CC BY
36
8. Склер I. С. Побудова алгоритму анал1зу складних екожмчних систем структурного типу на основ1 системного тдходу / I. С. Скутер, А. Г. Гребшник // Чертпвський наук. часопис ЧД1ЕУ. Сер1я 1, Економжа i управлшня: зб1рник наукових праць. - Чертпв: ЧД1ЕУ, 2011. - № 1. - С. 13-20.
9. Черняк Ю. И. Системный анализ в управлении экономикой / Ю. И. Черняк. - М.: Экономика, 1975.
- 191 с.
10. Янг С. Системное управление организацией; пер. с англ. / С. Янг. - М.: Советское радио, 1972. -456 с.
11. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований: (дидактический аспект) / Ю. К. Бабанский. - М.: Педагогика, 1982. - 192 с.
12. Плотинский Ю. М. Модели социальных процессов: учеб. пособие для высших учебных заведений.
- Изд. 2-е, перераб. и доп. / Ю. М. Плотинский. - M.: Логос, 2001. - 296 с.
13. Акофф Р. Планирование будущего корпорации; Пер. с англ. / Р. Акофф. - M.: Прогресс, 1985. -328 с.
УДК 37:93/94-057.875
П. В. ВЕРБИЦЬКА
1СТОРИКО-ПЕДАГОГ1ЧНИЙ АНАЛ1З ПРОБЛЕМИ ГРОМАДЯНСЬКОГО
ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТ1
Обгрунтовано важливiсть c^ianbHO-nedaaoaiHHoi проблемы формування oco6ucmocmi як члена громадянського сустльства в контекстi кторичного досвiду та соцiально-полiтuчнuх i педагогiчнuх традицш. Встановлено, що впродовж XX ст. Ц idei втрачали провiднi позици у полтичнш думщ. Лише наприктц 80-х роюв XX ст. кардинальш полтичш змти в Схiдноi та Центральнш Сврот повернули iдeю громадянського сустльства у сферу теоретичних мiркувань та громадського життя. Для захiдноeвропeйськuх дeмократiй ця проблема набула особливог актуальностi згодом вумовах об'eднаноi Свропи.
Ключовi слова: особисткть, громадянське виховання, громадянське сустльство.
П. В. ВЕРБИЦКАЯ
ИСТОРИКО-ПЕДАГОГЫЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ПРОБЛЕМЫ ГРАЖДАНСКОГО
ВОСПИТАНИЯ ЛИЧНОСТИ
Обоснована важность социально-педагогической проблемы формирования личности как члена гражданского общества в контексте исторического опыта и социально-политических и педагогических традиций. Установлено, что на протяжении ХХ в. эти идеи теряли передовые позиции в политической мысли. Только в конце 80-х годов ХХ в. кардинальные политические изменения в Восточной и Центральной Европе вернули идею гражданского общества в сферу теоретических мыслей и гражданской жизни. Для западноевропейских демократий эта проблема стала особенно актуальной со временем в условиях объединенной Европы.
Ключевые слова: личность, гражданское воспитание, гражданское общество.
P. V. VERBYTSKA
HISTORICO-PEDAGOGICAL ANALYSIS OF THE PROBLEM OF CIVIL EDUCATION OF PERSONALITY
The important socio-pedagogical problem of the formation of a personality as a civic society member based on the historical roots, socio-political and pedagogical traditions have been substantiated. It has been defined that during the XX century these ideas were losing their leading positions in political thought. Only at the end of the 80-s of the XX century critical political changes in Eastern and Central Europe brought back the idea of civil society in the sphere of theoretical thought and civil life. For western European democracies this problem has become especially topical under the conditions of united Europe.
Keywords: personality, civil education, civil society.
Рiвень розвитку громадянського суспiльства та демократичних процесiв загалом визначаеться соцiальною актившстю його громадян, наявнiстю потреби реалiзувати особистий потенцiал, соцiальнi компетентностi задля покращення суспiльно-громадського життя. «В Укра!т трансформацiйнi змiни пов'язанi передусiм з розвитком громадянського сустльства як всеохоплюючого феномена, як показника i рушшно! сили трансформацiйних змш», - зазначае О. Сухомлинська [13, с. 2]. Одним iз важливих суспiльних завдань будь-яко! держави е пiдготовка молодого поколшня до вiдповiдального та усввдомленого життя i дiяльностi в правовш демократичнiй державi, громадянському суспiльствi.
Ми дотримуемося думки, що рiвень зршосп громадянства - суттевий чинник функцюнування демократично! держави. Його значения як но^ громадянсько! культури е особливо важливим у контекст демократичних змш в Укра!т. Адже становлення громадянського сустльства можливе за умови трансформацп еттчно! спiльноти у спiльноту пол^ичну, об'еднану базовими цiнностями та прюритетами, тобто полiтичну нацiю.
Здiйснений аналiз вiтчизияних теоретико-методологiчних джерел дав тдстави виокремити калька напрямiв сучасного наукового пошуку iз до^джувано! проблематики: вивчаеться iдея громадянського суспiльства, !! еволющя i теоретичний змiст на рiзних етапах юторп (В. Бабкина, В. Горбатенко, Ю. Шемчушенко); розглядаеться суттсть, структура, функцп громадянського суспiльства, взаемодiя його окремих елементiв (Р. Балабан, Ф. Рудич, Т. Розова, В. Барков); вивчаеться дiалектика взаемовiдносин громадянського сустльства i держави, !х взаемоди у межах рiзних полiтичних систем (В. Бебик, В. Боршков, Л. Дегтярьова, А. Кудряченко, А. Бабин, В. Селiванов).
Однак, на нашу думку, бракуе iнтеграцiйних наукових до^джень, як1 б поеднували фiлософськi, полполопчш, культурологiчнi теоретичнi пiдходи до розвитку громадянського сустльства iз педагогiчними концепщями громадянського виховання особистостi. Аспекти проблематики громадянського виховання та освiти крiзь призму потреб розвитку громадянського сустльства в Укра!т вiдображено лише в працях В. Горбатенка, О. Дем'янчук, О. Поликовсько!, С. Рябова, О. Сухомлинсько!, Г. Фiлiпчука.
Метою статп е розгляд важливо! педагопчно! проблеми: формування людини-громадянина, насамперед як члена громадянського сустльства, опираючись на юторичне корiния та соцiально-полiтичнi i педагогiчнi традицп.
Кожне суспiльство прагне виховати справжиiх громадян, забезпечуючи !х основними суспiльними цiнностями, нормами i правилами спiвжиття, моделями сощально! поведшки. Вiдтак актуальнiсть розроблення ще! проблематики визначаеться потребами сучасного етапу формування укра!нського суспiльства.
1дея громадянського сустльства, яка нерозривно пов'язана iз вихованням його громадян, сягае корiниям епохи антично! цившзацп. Античнi республiки вимагали ввд сво!х громадян високорозвинуто! громадянсько! добропорядносл, що полягала у здатносп жертвувати особистим благом заради суспшьно! корист! Аристотель у трактат «Пол^ика» зазначав, що людина - ютота полiтична [1]. Полiтичнiсть для грешв означала не лише сумлiнне дотримання законiв i рацiональне використання ввдповщних прав, а й виявлення шщативи у державних справах.
Одним з найбшьших досягнень стародавнiх римлян було створення громадянського права, в якому склались та були розвинутi так1 важливi поняття змiсту громадянського виховання, як громадянство, правоздатнiсть, проблеми громадянсько-правово! ввдповвдальност! Римський фiлософ Цицерон розглядав громадянина як людину, котра визнае й виконуе вимоги конституцп, що розщнювалося ним як моральний обов'язок, який громадяни повиннi звести у ранг потреб [9, с. 61]. Ввдповвдно й мету громадянського становлення особистосп Цицерон вбачав у вихованнi вмшня поеднувати особист та суспiльнi штереси.
Середньовiчнi уявлення про суспiльство ввдображали вiдчуття гармони, котра, як вважалось, юнуе мiж особою та суспшьством. Базисом для утвердження поняття громадянського сустльства в щ часи були захвдноевропейсьш громади середньовiчних мiст з !х самоврядуванням (магдебурзьке право). Уа права та обов'язки людини розглядались як права та обов'язки стану, до якого вона належала. Два вимiри середньовiчного сустльства -свиський та духовний - стали наслвдком впливу християнства, що принесло подвшну лояльнiсть: вiрнiсть як духовнiй, так i полiтичнiй владi. Середньовiччя громадянсьшсть
щнувалася менше, нiж у стародавт часи: пiд впливом церкви домшантною властивiстю людини була релшйшсть.
В епоху Вiдродження вiдбуваeться гуматзащя виховання, яка спрямовувалася на визнання неповторно1 iндивiдуальностi людини, розвиток ïï творчих здiбностей та можливостей, духовних потреб та iнтересiв, реалiзацiï життевих планiв. Педагогiчнi iдеï Я.-А. Коменського наповнет думками про «людину як найдосконалiше, прекрасне творшня», ввдтак школа повинна бути «майстернею людяносп»; «вся освiта повинна здiйснюватися легко i природно, нiби сама собою, - без биття, суворосп або примусу», - зазначав педагог [10, с. 53]. Вш сформулював актуальну думку про те, що в основi виховання мае бути звернення до внутрiшньоï, закладеноï природою сутносп вихованця.
Епоха Просвiтництва сприяла появi фiлософiï природних прав науковий шдхвд був також застосований до вивчення людини та суспiльства. Отже, до XVIII ст. сустльство стало достатньо незалежним, що дало тдставу теоретикам формувати концепцiï суспiльства та полиичного устрою.
На пiдставi аналiзу фшософсько-юторично1' та педагогiчноï лiтератури можна зробити висновок, що в повному обсязi iдеï громадянського суспiльства й виховання його громадян формуються, починаючи з XVII ст. Його основт положення визначенi фiлософами Т. Гоббсом, Дж. Локком, Ш. Монтеск'е, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегелем, А. Токвшем та ш.
Термiн «громадянське суспiльство» належить представнику нiмецькоï фiлософiï Г. Гегелю [3, с. 269]. Вш уперше чiтко розмежовуе полiтичну державу i громадянське сустльство як сферу приватного життя сустльних шдиввдв i першим в ютори фiлософiï дослiджуе становлення громадянського суспiльства як iсторичний процес.
За результатами фiлософсько-iсторичного аналiзу можна зробити висновок, що розмежування держави та сустльства у фшософських поглядах було значним кроком, який дав змогу в XVII-XIX ст. розглядати сустльство як сощальний та психолопчний проспр, в якому iндивiд однооибно або у спiвпрацi з шшими отримав змогу контролювати дiяльнiсть уряду.
В умовах ввдсутносп Укра1'нсько1' державносп проблема виховання пiдростаючого поколiння, здатного втшити iдею соборностi i незалежносп Украши, стала домiнуючою у нацюнальнш фiлософсько-педагогiчнiй думцi. Умови життя на украшських землях, як1 перебували тд владою рiзних держав, визначали специф^ розвитку виховання укра1'нсько1' молодi. Украшсьш мислителi, фiлософи, провiднi освiтянськi та громадськ дiячi розумiли важливiсть виховання нацюнально1' свiдомостi молодого поколiння.
Так, М. Драгоманов наголошував, що суттсть держави полягае не у формi ïï устрою, а в правах, якими надiленi громадяни; - у свободi слова, забезпеченнi працею, свобода оргатзацп союзiв i товариств, нацюнальнш свобода Важливе мiсце у його працях вдаодилося полiтичним правам i свободам громадян. У пращ «Лiбералiзм i земство в Росп» вш проаналiзував феномен свободи, наголошуючи на особистш, громадянськш, державнiй свободi [8, с. 550].
З шшого боку, I. Франко частково охарактеризував риси громадянського сустльства, вказуючи, що майбутнш устрш «буде базуватись на якнайширшiм самоврядуваннi общин, повiтiв i краïв, складених з вiльних людей i поеднаних мiж собою вiльною федеращею, що Грунтуеться на солiдарностi штереав» [15, с. 61]. У звернент до молодi вiн сформулював прюритетт завдання громадянського виховання того часу: «Здобувайте знання, теоретичне i практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, сввдомих i статочних муж1в, повних любовi до свого народу i здiбних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею...» [15, с. 65].
Таким чином, можна констатувати, що наприкшщ XIX ст. сформувалися засадничi пiдходи до громадянського виховання молодого поколшня. Украïнська педагопка, спираючись на традицiï, а також прогресивт iдеï европейськоï освiти i виховання, утверджувала в Украïнi нацюнальну систему виховання як важливий заиб передачi молодi суспiльних цiнностей та досв^, необхiдних для пiдготовки до боротьби за незалежтсть.
У контексп характеристики громадянського виховання як невiд'емноï умови та складовоï громадянського сустльства, варто ввдзначити досвiд його перших паростшв - громадських об'еднань сввдомих украïнцiв в дорадянський час, зокрема, товариств «Просвиа» та «Рiдна школа». Шд егiдою «Просвiти» утворювалися молодiжнi органiзацiï, розвивалася видавнича дiяльнiсть, дiяли драматичнi товариства. Активiзуючи освiтню дiяльнiсть, товариство сприяло
розвитку рiзних форм осв!тньо-виховно! роботи: виклади i гутiрки (дискусп), вечори запитань та ввдповвдей, народиi свята i обходи, освiтнi вiча, виставки фахових i аматорських театрiв, iнсценiзованi суди, вщшдини вистав, музе!в [12, с. 113].
На основi аналiзу юторичних та педагогiчних джерел можна визнати значну роль у громадянському вихованш молодого поколiния в дусi патрютизму, нацюнально! самосвiдомостi, високого морального духу молодiжних громадських органiзацiй «Сок1л», «С!ч», «Пласт». Цi товариства своею дiяльнiстю сприяли формуванню нацюнально! свiдомостi укра!нсько! молодi пiд гаслами збереження традицш, мови, культури, юторп рiдного народу. Отже, молодiжнi товариства були виразниками iнтересiв i потреб укра!нсько! молодi першо! третини XX ст. та добрими прикладами реал!зацп iдей громадянського виховання.
Таким чином, у рiзних iсторичних i полiтичних умовах, в яких перебували укра1нськ1 землi, вдея громадянського виховання розвивалася в контекст! свиово! педагопчно! думки, а також визначалася особливостями розвитку паростк1в громадянського суспшьства. Важливi положення концепцп громадянського виховання молодi викладено у працях К. Ушинського: виховання мае будуватися на нацiональнiй основi, мае бути народним, здшснюватися рiдною мовою, формувати людину, для яко! праця е справою чесп [14]. Б. Грiнченко, наголошуючи на дiяльнiсному компонент виховання молодого поколшня, зазначав: «Виховати розум дитини, наскшьки це посильно для народно! школи, розвинути, змiцнити його, зробити дитину придатною для подальшо! дiяльностi - ось завдання народно! школи, тому що при сучасному станi речей саме в цш подальшiй дiяльностi й полягае вся суть» [5, с. 265].
Концептуальш основи громадянського виховання як важливого чинника державностi закладаються у перюд укра!нських визвольних змагань 1917-1921 рр. Так, С. Русова в пращ «Суспшьш питання виховання» сформулювала концептуальш засади виховання громадян Укра!нсько! незалежно! держави, зазначаючи, що укра!нська школа, нацюнальна по духу, мае не тшьки навчати, а, насамперед, виховувати. На !! думку, завдання виховання - об'еднати цей шдив!дуальний склад душi з тим громадянством, серед якого особа живе, яке й складае для не! !! духовне оточення» [11, с. 314].
Таким чином, можемо констатувати, що в перюд визвольних змагань укра!нського народу укра!нсьш педагоги та культурно-освiтнi дiячi головну увагу придiляли розробцi теоретичних основ нацiонально! освiти i виховання, метою яких було формування у молодого поколшня почуття нацiонально! вдентичносп, його пiдготовка до здобуття власно! держави. Прiоритетом при цьому визначалися штереси вихованцiв.
Важливо зазначити, що вагомий вплив на спрямованiсть системи освии i виховання мали реформаторсью тенденцi! свiтово! педагогiки - трудова педагогiка Г. Кершенштайнера, прагматична педагопка навчання через дiяльнiсть Дж. Д'ю! та В. Кiлпатрика. Так, Дж. Д'ю! наголошував, що добробут демократичного суспшьства залежить вiд iнiцiативностi та самостшносп громадян - активних учаснишв управлiння та ведення справ для блага цшого, тому найважливiшим завданням виховання е навчання людини пристосовуватись до свого середовища i взаемодiяти з ним, що i е умовою саморозвитку. Актуальними у контекст! нашого дослiджения е думка вченого про те, що залучення д!тей до соцiальних вiдносин е одночасно як засобом, так i результатом виховання [7, с. 54].
Водночас положення державно-громадянського виховання, сутнiсть якого полягала в навчанш вихованцiв обов'язку добровiльного служiния громадi, у мiжвоенний перiод розробляються у вiтчизиянiй педагопчнш думцi в Захiднiй Укра!нi. Укра!нсьш педагоги формулювали потребу виховання громадянсько! та державницько! позицi! укра!нцiв. На важливосп т1сно! взаемодИ' iндивiдуального виховання з громадянським наголошував М. Галущинський, зазначаючи, що саме шляхом громадянського виховання можна забезпечити гармоиiйне розумшня в1дносин людини i держави [2, с. 9]. Головним завданням, на його думку, мало стати виховання особи для державного життя у результат! перетворення школи у шкшьну громаду.
Шдсумовуючи напрадювання громадських та педагопчних д!яч!в першо! третини ХХ ст., ми дшшли висновку, що зосередження уваги укра!нсько! ел!ти на вде! створення майбутньо! Укра!нсько! держави стимулювало спрямування уваги на розвиток основ нацюнального виховання. Акцент робився на формуванн! громадянських почутт!в та ввдповвдальносп молодих укра!нц!в. Вагомим у формуванш виховного !деалу було поеднання ц!лей громадянського та морального виховання.
Важливим для означення проблематики нашого до^дження е радянський досвiд в юторп Украши, впродовж якого iдея громадянського сустльства у полиичнш думцi втрачала провiднi позицiï, натомiсть, теорiя та практика держави набирала великого значения. Гаслами радянського суспшьного розвитку стали централiзацiя, могутнiй уряд, планова економша. Цi iдеï, доведенi до крайносп, призвели до встановлення тоталiтарного режиму в СРСР. Незважаючи на негативш сустльно-пол^ичш умови формування украшського громадянського сустльства, надзвичайно важливим було те, що украшсьш фiлософи, педагоги значну увагу придаляли питанню виховання молодого поколшня як важливiй умовi державотворення.
Аналiзуючи розвиток громадянського суспiльства, слад сказати, що впродовж XX ст. щ iдеï, на жаль, втрачали провiднi позицiï у полiтичнiй думщ. I лише хвиля кардинальних полиичних змiн, що охопила краши Схвдно1' та Центрально!' европи наприкiнцi 80-х рокш XX ст., повернула вдею громадянського суспiльства у сферу теоретичних мiркувань та громадського життя. Питання формування громадянства i громадянського сустльства на пострадянському та постсоцiалiстичному просторi стало активнiше обговорюватися, анiж в захвдноевропейських крашах, адже вони вважалися антитезою всьому тому, що ввдповвдало старому тоталiтарному режиму. Для захiдноевропейських демократiй ця проблема набула особливоï актуальност згодом в умовах об'еднаноï европи.
Полiтичнi теоретики та практики - С. Гангтшгтон, Ф. Фукуяма, Р. Патнем, К. Поппер, Е. Тоффлер штенсивно обговорювали мiсце та значения громадянського сустльства для консолвдацп демократичних сил. Зокрема, наголошувалося, що справжт спiльноти мiцних громадянських суспшьств об'еднанi щнностями, нормами та досввдом, як1 е спiльними для 1хтх членiв. Чим глибшим i сильтшим е дотримання цих спiльних щнностей, тим сильнiшим е вiдчуття спшьноти. У цьому контекст для означення спшьних суспiльних вартостей використовуються термши «соцiальне громадянство» i «соцiальний каттал» (Ф. Фукуяма, Р. Патнем). Як зазначав Ф. Фукуяма, сощальний каттал необхiдний для створення здорового громадянського сустльства, тобто сукупносп груп i асощацш, що знаходяться мiж им'ею i державою [16, с. 37]. Отже, громадяни набувають соцiальний каттал, беручи актив ну участь в оргатзащях громадянського сустльства, та в подальшому можуть використовувати його для змщнення демократичних принципiв в управлiннi державою.
Як висновок, можна констатувати, що плекання культури громадянського суспiльства засобами громадянського виховання орiентуе шдивщуальт особливосп та погляди на загальнi сустльш потреби, узгоджуе iз загальними нормами демократичного сустльства. За таких умов у громадян виникають виразт почуття свого мюця у суспiльствi та мотивацп до участi у громадському життi.
Актуальною у контекстi до^дження е позицiя О. Сухомлинсько", яка зазначае, що проблеми громадянського виховання дией та молодi - це вiчнi проблеми, якi перебувають у цешр уваги педагогiв, громадських та пол^ичних дiячiв: «Ск1льки iснують держави, стшьки й суспiльство висувае й на свш розсуд вирiшуе питання мети, змюту, шляхiв, засобiв та методiв виховання сво1х майбутнiх громадян» [6, с. 145]. В. Горбатенко наголошуе на завдант громадянського виховання в умовах глобалiзацiï: розвиток здатносп молодi до гуманiстичного осмислення результапв людськоï дiяльностi в iсторичному минулому i сьогоденнi [4, с. 3]. Отже, йдеться про формування засобами громадянського виховання принцишв i критерш гуманiзму, людяностi, свободи особистост1, рiвностi, справедливостi.
Узагальнюючи напрадювання вчених i практиков з проблеми громадянського виховання у контексп розвитку громадянського сустльства, зазначимо, що спшьним для них е те, що вони ввдображають динамiчнiсть сучасного наукового пошуку в умовах розвитку глобальних тенденцш i виклишв. Глобалiзацiя надае нового контексту громадянському вихованню, беручи до уваги ви локальнi та глобальнi зв'язки. Варто зазначити, що соцiальний каттал необхвдний для успiху кожноï краши у розвитку демократичних процесiв. Суспшьно-полиична активнiсть громадян, 1хне залучення до врядування, насамперед на мiсцевому рiвнi, реалiзацiя i взаемозв'язок громадянських прав i обов'язшв, здiйснения ними контролю за дiяльнiстю уряду, тобто життездаттсть громадянського суспiльства е ознакою демократичноï культури суспiльства.
Таким чином, можна стверджувати, що громадянське виховання молодi е надзвичайно актуальним соцiально-педагогiчним викликом Укра1ни i перспективним напрямом наукового
пошуку, оскшьки активна участь особистост у громадському житт е одшею з найважлив!ших ознак цившзованого сустльства, демократизацп полпичного життя, виявом зростання громадянсько! сввдомосп людей, реатазацп !х громадянсько! пдносп ! прав, що вельми актуально в сучасних реал!ях Укра!ни.
Л1ТЕРАТУРА
1. Аристотель Сочинения: в 4 т. / Аристотель; АН СССР. - М.: Мысль, 1976. - Т. 4. - 1981. - 258 с.
2. Галущинський М. Боротьба з неграмотшстю. Що треба читати? / М.Галущинський // Наш шлях до освгти. - 1932. - С. 5-14.
3. Гегель Г. В. Ф. Работы разных лет: в 2 т. / Георг Вильям Фридрих Гегель; Т. 1. - М.: Мысль, 1972. - 630 с.
4. Горбатенко В. Громадянська освгта як чинник гумашзацп сустльства / В. Горбатенко // Доба. -2002. - № 3. - С. 2-5.
5. Гршченко Б. Д. Твори: в 2-х т. / Борис Дмитрович Гршченко. - К.: Наук. думка, 1990. - Т. 1.: Поетичш твори, оповвдання, повкт - 1990. - 632 с.
6. Громадянин - Держава - Громадяське виховання: антолопя / упоряд.: М. П. Рагозш ! О. В. Сухомлинська. - Донецьк: Донбас, 2001. - 262 с.
7. Д'ю! Дж. Досввд й освгта; пер. з англ. М. Василенко. / Джон Д'ю! - Львгв: Кальварш, 2003. - 84 с.
8. Драгоманов М. П. Лггературно-публщистичш пращ: у 2 т. / Михайло Петрович Драгоманов; упоряд. I. С. Романченко; гол. ред. О. С. Засенко. - К., 1970. - Т. 2. - С. 550-551.
9. История философии в кратком изложении / П. Вошагликова, В. Соучек, П. Ваврушек и др. ; пер с нем. И. И. Богута. - М.: Мысль, 1991. - 590 с.
10. Коменский Я. А. Избранные педагогические сочинения: в 2 т. / Я. А. Коменский; под ред А. И. Пискунова. Т. 2. - М.: Педагогика, 1982. - 576 с.
11. Русова С. Дещо з фшософп виховання / Соф!я Русова // Вшьна укра!нська школа. - 1918. - № 10. -С. 306-316.
12. Ступарик Б. М. Нацюнальна школа: витоки, становлення: навч-метод. поЫб. / Богдан Михайлович Ступарик. - К.: 1ЗМН, 1998. - 336 с.
13. Сухомлинсъка О. Виховання як сощальний процес : особливосп сучасних трансформацшних змш / Ольга Сухомлинська // Шлях освгти. - 2004. - № 2. - С. 2-6.
14. Ушинський К. Д. Вибраш педагопчш твори: в 2-х т. за ред. О. I. Пискунова: Теоретичш проблеми педагопки. / К. Д. Ушинський; - К. : Рад. школа, 1983. Т. 1: — 489 с.
15. Франко I. Громадянсью права студенлв / 1ван Франко // Педагопчш статл та висловлювання. / упоряд. О. Г. Дзеверш. - К., 1960. - С. 60-66.
16. Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа ! вщновлення сощального порядку; пер. з англ. В. Дмитрика. / Ф. Фукуяма. - Льв!в : Кальвар!я, 2005. - 380 с.
