CC BY
21
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ В КОНТЕКСТ1 ПАРАДИГМАЛЬНИХ ЗМ1Н
DOI: https://doi.org/10.31874/2309-1606-2018-23-2-134-145 УДК: 168:37.014.5
1рина ДОБРОНРАВОВА
КОГН1ТИВН1 ЗАСАДИ ОСВ1ТН1Х СТРАТЕГ1Й
Анотацiя
Новий час пов'язав освту з долученням до науки, зрозумшй якрацюнальний проект. Наука Нового часу принципово публiчна. Пов'язаний с цим iдеал об'ективно'г' ктини потребуе ращонально-го опису наукових методiв. Вiдповiдно кторична змта титв науково'г' рацiональностi змЫювало i освтн стратеги. В якостi засад таких стратегш виступали засади наукового тзнання: iдеали i норми наукового до^дження, наукова картина свту та фыософсьт засади науки. Традици в освimi е надзвичайно сильними, але ïx критика i розумiння необ-xiдносmi змт в наш час заявляють про себе дуже потужно, про що свiдчиmь ювыейна доповiдь Римського клубу. Для членк та прихильникк Укратського синергетичного товариства висловлен в доповiдi Римського клубу iдеï ствз-вучт ïx синергетичним уявленням про складний свт, що самооргатзуеться, та погляду на сучасний етап розвитку науки як на постнекласичний.
Меmодологiчнi принципи постнекласично'г' науки направлен проти ре-дукцютзму, постнекласична картина свту базуеться на дiалекmичниx iдеяx становлення та цiлiсносmi, постнекласичний тип науковоï рацiональносmi за-безпечуе об'ективтсть знання, зважаючи на позанауковi цiнносmi до^дника. Специфiкою об'екmiв постнекласично'г'науки ерозгалуження нелiнiйноïдинамi-ки систем, що самооргатзуються. Це змушуе виробляти спещалью тзнавальш настанови для освти. Зокрема так настанови можуть бути сформульован на основi меmодологiчниx принципiв нелЫшного мислення, якi орiенmуюmь на готовтсть до появи нового цыого, що самооргатзуеться.
Ниншня нелтшна наукова картина свту розглядае процеси самооргат-заци свту i в свimi на вЫх рiвняx його структурноï оргатзаци як умову його кнування. Розумтня таких процеск вимагае вироблення еволюцютстського i холктичного погляду на свт. Звичайно, вивчення сучасних нелЫшних теорш не може бути завданням загально'г'освти. Важливо, щоб готовтсть до сприй-няття еволюцшних та холктичних iдей було вироблено у процеЫ тако'г' освти.
К^^^о^^ слова: когштивм засади, освтн стратеги, постнекласичний тип науковоï рацiональносmi, нелЫшна наука.
1деали i норми HayKOBOï рацюнальносп кторично змшювались разом з освпшми стратегиями Нового Часу. Засадами цих стратегш е засади на-
укового пiзнання: 1деали i норми наукового досл1дження, наукова картина свпу та ф1лософськ1 засади науки (Степин, 2000).
Класичний, некласичний i постнекласичний етапи розвитку науки Нового Часу зм1нювали одне одного в процес1 глобальних наукових ре-волюцш. На кожному з етап1в вироблявся власний тип науково1 ращ-ональност1, що характеризуеться системою засад науки. Запроваджен-ня нових наукових метод1в в1дкривало нов1 предметн1 област1 наукових досл1джень та приводило до нового розум1ння об'ект1в ознання (ново1 науково1 картини свпу) та нових вимог до науковщв (нових норм досль дження). В1дпов1дно зм1нювалось í розумшня ц1лей освпи як частини культури, яка в1дтворюе свогх д1яч1в, зокрема вчених.
При цьому реальн освпш практики не обов'язково ствпадали з прокламованими настановами. Усв1домлення тако1 р1знищ приходило до науковщв не одразу, а п1зн1ше з1 зд1йсненням ними рефлексп та 1з розвитком когштивних наук. Наприклад, Майкл Полан у свош книз1 «Персональне знання» (Polanyi, 1958) наполягав на неможливост1 ви-черпати розумшня становлення суб'екта науково1 д1яльност1 виключ-но як засвоення ним рацюнально сформульованих метод1в. Саме тому в1н дав книз1 шдзаголовок «До посткритично1 ф1лософп» на противагу критичному рац1онал1зму Карла Поппера. Власний досв1д науковця, знаного видатного х1м1ка, було виражено у ц1й книз1 Полан засв1дчив важливкть емоцшно1 п1дтримки когнпивних зусиль, а також необх1д-шсть насл1дувати приклади науково1 д1яльност1 старших колег п1д час командно1 роботи в лабораторп, випрацьовуючи 1 т1лесн1 навички екс-периментування. Щ думки перегукуються де в чому з поняттям «вт1ле-ний розум» в сучасн1й когнпивнш науш (Varela, Thompson, Rosch, 1991).
Так1 трен1нги в якост1 когнпивно1 технологи мабуть застосовувались ще за час1в алх1м1к1в, х1ба що ускладнюючись секретнктю !хн1х методик. На в1дм1ну в1д ше1 таемничост1, наука Нового Часу принципово публ1ч-на. Пов'язаний з цим 1деал об'ективно1 ктини вимагае рацюнального опису наукових метод1в, що мало забезпечити принципову можливкть перев1рити наукове знання, презентоване науков1й сп1льнот1, повторю-ючи розрахунки або експерименти.
Март1н Гайдеггер в стати «Час картини свпу» сформулював метафь зичн1 засади науки Нового часу таким чином: «До науки як досл1дження ми вперше приходимо тод1 1 т1льки тод1, коли ктина перетворюеться на в1рог1дн1сть уявлення. Вперше суще представляеться як предметтсть уявлення, а ктина як в1рог1дн1сть уявлення у метаф1зищ Декарта (Хай-деггер, 1986: 101).
Декарт вперше розр1знив суб'ект п1знання як res cogitas та об'ект тз-нання як res extensa в «Розмислах про першу ф1лософ1ю». Матер1я впер-
ше була розглянута як субстанц1я, незм1нн1сть яко1 забезпечувалась гео-метричним розум1нням протяжност1, повн1стю артикульовано1 назовт 1 придатно1 до об'ективного п1знання. Таким чином природознавство отримало предмет, в1льний в1д суб'ективних додатюв (вт1лених 1дей Платона, Ар1стотел1вських форм, еманацш неоплатон1вського абсолюту). Ду-ал1зм 1деально1 та матер1ально1 субстанц1й, суб'екта 1 об'екта, природи та суспшьства був з тае! пори основою фшософсько1 рефлексп. Самоназва «Новий час» п1дкреслювала новн-нсть такого погляду пор1вняно з попе-редн1ми епохами. Ц1каво, що Бруно Латур у його книз1 «Нового часу не було» (Латур, 2006) наполягае на тому, що реальний досл1дницький про-цес у його зв'язку з технолопею 1 техн1кою завжди в1др1знявся в1д уявлень про наукове п1знання сусп1льством вид1лено1 1 протиставлено1 йому в аб-стракцп природ! Критичний розгляд самосв1домост1 попередн1х епох ро-бить прокламован ними когн1тивн1 стратеги дещо сумн1вними.
Традицп в освт е надзвичайно сильними, але й гхня критика 1 напо-лягання на необх1дност1 зм1н звучить нин дуже гучно. Юв1лейна допов1дь Римського клубу «Come on!» свщчить про це (Weizsacker, Wijkman, 2018). Ця допов1дь ц1кава не тшьки критикою економ1чно1 та еколоично1 пол1-тики пров1дних свгтових держав, а й критикою пануючого погляду на свгг, який визначае таку полпику. Старий свггогляд, що дос1 д1е, виходить з уявлень про так званий «пустий свп», св1т незнаних територ1й та необме-жених ресурс1в. Члени Римського клубу, визначаючи стан нашо1 планети, використовують концепц1ю «повного свпу», запропоновану Германом Дейл1 (Daly, 2005). Це концепц1я, яка стверджуе, що розширення меж економ1чно1 експансп у свт, повному людей, а також продукт1в та в1д-ход1в !хньо1 д1яльност1 е вельми проблематичним. Перех1д до свпогляду, адекватного сьогодн1шн1й ситуацп на планет1, вимагае, на думку автор1в допов1д1, нового Просвпництва. Це означае, що потр1бна нова освста, освста для майбутнього (Weizsacker, Wijkman, 2018: 196-200).
Така освгга мае подолати патолоичну рису редукц1он1зму, притаманну домшантнш ф1лософп сьогодення. Автори нагадують концепщю допо-вняльност1 Н1льса Бора, яка наполягае на тому, що взаемод1я з досл1дни-ком е базовою для когнггивного акту. Кр1м того, Римський клуб бачить п1дГрунтя нового Просвпництва в «синерги, яка мае бути знайдена м1ж протилежностями» (Ibid.: 91), та вир1зняе дек1лька тем, «де в1дновлення бажаного балансу е необх1дним» (Ibid.: 95). Це баланс м1ж людьми та природою, м1ж короткостроковою та довгостроковою перспективами, м1ж приватним та публ1чним, м1ж ж1нками та чолов1ками, м1ж р1вн1стю та справедливою винагородою за досягнення, м1ж державою та релтею.
«1нь та Ян е символами збалансованих протилежностей ... Ця мудркть в1др1зняеться в1д захщно! та кламсько! звичок бачити протилежност1 як
запрошення вирiшити, хто правий ... Звичайно, i в захiднiй традицп вь тають баланс. Визначально дiалекгична фiлософiя Г.В.Ф. Гегеля повинна бути згадана» (Ibid.: 95). В якосп альтернатив редукцiонiзму члени Римського клубу згадують такi способи мислення як зразки провидiнь Грегорi Бейтсона, теорiю аугопоезiсу Умберто Матурани та Франскко Варели, системний погляд на життя Фрiтьофа Капри та П'ера Луiджi Луiзi, бiологiю дива Андреаса Вебера (Ibid.: 87).
Для нас, членш та прихильникiв Украшського синергетичного това-риства, iдеi, висловленi у доповш Римського клубу, спiвзвучнi нашим синергетичним уявленням про складний самооргашзований свiт та по-гляду на нитшнш етап розвитку науки як на постнекласичний. Мето-дологiчнi принципи постнекласичноi науки протилежнi редукцюшзмо-в^ постнекласична картина свiту базуеться на дiалектичних iдеях ста-новлення та цтсносп, постнекласичний тип науковоi ращональносп забезпечуе об'ективнiсть знання, беручи до уваги людськi цiнностi до-слщниюв. Тому, доеднуючись до розумiння викликв та перспектив до-повiдачами Римського клубу, ми можемо смшиво використовувати на-працювання в усвiдомленнi юторичних типiв науковоi рацiональностi в пошуках засад застосування когнiтивних технологiй в освт.
Щоб систематичним чином розглянути побажання до сучасноi освь ти, оберемо в якосп вихiдного пункту розрiзнення iсторичних типiв на-уковоi рацiональностi. Новий тип рацiональностi не вщмшяе попере-днi, а обмежуе областi iх застосування.
Класичний тип науковоi рацiональностi, що домiнував до наукових ре-волюцiй ХХ столптя, базувався на класичному iдеалi ращональностг Це передбачало наявнiсть привiлейованоi пiзнавальноi позицп, можливiсть нескiнченного уточнення вишрювань, визнання незмiнноi единоi однозначно визначеноi iстини. Такi риси класичноi науки були здебiльшого заснованi на ü лiнiйностi. Лiнiйнi рiвняння, яю виражали закони, що складали суттсть явищ, не залежали вiд напрямку часу. Класичне мате-матизоване природознавство абстрагувалось вiд становлення та розвитку його об'ектав, розглядаючи iх динамжу поза варiативнiстю. Тому ешсте-молоичш уявлення про незмiнну iстину були в основi класичноi науки.
Ще важливiшим е для теми цього допису те, що класичний щеал рацiональностi передбачае самопрозорiсть свiдомостi суб'екта тзнан-ня. Мераб Мамардашвiлi писав з цього приводу в свош raroi «Класичний та некласичний iдеал рацiональностi»: «Проста посилка класичноi структури спостереження полягае в наступному: знання, експеримент (якщо експеримент розглядати як знання) доведет, якщо вони шдда-ються вiдтворенню, тобто будь-яка iнша людина в iншому мiсцi простору та в шший час повинен мати можливють вiдтворити iх та отримати
Ti ж результати. Отже, в поняти «знання» тавтологiчно мктиться при-пущення, що той, хто знае предмет А, знае св1й стан розуму в1дносно А (тобто св1дом1сть прозора для само1 себе)» (Мамардашвили, 1984: 19). Ц1 класичн уявлення виражались i в розум1нн1 процесу навчання: «I ми вважаемо, що процес навчання полягае в тому, що якщо, наприклад, дитина стопъ в точщ А i у мене, в ушверсального спостер1гача, е знання про те, що в1дбуваеться в точщ А, то я можу передати дитин це знання або вона, проходячи вщповщш кроки по свош як1йсь прихован1й ди-нам1чн1й «крив1й», з часом все одно прийде врешт1 до розумшня того, що я вже розум1ю» (Мамардашвили, 1984: 21-22). И дал1 МамардашвЫ п1дкреслюе, що увесь педагоичний та психолоичний досв1д людства, як 1 його ф1лософська рефлекс1я, суперечить цим класичним уявленням.
Таким чином, хоча класичний тип науково1 ращональност1 забезпечуе об'ективн1сть свое1 предметно1 област1, в1н не може бути застосованим до освпн. Д1йсно, освгта як духовна людська практика не належить жод-ним чином до об'ект1в класичного математичного природознавства. Це швидше об'ект бюлогп, психологи та гумаштаристики. Важливо тут ще й те, що еволюцшт 1де1 було реал1зовано у бюлоги та психологи ще у XIX столть Математизоване ж природознавство (ф1зика та х1м1я) сприйняли еволюц1йн1 1де1 через нел1н1йн1 теори самоорганзаци ста роками п1зн1ше. Це було пов'язано з1 створенням постнекласичного типу науково1 ращ-ональност1. Та вже некласичний тип науково1 ращональност1 бшьше не мав потреби виходити з класичного 1деалу ращональност1 як основи для доведения об'ективност1 знання про об'екти некласично1 науки.
Мераб МамардашвЫ (Мамардашвили, 1984) 1 Г1лар1 Патнем (Putnam, 1990) незалежно один в1д одного показали незастосовн1сть класичного 1деалу ращональност1 в некласичн1й наущ. Релятив1стська ф1зика поклала к1нець прившейован1й тзнавальнш позици. Квантова механ1ка зробила неможливою неск1нченну детал1зац1ю, для зд1йснення яко1 класична ф1зика змушена була апелювати до трансцендентального неск1нченно потужного розуму. Некласичний тип науково1 ращональнос-т1 засновував об'ективн1сть знання, беручи до уваги ди суб'екту п1знання, 1ншими словами, виходячи з в1дносност1 до засоб1в спостереження, як трансформував академ1к В.А.Фок принцип доповняльност1 Н.Бора (Фок, 1965). Реал1зм з людським обличчям, за вдалим виразом Г1лар1 Патнема, шдкреслював певну та зовс1м не ун1версальну позиц1ю людини-дослщни-ка, и макроскоп1чну природу, необх1дн1сть враховувати порядок ii д1й.
Коли ж предметна область включае в себе об'екти, як1 дуже важли-в1 для суб'екта п1знання: саму людину в ii бюлопчнш та психолопчн1й визначеност1, ii довк1лля, кторда та культуру - тод1 людське обличчя, за Г1лар1 Патнемом, виявляеться недостатньо людським. Об'ективнкть
пiзнання таких об'ект1в, якi е складними системами, що самоорганзу-ються, може бути забезпечена врахуванням позанаукових людських ц1н-ностей суб'екта тзнання, як передбачав В.С.Стьопiн. (Степин, 1989). Такий перех1д в1д вiдносностi до засоб1в спостереження до вiдносностi до щнностей досл1дника пов'язуе методолог1ю з аксюлоиею та когш-тивн компетенцп з ц1нн1сними.
Отже, стратеги освгги не т1льки гуманн-арив, але й природничник1в мають не т1льки випрацьовувати габтус науково1 чесност1, але також включати в цей габтус здатшсть до саморефлексп. Д1йсно, чесний до-сл1дник «людського, надто людського» повинен засвщчувати власну по-зиц1ю щодо важливих для нього 1сторичних, соц1альних або наукових конфл1кт1в. Позищя «над схваткою» виглядае зараз як ешстемолоично застар1ла в кращому випадку, якщо не морально слизька. Класична шю-з1я про самопрозоркть розуму була в1дкинута шсля робгг Маркса, Фрейда, Лев1-Строса, тому декартвсью сумн1ви мають стосуватися сьотодн усвщомлення науковцем власно1 1дентичнот1, закликаючи його хвилю-ватися не т1льки щодо когнп-ивних дисонанс1в, а скор1ше, щодо можли-вого конфл1кту 1нтерес1в.
Все це досить очевидно, якщо мова йде про 1нтерпретац1ю 1сторич-них под1й, як1 можливо в1дбулися давно, але мають сучасний пол1тич-ний резонанс. Психолоично зрозумЫ також дискусп, пов'язан з пр1-оритетами, м1сцем у науков1й 1ерархл, авторггетшстю парадигм. Б1льш глибока рефлекс1я потр1бна, щоб зрозушти, наприклад, що визнання вар1ативност1 нел1н1йних процес1в вимагае в1дмови в1д европоцентризму (Пригожин, 1985). Д1йсно, впевненкть у володшн едино можливою ктиною давала европейцям п1дстави вважати культурою т1льки власну культуру 1 розглядати решту людства в якост1 дикушв, що служило виправданням колон1ал1зму як шби долученню дикун1в до культури, «нести тягар б1лих» за виразом Ред'ярда К1пл1нга. Т1льки багатор1чн1 ет-нограф1чн1 досл1дження, а можливо також 1 крах колотал1зму, надали европейським вченим можливкть бути готовими до визнання багатова-р1антност1 нелшшно1 динам1ки 1 в1дпов1дно1 багатовар1антност1 науко-во1 ктини (БоЬгопгауоуа, 2017Ь: 5-8).
Цей зв'язок методологи та аксюлогп не вичерпуе специф1ки по-стнекласичного типу науково1 ращональност1. А постнекласична перспектива сучасних освггнгх стратег1й мае базуватися на врахуванш тако1 специфики. Я коротко перерахую цт сучасно1 освгги, Грунтуючись на розумшш системи засад постнекласично1 науки (науковш картин свпу, нормах наукових досл1джень, ф1лософських засадах науки).
Почну з науково1 картини свпу, створено1 постнекласичною наукою. Нова картина свпу е загальнонауковою на в1дм1ну в1д попередн1х дис-
ципл1нарних картин свпу некласично! науки. Предметш област1 р1з-них дисциплш некласично! науки мали р1зн1 онтолоичш засади, тому загальна наукова картина свпу не могла бути створена. Можлив1сть 11 створення в1дкрилась завдяки поширенню еволюц1йних 1дей у ф1зищ та хшп, математизованих природничих дисциплшах. Реал1зацп тако! мож-ливост1 сприяла широка застосовн1сть нелшшних математичних моделей самоорганзацп не т1льки в природознавств1, а й в гуманпарктищ. Методолопчно це виразилось у вироблеш загальнонауково! досл1дниць-ко1 програми синергетики. Використання синергетично1 методолог11 до р1зних предметних областей продукувало синергетичн1 теор11 в р1зних дисципл1нах та в м1ждисциплшарнш сфер1 (Добронравова, 2004).
Спецификою об'ект1в постнекласично! науки е розгалуження нелшш-но! динам1ки систем, що самоорганзуються. Це змушуе виробляти спещ-альн ознавальн настанови для освпи. Зокрема таю настанови можуть бути сформульован1 на основ1 методолог1чних принцип1в нел1н1йного мислення - стилю мислення нелшшно! науки (Добронравова, 1990).
Такими е порушення вихщних симетрш, яке сигнал1зуе про набли-ження до особливих точок розгалуження нелшшно! динам1ки, зокрема точок б1фуркацп, де в1дбуваеться випадковий виб1р одного з можливих вар1ант1в подальшого розвитку. Цей розвиток пов'язаний з1 самоорга-нзащею як становленням нового щлого, яке створюеться когерентним (узгодженим) рухом елеменлв середовища, на якому в1дбуваеться само-орган1зац1я. Така самоорган1зац1я забезпечуе динам1чну стаб1льн1сть 1с-нування самоорган1зованих систем.
Методолог1чн1 принципи порушення симетри та когерентност1 по-требують для свого застосування не т1льки знань про певну область на-укових досл1джень нел1н1йних процес1в, але й засвоення ф1лософських засад цих принцишв. Це засвоення може бути забезпечене вивченням фшософп студентами та асп1рантами, особливо виробленням певних навичок д1алектичного мислення.
Так, д1алектичний розгляд щлого як едност1 багатоманпного з вра-хуванням процесу його становлення припиняе д1ю методолоичного принципу редукцп з притаманним йому зведенням системи до суми 11 елемент1в, ототожненням частин з елементами та яноруванням специ-ф1ки цЫсносп. Синергетичний принцип п1длеглост1 стосуеться становлення системи як ц1лого, що формуе соб1 частини з наявних елемент1в середовища. Кооперативний ефект когерентного руху елеменпв до в1д-пов1дних атрактор1в означае появу емерджентних властивостей нового ц1лого, яю не можуть бути зведеш до властивостей елемент1в.
Р1зн1 р1вн1 стшкосп самоорганзованих систем визначають р1зн1 типи 1хньо! цтсност! Найменш ст1йка цтснкть як «абсолютний рух станов-
лення» е перехiдною та не в1дтворюе себе. Такими е локальт структури у полум'1 («язики» полум'я), таким е рух збудженого натовпу, 1 взагал1, так зван1 «режими 1з загостренням» в нелiнiйних середовищах. Осв1та мае випрацювати уважн1сть щодо таких процес1в, оск1льки багато катастро-ф1чних подiй (торнадо, лавини, цунам1) мають якраз такий характер. Корисними е знання про так зват «прапорщ катастроф», 1хн1 передвь сники, так1 як затишшя перед бурею, в1дступ води вiд берега моря перед наступом гiгантськоi хвил1 1 таке 1нше. Таке знання рят1вне для кожного та абсолютно необх1дне для органiзацiй, вiдповiдальних за вчасну попе-реджувальну iнформацiю та евакуащю людей.
Уникнути техногенних катастроф подiбних аварiям на хiмiчних ви-робництвах або на атомних електростанщях можливо, якщо розумiти природу нелiнiйних процес1в з позитивним зворотн1м зв'язком. Щ про-цеси под16н1 автокаталiзовi, при якому нел1н1йна реакцiя посилюе сама себе, виробляючи власний катал1затор з1 зростаючою iнтенсивнiстю.
Тут треба зважати на залежтсть утворення нел1н1йних ефект1в в1д масштабу прот1кання в1дпов1дних процес1в. Х1м1чна реакц1я з1 спок1й-ним переб1гом в проб1рщ може бути вибухонебезпечною у г1гантських об'емах х1м1чного виробництва. Атомт реактори типу того, який пра-цював у Чорнобип, були безпечш, коли створювалися для ядерних до-сл1джень в1дносно невеликими. Академ1к А.Александров, один з твор-ц1в таких реактор1в, активно протестував проти iхнього використання у потужнш ядерн1й енергетищ. Але радянсью правител1 з iх л1н1йним мисленням (або л1н1йним глупством) не прислухались до цих протест1в.
Процеси самооргатзацп можуть призводити 1 до становлення ди-нам1чно стшкого ц1лого, що вщтворюе себе в якост1 певного результату вибору одного з можливих вар1ант1в нел1нiйноi динам1ки. Така динам1ка реал1зуеться у вигляд1 перюдичних процес1в, математично описуваних як граничт цикли. Такими динам1чно ст1йкими е дисипативт структури, що постають та самов1дтворюються у в1дкритих нер1вноважних середовищах. Це перюдичш х1шчт реакцп типу «х1м1чного годинника», конвективт потоки у нагрггих р1динах, жив1 оргатзми як крарх1я дис-ипативних структур. Динам1чна ст1йккть дисипативних структур забез-печуеться потоками енергп та речовини, що проходять через в1дкриту дисипативну структуру. Таю структури 1 звуться дисипативними, оск1ль-ки розс1яння (дисипащя) енергп та речовини забезпечуе iх кнування. Дисипащя веде до локального зменшення ентропп при тому, що виро-блена ентротя в1ддаеться середовищу та псуе умови динам1чно ст1й-кого кнування дисипативних структур. Смгття, яке наступае на мкта, що його виробили, забруднення свггового океану, глобальне потепл1н-ня внасл1док викиду парникових газ1в - таю деяю результати лшшно-
го мислення про нелiнiйнi процеси. Динам1чна стаб1льн1сть, що постае внасл1док самоорганзацп, прекрасна, але перехiдна.
Еколоичш практики, а не т1льки еколоичне мислення, потрiбнi для виживання людства. У вже згадуван1й доповiдi Римського клубу синер-гiя у д1ях р1зних краги i правильнi освггш стратегii, спрямованi на усв1-домлення нел1нiйностi усього, що в1дбуваеться на Земл!, згадуються як найважлив1шi завдання сьогодення.
Нин1шня нел1н1йна наукова картина свпу розглядае процеси само-оргашзацп свпу i в свт на вс1х р1внях його структурноГ оргашзацп як умову його кнування. Розум1ння таких процес1в вимагае вироблення еволюцюшстського i холктичного погляду на св1т. Звичайно, вивчен-ня сучасних нелшшних теор1й не може бути завданням загальноГ освпи. Важливо, щоб сприйняттсть еволюцшних та холктичних 1дей було ви-роблено у процес1 такоГ освпи.
Посилання
Добронравова И.С. (2004) Синергетика как общенаучная исследовательская программа. В: Синергетическая парадигма. Когнитивно — коммуникативные стратегии современного научного познания. М.: Прогресс-Традиция, 78-87. Добронравова И.С. (1990) Синергетика: становление нелинейного мышления. Киев: Лыбидь.
Латур Б . (2006) Нового времени не было. Эссе по симметричной антропологии. Спб.: Изд-во Европ. ун-та в С. Петербурге.
Мамардашвили М. (1984) Классический и неклассический идеал рациональности. Тбилиси: «Мцениереба».
Патнем Х. (1998) Реализм с человеческим лицом. В: Аналитическая философия: становление и развитие. Антология. Общая редакция и составление А.Ф.Грязнова. М.: Прогресс-Традиция, 466-484. Пригожин И. (1985) От существующего к возникающему. М.
Стёпин В.С. (1989) Наука и ценности техногенной цивилизации. Вопросы философии, №10, 5-28.
Степин В.С. (2000) Теоретическое знание. М.: Прогресс - Традиция. Фок В.А. (1965) Квантовая физика и строение материи. Л.
Хайдеггер М. (1986) Время картины мира В: Новая технократическая волна на Западе. М., 93-119.
Daly H. (2005) Economics in a full world. Scientific American. September 2005, 100-107. Dobronravova I. (2017a) Practical Philosophy of Science. Sumy: Universitetskaya kniga. Dobronravova I. (2017b) Truth as Nonlinear Process. In: Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Philosophy, No 1, 5-8. URL: http://jphilos-univ.kiev.ua/index. php/en/2-uncategorised/24-dobronravova-2
Heidegger M. (1938) Die Zeit des Weltbildes. In: Ders., Holzwege, Ausgabe 1991, Frankfurt
a/M: Klostermann Verlag, 75-113. Latur B. (1991) Nous n'avons jamais ete moderns. Essai d'antropologie symetrique. Paris: Editions la decouverte.
Polanyi M. (1958) Personal Knowledge. Towards a Post-critical Philosophy. London: Routledge.
Putnam H. (1990) Realism with a Human Face.
Varela F., Thompson E., Rosch E. (1991) The Embodied Mind. Cognitive Science and Human Experience. Cambridge (MA), (7th printing 1999). Weizsacker E.von, Wijkman A. (2018) Come on! A New Report to the Club of Rome by the Co-Presidents: https://www.clubofrome.org/2017/10/25/new-report-to-the-club-of-rome-come-on/
References
Daly H. (2005) Economics in a full world. Scientific American. September 2005, 100-107. Dobronravova I. (2017a) Practical Philosophy of Science. Sumy: Universitetskaya kniga. Dobronravova I. (2017b) Truth as Nonlinear Process. In: Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Philosophy, No 1, 5-8. URL: http://jphilos-univ.kiev.ua/index. php/en/2-uncategorised/24-dobronravova-2
Fok V.A. (1965) Quantum Physics and Structure of Matter. L. (in Russian). Heidegger M. (1938) „Die Zeit des Weltbildes". In: Ders., Holzwege, Ausgabe 1991, Frankfurt a/M: Klostermann Verlag, 75-113. Latur B. (1991) Nous n'avons jamais ete moderns. Essai d'antropologie symetrique. Paris: Editions la decouverte.
Mamardashvili M. (1984) Classical and non-Classical Ideal of Rationality. Tbilisi: Mceniereba (In Russian).
Polanyi M. (1958) Personal Knowledge. Towards a Post-critical Philosophy. London: Routledge.
Prigogine I. (1980) From Being To Becoming. Freeman. Putnam H. (1990) Realism with a Human Face.
Stepin V.S. (1989) Science and Values of Technogenic Civilization. Voprosy Philosophii, No 10, 3-28.
Stepin V.S. (2000) Theoretical Knoweledge. Moscow: Progress - Tradition. Varela F., Thompson E., Rosch E. (1991) The Embodied Mind. Cognitive Science and Human Experience. Cambridge (MA), (7th printing 1999).
Weizsacker E.von, Wijkman A. (2018) Come on! A New Report to the Club of Rome by the Co-Presidents. URL: https://www.clubofrome.org/2017/10/25/new-report-to-the-club-of-rome-come-on/
Iryna Dobronravova. Cognitive Foundations for Educational Strategies
New Age connected the education with science, which is understood as a rational project. Science of New Age is principally public. Connected with it the ideal of objective truth claims the rational description of scientific methods. Historical transformation of ideals and types of rationality changed also the educational strategies of New Age. Foundations of such strategies are the foundations of scientific cognition: ideals and norms of scientific research, scientific world picture and philosophical foundations of science.
Traditions are extremely strong in education, but critique of them and understanding, that education must be changed, proclaim themselves very soundly
today, particularly in jubilee report by Club of Rome "Come on!" For members and supporters of Ukrainian Synergetic Society, the ideas, expressed in report of Club of Rome, are consonant to their synergetic imaginations about complex self-organizing world and to view on modern stage of development of science as on postnonclassical one. Methodological principles of postnonclassical science are contrast to reductionism, postnonclassical world picture is based on dialectic ideas of becoming and wholeness, postnonclassical type of rationality approves objectiveness of knowledge by taking into account the human values of researchers.
Specificity of objects of postnonclassical science is branching of nonlinear dynamics of self-organizing systems. It needs to elaborate in education process the certain cognitive orientations. Partially such orientations were formulated in methodological principles of nonlinear thinking, which orient to be ready for emergence of a new whole as a result o self-organization.
Current nonlinear scientific world picture considers the processes of self-organization of all levels of world's structure organization as condition of its existence. Understanding ofsuch processes requires the elaboration ofevolutionistic holistic worldview. Of course, learning of modern nonlinear theories can't be the task of common education. It is important, that readiness to favorable reception of evolution and holistic ideas is elaborated in process of such education.
Key words: cognitive foundations, educational strategies, postnonclassical type pf scientific rationality, nonlinear science.
Ирина Добронравова. Когнитивные основания образовательных стратегий
Новое время связало образование с приобщением к науке, понятой как рациональный проект. Наука Нового времени принципиально публична. Связанный с этим идеал объективной истины требует рационального описания научных методов. Соответственно историческое изменение типов научной рациональности меняло и образовательные стратегии. В качестве оснований таких стратегий выступали основания научного познании: идеалы и нормы научного исследования, научная картина мира и философские основания науки.
Традиции в образовании чрезвычайно сильны, но их критика и понимание необходимости перемен в наше время заявляют о себе с не меньшей силой, о чем свидетельствует юбилейный доклад Римского клуба. Для членов и сторонников Украинского синергетического общества высказанные в докладе Римского клуба идеи созвучны их синергетическим представлениям о сложном самоорганизующемся мире и взгляду на современный этап развития науки как на постнеклассический.
Методологические принципы постнеклассической науки направлены против редукционизма, постнеклассическая картина мира базируется на диалектических идеях становления и целостности, постнеклассический тип научной рациональности обеспечивает объективность знания, принимая во внимание вненаучные ценности исследователя.
Специфика предметной области постнеклассической науки, а именно ветвление в особых точках нелинейной динамики самоорганизующихся целостных систем требует выработки в процессе образования определенных когнитивных установок. Отчасти эти установки сформулированы в методологических принципах нелинейного мышления, которые ориентируют на готовность к появлению нового самоорганизующегося целого.
Современная нелинейная научная картина мира рассматривает процессы самоорганизации всех уровней структурной организации мира как условие его существования. Понимание этих процессов требует выработки целостного эволюционного мировидения. Конечно, знакомство с современными научными нелинейными теориями не может быть задачей всеобщего образования. Важно, чтобы сама готовность к восприятию эволюционных и холистических идей вырабатывалась в процессе такого образования.
Ключевые слова: когнитивные основания, образовательные стратегии, по-стнеклассический тип научной рациональности, нелинейная наука.
Добронравова 1рина СерафЫвна - доктор ф1лософських наук, професор, зав1дувач кафедри фшософи та методологи науки, Кшвський иацiоиальиий ушверситет 1мен1 Тараса Шевченка, Президент Украшського синергетич-ного товариства, член Центра системних дослщжень 1мен1 Людв1га Берта-ланф1 (В1день, Австр1я). E-mail: dobronra@ukr.net https://orcid.org/0000-0002-8767-4045 ResearcherlD in Web of Scince: F-3705-2018
Iryna Dobronravova, Dr habil. in Philosophy, Professor, Chair of Philosophy and Methodology of Science, Kyiv National Taras Shevchenko University, President of Ukrainian Synergetic Society, member of Bertalanffy Center for the Study of Systems Science(Vienna, Austria). E-mail: dobronra@ukr.net https://orcid.org/0000-0002-8767-4045 ResearcherlD in Web of Scince: F-3705-2018
