CC BY
25
УДК 253
Б. С. Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащональний ушверситет "Львiвська полггехшка",
студент
КАНОН1ЧНО-ПРАВОВ1 ФОРМИ I МЕТОДИ ПАСТИРСЬКОГО БОГОСЛШ'Я
© Сливка Б. С., 2015
Визначено форми i методи пастирського богосшв'я, якi е компонентами каношч-ного права, розкрито Тх змкт. Особлива увага звертаеться на засвоення норм природного права д^ьми дошкшьного вiку.
Ключовi слова: моральш норми, форми, методи, пастирське богосшв'я, дошкшь-ники, християнський етикет, пастирська ошка, внутрiшнi iмперативи, природно-надприродш норми.
Б. С. Сливка
КАНОНИЧЕСКИЕ ПРАВОВЫЕ ФОРМЫ И МЕТОДЫ ПАСТИРСКОГО БОГОСЛОВИЯ
Определены формы и методы пастырского богословия, которые являются составными компонентами канонического права, раскрыто их содержание. Особое внимание обращается на усвоение норм естественного права детьми-дошкольниками.
Ключевые слова: моральные нормы, формы, методы, пастырское богословие, дошкольники, христианский этикет, пастырская опека, внутренние императивы, естественно сверхъестественные нормы.
B. S. Slyvka
CANONICALLY LEGAL FORMS AND METHODS PASTORAL THEOLOGY
The article defines the forms and methods of pastoral theology, which are integral components of canon law, revealed their contents. Particular attention is drawn to the assimilation of the rules of natural law pre-school children.
Key words: moral codes, forms, methods, pastoral theology, preschoolers, Christian etiquette, pastoral care, domestic imperatives naturally supernatural standards.
Постановка проблеми. Каношчне право е одшею i3 методолопчних установок фшософи права. Норми каношчного права засвоюють протягом життедiяльностi людини. Однак найбшьшого ефекту таке засвоення набувае у ранньому (дошкшьному) вщь Найбшьшою користь вщ засвоення каношчно-правових норм буде тод^ коли засвоювальний процес очолить пастир з вщповщною (педагопчною, юридичною) освiтою. Для цього у пастирськш дiяльностi з дошкшьнятами необхiдно використовувати вiдповiднi педагопчш форми i методи з природно-правовим змютом.
Аналiз останшх дослiджень. Форми i методи роботи з дпъми достатньо висвплено у педагогiчнiй лiтературi: С. Гончаренко, Г. Васянович, Т. Пошманська та ш. У богословськiй лiтературi !х налiчуeться обмежена кiлькiсть. Крiм того, форми i методи пастирського бого^в'я з дошкiльниками практично не дослщжено. Бiльшiсть дитячо! релтйно1 лiтератури присвячено науковим дослщженням.
Мета i завдання дослщження. Розкрити змiст форм i методiв пастирського богослiв'я, в яких мютиться сутнiсть канонiчного права у позабогослужбовш дiяльностi.
Виклад основних положень. Пастирська отка дiтей дошкiльного вшу повинна здшсню-ватися згiдно з перевiреними практикою правилами, процедурами, яю визначають методику (годегетику) необхiдних навчально-виховних процешв. До змiсту методики належить арсенал педагопчних понять: метод, шдхщ, прийом, засiб, технологiя тощо, яю реалiзовуються у вщповщ-них формах. Основними педагопчними поняттями методики е форма i метод.
Форма (структура, джерело) е обрисом, способом передуем зовшшнього виразу i закрiплення певних правил, оргашзацп та iснування предмета i явищ у свiтi. Проте форма стосуеться i внутршньо1 структури процесу, певного порядку, де також зосереджеш елементи методики.
Поняття форми вдаграе важливу роль в лопщ, теори пiзнання, онтологп, етицi, естетищ, фшософи природи та ютори. Зпдно з вченням Хоми Аквiнського, сутшсть та iснування речей виникають iз форми, душа е формою тша, суто духовнi субстанцп е вщдшеними вiд матери форми, а Бог е чиста форма. В мiру того, як фiлософiя Нового часу вщходила вiд об'ективного вчення про буття, змiнювалися мiсце i значення поняття форми [2, с. 475]. У педагопщ до форм оргашзацп навчання належать: уроки, лекци, семшарсью заняття, практикуми, консультацп, факультативнi заняття, диспути, екскурсп, практичнi заняття тощо [4, с. 348]. Розумдачи сутшсть форми, можна виокремити й форми пастирського бого^в'я з дггьми дошкшьного вiку.
На нашу думку, основними формами пастирського бого^в'я з дошкшьнятами е хрещення, богослужiння, лiтургiйне проповщування, поширення християнського етикету, стверджувальне бого^в'я, паломництво тощо. Сюди слiд вщносити i деякi види дiяльностi у свггських установах та
дошкiльних закладiв, де пастир може брати участь, що для богослiв'я е факультативними формами,
*
зокрема: волонтерська дiяльнiсть .
Базовою фундаментальною формою пастирського богоотв'я е та1нство хрещення, який мае видимий i невидимий бш (зазначено вище). Практично пастир допомагае немовлят умовно вiдкривати дверi у Церкву, де будуть здiйснювати подальшi священнi дiяння. Без хрещення пастир не уповно-важений здiйснювати з таким дошкшьником не тiльки богослужбово1, а й позабогослужбово1 дiяльностi. Тобто хрещення дае дозвiл на майбутню пастирську опiку дiтей, а згодом й дорослих.
Богослужiння взагалi називаеться богошануванням або догодженням Богу добрими думками, словами i дiлами, тобто виконанням волi Божо! [12, с. 556]. Тому така форма пастирського бого^в'я використовуеться в обов'язковому порядку. Що стосуеться дггей дошкшьного вшу, то вщвщування богослужшь необхiдно починати з того вшу, в якому дитина може смиренно викону-вати елементарш правила поведшки у церкви Навiть якщо дитина ще не розумiе лiтургiйного змiсту, на не1 сходить Божа благодать, а у шдсвщомосп закладаються духовнi норми, як надалi впливатимуть на свiдому поведшку.
Змiст i призначення будь-якого богослужшня полягае у спiлкуваннi Бога iз Сво1м народом, Господа iз Своею Церквою, яка оновлюеться i змщнюеться у богослужiннi, щоб Божа воля вер-шилася на землi через посередництво людей (Мф 6:9,10), до похвали слави Його" (Еф 1; 12) [11, с. 97]. Тому пастир повинен з ушею вщповщальнютю ставиться до запрошення не тшьки дорослих, а й малят на спшкування з Богом, яке е надзвичайно потрiбним. Дти повиннi усвщомити, що 1хня присутнiсть на богослужшш е також принесення свого тша, себе повнютю в жертву Боговг
*
Кожна 1з цих форм мае певну к1льк1сть метод1в.
У богослужшш виражасться подяка Боговi за вже подароваш блага i благання про здшснення нових благих дiянь. Це пiдкреслюe, що богослужiння не е зовнiшньою формою. "Послух краще вiд жертви" (I Цар 15:22), оскшьки Господь не дав Своему народовi жодних конкретних приписiв вщносно того, як здiйснювати жертвоприношення", але заповщав: "Слухайте голосу Мого, Я буду вашим Богом, а ви будете Мо!м народом" (Дiян. 17:25) [11, с. 97]. Таю настанови Божi дошкшьнята в загальних рисах можуть зрозумгш, якщо пастир вдало використае вщповщш методи впливу.
Лпургшне проповiдування е особливою формою евангелiзацп i пастирського богослiв'я. Обов'язком пресвггера е звершення Свхаристи, i це та!нство пов'язано iз словом. Тому проповщь Слова Божого пiд час Свято! Лпурги мае велику надприродну силу, тому е одним iз основних обов'язюв пастиря.
Проповiдування вимагае певного досвщу священичо! дiяльностi, ретельно! пiдготовки, знань, церковного свiтогляду, бачення свггу у розматт та ораторсько-християнського мистецтва чи церковного красномовства. Володдачи належним мистецтвом проповщування, маючи дар слова (вггання, подяка, настанова, емоцшнють), пастир у систематичному, логiчному, послщовному викладi предмета проповiдi сповiщае слово Боже щодо виховання дiтей у напрямi спасiння людства i наслщування Царства Божого. Цей напрям кожна дитина повинна засво!ти бездоганно, оскшьки в ньому мютиться основний змют людського життя на землi та тзнання iстини самого життя, що й вщображено в Свангелп.
Проста, доступна, щира й сердечна пастирська проповщь мае велику моральну силу,вплив на паству, оскшьки в нш вщображений внутрiшнiй i зовнiшнiй характер. Якщо зовшшнш характер стосуеться видимих впливiв (приклади негативно! поведiнки) на кожну особу вiрного, то внутршнш - на тих, хто е тд впливом учасника богослужiнь. Тобто кожна проповiдь непомiтно впливае на виховання дитини. Адже батьки, рщт так чи iнакше хочуть, щоб дитина прожила життя у святосп. Зiшестя Святого Духа пiсля вознесшня 1суса Христа на небо виконуе внутршню мету -досягти земно! святосп через велику, щиру любов до Бога i земне страждання. Цi внутрiшнi iмперативи повиннi мщно увiйти в кожну дитину. Тшьки одному Богу вiдомо, чи живе людина святим життям чи ш, але природнi вихователi дитини повинш бути переконанi, що пастирськi проповда дали (i дають) поштовх на дотримання дитиною високого духовного порядку у майбутньому дорослому житп.
Форма християнського етикету пов'язана iз етимолопею слова "етикет". В енциклопедичному словнику зазначено, що етикет (вщ флам. - встромляти) - система правил поведшки i вiдповiдних ритуалiзованих дш, призначення яко! - зовнiшньо впорядкувати людсью взаемини через суворе узгодження форм поведiнки з тiею чи шшою ситуацiею спiлкування. Термiн "етикет" виник у XVII ст. при французькому королiвському двор^ коли було запроваджено спещальш картки для придворних iз перелiком обов'язкових правил поведшки. У рiзних формах свiй етикет мають уш культури i прошарки населення; прiоритетними сферами його поширення i побутування е свiтське життя, дипломатiя, судочинство, вiйськова служба [3, с. 206]. 1снуе свiй етикет й у сферi християнсько! культури: християнський етикет, конфесшний етикет, церковний етикет, каношчний етикет, позацерковний (свггський етикет) i т. д.
На нашу думку, християнський етикет - це сукупнють правил належно! духовно-морально! ди або думки, пiдпорядкованi горизонтальним та вертикальним природно-надприродним нормам, яю сповщуе християнська релiгiя у виглядi канонiчних правочинiв i поширюеться пастирем. Не викликае сумшву те, що християнський етикет складаеться з двох частин: свггського i церковного.
Свггський (позацерковний) етикет формуеться здебiльшого тд впливом родинно-сiмейного виховання (дошкiльний вш), педагогiчного виховання (шкiльний та студентський вш), професiйно-трудового виховання (дорослий вш). Пастир у цих виховних процесах е певним координатором, консультантом, свого роду несистематичним духовно-громадським вихователем. Вш моральнi норми формуються навколишшм середовищем культурно-iсторичним розвитком суспiльства та здоровим глуздом.
Церковний етикет формуеться на основi мщних морально-духовних стандартiв свiтського етикету, здобутих з дитинства, яю стали майже природними звичками поведiнки. 1з прийнятними в
поведшщ дгтей нормами залучають ïx до церковного етикету, що е християнською мудрiстю. У церквi дитина повинна навчитися правильно думати, правильно висловлювати своï почуття, оскiльки церковний етикет вщображае етикет антропологiï людини: етикет тшесних дiй, етикет душi й етикет духу. Тобто це не просте виконання правил, а етикет внутршнього життя дитини, налаштування на онтолопчш дуxовнi думки й почуття, володшня етикетом розуму i серця. Звичайно, без належного шмейного виховання, без високого свгтського етикету не можливо починати формувати церковний етикет дошкшьника. Адже у сiм'ï дитину здебшьшого виховують за правилом "горизонталГ', тобто типу людина-людина, а у Цер^ дiють правила бiльше вертикального змюту: людина-Бог, тобто норми благочестя. Вертикальний змют церковного етикету насичений не тшьки природними нормами, а й надприродними: церковш ташства, ритуали, культовi обряди, шляхи сходження до Христа,сприйняття догм християнського вiровчення i Десяти заповiдей Божих i взагалi всього того, чим повинен володгги носiй образу i подоби Божо].'.
Слщ наголосити, що церковний етикет вщображае своерщний усний каношчний правочин (угоду), який притягуе Божу благодать, забезпечуе зростання у Божш благодат i духовному розвитку. Цей правочин випливае iз християнських каношв, актiв церковного законодавства, православних традицш з метою стати справжнiм членом Христовоï Церкви.
Свiтський i церковний етикет мають спiльнi й вщмшш риси, якi стосуються правил поведшки. Це, зокрема, стосуеться зовнiшнього вигляду, одягу, культури, мовлення, вiтання тощо. Наприклад, церковний етикет починаеться iз визнання Триединого Бога, потойбiчного свггу, посмертноï винагороди, хресного знамення, форми вггання (Слава 1сусу Христу, Христос рождаеться, Христос воскрес), форми звертання до духовних осiб: неофiцiйно "Отець", "Владико", офiцiйно "Велике преподобiе", "Ваше Високопреподобiе", "Ваше Преосвященство", "Ваше Високо-преосвященство", "Ваше Святосте", обов'язкове отримання благословення. Звичайно, цього дошкшьнята зразу засвогги не можуть, але поступово це стане нормою.
Основним провщником християнського етикету е пастир, який за допомогою цих правил приводить до едносп пастви, не допускае войовничого безбожжя, застер^ае вщ надуманого антиетикету, а поширюе етикет вiри, нади й любовi.
Для д^гей дошкiльного вiку доступною формою пастирськоï позабогослужбовоï дiяльностi е стверджувальне (катафатичне) бого^в'я. Йдеться про можливiсть часткового, вщносного пiзнання Бога шляхом аналоги мiж Ним, свiтом i людиною. Вщповщно до цього вчення Бог тзнаеться за тими ознаками i визначеннями, яю е у Священному Писанш, а також за результатами Його творшня. Пiзнання природи i людини оголошуеться вiдображеним знанням Бога i слугуе передумовою для умовиводу щодо Його абсолютноï сутностi, мисленного судження до не1\ Стверджувальне бого^в'я визначае Бога як благодать i любов. Але при цьому Бог залишаеться трансцендентним, а Його природа до кшця не може бути тзнана [10, с. 152]. Бог, який е цшком "шшим" вщносно свiту, проявляе Себе у свт, вiдкривае себе. Цей спосiб "зв'язку" Бога i свiту, Його прояву у свiтi святi отцi описують за допомогою поняття "енерпя" Вони пропонують класичну формулу: Бог незбагненний за суттю, але збагненний у Сво1х енергiяx (дiяx) в свт [8, с. 518]. Досвщчений пастир знайде можливють використати матерiали стверджувального богослiв'я з метою дуxовноï отки дiтей, залучення ïx до розумшня цiнностi свiту, едностi неба i земл^ пiзнання природи.
У пастирськш дiяльностi утвердилася така форма дуxовноï опiки дiтей як органiзацiя паломництва, тобто подорожування по святих мюцях, особливо монастирях, яю е взiрцем xристиянськоï вiри та дуxовноï осв^и, що мае давню iсторiю.
Жителi Киïвськоï Русi, якi ходили на Святу Землю, називалися паломниками. Таку назву щ мандрiвники отримали тому, що на спомин про перебування на Святш Землi вони приносили з собою пальмову гшку. Вона була не тшьки пам'яттю про перебування в мюцях, де проходило земне служшня Сина Божого, але i слугувало нагадуванням про вхщ Спасителя в Срусалим. Люди вщправлялися в дорогу не за багатством, не в пошуках слави i нагород, а тшьки для того, щоб наблизитися до православних святинь, яю освячеш присутшстю або Самого Спасителя, або Його учшв, або Матерi Божо!, або подвижникiв християнства. Тшьки народ, який любить Бога, м^ вщмовитися вiд матерiальниx благ заради того, щоб, подолавши вш негаразди шляху, наблизитися
до святинь. Все це сприяло зростанню у паломника морально! чистоти та духовносп [7, с. 522-524]. Також здшснювалися мандрування на Афон, до Константинополя, Киево-Печерсько! i Поча!вських лавр, Манявського скита та ш.
Звичайно, оргашзувати шшохщне паломницьке мандрування дггей дошкiльного вiку не е реальним, але у виглядi туристичних по!здок з батьками i не на велику вщстань здiйснити можливо. Тим бшьше, що святих мiсць е доволi багато, i активнiсть людей до паломництва не спадае: часто оргашзовуються прощг колективнi молiння, вщзначення рiзноманiтних духовних подiй i т. д.
Факультативною (необов'язковою) формою пастирського богослГв'я е волонтерство, яке пов'язано з добровшьним, вибiрковим покладанням на себе не службових откунських обов'язюв. У пастирськiй дiяльностi серед дггей дошкiльного вiку такими обов'язками можуть бути: турбота про дiтей-сирiт; дней, яю залишилися без пiклування батьюв або осГб, що !х замшюють; прийомних дiтей; дiтей, яю перебувають у складних життевих обставинах; дней Гз неблагополучних сiмей та ш. Потребують пастирсько! волонтерсько! дГяльностГ дитячГ садки-ясла, дитячГ будинки сГмейного типу, сГм'! ошкушв, розлучеш сГмейш пари чи ri, яю позбавлеш батьювських прав, сГм'!, в яких один Гз батьюв (або обое) перебувають у тяжко хворобливому сташ чи у мюцях позбавлення волг
Волонтерська дГяльнють здшснюеться пастиром у тюнш взаемодп з районною службою у справах дней, комгаею з питань захисту прав людини, сощальною службою для шм'!, дней та молодг дошкшьними навчальними закладами. Ця дГяльнють здшснюеться на безоплатнш основГ i мае духовно-просвггаицький, духовно-профшактичний характер. Загалом пастир- волонтер формуе вщповщальне батьювство, своечасно шформуе районш служби про необхщнють соцГально! допо-моги або оргашзовуе ïï силами члешв церковного комитету (управи). Церква як благодшна оргашзащя може формувати робочГ групи з тдготовки пропозицш з питань захисту прав дитини.
РеалГзащю форм пастирського богослГв'я забезпечують вщповщш методи. Слово "метод" грецького походження i означае шлях дослщження, спосГб оргашзацп практичного i теоретичного освоення дшсносп, зумовлений закономГрностями розглядуваного об'екта [1, с. 536], система-тичний спосГб досягнення теоретичного чи практичного результату, розв'язання проблеми чи одержання новоï шформацп на основГ певних регулятивних принцитв тзнання та дiï, усвщомлення специфши дослiджуваноï предметноï галузГ i закошв функцюнування ïï об'екпв. Метод окреслюе та втшюе шлях до ютини, напрями ефективноï' дГяльносп, що ведуть до реалГзацп поставленоï мети, задае регулятивш та нормативш настанови тзнавального процесу [3, с. 373]. Стосовно методики дошкiльноï пастирологiï доцшьно розглянути таю основш поняття, яю домшують у цих дефГ-шщях: об'ект освоення та його специфГка, закони функцюнування, регулятиви впливу, нормативш настанови.
Об'ектом освоення пастирського богослГв'я е дгш дошкшьного вГку. СпецифГка цих дней полягае в тому, що тд пастирський вплив вони попадають вже Гз початком формування сiмейноï моралг Тому пастирсью методи повинш бути скероваш на те, щоб сГмейна мораль набувала християнського вимГру i стала продовженням отриманого початкового виховання. У випадку неналежного сГмейного виховання пастиревГ необхщно змшювати й вщповщш методи.
Закони функцюнування у методГ мають реальне шдгрунтя, оскшьки один i той самий метод може мати рГзш впливи на дошкшьника. Це залежить вщ багатьох факторГв: ступеня штелек-туального та духовного розвитку дитини, ïï фГзичного здоров'я, набутих навичок i звичок i т. д. ДГя закошв у методГ е прихованою, внутршньою причиною послуху або непослуху дитини, що пастиревГ потрГбно методично правильно виявляти.
Дошюльна пастиролопя менше потребуе навчання чи виховання, а бшьше регулятивного впливу, який може бути скерований не стшьки на саму дитину, сюльки на осГб, яю ïï навчають i виховують. Регулятивний вплив бере початок вибраного шляху до Божоï ютини, напрямГв позитивноï дГяльностг Тобто вибГр способГв духовного впливу на дошюльнят залежить вщ наявноï життево- сiмейноï ситуацiï, в яюй необхщно знайти те, що найбшьше впливатиме на дитину, вщнайти специфГку природних процесГв, яю пронизують штереси дитини.
У кожному метсдо мютяться нормативнi настанови. Методи дошкiльноï пастирологiï насиченi нормами, яю випливають iз канонiчниx джерел, правилами, встановленими Церквою. Цi норми i правила повинш бiльше стосуватися пастиря i опiкунiв. Для дитини нормою е поведшка впливовоï особи: що робить дорослий, те i е нормою для наслщування. У пщсвщомосп вщкладаються власнi варiанти нормативних настанов, яю у старшому вщ формуватимуть свiдомiсть. Тому вибiр методiв християнського впливу на дiтей дошкшьного вшу мае стратепчне значення, тобто дiе на перспективу.
Методи мають певну класифшащю. У будь-якiй дiяльностi методи дiляться на емпiричнi (сприйняття органами чугтiв) i теоретичнi [5, с. 64]. У педагопщ класифшащя методiв е бiльш детальною. Серед цiеï класифiкацiï заслуговують уваги методи навчання i методи виховання.
У сферi дидактики особливу роль вдаграе метод навчання, в якому поеднуеться спошб дiяльностi того, хто навчае, i спошб навчальноï дiяльностi дитини. Метод навчання - це система послщовних способiв взаемопов'язаноï дiяльностi педагога i дгтей, спрямована на досягнення навчально-виховних завдань [6, с. 176].
Дошкшьне дитинство - достатньо тривалий час розвитку дитини i неповторний за темпами. Завдання виховання на кожному еташ цього перiоду мають свою специфшу. У немовлячому i ранньому дитинсга важливо формувати якосп, якi зумовлюють розвиток суто людських властивостей i здiбностей. Завдання виховання значно ускладнюються у дошкiльному вщ, коли формулюються якостi, що визначають подальший розвиток дитини [6, с. 72]. У дошкшьнш пастирологiï переважають методи виховання, яю класифiкуються на емшричш й теоретичнi. Пастир зосереджуе свою увагу не на вах видах виховання, а на християнське виховання, християнський вплив шляхом метсдов впливу на почуття (емпiричнi методи) i методiв впливу на штелект (теоретичнi методи). Унiверсального, единого методу у пастирський дiяльностi не юнуе, оскiльки метод е складним, багатовимiрним педагогiчним явищем, вибiр якого залежить вщ педагогiчного мистецтва пастиря.
Християнське виховання - це процес формування людськоï особистосп, яка здатна до активного i творчого засвоення цшностей християнського життя. Традицiя християнського виховання е конкретним втшенням у моральному житп людини принципiв xристиянськоï практичноï моралi [82, с. 461]. Тобто у шмейну мораль пастир повинен зушти втiлити доступнi дошкшьному вiку елементи xристиянськоï моралi через почуття та штелект.
До основних методiв християнського впливу на почуття (сенсибельш методи) дiтей дошкiльного вшу, на нашу думку, належать методи штеграцп людських спшьнот, духовного оживлення, церковного спiву, естетичного сприйняття, емоцшного пiднесення, оптимiстичного налаштування та ш.
Метод iнтеграцiï людських спiльнот групуеться на принцип любовi до ближнього. Ближньою людиною е не тшьки родич, а будь-яка людина, оскшьки теж створена Богом i набувае статусу ближнього. Дитина повинна усвщомити, що людсью спшьноти об'еднуе Бог, тому людина повинна любити процес штеграцп, а не дробити його. Якщо дитина любить себе як Боже творшня, то так само повинна любити вшх людей, яких штегруе 1сус Христос. Полюбивши Сина Божого, Бог зараховуе дитину до християн i полюбить ïï саму, визначить щасливу долю на цше життя. Цей метод застер^ае вщ надмiрного жадання (починаючи з дитинства) матерiальниx благ. Адже, якщо серце любить багатство, то воно вже не здатне полюбити Бога (Мф. 6:24).
Метод духовного оживлення також скерований на вщведення вщ накопичення матерiальниx речей (одяг, солодощ^ прашки). Пастир дае зрозушти, що дух, духовний потяг керуе дитиною i дае ш необхщний достаток. Людина е повноцiнною i почувае себе впевнено, якщо вона дбае про те, що ïï найбшьше в^^зняе вщ тварин - дуxовнiсть, правильш думки, прагнення до знань й шзнання свiту i т. д. Тому, використовуючи будь-яку форму дошкiльноï пастирологп, пастир повинен оживлювати дитину духовно, дати ш зрозумiти, що завдяки дуxовностi вона буде жити за Божими настановами.
Церковний ств як почуттевий метод пастир мае можливють застосувати на кожному богослужшш. Цей метод спочатку скерований на умшня й уважне слухання церковного хору, ству регента i отримання духовно-душевного задоволення. Нацшивши дошкiльнят на приемш, позитивнi вiдчугтя, пастир досягае високоï мети - залучае дитину до церковного життя. Дитина вщчуватиме потребу щоразу отримувати добрi духовш засади, якi керують нею в наступш днi. За можливостi дошкшьнят можна залучати до окремих, простих церковних пiснеспiвiв, наприклад, працювати над приствуванням слова "амiнь".
Дошюльна пастиролопя використовуе метод естетично сприйняття церковного дизайну, який поширюеться на гармоншне сприйняття оточуючого свГту, що е естетичною потребою. Форми церковного мистецтва мають велику силу, яка позитивно впливае на поведшку дитини, на власну етатизащю дитячого життя.
Виховати правильне ставлення дитини до явищ природи, суспшьного життя, релшйних норм найкраще вдаеться з використанням методу естетичного сприйняття, оскшьки цей метод мютить почуття збалансованосп, гармони i взагалГ краси. КрГм того, у церковному мистещи е така репродукщя, яка виклиикае у дитини зворотню реакщю. Наприклад, зображення розп'яття 1суса Христа заставляе задуматися над жорстоюстю людей, невГрством i великим грГхом.
Про наявшсть методГв емоцшного пщнесення у дошюльнш пастирологи свщчать багато форм церковного життя. Сутшсть емоцш полягае в тому, що це реакци людини (особливо дитини) на дда внутршшх i зовшшшх подразниюв, яю мають яскраво виражене суб'ективне забарвлення i охоплюють ус види чутливосп й переживань. Завдяки емощям люди не лише вщчувають, сприймають, уявляють чи розумГють навколишню дшсшсть, а й переживають ïï [4, с. 116]. У церковному житп емоци е позитивними i необхщними, оскшьки емоцшна сфера дитини щоразу розширюеться Гз кожним розумшням духовних дш. Часте перебування дитини на богослужшш щоразу розвивае позитивш емоци, необхщш для усвщомлення цшносп людини на землг
Метод оптимютичного налаштування у дошюльнш пастирологiï е доволГ витонченим. РГч у т1м, що оптимГзм (вщ лат. - найкращий) - це свГтовГдчуття, пройняте вГрою в краще майбутне, в торжество над злом, справедливости над несправедливою [4, с. 239]. А християнська вГра саме i грунтуеться на вГрГ перемоги добра над злом. Навпъ до смертГ дитина повинна ставитися природно, оскшьки земне життя мае продовження у небесному житп. Тобто пастир повинен на прикладГ земного життя 1суса Христа показати, що дни й дорослГ повинш жити праведно, щоб успадкувати тсля своеï тiлесноï смертГ вГчне небесне життя.
Методи християнського впливу на штелект (ГнтелГгГбельнГ методи) е теоретичними аспектами християнського виховання, яю володГють Гмперативними (наказовими) властивостями,
У теоретичному аспекп Гмператив християнського виховання знаходить обгрунтування у церковному вченш про призначення людини i залучення ïï до iдеальноï норми буття, яке актуальне можливостями досягнення нею у сташ богоподГбностГ i святосп вГдповГдно до загальноï свГтогляд-^ï парадигми християнства [9, с. 461].
Основними методами християнського впливу на штелект (штелшбельш методи) дней дошкшьного вГку вважатимемо методи навчання, яю використовуються у дошюльнш дидактицГ i за джерелами знань класифГкуються на наочш (спостереження, демонстрацГя), словеснГ (розповщь, читання i слухання, бесГда), практичш (вправи, Ггри, простГ дослГди, моделювання) [6, с. 177-179], а також аналоги, еротематичш, стимулювання.
Необхщшсть наочних методГв у дошкГльнГй пастирологiï зумовлюються тим, що християнський вплив починаеться Гз розумшня значення Гкон, хрестикГв, примГщення храму, релГгГйних обрядових процесГв та Гн. ЦГ методи е носГями iнформацiï, яку дошюльники в силу своеï допит-ливосп Гз задоволенням сприймають за допомогою спостереження i демонстраций
Спостереження важливе для всГх дГтей, а дошюльнят особливо, оскшьки вони перебувають у початковому навчальному процесГ, в якому тзнавальна щкавють е пГдвищеною. Щоб спостереження не призводило дошкшьника до фантастичних висновюв, пастир нацшюе цей процес на зрозумш дитиш приклади земного життя 1суса Христа. Завданням буде спостерГгати за творшням добра 1сусом Христом, перераховуючи вщповщш добрГ справи.
ДемонстрацГю як наочний метод пастир використовуе часто. Сюди входить: навчити дитину правильно хреститися, бити поклони, поводитися в церквГ та ш. Також метод демонстраци притаманний у рГзних позабогослужбових дГях: освячування квартири чи побутових речей, шлюби, хрещення i г. д. Однак щ ди пастиря, його демонстращю потрГбно дошкГльнику ретельно пояснити, оскшьки наочно-демонстративна шформащя е виразом конкретноï пам'ятГ i мГцно вкоршюеться у пГдсвГдомостГ на все життя. Ефективним дГями пастиря буде демонстращя релГгГйних картин, використовуючи при цьому вщеозаписи та ГншГ комп'ютернГ технологи.
Словесш методи християнського впливу на дгтей дошкшьного вшу мають найбшьше коригувальне, значення для штелектуального розвитку у сферi дуxовностi. За допомогою слова пастир надае достовiрну iнформацiю про основш атрибути xристиянськоï вiри.
Розповщь збагачуе дитину рiзноманiтними враженнями, впливае на ïï розум, почуття, уяву. Це живий, образний, емоцшний, лопчно структурований виклад подiй, оснований на фактичному матерiалi. Розповiдь вихователя повинна мати чгтко визначену тему, художню форму, бути динамiчною, засновуватися на близьких i щкавих для дгтей фактах [6, с. 178]. Це стосуеться основних релтйних свят, деяких ведомостей про життя святих. Особливо дгти люблять слухати про доброчинш дiï святителя Миколая та ш.
Читання (слухання дiтьми) оповiдань iз Бiблiï розширюе i систематизуе знання, зосереджуе увагу на вихованш духовно-моральних чеснот. Таке ознайомлення дошкiльнят з релтйною лiтературою дитячого змiсту е найкращим сприйманням, усвщомленням i засвоенням правил життя людини, якi встановив Бог. Крiм того, такий пастирсько-педагопчний процес спрямований на виховання дгтей любовi до книги, яка е джерелом духовних знань.
Метод бесщи полягае в тому, що вчитель, опираючись на наявш в учшв знання й досвiд, користуючись запитаннями, тдводить учнiв до розумiння й засвоення нових знань, до повторення й перевiрки знання навчального матерiалу [4, с. 39]. Цей метод використовують для узагальнення й систематизацп знань.
Беручи участь у бесед, дитина повинна знати, про що йдеться, умгти включатися в дiалог, тдтримувати i розвивати його, слухати i розумгти сшвбесщника, керувати своею увагою та ш. [6, с. 178]. Пастир вдаеться до бесщи iз дошкшьнятами старшоï вiковоï категори. Ефект вiд бесiди буде тод^ коли дитина знае основнi молитви, деяю релiгiйнi вiдомостi i виховуеться у мщнш xристиянськiй родинi.
За допомогою практичних методiв християнського впливу пастир досягае певних результата. Дослщники вважають, що використання практичних методiв змшюються з вiком дiтей, оволо-дiнням ними вiдповiдними вмiннями. Якщо у молодшш i середнiй групах вихователь здебшьшого показуе способи виконання завдання за зразком, то у старшш груш демонстращя все бшьше поступаеться мiсцем самостiйному виконанню роботи за заданими умовами [6, с. 178].
У дошкшьнш пастирологи важливим практичним методом е вправа, яка як правило, виконуеться усно. Це вправи iз вивчення молитов, накладання на себе хресного знамення, пригаду-вання своïx добрих i поганих вчинюв, правил поведшки на творчих вправах, де потрiбнi новi ди i певнi здогадки.
Гра - це вшьне самовиявлення людини, яке передбачуе реальну вщкритють свiтовi можли-вого й розгортаеться або у виглядi змагання, або у виглядi зображення (виконання, репрезентаций якихось ситуацш, смислiв, станiв. Змiст рольовоï гри реалiзуеться дитиною у взятiй на себе ролi з певними правилами поведшки - це школа довiльноï поведшки й дiяльностi, властивоï поведшщ й дiяльностi дорослих [4, с. 73].
Для дошкiльноï пастирологiï метод гри важливий тим, що за його допомогою дитина правильно i швидше готуеться до майбутнього християнського життя, виходить за межi буденного буття, здiйснюе початкову релiгiйну соцiалiзацiю. Досягнувши високого рiвня самопочуття, дитина мае можливють самореалiзуватися у творчих пошуках, вщчувае свободу у наслщуванш християнських iдеалiв. Практично у кожнш формi пастирського богослiв'я е можливють дати виконати примпивну роль одного з батьюв чи iншиx родичiв, вчителя, вихователя i т. д. Крiм того, пастир може запропонувати виконання якоïсь дрiбноï' ролi (послуху) у церковних справах, сакральних ритуалах.
Прост дослiди полягають у перетворенш предмета, явища чи ситуацiï з метою виявлення прихованих якостей об'екта, установлення зв'язюв мiж ними та ш. Такi дiï е пошуковими, ïx змiст залежить вiд навчально-тзнавальних завдань, якi ставить вихователь, можливостей дитини дiяти самостiйно [6, с. 179]. Хоча богослужбовi та позабогослужбовi процеси не пов'язанi з дослщами, проте окремi дiï, якi е дотичними до релтйних ритуалiв, мають дослщницью елементи: довготривале збереження артоса, освяченоï води, почуття легкостi тсля душевноï молитви, почуття радостi у релтйш свята, приемностi вiд подарунюв Миколая, вiдчуття провини за скоене зло i т. д.
Основою моделювання е принцип замщення, згщно з яким реальний предмет замщуеться його зображенням або певним знаком. Створення та використання моделей е цшними для формування знань про властивосп, зв'язки предмета i явищ. Вони дають змогу простежити недоступш для безпосереднього споглядання зв'язки [6, с. 179].
Так, можна моделювати рГзш етзоди Гз подорож у минуле, яка в ютори свпу вщграе надзвичайно важливу роль, оскшьки вщображае земне життя 1суса Христа. Дти можуть скласти модель шопки, вертепу, корабля Ноя, зобразити хрещення 1суса, похщ 1суса по морю, вЧ'зд 1суса до Срусалиму i т. д. Варто дням пропонувати абетку малого християнина, яка потребуе певного розмалювання. Метод аналоги (вщ грец. - вщповщнють) полягае в установленш схожосп в якомусь вщношенш м1ж явищами й предметами вивчення, рГзними в решт вщношень [4, с. 25]. Наприклад, пастир запитуе дитину, в яких випадках ïï поведшка схожа чи не схожа на поведшку 1суса Христа в дитячому вщ. Дитина, знаючи оповщання з бiблiйноï iсторiï, може самостшно зробити простий умовивщ про свою послушшсть, повагу до батьюв, старших, про бажання вщвщувати богослужшня тощо.
Метод еротематичносп (вщ грец. - форма запитань) е запитувальним, виражений у формГ запитання, на яке вщповщае дитина. Це мистецтво запитувати [2, с. 536]. Тобто дитину потрГбно ще умГти запитувати, знати, як методично правильно ïï запитувати щодо знання Божих ютин. Неумшо поставлене запитання дитиш може призвести до ïï замкнутосп чи боязш проявляти свш штелек-туальний рГвень.
Про метод стимулювання (вщ лат. - збуджую, заохочую) пщсвщомо здогадуеться практично кожна людина, а дитина його ще не очГкуе. Похвала дитини у найменшому посилюе активнють глибше тзнати прост богословсью догмати. Звичайно, до кожноï вiковоï групи е свое стимулювання, яке також залежить й вщ особистих штересГв та шших психолопчних факторГв.
Зауважимо, що розглянуп методи пастирського богослГв'я не е вичерпними. Пастир у бого-службовш дГяльносп використовуе й шшГ методи, а також прийоми, пщходи, способи християнського впливу на дней дошкшьного вшу. ЦГ методи випливають з iншоï класифшаци: ГнформацГйно-повГдомнГ, пояснювально-ГлюстративнГ, проблемнГ, лопчш, мотивацГйнГ, органГзацГйно-дГйовГ, контрольно-оцГночнГ та ш. Але так чи Гнакше всГ методи зводяться до регулятивного впливу або на почуття (сенсибельнГ), або на штелект (штелшбельш). Головне у використанш методГв впливу використовувати особливосп вГкових груп дошкГльнят та дотримуватися послщовносп, зацГкавлю-вати своею пастирською дГяльшстю.
Висновки. Отже, форми i методи пастирського богослГв'я визначають змют годегетики (методики) пастирськоï опГки, регулятивного християнського впливу на дней дошкшьного вшу, формують у них морально-духовну свГдомГсть i почуття.
Форми породжують низку вщповщних методГв, в яких функцюнують внутрГшнГ, природнГ закони з Гмперативною силою. ЦГ закони в основному скероваш на наслГдування дорослого та практичний бГк дошкГльного пастирського богослов'я.
1. Словник тшомовних сл1в / за ред. О. С. Мельничука. - К.: Головна редакщя УРЕ, 1985. -962 с. 2. Философский словарь / пер. с нем. ; основан Г. Шмидтом ; под ред. Г. Шмикоффа ; общ. ред. В. А. Малинина. - 22-е изд, перераб. изд. - М. : Республика, 2003. - 576 с. 3. Фыософський енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарука. - К. : Абрис, 2002. - 744 с. 4. Гончаренко С. Украгнський педагог1чний словник / С. Гончаренко. - К. : Либ1дь, 1997. - 376 с. 5. Новиков А. М., Новиков Д. А. Методолог1я: Словарь системы основних понятий. - М.: Книжный дом "Либроком", 2013 - 208 с. 6. Дошктьна педагог1ка / за ред. Т. I. Помманськог'. - К. : Академвидав, 2005. - 202 с. 7. Комашко Б. Я. История християнства в Православной Церкви с древности до наших дней / Б. Я. Комашко. - Донецк : ПКФ "БАО", 2009. - 752 с. 8. Православная энциклопедия : многотомное изд. - М. : Церковно-научный центр "Православная энцикл. ", 2007. - Т. 14. - 752 с. 9. Православная энциклопедия : многотомное изд. - М. : Церковно-научный центр "Православная энцикл. ", 2008. -Т. 19. - 752 с. 10. Рел1г1езнавчий словник / за ред. А. Колодного i Б. Любовика. - К. : Четверта хвиля, 1996. - 392 с. 11. Ринекер Ф., Майер Г. Библейская Энциклопедия Брокгауза / Ф. Ринекер, Г. Майер. - Кременчуг : Християн. зоря, 1999. - 1120 с. 12. Слобiдський С. (протоieрей). Закон Божий / С. Слобiдський. - Вид. 3. - К. : Вид. вiддiл УПЦ КП, 2005. - 656 с.
