - це насамперед поезiя кохання. От i в творчостi Аблязiза Велiева тема кохання вельми вщчутна. Характерний для поета сповнений душевного болю, який межуе з вщчаем, а водночас не позбавлений певно! iронiчноl грайливост вiрш «Сенинъ севгинден» («Отака твоя любов»). Починаеться вiрш позначеною неабиякою експресiею драматичною, мало не трапчною iнтонацiею, невiддiльною вiд гiперболiчноl образност^ що дае змогу вiдразу ж вщчути особливу гiркоту переживань лiричного героя:
Дагълара, ташлара урдым башымы, Денъиз суву эттим козюм яшыны. Эки саиле бенъзеттим эки къашынъы, Зеэре къаттым ейджек ашымы... (Об гори, об камеш б'юся головою, Морською водою стали сльози мо!. Наче два береги, мо! брови. 1жа застрягла в горлi кавалком прким...).
Скрiпленiсть суцiльною римою (аааа) ще бшьше посилюе iнтенсивну зболешсть, означену в катренi, а п'ятий неримований рядок несподiвано пiдсумовуе i водночас вiдтiняе 11 - не перекреслюючи сили почуттiв, по-своему навт увиразнюючи цю силу, все ж таки надае вiршованому плину дещо iронiчноl iнтонацiйностi:
Эписи, эписи сенинъ севгинъден. (Все це, все це вщ твое! любовi).
У наступнш строфi герой знов повертаеться до попередньо! експреси, хоча цього разу поеднуе И з фiлософiчною медитативнiстю, з певним окресленням причин свого безталання:
Насип эйлемеди сени Ярадан, Башым алып кеттим Къырым ададан. Багъырдым къач кере, къачтынъ сададан, Умют гъонджелери солды ах, аман... (Господь не дав, аби ти була моею долею, Св^ за очi я подався з Криму. Я гукав безнастанно, ти сахалась мо!х благань, Жоржини надiй зiв'яли, ах, жаль-жаль...).
I знов катрен подовжуеться вщчайдушно^рошчним рефренним п'ятим рядком про певну закономiрнiсть ие! безмiрноl гiркоти, що И доводиться вщчувати закоханому страждальцю.
У третiй строфi наростаюча хвиля розпачу й пркоти нiби накочуеться знову й знову, сягаючи все бшьшо! сили, все новi позначенi експресивною напругою образи розпуки постають перед нами, цього разу з особливою виразшстю передаючи невщдшьне вiд не! гостре вщчуття самоти лiричного героя, якому без кохано! свiт немилий:
Хаяллар перишан, дели-диване, Кезерим янъгъыз, кендим бир дане, Дюньяда козюм ёкъ, тюштим бу але, Бунынъ себепчиси сенсинъ екяне, Эписи, эписи сенинъ севгинъден. (Химерш примари зводять мене з ума, Блукаю самотньо, одинокий, мов перст. Св^ меш помарнiв, нiщо не тшить мене, Все це тiльки через тебе, Все це, все це через твою любов).
Бурхлива повнота вiдчуттiв, дарована навт нероздiленим коханням, гранично щире й гостре переживання вимушено! розлуки й водночас сто!чне примирення з невтшною реальнiстю - велика сила й розма!ття вiдчувань безнадiйно закоханого передаш автором з неабиякою образною яскравютю та iнтонацiйною експресивнiстю.
Гiперболiчний характер образiв, сумiрний з особливою глибиною та штенсившстю душевних страждань, вишуканiсть строфiки, суплено! ударними, здебшьшого чiткими й багатими римами, рефреншсть завершального рядка кожно! строфи - усе це свщчить про плщне використання автором традицiй кримськотатарсько! народно! тсш, де тема нещасливого кохання особливо поширена. Можна, наприклад, углед^и певнi паралелi мiж гiперболiчною образшстю цього вiрша й таких фольклорних пiсенних перлин як «Сёйлетме бени» («Марнi всi слова»), «Кене алды гъам бени» («В'ялить душу в цвт лiт»), «Одунджулар» («Дроворуби»), «"Елиф" дедим, "бе" дедим» («"А" сказав я, "бе" сказав»). В останнш, наприклад, е таю промовист слова: «Къара денъиз мерекеп олса, / Язылмаз меним дердим» («Якби навт Чорне море було чорнилом, / Не списав би сво!х страждань»).
Зближуе з народною тснею аналiзований вiрш також жвава грайливiсть ритму, яка ефектно контрастуе iз загальною сумною тональнiстю твору, а водночас сприяе увиразненню вишуканого розма!ття його штонацшно! палiтри. В основi цього динамiчного ритму поеднання в кожному рядку здебшьшого вщдшених цезурами двох трискладових та завершально! п'ятискладово! стопи (причому першi два склади завершально! строфи знов таки переважно вщдшеш цезурами вiд подальших трьох). Така ршадчна чiткiсть лежить в основi особливо! пружностi, стрiмкостi вiршованого плину, що сприяе увиразненню iнтенсивностi переживань лiричного героя. Сприяе цьому також доволi промовистий звукопис. Скажiмо, експресившсть першого рядка посилюють ударнi ствзвуччя ар-ар-ур, що своерiдно вiдтiняються внутршньою римою таш-баш; у середньому рядку друго! строфи, рядку, де йдеться про гучнi поклики, яких сахаеться кохана (Багъырдым къач кере, къачтынъ сададан), переважае яскравий звук а, який тут повторюеться шють разiв, вщчуття безпорадност посилюеться тут подвшним звучанням пiсля владного сонорного р бентежно-непевного глухого ч; а суголосш душевним зойкам ствзвуччя рефренного рядка (эп... - ен... - инъ...) нiби вуалюються, угамовуються ряснотою свистячого с.
Глибока печаль вщ нероздшеного кохання, а водночас i бентежно-солодке вiдчуття повноти почутпв, якi воно даруе, i непевне, але настшне мерехтiння свiтлих надш на порозумiння з милою - таю перипетп лiричного сюжету вiрша «Дудагъынъда къалды тишим ярасы», зовш бiльш стриманого, не такого експресивного, як вiрш «Сенинъ севгинден», позначеного насамперед тихою елегшною тональнiстю, але так само багатого на вщтворення розма!тих вiдтiнкiв переживань палко закоханого страждальця.
Вишукана образнiсть першого катрена з особливою виразшстю передае вщчуття несподiвано1 й невiдворотно! заполоненостi жшочим чаром:
Дудагъынъда къалды тишим ярасы, Кечильмез ёл эки къашынъ арасы. Перванелер киби яндым отынъда,
Козь нурумны aлды nambira кьapaсы. (Ha вyстaх лишилaся paнa поцiлyнкy, Не знaйти стежки помiж бpiв тво1'х. Як метелик шчний, я в полумЧ згоpiв, У сяйвi очей з-попiд чорних бpiв).
Розлучившись з милою, обпaлившись сяйвом, яке paптом згaсло для нього, таш герой з пркотою пеpеживae свою непpикaянiсть i сшоту:
Ёл ичинде кьaлдым олып пеpишaн, Kьлдыpмaдынь сен озюньден нaм-нышaн. Ёллapынъдa юрем олып серсери, Сёзлеримде ич ялaн ёкь, сен ишaн. ^a шляхaх лишився я в сум'ятп, Ти менi не лишилa жодних нaдiй. Все ж блyкaю одинокий твох'ми слiдaми, Cловa мо1' щир^ повip).
Oкpесленi тут сyм'ятливi блугання героя в пошyкaх кохaноï е нaсaмпеpед зримим еквiвaлентом його душевних поневipянь, попри неймовipнy гipкотy яких вiн усе ж тaки не втpaчae нaдiй, про що свщчить його aкцентовaне в остaнньомy рядку строфи безпосередне звернення до обpaницi серця. Це звернення pозгоpтaeться в таступних стpофaх.
Лipичний герой з шжшстю згaдye момент зapодження в його дyшi любовного почуття i дивуеться (печaльно й paдiсно водночaс) його нездолaннiй силi:
Бaapь ели киби охшaдынъ кеттинь, Бинь бир севдaлыкъкъa мубтеля эттинь. Мен къaлдым ёллapдa олып дивaне, Бильмейим сырынънъы, сен мaньa неттинь? (Ти мaйнyлa, як весняний вiтеp, I мipiaди мpiй пройняли мое ество. I ось тепер я с^зь ходжу сaм не свiй, Не збaгнy, що ти зi мною зpобилa).
Зaкохaний блaгae ту, що вчapyвaлa його, явити пpихильнiсть, при им сто1'чно констaтyючи, що зa-бyдь-яких умов вш уже не зможе звшьнитися вiд почyттiв, що тaк влaдно й невiдвоpотно зaполонили його:
Ялвapaм, дердиме деpмaнлap кетир, Мен сени беклейджем, беклейджем эпбир. Бaхтымнен ойнaмa, мени мyгьaйтып, Тaкьдиpим элиньде, мен сaнъa эсир. (Блaгaю, пошли лш мо1'м стpaждaнням, Я чекaтимy тебе, чегатиму будь-що. Не гpaйся мох'м щaстям, не ятри мого серця, Моя доля в твох'х ругах, я бpaнець твiй).
Тpaдицiйнa для схщнох' поезп обpaзнiсть, iнтонaцiйнiсть yвиpaзнюeться тут зокpемa з допомогою чaсто вживaних вiдточених словесних формул: перванелер кыбы яндым - як рш метелиюв, я згоpiв; олып перышан - охоплений сум'яттям; олып дыване - охоплений любовним безумством; дердыме дерманлар кетыр - вилжуй мох' стpaждaння; бахтымнен ойнама - не гpaй мо1м щaстям; такъдырым элынъде - моя доля в тво1х ругах тощо. Але пов'язaнa з цими фоpмyлaми хapaктеpнa пaтетичнa пщнесешсть, зaкличнiсть
монолопчного звернення до обранищ серця поеднуеться в цьому поетичному творi з неповторною лагщшстю, задушевнiстю, якою вiдзначаеться авторський стиль поета.
Композицшно вiрш можна подшити на двi дещо вiдмiннi за настроевютю рiвновеликi частини - у перших двох катренах, пройнятих бшьшою тривожнiстю, йдеться про раптове зародження палкого почуття, яке лишилось без вщповвд, а в наступних зворушливо розкриваеться бентежний вир розма!тих емоцшних вiдтiнкiв, якими проймаеться ество закоханого.
1нтонацшно-настроеве багатство твору увиразнюеться за допомогою пружного грайливого ритму, в основi якого поеднання в кожному рядку ч^ко роздiлених цезурою двох розлогих стоп - шестискладово! й п'ятискладово!, якi в свою чергу доволi примхливо й вигадливо роздiляються на мешi стопи. Така примхливiсть та вигадлившть допомагае, наприклад, увиразнити вище вiдзначену мiнливiсть настроево! тональностi двох основних частин вiрша. У перших двох строфах друга (п'ятискладова) стопа кожного рядка подшяеться строго розмежоваш цезурою меншi стопи - двоскладову й трискладову (остання е ноаем багато! звучно! рими: ярасы - арасы... - къарасы; перишан - нам-нышан... - сен ишан). У другш частинi вiрша (третш та четвертiй строфах) ця закономiрнiсть дещо змiнюеться - п'ятискладова стопа роздшяеться на три- й двоскладову. Рима таким чином припадае вже не на три, а на два склади: кеттинъ - эттинъ... -неттинъ; кетир - эпбир... - эсир. Така лакошчшша, ч^юша й тому бшьш ударна рима вщповщае окресленш тут ршучост лiричного героя будь-що зберiгати вiрнiсть своему коханню, констатаци неможливостi звiльнитися з його чарiвного полону. Рима у вiршi подаеться за способом, найбшьш поширеним у руба! (aaba). Прикметно, що в кожнш з двох заключних строф п'ятискладова стопа лише третього (неримованого) рядка подшяеться, як i в перших двох строфах, на дво- й трискладову меншi стопи (олып диване; мени мугъайтып), а не на три- й двоскладову (охшадынъ кеттинъ; мубтеля эттинътощо).
У багатьох лiричних творах автора розкриваеться драматизм любовних стосунюв. Та е в нього й вiршi, в яких превалюють радюно-пщнесеш, а водночас i шжно-лагщш вщчуття. Такий вiрш «Дудакъларны сачларыма токъунды яваш...» («Тво! губи стиха торкнулись мого волосся»). Ймовiрнi складнощi кохання тут на другому плаш, на першому -неповторна виха, яку приносить воно. Чуттево-еротична й водночас витончено метафорична образшсть розкривае трепетш й сильнi почуття закоханого:
Дудакъларны сачларыма токъунды яваш, Санки дерсинъ юрегимде башланды саваш. Эеджандан туталмадым озюмни шу ань, Къальб тёрюнде озь-озюнден башланды исьян. (Тво! губи стиха торкнулись мого волосся, Серце вмить шби ожило. Бентега пройняла все ество мое, Наче в його глибинах почалася буря).
Палко закоханий вiрить, що ця буря буде живлющою й принесе йому несказанну влху:
Истегинъни, ислеринъни дуйдым амана,
Кель, джанчыгъым, олайыкъ биз даим ян-яна.
Севгимизнинъ дерьясында ядайыкъ бирге,
Далгъаларнынъ йырларыны сёз ёкъ табирге.
(Тво! жадання-сподiвання я вiдчув,
Прилинь, серденятко мое, i ми завжди будемо разом.
У морi кохання ми вдвох попливем,
Спiву хвиль цього моря жодними словами не описати).
Св^ла вiра у взаемшсть мило!, вiдчуття даровано! цим радост окриляе, надае впевненостi в тому, що всупереч будь-яким сумшвам i ваганням солодка та!на кохання розкриеться у еднаннi двох щирих спорiднених душ. Вiдтак в останнш строфi вiршований плин набувае особливо! пщнесеност й грайливостi:
Эй, вах, севги сырын бизге ким анълатаджакъ, Анълатаджакъ ким сырыны севгининъ, эй, вах. Олса эгер ишмар иле бир сёз къатаджакъ, Бельки меджнун этер бирден къальплерни, эй, вах. (Гай-гай, та!ну кохання як нам розкрити, Як же розкрити нам та!ну кохання, гай-гай? Тшьки б знаком чи словом яким натякнути, I поеднаються в любовному шалi нашi серця).
А. Велiев по-своему трактуе в цьому вiршi дуже характерне для схщно! любовно! поезi! поняття «меджнун» («безтямно закоханий»). Це означення стосуеться переважно закоханого страждальця, який мрiе про зустрiч з милою. Тут же йдеться про щасливу втiху взаемно! любовi.
У суголосс з означеними тут переливами втшних вiдчуттiв жвава й чiтка ритмжа, увиразнена подiлом кожного рядка насамперед на три пружш стопи, неодмшно роздiленi цезурами - двi чотирискладовi й одну п'ятискладову, завершення яко! збiгаеться з точною дзвiнкою римою. Поруч iз прикiнцевими римами суттеву роль у звуковш iнструментовцi вiрша вiдiграють внутрiшнi спiвзвуччя та мiжрядковi перегуки (Дудакъларны сачларыма; Санкы дерсынъ; Истегынъны, ыслерынъны; Далгъаларнынъ йырларыны).
До найбшьш проникливих та зворушливих зразкiв любовно! лiрики поета належить вiрш «Шевкиеге». Цей вiрш мае автобiографiчний характер. Це лiричне звернення до любо! дружини Шевюе. Кшька десятилiть спiльного подружнього життя не остудили палко! нiжностi почуттiв, яю виливаються у зворушливi рядки:
Такъдир бири-бизимизге багълады бизни, Эки огълу берди, Эльмаздай къызны. Къуванч, кедерлерни пайлаштыкъ бирге, Тешеккюр айтамыз кечкен омюрге. (Нас мiж собою доля пов'язала, Дала нам двох сишв, донечку Ельмаз. Радшть i журбу ми дiлимо спшьно, Хвала життю, в якому ми разом).
Хвала життю пов'язана з вдячшстю до батьюв, якi дали це життя й вочевидь змогли передати дгам досвiд творення гармоншних родинних стосункiв, тож пам'ять про них невщдшьна вiд лагiдного ставлення до власних дiтей i дорого! дружини:
Аналарымызны эттик гъальба биз разы, Зан этсем оларны ынджытмадыкъ биз. Олгъандай омюрнинъ къыш, баарь, язы, Эльден кельгенини яптыкъ экимиз. (Сподiваюсь, ми тiшили наших батьюв I прикрощiв !м не завдавали. I в лiто, i в зиму !хнього життя Були дбайливими й чуйними до них).
I далi автор уже безпосередньо звертаеться до дружини, висловлюючи !й сво! щирi почуття, в яких вчуваеться i неабияка сила, й особлива лагщшсть:
Мугъайткъан олсам мен эгер де сени, Афу эт, багъышла, мен сенден разым. Айт даа япмадым сен ичюн нени, Меним мискин ярем, бир данем, назлым?
Гуллер сенинъ олсун, къуванчлар сенинъ, Сынъыры олмасын бахтлы куньлернинъ. Дост-эшлер сагъ олсунъ, сагъ ол сен кендинъ, Бир вакъыт солмасын севги гуллеринъ.
(Як, може, я тебе чим образив,
Прости, пробач, уихо моя.
Все, що хочеш, для тебе зроблю, тшьки скажи,
Моя мила, кохана, едина моя.
Ус кв^и тобi й радощi тоб^
Хай не минають щасливi дш.
Здоров'я нашим рщним i друзям, здоров'я тобг
Хай нiколи не в'януть кв^и любовi).
Це звернення до дружини вельми проникливе, сердечне, воно не вщзначаеться якоюсь особливою патетикою, але разом з тим вражае глибиною й щирютю почутпв. У суголосс з цим вiдсутнiсть яко!сь надто яскраво! метафоричностi. Це, так би мовити, «мiнус-прийом», у контекстi якого бшьш нiж традицiйний образ квтв любовi набувае неповторно! свiжостi й сили.
Зворушлива емоцшшсть, глибока пристраснiсть, вишукана гама розма!тих почуттевих вiдтiнкiв проймае любовну лiрику поета. У багатьох лiричних творах автора розкриваеться драматизм любовних стосунюв, разом з тим характерш для нього вiршi, в яких превалюють радiсно-пiднесенi, а водночас i нiжно-лагiднi вiдчуття. Любовна лiрика А. Велiева розвивае вiковi традицi! схщно!, зокрема кримськотатарсько! поезi!, поет не раз по-своему трактуе усталеш образи й мотиви, своерщно сполучае характерну тут пiднесенiсть, орнаментальнiсть iз неповторною лагщшстю, задушевнiстю. Чудовий знавець i тонкий дослiдник нацiонального фольклору, поет плщно розвивае також традицi! народно! шсш кохання, зокрема не раз вдаеться в любовних вiршах до вишуканого метафоричного паралелiзму, до гiперболiчно! образностi та iнших поетичних засобiв, характерних для кримськотатарсько! фольклорно! шсенностг
Гуменюк Виктор Иванович
ОСОБЕННОСТИ ПОЭТИКИ ЛЮБОВНОЙ ЛИРИКИ АБЛЯЗИЗА ВЕЛИЕВА
Аннотация. Автор статьи, основываясь на тщательном анализе наиболее характерных произведений известного современного крымскотатарского поэта, уясняет своеобразие его художественной манеры, в которой эмоциональная страстность неотделима от теплой задушевности, лирической проникновенности. Изысканная гамма разнообразных эмоциональных оттенков пронизывает любовную лирику поэта. Во многих лирических произведениях автора раскрывается драматизм любовных отношений, вместе с тем характерны для него стихотворения, в которых превалируют радостно-возвышенные и в тоже время нежно-ласковые чувства.
Поэт плодотворно развивает традиции народной песни любви, в частности не раз прибегает в любовных стихотворениях к изысканному метафорическому параллелизму, к
гыперболыческой образносты ы ыным поэтыческым средствам, характерным для крымскотатарского песенного фольклора.
Ключевые слова: крымскотатарская поэзыя, любовная лырыка, жанр, стыль, поэтыка.
Humeniuk Victor Ivanovych
THE PECULIARITIES OF THE POETICS OF LOVE LYRICS BY ABLIAZIZ VELIYEV
Summary. The author of the article with the help of reliable analysis of the most typical verses by contemporary Crimean Tatar poet investigates originality of his artistic manner, where passion sensitivity is connected with mild spirituality, lyrical shrewdness. A refine scale of different emotional tints penetrates the love lyric of poet. The author uncovers in many lyrics a dramatic quality of love relations, also the verses, where happy and raised, tender and mild feelings prevail, are typical to his poetry manner.
The poet fruitfully develops the traditions of a folk love songs, he particularly resorts to refine metaphorical parallels, to hyperbolic images and other means, which are spread and typical for poetry folklore by Crimean Tatars.
Keywords: poetry by Crimean Tatars, lyric, genre, style, poetics.
Л1ТЕРАТУРА:
1. Аблязиз Велиев (1939) - Аблязiз Велieв (1939) // Окрушина сонця - Кунештен бир парч: антолопя кримськотатарсько! поези ХШ-ХХ столт. - К. : Гол. спец. редакщя л^ератури мовами нац. меншин Украши, 2003. - С. 640 - 655, 784.
2. Селим Ш. Тевсиенаме // Велиев А. Ватан тюркюси: Ширлер, йырлар / А. Велиев. -Симферополь : Къырымдевокъувпеднешир, 2009. - С. 3.
2. Сеферова Ф. Ава, кунеш, севги олып кирейим // Велиев А. Ватан тюркюси: ширлер, йырлар / А. Велиев. - Симферополь : Къырымдевокъувпеднешир, 2009. - С. 4 - 8.
3. Сеферова Ф. Поэтический мир Аблязиза Велиева / Ф. Сеферова // Культура народов Причерноморья. - 2009. - № 152. - С. 118 - 120.
4. Сеферова Ф. Аблязиз Веливенинъ иджадында ватанпервелик нагъмелери // Сеферова Ф. Къырымтатар шиириетинде аньаневийлик ве янъылыкъ (ХХ асырнынъ сонъу - ХХ асырнынъ башы / Ф. Сеферова. - Акъмесджит, 2011. - С. 116 - 128.
