CC BY
314. Никитина И. П. Эволюция образа природы в русской живописи / И. П. Никитина // Визуальный образ (Междисциплинарные исследования) [Текст] / Рос. акад. наук, Ин-т философии; Отв. ред. И. А. Герасимова. - М. : ИФРАН, 2008. - C. 96-117.
5. Прозов Ю. В. Визуальное как домининта современной культуры / Ю. В. Прозов // Политическая лингвистика. - 2011. - №> 2 (36). - С. 219-221.
6. Сузрюкова Е. Л. Визуальные образы в творчестве А. П. Чехова : дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.01.01. «Русская литература (филологические науки)» / Е. Л. Сузрюкова. - Новосибирск., 2010. - 178 с.
7. Розин В. М. Визуальная культура и восприятие. Как человек видит и понимает мир. / В. М. Розин. - М. : Едиториал УРСР, 2004. - 224 с.
8. ВгоШ;е E. Wuthering Heights : [novel]; [Електронний ресурс] / E. ВгоШ;е. - Режим доступу до роману : http://www.gutenberg.org.
УДК 82.091
О. О. Лихожон (Харкыв),
астрант кафедри заруб1жно! лгтератури та класично! фшологп Харшвського нацюнального ушверситету iм. В.Н. Каразша
Концепт Свропи як об'ект дослщження лггературнот 1магологн
«£вропа - це карта кафе», стверджуе сучасний франко-американський письменник та фшософ Джорд Стайнер. Якби буржуазiя не завоювала кафе i не витворила публiчний проспр в 19 му столiттi, сьогодт б европейщ не могли так вiльно, запально обговорювати полiтику, фiлософiю та мистецтво [17, с. 33]. Всi говорять про Свропу, вона у вах на вустах, проте кожен мае и за свою, не шдабну до iнших, саме тому видаеться нам за необхщне спробу-вати розглянути можливостi застосування методологи сучасно! науки - iма-гологи (яка дозволяе нам залучати методолопчш апарати iнших наук: психологи, сощологи, антропологЦ, шттологи, лiнгвiстики та ш.) до аналiзу такого змiнного та неозначеного концепту, як концепт Свропи.
Наприюнщ ХХ столiття в1дбувся черговий географiчний перерозподiл свiту, багато кра!н, як1 входили до соцiалiстичного блоку здобули незалежтсть i по-чався новий виток боротьби за право називатися европейськими. Деяким це вдалося, як, наприклад, у Польщ1 та Чехи, деяк1 продовжують йти цим тернис-тим шляхом. Письменники цих кра!н не стояли i не стоять осторонь процесiв культурно! вдентифисацц та мiфотворення. Дуже часто вони не лише в1дбивали народну думку в лгтературних творах, а й були борцями за Г! реалзацго, як, наприклад, Вацлав Гавел, який був не лише письменником-дисидентом, але й першим президентом Чехií. Письменники Захщно! Свропи були завжди зацкав-лет темою Сходно! Свропи як орiентальною екзотикою, проте зараз, вони стри
© Лихожон О. О.
вожет майбуттм, тим, що буце дал^ як, наприклад, Малколм Бредберi або Джордж Сгайнер. Саме тому тема Свропи, а краще сказати концепт £вропи в лiтерагурi е настльки важливим i цжавим для дослвдження. Людмила Тарна-шинська говорить, що «.. .у контекст новпньо! юторп поняття £вропи набуло у науковiй рефлекси тенденцп до чгткого подiлу на £вропу Центральну, £вропу Захвдну та £вропу Схвдну, як1 перебувають в рiзних часових парадигмах, де в силу юторичних процес1в i, вщповщно, рiзних стввщношень минулого й сучас-ного южна мае свiй темпоральний ключ>> [16, с. 459], тобто, якщо ран1ше концепт £вропи реалiзувався через протистояння «Схi1ц/Захiд», то сьогодт ще е поняття центру, перебування «мгж>>, найчаспше для Центрально! £вропи - це перебування м1ж шмцями та роаянами: «Перебування мж роаянами та шмцями
- юторичне призначення Центрально! £вропи. Центральноевропейський страх
- це смерть в'язнична або табiрна, до того ж колективна, Massenmord, зачистка. Центральноевропейська подорож - це втеча. Але звщки й купи? Ввд росiян до шмщв? Чи вщ шмщв до рос1ян? Добре, що на всi щ випадки на свiтi ще е Америка» [2, с. 54], пише Ю. Андрухович.
Метою нашо! статтi е виокремити особливостi концепту £вропи як об'екту iмагологiчного дослщження, з'ясувати ступiнь розробленостi пи-тання та визначити прiоритети подальшого розвитку теми.
Подана тема ще не була об'ектом спецiальних студiй. Лиш окремi !! аспекти розглядались в роботах: Ю. Запорожченко, Л. Тарнашинсько!, А. Кола, Р. Рiберо. Саме тому i виникло наше дослщження.
Европа незмiнно асоцiюеться з культурою, правовими нормами, чи-мось незмiнно хорошим та позитивним, така собi Аркадiя, причому це ми можемо простежити в творах не лише центрально-схвдноевропейських пись-менник1в, це ми можемо побачити i в творчост португальсько! письменницi Габрiелли Ллансон, де Свропа представлена у формi Едемiчного простору свободи творчост [17, с. 43]. Л. Тарнашинська говорить, що тд поняттям «£вропа>> ми iнгу!тивно розумiемо саме стару Европу з !! усталеним комплексом фшософсько-свпоглядних, естетичних, екзистенцiйних шдвалин [16, с. 458]. Дослвдниця також додае: «...£вропа - цей широкий контекст рiзних ментальностей як узагальнена модель тзнаеться в проекцй' архетипiв нацю-нально! свiдомостi» [16, с. 455]. А дослвдник польсько! лiтератури I. Адель-гейм, в свою чергу говорить, що Свропа постае простором з розмитими географiчними та семантичними ознаками [1, с. 281], Джордж Стайнер об-стоюе думку, що Свропа - це мiсце пам'ят!, де тчого не е забутим [17, с. 34](хоча той самий лейтмотив лунае i в творчост Мшана Кундери, i у Юрiя Андруховича, а також Анджея Стасюка), тобто семантичний ряд визначень Свропи можна продовжувати i продовжувати, кожен, хто колись писав про не!, мае такий собi концепт «Моя £вропа» або «Чужа £вропа>>, адже для деяких письменникiв Европа - е автсямвджем, для деяких гетеро iмiджем, що i зумолюе цiкавiть подабного роду дослвджень.
Свропу дослвджують соцюлоги, полiтологи, iсторики, настав час i лгте-ратурознавцiв, адже, що, як не лгтература, так яскраво i швидко реагуе на найтоншi змши в суспiльствi. На сьогоднiшнiй день методолопя ш^вняль-ного лiтературознавства може дозволити собi застосовувати методологiчнi апарати iнших наук та, на думку Л. Тарнашинсько!, сьогодш воно може
«розпросторювати сво! зусилля до значно глибших i ширших параметрГв. При цьому «европейсьюсть» постае як макротипологiчне поняття, яке ста-новлять мiкротипологiчнi компонента (образ, сюжет, мотив, алюзiя тощо) « [16, с. 453].
На нашу думку, в епоху мГждисциплшарних дослгджень саме Гмаголо-гiя, до яко! додано означення - лттературна, може дати вадповадь на постав-лене питання. Юлiя Запорожченко говорить що, «iмагологiю зараз нама-гаються сприймати як компаративiстську галузь знань, яка в лiтературних джерелах фшсуе риси нацiонального взаемосприйняття, реконструюе лГте-ратурнi образи-iмiджi кра!н i народа, дослджуе iсторичну й традицiйну зу-мовленiсть цих образiв заради поширення знань про «чужу» крану» [7, с. 34], тобто, щоб дослгдити концепт Свропи за допомогою лгтературно! Гмаго-логи, треба розглядати кожен нацiональний вияв цього концепту окремо.
Наприклад, I. Адельгейм так пояснюе причину появи його дослщжен-ня: «Пiсля усвiдомлення недостатньо! «польскосп», в якосп критерiя ху-дожньо! самощентифшаци питання «европейськосп» або «центральноев-ропейскосп» Польщi i ментальностi поляка постав в 1990 п рр.. достатньо гостро, а оск1льки саме мова художньо! лiтератури знаходить для поспйно змiнних i тих, що ускладнюються переживань людини адекватну структуру !х вербального вираження, цiкаво дослщити, за допомогою яких образiв обживаеться в польськ1й прозi цього перюду простiр Центрально! Свропи» [1, с. 282]. Себто мае вщбутись самощентифжащя через доторк до Свропейсько! гдентичносп, ставлячи 11 як опозищю до тоталiтарноi СхГдно!.
В останш роки була здiйснена спроба проаналiзувати концепт Свропи з залученням методологи лгтературно! iмагологi! в дисертацi! Запорожченко Ю. «Концепт Свропи в нарисах Д. Гойови, Ю. Андруховича, А. Стасю-ка: компаративний дискурс». Проте концепт Свропи в творчосп Дороти Масловсько!, Чеслава Мiлоша, Мануели Гретковсько!, Малкольма Бред-берi, Ларса Айера, Ушьяма Т. Волмана та ш. дослiдженим так Г не був.
Проблема цього дослщження полягае в тому, що зазвичай Гмаголопя займаеться дослщженням автоГмщжГв кра!н та сприйняття цими кра!нами шших держав (гетероГмщж1), проте в межах цього дослгдження ми можемо дослщжувати, як та чи шша кра!на сприймае образ (або вГзш) Свропи, редагуе його, залучае в свою культуру, проте як проаналГзувати зворотне сприйняття?
Ми можемо проаналГзувати, як наддержавне утворення Свросоюз сприймае ту чи шшу кра!ну, проте це вже не лгтературознавче дослщжен-ня. Так само гостро сто!ть питання: чи можливий автообраз Свропи? Але в межах стати дати остаточну вадповадь на це питання не е можливим.
Неможливо вивести едине поняття «концепт Свропи» в лГтературГ, ми можемо лише порГвняти ц концепти в межах рГзних нацюнальних лГтератур або, навиъ бшьше, в межах творчосп того чи шшого письмен-ника. Себто, для концепту Свропи важливий ще й його нацюнальний, Гсто-ричний, темпоральний та особиспсний контекст.
Дуже часто сама нащональна лгтература стае об'ектом рецепци шшою, саме тому ми поспйно звертаемось до «европейсько! традици роману», порГвнюючи здобутки нацюнально! лГтератури з «захщним каноном» (за
Гарольдом Блумом). Саме тому 2009 року побачила свгт робота Володи-мира Матвпшина «Укра!нський лiтературний европе!зм» [11] та 2008 року монографiя Ярослава Полщука «Лгтература як геокультурний проект» [13], де автори розглядають укра!нську лiтературну традицiю в контекстi И взаемодп з европейською.
Ми розглядаемо концепт £вропи як поняття едино! надкультурно!, ментально!, надтериторiально! едностi, хоча кордони в уявi кожного пись-менника наявнi, але вони суто ментальнi. Аби колись ми виршили створи-ти карту £вропи, виходячи з письменницьких уявлень, то одна верт обо-в'язково накладалась би на iншу Ми не розглядаемо ставлення однiе! евро-пейсько! кра!ни до iншо!.
Людмила Тарнашинська говорить, що «.. .з'ясування европейського коду в художнш свщомост ХХ-ХХ1 стол1ть бачиться спiльною проблемою як для укра!нсько!, так i для польсько!, бшорусько!, росiйсько! та iнших сло-в'янських лгтератур» [16, с. 456], проте ми вважаемо, що питання «евро-пейськосп» мае бути розглянуте i в контекстi iнших нацiональних лгтератур для витворення едино! системи iмiджiв, це допоможе нам зрозумiти про-цеси, якi впливають на формування цих iмiджiв та вiдiйти ввд стереотипiв або анекдотичних «образiв-мiражiв».
Бшьш-менш подiбне витворення концепту Свропи можна подiлити на так1 групи:
1. Континентальна £вропа, «Старий сви», яку ми ниш називаемо Захвдною, бшьш^ь кра!н яко! нинi входять до £вросоюзу (Британiя, Фран-цiя);
2. Кра!ни Центрально! £вропи, до яко! Юрш Андрухович додае ще одне топонiмiчне означення - Центрально-Схiдно! £вропи, до яко! вщно-сять Чехш, Польщу, Словаччину, iнколи Нiмеччину та укра!нсьш пись-менники хочуть бачити там Укра!ну;
3. Кра!ни Схщно! £вропи, до яко! iнколи вщносять кра!ни вищезаз-наченi, Бiлорусь та то додають до цiе! групи, то ввдшмають Росш;
4. Американський погляд на Европу (Генрi Джеймс, Марк Твен, Ушь-ям Т. Волманн);
5. Погляд шших кра!н, найвиразнiшою тут е рецепщя колишнiх ко-лонiй.
6. Рецепщя Свропи емiгрантами (В. Набоков, С. Довлатов, Й. Бродсь-кий, С. Рушт, А. Мельничук).
Концепти Свропи в межах першо!, третьо! та п'ято! груп мають структуру, яка залежить вщ iндивiдуального досвiду письменника, тому розгля-нути унiфiковану структуру неможливо, хоча ядром цього концепту та вихщною позищею завжди буде «Моя кра!на».
А ось концепт Свропи в межах друго! та третьо! групи, зазвичай, скла-даеться з таких шарiв:
1. Моя кра!на, тут особливе мiсце посщае Мала Батьк1вщина.
2. Захщна Свропа, яка не бажае приймати мою кра!ну.
3. Кра!на-опозиц1я, частше за все - агресивний Схщ, який намагаеться поглинути мою кра!ну.
Такий варiант концепту Свропи представлений в творчост Юрiя Анд-
руховича, Мiлана Кундери, Чеслава Мiлоша, Анджея Стасюка, Мануели Гретковсько! та ш.. В творчостi означених письменниюв важливим е мотив ностальгл (за минулим - перебуванням у склащ Австро-угорсько! iмперiï, як перебування в едносп з £вропою) i це спричиняе появу мiленарних мiфiв, яю теж потребують детальнiшого дослiдження.
Наприклад, в своему есеï «Трагедiя Центрально! £вропи» Мiлан Кунде-ра [9, с. 30] говорить, що для жтеив ще! «Центрально! £вропи»: угорщв, чехiв, поляков, вона не е географiчним явищем, а це духовне поняття, синон-iмiчне до слова «Захвд». Вони готовi померти за £вропу, вбачають у нiй значно бiльшу фундаментальну цiннiсть, нiж захщноевропейщ, або ж ростя-ни. Центральноевропейщ брали участь чи не в уах iсторичних подiях у склада £вропи, це - складова !хньо! щентичност! Географiчно Европа завжди дали-лась на двi частини: та, яка була пов'язана з Римом та католицтвом, iнша - з Вiзантiею та православ'ям. 1945 року кордон мгж двома £вропами було тве-льовано, вiн пересунувся на Захщ, i калька держав, яю завжди асоцiювали себе з европейцями зах1дними, стали схщними. Кундера говорить, що центральноевропейщ опиралися i «жоден з мiсцевих режимiв не змп- би захисти-ти себе б№ше трьох годин без тдтримки Радянського Союзу». I те, що ста-лося в Центральнiй £врот е драмою не лише Сходно! £вропи, але то драма Заходу: «того самого Заходу, який, обкрадений i перемiщений, усе ж таки наполягае на тому, що вш захищае свою iдентичнiсть» [9, с. 35]. Чеський письменник зазначае, що коли у народу намагаються забрати або тдмшити iдентичнiсть, то ця iдентичнiсть починае втiлюватись в культура навколо яко! групуються люди. Саме тому трапчм подiï Празько! весни позначенi таким розквiтом культури. 1дентичтсть народiв, на думку Кундери, полягае в !хнш духовнiй спядщин1 в тому, що називаеться культурою. Рiзноманiтнiсть в вуль-турi - синошм духовного багатства народу. На початку XX ст. централь-ноевропейськ землi були, завдяки сво!й полiтичнiй слабкосп найбiльшнм культурним центром. Саме тут зосередився дух £вропи на який наступала сходна, «росiйська» цивiлiзацiя, особливо агресивна пiсля 1945-го року.
Найчаспше £вропа асоцшеться з Заходом, якому протисто!ть агресив-ний Схщ. Тобто зазвичай Захщ конструюе свою щентичмсть в опозищ! до Сходу: «Вивчення неевропейських кра!н i репрезентац1й схвдного «1ншого» вiдiгравали важливу роль у становлент само! £вропи , такою , якою ми ïï знаемо сьогодщ. Через постiйнi порiвняння i зютавлення зi Сходом у рамках орiенталiстського мегадискурсу змiцнювалася щея £вропи як поняття, що щен-тифшуе !! як особливий свiт - цившзащю з унiкальним юторичним досвщом, своею системою норм i щнностей та прогресивною моделлю свiту, як поняття, що диференцтое европейщв вщ решти «1нших» [14, с. 125].
Щкавим, але водночас складним, е дослiдження концепту £вропи в творчосп тих письменник1в, як1 належать до кра!н, належнiсть яких до £вропи нiколи не викликала сумтву. Письменники цих кра!н суто з психо-логiчноï позицп дуже рщко звертаються до розгляду питання £вропи, бо вони сприймають ïï як дашсть i дуже часто критикують, проте ця ситуацiя трохи змшилась пiсля передiлу свiту в 90-х роках та тсля розпаду Радянського Союзу, як ось, наприклад, £вропа яскраво присутня в ромаш Малкол-ма Бредберi «Професор Кримшале» (1992), в цьому романi автор показуе
£вропу пiсля падшня Залiзноi завiси, тут вш втшюе вдею роздвоеносп Сходно! Свропи мiж новими ринковими вимогами та нацюнальною культурною традицieю. Сам автор в сво!й лгтературознавчш робот «Британський роман нового часу» зазначае: «Стривожена, темна Схiдна Свропа була темою, що перюдично повторювалась у романах ввд «Кольору кровi» (1987) Брайана Мура до дивного «Утца» (1988) Брюса Четвша та «Шд жабою» (1992) ^бора Фiшера. В епоху «Свропи» европейська тематика стала ще бiльш виразною у творах 1ена Мак'юена й Анти Брукнер, Джушана Барнса й Пенелопи ЛайвлЬ» [4, с. 389].
Так само щкавим е аналiз американсько! лiтератури на предмет !хньо-го витворення концепту Свропи, адже за часiв романтизму «Старий свгт» в американськ1й лiтературi був об'ектом ностальгп за втраченою Батьшв-щиною. Зараз же Ж. Бодрiяр в свош есеютищ говорить, що Америка втши-ла iдеальний варiант розвитку Свропи, при тому настiльки змiцнила почут-тя власно! iдентичностi, що вже не вдаеться до суму за «старенькою Батьк-iвщиною» [3], хiба що в деяких романах ми ще можемо простежити под-1бну позицiю (наприклад, романи Ларса Айера, який е ще i фiлософом. Його геро! шкодують, що вони не европейщ, бо в 1хнш «академiчнiй» уявi Свропа все ще асоцшеться з культурою, iсторiею та пам'яттю, такий собi палiмпсест культур).
Особливе значения в опрацюванш зазначеного концепту мають подо-рожн щоденники i нотатки, адже саме вони ввдображають миттевi авторськ1 рефлекси та первиннi емоцл, саме тому !хшм дослвдженням варто придши-ти одну увагу.
Важливим в студях над копцептом Свропи е звертання уваги на т кра!ни, яю до к1нця ХХ столiття входили до сощалютичного блоку i на яких Зах^дна Свропа ставила хрест («Повернення» Кундери). Цжавим в цьому контекст е зв'язок iмагологii з постколошальним лiтературознавством, адже саме в перюд постколонiалiзму iмагологiчпу проблему м1жлгтературного стлкування впер-ше почали розглядати не як вплив сильних, розвинутих щцюнальних лiтератур на малорозвинуп, марпнальт лiтератури третього свiту чи шляхи збагачення останнiх мотивами, темами, образами, художтми засобами, запозиченими вщ !х колонiзаторiв, а як проблему взаемопроникнення, взаеморозумiпня, взае-много д1алогу [14, с. 9], а вщтак - взаемозбагачення. Потапенко Л. В. стверд-жуе, що у такому далоз^ в зiставленнi окремих нацiональних лттератур вияв-ляеться багатство i неповтортсть кожно! з них. Постколонiальнi дослвдження включають аналiз i вивчення таких проблем, як природа нацкшально! вдентич-носп та мехаиiзми и формувалня у колонiальному й постколонiальному свт, досладження концепцiй раси, етнiчностi, тендера, процеси формування суб-'ективносп в умовах iмперiалiзму, питаиня мови та влади [14, с. 9].
Лгтература екзилю е особливим явищем в лгтературнш iмагологil, адже тут вщбуваеться подвiйна, а подекуди i потрiйна рецепцiя, адже автор, ем-Тгруючи до, примГром, Францп, як Мшан Кундера, розлядае Свропу з по-зицп вже не центральноевропейця, але ще не захадного жителя, такий со6Г недозахiдпоевропеець.
В украшськш лiтературi яскравим прикладом тако! рецепцп е Аскольд Мельничук, який емiгрував до США, в росшськш лiтературi - Володимир
Набоков, в польськш лiтературi це письменники, як1 групувались навколо паризького журналу «Культура» та й чеха Мшана Кундеру «людину з под-вшною франко-чеською iдентичнiстю» можна вiднести сюди.
До речi, до початку Друго! свгтово! вiйни Париж став прихистком для багатьох европейських письменник1в, Париж став своерщною моделлю европейсько! цившзацл, особливо це видно з позицп американця, наприклад, Джон Стейнбек «наголошуе на спiльних рисах европейсько! наци, скон-центрованих у Парижу де европейцi рiзних нацiй тюно згуртованi спiльною iсторичною пам'яттю, мiфами, символами й традицiями, iсторичною те-риторiею, громадянською культурою й творять европейську модель на-цiонально! щентичносп. Стейнбек увиразнюе особливу, артистичну, куль-турологiчну сутнiсть Парижа й Францп, де бути художником, митцем, вва-жаеться заняттям набагато достойнiшим i почеснiшим, шж «професiя дшка» в Америщ» [12, с. 12]. Ввдповвдно, Свропа отримуе спйку асоцiацiю з культурою та мистецьким осередком, що неодноразово шдтверджуеться, особливо в публщистичному дискурсi, чому присвячеш роботи Приходи Я.
Не менш важливим при вивченнi концепту Свропи е один з iмаголог-iчних парадоксiв, фактор пограниччя. Саме тому в польськш лiтературi активно дослвджуеться тема кресiв.
Л. Тарнашинська справедливо зазначае, що «рецептивний образ iнту!-тивно! Свропи передбачае швидке сприйняття, певну мiру уяви (яка транс-формуе це поняття в кожного шдивщуума ввдповвдно до його досвщу, знань, системи прiоритетiв в аксюлопчнш iерархi!), а також аргументоване i чiтке судження. Тобто йдеться про синтез шту!ци чуттево!, тотожно! сприйнят-тю, та iнту!цi! iнтелектуально!» [16, с. 459]. З полшогу культур, на !! думку, «викристалiзовуеться стереоскотчний образ Свропи у багатократному дзеркальному вiдбиттi нацiональних моделей рецепцi!, а «европейськють» як атрибут романтично! поетики в епоху прагматизму набувае нових оз-нак» [16, с. 462]. Тобто, це вже не земля культури i права, це - земля прагматично «кращого життя».
Отже, концепт Свропи е прюритетним в якостi об'екту дослiдження лгтературно! iмагологi!, i методологiчний апарат ще! науки, в свою чергу е найдощльшшим для дослiдження поданого «згустку культури» (за Лотма-ном). Перспективами дослвдження е дослiдження концепту Свропи в англо-мовнiй лiтературi, в захвдно- та схвдноевропейських лiтературах, дослвдження в лiтературi екзилю, в схвднш лiтературi для виокремлення глобального, «суперкультурного» концепту Свропи. Позаяк, вивчаючи, рiзнi вияви «1ншо-го», ми знаходимо себе. Як слушно зауважив Горський В.: «Шлях до Свропи - в прокладаннi центра у собг Стверджувати европейськють власно! культури слiд не через втечу вiд себе до «£вропи», а вбираючи в себе, розвива-ючи власну iдентичнiсть через даалог з iншими европейськими (та не лише европейськими) культурами» [6, с. 120].
Список використаноТ лiтератури
1. Адельгейм И. «Под мокрым небом МШе1еигоре...». Ключевые образы пространства Центральной Европы в молодой польской прозе конца ХХ - начала ХХ1 в. / И. Адельгейм // Миф Европы в литературе Польши и
России / Редколлегия : М.В. Лескинен, В.А. Хорев. - М. : Индрик, 2004. - С. 281- 301.
2. Андрухович Ю. Центрально-схщна ревiзiя / Юрiй 1горович Анд-рухович. - 1вано-Франк1вськ : Лшея-НВ, 2005. - 96 с.
3. Бодрийяр Ж. Америка/ Ж. Бодрийяр. - СПб. : «Владимир Даль», 2000. - 207 с.
4. Бредберi М. Британський роман нового часу / М. Бредберi ; [пер. з англшсько! Вiкгора дМитрука]. - Ки!в : Ксешя Сладкевич, 2011. - 480с.
5. Брэдбери М. Профессор Криминале / М. Брэдбери ; [Пер. С английского Кузминский Б., Чхартишвили Г, Ставровская Н.]. - М. : Иллюминатор. - 2000. - 80 с.
6. Горський В. Де шукати £вропу? / В. Горський. // Вiтчизна. - 1999. -№ 9-10. - С. 114-121.
7. Запорожченко Ю. Концепт £вропи в нарисах Д. Гойови, Ю. Анд-руховича, А. Стасюка : компаративний дискурс : дис. ... канд. фшол. наук : 10.01.05 / Юлiя Олександивна Запорожченко. - К., 2009. - 203 с.
8. Кола А. Категория «Центральной Европы» в творчесте Милана Кундеры, Юрия Андруховича и Анджея Стасюка / Адам Кола // Европа. Журн. польс. ин-та междунар. дел. - 2002. - Т. 2, № 2 (1). - С. 111-115.
9. Кундера М. Трагедiя Центрально! £вропи / Мшан Кундера // I. -1995. - № 1. - С. 24-42.
10. Лубенець Л.В. Ьмаголопчна перспектива у романi «Птн» Володи-мира набокова / Л.В. Лубенець // Вкник ЛНУ iменi Тараса Шевченка. - № 14 (201). - Ч. II. - 2010. - С. 100-104.
11. Матвпшин В. Украшський лгтературний европе!зм : монографiя / Володимир Матвишин. - К. : ВЦ «Академiя», 2009. - 264 с.
12. Ничко О. Я. 1маголопчт особливосп художньо! прози та публщис-тики Джона Стейнбека : автореф. дис. канд. фшол. наук : спец 10.01.05 / О. Я. Ничко. - Тернотль, 2008. - 20 с.
13. Шшщук Я.О. Литература як геокультурний проект / Я.О. Пол-щук. - К. : Академвидав, 2008. - 304 с.
14. Потапенко Л. В. 1маголопчш проблеми нацюнально! шентичносп та репрезентацл «1ншого» в працi Е. Са1'да «Культура й iмперiалiзм» (компаративний аспект) / Л. В. Потапенко // Новгтня фшолопя. - № 13 (33). -Микола'в : Вид-во ЧДУ iм. Петра Могили, 2009. - С. 117-126.
15. Потапенко Л.В. Компаративний дискурс у постколошальних дослвд-женнях Едварда Са!да : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. фшоло-пчних наук: спец. 10.01.05 / Л. В. Потапенко. - Тернотль. - 2012. - 20 с.
16. Тарнашинська Л. Презумпция доцшьносп : Абрис сучасно! лгтера-турознавчо! концептологп / Л. Тарнашинська.-К. : Вид. дiм «Киево-Моги-лянська академiя», 2008. - 534 с.
17. Ribeiro Raquel. Maria Gabriela Llansol Meets George Steiner : How Steiner's Idea of Europe Could Be a Llansolian Edenic Space / Raquel Ribeiro // Ellipsis. -2008. - №10. - P. 33-47.
