CC BY
18
НОВИНИ НАУКОВОГО ЖИТТЯ
КРУГЛИЙ СТ1Л «Християшзафя КиТвськоТ Pyci як фактор становлення та розвитку украТнськоТ культури»
3 жовтня 2018 року в навчально-бГблютечному комплекс вiдбувся круглий стiл «Християшзащя Китвськот Русi як фактор становлення та розвитку украТнськоТ культури», присвячений 1030-рГччю Хрещення КиТвськот РусГ, в якому взяли участь науковщ кафедр культурологГТ, фшософп, конституцiйного права Укратни, ГсторГт держави та права Укратни i зарубiжних кратн Нащонального юридичного унiверситету iменi Ярослава Мудрого.
Засщання круглого столу вiдкрив доктор фГлософських наук, професор, завiдувач кафедри культурологи В. О. Лозовой. Вш виступив i3 доповiддю «Християнiзацiя Китвськот Русi як вiдповiдь на виклик цивтзацшного розвитку», в якш звернув увагу на те, що схiднi слов'яни, центром яких було Середне Поднiпров'я, не жили iзольовано вiд зовнiшнього свiту; вони контак-тували з Арабським Сходом, Центральною i Захiдною бвропою, Скандинавiею, Хазарiею, Вiзантiею. Першi кроки християшзащт Китвськот Рус iсторики пов'язують з початком IX ст. До цього часу на тт територГт поширене було язич-ництво. У IX - на початку Х ст. Китвська Русь стае великою ранньофеодальною державою, яка поступово займае одне з провщних мГсць у системi мГжнарод-них вГдносин того часу. Посольства рГзних держав через свотх проповвдниыв пропонували й пропагували власнi релтйш системи. Для випробування вГри князГ Китвськот' РусГ посилали свотх людей до рГзних кратн (Волзькот БулгарГт, НГмеччини, Риму, ВГзантГт та ш.). У Китвськш РусГ вже були знайомГ з грець-ким християнством (у 987 р. у КиевГ функщонували декГлька православних храмГв), Гудатзмом та Гсламом. Питання релГгГт-вГри визначали мГсце Китвськот РусГ в системГ мГждержавних вГдносин.
Володимир Святославович, Великий князь Китвськот РусГ i державний дГяч (980- 1015 рр.), постГйно звертався до «бояр i старщв» за порадою щодо вибору ново! релЫт, який вГн зробив у 988 р., узаконивши православне хрис-тиянство. Цим актом Китвська Русь остаточно визначила свое входження до вГзантшського православного i загальноевропейського культурного простору,
в результат чого розширились и економГчш та культурнi зв'язки з багатьма европейськими кра!нами. Це вiдповiдало подальшому розвитку феодально! держави, iнтересам та iдеологi! пануючого класу.
Християнство вiдiграло надзвичайно важливу роль у сусшльно-полггичному i культурному розвитку Ки!всько! Русi. Воно сприяло активному розвитку писемностГ зокрема лГтератури, а також архiтектури, iконопису та шших видiв мистецтва. Почалося будiвництво православних храмiв, монастирiв, що при-скорювало розвиток ремесел, торгiвлi, пробудило штерес до грамоти, розвиток бiблiотечно! справи, переклад книг з грецько! i латинсько! мов, появу освiченого духовенства та вiдкриття шкiл грамоти. З них вийшло багато видатних лГтопис-цiв, лiтераторiв, богословiв, фiлософiв i публiцистiв, якi робили значний внесок у розвиток духовно! культури свого народу.
Нова релтя суттево впливала на процеси формування схвднослов'янсько! етшчно! сшльноти та !"! свГтогляду. Ки!вська Русь знайомилася з християнським вiровченням, перекладаючи першоджерела рiдною (старослов'янською) мовою. При цьому ставлення до язичництва i Володимира Великого, його сина Ярослава Мудрого було по-християнському мудрим: суперечност виршувалися насамперед за допомогою молитви й переконання, що мало велике значення для розвитку феодально! держави, !! едност та могутностi.
З доповiддю «Духовно-моральнш потенцiал православно! культури: вiд Ки!всько! Русi до сучасно! Укра!ни» виступила кандидат фГлософських наук, доцент кафедри культурологи Л. М. CidaK, яка, зокрема, шдкреслила, що «головним, визначальним здобутком поди 1030-рГчно! давнини - Хрещення Ки!всько! Русi - стало те, що ми, нащадки русiв, вже бiльше тисячi рокiв - пра-вославнi християни. I вiра наша, вiра нашо! землi - православ'я. Культура наша, попри рiзнi втручання, впливи, дiалоги, - православна. Вщповщно, й цiнностi, iдеали, те, що живить душу народу i не дае й досi зникнути, за своею глибинною сутнiстю теж православна I що б не вщбувалося, чи колись, чи тепер в юторп нашого народу, православ'я не буде знищене».
Як ввдомо, Хрещення Русi 988 р. визначило характер розвитку не лише ново! феодально-монархiчно! держави Ки!вська Русь, а й культурно-Гсторичний шлях !! наступниць - Укра!ни, РосГ!, Бiлорусi. Якщо говорити узагальнено, то православ'я в усГ часи нашо! схГднослов'янсько! ГсторГ! вiдiгравало роль тiе! духовно! сили, яка об'еднувала народ, давала можливкть вистояти перед нашестям рГзних загарбниыв i перемогти. Причому князГ, гетьмани, козаки, полководщ, генерали досягали перемоги не стГльки пГд вГйськовими прапорами, скГльки пГд хоругвами Спаса Нерукотворного, Покрова Пресвято! Богородищ, ГеоргГя Побщоносця, АрхГстратига Миха!ла, з чудотворними жонами Богома-терГ, з благословГнням преподобних отщв, святителГв, старцГв, з молитвами всГе! церкви.
Хрещення православною вГрою було не просто прийняттям системи вГзан-тшських релтйних обрядГв. Головне те, що православ'я стало базовою культурною традищею, яка виробила певну систему щнностей, сформувала спосГб життя i давнГх русичГв, i у подальшому православних укратнцГв.
ДГйсно, християнська етика багато столГть була загальнодержавною нормою життя народу. Вошська доблесть, повсякденна праця i побут мали релшйш ознаки. РелГгГйнГ обряди i традицп пронизували всю соцГокультурну дГяльшсть народу, надаючи тй особливого сакрального значення. Християнська мораль виступала проти кровнот помсти, багатоженства, шлюбГв з родичами; церква брала шд свою опГку жГнку: церковний суд замшював сГмейний; церква взяла на себе мГсГю широкот просвГти народу - чи не в кожнш хатГ були Псалтир, ЖитГя святих, ДобротолюбГе та ГншГ перлини християнськот православнот лГтератури. Дотримання заповГдей Божих, церковних канонГв стало нормою для всГх, неза-лежно вщ вГку, статГ, статусу. Тому СвятГ в РусГ жили помГж людей. А головне, люди мислили себе як единий православний народ, як хранитель i продовжувач великот святоотечнот традицп, перенесенот з ВГзантп.
СьогоднГ ми е свщками все бГльш тотального вГдходу вГд традицГйнот християнськот моральности i новГтня секуляризацГя нашого суспГльства вже не стГльки е результатом ходи «войовничого атеизму», скГльки вГдвертот демонГзацГт, що неприховано заполоняе не лише найбГльш сприйнятливе до всього мисте-цтво, а й сучасну освГту, полГтику i навГть науку (штучний Гнтелект, клонування, взагалГ фГлософГя трансгуманГзму).
Видатний сучасний богослов митрополит Антонш Сурозький вважав, що процес «обмирщення культури» безпосередньо пов'язаний з п вГдривом вГд релГгГт, а саме православ'я. Тому вщродження традицшних православних цГнностей, повернення до ГдеалГв православнот культури е сьогоднГ важливим кроком у побудовГ гармонГйного суспГльства i вихованнГ духовно розвиненот особистостГ, як би це не архатчно звучало. Варто нагадати, що образ-щеал у пра-вославнГй культурГ - це аскет, монах, святий, мудрець, старець, юродивий, тобто тГ особистостГ, яю керуються у своему життГ любов'ю, добром як абсолютними щнностями. Ввдповщно, сенсом життя особистостГ повинно бути обожнення, досягнення святостГ, тобто абсолютнот досконалостГ. В цьому сутшсть право-славнот культури.
СьогоднГ актуальним е питання, пов'язане з релтйно-конфесшною щенти-фжащею. Деякою мГрою наше суспГльство стало заручником активних процесГв шформатизацп, глобалГзацп, i людинГ досить часто складно визначити межГ своет вГри, вщповГсти на елементарне питання, «що означае бути православним сьогоднГ?», зокрема, православним у багатонащональнш, багатоконфесшнш УкратиГ в умовах церковного розколу, вщвертого свавГлля окультизму, езотерики, так званого релейного плюралГзму.
Отже, бути православним - це насамперед чесно, вГдверто вдентифжу-вати себе з Православ'ям, бути вГрним чадом каношчно! православно! церкви i нести в собГ «образ Христа», а також мати особисту духовно-моральну вадповадальшсть перед шшими людьми, служити БоговГ i людям, тобто жити по-православному.
У доповщ кандидата юридичних наук, асистента кафедри ГсторГ! держави та права Укра!ни i зарубГжних кра!н О. В. Середи «Християшзащя бвропи та Ки!всько! РусГ як чинник цивГлГзацГ! i духовно! едностГ народГв» зазначено, що сьогодш Укра!на перебувае на шляху до товариства европейських держав. Цей вектор засвщчуе не лише необхщшсть змшення принципГв управлГння в публГч-ному i приватному секторах вщповвдно до европейських стандартГв, а й куль-турну та Гсторичну спорщнешсть Укра!ни й бвропи. Остання умова, вщповщно до Угоди про асощащю мГж Укра!ною та бС, мае прюритетне значення. Вона засвГдчуе визнання Укра!ною спГльно! ГсторГ! та щнностей, свое! европейсько! ГдентичностГ як внутрГшнього цГннГсного зв'язку з европейським сусшльством. Без усвГдомлення спГльних Гсторичних корешв, культурних i духовних зв'яз-кГв мГж европейським i укра!нським суспГльством ГнтеграцГя не вГдбудеться. У формулах «Укра!на - це бвропа», «европейсью цГнностГ», «бути европейцем» громадяни Укра!ни повиннГ вГдчути цГннГсну глибину цих слГв.
У цьому контекстГ важливо знати рушшш сили, якГ сформували бвропу як цГннГсно-культурний простГр та Гсторично поеднують з ним укра!нське суспГльство.
КонсолГдуючою i державотворчою силою як для бвропи, так i Укра!ни стало прийняття християнства. Саме через це «молодЬ» германськГ i слов'янськГ народи здГйснили «цивГлГзацГйний стрибок» у суспГльному розвитку та державотворенш. Вони поедналися з гуманГстичним свГтоглядом християнсько! моралГ, а також антично-римською культурою i !"! правовими традищями. ПровГдниками для них в Гсторичному процесГ стали СхГдна Римська ГмперГя («Ромейська держава» або «ВГзантГя») та Церква в особГ Римського епископа на ЗаходГ бвропи та Кон-стантинопольського патрГарха на СходГ. Варто вказати, що до 1054 р. Римський епископ (Папа) ще шдпорядковувався Гмператору та Константинопольському патрГарху. Загальна формула для ЗахГдно! i СхГдно! ГмперГ! визначалася старшинством Риму серед усГх священнослужителГв, а епископ Константинополя був другим за часом створення шсля апостольського престолу, однак перший серед усГх ГерархГв. ГерманськГ i слов'янськГ племена сприймалися очГльниками держави i церкви як язичники-варвари й були об'ектом полГтичного й Гдеоло-гГчного Гнтересу в контекстГ шдкорення та навернення в Гстинну вГру.
Хрещення означало не лише прийняття шшо! вГри, а й ново! моралГ й права, розбудову державно-церковних вГдносин, поширення грамотностГ й просвГти серед населення. СпГльнГсть вГри стала духовним зв'язком для народГв бвропи
i Ки1всько'1 Pyci, який трансформував колишш племена у populus christianus -сшльноту християн.
Хрещення Кшвсько'1 Pyci визначило релiгiйне життя рiзних краш на багато столт. Зокрема, у cyчаcнiй Украïнi потребуе якнайшвидшого вирiшення багато проблем, пов'язаних i3 мiжконфеciйними вiдноcинами, а також вщносинами мiж державою та церквою i релiгiйними органiзацiями, якi намагаються вирiшити правовими методами.
Так, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституцшного права Украши Л. К. Байрачна виголосила доповщь «Законодавчий процес з питань свободи совки та свободи вiроcповiдання: конституцшно-правовий вимiр», у якiй, зокрема, зазначила, що св^ова й европейська сшльнота визнали за необ-хiдне закршити у мiжнародних документах положення про свободу св^огляду й вiроcповiдання, передуем у Загальнш декларацй прав людини (ст. 18), Кон-венцп про захист прав i основних свобод людини (ст. 9), Мiжнародномy паки про громадянсью i пол^ичш права (ст. 18), а також у Декларацй' про лжвщащю вciх форм нетерпимосп та диcкримiнацiï на Грунт релiгiï i переконань 1981 р. та Декларацй' про права оciб, яы належать до нацiональних або етшчних, релЬ гiйних i мовних меншин, 1992 р. Цi положення вщображено у ст. 35 Конституцп Украши, де чiтко визначено право кожного громадянина на свободу совки та вiроcповiдання, та Закош Укра'1'ни «Про свободу совки та релшйш оргашзацп», Указi Президента Укра'1'ни «Про невщкладш заходи щодо остаточного подолання негативних наслвдюв тоталiтарноï полiтики колишнього Союзу РСР стосовно релiгiï та ввдновлення порушених прав церков i релшйних органiзацiй» вiд 21 березня 2002 p.
Для захисту закршлених прав i свобод у галyзi свободи совки i релкп щкавою е практика бвропейського суду з прав людини (6СПЛ), зокрема, його ршення у cправi «Свято-Михайлiвcька Парафiя проти Укра'1'ни». У ньому Кш'вська мicька адмiнicтрацiя вiдмовила громадi у внеcеннi змiн до ïï статуту, зпдно з якими вона повинна була приеднатися до УПЦ КП. Уряд заперечував, вважаючи, що жодного втручання не вщбулося, оскшьки громаду не змушували приеднатися до жодного Патрiархатy i не втручалися в ïï дiяльнicть. Суд пiддав критищ украшське законодавство з питань реестрацп релiгiйних об'еднань, зазначивши, що йому бракуе «узгодженосп та передбачyваноcтi». Наприклад, було звернено увагу, що законом не визначено, що таке «релшйна група» та «релшйна органiзацiя»: чи е це одним i тим же, чи ix вiдрiзняе наявшсть статусу юридично'1 особи. (див.: ршення 6СПЛ у cправi «Свято-Миxайлiвcька парафiя проти УкраТни»).
1снуе загальна тенденщя держави Украша щодо повернення релiгiйним органiзацiям культового майна, що шдтверджуеться Указом Президента Украши «Про заходи щодо повернення релшйним органiзацiям культового майна» вщ
04.03.1992 р. № 125 i розпорядженням Президента Украши «Про повернення релтйним оргашзащям культового майна» вщ 22.06.1994 р. № 53/94-рп. Захист права власност релтйних органiзацiй здiйснюeться господарськими судами. На майно культового призначення, що належить релiгiйним оргашзащям, не може бути звернено стягнення за претензiями кредиторiв.
Ршення Окружного адмiнiстративного суду м. Киева у справi № 2а-1855б/10/2670 можна назвати одним iз найбшьш Грунтовних судових дослiджень питання про повернення майна культового призначення у власшсть релтйних громад.
Слiд зазначити про важливкть для правозастосування ршення Конститу-цiйного Суду вiд 08.09.2016 р. № 6-рп/2016 (справа про завчасне сповщення про проведення публiчних богослужiнь, релiгiйних обрядiв, церемонiй та про-цесiй). Це iсторичне ршення стосуеться не лише мирних зiбрань релiгiйного характеру, а й будь-яких публiчних громадських акцiй. Рiшенням Конституцш-ного Суду визнано неконституцiйною i такою, що втратила чиншсть, ч. 5 ст. 21 Закону Украши «Про свободу совкт та релшйш оргашзацп». Мiсцевi органи влади тепер не мають жодних законних шдстав давати чи не давати дозвш на мирнi зiбрання, у тому числ релiгiйного характеру (вуличнi чи в орендованих примщеннях). Заборонити публiчне мирне зiбрання може лише суд. Скасовано вимогу про 10-денний термш отримання дозволу (чи завчасного сповщання) як умову проведення публiчного релшйного заходу (але необхiдно враховувати попередне ршення КСУ вiд 19.04.2001 р. № 4-рп/2001 (справа щодо завчасного сповщення про мирш зiбрання). Таким чином, можна стверджувати, що процес законодавчого регулювання з питань свободи совют та свободи вiросповiдання продовжуе вдосконалюватися.
З доповвддю «Православ'я i правосуддя» виступила кандидат юридич-них наук, доцент кафедри культурологи Ю. А. Мелiхова, яка зауважила, що звернення до осмислення правосуддя в релтйному контекст часто супрово-джуеться iронiчним ставленням юриств-практишв. Зрозумiло, що питання праворозумшня та правозастосування сьогоднi вирiшуються незалежно ввд релiгiйних iдеалiв на позитивних началах ращоналютично1 культури. Проте це тшьки на перший погляд. У гущавину строкатих суспiльних вiдносин православ'я вносить сво1 духовнi корективи через вiруючих - учасникiв цих вщносин. Ще Лев Петражицький писав, що «правосвщомють людини завжди опосередко-вана релiгiйним авторитетним характером правових переживань, яю протидiють емоцiйним схильностям, пристрастям тощо».
Отже, православ'я i правосуддя. Визначення сшльного, встановлення сшв-вiдношення дають змогу вiдiйти ввд нав'язливого теоретичного звуженого погляду i звернутися (за Алексеевим) до «глибинних духовних засад життя сусшльства», а вони свщчать про православне коршня вiтчизняноï правово! тра-
дицп. Православ'я i правосуддя мають сшльний коршь - «право». Якщо «православ'я» - буквально «правильно славити», ктинне вчення про шзнання Бога, поклонiння Боговi Духом i 1стиною, то «правосуддя» - «правильно судити».
Вплив правосуддя на православ'я достатньо обмежений, адже вiрyюча людина дотримуеться релiгiйниx норм, у тому числ i тих, яю мають правове закрiплення. Хiба що вш простежуеться у визнаннi примату правових припиciв у вирiшеннi мiжконфеciйниx конфлiктiв. А от вплив православ'я на втизняне правосуддя е незаперечним. Саме воно стало щеолопчною платформою для судово1 дiяльноcтi, сформувало свггоглядш орiентири в cycпiльнiй правосв^ домостп прагнення до духовного iдеалy, вщречення вiд его1стично1 природи, самовдосконалення i самообмеження.
Сучасна деморалiзацiя i дезорiентацiя cycпiльcтва пов'язанi з тим, що свггсьы iдеологи, з одного боку, говорять про свободу, пдшсть особистостГ а з шшого - позбавляють цю саму особисткть здатноcтi оцiнювати icторiю за бшьшим масштабом, нiж масштаб споживацького iмперизмy. Ti, хто мае таку здатшсть, заcвiдчyють, що украшство мало еволющонувало в дyxовнiй сут-ноcтi, а тому бiблiйна нормативно-цiннicна система була i залишаеться вихвд-ною нормотворчою платформою для вггчизняно1 правово1 системи. На думку А. А. Тер-Акопова, старозапов^ш норми «практично у повному обcязi yвiйшли в систему сучасного кримшального права».
Отже, православ'я надало аксюлопчного змicтy правосуддю, бо «де немае Духу, там немае православ'я», - наголошував Iгнатiй Брянчанiнов. Без цього Духу правосуддя стае судочинством, а судочинство - це ще не правосуддя, бо воно здшснюеться законом, а закон може бути не правовим.
Завдяки гумашстичним вдеалам православ'я основною рисою втизня-но1 правово1 традицп стало усввдомлення того, що правосуддя не повинно дихати злобою, честолюбством, осудженням, презирством, злопам'ятством. «...Hi вдови, ш сироти не ображай; cyддiв не обмовляй; не давай свое!" руки нечестивому; не йди за бшьшктю на зло; дарiв не приймай, бо дари слшими роблять зрячих», - писав колись митрополит 1ларюн. Тому осмислення основ православ'я показуе, що суддя зобов'язаний судити розумом, а не осуджувати душею, яким би огидним не був злочин, зумгги побачити «... чисте i високе, що причашося в глибиш будь-яко'1, навiть найтемнiшоï, дyшi», адже не осудом, докором, приниженням, образами i глузуванням виправляеться «^ix ближ-нього», а доброю порадою.
Сучасне праворозумшня базуеться на принципах рiвноcтi вcix перед законом. Слвд звернути увагу, що уявлення про праведний суд рycичiв (i князiв, i митрополитiв) вiдрiзнялоcя вщ сучасного. Вони закликали в судах ставати на бж бiдниx i слабких, виявляти милкть до них, нав^ь якщо ïx винyватicть доведена. Однак парадоксальшсть таких дiй у тому, що все це робилося в iм'я
справедливость Реальшсть була такою, що убогому рщко вдавалося добитися правди i управи на багатого i знатного. Таким чином, митрополити i князi закликали до милост для того, щоб компенсувати сощальну несправедливiсть. У цьому державна мудркть, думка про широкi сощальш наслiдки суду, якi виходять далеко за межi вузького розумiння справедливости вiдповiдно до яко! злочинець обов'язково повинен бути покараним. Лопка те! справедливостi була iншою: «хай навт удовиця винна, хай «^рий» i насправдi щось украв, але суворе покарання призведе !х до повного розорення i загибелi, а значить тшьки милосердя i християнське прощення - шлях до очищення душi i уподiбнення правосуддя князiвського правосуддю Божественному».
Як вiдомо, християнiзацiя Ки!всько! Русi сприяла широкiй просвiтi, зокрема розвитку духовно! освгги, яка у рiзнi iсторичнi перiоди мала свою специфжу, що зумовлювалася релiгiйною ситуащею, а отже, й рiзними поглядами на змют духовно! освiти.
Так, кандидат фшософських наук, доцент кафедри фшософп О. П. Невель-ська-Гордеева у сво!й доповiдi «Логiка в духовнш освiтi» зазначила, що погляди на мюце логiки в освггньому процесi змiнювалися досить суттево. Ранньохрис-тиянськi вчителi церкви заперечували необхщшсть логiчних знань. Наприклад, Тертулiан, якому приписують фразу «я вiрую, тому що абсурдно», ставився до лопчного знання вкрай негативно. Вчитель церкви був переконаний, що з моменту втшення Христа немае сенсу в лопчних методах пошуку ктини. «О, нещасний Арiстотель, - каже Тертулiан, - ти винайшов ... дiалектику, мисте-цтво будувати i руйнувати, яке все дослщжуе, але шчого не доводить до кiнця!». У текст свое! працi «Про плоть Христову» Тертулiан розмiрковуе, руйнуючи лопчш закономiрностi: «Син Божий прибитий до хреста; я не соромлюся цього, тому що цього слщ соромитися. Син Божий i помер; це цiлком ймовiрно, тому що це шалено. Вiн був похований i воскрес; це достовiрно, бо це неможливо». Саме узагальнюючи це мiркування й стверджують про абсурднiсть (алопчшсть) як пiдrрунтя вiри.
1нший напрямок у патристищ пов'язаний з iм'ям Климента Олександрш-ського, який прийшов до християнства через фiлософiю i потiм стверджував, що логiка, безумовно, потрiбна для християнсько! освiти.
Католицька церква активно впроваджувала лопку в духовну освггу. При-казка «лопка не служниця теологи» виникла на момент, коли активно розви-ваються европейсьы унiверситети, коли логiки заявляють про свою науку як самощль, а не як частину теолопчно! освiти. Проте iснуе протилежна точка зору, висловлена лопком В. О. Лобовжовим, який вважав, що «лопка - е вчення про Бога i засоби наближення до Нього». «Логiки - глибоко релiгiйнi люди (незалежно вщ того, усвiдомлюють вони це чи ш). 1х професшна дiяльнiсть -служiння Богу (!стиш)», - запевняв В. О. Лобовжов.
Петро Могила впроваджуе вивчення лопки в братськш школь За евро-пейською структурою у тривiyм - перший ступень навчання - включено граматику, риторику й лопку. Щосуботи учш проводили диспути з метою опанування вмшня дискутувати. Вихованцями колепуму були вci украшсьы гетьмани починаючи з Богдана Хмельницького i до останнього Данили Апостола. У першш пол. XVIII ст. Киево-Могилянська академiя була найбiльш престижним навчальним закладом Росшсько'1 iмперiï. Лопка (як i iншi курси) викладалася латинською мовою. Твори Арктотеля були основою для вивчення лопки.
Отже, кторичний досвщ cвiдчить про дощльшсть обов'язкового вивчення курсу логiки як в духовних навчальних закладах, так i в закладах вищо'1 освгги.
У дискусп взяв участь кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри культурологи О. В. Сердюк, який зазначив, що в сучаснш кторичнш та культуро-лопчнш дyмцi е рiзнi гiпотези, мiфи з полiтичним забарвленням щодо факту хрещення Кшвсько1 Pyci та кнування cередньовiчноï держави Кшвська Русь. Зокрема, О. Кунгуров у свош однойменнiй розвiдцi стверджуе, що Кшвсько'1 Pyci взагалi не кнувало, це вигадка. Tакi альтернативнi позицп щодо офiцiйноï науково!" думки з цього питання являють собою певну загрозу, а саме можуть негативно впливати на виховання сучасно!" молод^ ïï культурну i релiгiйнy щентифжащю.
У робоп круглого столу взяли участь i сшвробпники науково'1 бiблiотеки Унiверcитетy. Зокрема, завiдyвач вiддiлy I. В. Бова шдготувала книжкову екс-позицiю, присвячену 1030-рiччю Хрещення Кшвсько'1 Pyci, де експонувалися лiтопиcи, кторичш матерiали, кyльтyрологiчнi розвiдки, а також альбоми з екс-позицiями художниюв, приcвяченi релiгiйнiй тематицi.
Матерiал тдготувала Л. М. CidaK, кандидат фшософських наук, доцент кафедри культурологи
