CC BY
88
Усманов Юрш 1льдарович,
acnipaHm кафедри м'жнародного права, На^ональний юридичний унверситет iMeHi Ярослава Мудрого, Укра/'на, м. Харюв e-mail: yuryusmanov8@gmail.com ORCID 0000-0001-6297-2583
doi: 10.21564/2414-990x.140.121621
УДК 341.3
М1ЖНАРОДН1 МЕХАН1ЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВА НА ЖИТТЯ В УМОВАХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛ1КТ1В
Стаття присвячена актуальны на сьогодш темх мгжнародних мехатзмгв захисту права на життя nid час мжнародного та немжнародного збройних конфл1кт1в.
Збыьшення KUbKocmi збройних конфлiктiв у ceimi, а з ними й порушень права на життя, зумовлюе необхгднгсть узагальнення теорй i практики мгжнародних органю, якх сприяють та забезпечують захист фундаментального права на життя людини. Саме тому в cmаmmi роз-криваються, порюнюються й узагальнюються нормативт, теоретичт i практичш тструменти в межах мгжнародних механiзмiв захисту права на життя в умовах военних протистоянь.
Ключовi слова: мехашзми захисту права на життя; право на життя; збройт конфлшти; мехашзми захисту прав людини; право на життя тд час збройних конфлштв.
Усманов Ю. И., аспирант кафедры международного права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: yuryusmanov@gmail.com ; ORCID 0000-0001-6297-2583
Международные механизмы защиты права на жизнь в условиях вооруженных конфликтов
Статья посвящена актуальной на сегодня теме международных механизмов защиты права на жизнь во время международного и немеждународного вооруженных конфликтов.
Увеличение количества вооруженных конфликтов в мире, а с ними и нарушений права на жизнь людей, вызывает необходимость обобщения нормативной теории и практики международных организаций/органов, способствующих и обеспечивающих защиту фундаментального права на жизнь человека. Именно поэтому в статье раскрываются, сравниваются и обобщаются нормативные, теоретические и практические инструменты в рамках международных механизмов защиты права на жизнь в условиях военных противостояний.
Ключевые слова: механизмы защиты права на жизнь; право на жизнь; вооруженные конфликты; механизмы защиты прав человека; право на жизнь во время вооруженных конфликтов.
Вступ. За загальною теор1ею м1жнародного права шд мехашзмами захисту прав людини розумшть систему нормативних акmiв, оргашзацш, оргатв, установ,
ïx правозастосовну практику, м1жнародний контроль, як дЮть у сфер1 захисту прав людини [1]. Вщповщно Ti мiжнароднi мехашзми, як регламентують i захища-ють життя людини шд час збройних протистоянь, i е механiзмами захисту права людини на життя шд час мiжнародних i немiжнародних збройних конфлкпв.
Актуальтсть теми дослiдження зумовлена зростанням кшькост збройних протистоянь у свш, фактiв масового порушення права на життя людини шд час них, що зумовлюе необхiднiсть узагальнення нормативно! теорп i практики мiжнародних оргашв, якi сприяють i забезпечують захист фундаментального права людини на життя шд час збройних конфлкпв.
Метою cmammi е розкриття, порiвняння i узагальнення нормативних, тео-ретичних i практичних шструменив у межах мiжнародних механiзмiв захисту права на життя в умовах мiжнародного i немiжнародного збройних конфлiктiв.
Серед основних праць, присвячених окремим питанням у межах ще'1 проблематики, можна назвати роботи Л. Досвальд-Бек (L. Doswald-Beck), Н. Мельцера (N. Melzer), Е. Давща (E. David), М. Мшановича (M. Milanovic), Д. Шелтона (D. Shelton), Х. Рассела (Kh. Rassel), Е. Ук (E. Uik), В. РусиновоТ (V. Rusinova) та ш.
1. Мiжнароднi iнструменти (ycTaHOB4i договори), що створюють мехашзми захисту права на життя.
Говорячи про мiжнароднi нормативш акти, якi захищають право людини на життя, варто зазначити, що мiжнародне право не мктить обов'язково1 норми щодо паралельного застосування шд час збройних конфлкпв норм мiжнародного гуманiтарного права (далi - МГП) та мiжнародного права прав людини (далi -МППЛ). Однак, як було вже неодноразово вказано в ршеннях Мiжнародного Суду ООН [2], ГенеральноТ АсамблеТ [3], Комки з прав людини ООН [4], мiжнародна практика все ж визнае обов'язковкть ïx одночасного застосування, причому МГП виступае як lex specialis по вщношенню до МППЛ [5, с. 274].
Саме тому вщносини щодо захисту права на життя, як виникають шд час збройних конфлкпв в зош ведення бойових дш, регулюються в першу чергу нормами МГП, поширюючи його охорону тшьки на пiдзаxисниx о^б: поране-них, хворих, вiйськовополонениx, цившьне населення та осiб, якi не беруть або припинили брати безпосередню участь у бойових дiяx [6, с. 190]. Зокрема, най-бшьш важливими нормативними актами ще'1 галузi е: Женевськ конвенцп 1949 р. та два Додаткових протоколи до них, Гаазьк конвенци 1907 р., звичаев1 норми та 1н. Крiм цього, таю ввдносини регулюються також мiжнародними актами в сферi захисту прав людини, зокрема Загальною декларац1ею прав людини 1948 р., М1жнародним пактом про громадянсьт i пол1тичн1 права (дал1 - Пакт) в1д 1966 р. та двома Факультативними протоколами до нього, i регюнальними актами: бвропейською конвенщею i3 захисту прав людини та основоположних свобод (далi-GКПЛ) 1950 р. та Додатковими протоколами №6 та №13 до 6КПЛ (якими повшстю скасовуеться смертна кара), контроль за дотриманням яко!" покладаеться на бвропейський суд з прав людини; Американською конвенцт про права й обов'язки людини або Пакт Сан-Хосе 1969 р. та Додатковим протоколом про права людини до нег щодо заборони смертног кари, контроль за дотриманням
яко! здшснюе Мiжамериканський суд з прав людини (далi - МАСПЛ); Афри-канською харт1ею прав людини i народ1в eid 1981 р., дотримання яко! забезпечуе Африканський суд з прав людини i народiв (АСПЛ); Арабською хартieю прав людини 2008 р., виконання яко! забезпечуеться дiяльнiстю Арабського комГтету з прав людини тощо.
2. Мiжнароднi органи та !х практика в сферi захисту права на життя людини пщ час збройних конфлшпв.
Якщо казати про сучасну практику застосування мiжнародних актiв у сферi захисту права на життя шд час збройних конфлiктiв, то найбГльш рГзносто-ронньо, широко i Грунтовно вона представлена в дiяльностi чотирьох дшчих мiжнародних органiв: Комтету ООН з прав людини, Африканськог komícíí з прав людини i народiв, Мiжамериканського суду з прав людини та бвропейського суду з прав людини. Тому в цш робой найбГльш проблемш питання, яы вини-кають шд час збройних конфлжпв i якi вiдносяться до правомiрностi застосування сили щодо осiб, якi воюють, правомiрностi загибелi цивГльних осiб пiд час нападу на вiйськовi цiлi (супутня шкода), запобiжнi заходи, якi повиннi здiйснювати держави при використанш летально! сили, обов'язок держав роз-слiдувати кожний випадок смерт осiб, будуть розглянутi у свiтлi практики вищезазначених органiв.
2.1. Комггет ООН з прав людини.
Позищя i концептуальнi засади КомГтету ООН з прав людини щодо права на життя шд час збройного конфлжту яскраво представлена рГшенням у справi «8ибгег de Guerrero v. Colombia» ввд 31.03.1982 р., яке зробило значний внесок у розвиток правового регулювання в цш сферГ, та зауваженнями щодо доповщей 1зра!лю у 2003 i 2010 роках.
А) Обов'язок застосовувати право прав людини шд час збройного протистояння
Квштесенщею справи «8ибгег de Guerrero v. Colombia» e те, що шд час збройного протистояння мiж урядом КолумбГ! та iншими антиурядовими зброй-ними угрупованнями, в тому числГ ФАРК (Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia, FARC), у квГтш 1978 р. з метою начебто звГльнення захопленого коли-шнього посла Колумбп у Францп пГдроздГл полщп вторгся в будинок шдозрю-ваних осГ6. НГкого не знайшовши там, цей шдроздш почав чекати на повернення ймовГрних злочинцГв. Коли таю особи з'явились, полiцейськi без попередження вдарили по них вогонь, тим самим позбавивши життя багатьох осГ6.
Незважаючи на те, що уряд Колумбп наполягав на тому, що в кра!ш дГяв стан «облоги» (при цьому не вказуючи на наявшсть НМЗК i застосування МГП) i полщейсьы сили правомiрно застосовували летальну силу до осГ6, яю начебто були членами збройних груп (ФАРК), попередивши при цьому Генерального Секретаря ООН про вщступ ввд положень Пакту, Комiтет, утримую-чись вГд квалiфiкацi! ситуацп як НМЗК, робить наступш висновки:
По-перше, вГдступ вГд права на життя за ст.6 Пакту не допускаеться в жод-ному випадку, а тому до, по сутГ, сплановано! полГцейсько! операцГ! правомГрно
застосовувати критерп необхадност i пропорц1йност1, яю застосовуються в мир-ний час. Як зазначае з цього приводу проф. Русинова, ця ситуащя з позицп МГП важко квалiфiкуеться як НМЗК або як окремий спорадичний акт насиль-ства, адже мюце, де вщбувалися поди (м. Богота) було шд урядовим контролем i не знаходилося в зош конфлiкту, з шшого боку, - такi поди явно ввдбувалися пiд час збройного протистояння. Саме тому варто вщмггити вщсутшсть чiткоí позицп Комiтету щодо квалiфiкацií цiеí ситуацií як збройного конфлжту i ввд-повiдно незастосування в цьому випадку норм МГП [7, с. 266].
По-друге, Комггет вщповвдно, застосовуючи право прав людини, встановив, що полщя навмисно позбавила життя деюлькох осiб, адже вони застосували летальну силу без попередження жертв, без надання 1м можливост здатися або дати будь-як пояснения ix знаходження на визначеному мiсцi, отже, були вщ-сутнi будь-якi докази того, що полщейсью застосували зброю з метою захисту свого життя, життя шших осiб або через намагання арештувати чи зупини втечу таких осiб. А тому Комггет прийшов до висновку, що дп полiцií iз застосуванням летально!' сили без спроби арешту осГ6 були непропорцшними, а вiдтак було довшьне позбавлення права на життя, що свщчить про порушення ст. 6 Пакту (Para. 13.3).
Б) Вичерпання eeix нелетальних засобш перед зверненням до летально! сили пiд час збройних конфлштш
Неоднозначна також практика Комитету ООН з прав людини, яку вш уза-гальнив у зауваженнях щодо доповщей по 1зра1лю у 2003 i 2010 роках. У заува-женнi 2003 р. йдеться про занепокоешсть Комiтету дГями уряду 1зра1лю щодо щльових вбивств на окупованш палестинськiй територií осГ6, яю шдозрюються у вчиненнi терористичних ак^в (Para.15). У свое виправдання уряд 1зра1лю вщповГв, що зпдно з положеннями МГП збройш сили 1зра1лю не порушують принцип пропорщйност та застосовують летальну силу виключно до осГ6, яю беруть безпосередню участь у збройному конфлжть На що Ком^ет ООН рекомендував, непрямо посилаючись на наявшсть збройного конфлжту, «перед зверненням до летальног сили обов'язково вичерпувати ва спроби арешту оаб, як тдозрюються у вчиненш терористичних акmiв». Таку ж позищю Комггет висловив i в заключних зауваженнях щодо 1зра1лю у 2010 р. (Para. 10). Таким чином, як зазначае проф. Русинова, Комггет не проводив вщмшностей здшс-нення щльових убивств шд час збройного конфлжту та в мирний час, застосовуючи тшьки критерш «абсолютноí необхадностЬ» i «пропорцшностЬ>, яю дшть в мирний час [7, с. 267].
В) Обов'язок держав розслщувати кожний випадок смертi
Як зазначае др. Досвальд-Бек (Doswald-Beck L.), Ком^ет ООН з прав людини у справi «Hernandez v Philippines» також констатував порушення права на життя через те, що протягом восьми рошв шсля вбивства правозахисникiв вшськовими формуваннями шд час повстання на Фшшшнах шхто не був притягнутий до вадповадальность Комiтетом було встановлено, що судов! про-цедури шд час розгляду справи в нащональному судГ не були «ефективними
та дieвими» [10, с. 184]. А у сво'1'х зауваженнях загального характеру Комггет ООН з прав людини наголосив, що е «загальне зобов'язання розсл1дувати заяви про кожне застосування летальной сили оперативно, ретельно i ефективно через незалежш та неупереджеш органи» [11, para. 15]. Спещальний доповвдач з позасудових, сумарних i довшьних покарань також шдтримуе цей шдхвд, наго-лошуючи при цьому на необхщност проводити розслщування в контекст саме права на життя [12, para. 35].
Що ж до обов'язку розслвдування кожного факту застосування летально!" сили, то варто зазначити, що хоча жодний мiжнародний акт не встановлюе за державою обов'язок такого розслщування, однак ССПЛ, МАСПЛ, АКПЛ, Ком^ тет ООН з прав людини у свош практищ неодноразово наголошували на такому обов'язку навкь шд час збройного конфлiкту [10, с. 184]. У той же час було б необачно вважати, що в розпал военних зккнень таке розслщування можливе за кожним фактом позбавлення життя, однак формальш причини, тим паче коли е заява про порушення, не повинш ставати на перешкодi розслщуванню, шакше це буде зневажанням i порушенням права на життя.
2.2. Африканський суд та Африканська ком^я з прав людини i народш.
Практика Африканського суду та Африкансько! комiсiï з прав людини i народiв також включае в себе розгляд справ, яы стосувалися питань права на життя шд час збройних конфлжпв. Ключовi питання з цього приводу можна звести до наступних положень.
А) Обов'язок держави захищати право на життя
Комiсiя у справi «Commission nationale des droits de l'Homme et des libertés v. Chad» визнала порушенням, у тому чи^ права на життя, ситуащю, за яко! пiд час громадянсько1 вiйни в Чадi держава не виконала сво1 позитивнi зобов'язання з пiдтримки безпеки, свободи i розслщування кожного факту правопорушення i допустила знищення, тортури i вбивства фiзичних осiб, навпъ коли не було доказано, що так правопорушення здiйснювалися державними збройними силами (para. 14).
Схожий висновок був також зроблений КомЫею у справi «Sudan Human Rights Organisation & Centre on Housing Rights and Evictions (COHRE) v. Sudan» щодо вбивств повстанщв у Дарфур^ де було сказано, що держава пов'язана обов'язком здшснювати превентивш заходи iз захисту шдиввдв, чи'1 життя шд загрозою злочинних дiй шших iндивiдiв; держава мае подвiйнi обов'язки поважати право на життя, не порушуючи його, а також захищати таке право, захищаючи осiб, яю перебувають в ïï юрисдикцп вщ недержавних акторiв (para. 147 148).
Б) Обов'язок держав розслщувати кожний випадок смерп
У справi «Commission nationale des droits de l'Homme et des libertés v. Chad» КомЫя також шдкреслила обов'язок держави розслщувати кожний випадок застосування летально! сили шд час збройного конфлжту, вщхиливши аргумент Уряду Чаду про те, що розслщування застосування летально! сили було недоречним в ситуацп громадянсько! вiйни (para. 22).
Але наявшсть обов'язку держав проводити розслщування не означае реального проведення такого розслщування в кожному випадку. Саме з цього приводу Африканська комiсiя з прав людини i народiв у справi «Amnesty International et al v. Sudan» зазначила, що розслвдування, проведен урядом, е позитивним кроком, але 1хнш масштаб та глибина недостатня для запобйання та покарання позасудових страт. У цш справi Комiсiя шдкреслила факт порушення, що роз-слщування проводилось полщею та органами безпеки, незважаючи на те, що вони могли бути причетними до вчинених вбивств, саме тому у них не було необхвдно1 безсторонностi та незалежност (para. 51).
2.3. М1жамериканська ком1с1я i МПжамериканський суд з прав людини.
Практика Мiжамериканськоï комiсiï i Мiжамериканського суду з прав людини також включае випадки застосовування права на життя шд час збройного конфлжту i може бути зведена до такого.
А) Обов'язок застосовувати МГП та право прав людини
У справi «Juan Carlos Abella v. Argentina» («Справа Таблада») Мiжамери-канська комiсiя виправдала використання сили по вщношенню до нападниыв на военну базу, застосувавши напряму норми МГП, а тому, як вказала Комiсiя, «...за вщсутност достатшх доказiв того, що представники держави використо-вували протиправнi методи i засоби ведення вшни»...«вбивство i поранення нападниюв до припинення военних дш 24.01.1989 р. було правомiрним i не порушувало анi Американську конвенщю, анi правил МГП» (para. 177 178), адже ««цившьш особи ... яю здiйснили напад на базу Таблада ... дшчи поодинцi або в складi групи, можуть бути об'ектами прямого нападу так само, як i комба-танти», i не користуються перевагами принципу пропорцiйностi i обов'язками вживати заходiв обережностi (Para. 178). Далi Комiсiя, застосовуючи напряму норми МГП (до мiжнародного збройного конфлжту) [7, с. 276], вказала, що тшьки стороннi свiдки з числа цившьних осiб i нападники, яы здалися, могли користуватися правом на життя.
Водночас у справi «Jose Guerrero and Others v. Colombia» КомЫя знову ж таки, прямо посилаючись на норми МГП, зазначила, що розправа урядових збройних сил над жителями селища Пуерто-Лерас 3.01.1994 р. е порушенням принципу розмежування цившьних о^б вiд учасниыв бойових дiй, вiдповiдно, урядовi сили порушили норми Американсько1 конвенцп i ст. 3 сшльно'1 для всiх Женевських конвенцiй 1949 р. (para. 43).
Таким чином, Комiсiя у сво1х рiшеннях вказуе на обов'язковють застосу-вання пiд час збройних конфлжпв як норм МГП, так i МППЛ для захисту права на життя. У той же час у свош доповщ «Report on Terrorism and Human Rights» Мiжамериканська комюя вказала, що «межi права на життя можуть змшюватися в контекстi збройного конфлiкту, але заборона довшьного позбавлення життя е абсолютною» (para. 86). Але виходячи з того, що в Американськш конвенцй", на ввдмшу ввд 6вропейсько1, не вказанi пiдстави правомiрного позбавлення права на життя, можна дшти висновку, що критерп «довшьного» позбавлення права на життя Мiжамериканська комiсiя бере лише з положень норм МГП.
Як зазначае проф. В.Русинова з цього приводу, не кнуе жодного ршення Мiжамериканськоï комки або Суду, в якому б вони могли продемонструвати, що при тлумаченш довшьного позбавлення права на життя щ органи не йдуть далi положень МГП, на ввдмшу вщ 6СПЛ або Комiтету ООН з прав людини, яы застосовують у таких ситуащях, i положення МППЛ [7, с. 294].
Б) Обов'язок держави захищати право на життя
У справi «The Pueblo Bello Massacre v Colombia» Мiжамериканська комн сiя вказала на порушення права на життя з боку держави через те, що уряд не забезпечив безпеку громадян в умовах оголошено1 надзвичайно1 ситуацп шд час збройного конфлкту мiж урядом та повстанцями, результатом чого було вчи-нення масових викрадень та знищення людей з боку озброених т.з. «груп самооборони», створення яких начебто шдтримувалось державою задля боротьби з повстанцями, яю шзшше стали масово вчиняти кримшальш злочини, внаслн док чого були лквщоваш. Мiжамериканська комiсiя вiдхилила аргумент уряду про те, що вони не могли забезпечити безпеку людей у зош з^кнення через те, що урядовi вшська боролися з повстанцями, адже держава е ввдповвдальною за ди военних груп у тiй мiрi, в якiй вона не прийняла достатшх заходiв задля захисту життя цившьного населення (para. 139 140).
В) Обов'язок держав розслщувати кожний випадок смерп
У справi «Montero-Aranguran and others (Detention Center of Catia) v. Vene-zuala» Мiжамериканський суд шдкреслив, що «в результатi дослщження того, що члени сил безпеки використали вогнепальну зброю, яка спричинила смер-тельнi наслiдки, держава повинна негайно розпочати розслвдування» (para. 79). А вже у справi «Myrna Mack Chang v. Guatemala» Комiсiя наголосила, що розслiдування повинне бути ефективне з метою притягнення винних о^б до вщповщальност (para.112). Схоже ршення також було у справi «Juan Humberto Sаnchez v Honduras» (para. 109111).
Важливо також шдкреслити, як зазначае Лу1за Досвальд-Бек (DoswaldBeck L.), значну кiлькiсть справ з приводу права на життя шд час збройних кон-флктш, якi розглядав Суд, суть яких зводилася до того, що якщо особу останнш раз бачили в руках урядових збройних сил, але поим таку особу знаходять мертвою або така особа безвкти зникае (у цих ситуащях Суд застосовуе пре-зумпщю «смерт особи»), за таких обставин Суд перекладае тягар доказування непричетност до смерт особи на державу, причому у разi вщсутност подiбних доказiв з ïï боку Суд визнае порушенням права на життя з боку само!" держави. Тобто Комiсiя допускала ситуащю, коли з мовчазноТ згоди держави урядовими вшськовими, агентами порушувалося право на життя шших осiб [10, с. 231].
Вщтак у справi «Bâmaca Velâsquez v Guatemala» Суд дшшов висновку, що командир партизашв, який зник i був вщсутнш протягом 8 рокiв i 8 мкящв, був страчений. Аргумент Суду полягав в тому, що примусове зникнення часто тра-пляеться через позасудову страту i знищення тша з метою знищення доказш та ухилення вщ вiдповiдальностi. Сприяння та причетшсть держави до примусового зникнення людей може бути доведена або непрямими доказами та/або лопчними
висновками. Схожий висновок був зроблений i у справi «Velâsquez Rodriguez v Honduras» (para. 182, 188) та «Godinez Cruz v Honduras» (para. 155, 198).
2.4. бвропейський суд з прав людини (6СПЛ).
Варто заначити, що 6КПЛ, на основi яко1 дiе 6СПЛ, на вщмшу вщ шших мiжнародних договорiв, якi закрiплюють право на життя та встановлюють забо-рону свавiльного його позбавлення, зазначае конкретш випадки, коли такого права людину правомiрно може бути позбавлено, а саме: при захист вщ насиль-ства iншоï людини, при арешт або втечi особи з мкць тримання пiд вартою, у разi придушення повстання чи заворушення (ст. 2), а також при правомiрному виконаннi смертельного вироку, який винесений судом у належному порядку, та у результат правомiрних военних дш (ст. 15) [23; с. 148].
Але, як пщкреслюе Досвальд-Бек (Doswald-Beck L.), М. Мiланович (Milanovic M.) [13, с. 8], 6СПЛ жодного разу у свош практищ не застосовував пiдставу вiдступу вщ права на життя «через правомiрнi военнi дп», яка закр^ плена в ст. 15 6КПЛ, не дивлячись на те, що всi передумови для цього були, наприклад, в Туреччиш шд час окупацп Пiвнiчного Кiпру [14, с. 883]. У той же час у «чеченських» («Isyaeva v. Russia», «Esmukhambetov and Others v. Russia») чи «турецьких» («Ergi v. Turkey», «Özkan and others v. Turkey») справах, де дер-жави виправдовують застосування сили пунктами «а» - «b» п. 2 ст. 2 6КПЛ (захист eid насильства iншоï людини, арешт або втеча особи з м1сць тримання nid вартою), а не пунктом «с» (задля придушення повстання чи заворушення), Суд, застосовуючи Другий Додатковий протокол до Женевських конвенцш 1949 р., i явно квалiфiкуючи юнуючу на той момент ситуащю в Чечш i Туреччиш як збройний конфлжт немiжнародного характеру (НМЗК), шдтверджуе коректшсть застосування п.п. «а» i «b» ст. 2 6КПЛ. Як вказуе з цього приводу проф. Русинова, такий хщ Суду дозволяе йому стояти на тш позицп, що дп, як можуть бути абсолютно необхщш i пропорцшш мет придушення повстання або заворушення, не обов'язково е необхвдними i пропорцшними для досягнення мети припинення насильства або затримання особи. Саме через цей критерш Суд визначае чи правомiрно була застосована летальна сила, тим самим застосовуючи власш ушкальш шдходи та позицп, що вироблеш ним у ситуащях мирного життя, i до ситуацш шд час збройного конфлжту, беручи до уваги критерп (тест) пропорцшност застосування сили до рiзних цiлей у кожнш окремiй ситуацй', не зв'язуючи себе квалiфiкацiею подiй з боку сторш спору [7, с. 271].
Як зазначае Русинова, 6СПЛ у свош практицi щодо застосування леталь-но'1 сили та визначення обов'язкiв держав, беручи до уваги мiжнародне право прав людини (МППЛ), все ж бшьше спираеться на МГП, але прямо його не згадуе. Проаналiзувавши практику 6СПЛ, вчена виводить три групи обов'язюв сторш щодо застосування сили шд час збройного конфлжту: 1) обов'язки, що закршлет в МГП щодо вибору засобш i методш вгйни, до яких можна вщ-нести: заборону використання зброï невибiрковоï diï [15], обов'язок припинити операцй у разi можливостi нанесення непропорцшних жертв серед цившьних (Пункт 2 (b) ст. 57 ДП I), обов'язок nеревiрки военних цшей [16], обов'язок
здшснення попередження населення перед нападом [17] тощо; 2) обов'язки, ям виводяться шляхом тлумачення з норм МГП щодо заходiв обережноси:
дотримання принципу пропорцiйностi, заборони використання живих щитiв [18], обов'язок уникати проведення военних операцш у жилихрайонах [19] тощо («Ergi v. Turkey» (para. 79), вчинення всгх «практично можливих» дш з iденти-фтацп об'ектiв нападу («1саева проти Росп» (para. 196), «1саева та iншi проти Росп» (para. 187 188); 3) обов'язки, ям виводяться i не закршлеш в нормах МГП, МППЛ щодо попередження втрат серед цивильного населення: обов'язок попередження про напад, який тщтеться самою стороною конфлжту, а не про напад противника [17], обов'язок здшснення евакуацп населення перед нападом [17], обов'язокрозробки законодавчог бази iз застосування летальной сили з боку держави в будь-якому випадку застосування сили [20; 7, с. 285-289].
Щодо захисту права на життя, то показовими в цш сферi е двi справи «Ergi v. Turkey» та «Ahmed Özcan v. Turkey», яы стосувались смерт людей шд час збройного протистояння мiж державою i Робочою парпею Курдистану (РПК), в яких 6СПЛ визнав порушення права на життя.
У першому випадку шд час проведення военноТ операцп збройш сили уряду Туреччини обстршяли житловий район, у результат чого була вбита сестра заявника, яка в цей момент вийшла на балкон свого будинку. Щодо цього факту у першш справi Суд дшшов висновку про порушення права на життя через проведення урядом военноТ операцп в густонаселеному райош без сповщення про це населення, невжиття заходiв обережност задля мiнiмiзацiï супутньо1 шкоди, ненадання державою шформацп щодо планування та шдготовки до ще'1 операцп (para. 80, 81).
У другш справi доведено, що загинула сестра заявника через те, що в ïï будинок потрапив снаряд. Суд також визнав порушення права на життя через недодержання державою сво'1х позитивних зобов'язань у частиш неприйняття заходiв iз з'ясування, чи була нанесена будь-яка шкода цившьному населенню шсля вибуху снаряда.
У обох випадках у свпл МППЛ Суд вказав на порушення позитивних зобов'язань з боку держави щодо планування, шдготовки операцп, ввдсутно-ст розслщування, а не негативних, акцентуючи увагу на допустимой смерт в нашому випадку одше!" особи. З цього випливае, що супутня шкода, тобто неминуча i ненавмисна шкода цившьному населенню та об'ектам шд час проведення военного нападу на правомiрну военну щль [24, с. 14] допускаеться як МГП, так i МППЛ. Якщо ж оцшювати подiбнi справи з позицп МГП, то у справi «Ergi v. Turkey» Суд зазначив, що порушення складаеться не стшьки в тому, що загинула одна людина, а в небезпещ в щлому, яко1 зазнали жителi населеного пункту. У той же час у п. 5 (b) ст. 51, п. 2 (а) (iii), (b) ст. 57 ДП I до Женевських конвенцш 1949 р. зазначено, що заборонений напад, який «як можна очжувати» може завдати втрати цившьному населенню. Однак за Римським статутом саме реальна шкода, а не гшотетична враховуеться при квалiфiкацiï дiяння як военного злочину (Пункт b (iv) ч. 2 ст. 8 Римського статуту МКС).
Важливо також шдкреслити акцент у справi «Özcan v. Turkey», де було зазначено, що за нормами МГП сторони зобов'язаш не тшьки надавати допо-могу пораненим, але й здшснювати заходи для ïx пошуку, а з огляду на той факт, що подiбний пошук жертв не був здшснений, то дп урядових сил в обох справах е порушенням норм МГП [7, с. 282-283].
Крiм вищезазначених обов'язюв, у сво1х ршеннях 6СПЛ торкався й шших, зокрема:
А) Обов'язок держави захищати право на життя
У вщомш справi «Kiliз v Turkey», в якш Килич був журналiстом, який вимагав забезпечення свого захисту у зв'язку з погрозами в його адресу, напру-женою ситуащею в регюш, Суд шдкреслив, що державi було вщомо про випадки здiйснення погроз, нападiв, вбивств журналiстiв, тому ризик життю Киличу був реальним та безпосередшм, а тому Туреччина визнавалася винною у порушенш ст. 2 6КПЛ, свого позитивного зобов'язання iз захисту права на життя людей через невжиття превентивних заxодiв щодо охорони права на життя Килича, яы б допомогли уникнути небезпеки (para. 62-63).
Б) Обов'язок держав розслщувати кожний випадок смерп
У резонанснш справi «Kaya v Turkey» Суд наголосив, що аргумент уряду щодо неможливост проведення розслвдування смерт пiд час збройного кон-флжту не може бути взято до уваги. Суд шдкреслив, що «аш велике число озброених зггкнень, аш значна кiлькiсть нещасних випадкiв не можуть змусити вщмовитися вiд передбаченого ст. 2 обов'язку забезпечити проведення дiевого i незалежного розслщування причин i обставин випадыв позбавлення життя в результат з^кнення зi сшвробмиками сил безпеки, особливо, коли обста-вини справи е у багатьох ввдношеннях неясними» (para. 91).
Схожа позищя Суду була у рашше згадуванiй справi «Varnava and others v Turkey», де бвропейський суд наголошував на «процесуальному зобов'язаннi Туреччини, зпдно зi статтею 2 6КПЛ, щодо розслiдування незаконних або шдозрших смертей» (para. 147) та шших справах, де було визнано порушення державою права на життя людини через непроведення розслщування кожного випадку смерт (22).
Висновок. Шдсумовуючи i узагальнюючи мiжнароднi i регюнальш норми, практику основних мiжнародниx меxанiзмiв щодо захисту права на життя шд час збройних конфлжтв, варто вщм^ити спiльнi для всix них ознаки, яю про-являються в загальних процесах конвергенцп норм МГП та МППЛ, створенням единого масиву правил шд час МЗК, НМЗК та в мирний час, яю можемо поба-чити в практищ 6СПЛ, МАСПЛ, АСПЛ, Комiтету ООН з прав людини на прикладах застосування сшльного комплексного тесту щодо принципу «абсолютно1 необхщност», пропорцiйностi, необхщност арешту особи перед застосуванням до не1 летально1 сили, обов'язку розслщування кожного випадку смертi тощо, яю донедавна iснували лише в межах МППЛ, а зараз застосовуються i до збройних конфлжтв. У той же час кожний мехашзм мае певш особливост, якi дозволяють розширити нормативш обов'язки сторiн конфлiкту та змщнити захист права на життя. Зокрема, МАКПЛ, на вщмшу вщ шших меxанiзмiв, е единим органом,
який у свош практищ прямо застосовуе норми МГП як безпосередньо, так i для тлумачення само!" Конвенци, у той же час 6СПЛ, який е взiрцем для шших меха-нiзмiв i який мае найбшьшу та найширшу практику iз захисту права на життя, не застосовуе напряму норми МГП, лише згадуючи окремi його положення, що i е, як зазначае Русинова, головним досягненням Суду, який таким чином вносить у загальний тест перевiрки правомiрностi позбавлення права на життя два суттевих елементи: обов'язок оцшки застосування летально!" сили в кожнш окремш ситуацп', а не загального контексту, а також обов'язкове застосування строгого тесту на пропорцшшсть та абсолютну необхщшсть позбавлення життя людини шд час збройного конфлшту [7, с. 275], що свщчить про бажання Суду шдвищити охорону права на життя як фундаментального права кожно!" людини.
References:
1. Trester, Y. (2013). International mechanisms of protection children4s rights. LLС "DKS-cen-ter". URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=632.
2. Legality of the threat or use of nuclear weapons. (1966). Para. 25. URL: http://www.icj-cij. org/docket/files/95/7495.pdf; Legal consequences of the construction of a wall in the ocupied palestinian territory (2004). Para. 106. URL: http://www.icj-cij.org/docket/files/131/1671.pdf.
3. United Nations GA Resolution «Human Rights in Armed Conflicts» №2444 (XXIII). (1968); Resolution of United Nations Security Council S/ Res/1952. (2005).
4. Compilation of general comments and general recommendations adopted by human rights treaty bodies. HRI/GEN/1/Rev. 7, 280-287. URL: http://docstore.ohchr.org/SelfServices/FilesHandler.ash x?enc=Fh0D6sgqgzAhFXD9F%2feKaEJI2%2fxgoMstRAco6nVCah%2bsuEZWG0anjLBrhZ08UuAa %2fRfc9fMnCMfx6qtzevJAhILJJbeQkTzWFgC86MNAzQ3DTzIFwny01lhhS0fgBKpb.
5. David, E. (2011). Principles de droit des conflits armüs. ICRC. URL: https://www.icrc.org/ rus/resources/documents/publication/eric-david-principles.htm.
6. Usmanov, I. (2017). International legal regulation of the restrictionof the right to life in armed conflicts. "National Law Journal: Teory And Practice", L.L.C. URL: http://www.jurnaluljuridic.in.ua/ archive/2017/4/2017-4.pdf.
7. Rusinova, V. (2015). Human rights in armed conflict: the ratio of the norms of international humanitarian law and international human rights law. PhD dissertation (International Law), Moscow.
8. HRCmt, Concluding Observations, Israel. (21 August 2003). Human Rights Committee. URL: https://www.adalah.org/uploads/oldfiles/upfiles/ConcludingObservations/HRC-Conclud-ing%200bservations%20(2003).pdf.
9. HRCmt, Concluding Observations, Israel, CCPR/C/ISR/CO/3. (3 September 2010). URL: https: //webcache.googleusercontent.com/ search?q=cache:ik2KS7WyQxQJ:www2.ohchr.org/ english/bodies/hrc/docs/CCPR.C.ISR.CO.3.doc+&cd=1&hl=ru&ct=clnk&gl=ua
10. Doswald-Beck, L. (2011). Human Rights in Times of Conflict and Terrorism. Oxford Scholarly Authorities on International Law. URL: http://opil.ouplaw.com/view/10.1093/ law/9780199578931.001.0001/law-9780199578931-chapter-7#law-9780199578931-note-981
11. HRCte, General Comment 31, 'Nature of the General Legal Obligation Imposed on States Parties to the Covenant'. (26 May 2004).
12. HRCom Report of the Special Rapporteur on Extrajudicial, summary or arbitrary executions, UN Doc E/CN.4/2006/53. (8 March 2006).
13. Milanovic, M. (2016). Extraterritorial Derogations from Human Rights Treaties in Armed Conflict. Oxford University Press. URL: https://global.oup.com/academic/product/the-frontiers-of-human-rights-9780198769279.
14. Doswald-Beck, L. (2006). «The right to life in armed conflict: does international humanitarian law provide all the answers?». URL: https://www.icrc.org/eng/assets/files/other/irrc_864_doswald-beck.pdf.
15. ECHR, Isyaeva v. Russia, para. 191; ECHR, Esmukhambetov and Others v. Russia, paras. 149-150; para. 4, 5 art. 51 AP I to Geneva Conventions.
16. ECHR, Isayeva, Yusupova and Bazayeva v. Russia, paras. 187-188.
17. ECHR, Isayeva v. Russia, para. 187; n. 2 (c) art. 57 AP I to Geneva Conventions.
18. Para. 2 (a) (iii), 2 (b) art. 57, para. 7, 8 art. 51 AP I to Geneva Conventions.
19. ECHR, Ergi v. Turkey, 40/1993/435/514, Council of Europe: European Court of Human Rights, 28 July 1998.
20. ECHR, Makaratzis v. Greece, paras. 57-59; Nachova and Others v. Bulgaria, para. 96. 884 Makaratzis v. Greece, para. 58. 885 Nachova and Others v. Bulgaria, para. 97.
21. Melzer N. (2008). Oxford: Oxford University Press. Targeted Killing in International Law. URL: http://www.ejil.org/pdfs/20/2/1808.pdf.
22. ECtHR cases: Timurtas v Turkey Judgment, 25 May 1998, §§ 87-90; Tas v Turkey Judgment, 14 November 2000, §§ 68-72; Akdeniz and others v Turkey Judgment, 31 May 2001, §§ 90-93; Bazorkina v Russia Judgment, 6 July 2006, § 125, Baysayeva v Russia Judgment, 5 April 2007, §§ 126-130.
23. Usmanov, I. (2016). Genesis of the right to life as the peremptory norm of international law. Naukoviy visnik UzhNU. Seriya «Pravo», 39. URL: http://www.visnyk-juris.uzhnu.uz.ua/file/No.39/ part_2/35.pdf.
24. Operational Law Handbook (2015). International and Operational Law Department The Judge Advocate General's Legal Center and School Charlottesville. URL: http://www.loc.gov/rr/frd/ Military_Law/pdf/operational-law-handbook_2015.pdf.
Usmanov Y. I., PhD Student of the International Law Department of Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: yuryusmanov@gmail.com ; ORCID 0000-0001-6297-2583
International mechanisms for the protection of the right to life in armed conflicts
The article is devoted to the actual topic of international mechanisms for the protection of the right to life in international and non-international armed conflicts.
The increase in the number of armed conflicts in the world and, with them, violations of the right to life of the people, necessitates a generalization of the normative theory and practice of international bodies that promote and protect the fundamental right to life. That is why the article reveals, compares and generalizes the normative, theoretical and practical tools within the international mechanisms of protecting the right to life in conditions of military confrontation.
The regulatory framework of the article is based on the IHL, in particular: the Geneva Conventions (1949) and the two Additional Protocols thereto, the Hague Conventions (1907), customary norms, etc., as well as international human rights instruments, in particular: the Universal Declaration of Human Rights (1948), The International Covenant on Civil and Political Rights (1966) and the two Optional Protocols thereto, and regional acts: the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (1950), the American Convention on Human Rights (1969), the African Charter on Human and Peoples' Rights (1981), the Arab Charter on Human Rights (2008), etc.
The most problematic issues in the article that arise during armed conflicts and which relate to the lawful use of force against warriors, the lawfulness of the deaths of civilians during an attack on military purposes (collateral damage), precautionary measures, which must be taken by States using lethal force, the obligation of States to investigate every death case, etc. will be considered in the light of the activities of the UN Human Rights Committee, the African Commission on Human and Peoples' Rights, the Inter-American Court of Human Rights and European Court of Human Rights, whose practice in this area is represented the most versatile, widely and thoroughly.
Keywords: mechanisms for the protection of the right to life; right to life; armed conflicts; mechanisms for the protection human rights; right to life in armed conflicts.
Hadiumna do pedKomzii 23.01.2018 p.
