CC BY
14
Мотиви деестетичного в ^creMi мортальноТ топiки ромашв Антуана Вoлoдiнa
De-Aesthetic Motives in the Mortality Topic System of the Novels by Antoine Volodine
Вiктopiя Чуб 1
Victoriya Chub
1V. N. Karazin Kharkiv National University 4 Svobody Square, Kharkiv, 61022, Ukraine
DOI: 10.22178/pos.33-8
LCC Subject Category: PQ2660-2686
Received 05.03.2018 Accepted 31.03.2018 Published online 21.04.2018
Corresponding Author: vita.chub@gmail.com
© 2018 The Author. This article is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 License
Анотащя. Статтю присвячено дослщженню мотивiв та образiв деестетичного в романах французького письменника Антуана Володша (1950 р. н.) «Малi ангели», «Дондог», «Бардо чи не Бардо». Виявлено повторюван мотиви огидних перетворень i смерт людини, ольфакторнi (неприeмнi запахи), предметы (бруд, пил, болото) i колористичнi (чорнота, сiрiсть) характеристики. Вони формують атмосферу огидностi та жаху, суголосну вщчуттю кiнця людського буття, створюють тотальну метафору смертi. У художнм структурi творiв цього «триптиху» виявлено рух романноТ думки вщ нагнiтання негативних суспiльних тенденцiй («Малi ангели») через констатацiю провалу ще'Т розвитку цивiлiзацiТ («Дондог») до пошуку виходу та способу виживання людства («Бардо чи не Бардо»). Проаналiзованi мотиви та образи як елемент мортальноТ топки не лише визначають специфку художнього простору романiв А. Володша, а й актуалiзують проблематику кшця/смерд постають змiстотворчим чинником постмодернютськоТ антиутошТ («дистопп») та е шструментом реалiзацiТ «постекзотичного» проекту письменника.
Ключевые слова: Антуан Володш; постекзотизм; мортальна топка; колористичн мотиви; ольфакторнi образи; дистошя.
Abstract. The article is devoted to the study of motives and characters of the de-aesthetic in the novels by the French writer Antoine Volodine (born in 1950), "Minor Angels", "Dondog", "Bardo or not Bardo". Repetitive motives of disgusting transformations and human death, olfactory (unpleasant smells), object (dirt, dust, swamp) and coloristic (blackness, grayness) characteristics are detected. They form an atmosphere of disgustfulness and horror, a susceptible sense of the end of human existence, and create a total metaphor for death. The artistic structure of the works of this "triptych" revealed the movement of the reflection from the instigation of negative social tendencies ("Minor Angels") through the statement of the failure of civilization development concepts ("Dondog") to the searching for the way of mankind survival ("Bardo or not Bardo"). The analyzed motifs and images as an element of the mortality topic not only determine the specifics of the artistic space of the novels by Antoine Volodine, but also actualize the problems of the end/death, appear as a causative factor in postmodernist dystopia and is an instrument for realisation of the "post-exotic" writer's project.
Keywords: Antoine Volodine; post-exoticism; mortality topic; color motifs; olfactory images; dystopia.
ВСТУП
Проза Антуана Володша (1950 р. н.) займае особливе мiсце в сучаснiй французькш лпе ратурi та впродовж останшх десятилiть при-вертае чималу увагу дослщниюв - як захщ-них (Ж.-Д. Вагнер [18], Д. Вiар [13], Ф. Детю [9], А. Рош [10], Л. Рюффель[11] та ш), так i росiйських (К. Дмп^ева [2], В. Пестерев [3], В. Шервашидзе [8] та ш.). В укра'нському ль тературознавчому дискурс його творчiсть лише оглядово згадуеться в контекстi розви-тку естетичних течш друго'' половини ХХ сто-лiття [6].
Для репрезентацп свггу «тсля другого Чор-нобилю» [18] в романах А. Володша задiяно низку повторюваних мотивiв, переважно де-естетичного характеру. Утiм цей аспект пое-тики володiнських романiв на тепершнш момент не е достатньо вивченим. Так, фран-цузька дослщниця А. Рош в романi «Нашi улюбленi тварини» виявляе домiнування мотиву мутацп людини та тваринних образiв, яке обертаеться констатацiею «завершення тваринного становлення персонаж1в, усунен-ня меж мiж людською i тваринною сшльно-тою», неможливостi «забезпечити виживання виду» [10]. Молодий канадський дослщник Г. Сабурен розробляе тему «ольфакторного простору» володшських творiв на матерiалi роману «Малi Ангели» та доходить висновку, що «запахи кiнця свггу» (рослинш, твариннi, мiнеральнi) визначають специфжу простору та постають змiстотворчим компонентом «постекзотичних» творiв [12, с. 84]. Росшсь-кий лiтературознавець В. Пестерев у ходi аналiзу роману «Малi ангели» виявляе кiлька домiнантних мотивiв - темряви, пустоти, смороду, тварин, комах, кольору [3] та визна-чае багату образнiсть володiнських ромашв разом iз складною композицiйною та мов-ленневою структурою як ключовi «парамет-ри саморозвитку та саморефлексп форми» [3].
Отже, фрагментарнiсть розвщок, присвяче-них мотивам та образам у романах А. Володiна, виявляе потребу комплексного дослщження цього аспекту поетики в кон-текстi мортально'' тотки (у ситуацп, коли «в постекзотичних текстах щоразу все рухаеться у напрямку смерть вщбуваеться в т моменти, що 1'й передують» [11, с. 304]). Метою ще!' статт е аналiз мотивiв деестетичного як компонент мортально'' топiки на матерiалi романiв «Малi ангели» [15], «Дондог» [16],
«Бардо чи не Бардо» [14]. У ходi дослiдження будуть виявлеш мотиви та образи деестетичного, згруповаш за тематикою, визначена 1'хня змiстотворча функцiя та роль у реалiзащi письменницького задуму (дистотчш прогно-зи розвитку людства в тепершнш його подо-бi).
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ
Свiй творчий проект А. Володiн визначае як «постекзотичний». На нашу думку, ця атри-бущя е способом привернути увагу до ромашв, як втiлюють «бунт проти кнуючого сус-пiльства, проти людсько'' долi в й полгтичних та метафiзичних заломленнях» [17]. Твор-чiсть письменника вбирае, з одного боку, традищю сюрреалiстiв, екзистенцiалiстiв, Нового роману, а з шшого - антиутопш е. Замятiна, А. Платонова та ш
Утiм, неолопзм «постекзотизм» визначае не лише авторський метод як «споаб зображен-ня певно' реальностi», а й «саму реальшсть, яка пiдлягае зображенню» [4]. У сво'х романах А. Володш створюе фантасмагоричний свiт, репрезентований у пбриднш жанровiй формi, яка поеднуе елементи фантастики, альтернативно'' кторп, политичного, ошрич-ного дискурсiв та е результатом осмислення сощально-кторично'' реальносп ХХ столiття. У художньому просторi романiв реальне на-кладаеться на фантастичне: образи справж-нiх мкт та кра'н (Гонконг, Лiсабон, Макао, Ра-дянський Союз, Монголiя), населеш «недо-людьми», якi блукають у пошуках смертi, на-бувають фантасмагоричних ознак. Специ-фiчною рисою володшського «постекзотиз-му» е особлива роль мортально'' топiки: пи-сьменник активно розробляе тему смерт^не-смерт i життя/не-життя, решкарнацп, стану душi пiсля смертi. Одним iз ключових «пре-текстiв» його романiв е Тибетська книга мер-твих «Бардо Тодоль»: алюзiею на це е не лише назва роману «Бардо чи не Бардо», а й повто-рюваний мотив проходу людиною мiфiчного тунелю пiсля смерть в кшщ якого вона мае осягнути сенс буття (досягти «вищого св^-ла») або переродитися (у людськш чи тва-риннiй подобi для повторення циклу життя): «ми супроводжували подружжя Багдашвш з самого входу в тунель» [15, с. 28] та «тсля твоеI смертi (...) i до повного зникнення тобi ще залишиться стан Бардо, перехiдний перюд, який передуе, власне, остаточнй смерт» [16,
с. 265]. Мортальний характер трансгресивно'1 художньо'1 реальносп ромашв «Малi ангели», «Дондог», «Бардо чи не Бардо» визначають образи та мотиви деестетичного, як ство-рюють атмосферу огидностi та жаху, суголос-ну вiдчуттю кiнця людського буття, а саме: огидних перетворень i смертi людини, оль-факторнi (неприемш запахи), предметнi (бруд, пил, болото) i колористичш (чорнота, сiрiсть) характеристики.
Мотиви огидних перетворень i смерт людини
Персонажi романiв Володiна у транзитивному сташ (мiж життям i смертю, або навiть -мiж смертю та остаточним небуттям) пере-живають мутацп та метаморфози, уподiбню-ються тваринам. Такi зооморфш мотиви не-розривно пов'язанi з мортальною топiкою -на межi буття i небуття з протагошстами ро-манiв вiдбуваються фантасмагоричнi мутацй': у «Малих ангелах» Вiлл Шейдманн «досяг такого ступеню деградаци, який мен було важко навть уявити (...), тыо його не вiдповiдало быьше жодним бiологiчним нормам» [15, с. 199]; Дондог «перетворився на непередба-чувану icтоту» [16, с. 321]; а Фржу «чогось не вистачае, щоб бути цлком людською сто-тою. (...) Невизначений флер анормальноcтi виштовхуе його до тiеïмеж1 яко'1 людська тд-cвiдомicть вiдмовляетьcя торкатися» [14, с. 205]. Таю пбридш, монструозш образи змальовують стльноту «недолюдей», як не вписуються в сощальний устрш, не мають власно'1 щентифжацп, переживають станов-лення свое'1 стльноти в просторi тюрем та концентрацшних таборiв. Транзитивний пе-рехiд вщ людського до монструозного статусу через тваринш форми нiвелюe межу мiж життям i не-життям.
Ольфакгорш мотиви (неnриeмнi запахи)
Моделювання мортального топосу вщбува-еться iз залученням вщповщних ольфактор-них образiв. Так, Г. Сабурен у ромаш «Малi ангели» виявив зв'язок мiж «огиднiстю» запахiв та «придатнiстю для життя» романних топо-сiв та класифжував ольфакторнi образи за типами: рослинш (асоцiюються з життям), тваринш (з транзитивною зоною мiж життям i смертю) i мшеральш ^i смертю, небуттям) [12].
Дiйсно, в ромаш «Малi ангели» використано чисельш ольфакторнi характеристики, утiм переважно неприемш: не лише рослинш («гнило! капусти та цибулЫ[15, с. 205], «маленьких кислуватих яблучок», «жарених на оли пончиюв», «фармацевтичних препаратiв, як директриса кожну ость гонить з опень-юв» [15, с. 97-98]), а й побутовi (як Ф. Детю називае «запахами Радянського Союзу» [9] -«чорного мила, яким тут натирають паркет першого поверху», «стшю запахи туалетiв», «пилу з килимiв, як згортають у коридорi тд час великого прибирання», «гумових килимюв» [15, с. 97-102]. Як елементи кторп, вони асо-щюються з продуктивною людською дiяльнi-стю та втыюють щею життя, упм мають де-естетичний характер, суголосний тотальному песимктичному настрою. Сморщ охоплюе весь романний проспр i навпъ персонажiв: готування вечерi Абашеевим перетворюеться на огидне видовище: «Быьш настирливий, шж запах часнику й iмбиру запах тухлятини в'1'вся в його руки. (...) Складка тд крилами бу-ла тим мсцем, яке видляло найбыьш пряний запах, але й решта тушки сильно тхнула. Абашеев знову вимив руки. Вт ненавидiв на самому собi затхлкть брудног птищ» [15, с. 181]. Занепад, наближення юнця вщдзер-калеш в замщенш рослинних запахiв тва-ринними - вони ствкнують з образами тем-ряви, замкненость втрати орiентирiв та тд-силюють мортальний характер локуав: на-родження ведмежат надае процесу бiльше огидностi, нiж надп на вщродження («Ми приймали пологи блих ведмедiв на нижнт па-лубi теплоходу. (...) Запах кровi важкою хма-рою розповсюджувавсяу трюмь Вт змшував-ся з терпким звiриним духом» [15, с. 11]), а людний базар душить смородом («запахи ринку ставали тяжчими, гниття товарiв, що швидко псуються, посилювалося, пил прилипав до живих ты покупщв та дощем осипався на мертвих тварин, як продавалися в м'ясному вiддiлi у виглядi шматтв, чи то (...) впали на землю та були розтоптат» [15, с. 99]). Упм нагштання напруги досягае апогею з появою «неживих» запахiв - пилу, ву-плля, смоли, як метафоризують останню стадш кнування живого: «(...) в суаднш юм-натi бешкетували дти, (...) запах спустыоI планети робить гх дивними, (...) вони не про-читають жодноI з тих книг, як мають знати дти» [15, с. 145].
Динамжа ольфакторно'' образносп наявна й в шших романах «триптиху». Так, у ромаш «Дондог» превалюють тваринш та мшераль-ш запахи, а рослиннi з'являються в етзодах, якi описують дитинство Дондога («в ароматах юно'1 тваринност1 юного роздягального стшла, прямо перед учителькою» [16, с. 3738]). Дистошчну природу роману тдкреслюе акцентована загибель оргашчних матерiй: центральний у цьому роздШ образ учитель-ки перетворюеться на «гнилий гриб» («Май-же вс з того часу померли (...), тепер вона лежить у небутть Спочивае та розкладаеть-ся тд безмежною землею, вона чужа всього оргатчного, вона тепер нщо» [16, с. 55]). У табiрному локус (який мае риси закритого, «утотчного» мкця, де кнувало життя i доте-пер збертаеться його подоба, пануе «тисяча огидних табiрних запахiв» [16, с. 345] тварин-но' (тобто ще живо'', але вже огидно') приро-ди: «Мет вiдразу згадалися спальн табiрнi корпуси. Там, на мш погляд, ми ковтали не так крупчастi випаровування. Навть зранку, коли кожен каторжник насичував простiр своти газами, сморiд не досягав такого жах-ливого рiвня» [16, с. 344]. У «постапокалштич-ному» Ст рослинш та тваринш запахи де-градують: на цьому «нижчому рiвнi простору», де «темно i смердить, немае свтла, липко» [16, с. 351] вони розкладаються та уособ-люють смерть («рослини видыяли аромати земл1 гнилоI деревини» [16, с. 304]), а протаго-шста оточуе «темрява та сморiд, випаровування алкоголю» [16, с. 358], «вологе гаряче повтря, смердюче та затхле до мозку юсток (...) настыьки реальною була загроза пожежЫ [16, с. 22].
Центральний топос роману «Бардо» - мiфiч-ний тслясмертний шлях, в ароматичних образах зображений як перехщ вщ огидно-тваринних до неживих (церковних - дим, ладан) арома^в: з «тдвищенням температури» [14, с. 87] персонаж! «покрилися потом та тхнули» [14, с. 94], наступала сущльна тч та тиша» [14, с. 89]; а по^м «через систему вен-тиляци надходять аромати ладану та диму» [14, с. 94]. Наприкшщ шляху Бардо все зникае, але разом iз першими матерiальними реперами (звуками) з'являються тваринш запахи: «Запах, тут! - сказав вн. - Це щось нове. (...) Запах котячо'1 сеч» [14, с. 72-72], як знаме-нують вщродження, але без змш (у тш самш людськш подобЦ: «Тхне дикими тваринами. (...) Смуток i тепле мовчання, дзвт крапель по
чорним калюжам, гамiр мавп у верховттI атмосфера струменистого лзапахи диких тварин та гнилоI деревини, затхлкть л^в, поскрипування луски та хтину, випаровування бруду, дзвтке нявкання та статевi види лення, запах мурашниюв. Усе це оточувало Глущенко» [14, с. 77]. Вщтак, тдкреслюеться неминуча реверсившсть, повторювашсть та ци^чшсть життя, без надп на покращення: «Його ваблять щ ^ди, як вш пов'язуе з кн-цем темряви, який вн так сильно асощюе з життям, iз свободою, iз звыьненням» [14, с. 74], але «Вн не згадав про науку, яку отри-мав, вн поклався лише на свт нстинкт та на посереднт розум, i ось результат» [14, с. 75].
Отже, ольфакторш образи (неприемш запахи) не лише деестетизують проспр, а й вщ-дзеркалюють змшу просторових конструк^в та метафоризують концепти життя/смерть а вщтак, уплюють щейну складову володшсь-ких творiв.
Образнхарактеристики
У «постекзотичних» романах картину всесвь ту, який остаточно зникае, довершують iншi образи огидного: бруду, пилу, вологи, жару.
Так, у ромаш «Малi ангели» «Волога була всю-ди. Вода, що застоювалася мiж уламками да-ху, утворювала скупчення, з яких далi сттала по сттах. Чутно було дзюрчання каналiзацu, що прорвалася в глибин лiфтовоí шахти» [15, с. 50-51]. Цей образ як метафора знищення («випаровування») життя розширюеться на весь художнш проспр: «Ми були ва у брудь Шт застилав оч1 Потрiбен був ковток свiжо-го повтря» [15, с. 43]. Вш пов'язаний з шши-ми образами деестетичного - ольфакторни-ми («Непроникн шафи, що оточували нас, випаровування хижаюв, вiд яких перехоплювало подих, дiяли на нерви вах i кожного» [15, с. 43] та тваринними («було жарко, вiд вологостi руки робилися незграбними,тд пахвами та стегнами котився розсл» [15, с. 84]). Таким чином нагшчуеться рiвень «шфернальнос-т^пекельносп», що утыюе фыософську проблематику юнця буття.
У другому ромаш мотиви вологи i жару метафоризують життя i смерть: протагошста Дондога з дитинства оточуе «отруйний чад» [16, с. 21], «ворожа сирсть» та «запах мулу» [16, с. 64], «жар» [16, с. 133]; i напередодш смерт вш зауважуе: «Моя шюра стати вологою...
Moi' спогади бути щлком розчинет» [16, с. 300]. Художнш всесвгг роману репрезенто-ваний як тотальне згарище, «ктець yciei icmo-pii» [16, с. 16], де «Вогонь усе змтив. (...) Видо-вище було вкрай жахливим. (...) Усе палало» [16, с. 365].
У третьому ромаш «Бардо чи не Бардо» пре-валюють т самi мотиви: Шлюм та Пюффк вщчувають, як «тепла волога отруюе прос-mip, в якому нас замкнуто» [14, с. 96]. Вони формують художнш проспр роздШв, як зо-бражують перехщ людсько! ктоти i3 стану живого до неживого, разом i3 мотивами смороду («ми обидва дуже стттли та погано себе почували» [14, с. 94]), темряви («Вимкнення кoндицioнерiв викликало тдвищення темпе-ратури. За винятком рожевого лiхтаря, який згасав бля входу в суадне купе, у вагон не працювала жодна лампа. Навколо нас витали запахи сну та цвш. У жилому простора тоб-то в тому, де ми жили, все перетворювалося на пар, вологий конденсат, мiазми» [14, с. 87]). Така сукупшсть образiв у репрезентацй Бардо як стану тсля смерт мае шфернальний характер: «дверi ведуть до якого котла, чогось дуже схожого на тч, але кажуть, що це лише коридор» [14, с. 121]; тодi як у малочисельних пейзажах навколишнього, ще живого свпу ще е залишки свила та чиста дощова вода: «Зовт була тч, але (...) бш гiрлянди лiхтарiв прони-зували темряву (...) Дощ тдсилився» [14, с. 8788].
Така «пекельна» образшсть поступово зво-диться до мотивiв тишь пустоти, темряви та ночь «Пустотшсть» метафоризуе знищення усього живого та простежуеться в текстах уах трьох ромашв, збертаючи ту саму дина-мжу «нагштання»:
- у «Малих ангелах» вимальовуеться тенден-щя: «вулищ спустыи, бльше майже нтого не залишилося вмктах»[15, с. 87-88];
- у «ДондозЬ констатуеться стан i факт вими-рання: «Здаеться, темрява тривала тижня-ми, говорить Дондог. У мене таке враження, що нас назавжди поглинула ця чорнота, iз смородом рim i з собаками, як час вiд часу починали нити» [16, с. 103], а залишки людей мають «триматися в тш, тихше за юрбу ме-рщв» [16, с. 103] ;
- у «Бардо чи не Бардо» здшснюеться спроба осягнути цей стан i знайти споаб вижити в «чорному просторы [14, с. 43], де «все вмерло, свтла бльше немае» [14, с. 61], «настають
сутнки та тиша» [14, с. 101]; осюльки в Бардо вже дшть сво'' «правила виживання»: «Як-що темрява навколо мене стае нестерпною, я закриваю оч1 я не втрачаю гарний настрш, я рухаюся, наче кров тд шюрою, мен не потрiб-не свтло, щобрухатися» [14, с. 118].
Схожа динамжа простежуеться в образах темряви та ночi та вимальовуе неминучу перспективу поглинання свпу темрявою. У рома-ш «Малi ангели»: «вимкнення електрики вiд-бувалися все частше, i в рештi решт освт-лення стало дуже обмеженим» [15, с. 158], «пасажири почали скаржитися на темряву, в якт 1'х змушували жити, стверджуючи, що ар^ть викликае психiчнi розлади» [15, с. 158]. У ромаш «Дондог» регуляршсть таких «тим-часових автоматичних вiдключень свтла» [16, с. 38] метафоризуе смерть як «зникнення за межами сущльно!' темряви»[16, с. 279]. А в «Бардо чи не Бардо» смерть вже настала, бут-тя кнуе десь «мiж аготею та реальтстю» [14, с. 105], тут «все е iлюзiею» [14, с. 57].
Колористичш характеристики (чорнота, фгсть)
Топос «чорного простору» реалiзуеться через образи деестетичного (тваринш мутацй, смо-рщ, волога, жар, пустота, темрява), як шдси-люе специфiчна колористика. Володшсью пейзажi вирiзняються монохромшстю, в усьому романному корпус переважае чорно-ара палнра:
- у «Малих ангелах»: «велик чорн калюж», «вода дивовижно чорного кольору», «стовп, чорний та брудний, а поряд iз ним Выл Шейд-ман, чорний та брудний», «чорн вжна чорних квартир», «небо було чорним» та ш. [15];
- у «ДондозЬ: «хмари були чорними», «небо ставало щлковито чорним», «чорн втри», «мсто було щлковито чорним», «чорний коридор», «чорний вхiд», «чорн квти», «чорн води Мудри», «чорн години» та ш [16];
- у «Бардо чи не Бардо»: «чорний сон», «чорна вiд бруду книга», «чорний простiр», «чорна земля», «чорне повтря», «велика чорна рiвни-на», «чорний тсок», «чорний океан», «чорн сли ди на чорнй дюн» «абсолютна чорнота» та ш [14].
Перенасичешсть ромашв «чорними» образами створюе ефект тотальносп «чорного простору», всепоглинаючо'' сили смерт та й не-минучость Цей прийом, на думку Г. Башляра [1], е характеристикою ошричного, часто ла-
бiринтизованого простору - i дшсно, у воло-дшських творах пануе постшне «враження, що ти в середин сну» [14, с. 54]. Чорнота пог-линае увесь «постекзотичний» св^, у ньому «Власне пейзажу немае, немае образiв, але коли намагаешся уявити Их, то знаеш, що просу-ваешся серед величезног чорноI рiвнини. Сту-паеш чимось, що схоже на стежку, оточену вугльними полями» [14, с. 172]. Але чорний колiр - не лише ознака «пустоти та небуття», «це, скорш, активний колiр, звщки бризкае глибинна, а отже, темна субстанщя вах речей. (...) Чорнота пщживлюе всякий глибокий колiр, вона являе собою прихований запас кольору» [1, с. 31]. Раптовi кольоровi акценти в цьому тотально-чорному пейзажi (В. Пестерев визначае, що вони «поетично ро-зрiджують ентропiчний проспр» [3, с. 161]) поглинаються темрявою: «Сукт й рiзнокольо-ровi фетровi капелюшки схилялися й проноси-лися надi мною», а далi «у птьмi я прокнував двадцять мiльярдiв роюв» [15, с. 109]; «Я ви-трщався, намагаючись розсипаш там-сям крихтi свтла. (...) Подалi в темрявi метуши-лися дiвчата в червоному, сукня кармшова й кшоварна», а згодом «все розлетлося в тем-рявЫ [16, с. 363-364]; «- А пекельш свти? (...) В якому порядку вони йдуть? (...) Слшучий бли до-червоний, тьмяно-червоний, палаюча кто-вар, так? Сяючий синш? (...) Вони тчим не вiд-рiзняються одне вiд одного. Спекотна пусте-льна низка чорноти» [14, с. 144-145]. Вщтак, у «постекзотичних» дистотях «мортальна» ко-лористична образшсть поглинае мiфiчне «Чисте Свггло» [14, с. 44] як метафору утотч-но'1 мрп, недосяжно! для людства мети.
Виявлена специфжа мотивiв та образiв у романах А. Володша вщдзеркалюе мортальну (танатолопчну та екзистенщальну) рефлек-сш, суголосну «апокалттичнш напрузi сучас-ноI епохи» [7]. Мортальна тотка стае шстру-ментом реалiзащi «постекзотичного» проекту письменника як можливосп «вирватися за нацюнальы та культуры межi та висловити в художнш формi загальну для уах сторю ХХ столття» [8]. И трапчш кривавi поди (свгго-вi вiйни, пролетарськ революцп, концтабори, етнiчнi чистки, масовi вбивства) проступають крiзь фантасмагоричнi мутацп хронотопу та осмислюються в параметрах постмодершст-сько!' антиутопп / «дистопп» («дистопiею» до-слiдники називають особливий модус утот-чного дискурсу, що з'явився в постмодершст-ському дискурс та репрезентуе суспiльство,
«яке подолало утотзм та виявилося внасль док цього позбавленим пам'ят та мрп» [5, с. 8]). Дистотчний характер володшських творiв вибудовуеться з роману в роман через зктавлення утотчних i антиутопiчних еле-ментiв. «Постекзотичш» романи не мають на мет демонструвати абсурднiсть утопiчних iдей, а виявляють негативш тенденцп тепе-ршнього iснування суспiльства - антиутот-чш прогнози побудованi як наслiдок реаль-них iсторичних подiй. У володшському худо-жньому свiтi утопiчна думка пщлягае обмiр-ковуванню, сатиричному осягненню в параметрах постмодернiстського роману: «Потрi-бно було б спробувати побудувати тут жи-лий свт. Ви розумiете, Дадукьян? Потрiбно було б спробувати затриматися у Бардо на невизначений час. - Тут? На цш кут пЬску?.. -Тут чи там, трохи даль Можна було б побудувати якусь гарну оселю, створити пейзаж... Я гарно вивчив Книгу. Тут ми анЬ в простора анЬ в чай. БЬльшЬсть образiв походять Ьз нашо1'уя-ви. Якщо нам вдалося б ïx стабшзувати, якось матерЬалЬзувати навколо нас, ми переробили б Бардо на власний розсуд. (...) - НасправдЬ, не знаю, чи вдасться нам створити рай, - рап-том засумнЬвався ШмоловскЬ. - Це залежить. Я не знаю, анЬ вЬд чого воно залежить, анЬ вЬд кого... Може, вЬд вас, Дадукьян, або вЬд мене, або вЬд нашо'1 спЬльноï спроможностЬ до... Гонг» [14, с. 191-192]. Вщсутшсть у романах конкретизовано'1 моделi «псевдодосконало-го» св^, драматизащя свщомосп, зктавлен-ня утотчних концепцш з реальшстю свщчать про спорщнешсть проаналiзованих творiв iз дистотею.
ВИСНОВКИ
Отже, текстуальний аналiз ромашв Антуана Володша «Малi ангели», «Дондог», «Бардо чи не Бардо» виявляе домшування образiв деестетичного. В один асощативний ланцюг ви-шиковуеться низка суголосних образiв: огидних перетворень i смерт людини, ольфакто-рш (неприемш запахи), предметш (бруд - во-лога - жар - темрява - пустота) i колористич-ш (чорнота) характеристики. Вони структу-рують художнш свгг, визначають специфшу художнього простору, формують атмосферу огидносп та жаху, актуалiзують проблематику юнця/смерт та постають змктотворчим чинником постмодершстсько'1 антиутопп («дистопп»). У художнш структурi ромашв
виявляеться рух романно'' думки вщ нагш-тання негативних сустльних тенденцiй («Мaлi ангели») через панування тотального провалу ще'1 розвитку цивШзацп («Дондог») до пошуку виходу та способу виживання людства («Бардо чи не Бардо»). Мортальна
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ / REFERENCES
тотка е шструментом реaлiзaцiï «постекзо-тичного» проекту письменника як можливо-сп обмiрковувaння стану та само'' можливосп iснувaння людства в контекстi жaхiв кторич-них, суспiльних, полiтичних подш ХХ столн-тя.
1. Bashljar, G. (2001). Zemlj'a igrezy o pokoe [Earth and dreams of peace]. Moscow: Izdatel'stvo
gumanitarnoj literatury (in Russian)
[Башляр, Г. (2001). Земля и грезы о покое. Москва: Издательство гуманитарной литературы].
2. Dmitrieva, E. (2006). Francuzskij pisatel' s russkimi kornjami: Antuan Volodin - pervyj opyt
russkogo prochtenija [French writer with Russian roots: Antoine Volodine - the first experience of Russian reading]. NLO, 81 (in Russian)
[Дмитриева, Е. (2006). Французский писатель с русскими корнями: Антуан Володин -первый опыт русского прочтения. НЛО, 81].
3. Pesterev, V. A. (2011). Samorazvitie formy v romane Antuana Volodina "Malye angely" [Self-
development of the form in Antoine Volodin's novel «Small Angels»]. Vestnik Samarskoj gumanitarnoj akademii, 1(9), 155-170 (in Russian)
[Пестерев, В. А. (2011). Саморазвитие формы в романе Антуана Володина «Малые ангелы». Вестник Самарской гуманитарной академии, 1 (9), 155-170].
4. Skard-Lapidus, A. (2010). Postjekzotizm... da, slovo diko [Postexotism ... yes, the word is wild]. In
A. Volodin, Dondog (pp. 333-349). St. Petersburg: Amfora (in Russian) [Скард-Лапидус, А. (2010). Постэкзотизм. да, слово дико. В А. Володин, Дондог (с. 333349). Санкт-Петербург: Амфора].
5. Chalikova, V. A. (Ed.). (1991). Utopija i utopicheskoe myshlenie: antologija zarubezhnoj literatury
[Utopia and utopian thinking: an anthology of foreign literature]. Moscow: Progress (in Russian) [Чаликова, В. А. (Ред.). (1991). Утопия и утопическое мышление: антология зарубежной литературы. Москва: Прогресс].
6. Fesenko, V. I. (2015). Novitnia frantsuzka literature [Newest French Literature]. Kyiv: Vyd. tsentr
KNLU (in Ukrainian)
[Фесенко, В. I. (2015). Новтня французькалтература. Ки'в: Вид. центр КНЛУ].
7. Cvetova, N. S. (2011). Jeshatologicheskaja topika v russkoj tradicionnojproze vtorojpoloviny XX-
nachala XXI vv. [The eschatological topic in Russian traditional prose of the second half of XX -beginning of XXI centuries] (Doctoral thesis). Arkhangelsk: Institut russkoj literatury Rossijskoj akademii nauk (in Russian)
[Цветова, Н. С. (2011). Эсхатологическая топика в русской традиционной прозе второй половиныXX- начала XXI вв. (Автореферат докторской диссертации). Архангельск: Институт русской литературы Российской академии наук].
8. Shervashidze, V. (2007). Tendencii i perspektivy razvitija francuzskogo romana [Trends and
prospects for the development of the French novel]. Voprosy literatury, 2 (in Russian) [Шервашидзе, В. (2007). Тенденции и перспективы развития французского романа. Вопросы литературы, 2].
9. Detue, F. (2008). Antoine Volodine: portrait de l'artiste en stalker. Defense et illustration du post-
exotisme en vingt leçons avec Antoine Volodine. Montreal: VLB.
10. Roche, А. (2006). Nos Volodinesprefers. Retrieved April 1, 2018, from
http://remue.net/spip.php7article1270
11. Ruffel, L. (2007). Volodinepost-exotique. Nantes: Cécile Defaut.
12. Sabourin, G. (2014). Odeurs de fin du monde : l'espace olfactif dans Des anges mineurs d'Antoine
Volodine. Sherbrooke: Université de Université de Sherbrooke.
13. Viart, D. (2006). Situer Volodine? Fictions du politique, esprit de l'Histoire et anthropologie littéraire
du post-exotique. Caen: Minard.
14. Volodine, A. (2004). Bardo or not Bardo. Paris: Seuil.
15. Volodine, A. (1999). Des anges mineurs. Paris: Seuil.
16. Volodine, A. (2002). Dondog. Paris: Seuil.
17. Volodine, A. (2002). Ecrire en français une littérature étrangère. Chaoïd, 6, 52-58.
18. Wagneur, J.-D. (1999, September 2). Tout se déroule des siècles après Tchernobyl. Liberation.
Retrieved April 1, 2018, from http://next.liberation.fr/livres/1999/09/02/tout-se-deroule-des-siecles-apres-tchernobyl_283261
