Научная статья на тему 'К источникам формирования теории полицейского государства'

К источникам формирования теории полицейского государства Текст научной статьи по специальности «Экономика и бизнес»

CC BY
235
30
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
ПОЛіЦЕЙСЬКА ДЕРЖАВА / ПОЛіЦЕЙСЬКА СЛУЖБА / ПОЛіЦЕЙСЬКА ДіЯЛЬНіСТЬ / ЮРИСДИКЦіЯ / ПОЛіЦЕЙСЬКИЙ ПРИМУС / POLICE STATE / POLICE SERVICE / POLICING / JURISDICTION / POLICE COERCION / ПОЛИЦЕЙСКОЕ ГОСУДАРСТВО / ПОЛИЦЕЙСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ / ПОЛИЦЕЙСКОЕ ПРИНУЖДЕНИЕ

Аннотация научной статьи по экономике и бизнесу, автор научной работы — Поликовский Н. Ф., Петречко З. И.

Раскрыто понятие и правовую природу полицейского государства, формирование содержания полицейской службы, характерные черты полицейского государства, рассмотрены проблемы теории и практики полицейского государства.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

THE ROOTS FORMING OF THE THEORY OF THE POLICE STATE

In the article deals with the concept and the legal nature of a police state, formation of the content of the police service, the characteristics of a police state, problems of the theory and practice of the police state.

Текст научной работы на тему «К источникам формирования теории полицейского государства»

УДК 340.1

М. Ф. Полжовський

Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка",

канд. юрид. наук, доц. кафедри юторп держави i права, З. I. Петречко

Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", здобувач кафедри юторп держави i права

ДО ВИТОК1В ФОРМУВАННЯ ТЕОРП ПОЛЩЕЙСЬКО1 ДЕРЖАВИ

© ПолжовськийМ. Ф., Петречко З. I, 2014

Розкрито поняття та правову природу полщейсько!' держави, формування змкту полщейсько!' служби, характернi ознаки полщейсько!' держави, розглянуто проблеми теорil i практики полщейсько!' держави.

Ключовi слова: полiцейська держава, полщейська служба, полiцейська дiяльнiсть, юрисдикщя, полiцейський примус.

Н. Ф. Поликовский, З. И. Петречко

К ИСТОЧНИКАМ ФОРМИРОВАНИЯ ТЕОРИИ ПОЛИЦЕЙСКОГО ГОСУДАРСТВА

Раскрыто понятие и правовую природу полицейского государства, формирование содержания полицейской службы, характерные черты полицейского государства, рассмотрены проблемы теории и практики полицейского государства.

Ключевые слова: полицейское государство, полицейская деятельность, юрис-дикщя, полицейское принуждение.

M. F. Polikovskiy, Z. I. Petrechko

THE ROOTS FORMING OF THE THEORY OF THE POLICE STATE

In the article deals with the concept and the legal nature of a police state, formation of the content of the police service, the characteristics of a police state, problems of the theory and practice of the police state.

Key words: police state, police service, policing, jurisdiction, police coercion.

Постановка проблеми. Вивчення юторй правоохоронних оргатв, зокрема й полщй, традицшно належить до постшних завдань вггчизняно! юридично! науки. Актуальшсть юторико-правових дослiджень дiяльностi органiв правопорядку iстотно зростае на сучасному доленосному етат розвитку суспшьства та держави. Водночас звернення до спадщини минулого зумовлено ще й нагальними потребами реформування органiв внутршшх справ, мшщп Укра!ни у напрямку адаптацй до европейських стандарта.

Для належного правового забезпечення процесу трансформацп, створення наукових основ сучасно! укра!нсько! моделi полщй важливим е узагальнення багатого iсторичного досвiду функцiонування апарату полщй, особливо сьогодш, коли у суспiльствi вiдбуваються кардинальнi, якiснi змши, тривають складнi i часом суперечливi соцiально-економiчнi та полiтико-правовi

153

процеси. Позитивний i негативний досвiд д1яльност полiцейських установ, дослiдження правових засад функцюнування апарату полщп, рiзновидiв моделей полщейських держав дають значний i цiкавий матерiал не тiльки для наукових узагальнень, а й для визначення напрямкiв подальшого удосконалення оргатзацп та дiяльностi сучасних органiв внутршшх справ Укра1ни.

Стан дослiдження. Проблем функцюнування полщейсько! держави таею чи шшою мiрою торкалися представники науки полщейського права: I. в. Андрiевський, В. М. Гессен, I. Т. Тарасов, В. В. 1вашвський. Особливий iнтерес викликае робота сучасного ученого О. М. Корнеева "Полщейська держава: теорiя та практика" та ш. Крiм того, iснуе значний масив юторично! лiтератури, присвячено! класичнiй моделi полщейсько! держави - Пруссп перюду правлiння Фрiдрiха Великого. Однак деяю важливi аспекти феномену полщейсько! держави залишаються не дослiдженими та не з'ясованими.

Мета роботи - комплексно проаналiзувати теоретичнi витоки полщейсько! держави, визначити 1! сутшсть та ознаки. Наукова новизна роботи полягае в орипнальному авторському mдходi до дослвджувано! проблеми.

Виклад основного матерiалу. Пошук реальних шлях1в втiлення iдей про щастя на землi, свободи вщ страху i злиднiв, усунення свавiлля влади (i потци) щкавили мислигетв протягом уме! юторп людства. Писалися трактати, пропонувалися рiзнi теори, вщгак найпiннiше, найсуттевiше вiдбиралося i зберталося. З часом iз цих розрiзнених фрагментв теорп практичного досвiду у розвинених демократичних кра!нах сформувалися ефективт моделi полшд. Отже, деяю сустльства реалiзували свою споконвiчну мр1ю про найкращий державний устрiй, про ефективний правоохоронний орган, що е частиною суспiльства i дiе в штересах бшьшо! частини народу - полщго.

У процесi цього пошуку важливе мiсце посiдають реформи Солона i виведена Протагором формула про те, що мiрою усiх речей е людина, i учення Арiстотеля, який виголосив, що держава, яка спираеться на "середнш клас", матиме найкращий державний устрш, а закон мае панувати над усiм. Сприйнята була i думка Цицерона про те, що народ— це не будь-яка спшьшсть, а спшьшсть людей, пов'язаних мiж собою згодою у питаннях права i еднiстю штереЫв. Особливу роль вiдiграло i християнство, яке виголосило принцип рiвностi людей незалежно ввд соцiального стану i нацiональностi, що стало основою для утвердження поваги людей один до одного.

Проте впродовж тривалого часу таю ще!, погляди та теорп залишалися нереалiзованими. Ситуацiя докорiнно змшилася наприкiнцi XVIII ст., коли з'являються полiтико-правовi концепцп, яким була притаманна докладна теоретична розробка питання про цт суспiльства i засоби !х досягнення, про спiввiдношення держави i права, держави, суспiльства та вдиввда, державного контролю над суспiльством. Особливе мiсце серед них посiдае вчення про правову державу, iсторiя утвердження якого iлюструе певнi етапи в процем розвитку державностi Нового i Новiтнього часу в кра!нах ввропи i Пiвнiчноl Америки.

Термiн "правова держава" (нiм. КееЫз1аа1) в науковий об^ увiйшов на початку XIX ст. Вперше вiн був вжитий у працях К. Т. Велькера (1813 р.) та Р. фон Моля (1833 р.), що ввдкрило шлях для широко використання цього термша у фшософськш та полггико-правовш думц! [14, с. 94 - 98]. Однак, незважаючи на доволi тзню його появу, зачатки теорп правово! держави у виглядi окремих iдей i принципiв iснували здавна.

Гуматстичш iдеl античних фiлософiв були ктотно розвиненi у працях таких видатних мислителiв епохи Вiдродження, як Г. Гроцш, Дж. Локк, Ш. Монтеск'е, Ж.-Ж. Руссо та ш. Вони безпосередньо сприяли виникненню теорп правово! держави, яка на момент свого оформлення стала противагою i навiть символом протесту проти теорп i практики полiцейськоl держави.

Теорiя полiцейськоl держави (нiм. РоИге(81аа1), найввдомшим представником яко! був X. Вольф, була започаткована наприкшщ XVII ст. i об'ективно сприяла виникненню теорп освiченого абсолютизму. Розпочавши з охорони сустльно! (громадсько!) безпеки, згодом привласнивши виключне право здiйснювати повноваження щодо забезпечення суспiльного

154

добробуту, така держава з часом закожяшрно вдаеться до крайнощш детально! полщейсько! регламентаци життедiяльностi суспiльства [1, с. 112].

1накше кажучи, перебравши на себе керiвництво усiма видами людсько! дiяльностi, полiцейська держава буквально паралiзуе нормальний розвиток громадянського суспiльства, процес звшьнення автономно! особистостi вiд всебiчного, прискiпливого пiклування з боку влади. Нагадаемо, завдання адмшстраци у полщейськш державi полягало у тому, щоб створити дiевий громадський порядок (полщю). У наш час у спещальнш лiтературi теорiю полщейсько! держави заведено розглядати як вдеальний антипод для протиставлення теори правово! держави.

Полщейська держава (з грец. - державний устрiй) - держава, полiтичний режим яко! характеризуеться репресивними методами управлшня, занадто детальною регламентащею життя громадян, всеосяжним контролем i наглядом, наявним полiцейським примусом у найжорсткiшiй форм^

Такий режим не допускае самовизначення iндивiда i суспiльних груп, опозицшних рухiв, Грунтуеться на всеохопиш i всепоглинальнiй опiцi держави над конкретною особою i суспiльством. Практика полщейсько! держави, доволi поширена в абсолютних монарх1ях ХУП-ХУШ ст., знайшла свое теоретичне обгрунтування в вдеологи освiченого абсолютизму. Прихильники останнього, керуючись методолопчним принципом евдемонiзму (етичний напрям, що вважае сво!м принципом або метою життя щастя [2, с. 543] ), оголосили добробут шдивща i суспiльства вищою та единою метою держави.

Для !! досягнення держава надiлялася необмеженими повноваженнями. Заради суспшьного благополуччя визнавалося можливим i необхiдним порушення iндивiдуальних людських прав. Саме ж загальне благо визначалося ввдповщно до суб'ективних поглядiв ноЫя владних повноважень. Евдемонiзм, що запозичив вiд античностi повагу до загального блага, виправдовував абсолютизм, вважаючи його надiйним i единим засобом досягнення суспшьного благополуччя.

Центром влади у такш системi була абсолютна монархiя, яка керувала з центру за допомогою рацюнально оргашзовано! iерархil органами управлшня. Компетенщя таких органiв переважно залишалась чiтко не визначеною, тому що чиновники, котрi здiйснювали волю монарха, були фактично вiльними ввд будь-яких правових обмежень, як, до реч^ i сам монарх.

Загальноввдомо, що у правових державах державна влада повинна бути розподшена за сво!ми функциями на певнi тдсистеми органiв держави, тодi як у державах iз абсолютною монархiею не було та й не могло бути такого розподшу влад. Натомкть у полщейських державах уряд видае закони, керуе кра!ною, а також частково здшснюе функци суду. Звичайно, зазначав В. М. Гессен, i абсолютистська держава створюе закони, але вони "е технiчним засобом управлiння, бiльш доцiльним, не бiльш обов'язковим, нiж iндивiдуальний урядовий акт.

Державна доктрина старого режиму визнае тшьки одну ввдмшшсть мiж законом i урядовим розпорядженням у порядку !х видання, рiзний ступiнь юридично! сили залишаеться зовсiм не вiдомим публщистищ старого режиму" [4, с. 196].

Верховне управлшня (законодавство) та урядова влада абсолютного монарха були юридично необмеженими, вшьними. Звичайно, монарх керувати одноособово не мш, значна частина повноважень переходила до сфери тдвладного управлшня (бюрократа!), але оскшьки чиновники здшснювали волю монарха, вони такою ж мiрою, наголошуемо, були вшьними ввд будь-яких правових обмежень, як i сам монарх. "Пiдзаконний характер тдлеглого управлiння, - констатував В. М. Гессен, - т в чому не виявляеться так яскраво, як у дискрецшност повноважень адмшс-тративних органiв, що характеризувало урядовий лад у вих державах старого режиму" [4, с. 5].

У перебшу здшснення сво!х численних завдань полщейська держава змушена була створити i справдi створила величезний бюрократичний апарат. Безумовно, жодна держава не може кнувати без класу профеийних управлiнцiв. Але характерною ознакою полщейсько! держави було те, що у нш де-факто бюрократа дiяла поза суспшьством та перебувала над ним. Тому перед всевладною адмшстращею вдиввд був повнiстю безправний. Вiн був об'ектом влади, а не суб'ектом права, шдданим, але не громадянином [11, с. 196]. Саме ютс^я життедiяльностi типово! полiцейськоl

155

держави яскраво демонструе, як легко бюрократая перетворюеться на потужну, мало-контрольовану, самодостатню силу.

Отже, як уже зазначалось, характерною властивктю полiцейського режиму була детальна регламентащя громадського життя. Поза регламентацiею фактично не залишалося жодного питання дано! сфери. "Полщя (управлiння), за словами К. в. Цахарiе, - це кручена рослина, яка охоплюе усi частини державного устрою", а К. Ронер взагалi стверджував, що "дiяльнiсть полщй невичерпна, як саме життя" [3, с. 334]. Численш формально-казуютичт правила та регламенти, по суп, стирали будь-яку межу мiж сферою шдивщуально! свободи та компетенцп влади.

В умовах тотально! полщейсько! отки закршачений пiдданий був тiльки пересiчним, звичним об'ектом для урядових дiй. Заходи безпеки щодо людей ставилися в полщейсьюй державi в один ряд iз заходами безпеки щодо тварин та стихшних сил природи. До заходiв безпеки щодо людей полще!сти (полще!стика - наука, що вивчае дiяльнiсть з охорони суспiльного та громадського порядку, кнуючих особистих та майнових вiдносин, здiйснення нагляду при проведены попереджувальних заходiв тощо) зараховували такi, що вживалися до п'яниць, шоземщв та мандргвниюв, лихварiв та божевшьних, лiтераторiв, художникiв, винахiдникiв тощо.

1ндиввд, який виявляв самодiяльнiсть, шщативу, розглядався з полщейсько! точки зору як щось шдозрше або небезпечне для державно! влади (режиму). Такий тдданий щкавив полiцiю насамперед як суб'кт (предмет, явище), котрий треба знешкодити, приборкати, так само, як i тварин або сили природи [14, с. 94].

Полщейська держава характеризувалася також принципом колективно! ввдповвдальноста за вчинки, думки тощо (моральний принцип, за якого колективш штереси i мета превалюють над шдивщуальними [2, с. 543]). Так, у збiрнику законiв, якi регламентували дiяльнiсть полщп, наприклад, вказувалося на те, що будь-яка людина, котра пометила порушення закону, зобов'язувалася повiдомити про це полщю [7, ст. 432]. Природно, що таю вимоги створювали у суспiльствi обстановку загально! недовiри, пiдозр та страху.

Органiзацiйно - правовi принципи функцiонування полiцейських оргашв у Захiднiй Сврош в XVIII - на початку XX ст. зумовлювалися не тшьки впливом поширених у суспiльствi демократичних iдей, але i нацiонально-iсторичною специфiкою. Саме тсда остаточно сформулювались два п1дходи до полщейсько! дiяльностi - британський i континентально-европейський, в основу яких було покладено рiзне тлумачення обсягу повноважень полщп. У Великобританп обов'язки полщп обмежувалися такими завданнями: тдтримкою порядку, розкриттям злочинiв, регулюванням вуличного руху у мiстах [13, с. 138]. Щ обов'язки були взаемозалежними i становили едину полiцейську функщю - забезпечення громадсько! безпеки. В Австрп, Нiмеччинi, Франци, Гталп, 1спанп та iнших кра!нах ввропейського континенту завдання полщп були набагато рiзнобiчнiшими. На не! покладалося ще й запобтання правопорушенням у найширшому сени, i тому важко було назвати будь-яку сферу сощально! дiяльностi, яка так чи шакше не тдпадала пiд всеосяжний полiцейський контроль. Щкаво, що з огляду на таю погляди можновладщв, у Пруссп в XVIII ст., наприклад, були: ветеринарна, мисливська, пожежна, рибальська, страхова, будiвельна та iншi види полщи [5, с. 101].

Прусський король Фрiдрiх Великий (1712-1786), яскравий прихильник ще! теорп, стверджував: "...народовi, мов малш дитинi, треба вказувати, що вш повинен !сти та пити". Такий погляд на державу у XVIII ст. енергшно втшювали в життя уряди рiзних держав. У Росп його виразником був Петро I (1672-1725).

У той самий час у Францп функщонували розгалуженi полщейсью структури у провiнцiях, мiстах, на основних дорогах, яю були тдпорядковаш коронi, а також спецiалiзованi органи, призначеш для проведення попереднього (тобто досудового) розслщування, здiйснення полiтичного розшуку тощо [5, с. 101]. Причому юрисдикщя полщп визначалася головно адмшстративним шляхом, королiвськими едиктами i ордонансами. У 1667 р. була заснована посада генерал-лейтенанта полщп, котрий здшснював керiвництво ушма полiцейськими формуваннями кра!ни. У регiонах вiдповiднi функцil здшснювалися iнтендантами полiцil, юстицil i фшаншв [15, с. 246].

156

1накше було у Великобритани, там доктрина полщейсью держави не отримала поширення. Адже в Англiï i Уельи (а пiзнiше i в Шотланди) iнтенсивно розвивалися процеси становлення i змщнення мiсцевого самоврядування i ввдповвдно децентралiзацiï полiцiï. Керiвництво i контроль над нею вже з XIV ст. були зосереджен в руках мировоï юстици в особi мкцевих суддiв-дворян. Саме вони несли ввдповвдальшсть за здiйснення у мiсцевому масштабi стародавньоï королiвськоï прерогативи пiдтримки правопорядку [8, с. 76]. Власне ж полщейсью функци покладалися до початку XIX ст. безпосередньо на громадян: кожен домовласник давав клятву сприяти розшуку i покаранню злочинцiв, i зобов'язаний був вiдслужити рiк констеблем (адмшстративна посада, як правило, в правоохоронних органах англомовних краïн. Сьгодт в Великобританiï, США, Канадi, Новш Зеландiï та iн. краïнах констебль - нижчий полiцейський чин - З.П.).

Наприюнщ XVIII ст. в бшьшосп континентальних европейських краïн, насамперед у Франци, iдея полiцейськоï держави, що зрештою стала джерелом деспотизму, виявила свою неефективнiсть: всеосяжний полщейський захист безпеки i добробуту негативно позначився на станi економiчного i полггичного розвитку. 1мпульсом до постабсолютистського реформування нацiональних полiцейських систем стали демократичш засади Великоï французькоï революци 1789 р., пiзнiше вираженi у ввдомш Декларацiï прав людини i громадянина (26 серпня 1789 р.)

Однак у самш революцiйнiй Франци положення Декларацiï, як не дивно, не були втшеш у життя. Навпаки, ця краïна показала свггу приклад масового полiтичного терору на основi принципу "революцшжй законностi (доцшьносп)", який особливо поширився у роки якобшсь^ диктатури. Пiд час революци королiвська полiцiя була розiгнана, а бшьтсть ïï службовцiв були засуджеш як "вороги народу" чи страчеш без суду i слiдства. Ввдтак охорона встановленого повсталим народом правопорядку здшснювалася загонами нацiональноï гвардiï, що формувалися на мiлiцiйнiй основi. Командування ними в Парижi та провшщях покладалося на комiсарiв Конвенту i якобшсью клуби -своерiднi органи керiвництва партiею.

Зазначимо, що у крашах Центральноï i Схiдноï Свропи до початку XX ст. склалася в основному централiзована модель управлшня полщею [10, с. 32]. В Австро-Угорщиш, Болгарiï, Румунiï, Сербiï кер1вництво полiцейськими силами здiйснювалося мiнiстерствами внутрштх справ (МВС) i урядовими представниками на мюцях. Вплив мунiципальних органв на полiцiю був дуже обмеженим. Це можна пояснити прагненням правлячих династгй максимально посилити (централiзувати i сконцентрувати) свою владу в умовах багатонацюнальжй держави (Австро-Угорщина), регiонального сепаратизму (Румуня) i явноï чи потенцшжй зовнiшньоï загрози (Болгарiя, Сербiя) [10, с. 40].

Щкавим е досввд США щодо формування сучасноï полщейсью системи, який передбачае обов' язкове врахування таких базових положень:

- по-перше, система, що створюеться для захисту штеремв громадян, не повинна перетворюватися на iнститут, який обмежуе ïх законну дiяльнiсть, а методи контролю та боротьби зi злочиннiстю не повинш суперечити основним правам та свободам людини, що мктяться у "Загальнш декларацiï прав людини" та шших мiжнародних актах;

- по-друге, громадяни, яким довiрено виконання правоохоронних функцш, зобов'язанi пройти ретельний вiдбiр вiдповiдно до ïх особистiсних якостей та отримати квалiфiковану, професiйну тдготовку; вiд них також вимагаеться дотримання етичних норм [6, с. 360].

В азшських i африканських колошях европейських держав був особливий тдхвд до органiзацiï i управлiння полщейськими формуваннями. Загальне керiвництво полiцiею здшснювалося з метрополiï, а безпосередне - було покладено на гол1в мiсцевоï колонiальноï адмiнiстрацjï. Пiд контролем останш« д1яли полiцейськj загони, якj комплектувалися з европейцiв (переважно жандармерjя) i мюцевих жителiв [3, с. 334]. Причому дислокап1я згаданих п1дрозд1л1в у багатонацюнальних чи iшших особливих пров1щщях здiйсшювалась з урахуванням пришпипу "роздаляй i владарюй"

В Iндiï, наприклад, полiцейськi - мусульмани скеровувалися у мкця проживання iндусiв, а полщейсью - шдуси - у мкта i села, де переважало мусульманське населення. На той час i за таких умов про будь-яку суто нацюнальну за змктом полщектику не йшлося.

Типова, визначальна ознака полщейського державного порядку — бюрократичне правлiння, яке все ж таки вiдрiзняеться вiд феодальних форм правлшня тим, що Грунтуеться на прав^ а не на свавiллi окремоï особи. Усi починання державноï влади втшюють у життя численнi представники бюрократи, головним полем дiяльностi яких е рiзноманiтнi канцелярiï. У Шмеччит XVIII ст., де

157

прихильники полщейського порядку посiдали особливе мкце, виникла навпъ спецiальна галузь прикладного державознавства, присвячена державнш канцелярськш практищ. Батьком такого пiдходу був Й. Я. Мозер (1701—1785), ввдомий представник догматично! розробки шмецького державного права [14, с. 94-98].

Висновки. Легальне застосування, особливоста санкцюнованого державою насильства е основною ознакою, що детермiнуе мiсце i роль полщп у системi органiв виконавчо! влади. При цьому значення полщейсько! дiяльностi i само! тако! оргатзацп незмiнно зростае пiд час ускладнення полiтично!, економiчно! i кримiногенно! ситуацш i, особливо, коли правлячi кола намагаються вирiшити проблеми, якi виникають, в радикальний спосiб за допомогою всеосяжного пресингу на суспiльство i окремих громадян.

I це не випадково, оскшьки полкця стае головним шструментом тдтримання влади в авторитарних i тоталiтарних державах, де насильницький радикалiзм розглядаеться як оптимальний зааб усунення перешкод для реал!зацй офшшних внутрiшньополiтичних доктрин. У таких умовах вона перетворюеться в могутнiй, нас^зь полiтизований, терористичний апарат, що мае надзвичайно широкий обсяг повноважень, орiентований на здшснення всебiчного контролю над сустльством, i широкомасштабнi репреси. Причому виконуе вона щ завдання небезустшно, правда, лише у певному юторичному вiдрiзку. Проте у будь-яких тоталтарних, авторитарних державах полiniя в принципа i де - факто не може бути надшним i ефективним захисником прав i свобод людини.

Без сумнiву, теоретичнi та органiзацiйно-правовi моделi функцiонування полiцi! постiйно еволюцюнують, причому вiдповiднi процеси iнтенсифiкуються, особливо у XXI ст., в перюд глобалiзацi!, загострення численних викликiв i небезпек. Однак погляди на !! завдання i органiзацiю неоднаковi i визначаються як нацiональними особливостями, так i актуальними проблемами, що стоять на певному етат перед конкретним суспiльством i кра!ною. Саме щ особливостi мали i мають домшуюче значення для вибору кожним народом того чи шшого полiтичного режиму, а, значить, i органiзаniйно-правових принцитв дiяльностi полiцейських сил.

Пряма i безпосередня залежнiсть полiцi! вiд конкретного державно - полггичного режиму, силовим гарантом iснування якого вона е, призводить в разi його змши до корiнного реформування правово! бази, кадрiв, органiзаniйних моделей, стратеги i тактики !! функцiонування. Що й спостертаеться у сучаснiй Укра!нi - демонтаж моделi полiцейсько! держави, створено! за президента В.Ф. Януковича та його "мм'!".

1. Андрианов С. А. Министерство внутренних дел: исторический очерк / С. А. Андрианов. — СПб., 1904. — 112 с. 2. Андреевский И. Е. Полицейское право: в 2 т. /И. Е. Андреевский. — СПб.: Праца, 1871. — Т.1: Полиция безопасности. — 543 с. 3. Белявский Н. Н. Полицейское право. конспект лекций / Н. Н. Белявский. — Юрьев: Тип. Матиссена, 1904. — 334 с. 4. Гессен В. М. Лекции по полицейскому праву. Изд. студентов 1907-1908 гг. - Вып. I/В. М. Гессен — СПб.: Север, 1908. — 196 с. 5. Губанов А. В. Полиция зарубежных государств: основные черты организации и деятельности / А. В. Губанов. — М.: ВНИИ МВД СССР, 1991. — 101 с. 6. Джурканин Т., Негодченко А., Сергевнин В. Кадровое обеспечение полиции США: монография / под ред. проф. А. В. Негодченко. — Д., 2006. — 360 с. 7. Кравченко Ю. Ф. Мтщя Украши / Ю. Ф. Кравченко. — К.: Генеза, 1999. — 432 с. 8. Крилов В. С. Полиция Великобритании. Основные черты организации и деятельности: учеб пособ. / В. С. Крылов. — М.: МВШ МВД СССР, 1974. — 76 с. 9. Корнеев А. М. Полицейское государство: теория и практика: учеб. пособ. /А. М. Корнеев. — М.: Акад. управления МВД России, 1998. — 94 с. 10. Нижник Н. Р., Калюжний Р. А., Лемак В., Захаров В. Ф. Полщя Словацьког Республжи: проблеми реформування // Наук. вкн. НАВСУ. — 2003. — № 2. — С. 32-40. 11. Опришко I. В. Органи внутрiшнiх справ на етат становления та розвитку укратськоЧ державностi // Наук. вкн. НАВСУ. — 1999. — № 2. — С. 134-139. 12. Осипов Ю. И. Организация и деятельность службы полиции за рубежом: учеб пособ. / Ю. И. Осипов. — М.: ВНИИ МВД России, 1992. — 196 с. 13. Поррит Э. Современная Англия. Права и обязанности ее граждан / Э. Поррит. — М., 1897. — 138 с. 14. Счкар В. О. Забезпечення прав i свобод людини полщейськими структурами свiту: кторичний аспект //Актуальт проблеми сучасног науки в дослiдженнях молодих учених. — Смферополь: Таврiя, 2006. — Вип. 9. — 332 с. — С. 94-98. 15. Файкс Г. Большое ухо Парижа. Французская полиция: история и современность / пер. с нем. //Г. Файкс. — М.: Юр. лит., 1981. — 246 с.

158

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.