CC BY
41
1СТОР1Я ТА ТЕОР1Я ДЕРЖАВИ I ПРАВА
УДК 340.15
В. С. Макарчук
заввдувач кафедри гётори держави i права Навчально-наукового iнституту права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полгтехнша"
д-р юрид. наук, професор
М1ЖНАРОДНО-ПРАВОВА АРГУМЕНТАЦ1Я ПОЗИЦН ПОЛЬСЬКИХ ЕМ1ГРАНТСЬКИХ УРЯД1В У ТЕРИТОР1АЛЬНОМУ
СПОР1 З СРСР (1939 1945 рр.)
© Макарчук В. С., 2014
Розглянуто позищю польських ем^рантських урядiв В. Сiкорського, С. Мжолайчика та Т. Арцiшевського (1939-1945 рр.) в територiальному сиор1 з Союзом РСР щодо державно-територiального статусу Захщно!' Украши, Захщно!' Бшорусн та Вшенського краю, а також м1жнародно-правову аргументацiю ща позици.
Ключов1 слова: старе ммжнародне право, нове м1жнародне право, польсько-радянський територiальний сшр 1939-1945 рр., захiднi кордони Украши.
М. С. Макарчук
МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВАЯ АРГУМЕНТАЦИЯ ПОЗИЦИИ ПОЛЬСКИХ ЭМИГРАНТСКИХ ПРАВИТЕЛЬСТВ В ТЕРРИТОРИАЛЬНОМ СПОРЕ С СССР (1939-1945 гг.)
Рассматривается позиция польских эмигрантских правительств В. Сикорского, С. Миколайчика и Т. Арцишевского (1939-1945 гг.) в территориальном споре с Союзом ССР относительно государственно-территориального статуса Западной Украины, Западной Белоруссии и Виленского края, а также международно-правовая аргументация этой позиции.
Ключевые слова: старое международное право, новое международное право, польско-советский территориальный спор 1939-1945 гг., западная граница Украины.
V. S. Makarchuk
THE INTERNATIONAL LAW ARGUMENTS OF POLISH EMIGRANT GOVERNMENTS IN TERRITORIAL DISPUTE WITH THE USSR (1939-1945)
The position of Polish emigrant governments of V. Sikorski, S. Mikolajczyk and T. Arciszewski (1939-1945) in territorial dispute with the USSR for political-territorial status of Western Ukraine, Western Bilorussia and Wilno region, and the international-legal substantination of the position.
Key words: old international law, new international law, Polish-Soviet territorial dispute in 1939-1945, Western border of Ukraine
Постановка проблеми: Агресм РФ проти Украши супроводжуеться намаганнями росшсько! дипломатй поставити шд сумшв кордони нашо! держави. 1дею розподшу територи Украши
мiж 11 ближшми сусвдами 18 березня 2014 р. озвучив недавнш (до 2011 р.) вще-сткер росшсько!
Державно' думи В. Жiрiновський. Росiйськi мас-медiа постiйно поширюють вигадки про шбито намагання захiдних украiнцiв приеднатися до Польщу Румуни чи Угорщини. Ввдтак полiтичнi пiдсумки Друго' свiтовоi' вшни актуалiзуються, набувають конкретного звучання - чи можуть кордони, встановленi ршеннями Ялтинсько' i Потсдамсько' конференцiй, а також тслявоенними мирними договорами, зберегтися в сучасних умовах? Наскшьки "шдставними" е претензii тих чи шших полiтичних сил на !х ревiзiю? Врештi-решт йдеться про збереження соборносл Укра'ни.
У цьому контекстi науковий (i полiтичний) iнтерес становить мiжнародно-правова аргументацм польських емiгрантських урядiв перюду Друго' свiтовоi вiйни, послiдовно очолюваних В. Сшорським (вересень 1939 - липень 1943 рр.), С. Мшолайчиком (липень 1943 -листопад 1944 рр.) та Т. Арщшевським (з листопада 1944 р.) в польсько-радянському територiальному спор1 Непримиреннi адепти концепци "Не тшьки плаща, але й гудзика вiд плаща не ввддамо" виробили достатньо потужну систему аргумента.
Огляд наукових публжацш за темою науково! розв1дки. Маемо мемуарну та наукову лiтературу вiтчизняного й зарубiжного походження. З польського боку, мемуарш записи залишили посол у СРСР (1941-1942 рр.) С. Кот, посол у Лондот Е. Рачинський, генерал Вл. Андерс та ш., з радянсько' сторони - посол в Лондот (до 1943 р.) I. Майський, особистий перекладач Й. Сталша В. Бережков та iн. Захвдний науковий табiр представляють польськi (Е. Рожек, Ф. Збiневiч, С. Забелло, П. Еберхард та ш.) й англо-американськ (Дж. Шотвел, А. Улам, П. Вандич, Л. Вудвард та ш.) дослвдники. Працi науковцiв радянського часу (О. Куц, В. Парсаданова) доповнюються вггчизняними дослвдженнями доби Незалежносп (В. Сергiйчук, I. 1льющин, М. Швагуляк, Л. Зашкшьняк та ш.) С науковцi, якi не вкладаються у цю схему, як, наприклад, Б. Вевюра та М. Станевiч - польськi iсторики доби ПНР, чи О. Корчак-Городицький - укра'нський емкрант, прихильник iдеi соборностi Укра'ни й критик польського великодержавного шовтзму.
Джерельну базу доповнюють публiкацii документа з iсторii польсько-радянських вiдносин, зовшшньо' полiтики США (РЯиБ) тощо.
Формулювання завдань науково! статтi: аспект мiжнародно-правового аргументування позицii польського емiгрантського уряду залишаеться контраверсiйним. Польська наукова думка наполягае на повнш правотi сво'х спiввiтчизникiв - пiд кутом дточого у 1939-1945 рр. мiжнародного права та Конституцй РП 1935 р. Украшсью науковцi апелюють до права нацш на самовизначення, вказують на слабю мiсця польсько' аргументацii. Пропонована читачевi наукова розвiдка, допоможе з'ясувати основнi пункти польсько' аргументацii, й сильнi та слабкi аспекти.
Виклад основного матерiалу. У першi дт Друго' свiтовоi вiйни Москва висловила готовшсть допомогти жертвi нiмецькоi агресй поставками збро', але Варшава прокторувала цей жест. Тим часом обстановка на театрi военних дiй ютотно змiнилася. Польський уряд i командування збройних сил вже не мали жодних сумнiвiв щодо перспектив вшськово' кампанii. Уже 9 вересня польський вще-мтстр з iноземних справ Шембек погоджував з французьким послом Ноелем надання польському урядовi "притулку" на територй Францii. Вiдповiднi запевнення мтстр Бек отримав вiд Ноеля 11 вересня. Удень 14 вересня польський уряд та президент I. Мосьцщький перебралися до мктечка Кути на румунському корд от. 17 вересня до них приеднався i "верховний головнокомандуючий" Е. Ридз-Смiгли [ 1, с. 235].
Польського посла в Мос^ В. Гржибовського викликали у Кремль17 вересня 1939 р. на третю годину ранку. Йому повiдомили, що: "Польський уряд розпався i не виявляе ознак дмльносп. Це означае, що польська держава i уряд фактично припинили юнування. Тим самим припинили дто договори, якi були укладет мiж СРСР i Польщею". З цього випливае рiшення радянського уряду "узяти пiд захист" единокровне укра'нське i бшоруське населення. Зачитував текст Заяви заступник Народного комюара закордонних справ В.П. Потьомкiн [2, р. 47]. Польський посол вiдповiв, що не приймае радянську аргументащю, оскшьки уряд i збройнi сили Польщi цшком боездатнi.
Союз РСР формально не оголосив вшну Польщ^ введення Червоно!' ApMiï на територто сусiдньоï держави аргументувалося мiркуваннями гуманностi. Ризький договiр 1921 р. у тш частинi, що стосувалася мiждержавного кордону, де-юре зберiгав свою силу, територiальний статус схiдних райотв Другоï Речi Посполитоï у Заявi 17 вересня 1939 р. тд сумнiв не ставився.
У день вручення радянсько!' ноти, формально перебуваючи на польськiй територи, уряд ДругоТ Речi Посполито'1 встиг висловити протест: "Польський уряд протестуе проти викладених у ной мотив1в радянського уряду, оскiльки польський уряд виконуе сво!" нормальн1 обов'язки, а польська армия усшшно чинить опiр вороговГ' [2, р. 47]. Показово, що уперше цей "протест" вдалося оприлюднити (Плыне, н1ж через тиждень пкля утечi, за межами Польщi [3].
1нтернований властями Румунй' Президент Польщi I. Мосьцщький, не маючи свободи пересування, визначив у вщповщност до Конституци 1935 р. свого наступника - первкно В. Длугошевського, а згодом - В. Рачкевича, колишнього голову польського Сенату. Новопризначений Президент 30 вересня 1939 р. оголосив про те, що ним утворено новий уряд Польщi на чолi з ген. В. Сжорським. До складу уряду, що перебував у французькому мктечку Анже (Anger), увшшли представники рвних груп польськоТ емкраци.
30 вересня 1939 р. посол у Лондош Е. Рачинський подав англшському МЗС ноту, у якш - вщ 1мен1 новоствореного уряду -заявив, що Польща нжоли не визнае акту насилля, i у iм'я справедливостi буде боротися за визволення окупованих територш. ГероТчна оборона Варшави, В1льна, Львова, Гдинi i Модлша свiдчать, що Польща хоче бути вшьною i незалежною [4, с. 118]. Згадка про Львiв ставила радянського окупанта на один щабель з нацистським.
Наприкшщ жовтня 1939 р. у Львовi та Бiлостоку вщбулися Народн1 Збори ЗахщноТ Украши та ЗахщноТ Ылорус1, як!, опираючись на право нацш на самовизначення, оголосили про возз'еднання з основними масивами етшчних земель. На початку листопада 1939 р. вщповщш рпиення прийняли Вер\овн1 ради СРСР, УРСР та БРСР.
У грудш 1939 р. СРСР виключили з Лiги Нацш. Пкля цього польський уряд у Деклараци проголосив програму зовнiшньоï полггики. Вона не визнавала територiальнi змши i непрямо натякала на те, що украшщ (як i бшоруси) нiбито зберiгають вiрнiсть Другiй Речi Посполитiй: "Нащональним меншинам, якi разом з народом польським взяли участь у боротьбi i позосталися вiрнi державi польськiй, Польща забезпечить справедливкть, вшьний нацiональний i культурний розвиток шд захистом закону" [5]. Першочерговим завданням називалося "Визволення польськоï територи ввд iноземноï окупацй та встановлення кордотв, здатних гарантувати безпеку не лише для Польщу але й для уше!' Свропи" [6, р. 34].
Поразка Франци не змшила ставлення уряду В. Сшорського до питання про схiдний кордон. 15 серпня 1940 р. вш опублшував програмнi тези, де вказувалося, що: "теперiшнi границi радянськоï окупацй мають пiдстави не етнографiчнi i уявно визвольш, а вiдверто iмперiалiстичнi. Умовою нормалiзацiï стосункiв мiж Польщею i Росiею мае стати повернення польсько-радянського кордону до (стану - В.М.) вересня 1939 р." [7, s. 282].
Напад Шмеччини на СРСР ввдновив нади польських емкрантських юл на поновлення польськоï державносп у ïï довоенних кордонах. Уже 23 червня 1941 р. В. Сшорський виступив з вимогою повернутися до кордонiв, встановлених Ризьким договором 18 березня 1921 р. i визнаних Радою послш 15 березня 1923 р. Цей виступ наступного дня був зi скороченнями викладений у радянськiй пресi [8].
Радянсько-польсью переговори розпочалися 5 липня 1941 р. Проходили вони на "нейтральнш територй" британського Форш-офку. Радянська сторона оголосила про готовшсть узяти зобов'язання сприяти ввдновленню незалежноï польськоï держави у ïï нащональних кордонах [9, с. 198]. У ввдповщь Залеський (польський мшктр закордонних справ - В.М.) почав шро i нудно цитувати цифри переписiв, що проводилися у довоеннш Польщi, причому у нього виходило якось так, що m украшщв, нi бiлорусiв у цш Польщi майже не було i що единою меншктю Польсь^ республiки виступали пiвмiльйона евреï'в [10, с. 156].
17 липня У. Черчилль звернувся з посланням до В. Сшорського, у якому вимагав якнайшвидшого пвдписання угоди з СРСР [ 11, s. 119]. Емкрантський уряд тд цим тиском тшов на поступки.
30 липня 1941 р. польсько-радянська Угода про допомогу у eiüni проти гтлергвськог Шмеччини та про вгдновлення дипломатичних вгдносин була подписана. Уряд СРСР оголосив недшсними радянсько-тмецью договори i домовленосп 1939-1940 рр. Польський уряд, 3i свого боку, зобов'язався не вступати до жодного союзу, спрямованого проти СРСР.
Згладити протирiччя були покликан радянсько-польсью переговори у Москвi на початку грудня 1941 р. 3 грудня ввдбулася зус^ч Й. Сталiна з В. Сшорським. На нш були присутш В. Молотов, посол у Москв1 С. Кот та командуючий польськими збройними силами у СРСР В. Андерс. Вважаеться, що саме тодi СРСР уперше запропонував польському уряду тдтримку у поверненнi "споконвiчно польських земель", захоплених i гермашзованих у XII - XVIII ст., в разi згоди на польсько-радянський кордон на основi лiнiï Керзона.
За шдсумками переговорiв 3-4 грудня 1941 р. шдписано ДекларацЮ про дружбу i взаемодопомогу: "Шсля переможно!' вiйни (...) завданням союзних держав стане забезпечення мщного i справедливого миру. Це може бути досягнуто лише новою оргашзащею мiжнародних ввдносин, заснованою на об'еднаннi демократичних держав у мщний союз. При створенш тако!' органiзацiï вирiшальним моментом мае стати повага до мiжнародного права" [ 12, с. 192]. У поняття "поваги до мiжнародного права" сторони, схоже, вкладали рiзне розумшня: польська - дотримання угод, якими встановлювалися ïï довоеннi кордони, радянська - здшснення права нацiй на самовизначення.
Повернувшись до Лондона, В. Сшорський 12 шчня 1942 р. оголосив, що Польща визнае на Сходi лише кордони, встановленi Ризьким договором, а на заходi поверне собi вiд Нiмеччини "давнi слов'янськi землГ'. У звiтi для Ради мтстрш прем'ер зокрема стверджував: "...на Сходi ми визнаемо тшьки т1 кордони, що "х мала Польща в день вибуху вiйни. Це було б великою помилкою - дозволити яку-небудь дискушю на цю тему i прийняти сугестiю (припущення - В.М.), що наш! схвдш кордони е пливю" [13, с. 127].
Польський екзильний уряд та пов'язана з ним Рада Народова не пропускали нагоди нагадати про невиршешсть питання радянсько-польських кордотв. Так, Рада Народова 20 лютого 1943 р. висловилася за "штегральшсть територи Речi Посполито!' в ïï кордонах на день 1 вересня 1939 р.", а також за непорушшсть i неподшьшсть державного суверештету [ 14, с. 280].
На поч. 1943 р. Москва зробила чергову спробу зацшавити польський емцрантський уряд у ствробггнищш 16 березня 1943 р. радянський посол у Вашингтон зробив заяву, що СРСР згодний з передачею тсля вшни Схiдноï' Прусси Польщ1 [15, с. 41]. Проте утримати уряд В. Окорського ввд подальших недружнiх крок1в навiть таким "авансом" не вдалося.
26 квггня 1943 р. Радянський уряд, скориставшись катинським шцидентом, розiрвав зв'язки з урядом В. Сшорського. У Нот1 Радянського Уряду, датованш 25 квггня 1943 р., зокрема вказувалося: "Радянському Урядов1 в1домо, що ця ворожа кампания проти Радянського Союзу здшснена Польським Урядом для того, щоб шляхом використання гiтлерiвськоï наклепницькоï фальшивки здшснити тиск на Радянський Уряд з метою вирвати у нього територiальнi поступки за рахунок iнтересiв Радянськоï Украïни, Радянськоï Бiлорусiï i Радян^^ Литви" [16, с. 347].
Важливо зрозушти д1йсн1 причини непоступливостi емiгрантського уряду. "Основою iснування уряду Речi Посполитоï, - вказуе ввдомий польський iсторiограф мiжнародних в1дносин перюду друга свiтовоï в1йни А. Айненкель, - була легальна, дiюча конституция, яка визнавалася i опозицiею". Антисанацшна опозиц1я утворила уряд. Опозиц^я, яку в Радянському Союз1 визначили термшом "фашистський уряд", складалася з представниюв соцiалiстичноï, селянськоï' партiй та шших угруповань. Вона заявляла, що уряд не мае права змшювати територто Речi Посполитоï', ïï границi, оскшьки не мае права самостiйно змшити Конституц1ю. Це можна буде зробити тсля вшни законним шляхом. Якщо ж не враховувати тих мiркувань, це означатиме, що з цього моменту ми даемо советам собою керувати (...) Тому, всупереч певнш пол1тичнш д1йсност1, потр16но було стояти на своему, i це можна зрозушти" [17, с. 221].
Аргументи щ бачаться переконливими: польський уряд не може перевищити повноваження, встановлет чинною Конституцiею 1935 р.
Схоже, однак, що кнуе iстотна рiзниця мiж дiйсною причиною i формальним приводом. Насправд^ Конституцм 1935 р., встановлювала, що "уряд не мае права змшювати територто". Проте, якби це було единим затрудненням, то у Кремлi не особливо постшали ïï формально порушувати. Схожа ситуацм виникла й у вiдносинах з емкрантським урядом ЧСР. Проте, коли у грудш 1943 р. президент Е. Бенеш висловив готовшсть передати Закарпатську Украшу Радянському Союзов^ Сталш цю пропозицiю вiдкинув [18, с. 267].
Урядам В.Сшорського, а згодом С. Мшолайчика достатньо було зробити заяву на зразок тк]^ що ïï зробив Польський комггет нащонального визволення у липш 1944 р.: хочемо дружтх, рiвноправних вiдносин з Радянським Союзом; польсью землi мають належати Польщi, литовськi -Лшш, бiлоруськi - Бiлорусiï, украшсью - Украшу Тобто погодитися на етнографiчний принцип встановлення пiслявоенного польсько-радянського кордону. У цьому випадку обгрунтованою бачилася б i вимога повторного плебкциту на спрних землях Другоï Речi Посполитоï, якi вiдiйшли до СРСР у 1939 р. (Захвдна Украша, Захiдна Бшорусь) та 1940 р. (Сувалки i Вшенщина). Саме цю нову лшто кордону мiг би ратифшувати пiслявоенний польський Сейм - у повнш вiдповiдностi до мiжнародного права i конституцiï Польщi. Тим самим домовлетсть про кордони - у тш чи iншiй формi - могла бути досягнута (принаймш, теоретично) вже у 1941 р., i згодом лише очшувала б свого мiжнародно-правового оформлення на засвданш пiслявоенного Сейму. (До речi, зовшм не очевидного, наприклад, у разi домiнування у польському депутатському корпусi нацiоналiстiв i антикомунiстiв).
Так, реальний радянсько-польський Договiр про кордон спочатку був пiдписаний главою Польськоï держави (16 серпня 1945 р.), i лише за кшька мкящв ратифшований Крайовою Радою Народовою (31 грудня 1945 р.).
Вщмовляючись вiд найменших поступок на сходi, польський емшрантський уряд не вiдступався вiд вимог перегляду довоенних кордотв з Шмеччиною пвд приводом "створення безпечних мiжнародних умов" для пiслявоенноï Польщi. Це був argumenta ambigua - двогострий аргумент. Цим подходом поляки надавали Мос^ зус^чний аргумент - турботу про мiркування власноï безпеки при встановлент пiслявоенних захiдних кордонiв.
Перед конференщею у Тегеранi (27 листопада - 1 грудня 1943 р.) уряд С. Мшолайчика передав Черчиллевi i Рузвельтовi меморандум ввд 16 листопада 1943 р., де ввдкидав можливi змiни довоенного польсько-радянського кордону: "Польськ схiднi землi становлять предмет радянських претензш, що охоплюють понад половину Польсь^ Речi Посполитоï. В ^шх межах перебувають важливi осередки польського нащонального життя. Вони ткно пов'язанi з Польщею узами кторичними, цивiлiзацiйними та культурними. Народнiсть польська, яка проживала там спокон вшу, творить ввдносну бшьшкть мешканцiв тих земель (...) Уряд Польський не може бачити перед собою вiдкритоï дороги до падняття дискуси на тему територiальних поступок з тiеï причини, що така дискусм при браку ефективних гарантш незалежностi i безпеки Польщi зi сторони Великоï Британiï i Сполучених Штатiв невщворотно провадила б до усе дальших, нових вимагань" [14, s. 418-420].
1нформацм Черчилля урядовi Мiколайчика про те, що в Тегерат були прийняи рiшення, якi дадуть змогу тслявоеннш Польщi розширити своï кордони на пiвночi й на заходi коштом переможеноï Нiмеччини, викликала "ентузiазм" польських емiгрантiв, а повiдомлення про те, що Кетгсберг мае ввдшти до СРСР - "розчарування".
Вступ радянських вiйськ на територiю довоенноï Польщi викликав рiзку реакцiю емкрантського уряду в Лондонi. У заявi вiд 5 сiчня 1944 р. уряд С. Мшолайчика поставив вимогу передачi адмшктративних функцiй на визволених ввд гiтлерiвськоï окупацiï землях Захiдноï Украïни i Захiдноï Бiлорусiï до рук польських властей, призначених емкрантським урядом. У разi виконання цих попередтх вимог, польська сторона "погоджувалася" на вiдновлення дипломатичних стосункiв з СРСР. Радянський Союз не вiдповiв на цю вимогу навпъ звичною у таких випадках заявою ТАСС.
Протягом м1сяця британський прем'ер намагався схилити "лондонських поляюв" до компром1су з Москвою, але безустшно. Й. Сталш у посланнi Черчиллю 3 березня 1944 р. п1дв1в риску тд англо-польським консультациями: "Досить вказати, що вони не лише не хочуть визнати лш1ю Керзона, але й ще претендують як на Льв1в, так i на Вольно. Що ж стосуеться прагнення поставити пвд шоземний контроль управлiння деякими радянськими територ^ями, то такi потуги ми не можемо прийняти до обговорення, бо навпъ саму постановку такого роду питань вважаемо образливою для Радянського Союзу" [19, с. 241].
20 червня 1944 р. С. Мшолайчик мав у Лондон! розмову з послом СРСР при союзних урядах В. Лебедевим. Емкрантський прем'ер ввдкинув лш1ю Керзона, але наполягав на необхвдносп ввдновлення дипломатичних ввдносин. Проведення лши польсько-радянського кордону мало, на думку польського глави кабшету, бути ввдкладене до пiслявоенноï конференций
В плат подготовки до жовтневоï 1944 р. зустр1ч1 з1 Сталшом С. Мiколайчик був змушений пвд тиском У. Черчилля та А. 1дена зв1льнити в1д виконання обов'язюв Головнокомандуючого ген. Соснковського, якого Москва вважала головним супротивником польсько-радянського порозум1ння.
У захвднш лiтературi люблять цитувати рознос, шбито вчинений Мiколайчику у Москв1 англшським прем'ером (наодинцi у приватнiй розмов^): "Ви розв'яжете ще одну свиту в1йну, в котр1й буде загублено 25 мшьйотв людських житт1в. Але вас це не хвилюе (...) Ви цшковито безумш (...) Я полишу вас з вашими бвдами (...) Я звернуся до шших поляюв, i цей Люблшський компет чудово справиться з1 сво1ми обов'язками. Це буде уряд (...) Якщо ви хочете завоювати Рос1ю, ми дозволимо вам це зробити". Проте той же автор додае: "Всупереч цим гострим формулюванням, Черчилль i Рузвельт намагалися прихилити Сталша до того, щоб залишити Льв1в i Дрогобич за поляками" [20, р. 267].
С. Мшолайчик висловив певну готовшсть до прийняття лши Керзона, але зробив низку обмовок, котр1 зводилися до передачi Польщ1 Львова та прилеглих райотв. Одночасно вш ввдзначив необхiднiсть погодження питання про тслявоенний кордон з членами свого уряду та отримання повноважень на продовження переговорiв.
С. Мшолайчик у вистут перед членами свого кабшету тсля повернення з Москви спробував пояснити англшську (та американську) позици у питаннi про схвдний кордон Польщ1 тим, що свого часу у Тегеран лiдери захвдних держав були змушенi п1ти на поступки Роси. Причиною поступливост1 Рузвельта i Черчилля, за словами Мшолайчика, було 1хне занепокоення можлив1стю сепаратного миру Радянського Союзу з Птлером. У Москв1 Сталiн лише пред'явив вексель, пвдписаний союзниками у Тегераш.
Не зум1вши добитися в1д емкрантського уряду схвалення сво!х д1й, а ввд захiдних Союзник1в обiцяноï пвдтримки, С. Мiколайчик 23 листопада 1944 р. зршся поста прем'ера. Його наступником став дмч ППС Т. Арщшевський. Новий уряд не лише не ввдмовився в1д боротьби за Льв1в та Вольно, але й не погоджувався з можлив1стю втрати будь-яких "зем всходн1х" взагалi.
3 листопада 1944 р. уряд Т. Арщшевського оголосив радянськ пропозицiï неприйнятними [21, р. 312]. С. Мшолайчик своею ввдставкою, як показали подальшi поди, збер^ репутацiю прагматичного полпика, а вiдтак й шанс повернутися до Польщ1 на вiце-прем'ерську посаду у коалщшному уряд1.
Уряд Т. Арщшевського повернувся на абсолютно нереал^^т позицiï утримання "ризьких" кордон1в 1921 р. Основш аргументи уряду Арщшевського - pactum sunt servanda, порушення Союзом РСР норм мiжнародного права договор1в у вереснi 1939 р., недшстсть плебiсцитiв у Захiднiй Украт i Захiднiй Бiлорусiï, односторонне тлумачення положення Атлантичноï хартiï (1941 р.), яке зобов'язувало ïï учасникiв "утримуватися в1д територiальних надбань в ход1 триваючоï в1йни", неприпустимiсть втручання т. зв. Великих держав у питання проведення кордошв м1ж союзними державами антигiтлерiвськоï коалiцiï. Вiдкидаючи "диктат Великих держав" у питанш польсько-радянського кордону, уряд Т. Арщшевського, тим не менше, ашскшьки не сумшвався у "прав^' Польщ1 на давнi слов'янсью землi, германiзованi, починаючи в1д X ст. i заселеш переважно шмцями. При цьому якось забувалося, що лише за умови п1дтримки Великих держав Польща зможе провести бажаш ш територiальнi перетворення на швноч1 й заходi.
Напередодт Ялтин^^ конференцiï уряд Т. Арщшевського звернувся до урядiв Великобританiï та США з меморандумом, де стверджувалося, що уш територiальнi питання мають бути вщкладет до завершення вшни. Питання про польсько-радянський кордон мае виршуватися зацiкавленими сторонами, без втручання третiх держав. Мiстилося також звернення не визнавати "марюнеткового уряду", сформованого прорадянським Польським комггетом нацiонального визволення.
17 лютого 1945 р. (у ввдповвдь на телеграму Ф. Рузвельта про подсумки Ялтин^^ конференцiï) Т. Арщшевський писав: "З цього приводу я вважаю своï'м обов'язком оголосити, що резолюци Кримськоï конференцiï (у тому вигляд^ як вони були опублшоваш), розцiненi усiма поляками як новий роздш Польщi i як передача ïï пвд радянський протекторат. Усупереч усьому, польський народ глибоко переконаний, що це не остаточне виршення польсь^ проблеми, i я продовжую зберiгати надiю на Вашi, пане Президент, глибок симпатiï Польщi й на те, що Ви виступаете твердим захисником iдеалiв свободи i справедливости" [22, р. 523].
25 березня 1945 р. Польська нащональна рада в Лондот була розпущена, майже половина ïï членiв подписала декларацiю, спрямовану проти полiтики Т. Арщшевського, з вимогами приеднання Польщi до ялтинських ршень. Цi поди своею чергою надихали С. Мшолайчика на пошук домовленостей з т.зв. люблгнськими поляками [23, р. 152].
5 липня 1945 р., до початку роботи Потсдамськоï' конференци, Польський уряд нацiональноï' едносл був визнаний США i Великобриташею, що автоматично зтмало питання про лондонських поляюв. "Ввдродження надш, а не трiумф - ось едине, що ми можемо дозволити собi у даний момент", - писав з цього приводу Г. Трумену У. Черчилль [24, с. 320].
У Потсдамськт заявг глав трьох Великих держав з польського питання вказувалося, що встановлення дипломатичних ввдносин США i Великобритани з Тимчасовим Урядом Нацiональноï Сдносл Польщi "призвело до припинення визнання ними колишнього Польського уряду в Лондот, який бшьше не кнуе"
У Протоколi БерлтськоХ конференци кергвникгв союзних держав - СРСР, США та Великобританп (1 серпня 1945 р.) - окремим VIII пунктом були закршлет ршення стосовно Польщу зокрема з питання про ïï захвдний кордон. Повщомити польськш делегаци втшш новини доручили президентовi США Г. Трумену. 1 серпня вш прийняв польську делегащю i оголосив ш, що "територiальнi кордони встановленi у вiдповiдностi з вимогами Польщi i польський уряд ввдповщае за адмiнiстрацiю у рамках цих кордотв". Далi Трумен потис руки польським делегатам i привггав 1х з iсторичним успiхом. Проте усiм присутнiм було зрозумшо, - ввдзначае Е. Османчик, -що кордони отримаш не з рук Англи та США, а у результат радянськоï пiдтримки [25, с. 109].
Уряд Т. Арщшевського висловив невдоволення ршеннями, прийнятими у Потсдам^ 14 серпня 1945 р. у документа з претензшною назвою Заява польського уряду, протестуючого проти попрання принцитв свободи i рiвностi нацш в резолющях ПотсдамськоХ конференци, стверджувалося, що "Три Велию держави на переговорах в Потсдамi прийняли резолюци, що стосуються долi шших держав, й присвоши собi виключне право реоргашзаци Свропи уздовж рубежiв, ними самими визначених". Вiд критики "свавшля Великих держав" польський емiгрантський уряд кинувся в iншу сторону: "В Потсдамi питання про пiвнiчну частину Схiдноï Пруссiï' разом з Кетгсбергом (Крулевцем) було також вирiшене на користь росмн ..." [22, р. 637].
Уряд Т. Арщшевського, протестуючи проти Потсдамськоï угоди (1 серпня 1945 р.), обурювався не стшьки тим, що Великi держави встановлюють европейсью кордони на свiй розсуд, скшьки 1х вiдмовою враховувати думку (читай - побажання) емшрантського польського уряду.
Висновки: Емшрантсью уряди Польщ^ послiдовно очолюванi В. Сiкорським, С. Мшолайчиком та Т. Арцiшевським, наполягали на тому, що питання польсько-радянського кордону мае виршуватися лише двома зацшавленими сторонами, без втручання трета держав. Наголошувалося також, що виршення проблеми кордонiв можливе лише тсля завершення бойових д1й. Малося на уваз^ що ще до того Польща отримае кторичш польськi землi на пiвночi та заходi. Також затвердження територiальних змiн на сходi може вiдбутися лише вiдповiдно до Конституци
(1935 р.), за ршенням Сейму краши. При цьому розумшося, що Сейм школи не дасть згоди на втрату "схвдних KpeciB". Зрештою у 1945 р. щ вимоги були дотримаш, але - без учасп у процесi взаемного польсько-радянського урегулювання самого емiгрантського уряду.
1. Станевич М. Сентябрьская катастрофа / Пер. с польс. П. Зяблова и В. Павловича. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1953. - 242 с. 2. Documents on Polish-Soviet Relations. Vol. 1. -1939 - 1943. - London - Melbourne - Toronto: Heinemann, 1961. - 625 s. 3. Monitor Polski, Paryz, 25.IX. 1939 r. 4. Зашктьняк Л. О., Крикун М. Г. Iсторiя Польщi: Bid найдавтших час\в до наших дтв. - Львiв: Нац. ун-т iM. I. Франка, 2002. - 752 с. 5. Monitor Polsci, Paryz, 19. XII. 1939 r. 6. Wandycz Peter. Czechoslovak-Polish Confederation and the Great Powers. 1940-1943. Indiam University Publication. Slavic and East European Series, Vol. 3, 1956. - 152 p. 7. Batowski H. Z dziejow dyplomacji polskiej na obczyznie: (wrzesien 1939 - lipiec 1941). - Krakow-Wroclaw: Wydawnictwo Literackie, 1984. - 453, [2] s. 8. Правда - 1941. - 24 июня. 9. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Т. VII. 1939 - декабрь 1943. - М.: Наука, 1973. -510 с. 10. Майский И. М. Воспоминания советского посла. Война 1939-1943. - М.: Наука, 1965. - 407 c. 11. Raczynski Edward. W sojuszniczym Londynie. - London: Polish Research Centre, 1960. - 450 p. 12. Armstrong John. Ukrainian Nationalism 1939 - 1945. - New York: Columbia University Press, 1955. - 322 p. 13. Корчак-Городицький О. Заметь вигадок: Украгнська проблематика в захiдних полтико-дипломатичних джерелах. Документи, рецензп, спогади. - 1вано-Франювськ: Перевал.,1994. - 200 с. 14. Sprawa polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej. Zbior dokumentow / Tadeusz Cieslak; Stefania Stanislawska; Stanislaw Zabiello; Wlodzimierz T Kowalski; Jaroslaw Jurkiewicz. -Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965. 15. Вевюра Б. Польско-германская граница и международное право. Пер. с польского. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1959. - 240 с. 16. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны: В 3-х т. Т. 1. 22 июня 1941 - 31 декабря 1943. - М. : Госполитиздат, 1946. -803 с. 17. Украта-Польща: важю питання. Том 3. Матерiали III мiжнародного наукового семтару "Укрспнсько-польсьт стосунки в роки Другог свтовог вшни". Луцьк, 20 - 22 травня 1998 року. -Варшава: Tyrsa, 1998. - 267 с. (матерiали дискусгг учаснитв). 18. Документы и материалы по истории советско-чехословацких отношений. Т. 4, кн. 2. Дек. 1943 - май 1945. - М.: Наука, 1983. -472 c. 19. Переписка Председателя Совета министров СССР с президентами США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны, 1941 - 1945 гг. Т. 1. Переписка с У. Черчиллем и К. Эттли (июль 1941 г. - ноябрь 1945 г.) / Министерство иностр. дел СССР. - 2 изд. - М.: Политиздат, 1986. - 464 с. 20. Yaremko M. Galicia - Halychyna/ A Part of Ukraine/. From Separation to Unity. Toronto - New York - Paris: Shevchenko Scientific Society, 1967. -292 p. 21. Rozek Edward. Allied Wartime Diplomacy. A Pattern in Poland. - New York: John Willey and Sons, Inc., 1958. - 481 p. 22. Documents on Polish-Soviet Relations. Vol. II. 1944 - 1945. Edited by General Sikorski Historical Institute. - London: Heinemann, 1967. - 866 р. 23. Lukacs John. The Great Powers and Eastern Europe. - New York: American Book Co, 1953. - 878 p. 24. История международных отношений и внешней политики СССР: В 3-х т. / Под общ. ред. В. Г. Трухановского. -Т.1. 1917-1939 гг. - Т. 2. 1939-1945 гг. - М.: Международные отношения, 1967. - 375 с. 25. Османчик Э.Я. Был год 1945 / Пер. с польск. Я. О. Немчинова. - М.: Международные отношения, 1975. -198 с.
