CC BY
58
УДК 111.32; 130.123.4
Наз1п ХАМ1ТОВ,
Свтлана КРИЛОВА
КРАСА Ж1НКИ В ЖИТТеВОМУ ТА ОСВ1ТНЬОМУ ПРОСТОР1: П1ДХОДИ МЕТААНТРОПОЛОП1 I АНДРОГ1Н-АНАЛ1ЗУ
На основI сучасного напряму фЫософи стат1 та гендеру — андрогт-а-нал1зу, — методу дослгдження / глибинноХ корекци особистостг та в1дносин чоловгка / жтки,— вивчаються гендерт вим1ри краси та 1х вплив на освт-нт процес.
Робиться акцент на крас/ як фундаментальны цтностг життевого свту ж1нки. Андрогт-аналгз дослгджуе / зовншню, / внутршню красу жтки — красу свтогляду, вчинюв та вгдносин.
В андрог1н-анал1з1, який свтоглядно укоргнений в метаантропологгХ як теори буденного, граничного та метаграничного буття людини, видгля-ються три основт стратеги взаемоди екзистенцгальноХ чоловгчостг та жточостг у внутршньому св1т1 особистостг / у в1дносинах мгж особисто-стями: «екзистенцгальний сексизм», «екзистенцгальний гермафродитизм» та «екзистенцгальний андрогшзм». Ц1 стратеги корелюють 1з запропо-нованими в метаантропологИ трьома фундаментальними вимграми люд-ського буття.
Андрогшзм осмислюеться як гармошя духовностг та душевностг у внутршньому св1т1 особистостг та у взаемоди з ¡ншими особистостями / ви-значаеться як найбшьш виразний корелят внутршньоХ краси у и гендерних виявах, а тому й фактор актуал1заци освтнього процесу.
Ключовi слова: краса, освта, стать, гендер, андрогшзм, андрогт-аналгз, метаантропологгя, фшософгя статг, монологгчшсть, дгалоггчшсть.
В уЫх культурах та у вс вжи краса невипадково пов'язувалася зi стат-тю — адже саме в контекст стаи краса породжуе людське життя, даруе
Проблема
йому повноту та силу. В тотал^арному суспiльствi цей зв'язок е бiльш опосередкованим, вiн приховуеться, адже людина повинна бути гвинтиком великого сощального механiзму i глибинне вживання в стать та Г! красу заважае i чоловiковi, i жiнцi мати «активну життеву позищю», в демократичному суспiльствi зв'язок краси та стат стае бшьш явним та очевидним. Тому не дивно, що пiсля перебудови радянська людина зi здивуванням усвiдомила, що стать глибинно зумовлюе смисл людського життя, а будь-яка людина передуам прагне любовi та особистого щастя. А цьому спри-яють не лише певнi якостi характеру, а й природна i особистюна краса, краса вчинкiв i стосунюв.
Ставлячи питання про красу в контексп статi, ми спочатку не вщчува-емо його складностi: здаеться, що мова тут повинна ^и виключно про зов-нiшню красу, специфiчну красу жшки та красу чоловша. Проте подальшi мiркування показують, що без краси стосункiв i вчинкiв, краси особисто-ст1 та взаемоди особистостей, зовшшня краса втрачаеться. I, навпаки, зовшшня краса може актуалiзуватися, якщо людина проявляе моральну, внутршню красу в суспiльствi.
Переживання краси в контексп статi в першу чергу стосуеться жш-ки, бо саме для не! краса — i неповторна тшесна краса, i краса вiдносин з коханою людиною, е найголовнiшою цiннiстю. Це прекрасно показав Я. А. Мшьнер-1ринш: «Якщо юнуе краса в свт людини, то це краса жш-ки. При цьому мова йде про справжню, живу, повнокровну красу — красу тшесну, душевну та духовну одночасно...» [9, 43].
Якщо звернутися до сфери осв^и, можна констатувати той факт, що переважна кшьюсть вчителiв та викладачiв — це жшки. Жiнка — вихо-ватель в дитячому садочку, жшка — вчитель у школi, жшка — викладач у вузi. Тому 11 краса, особливо краса Г! вчинкiв та стосункiв, та зовшшня краса е важливим фактором формування зршо'Г та цшсно'Г особистосп дитини — пiдлiтка — юнака.
Спробуемо осмислити екзистенщальш коренi та наслщки жшочо'Г краси в життевому та освiтньому просторi, використовуючи потенщал таких сучасних методологiчних стратегий фшософп i психоаналiзу як метаантро-пологiя та андрогiн-аналiз.
1. КРАСА В ЖИТТеВОМУ СВ1Т1 Ж1НКИ Й ЧОЛОВ1КА ТА II ВПЛИВ НА ОСВ1ТН1Й ПРОЦЕС
1.1. Феномени жшочот та чолов1чот краси
Закономiрним е питання: чи потрiбно окремо аналiзувати красу в життевому свтг чоловгка, тобто ставити проблему чоловiчоí краси? И, адже
краса не виступае для чоловiка такою ж фундаментальною щншстю, як i для жiнки. Звiсно, чоловiк не може не цшувати красу вчинюв та вiдносин з коханою людиною, з другом, з суспiльством, але краса для нього не так пов'язана 3i статтю та гендером як для жшки. Не можна не погодитися з Я. А. Мшьнером-1риншим, який зазначае: «Для чоловша достатньо не бути потворним — в фiзичному плаш, розумiеться, а не моральшсному, для жшки ж одна моральшсна краса не вичерпуе i не може вичерпати по-няття жшочо" краси» [9, 43].
З шшого боку, краса жшки — i тшесна, i душевна, i духовна — е важ-ливою цiннiстю i для чоловша, адже бути поруч з красивою жшкою, бути обраним нею, заслужити ïï повагу та кохання — важливе пiдтвердження не лише сощального статусу чоловша, а його екзистеншально" значущостi.
Це зумовлюе не лише тднесене та шанобливе ставлення до жшочо" краси, а й сприйняття красиво" жшки як призу устшного чоловiка. Часто до красиво'1' жшки ставляться як до об'екту маншуляцп, намагаються ïï ви-користати, скептично вщносяться до ïï розумових здiбностей i моральних якостей. В давнину саме красива жшка притягувала до себе загарбниюв та завойовникiв, ставала здобиччю чужинщв, в добу Середньовiччя та Вщро-дження саме вона була жертвою ш^зицп. Краса ототожнювалася з тра-гiчнiстю долi. Тому вщсутшсть краси для жiнки означала безпеку. Багато жшок приховували свою красу, обираючи спокш та буденне життя.
При цьому краса вносить трапзм i екзистенцiальну небезпеку i в буття чоловiка, що добре передаеться вщомим японським прислiв'ям: «Красу-ня — це меч, що розрубае життя».
Отже, ми можемо констатувати волю до краси в життевому свт як жшки, так i чоловша. Проте в гендерному контексп ми повинш говорити передуам про волю до жiночоï, а не чоловiчоï краси; при цьому зрозумшо, що воля до краси поза межами гендеру та еросу виводить нас за меж1 чо-ловша та жiнки — до особистосп.
1.2. Специфжа жчночоУ краси та ïï виявлення у npocropi освiти
Як вже зазначалося вище, краса в людському буттi сприймаеться пере-дусiм як жiноча властивють та якiсть. Це характерно для бшьшосп культур свiту, в тому чист — для украшсько!. Чоловш, що зробив свою красу важелем самоствердження, сприймаеться нами як образа чоловiчостi. Ек-зистенцiальне протирiччя краси i чоловiчостi в життевому свт справж-нього чоловiка пояснюе несвщому ворож1сть ж1ночних чоловiкiв до красиво! жшки. Красива жшка недовершена тому, що у свош краа максимально вiдрiзняеться вiд чоловша. I разом з тим, по-справжньому красива жшка
косм1чно довершена, це передуам завершешсть душевностг. 1стинна краса жшки е внутршне сяйво, що може змшити зовшшшсть. 1нод1 це вира-жаеться у в1тальносп, що сяе полуденним св1тлом; шод1 це меланхол1чна, холодна 1 6лща замислешсть мюяця. Але у вс1х випадках внутр1шне сяйво жшочо! краси притягуе до себе чоловтв 1 мужшх жшок як метелиюв, яю летять на св1тло, не вщдаючи со61 зв1ту про наслщки [8].
Краса жшки завжди небезпечна, тому що породжуе 6езжалюну конку-ренщю чоловшв 1 мужшх жшок. У 6ороть61 за красиву жшку, вони руйну-ють се6е, але часпше вона сама одержуе згу6ш травми. Спектр цих травм простягаеться вщ смертельних ран, що наносяться ревнощами, до осо6истю-них потрясшь, що руйнують здатнють лю6ити. Згадаемо 6шь, який звшьняе 6ожевшьну Ларису з п'еси Островського «Безприданниця» тсля каранди-шевського: «Так не дютавайся ж ти шкому!», 1 нарцисичну спустошешсть Натал1 з оповщання В. Брюсова «Останш сторшки з1 щоденника жшки».
«Красивою неможливо стати, але нею можна здаватися»,— так знову 1 знову гадае 6езл1ч жшок. Хоча 6 раз у житп кожна жшка здаеться красивою. Однш для цього потр16ш сутшки, шшш — ранок, а третш — вчи-нок. I, звичайно, потр16ний чолов1к, в гли6иш якого ця шюзоршсть стае реальнютю.
Проте ютинна краса жшки не може 6ути результатом з61гу випадкових о6ставин. Краса жшки означае гармошю зовшшньо! й внутр1шньо! краси. Без тако! гармони зовшшня краса рано чи тзно приводить у ла61ринт, де кр1м входу е лише тупики 6езвих1дно! самотносп [7].
Як це стосуеться осв1тнього процесу? Внутр1шньо самотня вчителька а6о викладачка (нехай, навггь, одружена, але у сташ самотност удвох), яка на6ула цю самотшсть як результат домшанти зовшшньо! краси над вну-тр1шньою, стае а6о жертвою, а6о катом у стосунках з учнями а6о студентами. Це призводить до того, що в процес викладання замють осо6испсного д1алогу, су6'ект — су6'ектних вщносин, ми маемо вщносини су6'ект — о6'ектш, а отже, потворш. В результат! осв1та дае пусп, «мертвЬ» знання, а не розвивае сво6оду мислення й творчосп.
Натомють гармошя зовшшньо! й внутр1шньо! краси у життевому свт жшки-педагога стае фактором, який актуал1зуе в учнях та студентах еврис-тичний потенщал, здатнють розв'язувати про6леми, а не приховувати !х за а6страктною ерудищею.
Жшоча краса в осв1тньому процес може впливати на людей не лише в комушкативнш систем! «педагог — учень», а й «педагог — педагог». Для цього слщ погли6ити розумшня того, як жшоча краса залежить в1д чолов1чого ставлення до не!, а, з шшого 6оку, як може впливати на життевий св1т чолов1ка, на розвиток його можливостей та актуал1защю зд16ностей.
1.3. Жшоча краса у контекст1 чолов1чого ставлення до нет: життевий та освггнш контексти
Цiкавими е мiркування М. Бердяева про роль жшочо! краси для станов-лення особистосп чоловша, набуття особиспсно! цiлiсностi — андрогш-ностi. «Чоловш шукае в жшщ красу, красу в нш кохае, красу бажае обож-нювати, бо втратив свою дiву» [3, 97],— пише мислитель, маючи на увазi ту цiлiснiсть буття, яка е в божественному начал^ адже воно е те Сдине, що породжуе iз своГх глибин i чоловiка, i жiнку.
При цьому М. Бердяев усвщомлюе, що в межах буденного буття жшоча краса «залишаеться зовшшньою для чоловша, поза ним, вiн не приймае Г1 всередину себе, не долучае 11 до свое! природи» [3, 97]. На цш основi фшо-соф робить важливий висновок, який пояснюе трапчнють закоханостi та кохання в бутп бiльшостi людей: «Жшку тому так важко любити вiчною любов'ю, що в любовi чоловш хоче схилитися перед красою, що лежить поза ним» [3, 97].
Фундаментальне завдання i чоловша, i жiнки, якi зустрiчаються зi сти-хiею жшочо! краси — в усвщомленш !! внутрiшнього характеру, в шти-мно-особистiсному поеднаннi чоловiчого i жiночого в красi з подальшим виходом за меж i чоловiчого, i жiночого. «Боготворiння закладено в культ! чоловiчоi любовi. А жшка рщко являе собою той образ краси, перед якою можна прихилитися, який можна боготворити. Тому любов приносить чо-ловшу таке розчарування, так ранить незб^ образу жшки з красою вiчноi жшочносп. Але вищий, мiстичний сенс любовi не в поклонiннi та бого-творiннi жiнки, як краси, що лежить поза ним, а в долучеш до жшочносп, в з'еднанш чоловiчоi та жшочо'! природи в образi та подобi Божому, в ан-дрогiнi. В творчому акп вищо! любовi чоловiча та жшоча природа пере-стають бути чужими та ворожими" [3, 97].
Чи е благоговшня перед ж1нкою та Г! красою архетипом буття чоловша, чи воно е результатом тривало! духовно! та соцiальноi еволюцii людства? Напевно, це архетип, який розгортаеться i конкретизуе в процеа людсько! iсторii. Показово, що вiдомий французький письменник Жозеф Анрi Ронi (Старший), який в сво!х романах на диво реалютично зображуе життя па-леолiтичноi людини, прагне показати, що i в тi далекi часи чоловш був сповнений не лише пристрастю, а й шжшстю по вщношенню до ж1нки, був наповнений благоговшням перед И красою. В ромаш «Печерний лев» вiн пише: "Серце Уна було повне шжносп до темнооко! Джей!. Вiн вщ-чував дивну боязкiсть, коли бачив п тяжке густе волосся й чудове сяйво великих вдумливих очей» [12, 231]. Показовими тут е i слова М. Черни-шевського: «Люди перестали бути тваринами, коли чоловш став цшувати в жшщ красу» [21, 39].
На вiдмiну вiд М. Бердяева, який вбачае сенс краси жшки передуам в особистiснiй цшсносп, матерiалiстично налаштований I. Ефремов прагне розгадати та'ну жшочо'' краси, виходячи 3i свое'' концепцп краси як доцшь-ностi. «Струнка шия чимало додае до краси жшки... Жшка за своею дав-ньою природою — страж, а ïï довга шия дае велику гнучкiсть, швидкють рухiв голови,— знову естетичне вщчуття збiгаеться з доцшьшстю... Широк] стегна... потворнi в чоловша,... складають одну з найбiльш красивих рис жiночого тша... Для того, щоб нанести найменше ушкодження мозку дитини при пологах, мати повинна бути з широкими стегнами... Довге во-лосся закрiпилися в нашому вiдчуттi прекрасного тодi, коли люди в теплу мiжльодовикову епоху ще не знали одягу. Можливiсть прикрити маленьку дитину вiд нiчного холоду у сво'х грудей, захистити вщ негоди — от смисл довгого волосся, 'хне значення для вибору кращо'' матерЬ» [5, 98-105].
В своему баченш краси I. Бунш поеднуе позицiю Н. Бердяева i I. Ефремова, розглядаючи жшочу красу як душевну легкiсть, яка тдносить i чоловiка, i жшку над вам буденним i мaтерiaльним. В оповщанш «Легке дихання» вустами свое'1' геро'ш Ольги Мещерсько'' вш дае таке описання жшочо'' краси: «..це чорш, киплячi смолою оч^ ... чорнi, як нiч, вп, рум'я-нець, що нiжно грае, тонкий стан., малесенька шжка, в мiру великi груди, вiрно округлена шра, колiнa кольору раковини, покат плечь.. — але головне. — легке дихання» [4, 14-15].
Отже, на питання про красу в життевому свт жшки ми вщповщаемо передуам почуттями, а вже потм розумом. Екзистенцiя жiнки — це завж-ди та'на, пов'язана з та'ною любовi та народження. Екзистенцiя жшки в контекстi краси е подвшною та'ною. В уах часах i культурах саме таем-ничiсть дае жiночiй крaсi дивну глибину i силу; не дивно, що в багатьох казках, легендах та мiфaх жшка, яка набула красу, постае чaрiвно-тaемни-чою — i для чоловтв, i для шших жшок, i для само'' себе.
Торкаючись теми краси, розум часто-густо стае безпомiчним i найчас-тiше вирiкaе стереотипи на кшталт: «Не народися красивою, а народися щасливою», що нaспрaвдi е лише споаб затушувати проблему. Склaднiсть усвщомлення краси в буттi жшки — результат складносп ïï визнання. Краса стат — це щось зовсiм iнше, нiж краса природи, вона завжди е виклик i заклик; вона призивае тривогу i бажання зробити з половини цше. Краса жшки — це краса половини, що кидае виклик усьому мужньому у свт i при цьому може робити мужшсть як конструктивною, так i деструктивною.
Будь-яка красива жшка несвщомо жадае поеднання з розумом i силою чоловiчого начала. Навт при зовшшнш упевненосп, вона на диво тен-д^на й вразлива, i краса ïï постшно потребуе зовшшнього тдтверджен-ня. Чим крaсивiшa жiнкa, тим бшьш мужнього чоловiкa вона хоче бачити поруч iз собою; його чоловiчiсть i свобода стають оправою ïï краси. Усе
це часто штовхае жшку, яка вважае себе красивою, на шлях i хижачки, i жертви. Не дивно, що людство тривалий час сприймало красу жшки як спокусу. Краса жшки парадоксально вщокремлюе !! вщ особистостi чоло-вiка, часто робить неможливим дружбу з ним.
Це може ставати серйозною проблемою у педагогичному колективi — в учительськш, викладацькiй, на кафедрi. Жшка, яка акцентована на зовшш-нiй крас до рiвня акцентуйованостг зовншньою красою, вщчужена вiд потенцiалу внутршньо!, особиспсно! краси, а тому стае «яблуком роздо-ру» в мiкросоцiальнiй спшьноп педагогiв, викликаючи психологiчне на-пруження та руйнуючи моральний кшмат в цш спiльнотi.
Якщо ж зовшшня краса жшки-педагога гармонiйно доповнюеться вну-трiшньою, вона об'еднуе колектив i надихае чоловiкiв не на суперництво за не!, а жшок — не на ревнощi та заздрощ^ а на особистiсне зростання та креативне проявлення у професп й за !! межами.
Що ж можна розум^и пiд внутрiшньою красою жшки? Що зумовлюе гармошю внутршньо! та зовшшньо! краси? Для вщповвд на цi запитан-ня вернемося до андрогiн-аналiзу як новiтнього напряму психоаналiзу, що робить одним iз сво!х завдань усвiдомлення продуктивностi жшочо! краси або !! непродуктивностi.
2. МЕТААНТРОПОЛОГ1Я Й АНДРОГ1Н-АНАЛ1З ЯК МЕТОДОЛОГ11 УСВ1ДОМЛЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ ПРОЯВ1В Ж1НОЧО1 КРАСИ В ЖИТТеВОМУ ТА ОСВ1ТНЬОМУ ПРОСТОР1
2.1. Проблема ц1л1сност1 чолов1чого та жшочого у зовн1шн1х й екзистенщальних вим1рах: андрог1н1зм
В контекстi дослщження гендерних вимiрiв краси та !х впливу на освiтнiй процес, виникае необхщшсть роздiлити зовнiшню та внутрш-ню жiночiсть i чоловiчiсть. Для цього можна ввести в структуру роботи концепти «чоловiчiсть» та «чоловiчнiсть», яю взаемодiють з поняттями «жшочють» i «жiночнiсть» — для означення зовшшшх та внутрiшнiх ви-мiрiв статi.
Чоловiчiсть та жiночiсть — це зовшшш вимiри статi, яю проявляють-ся передусiм в фiзично-тiлесних характеристиках та в поведiнцi. Чоловiч-нiсть та жiночнiсть виражають внутргшт вимiри чоловiчого та жiночого начал — екзистенцгальт. Вищим проявом чоловiчностi е мужшсть, яка в свою чергу може пiднiматися до рiвня духовностг. I мужнiсть, i духовнiсть характеризують як буття чоловша так i ж1нки, пiднiмаючись над статтю. Так само над статтю тдшмаеться вищий прояв жiночностi — душевшсть, яка е характеристикою i чоловiчого, i ж1ночого начал. Зрозумшо, що вну-
тpiшня краса людини виявляeться на piвнi дyхoвнoстi та дyшевнoстi, бшь-ше тoгo, в ïx пoeднaннi.
З пoзицiй iдеaлiстичнoгo св^гляду внyтpiшнi вияви стaтi впливають на зoвнiшнi; з пoзицiï ж мaтеpiaлiстичнoгo свiтoглядy, навпаки, зoвнiшнi вияви стат зyмoвлюють внyтpiшнi. З пoзицiй же пеpсoнaлiстичнoгo свь тopoзyмiння, на oснoвi якoгo aвтopoм бyдyeться пiдxiд метaaнтpoпoлoгiï, мoжнa гoвopити пpo взaeмooбyмoвленiсть внутршшх пpoявiв стaтi та гендеру. Якщo мipкyвaти пpo зoвнiшнi вимipи стат!, мoжнa зaстoсoвyвaти пoняття мaскyлiннoстi та фемiннoстi, щo кopелюють з пoняттями «чoлo-вiчiсть» та «жiнoчiсть». Отже, варто гoвopити пpo красу зoвнiшньoï стaтi, викopистoвyючи пoняття мaскyлiннoстi-чoлoвiчoстi та фемiннoстi-жiнo-чoстi у ïx глибиннш aндpoгiннiй цiлiснoстi, у стaнi .
Усвiдoмлюючи плiднiсть aнaлiзy цiлiснoï краси жшки за дoпoмoгoю кoнцептy «aндpoгiнiзм», пpoяснимo йoгo евoлюцiю та сучасне значення.
Aндpoгiнiзм (вiд грець. andros — чoлoвiк, gin — жшка) мoжнa oзнaчити як кoнцепт, який вiдoбpaжae глибинну екзистенцiaльнy та кoмyнiкaтивнy гapмoнiю чoлoвiчoгo та жiнoчoгo начал [13, 13-14]. Саме це пoняття дoз-вoляe кopектнo виразити любoв-цiлiснiсть у стoсyнкax чoлoвiкa та жшки.
Як бyлo пoкaзaнo вище, гонять «aндpoгiнiзм» в кoнтекст eвpoпейськoï фiлoсoфiï та культури бyлo введенo Плaтoнoм, який вклaдae в вуста Аристофана мiф пpo aндpoгiнiв — ютот, щo, пoeднyючи чoлoвiчi та жiнoчi риси, зaгpoжyвaли влaдi oлiмпiйськиx бoгiв. Для Плaтoнa aндpoгiнiя — це стан цiлiснoстi, який дae людинi бoгoпoдiбнi мoжливoстi; втрата aндpoгiнiзмy e втpaтoю глибиннoï цiлiснoстi, яка poбилa людину piвнoю oлiмпiйським бoгaм. Отже, за Плaтoнoм, справжня любoв мiж статями — це спpoбa пo-вернути надлюдську eднiсть. Якщo oднa пoлoвинa знaxoдить свoю втраче-ну пpoтилежнiсть, людина i пiзнae любoв — стан, кoли «o6ox oxoплюe таке дивoвижне пoчyття пpиxильнoстi, близью^..., щo вoни дiйснo не xoчyть poзлyчaтися нaвiть на rapo™™ час» [11, 100-101]. Саме тому для Платона любoв'ю e «жага цiлiснoстi та прагнення дo не'1... [11, 391].
Таке poзyмiння aндpoгiнiзмy стae apxетипoвим для eвpoпейськoï культури. ^го мoжнa зyстpiти у мiстикo-фiлoсoфськиx пoглядax гнoстикiв, Я. Беме. Я. Беме пише: «Ти юнак aбo дiвa, а Адам був i тим, i шшим в oднiй oсoбi» [3, 63]. За думшю мислителя, мiж внyтpiшнiм юнашм та вну-тpiшньoю дiвoю Адама юнувала любoв, яка мoже бути визначена любoв'ю дo себе. Гpixoпaдiння пpизвoдить дo тoгo, щo Адам втратив дiвy i набув жшку. Дiвa була Сoфieю пеpшo-Aдaмa, вoнa загинула в гpixoпaдiннi, а за-мiсть не'1' була ствopенa Сва для земнoгo життя.
Пoняття aндpoгiнiзмy шиpoкo викopистoвyeться в poсiйськiй пер^на-лiстичнiй фiлoсoфi'ï. В. Сoлoвйoв виxoдить на пpoблемy aндpoгiнiзмy, poз-глядаючи щею «Biчнoï Жiнoчнoстi». М. Беpдяeв визнaчae aндpoгiнiзм як
духовно-творче еднання чоловiчого та жшочого. Вш пропонуе iдею твор-чого андропшзму, що долае розiрванiсть статей через дух та в дуа. Фшо-соф пише: «Любов — акт творчш, що породжуе iнше життя, що долае рщ та природну необхщшсть» [3, 25].
У ХХ ст. поняття «андрогiнiзм» входить в царину як фшософп, так i психологи. Американська дослiдниця С. Бем вводить поняття «андрогь нiя», яке описуе буття людей, що устшно поеднують традицiйно чоловiчi i жiночi способи вiдношення до свiту.
В андрогiн-аналiзi, сучасному напрямi екзистенцiального психоаналь зу, розробленому авторами дано! статп, андрогiнiзм — це стратегiя по-еднання духовного та душевного начал особистосп — екзистенщально! чоловiчостi та жшочосп, яка приводить до !х взаемного зростання та гармошзаци. Для того, щоб з'ясувати як андрогiн-аналiз може допомог-ти усвiдомити плщшсть або неплiднiсть краси в життевому свт жшки, бшьш конкретно осягнемо його фшософсью основи.
2.2. Андрогш-анал1з та метаантрополог1я: екзистенц1ально-психоанал1тичн1, онтолог1чн1 й освггш вим1ри
Андрогiн-аналiз е теорiею i практикою дослiдження й глибинно! ко-рекцп буття особистостi та вщносин мiж особистостями, через осягнення стратегiй взаемодп екзистенщально! чоловiчостi як духовносп i екзистенщально! жшочосп як душевносп. Андрогiн-аналiз виник на початку XXI ст. на основi актуалiзуючого психоаналiзу. Духовнiсть в ньому трактуеться як здатнiсть до творчосп, виходу за сво! межi, самотрансцендування, а ду-шевнiсть — як здатшсть до любовi та ствчуття, на вiдмiну вiд О. Вейнш-гера, який ототожнюе ж1ноче начало з матерiальним та буденним.
Андрогiн-аналiз можна усвiдомити як метод досшдження i глибинно! корекцii вiдносин чоловша i ж1нки [6, 11-12]. На вщмшу вiд бiльшостi напрямкiв психоаналiзу, що грунтуються на метапсихологii З. Фрейда — вченш про свщомють i позасвiдоме, андрогiн-аналiз, як i актуалiзуючий психоаналiз, грунтуеться на метаантропологп як вченнi про буденне, гра-ничне i метаграничне буття людини.
Буденне буття людини — важливе поняття метаантропологп, що «окрес-люе вимiр людського буття, у межах якого «вщтворюеться родове та цивш-зацiйне буття людини» [18, 27]. Буденне буття людини е результатом дп волi до самозбереження i волi до продовження роду, тому в його просторi вiд-буваеться актуалiзацiя душевного, а не духовного вимiрiв людського буття.
На вщмшу вщ буденного, граничне буття людини окреслюе вимiр людського буття, «де людина актуалiзуе особистiснi ознаки, стаючи одночасно
вiдкритою свiтовi та самотньою по вщношенню до нього» [18, 29]. Це зу-мовлюеться тим, що у граничне буття людина виходить завдяки реалiзацiï волi до влади i волi до тзнання та творчостi [18, 29]; це закладае екзистен-цiальну основу суперечливосп граничного буття. Тому «граничне буття е тим вимiром людського буття, в якому вщбуваеться не тшьки посилення самотностi, а й з'являеться можливють дiйсного виходу за ïï межЬ> [18, 29], що означае включення у процеси творення та сприйняття культури.
Метаграничне буття е концепт метаантропологп, що описуе вимiр людського буття, де вщбуваеться «вихщ за межi буденного буття з його безосо-бовою завершешстю i граничного буття з його незавершешстю i усвщом-леною екзистенщальною вщокремлешстю» [18, 67]. Метаграничне буття е подолання замкненого характеру людського буття, який виражаеться у са-модостатносп владно-вольових актiв та об'ективацп як творення продук-тiв культури: «В результат в метаграничному бутп людини вiдбуваеться метаморфоза волi до натхнення, а творчють виходить за меж об'ективацп, i стае актуалiзацiею — творенням себе i простору продуктивноï комушка-цп» [18, 67].
У контексп даного дослiдження метаантрополопя може бути означена як методолопчна стратегiя осягнення людського буття, в якш чоловiчiсть та жiночiсть розглядаються у рiзних буттевих вимiрах як системопороджу-ючi екзистенцiали. Метаантропологiя виступае однiею з тенденцiй розвит-ку сучасноï фiлософськоï антропологи, передусiм екзистенцiйноï антропологи Киïвськоï свiтоглядно-антропологiчноï школи. Метаантропологiю можна визначити ще як екзистенцшну антропологiю, смисловим центром якоï стае проблема особистiсного виявлення та комушкацп у людському буттi [13, 88-96].
Метаантрополопя е фшософською антрополопею часу фундаменталь-ноï антропологiчноï кризи патрiархального суспiльства — починаючи вщ екологiчних аспектiв цiеï кризи i закшчуючи аспектами ментально-полi-тичними та екзистенцшними. У такому ракурсi метаантрополопя виступае антрополопею порозумшня, антропологiею толерантносп — сукупнiстю уявлень, у межах якоï вiдбуваеться усвiдомлення неможливостi досягти подолання антропологiчноï кризи сьогодення через монолопчш й само-достатнi мета-наративи. Метаантрополопчна методологiя постулюе вихiд за меж1 замкнених метанаративних структур патрiархальноï фiлософськоï антропологП, що вiдповiдае реалiям сучасноï ситуацй в культурi та у освт як у ïï важливому складовому елеменп.
Стаючи метаантрополопею, сучасна фiлософiя виходить за межi ма-скул1ноцентризму з його владними метанаративами i з необхщшстю по-роджуе iз себе фiлософiю стап та гендеру. Проте можна стверджувати i зворотне — саме машфестащя фшософп стап та гендеру в окрему фшо-
софську дисциплшу спричиняе трансформащю фшософп як метаф1зики у метаантропологгю. Конкретизащя фшософп стат та гендеру до андро-гш-анал1зу означае погли6лення процеав, як1 спричиняють трансформащю фшософп-як-метаф1зики у фшософ1ю-як-метаантрополопю. Це означае появу нових парадигмальних р1шень не лише у фшософп стат1, гендерних дослщженнях тощо, а й у цариш фшософп осв1ти — зокрема означае висунення нових критерпв щодо норми, патологл, цшностей та вдеал1в осв1тнього процесу.
В цьому плаш доречно пригадати слова В. П. Андрущенка, який тд-креслюе нео6хщшсть ново! методологи синтезування у фшософп осв1ти, яка, «... виключае конфронтащю, за6езпечуе конструктив1зм 1 неможли-в1сть тим самим домшування в житт1 6ез/поза моралЬ» [1, 16], спонукаючи «до морального вдосконалення та самовиявлення» [1, 16].
Теоретичш основи метаантрополог1! та андрогш-анал1зу 6ули викла-ден1 у книгах автор1в цього досл1дження «Самотн1сть жшоча та чоловь ча» [15], «Фшософ1я та психолог1я стат1» [19], «Фшософ1я: Буття. Людина. Св1т» [18], «Психология красиво! жшки» [8], «Сексуальшсть красиво! жшки» [17].
2.3. Андрогш-анал1з як сучасна методолопя ф1лософ11 стат1 та гендеру
Досл1джуючи екзистенц1ю жшки в контекст! переживання краси як со-щально! ц1нност1 та спосо6у актуал!зацГ! осв1тнього процесу, автори праг-нули п1днятися над власною статтю 1 вийти на мета-позиц1ю — розглядати красу в життевому свт жшки 1 з жшочо!, 1 з чолов1чо! точок зору. Але справа не просто в тдсумовуванш цих точок зору, мова йде про спшьне сп1втворче проникнення в гли6ину про6леми на р1вн1 поеднання чоловь чого та ж1ночого спосо61в розум1ння, що духовно 1 душевно актуал1зують одне одного. Мова йде про андрогш-анал1з як евристичну стратегт фь лософ1! стат1 та гендеру.
Отже, андрогш-анал1з е не лише метод дослщження 1 гли6инно! корек-ц1! в1дносин чолов1ка 1 жшки, а й стиль 1 метод творення тексту, що долае "монолопзм" та "логоцентризм" класично! ф1лософ1!. Андрогш-анал1з е принципово д1алог1чним. У цьому його вщмшшсть в1д практики творення класичного фшософського тексту, де вщ6уваеться 6езк1нечний монолог а6о о6мш монологами.
Ця осо6лив1сть андрог1н-анал1зу з6ер1гаеться в ньому як у практищ усв1домлення та актуал1зац1! осо6истост1 на екзистенщальному 1 св1то-глядному р1вш. Тут маемо принципову в1дм1нн1сть практики андрогш-а-нал1зу 1 практики ортодоксального психоанал1зу, в якому монолог-спов1дь
нескшченно чергуеться з монологом-штерпретащею; можливе полегшен-ня на цьому шляху межуе i3 самотшстю. Владна монологiчнiсть — вира-ження чоловiчого типу свiдомостi i буття — замшюеться толерантнiстю i дiалогом; замiсть взаемних монологiчних iмпульсiв андрогiн-аналiз про-понуе спiвтворчiсть.
Як ми побачили вище, це можливо лише тому, що маскулшносп кла-сично'1 фшософп та ортодоксального психоаналiзу протиставляеться ан-дрогiннiсть — еднiсть чоловiчого i жiночого не просто на тшесному, а й на екзистенщальному та суспiльно-комунiкативному рiвнях. Досвiд роботи над щею темою показав, що тшьки така еднiсть стае ключем, що вiдчиняе досi замкненi дверi осягнення краси в контекстi стап та гендеру. Андро-гiн-аналiз дозволяе нам зовам по-новому прочитати слова Ф. Достоев-ського: «Краса врятуе свт> — краса врятуе св^ лише тодi, коли веде до любов^ а не до самотносп.
Смисловим ядром андрогiн-аналiзу е щея про те, що екзистенцiальна чоловiчiсть та жiночiсть можуть взаемодiяти як конструктивно, так i деструктивно. У теорп андрогiн-аналiзу видiляються три фундаментальш стратеги взаемодп екзистенщально'1' чоловiчостi та жiночостi у внутрш-ньому свт особистосп i у вщносинах мiж особистостями, якi певною мь рою корелюють iз запропонованими в метаантропологп поняттями буденного, граничного та метаграничного буття людини [13].
Перша стратегия визначаеться в андрогiн-аналiзi як стратепя екзистен-цiального сексизму (стратегiя домiнанти). Це — стратепя домiнуючоi ста-тi. Ii природа полягае у розвитку чоловiчостi або жшочосп в особистосп чи парi за рахунок придушення свое протилежносп. У межах особистостi стратегiя домшанти можлива як при вiдповiдностi екзистенщально'1' та бю-логйчно'1' статi (пряма домшанта), так i при ix суперечностi (зворотна домь нанта). У випадку прямо'1' домiнанти маемо маскулшного чоловiка та фемш-ну жшку. З'еднанi у сiм'ю, такi чоловш i ж1нка рано чи тзно особистiсно вiдчужуються, замикаючись у своему шляху буття, а тому примiтивiзуючи його. Поняття зворотно'1' домiнанти окреслюе буття фемшного чоловiка та маскулшно'1' жiнки. В обох випадках вщбуваеться диспропорщя особистю-ного зростання, яка призводить до зростання внутршньо'1' самотносп. Для подолання ще'1' самотностi потрiбна глибинна корекцiя як темпiв актуалiза-цп чоловiчостi або жiночостi, так i само'1' стратеги такого зростання.
Друга стратегия в андрогiн-аналiзi означаеться як екзистенщальний гермафродитизм. Це — стратегия середньо'1' статi. Розвиваючись у рiчищi тако'1' стратеги, людина або ам'я приходять до вирiвнювання чоловiчостi та жь ночостi за рахунок гальмування ix зростання. Особиспсть з такою стра-тегiею жертвуе особиспсною динамiкою заради завершеностi та безпеки. Свобода та любов як щнносп в ii буттi випсняються цiнностями спра-
ведливосп. Соцiально-структурнi вщносини стають 6шьш значимими, шж духовно-осо6истюш. У певних умовах екзистенщальний гермафродит може 6ути й харизматичним лщером. У даному випадку вщ6уваеться пере-хщ вщ пасивного до агресивного 6уття екзистенщального гермафродиту. У межах патр1архального суспшьства екзистенщальний гермафродитизм дае людиш можливють досягти устху за рахунок су6л1мацп афективних вияв1в чолов1чосп та жiночостi. Проте рано чи тзно цей устх гальмуеть-ся. Вщ6уваеться деградащя осо6истосп, духовшсть та душевшсть, згорта-ючись, втрачають свш потенщал, i людину поглинае гранична самотшсть, що у раз1 гранично! ситуацп може призвести до психотичних зрушень.
Третя стратепя взаемоди чолов1чого та жшочого в андрогш-анал1з1 ви-значаеться як андропшзм (екзистенц1альний андрог1н1зм). Це — стратегия актуалiзовано! статi. Тут маемо най6шьш конструктивне розв'язання супе-речностi екзистенщально! чоловiчостi та жiночостi в межах осо6истост1 та с1м'!. Андрогiнiзм е ознакою динам1чно! ц1л1сност1 людсько! осо6истосп та в1дносин м1ж осо6истостями завдяки гармоншному зростанню як ду-ховно-чоловiчого, так i душевно-жiночого начал людського 6уття.
Таким чином, стратег1я актуалiзовано! стат1 як андрог1н1зм, перед6ачае два його вим1ри — особистгсний андроггмзм — внутр1шню ц1л1сн1сть та комунгкативний андроггнгзм — цшсшсть взаемод1!, вщносин.
З позиц1й андрог1н-анал1зу доречно проанал1зувати 1де! автор1в, як1 не розр1зняють о6рази гермафродита та андрог1на, а вщповщно 1 стратег1! гермафродитизму 1 андрогЫзму. Наприклад, сучасний досл1дник Д. Пе-трос у сво!й ро6от1 «Гермафродит» пише: «1деальною людиною май6ут-нього стане гермафродит — м1жстатева гендерна сум1ш, у як1й о6'едну-ються статев1 органи та гормони чолов1ка та ж1нки — Гермес 1 Афродита, 6ог 1 6огиня, диявол та дияволиця» [10, 72]. Проте о6рази гермафродитно! та андрогшно! осо6истостей гли6инно протилежн1. Гермафродит о6'еднуе в со61 чолов1ч1 та жшоч1 риси, як1 не п1дсилюють одна одну, а пригшчують та деактуал1зують, у андрог1на о6'еднуеться чолов1че 1 жшоче начала, як1 актуал1зують та розвивають одне одне.
Екзистенщальний гермафродит замикаеться на со61, виходячи в проспр шфантильно! комун1кац1!, андрог1н вщкритий конструктивн1й комун1кац1! з коханою людиною та св1том. Отже, людина з1 стратег1ею гермафродитизму мае щльшсть 1 ц1леспрямован1сть, але не досягае цшсносп. Стратег1я андрог1н1зму спрямовуе 1 осо6испсть, 1 лю6лячу пару до цшсносп. Тому не можна погодитися з Д. Петросом, що щеальною людиною май6утнього е гермафродит. Скор1ше, такою людиною 6уде андрог1н з його цшсшстю та в1дкрит1стю, який не заперечуе стать, а задае !й меж1, в яких вона не пригшчуе осо6ист1сть, а навпаки сприяе !! розвитку та актуал1зацп.
Саме тoмy в бутп людини з екзистенцiaльним геpмaфpoдитизмoм руй-нyeться краса вiднoсин, а в бутп людини з екзистенцiaльним aндpoгiнiз-мoм краса вiднoсин poзвивaeться та вдoскoнaлюeться. Але щo зyмoвлюe екзистенщальний геpмaфpoдитизм aбo екзистенцiaльний aндpoгiнiзм як стратеги poзвиткy i oсoбистoстi, i навт сyспiльствa? Moжнa припустити, щo вoни yкopiненi у двox начебто близьких, але нaспpaвдi пpoтилежниx екзистенщалах — жaлoстi та любoвi.
2.4. Екзистeнцiaли любoвi та жaлoстi як критeрiï прoдуктивнoстi та нeпрoдуктивнoстi краси
Щр ж не дae людям знайти спiвтвopчy aндpoгiннy цiлiснiсть у любoвi? А якщo ця спiвтвopчiсть виникae, чoмy так чaстo вoнa бyвae лише фра-гментapнo? Щр це: фатальна oсoбливiсть людськoï пpиpoди чи шдивщу-aльнi екзистенцiaльнo-псиxoлoгiчнi травми та кoмплекси? Biдпoвiдaючи на щ вельми склaднi запитання, пеpедyсiм слщ зазначити, щo з пoзицiй aндpoгiн-aнaлiзy спiвтвopчiсть в любoвi e нopмoю для люд^т! пpиpoди, для сутшсп та iснyвaння людини. Отже, мoвa мoже йти пpo екзистенщ-альш травми i псиxoлoгiчнi кoмплекси людини, щo дефopмують людську пpиpoдy, а oтже — мiжoсoбистiснi та шщальш вiднoсини людей.
Гoлoвним кoмплексoм, щo зaвaжae любoвi як цiлiснoстi спiвтвopчoстi, e жaлiсть дo себе, бшьше тoгo, свoepiдний «кoмплекс жaлoстi дo себе». Цей кoмплекс зaмiняe любoв на жaлiсть i у вiднoсинax з близькoю люди-нoю, в результат чoгo вiднoсини вгасають.
Чoмy ж iнoдi любoв, oсoбливo любoв мiж статями, oтoтoжнюють з жаль стю? Moже в цьoмy пpoгoвopюe намагання виразити ïï вiдмiннiсть вщ при-стpaстi? Отoтoжнення любoвi та жaлoстi видaeться дoстaтньo opгaнiчним, тли зникae пристрасть. Iснye нaвiть таке присшв'я: «Жaлie — значить любить». Однак любoв пpинципoвo пpoтилежнa жaлoстi. I oт чoмy: жалють дo себе i дo Iншoгo npuà^ушуеу нж здатнicть до твopчoгopoзвuтку. Без твop-чoгo poзвиткy свoбoдa немoжливa, а без свoбoди немae спpaвжньoï любoвi.
Чи oзнaчae це, щo справжня любoв-як-aндpoгiнiзм безжaлiснa? I так, i ш. Справжня любoв вiльнa вщ Teï жaлoстi, щo веде дo твopчoгo зaстoю i pyйнye спoчaткy красу вiднoсин, а пoтiм i сaмi вiднoсини. При цьoмy у справжнш любoвi e спiвчyття, але не жалють. I все ж з глибин люд^^ пpисyтнoстi у свт знoвy виникae запитання: шли ми oчищyeмo любoв вiд жaлoстi, чи не вiдкpивae це дopoгy aбсoлютнiй жopстoкoстi та без-дyшнoстi? Haпевнo, слiд вiдпoвiсти на ^oro негaтивнo. Haспpaвдi жop-стoкiсть i безжалюшсть пopoджye не любoв, вшьна вiд жaлoстi, а сама жалють. Осoбливo жaлiсть дo себе; та людина, щo жaлie себе, завжди безжалюна дo iншиx.
У глибиш душi ми завжди хочемо, щоб нас любили, а не жалши. Адже жалють завжди принижуе; коли нас тiльки жалiють, ми вщчуваемо при-ховане роздратування i несвщомо починаемо шукати людину, з якою нас з'еднало б щось бшьше, шж жалiсть. Це викликае жорстоке i безжалюне вiдношення до нас тiеï людини, яка нещодавно жалша. I жалiсливе, i без-жалiсне вiдношення до 1ншого звужують свщомють i творчi можливостi особистосп, а отже, витiсняють красу i свободу з вщносин. Тому законо-мiрним е висновок: якщо в любовi люди знаходять свободу i, вщповщно, продуктивнiсть краси, то в жалосп втрачають ïï.
2.4. Екзистенщальна еволюц1я жшки в освггньому процеск вщ особистiсноï краси до краси вчинкiв та стосункiв
Дiалогiчнiсть андрогiн-аналiзу вiдображуе конструктивну дiалогiч-нiсть чоловiчого i жшочого, яка природно вростае в любов. Вона викли-кана до життя дiалогiчним характером людського буття, який е найважли-вшою передумовою i краси вчинкiв, i краси стосунюв. Дiалогiчнiсть, на вщмшу вщ монологiчностi, породжуе не владу, а свободу, ту свободу, яка е единою з любов'ю. Андрогiн-аналiз вщображае реально юнуючий любов-ний дiалог чоловiчостi та жiночностi у внутршньому свiтi кожного, дiалог духовносп та душевностi, що породжуе особиспсть.
Таким чином, важливим методологiчним принципом в осягненш краси в життевому свт жшки стае усвщомлення того, що жшоча краса в свош глибиннш внутрiшнiй основi е гармошя духовного та душевного начал, гармошя, яка з необхiднiстю вiдображаеться на тшесному рiвнi. 1ншими словами, краса жшки — це передуам особиспсна краса.
Особистiсна краса — це передуам краса внутрiшнього свiту, краса мислення, почутпв та свiтогляду. Вона переростае в красу екзистенць ально-комушкативну — красу вчинкiв та стосунюв. Особистiсний та ек-зистенцiально-комунiкативний вимiри краси ж1нки е визначальними сто-совно зовнiшнiх вимiрiв, створюючи тонус i стиль жшки, що притягуе не нескшченну безлiч сiрих i жадiбних чоловiкiв, а Единого Чоловша. В ре-зультатi жiнка набувае андропшзм i в особистiсних, i у комушкативних ïï проявах.
Маемо особиспсний андрогiнiзм, що означае внутршню цiлiснiсть, цiлiснiсть духовностi та душевносп в людинi та комунiкативний андропшзм — не лише внутршню цшсшсть кожноï особистостi, а й цшснють краси вiдносин чоловiка та жшки у люблячш цiлiснiй парь Концепти «особиспсний андропшзм» та «комушкативний андропшзм» дозволяють нам усвщомити, як внутршня краса особистостi переходить у проспр спiлку-вання, i дозволяють нам прояснити процес соцгалгзацИ' внутршньог краси,
осягнути те, що краса осо6истосп, що наповнена сво6одою та лю6ов'ю, най6шьш оргашчно входить в суспшьний проспр через едшсть з 1ншим 1 красу вщносин з ним.
Немае сумшву, що жшка-педагог, яка актуал1зувала свою осо6истють до р1вня краси почутпв та св1тогляду, а власну ам'ю — до краси вчинюв 1 вщносин, здатна створювати й красу в осв1тньому процесс
Отже, в контекст дослщження внутршшх вим1р1в жшочо! краси як феномену, що здатний актуал1зувати осв1тнш процес, варто говорити 1 про зовшшню, 1 про внутр1шню красу, красу вчинюв та стосунюв — про красу, що може призвести до самотносп, 1 красу, що може подарувати лю6ов.
Саме цьому вчить людину справжнш Учитель з велико! л1тери, який вив1в свою осо6истють за меж! 6уденного в проспр морально! краси поза-межного 6уття, яка е дгйсно доступною трансценденцгею в 6утп людини.
I якщо таким Учителем е жшка, !! буттева внутр1шня краса д1е ще сильшше. Ця краса е не лише екзистенщальним катал1затором творчого усвоення теоретичних знань, а й на6уттям здатност! 6ути со6ою, не пору-шуючи етичних закошв та моральних норм. I це не дивно,— в осв1тньому процес! хлопець а6о д1вчинка, юнак чи д1вчина часто ¿дентиф1кують се6е з морально красивою вчителькою чи вчителем.
Красив! чи потворн! вчинки педагога вкар6овуються в св1доме та тд-св1доме учня а6о студента ! живуть там довг1 роки, школи до к1нця жит-тя. Зразки поведшки вчителя та вщносин з ним, як1 людина прийняла в гли6ину свого Я в дитяч1, п1дл1тков1 та юнацьк! роки, стають гли6инними руш1йними силами душь
Тому таким важливим е кожний вчинок педагога, адже його 6рехли-вють, нещир1сть, цин1зм, заздр1сть породжують розчарування в людях й провокують под16ш прояви. I, навпаки, смшивють, мужн1сть 6ути со6ою, поеднана з толерантшстю, пост1йний профес1йний саморозвиток, що до-лае самовпевнешсть, душевн1сть ! духовн1сть знаходять продовження в уч-нях, складаючи ц1л1сну Красу в найвищому розум1нн1 слова.
Л1тература:
1. Андрущенко В. Ф1лософ1я осв1ти XXI столптя: пошук пр1оритет1в / В. Андрущенко // Ф1лософ1я осв1ти: науковий часопис.— 2005.— № 1.— С. 5-17.
2. Андрущенко В. П. Май6утне ушверситепв у контекст1 протир1ч XXI столггтя: ака-дем1чний прогноз / В. П. Андрущенко // Фшософ1я освгги: науковий часопис.— 2009.— № 1-2.— С. 7-12.
3. Бердяев Н. Эрос и личность. Философия пола и лю6ви / Н. Бердяев. — М.: Прометей, 1989.— 159 с.
4. Бунин И. Легкое дыхание / И. Бунин. — М.: Вагриус, 2002. — 207 с.
5. Ефремов И. Лезвие бритвы / И. Ефремов.— Нижний Новгород: ГИПП «Нижполи-граф», 1998.— 608 с.
6. Крылова С. Андрогин-анализ // Философский словарь: человек и мир.— К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006.— С. 11-12.
7. Крилова С. Краса людини: особистють, ам'я, сусшльство (сощально-фшософський аналiз): [монографiя] / С. Крилова.— Шжин: Аспекг-Полiграф, 2011.— 344 с.
8. Крылова С., Хамитов Н. Психология красивой женщины.— М.: АСТ, Харьков: Тор-синг, 2004.— 253 с.
9. Мильнер-Иринин Я. А. Женственность. Спб.— Алетейя, 2010.— 320 с.
10. Петрос Дж. Гермафродит / Дж. Петрос // Культура времен апокалипсиса.— М.: Контркультура, 2005.— 72 с.
11. Платон. Пир / Платон // Собр. соч. в 4 т.— М.: Мысль, 1993.— Т. 2.— С. 81-134.
12. Рони Старший. Борьба за огонь. Пещерный лев. Вамирех.— Кемерово: Кемеровское книжное издательство, 1980.— 368 с.
13. Философская антропология: словарь / Под ред. Н. Хамитова.— К.: КНТ, 2011.— 472 с.
14. Фромм Э. Человек для себя.— Минск: Коллегиум, 1992.— 253 с.
15. Хамитов Н. В. Одиночество женское и мужское. Опыт вживания в проблему / Н. В. Хамитов.— К.: Атика, 2010.— 224 с.
16. Хамггов Н. В. Проблема екзистенцшно! антропологи / Н. В. Хамггов // Фшософсь-ко-антрополопчш читання'98.— К.: Стилос, 1999.— С. 88-96.
17. Хамитов Н., Крылова С. Сексуальность красивой женщины / Н. Хамитов, С. Крылова.— М.: АСТ, Харьков: Торсинг, 2005.— 283 с.
18. Хамитов Н. Философия: бытие, человек, мир / Н. Хамитов.— К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006.— 456 с.
19. Хамитов Н. Философия и психология пола / Н. Хамитов.— К.: Ника-центр, М.: Институт общегуманитарных исследований, 2001.— 224 с.
20. Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь: человек и мир / Н. Хамитов, С. Крылова.— К.: КНТ, 2006.— 308 с.
21. Чернышевский М. Эстетические отношения искусства к действительности.— М., 1948.— 178 с.
22. Khamitov N. Metaanthropology as a Philosohhy of Moral Education in Condition of Multicultural world // Moral Education in Condition of Multicultural world. — Gyeongsang National University, Jinju 2011, Р. 30-31.
Светлана Крылова, Назип Хамитов. Красота женщины в жизненном и образовательном пространстве: подходы метаантропологии и андрогин-анализа
На основе современного направления философии пола и тендера — андрогин-анализа — метода исследования и глубинной коррекции личности и отношений мужчины и женщины,— изучаются гендерные измерения красоты и их влияние на образовательный процесс.
Делается акцент на красоте как фундаментальной ценности жизненного мира женщины. Андрогин-анализ исследует и внешнюю, и внутреннюю красоту женщины — красоту мировоззрения, поступков и отношений.
В андрогин-анализе, мировоззренчески укорененном в метаантропологии как теории обыденного, предельного и запредельного бытия человека, выделяются три основ-
ные стратегии взаимодействия экзистенциальной мужественности и женственности во внутреннем мире личности и в отношениях между личностями: «экзистенциальный сек-сизм», «экзистенциальный гермафродитизм» и «экзистенциальный андрогинизм». Эти стратегии коррелируют с предложенными в метаантропологии тремя фундаментальными измерениями человеческого бытия.
Андрогинизм осмысливается как гармония духовности и душевности во внутреннем мире личности и во взаимодействии с другими личностями и определяется как наиболее выразительный коррелят внутренней красоты в ее гендерных проявлениях, а потому и фактор актуализации образовательного процесса.
Ключевые слова: красота, образование, пол, гендер, андрогинизм, андрогин-анализ, метаантропология, философия пола, монологичность, диалогичность.
Svitlana Krylova, Nazip Khamitov. Beauty of Women in Life and Educational Space: Approaches of Metaanthropology and Androgyny-Analysis
Based on the contemporary trend of philosophy of sex and gender — androgyny-analysis, which is the method of investigation and deep correction of personality and relationships between man and woman, gender dimensions of beauty and their impact on the educational process are studied.
The authors emphasize on beauty as a fundamental value of woman's life-world. Androgyny-analysis investigates the external and the internal beauty of a woman — the beauty of world view, the beauty of acts and the beauty of relationships
In androgyny-analysis which is ideologically rooted in meta-anthropology as theory of ordinary, ultimate and transcendent of human being, authors underline three basic strategies of interaction of existential masculinity and femininity in the inner world of the personality and in relationships between personalities: «existential sexism», «existential hermaphroditism» and the «existential androgynism». These strategies correlate with three fundamental dimensions of human existence, which are proposed in metaanthropology.
Androgynism comprehends as harmony of spiritual and soulfulness in the inner world of personality and in interaction with other personalities and defines as the most expressive correlate of internal beauty in its gender manifestations, and therefore a factor of actualization the educational process.
Keywords: beauty, education, sex, gender, androgynism, androgyny-analysis, metaanthropology, philosophy of sex, monologicity, dialogicity.
