CC BY
220
УДК 657.471.7
А. В. ШУЛЬГА, Я. В. СЕМеЙКО (ДПТ)
МЕТОДИ УПРАВЛ1ННЯ ВИТРАТАМИ ВИРОБНИЦТВА
Розглянуто проблему пошуку методiв управлiння витратами виробництва та запропоновано деякi шляхи ïï виршення.
Рассмотрена проблема поиска методов управления затратами производства и предложены некоторые пути её решения.
The problem of search of the methods of management of production expenditures has been examined and some ways of its solving have been proposed.
Зi змшою економiчноI моделi господарю-вання тдприемств у зв'язку з переходом до ринкових умов значна увага повинна бути при-дшена питанням оптишзаци витрат тдприем-ства. Саме зменшення собiвартостi продукцiI прямо впливае на щноутворення щодо конкре-тних видiв продукцiI (робiт, послуг), конкурен-тоспроможшсть i прибутковiсть.
В управлiннi витратами використовуються рiзнi методи. 1х рiзноманiття зумовлюе потребу в розглядi 1х сутностi. Питанням освiтлення методiв управлшня витратами виробництва придiлив свою увагу цший ряд науковцiв, серед яких можна назвати Герасименка I. М., Голова С. Ф., Зоршу В. Н., Сенiну Г. В., Ншолае-ву С. А., Славшкова Д., Р. Ентонi [1-6].
Мета статп - пошук ефективних методiв управлiння витратами, найбiльш доцiльними для конкретних умов i цiлей господарсько! дiя-льностi пiдприемства.
Одним iз способiв визначення собiвартостi продукцiI е калькулювання. Методи кальку лю-вання нерозривно пов'язаш зi способами обчи-слення собiвартостi продукци. Кожному способу анал^ичного групування витрат вiдповiдае певний спошб визначення собiвартостi. На да-ний перiод iснують наступнi способи калькулювання:
- спошб нагромадження (сумування) витрат;
- спосiб розподшу витрат;
- спосiб виключення витрат;
- споаб прямого розрахунку.
Спошб нагромадження витрат полягае в тому, що собiвартiсть калькуляцiйного об'екту i одиницi вимiру визначаеться сумуванням витрат за продукцiею в цшому, за процесами, пе-редшами. Цей спосiб застосовуеться у вироб-ництвах неоднорiдноI продукци, у таких галу-зях, як металургiя, машинобудування та iнших галузях промисловостi.
Спосiб розподiлу витрат застосовуеться у тих виробництвах, де вщсутня супутня продук-цiя, тобто всi види вироблено^' продукцiI е ос-новними. Цей спошб використовуеться у виробництвах комплексноI переробки сировини при випуску декiлькох видiв продукцiI з одного процесу i неможливостi прямого облшу витрат за кожним калькуляцiйним об'ектом.
Спошб виключення витрат застосовуеться при розмежуванш витрат i визначеннi собiвар-тостi основноI i супутньоI продукци, якi отри-муються в одному процесi.
Спосiб прямого розрахунку полягае в тому, що зiбранi витрати виробництва у розрiзi каль-куляцшних об'ектiв пiдроздiляються за кальку-ляцшними статтями або елементами витрат. Цей споиб е унiверсальним i завжди використовуеться в кiнцевому розрахунку собiвартостi продукцiI.
В лiтературних джерелах вiдмiчають й iншi види собiвартостi. Так, вiдомий фаивець з ви-робничого облiку, професор США Р. Ентош ще в 1961 р. писав: «Для бшьшосп компанiй необ-хiдними е три види собiвартостi: 1) собiвартiсть по центрах вщповщальносп, яка використовуеться для планування i контролю за дiяльнiстю вщповщального виконавця; 2) повна «програ-мована» собiвартiсть, яка використовуеться для щноутворення та шших оперативних рiшень при специфiчних обставинах, наприклад, коли керiвництво мае намiр використовувати неза-вантажеш потужностi» [6, р. 42].
Сьогодш можна впевнено говорити, що кожному тдприемству потрiбнi всi три види со-бiвартостi.
В управлшш витратами використовують р> зноманiтнi методи управлшня: директ-костшг, таргет-костiнг, кайзен-костiнг, CVP-аналiз та iншi.
Iнформацiйно-аналiтичнi можливостi ди-рект-костiнгу дозволяють використовувати йо-
го для прийняття рацюнальних управлiнських ршень в областi беззбитковостi виробництва, цшоутворення. Головна особливiсть директ-костiнга полягае в розподiлi затрат в залежност вiд характеру !х взаемозв'язку з обсягами виробництва продукцп. Так, згiдно американського «Довiдника бухгалтера-калькулятора» директ-костiнг можна визначити як «... розподш виро-бничо! собiвартостi на постшш затрати i на за-трати, що змiнюються пропорцiйно змш обся-гу виробництва. Тiльки основш затрати i пере-мiннi накладш витрати використовуються для оцiнки запашв i реалiзованоl продукцп. Останнi витрати вщносяться прямо на прибутки i збит-ки» [4].
Основними характеристиками директ-костiнга е наступш:
- обов'язкова класифiкацiя витрат на постшш i перемшш;
- калькулювання скорочено! собiвартостi (на основi лише перемiнних витрат) по об'ектах або по центрах вщповщальносп;
- особлива схема побудови звггу про доходи (маржинальний пiдхiд);
- оцшка запасiв незавершеного виробництва i готово! продукцп по скороченiй собiвартостi.
Для того, щоб продукцiя могла утримувати сво! позицп на ринку, вона повинна бути кон-курентоспроможною, що передбачае поеднання в не!, на перший погляд, непоеднуваних характеристик - якост i вщносно! дешевизни. Ефек-тивним шляхом досягнення цього е такий метод управлшня, як таргет-костiнг, який пред-ставляе собою концепщю управлiння цiльовою собiвартiстю. Головною вiдмiннiстю даного методу оптишзацп витрат вiд iнших методiв е специфiчний пiдхiд до формування собiвартос-тi. Замiсть того, щоб звичайним шляхом фор-мувати витратну частину продукцп на тдпри-емствi i вимагати до не! прибуток у споживача, в центрi уваги потрiбно ставити тiльки його готовнiсть платити за товар, який пропонуеться [5]. При вирахуванш цiльових витрат традицш-нi калькуляций якi визначають щну продукту, виходячи iз потрiбних витрат i прогнозованого прибутку, повиннi бути замшеш iншою розра-хунковою схемою, яка передбачае:
1. Визначення потенцшно! ринково! цiни (цшьово! цши).
Цiльова цiна - це така цша, яку споживачi готовi заплатити за продукт. За методикою тар-гет-костшга вона обов'язково повинна бути визначена ринком або через спещальш марке-тинговi дослiдження, або шляхом сшвставлен-ня з цiнами i умовами конкурентiв.
2. Визначення цшьового прибутку.
Досягнута цiльова цiна, визначена керiвниц-
твом пiдприемства, зменшуеться на величину цшьового прибутку. Прибуток - це показник, який завчасно прогнозуеться шдприемством. В iдеалi величина цшьового прибутку повинна задовольняти потреби тдприемства на його розвиток i запроси власниюв.
3. Визначення прийнятних витрат.
Рiзниця мiж цiльовою цiною i цiльовим
прибутком дае прийнятнi витрати, яю теоретично не можна перевищувати при виробництвi продукцil для того, щоб гарантувати ринковий устх продукту в довгостроковш перспективi. Такий рiвень витрат при встановленiй щш на практицi, як правило, досягаеться.
4.Визначення прогнозних нормативних ви-трат.
Скороченню пiдлягають витрати, якi отри-муються як рiзниця мiж прийнятними i норма-тивними (реальними витратами). Це досягаеть-ся поетапно за рахунок своечасного викорис-тання спецiальних iнструментiв управлшня.
5. Встановлення нормативних витрат.
В залежносп вiд конкурентоспроможностi i економiчноl стратегil пiдприемства цiльовi ви-трати, до яких воно наближаеться, будуть зна-ходитись мiж прийнятними i нормативними витратами. В бшьшосп випадкiв система щ-льового управлiння витратами в обов'язковому порядку агрегуе з елементами функцюнально-вартюного аналiзу, що продиктовано ринковою стратегiчною орiентацiею таргет-костiнга. Цен-тральним пунктом функцiонально-виробничого метода таргет-костшга е визначення функцiй продукту i !х значимостi для споживачiв. Зна-чимiсть функцiй - це вщправний пункт для де-композицil сумарних цiльових витрат. Доля витрат, яка приходиться на кожну функцiю, повинна вщповщати рiвню И важливостi. Якщо витрати на забезпечення яко!-небудь функцп перевищують цей рiвень, необхiдно знайти мо-жливiсть !х скорочення. При добре реалiзованiй функцil рiвень значимосп вище рiвня витрат. Потiм необхщно з'ясувати, яка частина корис-носп продукту приходиться на кожну функщю.
Практичне застосування таргет-костiнгу повинно вщбуватися по наступних кроках:
1-й крок: Визначення функцюнально! струк-тури продукцп.
Вимоги ринку необхщно редукувати на функцп продукцп. При цьому, ^м техшчних i робочих критерilв, слiд враховувати також суб'ективно-емоцшш вимоги до продукту з боку ктенпв.
2-й крок: Визначення важливосп функцiй продукту. Функци оцiнюються за !х значениям. З допомогою анкетування споживачiв продукций послуг пiдприeмства.
3-й крок: З'ясування загального внеску компонент продукту в реалiзацiю його функцш проводиться колективно спецiалiстами тдпри-емства.
4-й крок: Визначення корисностi кожного компонента.
Для цього цифрове значення важливосп кожно! функци перемножуеться на вщсоток кожного компонента в 11 реалiзацп. При цьому ми отримуемо вщповщь на питання: наскiльки важливий даний компонент, виходячи iз пере-ваг споживачiв?
5-й крок: Визначення питомо! витратоемно-стi компонентiв продукту. На даному еташ роз-раховуеться вщсоткова доля кожного компонента у визначених рашше витратах.
6-й крок: Визначення шдекшв цiльових ви-трат.
Основним шструментом контролю витрат в системi таргет-костiнга е iндекс цшьових витрат, який розраховуеться як частка вщ дiлення долi кожного компонента в собiвартостi на по-казник його корисностi. Вiдсоткове значення корисносп кожного компонента ствставляеть-ся з фактичною долею витрат, яю приходяться на нього при виробнищи продукци. 1ндекс щ-льових витрат необхщний для порiвняння фун-кцюнальних характеристик товару з урахуван-ням витрат виробництва. Процес декомпозици цшьових витрат по компонентах i вирахування iндексу цiльових витрат дають можливють пiд-приемству подивитися на витрати з точки зору споживачiв продукци. Цей шдекс показуе шляхи превентивного зниження собiвартостi за ра-хунок корекци якостей продукту, яким спожи-вачi не придiляють особливо1 уваги при виборi товару.
7-й крок: Побудова дiаграми цiльових витрат.
Пюля розрахунку iндексу цiльових витрат можна починати аналiз продукци в рамках кон-цепци таргет-костiнга. Для того, щоб полегши-ти цей процес i зробити його бiльш наглядним, необхщно використовувати спецiальний ш-струмент - дiаграму цiльових витрат, на якш в единiй координатнiй площиш спiвставляються кориснiсть i витратнiсть компоненпв.
В iдеальному випадку iндекс цшьових витрат повинен бути рiвним одинищ, що означае повну вщповщнють витрат на компонент i його функцюнально1 корисностi, визнано1 ринком
(споживачами). Але на практицi, очевидно, це важко виконати для всiх компонент. Виходячи з того, що щеальний випадок визначаеться дуже вузьким стандартом, то мае сенс встанов-лювати зону цiльових витрат (кордони терпи-мостi), в яку повинш входити окремi компоне-нти. Зона цшьових витрат задаеться двома кри-вими, якi обмежують можливостi вщхилення iндексу цiльових витрат кожного компонента вщ iдеального випадку (iндекс цшьових витрат = 1). Ширина вщхилень на дiаграмi вибираеть-ся так, щоб зона цшьових витрат визначалась вже при зростанш корисносп компонента, так як в цьому випадку спостер^аеться також зб> льшення його витратност i, вiдповiдно, вплив на собiвартiсть.
Одним iз варiантiв виршення задачi кордону зони цшьових витрат е застосування наступ-но! математично1 функци:
У1 = ^(х + Я2) i У2 =^(х2 -я2),
де у1 - верхнiй рiвень зони цiльових витрат;
у2 - нижнш рiвень зони цiльових витрат;
х - корисшсть компонента;
Я - критерш можливостi для визначення зони цшьових витрат, що задаеться керiвництвом шдприемства [5].
Зона цшьових витрат показуе допустимий рiвень вщхилення компонентiв продукци вiд щеально1 лши. Параметр я, який визначае ширину тако1 зони, залежить вiд наступних умов:
- чим бшьше орiентацiя цiльових витрат всього продукту на ринково допустим^ тим бшьш вузькою повинна бути ця зона i меншою величина параметру я;
- при накопиченш на шдприемсга досвiду досягнення цiльових витрат !х допустима зона на дiаграмi може примусово звужуватися, а параметр я - зменшуватися.
Якщо компонент товару знаходиться вище щеально1 лши (зони цiльових витрат), то вш перецiнений i витрати на нього необхщно ско-ригувати. Робити це потрiбно до тих шр, поки iндекс цiльових витрат не наблизиться до одинищ. Якщо ж компонент нижче щеально1 лши, то необхiдно перевiрити рiвень реалiзацil його функцюнально1 частини.
Така методолопя управлiння витратами до-зволяе виключити зi складу собiвартостi нормативы (реальнi витрати), якi збшьшують величину собiвартостi продукци, знижуючи при цьому рiвень конкурентоспроможиостi шдприемства.
Наступним методом управлшня витратами е кайзен-костинг, який щейно схожий з таргет-костингом. Вiн також застосовуеться для дося-гнення цшьово! собiвартостi, але, на вiдмiну вiд таргет-костингу, полягае в постшному вдоско-налюваннi якост процесiв на всьому тдприем-сга за участю всiх його пращвниюв. Концепцiя кайзен-костингу передбачае наявнiсть окремих працiвникiв, основним завданням яких е техш-чне й органiзацiйне вдосконалення бiзнес-процесiв пiдприемства [1].
Взаемодiя методiв таргет-костингу та кай-зен-костингу дасть змогу ефективно управляти собiвартiстю.
Ще одним методом управлiння витратами е СУР-анатз (аналiз точки беззбитковосп), який грунтуеться на зiставленнi трьох величин - ви-трат тдприемства, доходу вiд реатазаци й отримуваного прибутку, залежнiсть яких дае змогу визначити обсяг реатзаци, що за вщомих величин постiйних витрат тдприемства i змш-них витрат на одиницю продукци забезпечить беззбитковiсть дiяльностi або запланований фiнансовий результат.
СУР-анатз дае змогу визначити обсяг продажу, при якому досягаеться беззбитковють виробництва або заданий фшансовий результат, являеться простим, наочним i оперативним методом.
Пщсумовуючи результати дослiдження, мо-жливо зробити наступнi висновки:
1. Ефектившсть дiяльностi пiдприемства значною мiрою залежить вiд зниження витрат на одиницю продукци при збереженнi й шдви-щеннi 11 якостi. Значне зниження витрат мож-ливе в умовах доведення до кожного центру
вщповщальносп принцитв противитратного мехатзму дiяльностi пiдприeмства.
2. Для обрання найкращого методу управлшня витратами необхщно проводити глибою дослiдження по пiдприeмствy з ycix питань його фyнкцiонyвання.
3. Для ефективного yправлiння витратами необхщно використовyвати сyкyпнiсть декшь-кох методiв, наприклад, взаeмодiя методiв тар-гет-костiнгy та кайзен-костiнгy дасть змогу ефективно yправляти собiвартiстю.
Б1БЛ1ОГРАФ1ЧНИЙ СПИСОК
1. Герасименко I. М. Про методи облшу витрат в yмовах ризику // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности: Сб. науч. тр. Донецкой гос. академии управления и ИЭП НАН Украины. - Донецьк: ДонДАУ 1ЕП НАН Укра!-ни, 2001. - С. 126-132.
2. Голов С. Ф. Управлшський обл1к: Щдр. - К., 2003. - 704 с.
3. Зорша В. Н. Формування та калькулювання со-б1вартост1 продукци (робгг, послуг) в галузях народного господарства: Навч. пос. / В. Н. Зо-рша, Г. В. Сенша. - К.: Центр навчально! лгге-ратури, 2005. - 240 с.
4. Николаева С. А. Особенности учета затрат в условиях рынка: система «директ-костинг»: Теория и практика. - М., 1993.
5. Славников Д. Таргетирование затрат на практике // Справочник экономиста, 2007, март. -С. 7-11.
6. Antony R. N. Planning and Control System: A. Framework for Analysis. - Boston: Graduate School of Business Administration, Harvard University, 1965. - 180 pp.
Надшшла до редколеги 15.05.2008.
