CC BY
46
Б.П. КлЬмчук
МОДЕЛЮВАННЯ ШНОВАЦШНОГО РОЗВИТКУ РЕГ1ОНУ
ТА ЙОГО МОЖЛИВОСТ1
Необхiднiсть формування та впровадження шновацшно'1 моделi економiчного розвитку регiону е однieю з найактуальшших проблем, яка спричинена необхщнютю створення конкурентних переваг у цш сферi. А це, попри надзвичайну складнють, можливо лише за таких умов: по-перше, iнновацiйного прагнення населення до свггового науково-технiчного лiдерства; по-друге, пщпорядкування цiй метi политично!' та економiчноi стратеги держави; по-трете, модершзаци державно-господарського механiзму; по-четверте, створення багаторiвневоi системи правового регулювання iнновацiйного розвитку; по-пяте, реалiзацii державних науково-технiчних програм, пiдкрiплених необхщними ресурсами та всiма органами державно'1 влади й управлiння. Важливiсть наукового пошуку шляхiв вирiшення проблеми формування шновацшно'1 моделi зростае у зв'язку з необхщнютю реалiзацii нащонально'1 стратеги сталого розвитку Украши.
У руст вирiшення дано'1 проблеми: здiйснено спробу сформувати нове визначення поняття моделi iнновацiйного розвитку регiону;
вiдпрацьовано пщхщ до
моделювання економiчного розвитку регюну;
апробовано новi методичнi пiдходи до оцшки економiчного розвитку регiону тощо.
Практичне значення одержаних результатiв визначаеться тим, що основнi теоретичнi положення роботи доведет до рiвня конкретних пропозицiй.
Суттеве науково-практичне
значення при моделюванш розвитку
регiону мають положення, яю стосуються:
видiлення стратегiчних зон господарювання в конкретному регiонi;
визначення особливостей попиту на продукцiю та послуги;
замши функцш централiзованого управлшня функцiями ринкового регулювання та мониторингу;
декомпозици регюнально'1 системи й розробки окремих моделей на кожному iерархiчному рiвнi з подальшим 1'х узагальненням.
В умовах глобалiзацii iнновацiйнi процеси як фактор конкурентно'1 боротьби вiдiграють кардинальну роль у нащональнш та регiональнiй економщ. Сьогоднi iнновацiйнi технолог11 створюють для окремих регюшв конкурентнi переваги бшьше нiж природнi ресурси, перетворюючись на основне джерело добробуту нацп, формуючи сучасну концепцiю стiйкого розвитку. Стабшьнють економiки регiону в подальшому залежатиме вщ того, чи буде сформовано та запроваджено iнновацiйну модель його розвитку.
Модель являе собою розгорнуту системно-лопчну конструкщю,
побудовану на нащональному rрунтi [1]. У нiй iз використанням взаемопов'язаних якiсних та кшькюних параметрiв, що характеризують рiзнi економiчнi процеси, треба визначити джерела та мехашзми саморуху суспiльного вiдтворення, мотивацш та ефективнiсть iнновацiйного динамiзму в усьому народногосподарському комплекс
регiону.
Наущ вiдомi рiзнi економiко-математичнi моделi економiчного
© Клiмчук Борис Петрович - надзвичайний та повноважний посол Украши в Республщ Литва, Ки!в.
ISSN 1562-109X
розвитку, але дуже складною е розробка економжо-математично!' моделi
iнновацiйного розвитку, що
зумовлюеться особливостями
iнновацiйного процесу.
Пщ час розробки контурiв шновацшно!' моделi розвитку регiонiв для Укра'ни неможливо ^норувати досвiд та особливостi нащональних моделей розвитку розвинених кра'1'н. У свгговш практицi iснують два основних тдходи до створення iнновацiйних моделей розвитку [9]: евро-американський, який базуеться на формуванш окремих (локальних) шновацшних центрiв, бiзнес-iнкубаторiв, технопарюв, наукових паркiв,
технополiсiв тощо; японський, оснований на включенш до проекту цшого регiону.
В японському варiантi регiон виступае як единий технолопчний простiр зi сво'1'ми ресурсами та кшькома базовими точковими iнновацiйними структурами, обеднаними мiж собою единою комплексною шновацшно-спрямованою iнфраструктурою. В Япони було створено унiкальну урядову програму «Технополю» [4], яка за безпосередньо'1 участi держави й активно'1 ролi японських дiлових кiл поставила Японш у перший ряд кра'1'н, конкуруючих на технологiчному ринку (особливо ринку шформацшних технологiй). Головним важелем пщйому економiки периферiйних районiв було обрано технологи та галуз^ що перебувають на стадп освоення або розквпу й характеризуються
наукоемнiстю та високою часткою додано'1 вартостi. Процес вибору цих галузей i виробництв, розробки i реалiзацii конкретних планiв розвитку для кожно'1 шновацшно!' структури був у компетенци мiсцевих органiв
самоврядування [3]. Основною шновацшною структурою, а 1'х в Япони 26, стали технополiси. Протягом 10 рокiв
у технополюах було побудовано дослiдницькi центри, технопарки, центри високих технологш, високорiвневi iнформацiйнi системи. Крiм того, актившше здiйснювалися спiльнi дослiдження унiверситетiв i
промисловостi в галузi високих технологш.
Побудова шновацшно!' моделi розвитку в США мае ч^ку логiчну послщовнють вiд формулювання iдеi про шновацшну здатнiсть нац11 до визначення мети - досягнення светового науково-технiчного лщерства та пiдпорядкування 11 досягненню полггачно'1 та економiчноi стратегii держави. Вщповщна модернiзацiя державногосподарсього механiзму
забезпечила посилення ролi держави у стимулюваннi НТП, тдготувала багаторiвневу систему правового регулювання шновацшного розвитку, реалiзацii державних науково-техшчних програм та пiдкрiплення 1'х необхщними ресурсами, дiевоi пiдтримки й органами державно'1 влади та управлiння вах рiвнiв, залучення до нього суб'екпв господарювання та громадян.
Необхiдними умовами реалiзацii тако'1 моделi е свобода конкуренцii та державна шновацшна полiтика.
Для запровадження власно'1 iнновацiйноi моделi в Украiнi необхщно проаналiзувати досвiд розвинених кра'1'н свпу й пiдготувати вiдповiдне пiдrрунтя [2]. Одним iз перших крокiв е розробка всеохоплюючо'1 стратегiчноi концепцГ! розвитку народного господарства на основi iнновацiйноi моделi розвитку з регюнальними прiоритетами,
запровадження дiевого економiчного та правового мехашзму. У свою чергу регюнам треба виробити сво'1 програми шновацшного розвитку. Для цього 1'м потрiбна певна автономiя, ресурси, а також комплексна пщтримка з боку держави. При виконанш цих умов, за
тдтримки нового уряду, буде забезпечене динамiчне зростання економiки на iнновацiйних засадах.
Важливою частиною вдосконалення системи регюнального управлiння е розроблена нами модель оргашзацшно!' структури регюнального регулювання дiяльностi пiдприемств. Вона розглянута на прикладi пiдприемств громадського харчування регюну.
Для удосконалення системи регiонального управлiння, виходячи з необхщносп виконання галуззю задач регюнального розвитку, нами
запропоновано використати концепцш стратепчного управлiння, що враховуе потреби основних контингент, якi користуються послугами громадського харчування.
Концепцiя базуеться на видшенш стратегiчних зон господарювання (СЗГ), управлшня та регулювання якими здшснюеться залежно вiд соцiального навантаження конкретно' СЗГ. Основними критерiями видшення СЗГ е особливостi попиту на продукщю та послуги громадського харчування рiзних контингентiв i технологiя, за допомогою яко'1 потреби будуть задовольнятись. За критерiем потреб нами запропоновано роздшити систему громадського харчування на 11 стратепчних зон. Кожна вщображае бiльший чи менший рiвень сощального навантаження. Структура мережi громадського харчування, яка подшена за наведеною ознакою, не рiвномiрна, про що свщчить приклад видiлення стратегiчних зон господарювання у Харювськш областi. Функци регюнального управлшня рiзними СЗГ будуть визначатися рiвнем 1'х соцiального навантаження. Функци прямого централiзованого управлiння пiдприемствами громадського
харчування регюну будуть поступово замшюватись функщями ринкового регулювання та мониторингу.
Для створення механiзму та оргашзацшно!' структури управлiння системою громадського харчування регiону [5] запропоновано оргашзувати асоцiацiю громадського харчування, засновниками яко'1 можуть виступити, з одного боку, пщприемницью структури галуз^ iз другого - сiльськогосподарськi пiдприемства, пщприемства харчово'1 промисловостi, комерцiйнi банки та швестори, якi мають певний економiчний iнтерес у громадському харчуваннi, а з третього - державш органи регюнального управлшня, уповноважеш вирiшувати сощальш завдання (управлiння з питань торговельного та побутового обслуговування населення, вщдши освiти, охорони здоров'я обл держадмшютрацш) [14]. Об'еднання зусиль оргашзацш, нацiлених на вирiшення економiчних, iнновацiйно-iнвестицiйних та соцiальних завдань, у межах асощацп дозволить пщвищити ефективнiсть громадського харчування на рiвнi регiону.
Соцiальнi, економiчнi, техногеннi та еколопчш проблеми починають вiдiгравати все бшьшу роль у життi людства. Тому розробка комп'ютерних систем моделювання, аналiзу,
мониторингу та дiагностики
рiзноманiтних процесiв у таких соцiально-економiчних i екологiчних системах (СЕЕС) на сьогодшшнш день мае важливе значення. Як правило, соцiально-економiчнi та екологiчнi кризовi процеси виникають на рiвнi регюну, що
вимагае проведення полюистемного дослщження i моделювання регiональноi СЕЕС, прогнозування подальшого розвитку поточно' ситуаци та прийняття оптимальних управлшських рiшень. Усе це вимагае розробки нових методологiчних i технолопчних пiдходiв до побудови iнформацiйних систем
тдтримки прийняття рiшень у нечiтких ситуащях.
Досвiд показуе, що такi системи характеризуются пiдвищеною
складнiстю, iнформацiйною насиченютю, комплексним характером взаемовпливiв мiж елементами системи. У звичайних умовах СЕЕС досить повшьно накопичують впливи i характеризуються значною затримкою реакцш на щ впливи, однак у кризовi перiоди вони можуть дуже швидко i гнучко реагувати на зовшшш змiни. Це справедливо як для економiчних систем: умови i термши платежiв, курси валют i щнних паперiв, так i для еколопчних систем у моменти природних чи техногенних криз i катастроф. Отже, динамiчнiсть даних, 1'х своечасне оновлення потрiбно розглядати як основний критерш моделювання СЕЕС.
Основними особливостями СЕЕС е: безупинний характер розвитку систем (може бути i прогресивним i регресивним); розмитiсть меж систем (у процес розвитку склад елеменпв системи i характер 1х взаемозв'язку мiж собою та зовнiшнiм середовищем може iстотно змiнюватися); багатоканальнiсть у реалiзацii зворотних зв'язкiв; тiсний взаемозв'язок з шшими
внутрiрегiональними системами i з навколишнiм середовищем; комплексний характер та велика шерцшнють об'ектiв управлшня мiж рiзними iерархiчними рiвнями; значш витрати ресурсiв i часу на проектування i розвиток; жорсткiсть i стiйкiсть у стабiльних ситуацiях, тобто невелию вiдхилення в параметрах функщонування окремих елементiв i 1х взаемозв'язок мало впливають на функщонування систем загалом; труднощi збору достовiрноi шформацй про стан об'ектiв управлiння, затримка Г! надходження до керуючого органу.
Моделювання СЕЕС вимагае збирання, обробки й аналiзу великих
обсяпв рiзноманiтноi техичноЛ, технолоичноЛ, економiчноi, соцiальноi та iнших видiв шформацй [5]. Однак вiдомо, що для цих систем практично нереальна розв'язка на основi повно'1 формалiзацii процесiв, що в них здшснюються. Особливо це стосуеться систем, що мають невизначеш (або не чгтко визначенi) впливи. У такому випадку немае сенсу точно фшсувати саму розв'язку, а потрiбно лише говорити про тенденцй в поведiнцi окремоi системи чи об'екта.
Методологiчною основою
моделювання регiональних СЕЕС е подання регюну у виглядi слабоструктурованоi складноi системи, до складу яко'1 може входити декомпоновано цший ряд пiдсистем: населення, виробництво, невиробнича сфера, екологiя, транспорт, фшанси, зовнiшня економiчна сфера. Така соцiально-економiчна система
характеризуеться iерархiчнiстю
управлшня i активнiстю окремих й пiдсистем. Вона мае складну внутрiшню структуру системи, а взаемодiя мiж й елементами визначаеться: а) формально заданими зв'язками (наприклад, якi склались унаслщок iсторичних i економiчних передумов); б) неформально сформованими (у процедурах прийняття ршення при розробщ прийнятих стратегiй); i розглядаеться з урахуванням характеру впливiв зовнiшнього середовища на внутрiшню структуру системи.
Отже, проблематика моделювання складних СЕЕС пов'язана з тим, що щ задачi важко формалiзуються. Для побудови унiверсальноi iнформацiйноi системи й застосування математичних методiв й аналiзу необхiдно сформувати адекватний математичний опис елемешив системи. А розробка математичних моделей не завжди можлива внаслщок складностi й невизначеностi поведшки
об'екпв системи, розмитосп меж системи, неповноти та нечгткосп вхiдних даних. У реальних умовах функцiонування зовшшне середовище таких систем змiнюеться випадково.
На сьогодшшнш день iснуе декшька пiдходiв до моделювання складних СЕЕС.
Один iз них - декомпозищя системи на страти, рiвнi тощо й розробка окремих моделей на кожному iерархiчному рiвнi. Елементи тако!' системи
характеризуються iменем i рiвнем iерархii системи [3]. Для !'х опису використовуеться мова теори множин. При цьому стандартш елементи опису об'еднують риси вах елементiв вщповщного класу, чим досягаеться iнварiантнiсть математичного опису до найменування i рiвня елементу, що вiдповiдае вимозi ушверсальносп. Елементи одного класу можна об'еднувати i створювати, таким чином, новий стандартний елемент. Елементи рiзних класiв також можна об'еднувати, однак при цьому створюеться уже якюно новий елемент з шшою множиною характеристик. Основна проблема цього тдходу полягае в тому, що при спрощенш систем i розбиттi !'х на рiвнi досить часто втрачаеться корисна шформащя, яка характеризуе систему.
1нший пщхщ - спрощення системи й побудова узагальнено!' математично!' моделi за допомогою методiв щентифжаци, математично!' статистики, теори масового обслуговування тощо [13]. У цьому випадку математична модель може базуватися на пiдходi теори множин, i в нiй проектувальники намагаються врахувати сукупнiсть соцiальних, економiчних, технолопчних i функцiональних обмежень шляхом представлення стану системи у векторному просторi велико!' розмiрностi. При таких тдходах можливi конструктивнi методи виршення для однорiдних задач велико!' розмiрностi при досить примiтивних i простих
критерiях оптимальностi, таких як максимiзацiя простого функцiонала з однорiдною фiзичною розмiрнiстю. Це iстотно обмежуе клас задач, для яких можна знайти конструктивы алгоритми i процедури оптимiзаци. 1ншим
принциповим недолiком таких моделей е смислова непов'язанють мiж моделлю системи i критерiем оптимальностi, оскiльки критерiй за визначенням не пов'язаний i не випливае з природи процесу, що оптимiзуеться.
Останнiм часом усе бшьшого поширення набирае побудова
рiзноманiтних експертних систем для моделювання поведшки СЕЕС. Основою для побудови експертно!' системи, яка працюе на основi неч^ко!' лопки, е використання бююбернетично!' моделi чутливосп, яку запропонував проф. Ф. Фестер [12].
Запропонований Ф. Фестером
пщхщ до моделювання мае сприяти виявленню найважливших механiзмiв ци^чних зворотних зв'язкiв, якi характеризують поведшку дiючих комплексних систем. За допомогою звичайно!' мови створюеться опис системи, що аналiзуеться, а за допомогою ряду методолопчних крокiв проводять аналгтичний та синтетичний аналiзи. На кшцевш стадГ! моделювання визначають повну придатнють системи для виживання або оптимальне
функцiонування в заданих умовах. Подальший аналiз результа^в моделювання для прийняття
оптимальних рiшень здiйснюють шляхом розмщення знань, якi були отриманi у процеа тестування згiдно з набором ушверсальних мбiокiбернетичнихм
правил.
В основi запропонованого пiдходу лежить завдання змшити iснуючу систему для полiпшення окремих !'!' характеристик.
Основою системного пiдходу й одночасно першим етапом застосування методики моделi чутливостi е опис
системи та, при можливосп - зменшення 11 складностi. Для цього застосовують методи мозково! атаки, у результат чого створюють найбiльш рiзнопланове зображення системи, що вивчаеться, i щоб вiдловити всi тенденщ! та аспекти, яю е потенцiйно можливими, вщбирають рацiональне число ключових факторiв, яю достатньою мiрою описують систему. Особливють дано! системно! моделi полягае в тому, що вона базуеться на рекурсивнш структурi й залишаеться вщкритою до кiнця аналiзу, щоб загальну модель можна було уточнити на будь-якому етат аналiзу.
На другому етат дослщжують внутрiшнi взаемоди змiнних i будують графову модель системи. Далi встановлюють ролi вах змiнних системи i величини впливу окремих змшних на поведiнку системи. Цей тдхщ повнiстю базуеться на використанш правил нечггко! логiки i дозволяе створити модель системи, придатну як для управлiння, так i для аналiзу ризикiв i шанав на !! модифiкацiю.
На третьому етат процесу проводиться бююбернетична ощнка проаналiзовано! системи з точки зору оптимiзацi! !! життездатностi, у тому чист щодо саморегулювання, гнучкостi й керованосп. Використання методiв нечггко! лопки дозволяе виявити прихованi або неявш впливи в системi i, таким чином, перетворити систему з "пащента" на мдiагнозм-модель. Далi за допомогою восьми бiокiбернетичних правил визначають i формулюють стратегiю вирiшення задачi.
Модель чутливосп включае структурний набiр iз дев'яти методичних крокiв для всебiчного тлумачення та аналiзу моделей, основаних на круговш причиннiй логiцi. З методолопчно! точки зору вона являе собою штегращю рiзних методiв (штелектуальна картографiя, дiаграми зворотного зв'язку, аналiз перехресних взаемовпливiв, симуляцiя
динамiки системи та ш.), технiчнi елементи яких вiдомi й
використовуються в шших методиках i пiдходах.
Економiчнi реформи привели до радикальних змш у суспшьсга. Усунення адмiнiстративних обмежень створило умови для економiчно1 активностi населення: почався
перерозподш робочо! сили, з'явилися недержавш форми освiти, охорони здоров'я, шших сощальних установ. Але в реальносп ми бачимо безлiч проблем, з якими зараз зштовхуеться населення й адмшютращя регiонiв: забруднення навколишнього середовища; недостача житла, шкiл, лжарень, iнших об'ектiв соцiально! сфери; падшня
народжуваностi та пiдвищення смертностi тощо.
У свiтовiй же практицi бшьшють планiв розвитку регiонiв складають з урахуванням модел^ запропоновано! ще у 50-х роках. Ця модель включае десять етатв: 1) у процеа опитування жителiв виявляються найбiльш актуальш проблеми регiону; 2) аналiзуються матерiали, отриманi вiд мiсцевих експертiв, i запропонованi ними показники; 3) визначаються загальш цiлi економiчного розвитку; 4) збираються даш, аналiзуються, а по^м даеться загальна оцiнка наявних ресурав; 5) корегуються цiлi пiсля одержання бшьш точних даних; 6) готуються альтернативы плани розвитку; 7) кожен план i кожна стратегiя оцшюються з точки зору !х ефективносп; 8) прийма-еться остаточний варiант плану розвитку; 9) виконання плану, спостереження за результатами та !х ощнка; 10) аналiз результатiв та !х порiвняння з цiлями, поставленими у плаш [4].
1з декшькох стратегiй економiчного розвитку вибираеться та, котра краще вiдповiдае таким критерiям: пiдтримка
бшьшютю населення; фшансування з декiлькох джерел без зростання оподаткування громадян; ефективне використання земельних ресурав, науково-техшчного i промислового потенцiалiв; позитивний вплив на вс сторони життя регiону; максимальне використання знань i досвщу посадових оаб у структурах управлiння без збшьшення чисельного складу останнiх; орieнтацiя на досягнення офiцiйно затверджених цшей розвитку дано! територи; надання населенню всiх необхiдних послуг iз мЫмальними витратами i з урахуванням бюджетних можливостей; гнучкiсть; вiдповiднiсть iншим програмам розвитку окремих територш i бшьш великих регiонiв [11].
Модель чутливосп Фестера застосовувалась у таких сферах, як мiське i регiональне планування, корпоративна стратепя, системи охорони здоров'я, технологи оподаткування, довготривале планування i дослщження майбутнього розвитку, державна безпека, проектування систем руху, структурний розвиток, постачання енерги, стратеги розташування, оцiнка ризику.
Договiрнi вщносини дозволяють розглядати процес планування (прогнозування) як невiд'eмну складову, яка пщтверджуе тезу, що "розробка стратегiчного плану розвитку стае необхщною для прийняття рiшень iз поточних господарських питань повсякденного життя дiяльностi населених пунктiв, визначення шляхiв реформування i фiнансування мюького господарства" [6, 50].
Висновки. Стратепчне планування стае важливим iнструментом управлшня розвитком територiальних утворень. У нових умовах господарювання таке планування стае основою будь-яко! дiяльностi, тому що без нього неможливо забезпечувати узгодженють у робот пiдроздiлiв, визначати потреби в
ресурсах. Сам процес планування дозволяе бшьш чгтко формулювати цiльовi настанови, забезпечувати бшьш чгтку координацiю i у такий споаб змiцнювати взаемодiю рiзних суб'екпв господарювання в рамках дано!' територи.
Л1тература
1. Андронникова Н.Г., Баркалов С.А. Модели и методы оптимизации региональных программ развития. - М.: ИПК РАН, 2001. - 60 с.
2. Аптекер. История американського народа. - М., 1962. - Т. 2. - 137 с.
3. Бша С. Структурна политика в системi державного регулювання трансформацшно!' економши. - К.: УАДУ, 2001. - 408 с.
4. Бурда М. Макроекономка: европейський контекст. - Л.: Просвгта, 1997.
5. Буряченко Г.О. Правовi аспекти здшснення зовнiшньоекономiчноi дiяльностi в Укра!ш // Право Укра'ни. -2003. - № 6. - С. 41.
6. Грабовецкий Б.Е., Спирина Т.А. О выборе вида управления // Вестн. статистики. - 1976. - № 2. - С. 50-53.
7. Даш експрес-шформаци Держкомстату Укра'ни № 41 вщ 12.02.2002 р. - К., 2002. - С. 3.
8. Закон Укра'ни вщ 17.12.1993 р. № 3744-ХП "Про Державну програму заохочення шоземних швестицш в Укра'ш" // Вщомосп Верховно!' Ради Укра'ни. - 1994. - № 6. - Ст. 28.
9. Закон Укра'ни вщ 16.07.1999 р. № 991-ХГУ «Про спещальний режим швестицшно!' та iнновацiйноi дiяльностi технологiчних паркiв "Напiвпровiдниковi технологii i матерiали, оптоелектронiка та сенсорна технiка", "1нститут електрозварювання iменi С.О. Патона", "1нститут монокристалiв"» // Вiдомостi Верховно!' Ради Укра'ни. - 1999. - № 40. - Ст. 363. - С. 817-820.
10. Закон Укра!ни вщ 15.06.1999 р. № 977 "Про внесення змш до деяких закошв Укра!ни з метою стимулювання швестицшно! дiяльностi" // Вщомосп Верховно! Ради Укра!ни. - 1999. - № 39. - Ст. 357.
11. Постанова Кабшету МЫс^в вщ 14.03.1994 р. № 167 "Про концепцiю створення спещальних (вiльних) економiчних зон в Укрш'ш" // Зiбр. постанов уряду Укра!ни. - 1994. - № 7. -Ст. 171.
12. Сврорегюн «Буг». Обласний суспiльно-географiчний комплекс: теорiя, методика, практика / За ред. Б.П. Кшмчу-ка. - К.: 1СД МОУ, 1996. - 207 с.
13. Сврорегюн «Буг». Волинська область / За ред. Б.П. Кшмчука, П.В. Лу-цишина, В.Й. Лажнiка. - Луцьк: Ред.-вид. вщдш Волин. ун-ту, 1997. - 448 с.
14. Стфанов А.О., Сало 1.В. Регюнальна економiка: Навч. посiбник. -К.: Наук. думка, 2000. - 344 с.
