CC BY
11
Л. М. Герас1на, доктор соцюлопчних наук, професор, Нацюнальний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого
МОДЕРН1 ЗМ1НИ ЧИ СИМУЛЯКРИ В УКРАШСЬКШ ЕЛ1Т1 ЗА УМОВ ПОСИЛЕННЯ СОЦ1АЛЬНО1 НЕР1ВНОСТ1?
Конструкцiя полiтичного простору сучасносп помiтно вiдрiзняeться вiд попередшх столiть, зокрема, тим, що на пол^ичнш аренi кожно'1 держави ви-окремились новi впливовi полiтичнi актори, елiтарнi страти «нового поколш-ня», дiяльнiсть яких визначае провiднi тенденцп розвитку сво'1'х краш. Отже, сакраментальне питання: Ким реально здтснюеться влада - народом, лгдером або елтою? - безперечно й ниш не втрачае свое значущосп для розумшня лопки сошально-пол^ичних процесiв.
В ел^иськш парадигмi проблема сощально'х нерiвностi у структурi сус-пiльства розглядаеться специфiчним чином - через наявшсть, потенцiали впливу i роль ел^арних груп, у тому числi - як 1х здатнiсть до утримання та лептимацп пол^ично! влади. Синтезуючи бiльшiсть класичних наукових трактувань щодо сутностi «елти», 1! можна визначити як досить вузьке i за-крите коло людей з вщносно постiйним i кiлькiсно обмеженим складом, котре об'еднано мщними внутрiшнiми зв'язками та мае очевидш переваги (статуси, досягнення, матерiальнi ресурси, впливи, привше! тощо) вiдносно соцiального оточення [3, с. 549-550]. Потенщал вищо! сощально! верстви -елiти влади - консолщовано мiстить найпотужнiшi матерiальнi ресурси, кошти, адмiнiстративнi повноваження i прерогативи, медiа-джерела i засоби транслювання шформацп, технiко-органiзацiйний ресурс, iдеологiчнi та юридичш механiзми тощо.
Вiдомий елiтист П. Бiрнбаум у теорп «самовiдновлення пануючого класу» на прикладi Францп щншсно характеризуе структуру сучасного соцiуму. Основою його структурацп виступають соцiокультурнi фактори i механiзми, що iстотно впливають на динамiку, склад i «ролЬ> в елiтi: слабкий вертикаль-ний та пом^ний горизонтальний рух й членiв; «заслугократiя», «спадкоемцi», «стипендiати» i т. iн. Бiрнбаум фiксуе наявшсть добре згуртованого керiвного класу, який щентиф^еться з елiтою; виокремлюе в ньому «керiвнi фракцп» та «невпливовi фракцп» (представники iнтелектуальних i лiберальних про-фесiй). Формування iстеблiшменту «ново! епохи» пов'язуе з трьома етапами взаемодп пол^ично! та економiчноi елгги - роз'еднання, взаемопроникнення та злиття, коли здiйснюеться iнтеграцiя iнтересiв та координашя дiй парла-ментськох, пол^ико-адмшютративнох та економiчноi елiти.
Новине бачення структурацп верхiвки соцiуму, здiйснене в кiнцi ХХ ст., належить Р. Далю i Р. Арону (плюралiзм елiт). Зокрема, Р. Даль ощнюе три типи управлшських рiшень, якi приймае ел^а, щоб порiвняти намiри та ефек-тивнiсть отриманих результатiв [2, с. 193-194]. Це дозволило висв^лити ю-торичний шлях транзиту елiт вщ абсолютног олггархИ до функционально! по-лгархИ: вш пролягае через епоху влади «патрицпв» (номенклатурного ютеблшменту), добу «пiдприемцiв» аж до перюду влади «екс-плебйв» - ця траекторiя змiни елiт властива i Укршш. Функцiонування полiархii вимагае наявностi плюралiзму елiт (пол^ично!', економiчноi, адмiшстративноi, духовно!', iнформацiйноi, проФсшлково!' та ш.), якi мають власнi резерви досягнен-ня влади, конкурують, розподiляють сфери впливу, школи консолiдуються [4, с. 132-133]. Полiархiчному типу влади притаманш бiльш прогресивнi риси розсiяноi нерiвностi, таким чином з'являеться новий ресурс влади ел^и, змiст якого - не багатство або сощальний статус, а «сощальний капiтал» - авторитет, суспшьна популярнiсть i репутацiя, що потребуе громадсько'1 лептимацп.
Серед громадян Украши за умов зростання сощально'1 нерiвностi утвердилась думка, що правляча ел^а - це група людей, яка сто'1'ть на вищому щаблi сусшльно! iерархii, посiдае престижш позицп в державi та здатна реально впливати на яюсть життя людей i процес розподшу вагомих для сус-пiльства ресурав. Утiм якостi укра'1нсько'1 пол^ично!' елгги, особливо «елiти влади» - 11 полiтична культура, ступiнь цiлiсностi, професiоналiзм i устш-нiсть, нацiленiсть на представництво i захист громадських штереав - поки що не ощнюються соцiумом як досконалi.
Завдяки еволющйному характеру переходу Украши до ново!' пол^ико-економiчноi системи на початку 90-х рр. ХХ ст. п ел^а в головному зберегла сво! статуси, владнi повноваження i привше", зробила 1х об'ектом корпоративно! пол^ично!' наступностi, поступово конвертувала у власнють та багатство. Насамперед мова йде про колишню партшно-комсомольську номенклатуру, господарсько-управлiнську елiту та частину державноi бюрократа. Регiональнi ж пол^ичш елiти iз середини 1990-х рр. стали яюсно оновлюва-тися за кадровим складом (завдяки суверешзацп та наслщкам подiй Майдану 2004 i 2013 рр.), збiльшивши свiй обсяг i вплив у системi державно-пол^ич-но'1 влади.
Цiлком переконують аналiтики, якi вважають: в украшськш елiтi склався феномен «гiбридного типу пол^ично!' людини», чи'1 iдейно-полiтичнi орiен-таци е суперечливими i розмитими (симулякри), а полiтичнi переваги змшю-ються залежно вiд пол^ично!' кон'юнктури. Полiтична соцiологiя дозволяе виокремити декшька «iдеальних» груп усерединi елiти, яю характеризують вищий клас Украши, але розрiзняються за полiтичними орiентацiями i е схожими за сощальними ознаками (походження, освiта, професiя, тип кар'ери):
- гндустргалгсти - ел^на група управлшщв, усе життя яких було пов'язане з крупним виробництвом (зазвичай це вихщщ з «червоного директорату» шдус^ально! промисловосп); 1м притаманнi помiркованiсть в ощнщ ринко-во-економiчних i полiтичних ситуацш, збереження певною мiрою пострадян-ського стереотипу управлшня. Сповiдуючи в поличному аспектi модершза-цiю крайни стриманими темпами, вони об'еднували у сво!х лавах тих, кого можна назвати «прагматиками-шдус^алютами». Проте на сьогодш пред-ставники ще! елiти майже зникли в поличному просторi Украши;
- постгндустргалгсти - молод^ динамiчнiшi (що мають грунтовну освiту) представники правлячо! елiти, часто пов'язанi в минулому iз бiзнесом. 1хне кредо - прискорена модершзащя краХни за зразком «вестершзаци». Це техно-крати i мерiтократи, надiленi волею до влади, неабиякою амбiцiйнiстю та особистими здiбностями, що дае 1м змогу устшно просуватися iерархiчними сходами. Дана група неоднорщна: вмiщуе тих, хто безпосередньо бере участь у полчищ й управлшш державою, i тих, хто зробив устшну кар'еру в бiзне-сi (так званi «новi дшки»), що за економiчними i пол^ичними орiентацiями е близькими або лобютами основно! групи «постiндустрiалiстiв»;
- традицгоналгсти - пол^ики нацiонально-патрiотичного спектра, яю дотримуються як ортодоксально-охоронних поглядiв (щейш фанатики), так i помiрно-модифiкацiйних (центристи). Представники ще! ел^но! групи су-воро зберiгають прихильнiсть iдеологемi нащонально! iдентичностi й нащо-нального протекщошзму, позицiонують себе демократами або солщаристами (без старих догм), принципово виступають за посилення суверенности й не-подiльностi Украши та гуманiзацiю суспшьного життя;
- державники - певна частка вищого полiтичного iстеблiшменту Украши. Дана елiтарна група мае умовш меж1, бо iдею державностi не вщкидае нинi жодна з пол^ичних партiй. Проте орiентацiя на сильну державу, владу «твердо! руки», примат держави над особистютю е домшантною в системi 1хшх пол^ичних поглядiв. Спiльне гасло цих полггичних дiячiв - турбота (щира або ж показна) про захист сощальних i нацiональних iнтересiв Украши;
- популгсти. Незважаючи на те, що в Укршш мае мюце схильшсть багатьох публiчних полiтикiв до необгрунтовано! демагоги, доцiльно видiлити особ-ливу групу «популiстiв» в елiтi, яю, по сутi, безсоромно завойовують симпа-тп мас шляхом нереальних чи дешевих обiцянок. Вiд iнших 1х вiдрiзняе цш-ковитий цинiзм, екстравагантшсть, особливий «талант» пристосування до пол^ично! та економiчноi кон'юнктури, навiть здатшсть до екстремiстських гасел заради тдняття свого рейтингу;
- евроттегратори - нова, молода когорта в пол^ичнш елт, що виокре-милась на грунт «Революцп гiдностi» та постреволюцшного перiодy 1хня сучасна освiта (часто в захщних унiверситетах), проевропейськi погляди
i цшносп сприяють набуттю симпатiй молодого електорату i сходженню до ново'1 елiти влади. Частина з них робить партшну кар'еру i пiдiймаeться на хвилi внутршньопартшно'1' боротьби; iншi - розпочали устшну професiйну або бiзнес-кар'eру та висуваються як визнанi лiдери громадянського суспшь-ства, здобувши значний «сощальний каттал».
Отже, якщо елiта влади в Укршш прагне бути демократичною i вщповща-ти сучасним етико-функцюнальним вимогам до поличного керiвництва, ш не слщ уникати конкурентности громадсько'1 лептимацп, здшснювати рекру-тування за вщкритою «антрепренерською системою» i не допускати пере-творення в номенклатуру.
Елпаршсть влади в сучасних сустльствах е реальнiстю, та ïï можливо послабити шляхом розвитку громадського самоврядування (як мюцевого, так i галузевого), його форм, обсягу та повноважень [1, с. 217-247]. Полпична практика показуе, що процес розпод^ i реалiзацiï влади навiть у розвинених демократiях зовсiм не гарантуе рiвноправноï участi всiх громадян. Але при-родна соцiальна нерiвнiсть не мае породжувати полпичну нерiвноправнiсть, яка встановлюе обмеження щодо участi громадян у реалiзацiï влади; це може реально знецшити етичнi максими демократа до рiвня полiтичних шюзш.
Убачаеться недоцшьним, а може, i практично нереальним ставити за сучасних умов завдання щодо викоршення елпи як тако'1'. Для демократично'1' держави первюне значення мае не стшьки боротьба з елiтарнiстю, скiльки пошук шляхiв формування корисно'1', найрезультатившшо'1' для сустльства полпично'1' елiти, забезпечення мiри ïï соцiального представництва у влад^ якiсного оновлення та своечасно'1' ротаци, запобiгання процесам олiгархiзацiï, вiдчуження вщ мас i перетворення на замкнену (автарючну) касту. З цього приводу французький полгголог М. Дюверже радив замшити демократичне гасло «управлшня народом за допомогою народу» iншою формулою - «управ-лiння народом за допомогою елпи, що вийшла з народу».
Таким чином, у сучасному громадянському суспшьсга та демократичнш правовш державi вiдмiнностi мiж елiтою та масами мають бути досить умов-ними. В епоху ж геополпичного поширення суспiльно-демократичних практик та шщатив (що е антиподом елпаризму) ренесанс щей сощально'1' справедливости та правово'1' рiвностi, соцiал-демократичнi цшносп все бiльше потребують наукового захисту.
Л1ТЕРАТУРА
1. Громадянське суспшьство: пол1тичш та сощально-правов1 проблемы розвитку : монограф1я / Г. Ю. Васильев, В. Д. Водшк, О. В. Волянська та ш. ; за ред. М. П. Тре-бша. - Х. : Право, 2013. - 536 с.
2. 1стор1я полггично! думки : навч. енцикл. слов.-довщ. для студ. вищ. навч. закл. / за заг. ред. Н. М. Хоми ; [В. М. Денисенко, Л. Я. Угрин, Г. В. Шипунов та ш]. -Льв1в : Новий Свгг-2000, 2014. - 766 с.
3. Полгголопчний енциклопедичний словник / уклад.: [Л. М. Герасша, В. Л. По-гр1бна, I. О. Полщук та ш] ; за ред. М. П. Требша. - Х. : Право, 2015. - 816 с.
4. Полгголопя : тдручник / М. П. Требш, Л. М. Герасша, I. О. Полщук та ш. ; за ред. М. П. Требша. - Х. : Право, 2013. - 416 с.
О. В. Зтченко, доктор юторичних наук, доцент, Нацюнальний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого
ПРИЧИНИ В1ДСУТНОСТ1 Й ОЗНАКИ СХОДЖЕННЯ В УКРА1Н1 СПРАВЖН1Х ЕЛ1Т
Величезна проблема у трапчнш юторп УкраХни полягае у вщсутносп в нiй справжньо! елiти, без яко! суспiльство е немислимим i нежиттездатним. Справж-ня ел^а - це верхiвка суспшьства, яка усвiдомлюе сьогоденнi i майбутш, перспективнi проблеми розвитку суспiльства та держави, володiе важелями 1х виршення, теоретично озброюе суспiльство й практично оргашзовуе його в поступальному рус [2, с. 549-551]. До того ж справжня елiта - це частина суспшьства, яка ставить громадсью штереси вище за власнi. Такою вона може стати лише за умови, що 11 iнтереси збшаються з iнтересами суспiльства i держави або хоча б 1м не суперечать. В Укра'Хш 11 давно не було i немае. У нш була i е «ел^а», яка лише визискуе народ ^ на вiдмiну вiд справжньо!, е пара-зитуючою, а отже, i гальмуючою його розвиток. Постае запитання: чому? Так склалося юторично. Управляли нами нормани, татари, литовш, поляки, мос-ковiти, комунiсти. За таких умов украХнська верхiвка завжди пристосовувалась до вимог iноземних правшешв i допомагала 1м висмоктувати соки iз народу.
Розпочалось це з панування Польщi. Пiд Польщею православш дворяни не могли претендувати на кар'ерне просування наверх i бшьшють украХнсько! шляхти зробила свiй вибiр на користь католицизму i ополячення. Утрата при-родно! елiти набула епохального значення для вае'Х подальшо! iсторii УкраХни. Ополячення украХнського дворянства обернулась втратою украХнським народом його патрютично'Х верхiвки, серйознiсть наслщюв чого тяжко переоцi-нити. 1з втратою власного дворянства украiнцi втратили i можливiсть отри-мати нормальний пол^ичний устрiй. Зник шар спадково! елiти, здатно! висувати чiткi загальнонацюнальш завдання в полiтицi, економiцi, культур^ освiтi, мудро й бережливо тклуватись про церкву, одухотворяти народне життя свалом розуму, спадковостi та культурно! оргашзацп. Усе це перетво-
