CC BY
70
УДК [348.31:265.31/.34](477)"9/12"
Д. G. Забзалюк
Львiвський державний унiверситет внутрiшнiх справ,
канд. ют. наук, доц., в. о. начальника кафедри теорп та ютори держави i права
ОСОБЛИВОСТ1 ВПЛИВУ ДОКТРИНИ КАТОЛИЦИЗМУ НА ДЕРЖАВОТВОРЧ1 ПРОЦЕСИ В КШВСЬКШ РУС1 ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬК1Й ДЕРЖАВ1
© Забзалюк Д. С., 2015
Проаналiзовано iсторичнi, полiтичнi та npaBOBi засади католицизму в КиТвськш Pyci та Гaлицько-Волинськiй державь Дослiджено головнi особливостi державно-полiтичного розвитку КиТвськоТ Pусi та Галицько-ВолинськоТ держави. Акцентуеться на ролi та мкщ християнства в iсторичному розвитку РуськоТ держави, а також aнaлiзуються взаемозв'язки руських княз1в та православного духовенства iз Римом та европейським католицьким свггом у контекстi впливу католицизму на становлення та головш етапи формування та розвитку киТвського та галицько-волинського перiодiв у iсторiТ украТнського державотворення.
Ключовi слова: КиТвська Русь, Галицько-Волинська держава, християнство, католицизм, православ'я, церква.
Д. Е. Забзалюк
ОСОБЕННОСТИ ВЛИЯНИЯ ДОКТРИНЫ КАТОЛИЦИЗМА НА ГОСУДАРСТВЕННО-СОЗИДАТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕССЫ В КИЕВСКОЙ РУСИ И ГАЛИЦКО-ВОЛЫНСКОМ ГОСУДАРСТВЕ
Проанализированы исторические, политические и правовые основы католицизма в Киевской Руси и Галицко-Волынском государстве. Исследуются главные особенности государственно-правового развития Киевской Руси и Галицко-Волынского государства. Акцентируется на роли и месте христианства в историческом развитии Русского государства, а также анализируются взаимосвязи русских князей и православного духовенства с Римом и европейским католическим миром в контексте влияния католицизма на становление и главные этапы формирования и развития киевского и галицко-волынского периодов в истории строительства украинского государства.
Ключевые слова: Киевская Русь, Галицко-Волынское государство, христианство, католицизм, православье, церковь.
D. E. Zabzaljuk
FEATURES OF INFLUENCE OF DOCTRINE OF CATHOLICISM ON STATE CREATIVE PROCESSES ARE IN KYIV RUS AND GALICIA
VOLYN' STATE
This article is sanctified to the analysis of historical, political and legal principles of Catholicism in Kyiv Rus and Galicia Volyn' state. The main features of state-political development of Kyiv Rus and Galicia Volyn' state are investigated in the article. Attention is
accented on a role and place of Christianity in historical development of the Russian state, and also intercommunications of the Russian princes and Orthodox clergy are analyses with Rome and Europeans catholic world in the context of influence of Catholicism on becoming and main stages of forming and development of the Kyiv and Galicia Volyn' periods in history of Ukrainian creation of the state.
Key words: Kyiv Rus, Galychina-Volyn state, Christianity, Catholicism, Orthodoxy, church.
Постановка проблеми. З кшця IX - початку XI столптя, тобто з моменту змщнення вшськово-полгтично! ролi Киева та утворення, по cyri, ново! держави - Ки!вська Русь, i3 початком мiжнародних вщносин i3 Вiзантiею та Свропою, в давньоруському cоцiyмi поступово починають домiнyвати новi цiнноcтi cвiтоcприйняrтя, вiдмiннi вiд язичницьких уявлень про навколишнш cвiт.
У вгтчизнянш юторюграфп досить довгий перюд домiнyвала думка про единий та всеохопний вплив Вiзантi! на становлення християнсько! релт! на Рyci. Вплив захщного християнського cвiтy сприймався вороже i категорично вiдкидавcя. Однак, аналiзyючи етапи розвитку Киево-Русько! держави, а також шляхи утвердження християнства на Рус^ вщзначаемо, що Римська церква та захщний cвiт вiдiграли величезну роль у становленш християнсько! вiри та релiгiйного cвiтоcприйняrтя на Сходi Свропи.
Аналiз останшх дослiджень i публiкацiй. Першi спроби наукового висвгтлення перiодy формування та розвитку Киево-Русько! держави були окреслеш у працях видатних укра!нських icторикiв середини XIX - початку XX столптя, до яких можна зарахувати О. Андрiяшева, М. Грушевського, М. Дашкевича, Д. Зубрицького, I. Костомарова, I. Шараневича та ш.
Окремi аспекти проблеми державно-полгтичного, cоцiального та релiгiйного розвитку на Рус виcвiтлювали yкра!нcькi дiаcпорнi доcлiдники, а саме: П. Грицак, М. Ждан, М. Кордуба,
0. Лотоцький, I. Нагаевський, Н. Полонська-Василенко, С. Томашiвcький, М. Чубатий та ш.
Що стосуеться радянсько! юторюграфи, яка висвгтлювала ки!вський та галицько-волинський перюд юнування укра!нсько! держави, то релшйний чинник, за рiдкicними винятками, або просто ^норувався, або характеризувався доволi однобiчно, з вiдвертою критикою будь-яких проявiв католицизму на Руш. Варто вiдзначити працi С. Большаково!, М. Брайчевського, Я. Icаевича,
1. Крип'якевича, В. Пашуто, К. Софроненка, Н. Суворова, I. Фроянова, Я. Щапова, С. Юшкова та ш.
Зарyбiжна icторiографiя, в якiй аналiзyетьcя ки!вський та галицько-волинський перiод юнування укра!нсько! держави в IX-XIV ст., представлена здебшьшого працями роciйcьких, польських, шмецьких та угорських icторикiв, зокрема: А. Вшькевич-Вавжиньчиково!, Б. Влодарського, Л. Дроби, С. Кучшьського, Е. Ледерер, I. Павловського, Р. Роде, Р. Рьопеля, Р. Скриншкова, С. Смольки, В. Томсшова, М. Фонт та ш.
Сучасш доcлiдження Ки!всько! Рус та Галицько-Волинсько! держави, зокрема державно-правових та релiгiйних факторiв розвитку, представлеш у працях вiдомих укра!нських icторикiв та правникiв, серед яких: О. Борисова, Н. Верещагша, Л. Войтович, О. Головко, В. Гончаренко, Я. Дашкевич, В. Срмолаев, В. !дзьо, О. Копиленко, М. Котляр, П. Кралюк, Н. Крестовська, В. Кульчицький, О. Купчинський, В. Макарчук, В. Мудревич, В. Ричка, В. Тацш, I. Терлюк, Б. Тищик, А. Толочко, Т. Федоренко, П. Яроцький та ш.
Формулювання щлей. Мета ще! статп полягае в дослщженш icторико-правових аcпектiв католицизму в Кшвськш Рyci та Галицько-Волинcькiй держава Цiлi науково! cтаrтi полягають у з'ясуванш: 1) головних етапiв формування та становлення Киево-Русько! та Галицько-Волинсько! держави; 2) передумов запровадження християнства на Русц 3) характеру впливу внутршньо- та зовшшньополгтичних факторiв на розвиток християнства на Русц 4) ролi Католицько! церкви у формуванш головних канонiв християнсько! вiри та релейного cвiтоcприйняrтя на руських землях.
Виклад основних положень. Кожна юторична епоха мала сво1, притаманнi лише 1й, особливостi становлення та розвитку. Перюд Середньовiччя, однозначно, не е винятком. I навпъ бiльше, саме в цю iсторичну епоху викристалiзувалась полгтико-правова iдеологiя, яка визначила увесь подальший розвиток державно-правових явищ та процешв у суспiльствi. Без сумнiву, головним фактором цього процесу було християнство, що стало иею фундаментальною засадою, яка визначила увесь подальший розвиток европейсько! цившзацп, адже воно стало втшенням Любовi та знайшло свш прояв у гуманiстичному сприйняттi навколишнього свiту. Такi уявлення поширювались передуем у Захiднiй Gвропi, де християнська релшя розпочала свiй офiцiйний поступ iз початку IV столiття.
Прийняття християнства як офщшно1 релт1 захщного свiту сприяло утвердженню "спшьносп штерешв i форм суспiльного життя навпъ мiж романськими i германськими народами, на Сходi тако! солiдарностi ми не бачимо" [1, с. 148]. Саме тому удержавлення християнства на Рус мало змшити цю тенденщю в сторону об'еднання усiх руських земель в едину державу.
Безперечно, хрещення Рус - одна з найепохальшших подiй в юторп вггчизняного державотворення, яка ознаменувала початок перюду розквiту Киево-Русько! держави та офщшно увела 11 у велику европейську християнську см'ю.
С незаперечним юторичним фактом, що християнство i Церква поставили мiжнароднi вiдносини народiв i племен на якiсно новi основи. З його прийняттям воно вщкрило i украшсью землi для гуманшших мiжнародних вiдносин i зв'язкiв. Характеристика "варвара" поволi зникае з аналiв свiтового лiтописання стосовно укра!нсько1 землi та людини [2, с. 18-19].
1з середини Х ст. Ки!вська Русь стае потужною державою, яка займае важливе мюце на полггичнш картi Свропи. Крiм того, 11 сусiдство iз польською, угорською, словацькою та чеською християнськими культурами, як межували iз провiдними християнськими державами Захщно1 Свропи, суттево позначилось на християшзацп само1 Русi.
Бiльшою мiрою, наголошують вченi, зв'язки з заходом були зумовлеш економiчними iнтересами, однак не слщ забувати i про релтйш. Причому останнi почали формуватись та домшувати ще за швстолггтя до Хрещення Русi 988 року.
1з серединi Х столiття княгиня Ольга та Святослав "приймали посольства вщ папи Римського та володарiв захiдних держав" [3, с. 102]. Зауважимо, що "взаемних посольств Руси з Римом дослщники в римських джерелах зафшсували дванадцять" [4, с. 18; 5, с. 254]. Вщомою на Рус була мiсiя монаха з монастиря св. Максимшана в Лотарингп Адальберта у 961 роцi, яка, однак, виявилась невдалою, i монах був змушений втiкати вiд язичниюв-киян. Взагалi, варто зазначити, що "Русь традицшно не сприймала закордонного мююнерства, а тому мiсiонери-iноземцi на Руси були випадковими та поодинокими" [6, с. 289].
Своерщним мiсiонерським бумом вщзначаеться правлiння у Киевi Володимира Святославовича, за чашв якого в Кшвськш Русi християнство стае офщшною державною релiгiею. Хоч саме хрещення вщбулося за схiдним (вiзантiйським) обрядом, вищi римськi церковнi iерархи, i сам понтифiк активно займались мююнерською дiяльнiстю на Русi. В цей перюд вiдомi мiсil Папи Римського Бенедикта VII 979 року, мiсiя по^в Папи 1оанна ХV 988 та 991 роюв, мiсiя Папи Сильвестра II 1000 року, мюя епископа Колобрезького, внаслщок яко1 у 1018 рощ, тсля смертi Володимира Великого, його син Святополк намагався запровадити католицизм тощо.
За свщченнями I. Нагаевського, "пршзди папських лега^в, та численнi посольства Володимира до Риму торкалися не тшьки полггичних, але й церковних справ, були тюно пов'язанi мiж собою, i можуть бути потрактованi як певне свщчення зусиль Володимира щодо встановлення патрiархату" [7, с. 18].
Та й сам Володимир, на думку О. Борисово1, вюь геополiтичноl орiентацil Руси спрямував бiльше на Свропу, церкву ж збертав пiд своею откою незалежною у слов'янському обрядi [6, с. 187].
Особливо тюш стосунки iз Захiдною Свропою та Католицькою церквою були у Ярослава Мудрого, що замовчували, а подекуди навггь фальсифшували вiзантiйськi лiтописцi. Так, вщомо, що у 1054 рощ митрополит !ларюн "не пiдтримав вiзантiйську полiтичну i релiгiйну органiзацiю в
питанш розколу Вселенсько! церкви, через що щезае з лiтописiв i перестае бути митрополитом" [3, с. 181].
Вщомо, що Ярослав Мудрий домагався царсько! корони i незалежного статусу ки!вському першоiерарховi. Обрання митрополита 1ларюна руським епископатом без згоди Константинополя було свщченням того, що руська полггична й релiгiйна елiта в цей час вже була такою сильною, зршою, i такою переконаною у праведностi свое! мюи в свт, що не побоялась так продемонструвати свою незалежнють вiд Вiзантп [6, с. 190].
В цей час розпочинаеться конфронтащя мiж Грецькою та Католицькою церквами за право бути пашвною. Особливо ця боротьба загострюеться пiсля 1054 року, тобто тсля !! розколу. Саме в цей перюд у Киевi перебував кардинал Гумберт, який намагався схилити Укра!ну-Русь до захщно-християнсько! церкви. А релтйна мiсiя антипапи Климента III взагалi була спрямована на возз'еднання церков.
Наступним з князiв Украши-Руш, хто схилявся до католицизму, був 1зяслав Ярославович, який звертаеться з листом до Папи Григорiя VII, в якому просить визнати його владу як верховного правителя Руш. Адже вщомо, що ус верховнi монархи тогочасно! феодально! Свропи вважалися тдданими римських понтифiкiв.
Папа Римський дуже уважно приглядався до релтйних i полiтичних справ в Укра!ш-Руш. Переговори укра!нських митрополитiв з Папою Римським дуже нервували Константинопольський патрiархат, i хоча ки!вський митрополит, порiвняно з вiзантiйськими, посiдав в iерархп церкви занадто низьке 61-ше мiсце i не привертав особливо! уваги патрiарха, в европейськiй релтйнш полiтицi ки!вський митрополит у найдавшшому каталозi на дев'ятiй позицп. Таке полггичне i релiгiйне становище Укра!ни-Рус надавало укра!нському митрополиту високий статус, що змушувало константинопольських патрiархiв майже не втручатися у внутрiшнi та зовшшш справи укра!нсько! церкви. Укра!нсью полiтичнi i релiгiйнi дiячi добилися права самостшного вибору митрополита сво!ми епископами. Така особливiсть митрополп, !! високий статус були пов'язанi з тим, що в Укра!ш-Рус не була заборонена католицька церква ^ окрiм православних епископатiв, були i католицькi [3, с. 138-139].
Як бачимо, було дуже багато спроб схилити Укра!ну-Русь у бш католицизму i це виразно свiдчить про те, як високо щнували в Римi значення Украш-Руш, як наполегливо бажали схилити !! до латинського свггу.
Важливим з погляду ставлення до католицизму на Рус був хрестоносний рух захiдноевропейського лицарства Х!-ХШ столiть i можлива участь в ньому руських вшськових дружин. На нашу думку, бшьшою мiрою вш сприймався як паломництво, анiж як вшськова компанiя зi звiльнення Срусалиму вщ невiрних. Iгнорування русичами ще! мiсi! можна пояснити не стшьки неприйняттям само! iде! хрестових походiв, скiльки складною зовнiшньополiтичною ситуацiю на Руш й постiйними внутрiшнiми мiжусобицями.
Хоча окремi дослiдники i вказують на участь русичiв у хрестоносному руш (В. Пашуто, Г. Саганович, О. Назаренко, В. !дзьо), проте, на нашу думку, ця проблематика практично не дослщжена i потребуе окремого аналiзу.
Загалом, як зазначае О. Головко, "толерантне ставлення Руш до хрестоносного руху змiнилося на межi ХИ-ХШ ст., коли римська курiя розпочала широкомасштабний наступ на язичниюв та "схизматикiв" Схiдно! Свропи [8, с. 22].
Протягом Х!-ХП ст. на захщних територiях Ки!всько! Русi спостерiгаеться значне пiднесення двох удшьних князiвств - Галицького та Волинського. Щ князiвськi землi тдтримували активнi мiжнароднi вiдносини з провщними европейськими кра!нами, Вiзантiею тощо. Це зумовлювало перспективу !х подальшого об'еднання в едину державу, вироблення европейського вектора розвитку, а також змщнення !х ролi та впливу на полггичну ситуащю в Свропi.
Пошвши ки!вський великокнязiвський престол, Роман остаточно припинив мiжкнязiвськi чвари Укра!ни-Русi й запропонував Укра!нськш державi новий реформаторсько-законодавчий проект тд назвою "Добрий порядок на РусГ', запропонувавши у ньому передачу
великокнязiвського престолу вщ батька до сина, як було прийнято в крашах Захдно1 Свропи [9, с. 5-6].
Однак найбшьшого розквiту Галицько-Волинська держава досягла за правлшня князя Данила Романовича, з iм'ям якого пов'язаш нове об'еднання Галичини та Волиш, вiдновлення влади над Киевом, зовшшньополничш вiдносини iз сусiднiми державами, релтйна унiя iз Католицькою церквою, його коронащя та боротьба iз золотоординським нашестям.
Завдяки могутнш вiйськовiй оргашзацп король Данило мав великий вплив на краши Захдно1 Свропи: Угорщину, Польщу, Чехда i Австрiю, у зв'язку з цим м^ на рiвних проводити широкомасштабнi переговори з володарями цих кра1н, зокрема з Папою Ыокением IV про хрестовий похщ проти татар [10, с. 11].
У другш половинi 40-х роюв ХШ ст. залежнiсть Данила вщ монголо-татарського панування стае нестерпною. Окрiм того, Золота Орда починае становити цшком реальну загрозу зокрема, для бшьшосп европейських держав, а також для усього европейського католицького свпу. Чудово усвщомлюючи ситуацiю, що склалась ^ будучи прекрасним полником i дипломатом, Данило Романович у лютому 1246 року розпочинае перемовини iз Папою Римським Ыокенпем IV щодо оргашзацп спшьного iз европейськими монархiями хрестового походу проти монголо-татарського панування.
Щодо монголо-татарсько1 загрози, зауважимо, що, крiм Данила, багато iнших схщноевропейських володарiв у ХШ ст. вважали за необхiдне релiгiйне еднання з католицьким свном задля реалiзацil ще1 хрестового походу проти ординцiв.
У стосунках з римською курiею в другш половиш 40-х рокiв ХШ ст. Данило Романович сподiвався використати авторитет Риму в контактах з центральноевропейськими монархами. Знаючи настшливють кури в релшйному питанш, в питанш еднання церков, князь Данило категорично не вщкидав можливiсть переговорiв на релшйну тему, але умовою для цього ставив надання реально1 допомоги Заходу Рус в боротьбi з ординцями. З щею метою "папа брав державу Данила тд свою отку..л заборонив iншим королям i хрестоносцям претендувати на володiння в землях Данила та Василька" [11, с. 123-127].
Щоправда, князь Галицько-Волинсько1 держави зобов'язувався стати частиною великого католицького свпу, шдпорядкувавши мiсцевi православнi епархп пiд римську юрисдикщю. У серпнi 1247 року Папа Римський Ыокентш IV видае буллу, в якш проголошувалось еднання галицьких князiв з Римською Католицькою церквою.
Розглядаючи правовi аспекти прийняття уни, варто зауважити достатньо грунтовну пiдготовку до 11 ухвалення, як з боку папсько1 кури, так i з боку князя та його найближчого оточення, зокрема вищих мюцевих церковних iерархiв.
Це дае тдстави стверджувати, що унiя приймалась на найвищому державному рiвнi й мала велике державно-полничне та iсторичне значення, а також "вщкривала широкi можливосп iнтеграцil у Захiдну Свропу" [12, с. 3-7].
Отже, можна вважати, що правлшня Данила Галицького - це перюд входження Галицько-Волинського князiвства у европейський союз католицьких держав.
Окремим фактом визнання зростання авторитету Галицько-Волинсько1 держави у Сврот стала коронащя Данила Романовича у 1253 рощ в м. Дорогичин. Звичайно, факт коронацп мав дуже важливе значення, адже тепер уже перший украшський король прекрасно усвщомлював всю значущють i вагу корони не просто як монаршого символу, а як символу належносп до Свропи.
Коронащя Данила Романовича мала велике полничне значення для Рус, оскшьки сприяла зростанню авторитета холмського володаря в контактах iз захщними сусщами - католицькими монархами Центральное' Свропи. Отримання нового титулу, авторитетного в Сврот, вдаграло велику роль для тдвищення полнично1 ваги руського володаря i в схщнослов'янському середовищг В лiтературi iснуе думка, що в Дорогичиш вiдбулося визнання прав Данила, який де-факто вже давно був королем Рус, на всю давньоруську спадщину [13, с. 201].
Крiм того, Данило Галицький визнавав зверхнють Папи як вищого релшйного iерарха, а той, своею чергою, визнавав Данила единим законним володарем Укра1ни-Рус та анульовував претензи
угорських королiв на Галичину, визнаючи за Данилом Романовичем, як королем Pyci, права на yci землi вщ Карпат до Днiпра, на yci бшорусью та литовськi землi, на яю вiн ранiше не мав права.
Однак до укладення реально! уни Галицько-Волинсько! держави Í3 Католицькою церквою в !! юридичному сенс справа так i не дшшла, оcкiльки tí зобов'язання, якi взяв на себе Рим, так i не були виконаш. Ц зобов'язання стосувались не тшьки гарантiй вшськово! допомоги проти татар, але i релшйних чинникiв, якi виглядали доволi суперечливими. Адже йшлося про фактичне i юридичне об'еднання двох церков - Православно! та Католицько!. Вщомо, що як у князiвcькiй та у боярськш верхiвцi, так i в cередовищi церковно! cпiльноти в оcобi духовенства було багато противниюв такого об'еднання.
Висновок. Одноcтайнicть релшйного cвiтобачення, моральних засад та стльних вартостей формують у cпiльнотi однаковють зобов'язань i тотожнicть прав, еднють завдань i цiлей виступають першорядними державотворчими та правотворчими елементами.
Можна iз впевненicтю стверджувати, що католицизм мав неабиякий вплив на розвиток християнства на Руш. Майже уш русью князi, як ки!вського, так i галицько-волинського перiодiв розвитку укра!нсько! держави, тдтримували тicнi контакти iз провщними захiдноевропейcькими католицькими державами. Окремо вщзначимо i багатовимiрнi взаемовiдноcини iз самою Римською Католицькою церквою, яка неодноразово намагалася схилити шальки терезiв зi сторони православ'я у бiк католицизму, розумдачи вагому роль i мюце Рyci на полiтичнiй картi Свропи.
1. Петровъ М. Н. Лекцт по всем1рной ucmopiu. Томъ II. История среднихъ въековъ. Часть II. -С.-Петербургъ, 1908. - 148 с. 2. Релiгiя в життi украгнського народу // 36ipHUK матерiалiв Науковог конференцИ' у Рокка di Папа (18-20 жовтня 1963 р.) / за ред. В. Янева. - Мюнхен-Рим-Париж, 1966. - 217 с. 3. Idзьо В. С. Релiгiйна культура Свропи та зародження, становлення i розвиток християнства на територИ' Украгни / В. С. Idзьо. - Львiв: Лiга-Прес, 2007. - 320 с. 4. Iсторiя релiгiй в Украгт. - Т.2 / за ред. проф. П. Яроцького. - К., 1997. - 372 с. 5. Чубатий М. Iсторiя християнства на Руа-Украгм /М. Чубатий. - Т.1 (до року 1353). - Рим-Нью-Йорк, 1965. -816 с. 6. Борисова О. В. Релiгiйний чинник у геополтичних устремлтнях елт Украгни в добу Середньовiччя: монографiя / О. В. Борисова. - Луганськ: Вид-во ДЗ "ЛНУ iменi Тараса Шевченка", 2010. - 320 с. 7. Нагаевський I. Об'еднання Церкви й iдея Патрiярхату в Киeвi /Шдор Нагаевський. -Торонто, 1961. - 200 с. 8. Головко О. Б. Волинь i Галичина в державно-nолiтичному розвитку Центрально-Схiдног Свропи (IX - перша половина XIII столття): автореф. дис. на здоб. наук. ступеня доктора iст. наук: 07.00.02 - всесвтня iсторiя / О. Б. Головко. - К., 2006. - 34 с. 9. tóзьо
B. С. Король Данило та Украгнська держава у XIII столiттi / В. С. ^зьо. - Львiв: Сполом, 2007. -64 с. 10. Kunasiewicz Stanisíaw. Stanisíawa Kunasiewicza przewodnik po kosciele Bozego Cíala oo. dominikanów we Lwowie / S. Kunasiewicz. - Lwow: I. Zwiqzkowa Drukarnia, 1876. - 214 s. 11. Большакова С. А. Папские послания галицкому князю как исторический источник /
C. А. Большакова // Древнейшие государства на территории СССР. - М. : Наука, 1976. -С. 123-127. 12. Дашкевич Н. Первая уния в Юго-Западной Руси с католичеством (1246-1254) / Н. Дашкевич. - К., 1884. - 48 c. 13. Полонська-Василенко Н. Iсторiя Украгни. Т.1. / Н. Полонська-Василенко. - К. : Либiдь, 1992. - 588 с. 14. Верещагина Н. В. Климент Римский - небесный покровитель Киевской Руси: монография /Н. В. Верещагина. - Одесса: Астропринт, 2011. - 160 с. 15. Скрынников Р. Г. Крест и корона: Церковь и государство на Руси IX - XVII вв. - Санкт-Петербург: Искусство - СПБ, 2000. - 463 с.
