Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
УДК 908 (477.54) «1931/1932»
ГОЛОД 1931-1933 рр. У ЗМІЇВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ УСРР
Коловрат-Бутенко Юрій Александрович
Зміївське наукове краєзнавче товариство fhttp://zmiev-societas.at.ua/)
Майстро Владислава Володимирівна
Зміївськийліцей №1 ім. З. К. Слюсаренка fhttp://Hcev1-zm.ho.ua/)
Аннотация. Представленная читателю статья является исследованием, написанным в рамках работы Малой академии наук Украины в 2008 году. Она охватывает один из наиболее трагических периодов истории Змиевщины 1931-1933 гг. В 2015 году статья была дополнена историографическим обзором и новыми фактическими данными. Работа вводит в научный оборот значительный архивный материал, изъятый из фондов Государственного архива Харьковской области.
Ключевые слова: Змиевской район, голод 1932-1933 годов, коллективизация И. В. Сталин, С. В. Косиор.
Abstract. Presented to the reader paper is a study written in the framework of the Junior Academy of Sciences of Ukraine in 2008. It encompasses one of the most tragic periods in the history Zmievland of 1931-1933. In 2015, the paper was supplemented by historiographic review and new evidence. The work introduces the scientific revolution considerable archival material taken from the State Archives of Kharkov region.
Keywords: Zmiev district, The Famine of 1932-1933, collectivization, J. V. Stalin, S. V. Kosior.
Актуальність. Важливою проблемою у сучасній українській історіографії новітнього часу є вивчення голоду 19321933 рр. в СРСР і, зокрема, його передумов та причин. За часів існування радянського режиму не могло бути мови про вивчення цієї теми. Залишається ця тема заполітизованою й зараз. Не менш значущим є вивчення регіональних особливостей та окремих питань даного явища. Враховуючи це, а також величезні цифри жертв голоду зазначеного періоду, вважаємо представлену тему актуальною та своєчасною.
Зв'язок з напрямками роботи навчального закладу. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України [5] Зміївський ліцей № 1 ім. З. К. Слюсаренка проводить активну дослідницьку роботу з вивчення голоду 1931-1933 рр.: тематичні виставки у
музейному комплексі ліцею, семінари, збір спогадів очевидців. Тому дана робота
---------------------------------(
має безпосередній зв’язок з напрямками роботи ліцею, сприяє збереженню соціальної пам’яті, формує патріотизм підростаючих поколінь.
Історіографія. Нажаль, на сьогодні історія вивчення теми голодомору розроблена ще недостатньо. Краєзнавчі видання радянських часів [42; 49] майже нічого не говорили про якусь особливість періоду 1931-1933 рр. Зустрічаються лише вислови проте, що ««Куркулі розіслали своїх агентів, які, видаючи з себе жебраків, просили милостиню і водночас поширювали байки про те, що колгоспи їх розорили» [49, с. 461].
Після розпаду СРСР розпочався відносно вільний розвиток української історичної науки, що дозволило за досить короткі строки створити більш-менш об’єктивну картину подій цього періоду. Цьому сприяла ціла низка спеціальних наукових робіт (створених у середовищі української еміграції та у незалежній
)---------------------------------
20
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
Україні), кількість яких за період 19652004 рр. сягнула 999 [40]. Розпочалася краєзнавчо-пошукова робота й на Зміївщині. Перш за все слід відмітити роботи О. М. Дьоміної [45] М. І. Саяного [84 та ін.]. Ці статті містять цінний матеріал: свідчення очевидців, перелік сіл, що постраждали від голоду 1932-1933 рр. Врешті, у них вперше піднімається дане питання.
2007 р. виходить у світ книга Л. П. Хименко та Коваленко «Соколів і соколяни» [90, с. 41, 45-49], яка основана на спогадах місцевих жителів. Подання матеріалу книги фактографічне, що робить її цінним, оскільки позбавляє читача від нав’язування читачеві точки зору авторів на причини описаної гуманітарної катастрофи.
2009 р. побачила світ книга Е. Г. Дегодюка, яка описує події голодомору конкретно у с. Лиман Зміївського району [44, с. 75-101]. Того ж надруковано книгу М. І. Саяного. Автор присвятив питанню голодомору значну частину роботи [83, с. 103-124], підсумувавши усі, раніше опубліковані ним праці.
Безсумнівним позитивним
моментом робіт О. М. Дьоміної, Е. Г. Дегодюка та М. І. Саяного є значна кількість оприлюднених джерел. Загальним же недоліком є те, що автори з самого початку стали на позиції націоналістичного трактування
описуваних подій. У згаданих працях немає дослідження джерельної бази та критичного осмислення історіографії питання.
Об'єктом нашого дослідження є голод 1931-1933 рр. в Зміївському районі Харківської області України, предметом -розвиток голоду в районі й організація заходів з його подолання.
Метою цієї науково-дослідницької роботи є вивчення передумов та причин голоду 1932-1933 рр. Поставлена мета породжує завдання з’ясування винуватців
--------------------------------(
трагедії та надання історичної оцінки цього явища.
Географічні межі. Голод 19321933 рр. охопив величезні території СРСР - Україну, Кубань, Північний Кавказ, Середнє й Нижнє Поволжя, Казахстан, Південний Урал та Західний Сибір, частково Білорусію. Але з огляду на необхідність деталізації досліджень питань цієї теми та пошук регіональних особливостей, географічні рамки даної роботи збігаються з адміністративними кордонами Зміївського району Харківської області УСРР, якими вони були у період 1931-1933 рр.
Хронологічні межі. Коли дослідники говорять про голодомор, то мається на увазі період з квітня 1932 р. по листопад 1933 р. саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей [41]. Але згідно з даними загсу Харківської області у Зміївському районі пік смертності прийшовся на період 1931-1932 рр. [3]. Тож, враховуючи сказане, хронологічними межами нашого дослідження є 19311933 рр. Нижня дата - початок надвеликої смертності на Зміївщині, нижня - кінець голоду в УСРР та у країні, в цілому.
Новизна представленої роботи полягає у широкому використанні архівних джерел. Особливою заслугою авторів є використання таких принципів історичного дослідження, як
об’єктивність та історизм, критичний підхід до використання усних джерел, конкретно-історичний підхід до вивчення теми, в цілому. Нажаль, вказані принципи та підходи рідко використовуються у сучасній історичній науці України. Вперше у історичному краєзнавстві Зміївщині проводиться аналіз джерел та вивчаються історіографічні школи, що склалися у сучасній науці з дослідження даного питання.
Методологія. Під час проведення роботи нами використані як загальнонаукові, так і спеціально)---------------------------------
21
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
історичні методи наукового дослідження. Широко застосовується аналіз архівних джерел та синтез досягнень сучасної історичної науки з цього питання. Враховуючи опис подій на Зміївщині у загальнодержавному контексті, у цій роботі використовуються методи індукції та дедукції. Головними ж є історико-генетичний, хронологічний та
нарративний методи.
Джерельна база роботи складається з декількох груп:
• опубліковані у археографічних збірниках архівні матеріали [4; 7; 10; 11; 12; 17];
• спогади очевидців голодомору 1932-1933 рр. [1; 2; 9];
• повідомлення офіційної преси [5; 8; 19; 18; 20];
• твори Й. В. Сталіна [13; 14; 15; 16];
• документи та матеріали, вилучені з Державного архіву Харківської області [23; 24; 25; 26; 27; 28; 29; 30], архівного відділу Зміївської районної державної адміністрації [22], архівного відділу музейного комплексу Зміївського ліцею № 1 ім. З. К. Слюсаренка [21; 31; 32];
• повідомлення офіційних сайтів
[3].
Рекомендації до використання.
Отримані у ході цієї науково-дослідницької роботи результати можуть бути використані під час проведення тематичних семінарів або у якості інформаційної бази для проведення музейних екскурсій. Можливе також використання результатів дослідження у якості бази для написання науково-кваліфікаційних робіт бакалавра, магістра, доктора філософії.
Апробація. Перша редакція представленого дослідження посіла перше місце серед творчих робіт учнів Зміївського ліцею № 1 ім. З. К. Слюсаренка у 2008 р., а також ІІІ місце на обласному етапі конкурсу дослідницьких робіт Малої академії наук України у 2009 р. Матеріали,
--------------------------------(
що були покладені в основу цієї роботи, використані у районних заходах щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр, у підготовці тематичної виставки у музейному комплексі Зміївського ліцею № 1 ім. З. К. Слюсаренка.
Структура. Відповідно вимог до науково-дослідницьких праць, робота складається зі вступу, двох розділів та висновків. Перший розділ присвячено вивченню історіографії питання, визначенню основних наукових шкіл у трактовці подій 1932-1933 рр. У другому розділі вивчається голод 1931-1933 рр. у Зміївському районі Харківської області України. Опис цей подається у контексті загальнодержавних подій.
ІСТОРІОГРАФІЯ ГОЛОДУ 1932-1933 рр.
Тема голоду 1932-1933 рр. завжди була вкрай заполітизованою. Вперше про дану трагедію заговорили у нацистській Німеччині [95; 96], зокрема і в органі НСДАП «Фьолькішер Беобахтер» [19; 18]. У той же час 10 лютого 1935 р. американська «Нью-Йорк Таймс» написала: «У німецькій та австрійській пресі розв'язана голодоморна пропаганда про нещасні жертви Радянського голоду.... Деякі фотографії були зроблені раніше, в 1921 році, під час голоду на Волзі. Це улюблений прийом антибільшовицької пропаганди» [20].
Після переможного для нашого народу завершення Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. факт всесоюзного голоду початку 1930-х був узятий на озброєння США (де осіла величезна кількість вихідців з України - нацистських колабораціоністів) та їхніми союзниками. Саме тому перші резонансні публікації про цікавлячи нас події друкуються на Заході. Це роботи Дж. Мейса [71] та Р. Конквеста [56]. Згідно з цими працями жертви масового голоду були «заморені до смерті
)-------------------------------
22
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
рукотворним голодом» і «Сталін і його оточення вчинили геноцид проти українців у 1932-1933 рр.» Завдяки зусиллям української діаспори в Америці у 1986 р. було створено комісію Конгресу США на чолі з Дж. Мейсом. Саме ця комісія вперше визнала голод 1932-1933 рр. актом геноциду українського народу. Але це визнання ґрунтувалося не на документальній базі, а на судженнях свідків голоду. Тому висновки Дж. Мейса заперечили Ш. Мерль [72, с. 49-61], В. В. Кондрашин [53, с. 19], А. В. Шубін [92] та ін. Критикуючи позицію Р. Конквеста, Ш. Мерль задається резонним питанням: навіщо комуністичному керівництву спеціально організовувати голод, який торкнеться не тільки його ворогів, але й союзників - найбідніших селян, колгоспників-ударників, колишніх
червоних партизан і т. п. [72, с. 50].
З причини слабкості джерельної бази у роботах Дж. Мейса і Р. Конквеста за ініціативою Світового конгресу вільних українців була створена Міжнародна комісія з розслідування голоду 19321933 рр. в України під керівництвом професора шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуба Сандберга. У листопаді 1989 р. комісія опублікувала свої заключні висновки, де також були чітко визначені причини та передумови Голодомору 1932-1933 рр. в Україні [41].
Радянське керівництво почало поступово визнавати голод 1932-1933 рр. тільки після початку Перебудови. 25 грудня 1987 р. перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький у доповіді на урочистому засіданні, присвяченому 70-річчю встановлення радянської влади на Україні, вперше офіційно згадав факт існування голоду. Він зазначив наступне: «Невиправдане форсування темпів, переважно адміністративні методи керівництва, грубі порушення принципу добровільності, викривлення лінії щодо середняка і в боротьбі проти куркульства
---------------------------------(
дуже ускладнили обстановку на селі. Додалася ще й сильна посуха. Все це зумовило серйозні продовольчі труднощі в кінці 1932 - на початку 1933 років, а в ряді сільських місцевостей і голод. На Заході написано різне про той скрутний час. Не припиняються політичні спекуляції і сьогодні. Однак правда полягає в тому, що Радянський уряд в тих умовах зробив все можливе, щоб допомогти населенню районів України, Дону і Кубані, Поволжя, Південного Уралу та Казахстану, постраждалих від цього лиха» [8]. На наш погляд, з цих слів під сумнів можна поставити лише роль кліматичних умов на голод 1932-1933 рр. на Україні, оскільки навіть Й. В. Сталін писав, що «Пояснити це поганим станом врожаю ніяк не можна, тому, що врожай у нас був у цьому році не гірше, а краще, ніж у попередньому році. Ніхто не може заперечувати, що валовий збір хлібів у 1932 році був більше, аніж у 1931 році, коли посуха у п'яти основних районах Північного Сходу СРСР значно скоротила хлібний баланс країни. Звичайно, ми й у 1932 році мали певні втрати врожаю унаслідок несприятливих кліматичних умов на Кубані і Тереку, а також у деяких районах України. Але не може бути сумніву у тому, що ці втрати не становлять й половинної долі тих втрат, що мали місце у 1931 році в силу посухи у північно-східних районах СРСР» [15, с. 216-217]. Тим не менше, іноді ще з’являються праці, що пояснюють голод 1932-1933 рр. природними чинниками [67].
Іншою крайністю слід вважати характерний для української історіографії опис голоду 1932-1933 рр. як явища суто української історії [напр.: 69, с. 7], що виглядає вкрай неправдоподібно. Такі ж трагічні події спіткали населення й інших чорноземних земель радянської держави: Середнє та Нижнє Поволжжя, Донщину, Центральне Чорнозем’я, Кубань, Західний Сибір, Південний Урал, частково БСРР [37, с. 332; 53, с. 10, 40, 42]. Причому голод
)---------------------------------
23
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
1932-1933 рр. на території Казахстану також вважають голодомором. Така точка зору відображена у роботах Ж. Б. Абилхожина, К. С. Алдажуманова,
М. К. Козибаєва [33], М. Б. Татімова [52] та ін. Те, що картина загальноселянської трагедії в усіх регіонах, які пережили голод 1932-1933 рр. була майже ідентичною (звісно, з певним урахуванням регіональних особливостей) визнають В. В. Кондрашин [54; 55],
А. В. Шубін [92], І. Є. Зеленін [48], Р. Конквест [56]. 2002 р. таку думку
поділяв і С. В. Кульчицький [64]. Охват голодом такої величезної території однозначно й незаперечно
характеризують це явище як
загальносоюзну трагедію.
Як це не дивно, але цей очевидний факт зовсім не відображений у офіційній українській історіографії. Голод 19321933 рр. у роботах українських
дослідників описується як
цілеспрямована антиукраїнська акція -геноцид українців. У такому дусі витримано роботи С. В. Кульчицького [61; 62; 63; 65; 66 та ін. праці], Є. Ю. Яценко [94], В. І. Сергійчика [86] А. Ф. Куліша [60], та ін. Вони однозначно трактують голод 1932-1933 рр. як цілеспрямовану акцію росіян [51; 70, с. 9], або
«жидобільшовиків» [60], або особисто Й. В. Сталіна [44, с. 86; 61; 71] задля
винищення українців за етнічною ознакою. При цьому С. В. Кульчицький зізнається у тому, що не існує документальних доказів антиукраїнської направленості хлібозаготівель [62, с. 149]. А В. І. Марочко наводить факти голодування на Україні німців, росіян, поляків та ін. [69, с. 8-9]. Тобто С. В. Кульчицький та В. І. Марочко суперечать самі собі.
На превеликий жаль таку вкрай націоналістичну позицію обстоюють у своїх роботах такі краєзнавці Зміївщини, як М. І. Саяний [83] та Е. Г. Дегодюк [44]. Ще тільки-но приступаючи до
--------------------------------(
«дослідження» голоду 1931-1933 рр. М. І. Саяний вже має готову відповідь: «...держава в особі Комуністичної партії на всіх її організаційних рівнях від ВКП(б) і до низових партійних комітетів та осередків із підпорядкованими їм органами державної влади, ніяких кроків у напрямку відведення добре передбачуваного голодомору не зробила. Не вжила вона заходів до уникнення цієї трагедії, а ще підступніше і жорстокіше розпочала неоголошену, підлу етнічну війну проти українського народу» [83, с. 108]. Для доведення своєї думки Саяний проводить вибірку цитат із архівних документів, які підтверджують вказану тезу. Але існує величезна купа документів як районного, так і державного рівня (ми наведемо їх у другому розділі), які доводять, що держава вживала заходи для пом’якшення наслідків голоду. Звісно такі документи не знайшли відображення у книзі «Зміївщина - Слобожанщини перлина». Нагадаємо, що вибіркове наведення фактів є однією з методик фальсифікації історії. З наведеної цитати видно, що Саяний не визнає голод 1932-1933 рр. загальносоюзною трагедією, а лише геноцидом одного тільки українського етносу. Характерною і визначальною для М. І. Саяного є опора на антисемітські твори А. Ф. Куліша [59; 60]* 1.
1 Наведемо тут лише дві цитати з творів А. Ф. Куліша:
1) «До речі, наказу, постанови, розпорядження чи чогось подібного про винищення жидів німецькі фашисти не видавали, але це не заважає жидам кричати про "холокост" та "страшні вбивства жидів". Це говорять не якісь там українські "антисеміти", а західні дослідники-жидолюби: "Не вціліло жодного письмового наказу за підписом Гітлера, який би відносився до остаточного рішення (винищення жидів - А. К.). Можливо, письмових наказів і не існувало взагалі". До того ж, за підрахунками самих жидів, під час війни їх загинуло (частина — на фронтах) 1 млн. 300 тис., а не 6 млн., за які жиди по сьогоднішній день отримують величезні компенсації. Непогано було б і українцям повчитися у них умінню захищати свої інтереси.
24 )------------------------------------
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
Таку саме позицію обстоює й Е. Г. Дегодюк. При цьому він наводить доволі алогічний аргумент: «... спеціально проти українців геноциду не було, територіально гинули всі. І це ще більше підсилює злочин: українці знали за що гинуть - вони українці, а за що гинули на нашій і російській території росіяни? Тільки за те, що вони жили поряд з українцями?» [44, с. 67]. Тобто автор ніби і визнає безпідставність версії геноциду, але все одно: всі хто гинув, гинули, бо жили поряд з українцями. Далі ж Дегодюк стверджує про голод 1932-1933 рр. як заздалегідь сплановану Й. В. Сталіним акцію [44, с. 86, 90].
Щоб хоч якось співвіднести цю, явно конспірологічну, теорію винищення суто українців з величезними територіями розповсюдження голоду, доводиться стверджувати, що на всіх означених теренах проживали етнічні українці. Професор Ю. Брязгунов стверджує, що «саме у повітах і волостях Центрального
... Хоч і не прямо, але визнається, що до голодомору причетні жиди» (Куліш А. Голодомор 1932-1933 : Причини, жертви, злочинці. Нарис до історії Руси-України 20 ст. / А. Ф. Куліш; Асоціація дослідників голодоморів в Україні. - 3-тє вид. - К.; Х. , 2001).
2) «Треба не приховувати і не замазувати, а навпаки, випинати і підкреслювати ту обставину, що соціал-демократичний рух у значній мірі був рухом жидівським. Жиди, у відповідності зі своєю божевільною мрією захоплення політичної влади, яку вони виношували століттями, намагалися використати і спекулювати незадоволенням своїм становищем незаможних верств населення: важкою працею, бідністю, соціальною невлаштованістю з одного боку та слабкістю царської влади - з іншого.
На той час жиди не були пригнобленим народом, як подавали комуністичні дослідники або історики-фальсифікатори у наш час. Вони були принаймні рівноправні з москвинами, а деякі формальні обмеження, наприклад, межу осілости, легко обходили. Насправді за тих часів жиди були привілейованою меншиною і розпочали рішучу боротьбу за владу з москалями у Московській імперії» (Куліш А. Голодомор 1921-1923 років в Руси-Україні як продовження етнічної війни 19171921 років / А. Ф. Куліш. - Х., 2003).
--------------------------------------(
Чернозем'я, Кубани, де століттями мешкали потомки українських
переселенців, зафіксовані факти масового голоду» [35, с. 126]. З метою доведення такої трактовки українські дослідники вдаються також до опускання при цитуванні «незручних» місць певних документів [53, с. 22-23], спираються на емоційні спогади потерпілих від голоду [див., напр.: 36; 77, с. 968-974].
Стверджується також, що доказом голоду 1932-1933 рр. як
цілеспрямованого геноциду українців є ряд постанов радянського уряду, прийнятих у період з липня 1932 р. по січень 1933 р., які обмежували свободу пересування селян в уражених голодом районах. Однак, за висновками
В. В. Кондрашина [53, с. 21-22],
І. Є. Зеленіна [48, с. 38] та міжнародної комісії з розслідувань голоду 19321933 рр. [7, с. 11] жодного такого документу не знайдено. Знаний англійський історик Алек Ноув також не погоджується з етнічною направленістю голодомору. Він прийшов до висновку, що, скоріш за все, це був «нищівний удар» по селянах, серед яких було багато українців, ніж по українцях, серед яких було багато селян [97, с. 170]. Харківські дослідники В. І. Семенко та Л. О. Радченко вважають голод 1932-1933 рр. не геноцидом українського етносу, а соціоцидом заможного селянства [85, с. 354].
Врешті, щоб позбавити слухняних істориків важкої необхідності доводити те, що не може бути доведене, 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Голодомор 19321933 років в Україні», перша стаття якого говорить: «Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу» [6]. Саме в такому аспекті рекомендують висвітлювати цю тему методичні матеріали, які у величезній кількості були надруковані у період 2006-2007 рр. [73; 74].
)--------------------------------
25
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
Але на основі архівних матеріалів В. В. Кондрашин переконливо довів, що демографічні втрати (зменшення сільського населення) на Україні та в основних зернових регіонах РРФСР під час піку голоду у 1933 р. були пропорційними. Так, по Україні населення в зазначений час скоротилося: по Харківській області на 29 %, по Київський області - 28 %, по Чернігівській - на 21 %, по Вінницькій -на 18,5 %, по Молдавській АСРР - на 18 %, по Одеській області - на 17 %, по Дніпропетровській області - на 16, 5%, по Донецькій області - на 10,4 %. У той же самий час зменшення населення у зернових регіонах РСФРР виглядає таким чином: Саратовський край - 32 %,
Оренбурзька область - 30 %,
Свердловська область - 22,4 %,
Сталінградський край - 18 %,
Куйбишевський край - 15 %, Курська область - 13 %, Воронезька область -11 %, Північно-Кавказький край - 10 % [55, с. 69].
Р. Девіс та С. Уіткофт у своїй монографії стверджують, що аграрна політика Й. В. Сталіна зруйнувала сільськогосподарське виробництво і в кінцевому результаті призвела до голоду. У той же самий час автори вказують на нецілеспрямований характер даної політики [див.: 53, с. 25]. Таку ж думку висловлюють й харківські дослідники, зокрема В. В. Калініченко: «мети штучно організувати голодомор у керівництва країни не було» [57, с. 2].
Таким чином, в історіографії проблеми голодомору 1932-1933 рр. намітилися (в залежності від визначення причин та винуватців) декілька напрямків:
1. Голодомор 1932-1933 рр. був штучно створений центральним урядом СРСР задля винищення українців.
2. Голодомор 1932-1933 рр. був штучно створений центральним урядом СРСР задля винищення
--------------------------------(
заможного селянства (куркулів) незалежно від національності.
3. Голод 1932-1933 рр. став
результатом невиваженого
підходу та відвертих прорахунків у економічній політиці
керівництва СРСР та радянських республік під час побудови планової соціалістичної економіки («економічної революції
Сталіна»).
4. Голод 1932-1933 рр. слід вважати
результатом кліматичних
чинників.
У цій роботі ми спробуємо визначити, яка з історіографічних шкіл має рацію й відповідає усім критеріям роботи з джерелами, принципам та методам історичного дослідження і, власне, фактам.
ГОЛОД 1931-1933 рр.
НА ЗМІЇВЩИНІ: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
ІІ.1. Передумови та причини голоду
Приступаючи до розгляду такої важливої теми, необхідно зазначити, що єдиним вірним шляхом розуміння витоків та наслідків великої трагедії народів СРСР, на Зміївщині зокрема, є вивчення всього доступного дослідникам комплексу джерел. Раніше вже висловлювалася думка по те, що джерела усного походження (спогади очевидців у нашому випадку) традиційно вважаються доволі міфологічними [91, с. 67]. Від себе скажемо: такі природні властивості
людини, як емоційне сприйняття власної трагедії, злоба або поблажливість, політична або релігійна заангажованість, забудькуватість, вибірковість тощо, вкрай ускладнюють виділення раціонального, істинного зерна в цій групі джерел.
У той же самий час на сьогодні є великий спектр письмових джерел, архівних документів та археографічних збірників, що доступні історикам та
)------------------------------
26
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
краєзнавцям, які дозволяють вивчити тему доволі повно, враховуючи й регіональні особливості.
Однією з найбільш значущих передумов голодомору була примусова колективізація, що проводилася керівництвом СРСР у період 1929-1937 рр. На нашу думку, це пов’язано з тим, що завдяки родючім чорноземним ґрунтам, саме тут перебувала найбільша кількість заможного селянства СРСР, яке, звичайно, не поспішало віддати задарма все нажите важкою працею. Один із раціональних аргументів на користь колективізації полягав у тому, що вона мала сприяти індустріалізації, і не лише шляхом експлуатації селянства задля
забезпечення інвестиційних фондів, але й тим, що колективізація повинна була звільнити надлишок робочої сили для праці на підприємствах. Проте це, звичайно, був аргумент на користь не колективізації, а модернізації сільського господарства.
Колективізація була єдино можливим шляхом швидкого
налагодження виробництва товарного хліба, оскільки наприкінці 1920-х рр. намітилася стагнація сільського господарства. Більшість господарств мали вкрай низьку товарність, обмежені можливості для зростання врожайності, поліпшення порід худоби [85, с. 333]. Для підвищення інтенсифікації сільського виробництва вкрай необхідною була механізація праці хліборобів - надання їм тракторів, комбайнів, сівалок та ін. Звісно, що придбати таку дорогу техніку більшість селян не могла, бо, скажімо у с. Соколово лише 5 % були куркулями [90, с. 39]. Цікаво, що за даними В. І. Семенка та Л. О. Радченко у 1933 р. рівень товарності зернових по УСРР становив ті ж 5 % (у порівнянні з 29 % у 1913 р.) [85, с. 351]. Та й останні могли дозволити собі взяти таку техніку лише у лізинг. При цьому строки повернення державі коштів за техніку могли
------------------------------------(
розтягнутися на довгі роки. Таких часових резервів у держави не було. Й. В. Сталін доволі вірно визначив: «Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань в десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть» [14, с. 39]. Тому швидкі темпи індустріалізації зумовили об’єктивну необхідність пошуку інших форм виготовлення товарного зерна. Такою формою стало створення колгоспів та радгоспів. Створені державою МТС надавали колгоспам та радгоспам свою техніку. Ті, у свою чергу, розплачувалися з державою та МТС зерном. Саме таким чином вдалося досягти швидкої механізації праці хліборобів та виготовлення великої кількості товарного хліба. Підвищення інтенсивності та товарності сільського господарства відмічалася радянськими істориками Зміївщини [42, с. 51]. Але у цього досягнення була своя «зворотна сторона медалі». У мемуарах М. С. Хрущов пише: «Ми знову повернулися до продрозверстки, тільки тепер це назвали продподатком. Потім було ще щось, що звалося “перевиконанням рознарядки". Що це означало? Це означало, що секретар парткому їхав у колгосп і визначав, скільки зерна колгоспникам буде потрібно для власних потреб, а скільки вони мають здати державі. Часто плани визначав навіть не місцевий райком партії: держава сама встановлювала рознарядку на весь район. В результаті дуже часто селянам доводилося здавати все, що вони виростили, - буквально все! Звичайно, оскільки вони не отримували взагалі жодної компенсації за свою роботу, то втрачали інтерес до колгоспу і зосереджувалися на власних ділянках, щоб прогодувати свої родини» [цит. за: 56, с. 217].
Другою передумовою голоду 19321933 рр. була індустріалізація, тісно пов’язана з колективізацією. Як зазначає В. В. Калініченко, «мети штучно
)------------------------------------
27
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
організувати голодомор у керівництва країни не було. Але для потреб індустріалізації потрібні були кошти. Їх могли дати переважно селяни» [57, с. 2]. Індустріалізація, як така, була спрямована на створення важкої промисловості. Уперше вона була схвалена більшовиками ще у 1925 р. на XIV партійній конференції. Для досягнення поставлених перед індустріалізацією цілей
використовувалось багато джерел, частина з яких напряму посприяла виникненню голоду в України у 19321933 рр. У цьому контексті необхідно відмітити колективізацію, розкуркулення, та «ножиці цін».
Планувалося, що частина
розкуркулених селян перейде по міст, де поповнить ряди робітничого класу. Однак кількість людей, які перейшли до праці в галузі промисловості, перевищила всі очікування (в багатьох містах населення стало «більшим, ніж передбачалося планом», як, наприклад у Дніпробуді -64 000 замість 38 000). Більша частина нових промислових робітників могли прийти лише з села. Із 1929 по 1932 рр. 12,5 млн нових робітників прийшли у промисловість, із них 8,5 млн походили із сільської місцевості [56, с. 209].
Такий ріст міського населення означав, окрім іншого, збільшення потреб у харчах. У 1930 р. держава забезпечила продуктами харчування 26 млн жителів міст. У 1931 р. чисельність населення зросла до 33,2 млн, тобто приблизно на 26 %. Однак виробництво хліба, призначеного для їхнього споживання, збільшилося лише приблизно на 6 % [56, с. 209].
Україна була головною житницею СРСР, де вирощувалася найбільша кількість зернових хлібів, у тому числі елітних сортів пшениці та жита, що призначалися на експорт. Саме цей факт, вірогідно, й зумовив те, що саме тут відбувалося форсоване створення колгоспів та радгоспів в 1929-1931 рр.
Удільна вага УСРР у хлібозаготівлях 19291932 рр. по СРСР складала більше третини, а з експорту зернових культур -25 %. Також Україна, разом з Північним Кавказом й Нижньою Волгою, була головним постачальником хліба для промислових центрів країни й зернового експорту [54, с. 239].
На хлібозаготівельних кампаніях суттєво відбився управлінський хаос, який виник завдяки проведенню адміністративно-територіальної реформи, що ліквідувала округи у вересні 1930 р. У безпосередньому управлінні
республіканських відомств опинилося 503 адміністративних одиниці: Молдавська
АСРР, 18 міст центрального підпорядкування й 484 сільських райони [62, с. 146], Зміївський у тому числі. Інформація з місць доходила до центру республіки тижні і місяці.
Однією з регіональних особливостей голоду 1932-1933 рр. на Україні були взаємовідносини республіканської влади з союзним центром. Згідно з документами, до початку 1932 р. між Й. В. Сталіним та
С. В. Косіором існувала повна згода у питаннях управління сільським господарством. На жовтневому 1931 р. пленумі ЦК ВКП(б) з питань хлібозаготівель Косіор, на відміну від своїх колег з інших регіонів СРСР, що виступали на пленумі з проханнями про зниження плану, рапортував Сталіну про готовність України виконати встановлений їй план хлібоздачі. Зокрема, він говорив, що план УСРР в 510 млн пудів - «безсумнівно реальний та такий, що може бути виконаним без усяких особливих жертв з боку колгоспного селянства й нашого українського села загалом». «Ще доведеться дуже й дуже попрацювати для того, щоб цей великий план виконати... У ряді місць доведеться хліб відбирати, в тих, хто вже отримав...» [17, с. 198-205].
{
28
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
Така позиція С. В. Косіора багато у чому зумовила подальший розвиток подій.
ІІ.2. 1931 рік
Перший п’ятирічний план було оцінено як важливий крок до суцільної колективізації. По СРСР передбачалося об’єднати в колгоспи 18-20 % селянських господарств, в Україні - 30 %. План п’ятирічки, що включив і показники по сільському господарству, ще не був прийнятий, а вже пролунали заклики до форсування колективізації. 1 березня
1928 р. секретар ЦК ВКП(б) В. С. Молотов оголосив, що оцінка роботи місцевих парторганізацій буде прямо залежати від успіхів у розширенні посівів і колективізації селянських господарств. У
1929 р. в обстановці боротьби з «правою
небезпекою», що її уособлювали противники прискорення колективізації, у партії визрівають настрої на користь суцільної колективізації. Переломним у цьому відношенні був листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Серед ініціаторів форсування колективізації був і генеральний секретар КП(б)У С. В. Косіор, що підтримав пропозицію Й. В. Сталіна, В. М. Молотова і
Л. М. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року.
Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» стверджувала, що Україна має все необхідне, аби йти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі колективізації сільського господарства. Нарком землеробства УСРР О. Г. Шліхтер і голова Колгоспцентру І. Гаврилов висловилися за те, щоб завершити колективізацію наприкінці п’ятирічки. Пленум створив комісію для вивчення питання про перспективи організації колгоспів у різних регіонах СРСР. Результати роботи комісії лягли в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави
-----------------------------------(
колгоспному будівництву», в якій Україну було віднесено до групи регіонів СРСР, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Постанова ЦК закликала до «соціалістичного змагання в організації колгоспів» і розглядала
сільськогосподарську артіль як найпоширенішу, але перехідну до комуни форму колгоспів.
В. І. Семенко та Л. О. Радченко відмічають, що наприкінці непу переважній більшості українського селянства був притаманний егоцентризм, підкреслений індивідуалізм,
заглибленість винятково у свій внутрішній світ [85, с. 354]. Тому ідея колективізації, в принципі, не могла бути сприйнята селянами добровільно.
Одним із перших було організовано колгосп с. Соколово «Жовтнева перемога» (рис. ІІІ-2). Спочатку туди вступили 22 чоловіки. 1930 р. успішно пройшла перша посівна кампанія. Того ж року було прийнято рішення про створення радгоспу «Червоний велетень». З цією метою у соколян були відібрані землі від Бірочка до Липковатовки [90, с. 41]. Це було зумовлено двома причинами. По-перше, радгоспи району мали нестачу землі. По-друге, у селах Соколово, Таранівка і Рябухіно більше 50 % населення були відходниками, тобто працювали не на землі, а на підприємствах району і Харкова. Саме їх землі й передавалися радгоспам. Вдруге таку передачу було здійснено влітку 1932 р. [24, арк. 59].
1931 р. у колгоспі «Жовтнева перемога» з’явився перший трактор, колгосп придбав 15 косарок. Але через безглузду безвідповідальність (був згноєний майже не весь фураж) подохло багато худоби [90, с. 41, 43].
На 10 серпня 1931 р. у колгоспах об’єдналися 363 господарства с. Лиман, переважно бідняцькі, що становило
)---------------------------------
29
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
37,8 % від загальної кількості селянських господарств [49, с. 477].
На 1 вересня 1932 р. у Зміївському районі налічувалося 59 колгоспів, які об’єднували 7 282 господарства з 26 304 десятинами орної землі, тобто 68,1 % усіх господарств і 71,2 % орної землі району [49, с. 461].
Характерним, на наш погляд є те, що саме 1931 р. розпочався пік смертності у Зміївському районі [3].
ІІ.3. 1932 рік
Станом на 13 січня 1932 р. додаткове завдання по хлібозаготівлях у Зміївському районі було виконано лише на 83 % і становило 1 050 т: по пшениці - 41 % (409 т). По секторах на 10 січня: колгоспний сектор - 83 % усіх культур, пшениці - 44 %; одноосібний сектор -50 % усіх культур, пшениці - 8 %;
куркульські заможні господарства - 73 % усіх культур, пшениці - 13 %. Тому
позачергове засідання Бюро Зміївського райпарткому ухвалило рішення, у якому говорилося, зокрема: «...але роботу треба поставити так: хоч майно куркуля й продали, а він все має виконати доведене йому завдання» [26, арк. 3]. Відношення ж до колгоспів було більш м’яким: «Потрібно при виконанні колгоспами завдань пам'ятати, що колгоспи своє перше завдання виконали, а також мають виконати зустрічні плани, але це не говорить за те, що в колгоспі треба зібрати так, щоб не залишилось розподіляти на харчування й сіяти» [26, арк. 4].
Для стимулювання хлібозаготівель Бюро Зміївського райпарткому вирішило зобов’язати Райснаб та Райспоживспілку прискорити одержання краму з центру та просунути його до здатчиків, при чому 100 %-ву видачу краму проводити лише при 100 %-му виконанню завдань, як для колгоспів, так і для одноосібного сектору,
----------------------------------(
а до цього крам давати лише 25 % [26, арк. 4].
На 5 лютого 1932 р. хлібозаготівлі по Зміївському району були виконані на 102 %, зокрема, по пшениці - 91,5 %, по сіну - на 92 %, по соломі - на 78 %, по соняшнику - на 59%, збір мірчуку становив 42 %, м’яса (за перший квартал) - 12 %. При цьому найбільше відставання (78 %) відмічалося для куркульських заможних господарств. Не виконали план такі села, як Борова, Гайдари, Задонецьке, Козачка, Скрипаї, Першотравневе, а також радгоспи району. Наприклад у радгоспі «Червоний велетень» було знайдено 120 пудів захованої пшениці [25, арк. 2-3].
20 лютого 1932 р. план по пшениці Зміївський район виконав на 92,8 %. У незадовільному стані знаходилася справа збирання мірчука. Не була виконана директиви райкому про закінчення контрактації та про налагодження заготівлі м’яса, молока, городини, масляничних культур, яєць, птиці і хутровини. На засіданні Зміївського райпарткому було визначено конкретних винуватців. Ними виявилися
Заготконтора, Райспоживспілка та перевалка ПО. Завідуючого
Заготконторою Сердюка було усунуто з посади, завідуючому Перевалкою ПО Зборовському оголосили сувору догану, а завідуючого Безпалівським пунктом Союзхлібу Підплетька притягнули до кримінальної відповідальності, оскільки він не організував охорону соняшнику та збір мірчуку [24, арк. 16-17].
План з мобілізації коштів було виконано ще гірше, лише на 22 %, і станом на 20 лютого 1932 р. знаходився під загрозою зриву. Зокрема, план було виконано Райспоживспілкою на 7 %, Колгоспспілкою на 6 %, Ощадкасою на 21 %, Банком на 20 %. Села справлялися зі збиранням мобілізаційних коштів ще гірше: «Гайдари - 5 %, Зідьки - 4 %, Мохначі - 4 %, Пролетарське - 6 %,
Соколово - 11 %, Чемудовка - 10 %, Червона
)-------------------------------
30
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
Поляна - 10 %, Шелудьковка - 3 %, Вилівка - 12 %, Гостроверхівка - 12 %, Рябухіно -12 %, Борки - 14 %» [24, арк. 19-20].
Конкретно у Зміївському районі було декілька фактів коли «кулацькі частини проводили роботу, щодо пуску пшениці в соломі та полові, а також перемелювали для різних фондів пшеницю...» [24, арк. 17]. Тобто селяни, здаючи неочищене зерно, намагалися збільшити його вагу й у такий спосіб виконати план по хлібозаготівлі.
Репресії торкнулися у лютому 1932 р. і таких, далеких на перший погляд від хлібозаготівель та колективізації, галузей, як лісництво. Бюро Зміївського райпарткому постановило «У зв'язку з тим, що Таранівське лісництво має занепалий стан, засміченість класово ворожим елементом, невиконання завдань по лісорозробці та лісозаготівлі лісничого Таранівського лісництва з роботи зняти та віддати до суду, а замість його висунути на лісничого тов. Геноїтського» [24, арк. 23]. В іншому документі говориться, що Мохначанське лісництво переховувало пшеницю, тому пленум Зміївського райпарткому пропонував притягнути винних до відповідальності [25, арк. 3 зв.].
Перший п’ятирічний план
передбачав, що в Україні в колгоспи буде об’єднано 30 % селянських господарств [37, с. 331]. Але вже на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала найвищі темпи колективізації в Україні порівняно з іншими союзними республіками, - тут планувалося завершити колективізацію протягом осені 1931 - весни 1932 рр. Остаточний план хлібозаготівель на 1932 р. становив для УСРР 470 млн пудів, а для Харківської області - 74 млн пудів [4, с. 242]. Рішенням Харківського облпарткому Зміївський район повинен був здати у 1932 р. 6 300 т хліба, у тому
-----------------------------------(
числі колгоспи - 4 750 т та
індивідуальний сектор - 1 550 т. На 3 листопада 1932 р. виконання плану хлібозаготівель у районі становило лише 28 %. Індивідуальні господарства виконали його на 14 %, куркульський сектор на 18 %. По селах статистика виглядала наступним чином: Задонецьке - 7 %, Борова - 10 %, Гайдари - 16 %, Соколово - 18 %, Констянтівка - 20 %, Островерхівка - 22 %. Причину такого стану речей Бюро райпарткома вбачало у «демобілізації» керівників,
«безвідповідальністю перед партією», наявності «опортуністичного елементу». Було прийнято рішення розгорнути «масово-політичну роботу» серед селян, особливо одноосібників [24, арк. 93]. При цьому Зміївський райпартком
категорично заборонив проводити поголівні обшуки хліба в одноосібників, а також масове застосування репресій: «Подібні випадки розцінювати як безпорадність та невміння організувати маси на боротьбу за хліб, як грубе викривлення політики партії»
[24, арк. 94]. У якості ж стимулу Бюро райпарткому ухвалило: «Зобов'язати
голову Райспілки т. Іванова наявні фонди краму для стимулювання хлібозаготівель відпускати селам і колгоспам у відповідності до виконання ними планів по хлібу, відпускаючи більше краму тим, які йдуть попереду у хлібоздачі за рахунок тих, що відстають. Одночасно на селах встановлювати контроль відпуску краму за прямим призначенням» [24, арк. 94].
Внаслідок економічної депресії на Заході у 1932 р. світові ціни на сільськогосподарську продукцію були низькими відносно цін на промислові товари. Зрозуміло, що експорт сільськогосподарської продукції в СРСР був усе ж таки необхідним для отримання іноземної валюти. Середньорічний експорт зерна протягом п’ятирічки складав 2,7 млн т на рік (у 1926-1927 рр. -2,6 млн), а тим часом експорт інших
)--------------------------------
31
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
продуктів сільською господарства зменшився приблизно на 65 % [76, с. 155].
Вірогідно, у зв’язку з нестачею харчів у районному центрі, у лютому 1932 р. у Змієві було відкрито крамницю-
розподільник закритого типу, до якого було прикріплено весь актив району та спеціалістів: агрономів, лікарів, учителів та ін. Райпартком постановив Райснабу забезпечити крамницю-розподільник
відповідною кількістю краму протягом трьох днів [24, арк. 22]. За спогадами жителя околиці Змієва (район Паперової фабрики) що голод охопив лише села, що підтверджує міцний зв’язок голодомору з колективізацією: «Ми розпитували
старих, батьків про 1932-1933 рр. І моя мама теж все своє життя трудилася на фабриці. Кажуть, що як почалися труднощі, відразу фабрика завела своє підсобне господарство, створили запас продуктів на зиму. І тоді людям видавали потроху, підтримували робітників, їх сім'ї, пенсіонерів. Так що ніякого голодомору в розглянуті роки не було» [9].
У Зміївському районі ще планувалося завершити роботу з заготівлі насінного фонду до 1 березня 1932 р. [24, арк. 21].
У квітні 1932 р. Й. В. Сталін, вочевидь, отримує інформацію про вкрай скрутне становище у сільському господарстві УСРР й починає перевіряти її. Але 26 квітня того ж року С. В. Косіор у листі до Сталіна пише: «Усілякі розмови про “голод" на Україні потрібно категорично відкинути». Сталін не повірив Косіору й відрядив до республіки емісарів: голову Раднаркому
В. М. Молотова, наркома забезпечення СРСР А. І. Мікояна, наркома землеробства СРСР Я. А. Яковлєва. 26 травня 1932 р. вони підтвердили підозри Сталіна: «Становище гірше, ніж припускали. Головне, що до останнього часу керівні органи не знали дійсного становища на селі». 10 червня 1932 р. голова РНК УСРР В. Я. Чубарь та голова ВУЦИК Г. І. Петровський направили Сталіну та
---------------------------------(
Молотову «покаянний» лист, де фактично зізналися у допущених помилках: «Ваші докори у тому, що ми, українці, не знаємо, що коїться на селі, і що ми не займалися, як годиться, селом, цілком і повністю справедливі» [54, с. 239-242]. Косіор же «замовчав» майже на два місяці. Це якраз ті місяці, коли почав лютувати голод.
Згадані вище В. Я. Чубарь та Г. І. Петровський, окрім визнання власної вини, виправдовувалися тим, що слухняно виконували вказівки центру. Й. В. Сталін побачив у такій позиції докору на свою адресу, що викликало різку його відповідь. У листі до Л. М. Кагановича від 18 червня він указав, що центр ніколи на давав завдання керівництву України розвалювати сільське господарство, роздивлятися його, як другорядний об’єкт. Захопленість «гігантами
промисловості» - не виправдання, а ознака власних помилок. І центр тут ні до чого. Сталін особливо підкреслив у листі, що головна причина кризи сільської економіки України - це «зрівнялівка» при планування хлібозаготівель у 1931 р., відповідальність за яке несе у першу чергу керівництво УСРР. Саме вона «зрівнялівка» й поставила ряд районів України у «становище розорення й голоду»
[12, с. 179]. Той факт, що голод на України у 1932 р. не був вигідний для уряду СРСР визнають і українські дослідники [62, с. 414].
Тим часом, на Україні розгорталася справжня гуманітарна катастрофа.
Навчені гірким досвідом роботи за трудодні і побоюючись голоду, багато хто з селян протягом 1929-1931 рр. приховували від держави частину врожаїв [85, с. 353]. Селяни починають свою боротьбу за вирощений хліб методами «зброї слабких»: крадіжок, втечі на
заробітки, «волин» і т. п. Саме тому
Й. В. Сталін був упевнений, що й у 1932 р. селяни приховували зерно. Дослідники Л. П. Хименко та К. М. Коваленко відмічають, що примусовий характер
)--------------------------------
32
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
колективізації призвів до саботажу серед жителів с. Соколово: вони намагалися
приховати від обліку справжні розміри урожаю, залишати зерно у соломі при обмолоті, щоб потай перемолотити
згодом удруге [90, с. 43]. З цієї причини Бюро Зміївського райпарткому пропонувало організувати негайно перевівання полови та обмолот соломи і попереджав, що найменша затримка обмолоту й перевівання
розцінюватиметься, як саботаж у хлібозаготівлі, а винних у цьому уповноважених і секретарів буде
притягнуто до найсуворішої
відповідальності [23, арк. 7].
Закономірною відповіддю Сталіна на таку поведінку селян стає посилення адміністративно-репресивного тиску на село у ході розпочатої хлібозаготівельної кампанії 1932 р. У відповідності до такої політики держави 2 січня 1933 р. Бюро Зміївського райпарткому постановило добитися рішучого зламу хлібозаготівель серед контрактантів та, в першу чергу серед куркулів, що й досі не виконали завдань, використовуючи у тому числі репресивні заходи [23, арк. 7].
Слід також пригадати величезні втрати вже зібраного врожаю. Скажімо у 1931 р. втрати врожаю С. В. Косіор оцінював у проміжку від 120 до 150 млн пудів, О. Г. Шліхтер - у 150 млн пудів, М. О. Скрипник - до 200 млн пудів. Втрати врожаю 1932 р. були ще більшими, настільки, що ніхто з керманичів УСРР не відважився їх підраховувати. Головною причиною таких колосальних втрат були нікчемний обмолот (у деяких колгоспах у полову йшло до 50 % зерна), неякісні комбайни, після збирання якими земля була рясно вкрита зерном, несвоєчасні жнива, зберігання зерна під відкритим небом [62, с. 165]. Є дані щодо втрат хліба (лише на рівні організацій-заготівельників): з 1928-1929 по 19321933 рр. вони становлять близько 1 млн т на рік, усього близько 5 млн т (учетверо
---------------------------------(
чи вп’ятеро більше від втрат з 1926-1927 по 1927-1928 рр.). Це можна порівняти з обсягами експорту зерна за 1927-1933 рр., який дорівнював 13,5 млн т. А коли розглянути ці цифри в контексті того, що залишалося на прогодування самим селянам, то вони виглядають ще більш неприйнятними. І якщо на 1 січня 1928 р. «транзитне» зерно становило 255 000 т, то на 1 січня 1930 р. - 3 692 500 т. Воно, в основному, зберігалося у стаціонарних вагонах, на суднах чи в портових складах, тобто неопалюваних приміщеннях із дуже поганим захистом від гризунів [56, с. 215]. Великі врожаї хлібу, які почали отримувати після створення колгоспів та радгоспів, просто ніде було зберігати. Тому, наприклад, у с. Соколове у якості засіки почали використовувати церкву Пресвятої Богородиці [90, с. 41].
22 червня 1932 р. С. В. Косіор зустрічається у ЦК ВКП(б) з Л. М. Кагановичем. Наступного дня той повідомляє Й. В. Сталіну, що хоча Косіор і визнав свою провину, але «здається, він не відчуває усієї серйозності їх помилок у керівництві». У листі до Кагановича Сталін запропонував взагалі зняти з посад Косіора та Чубаря, бо інакше вони: «злочинно-легковажним відношенням до справи - запропастять вкінець Україну. Керувати теперішньою Україною не по плечу цим товаришам» [12, с. 189, 210]. Косіор, з остраху втратити посаду, а можливо й життя, перетворюється на слухняного виконавця сталінської політики хлібозаготівель, яка
проводилася без урахування об’єктивних обставин. 6 липня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У обговорювали питання виконання плану хлібозаготівель для УСРР. Характерно, що майже всі українські представники наради висловилися за «зниження плану», а Косіор захищав позицію повного виконання плану [12, с. 219].
Документи чітко фіксують свавілля місцевих керівників та активістів [4, с. 42)---------------------------------
33
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
43], худобу й хліб відбирали не тільки у куркулів, але і у бідняків та середняків [4, с. 109-110]. За спогадами очевидців, у с. Черкаський Бишкин «Активісти ходили від хати до хати із залізними палками й відбирали в людей усе їстівне. Було таке, що батьки втікали, покидаючи в хатах своїх маленьких дітей, а ті, конаючи з голоду, об'їдали м'ясо на власних пальчиках» [1].
У 1931-1932 рр. на Зміївщині було здано державі 3 875 т зерна. А наступного року в Зміївському районі вже було заготовлено 11 161 т хліба [41, с. 51]. Як результат - голод, смерть величезної кількості людей. Згідно архівних джерел, ні у червні 1932 р., ні у червні 1933 р. Зміївський район не зазначався серед «особливо уражених продускладненнями» [4, с. 221-223, 877]. Але мартирологи
жертв голоду 1932-1933 рр. по Зміївському району [1; 77, с. 79-82;
77, с. 722-826] дозволяє сумніватися у правдивості доповідних записок можновладців того часу. Підвищення смертності у Зміївському районі фіксується у період 1929-1932 рр. Причому найбільша смертність припадає на 1931-1932 рр. Далі наступає демографічна стабілізація. По роках смертність у Зміївському районі у 19291936 рр. розподіляється наступним чином: 1929 р. - 956 померлих, 1930 р. -933, 1931 р. - 1093, 1932 р. - 1143, 1933 р. - 768, 1934 р. - 794, 1935 р. - 651, 1936 р. -744 [3].
16 липня 1932 р. відбулося засідання Бюро Зміївського райпарткому КП(б)У. Повідомлялося, що обласним земельним управлінням визначений план осінньої сівби для району, як-то: жита - 8 200 га, озимої пшениці - 4 300 га, жита на
зелений корм - 500 га. Райпартком просив облземуправління врахувати при плануванні 1 134 га, призначених для сівозміни. Відмічалася на засіданні й незадовільна підготовка до осінньої сівби ґрунтів, що знаходилися під паром, як у
--------------------------------(
колгоспному, так і одноосібному секторах. Щоб забезпечити сівбу озимини пропонувалося сіяти чистосортне насіння мобілізоване з місцевих ресурсів, а також провести обмін з сусідніми районами [24, арк. 59].
У якості засобів з подолання економічної кризи на Україні Й. В. Сталін поставив мету: зробити соціально-
економічний розвиток України у другій п’ятиричці пріоритетним. 25 липня 1932 р. Сталін запропонував при збереженні загальної установки на безумовне виконання плану
хлібозаготівель по СРСР зробити виключення для «особливо постраждалих районів України й до кінця серпня скоротити їм план до 30-40 млн пудів [12, с. 219; 54, с. 245].
У серпні 1932 р. з України надходить інформація про масові факти незгоди місцевого партійного активу з планом хлібозаготівель. З огляду на інформацію Й. В. Сталіна про «хороші види на врожай» 1932 р., така поведінка партійців його дивує. Тому він вимагає від Л. М. Кагановича навести порядок у партійній дисципліні. Сталін відверто заявляє про потенційну загрозу для СРСР з боку Польщі, тому пропонує почату термінове господарське й політичне укріплення прикордонних українських районів, для цього «грошей не жаліти» [54, с. 246]. Тоді ж Сталін пропонує ЦК ВКП(б) з огляду на важке становище на Україні, терміново залучити Червону Армію до збиральної та прополочної роботи [12, с. 246].
На 8 вересня 1932 р. Бірчанський колгосп виконав річний план лише на 1,5 %. Голова колгоспу «12-річчя Жовтня» (с. Зідьки) звітував про готовність виконати план до 25 вересня, але отримав зауваження, що виконати план до вказаного терміну повинні усі колгоспи Зідьківської сільради [24, арк. 72].
Станом на 5 жовтня 1932 р. по Зміївському району план було виконано
)--------------------------------
34
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
на 79 %, річний - на 21 %: колгоспами - на 25,5 %, одноосібниками - на 10,1 %, куркульськими господарствами - на 15,8 %. Тому Бюро райпарткому постановило виконати річний план колгоспам до 1 листопада, одноосібним господарствам - до 20 листопада. Було також ухвалено посилити агітаційну роботу, притягати до «суворої відповідальності» контрактантів, які не виконують зобов’язання [24, арк. 85].
Підтвердженням думки про антикуркульську направленість голоду може слугувати документ, що свідчить про намагання правоохоронних органів відновити законність відносно
найбідніших селян. 13 жовтня 1932 р. «До завідуючого приймальнею голови ВУЦВК Зміївська дільнича прокуратура повідомляла, що скаргу червоного партизана Маркова А. О. перевірено, причому встановлено, що в січні місяці 1932 р. дійсно сільрадою було зібрано 3 лантухи жита та 1 лантух кукурудзи в родини останнього як за невиконання умов контрактації, але цю обставину перевірити не можна, поскільки мати червоного партизана заявляє, що контракційної книжки не одержувала, а в сільраді документів, які б ствердили, що вона дійсно одержувала книжку немає, але беручи до уваги, що мати червоного партизана живе сама, має 57 років, посіву мала всього 14 сажень, через що сільрада поступила невірно, з приводу чого прокуратурою запропоновано голові сільради забезпечити родину червоного партизана продовольствієм та оказати семенами допомогу, щоб вона мала змогу посіяти собі хліба» [4, с. 143-144].
Загалом, частка репресованих як учасників куркульсько-повстанських організацій по Україні була невеликою -4,6 % [78].
22 жовтня 1932 р. М. М. Хатаєвич пише Й. В. Сталіну про необхідність знизити план хлібозаготівель по Україні на 70 млн пудів. Але тут знову виникає
---------------------------------(
Косіор, який у листі Сталіну 23 жовтня 1932 р. критикує Хатаєвича та пише: «Прохати про знижки нам, безумовно, доведеться», але «поспішати з цим не слід», щоб «не підірвати план» (sic !) [54, с. 248].
8 листопада 1932 р., за порадою Л. М. Кагановича, Сталін ініціює рішення про призупинення відвантаження товарів для сільських областей України [54, с. 248]. Саме тому Бюро Харківського обкому КП(б)У 14 листопада 1932 р. постановило попередити Зміївський район, що листопадове відвантаження товарів йому призупиняється, а якщо у ближчі дні не буде досягнуто вирішального перелому у хлібозаготівлях, що забезпечують своєчасне виконання річного плану у районі, до нього буде застосовано більш жорсткі заходи [4, с. 386]. Наприкінці листопада республіканське керівництво України разом з комісією В. М. Молотова створює в УСРР спеціальну комісію у складі С. В. Косіора, С. Ф. Реденса (ОДПУ), Кисельова (ЦКК) з правом прийняття остаточних рішень питань про вироки до найвищої міри покарання за саботаж хлібозаготівель [54, с. 249].
20 листопада 1932 р. РНК УСРР видала постанову «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», згідно з якою місцева влада повинна була виконати планові завдання до 12 січня 1933 р., а до 15 січня 1933 р. - створити насінні фонди. Таким чином, на думку А. Т. Капустян, ініціатором масового вилучення хліба у колгоспах та одноосібних господарствах селян формально був уряд України [50, с. 101].
8 грудня 1932 р. генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор у листі до Й. В. Сталіна про стан хлібозаготівлі в України доповідав: «Репресії щодо
колгоспів, що не виконують план хлібозаготівлі, особливо ж по відношенню до голів ... застосовані у надмірній кількості - за листопад і 5 днів грудня
)----------------------------------
35
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
заарештовано по лінії ДПУ 1 230 чоловік (голів колгоспів - 340)... Зараз притягнуто до суду 327 комуністів» [цит. за: 76, с. 153].
Прагнення залишити колгоспи було дуже сильним, і загалом цьому важко було протистояти. Тому для запобігання виходу селян із колгоспів запровадили адміністративні заходи. Х. Г. Раковський на початку 1930 р. писав: «Опинившись у безвихідному становищі, бідняки та колгоспники масово почнуть збиратися у містах, залишаючи село без робочої сили. Невже наш пролетарський уряд насправді випустить закон, що прив'яже сільських бідняків до колгоспів?» [цит. за: 82, с. 4]. У грудні 1932 р. запроваджено внутрішній паспорт. Практична суть його застосування полягала в тому, щоб перешкодити не лише куркулям, але й будь-яким селянам, які мали намір переїхати до міст, зробити це без дозволу. А згідно з прийнятим 17 березня 1933 р. законом, селянину не дозволялося залишати колгосп без договору із майбутніми роботодавцями,
затвердженого керівництвом колгоспу. Крім того, ці заходи суперечили старим селянським звичкам. Значна частина селянства давно звикла працювати в містах або щорічно переїжджати (особливо в Україні) на роботу в інші регіони. На території Зміївського району паспорти було уведено Обовпостановою Президії Харківського облвиконкому від 1 січня 1933 р. Видавалися вони органами міліції через домоуправи, приватних домовласників та сільради
[29, арк. 37, 37 зв.].
Запровадження внутрішніх
паспортів, що прив’язувало селян до землі, руйнувало таким чином старі звички та гнобило селян більше, ніж за кріпацтва. До того ж, результатом такого нововведення мало бути позбавлення багатьох селян основного джерела доходу, а сам селянин залишався на милість місцевих умов. Запровадження внутрішніх паспортів прив’язувало також і
робітників, які, маючи паспорт і трудову книжку, утримувалися (поряд з іншими заходами) на своїх роботах чи, принаймні, в місцях проживання. Селянам, яким вдавалося вирватися з «оточення», на залізничних станціях не продавалися квитки на потяги. У містах їх не брали на роботу. Вони не мали документів. За словами В. В. Каліниченка «це були справжні кріпаки» [57, с. 2].
Систему для обов’язкової заготівлі м’яса, молока, масла, сиру, вовни тощо змінили так само, як і хлібну, - указами від 23 вересня та 19 грудня 1932 р. Вона базувалася на оцінці кількості тварин у господарстві в певний момент. Сільськогосподарські укази 19321933 рр. означали, що, здавши державі продрозверстку, колгоспи мусили: 1)
розрахуватися з МТС за використану техніку; 2) повернути державі насіннєву та інші позики; 3) створити насіннєвий резерв приблизно у 10-15 % річної потреби в посівному матеріалі, для запасів фуражу відповідно до річної потреби. І лише тоді господарства могли розподіляти продукцію між
колгоспниками [56, с. 217].
Така непродумана політика призвела до того, що майже увесь 1932 р. у Зміївському районі фіксувалася підвищена смертність [3].
ІІ.4. 1933 рік
Не дивлячись на намагання керівництва Зміївського району, на 2 січня 1933 р. 20 % плану не було виконано. Так, наприклад, з 912 т хліба, призначеного до вивозу 29 грудня 1932 р., виконано було лише 334 т. Окремо по селах і колгоспах заборгованість перед державою складала: Шелудьківка - 778 ц, Соколово - 781 ц, Таранівка - 717 ц, Рябухіне - 529 ц, Скрипаї - 511 ц, Геніївка - 579 ц, Борки - 484 ц [23, арк. 6]. 1933 р. однією з перших у районі завершила збирання врожаю та виконання плану
36
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
хлібоздачі артіль імені Ворошилова
с. Лиман. Того року правління колгоспу, розрахувавшись з державою і колгоспниками, засипало в комори 300 ц насіневого та страхового і 66 ц фуражного фонду [49, с. 477].
2 січня 1933 р. Бюро Зміївського райпарткому ухвалило:
«1) По с. Гостроверхівці
т. Міхайському, який не забезпечив вивозку жодного центнера хліба в ці 2 дні при заборгованості у 300 ц при наявності у колгоспах частини хліба, - оголосити догану. Установити останній термін виконання недовиконаного плану по колгоспам 4 січня і попередити Міхайського, що коли ним не буде забезпечено виконання цього рішення, до нього будуть вжиті самі суворі заходи.
2) По с. Клеменівка т. Шишкіну, який забезпечив вивозку тільки 160 ц при завданні 523 ц, також оголосити догану, термін виконання плану встановити 5 січня і попередити Шишкіна, що в разі невиконання плану - він поставить себе поза лавами партії.
3) Таке ж попередження винести уповноваженному і секретарям осередків по с. Геніївка тт. Морозову і Мухіну, які забезпечили відправку тільки 360 ц пр. завданні в 940 ц, по Скрипаях тт. Котляру і Маковецькому, що забезпечили вивозку 200 ц при завданні 706 ц, по Соколову т. Половянському, який організував вивозку тільки 41 ц при заборгованості в 500 ц. Установити останній термін виконання плану по Геніївці 4 січня, по Скрипаях - 5 січня, по Соколово - 6 січня.
4) Пропонувати уповноваженим по
с. Вилівці Сільбербергу, по Дудківці
т. Фоміну, по Задонецькому тт. Шапко і Курдупову, по Козачці т. Диптану та по с. Гомільші Гринченку і Когану, закінчити план протягом доби» [23, арк. 6-7].
5 березня 1933 р. П. П. Постишев надіслав до Зміївського району телеграму про провал засипки насіння у 6-ій п’ятиденці лютого. Наступного дня було
---------------------------------(
зібрано Бюро Зміївського райпарткому, на засіданні якого повідомлялося, що стан з засипкою насінних матеріалів дійсно катастрофічний, бо проти п’ятиденного завдання 2 466 ц засипано лише 120 ц [23, арк. 29; 27, арк. 26]. На нашу думку, таке плачевне становище об’єктивно відображало рівень гуманітарної катастрофи, що спіткала населення району: люди вмирали від голоду. Але визнавати цей факт місцевій владі, вочевидь, не хотілося, тому Бюро ухвалило: «Такий ганебний провал в справі засипки насінних фондів є в наслідок припущення опортуністичного самоплину та демобілізації серед комуністів і зокрема уповноважених РПК та секретарів п/о, а деякі з їх прямо підпали під вплив куркульських настроїв Голодовки (Скрипаї, Соколів, Гініївка), майже зовсім припинилася боротьба з ворожими елементами - не застосовується до них репресивних заходів. Судово-слідчі органи не переключились на збір насіння та значно затримують справи, що закінчені слідством» [23, арк. 29; 27, арк. 26]. Було прийнято рішення про організацію судових процесів на містах, у селах і колгоспах, не затримування справ, що завершилися слідством. Редакцію газети «Правда Зміївщини» Бюро зобов’язало конкретно і оперативно висвітлювати перебіг засипки насіння та про репресії, що застосовуються на селах. Встановило Бюро й останній строк засипки насіння -15 березня [23, арк. 29-30; 27, арк. 26-27].
Особистий лист начальника Харківського обласного відділу ДПУ УСРР від 5 червня 1933 р. повідомляв, що продовольче становище по районах області, й до того вкрай важке, за останній час різко погіршало. Це зумовило наплив до столиці безпритульних,
безпризорників, а також жебраків. Наприклад, загальна кількість
безпритульних дітей, виявлених на вокзалах міста становила близько 10 000 осіб [4, с. 875, 876]. З самого початку
)-------------------------------
37
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
голоду жінки з сіл Зміївського району відвозили своїх дітей до Харкова й лишали їх там [2; 84]. Така ситуація з дітьми була зумовлена бажанням матерів будь-що врятувати життя своїх дітей.
Безпритульні діти накопичувалися у Салтівських бараках Харківської міськради. 7 квітня 1933 р. у відповідності до спецрозпорядження бараки підлягали розвантаженню по дитячих будинках області і частина дітей, після санобробки, направлялася до рідних. Зокрема до Змієва відіслали 30 дітей та потім ще двох [30, арк. 128]. 11 квітня 1933 р. із
дитбудинків міста Харкова було евакуйовано до Змієва ще 58 дітей [28, арк. 104].
Відносно села Лиман Харківської області2 повідомлялося: «У селі Лиман майже 1/4 населення вибула за межі району у пошуках хліба, діти залишені напризволяще.
У селі з'їдені усі кішки та собаки.
Трупи падла, як правило, хоч й заривають у землю, але відразу ж, як відійде представник сільради,
вилучаються з землі й уносяться для харчування.
Опухлих та слабких у селі до 100 чоловік» [4, с. 878].
Консул Італії у Харкові Серджо Граденіго у доповідній записці до
Міністерства закордонних справ Італії від 22 червня 1933 р. повідомляв, зокрема, «Мохнач, що поблизу Чугуєва, раніше нараховував майже 1000 жителів (там знімала дачу пані Баллович), а тепер має 12 чоловіків і кілька жінок, двох
дітлахів...» [4, с. 892].
Офіційні особи зазначали, що у переважній більшості голодували
колгоспники та їх сім’ї [4, с. 877]. Подекуди у селян відбирали майже всі їстівні продукти: картоплю, квасолю,
2 На жаль, у документі не уточнюється, про який саме Лиман йде мова: Ізюмського чи Зміївського району.
горох, чечевицю, віку, гречку, сою і т. д. [1; 70, с. 3]. Вірогідно місцева влада (голови колгоспів та районів, передовсім), уникаючи покарання (у т. ч. вищої міри) за саботаж хлібозаготівель та зрив плану, сподівалася, що селяни, залишившись без харчів, все ж таки витягнуть приховане зерно. Але зерна у селян не було, тому, згідно з архівними даними, основними продуктами харчування селян у «вражених продускладненнями» районах Харківської області були: збирана на полі картопля, різна покидь, лушпиння, сім’я бур’янистих рослин, м’ясо загиблих тварин (свиней та коней). Прогресувало людоїдство та трупоїдство [4, с. 877]. Не відомо, чи було таке явище у Зміївському районі. Краєзнавці М. І. Саяний та Е. Г. Дегодюк описують такі випадки, але без посилань на джерела [44, с. 76; 83, с. 122]. З документів відомо лише те, що 20 лютого 1932 р. Бюро Зміївського районного партійного комітету слухало «виводи по випадку в В.-Гомольші» та ухвалило «виводи затвердити, доручити слідчим органам справу розслідувати, виявити вбивця та притягти до відповідальності» [24, арк. 23]. У чому полягала суть «випадку» (окрім того, що це вбивство) та чим він привернув увагу районного керівництва залишиться невідомим.
Не можна стверджувати, пише С. В. Кульчицький, що обшуки з конфіскацією торкнулися кожного селянського двору, але після січня 1933 р. повністю припинилася торгівля продовольством на базарах [62, с. 184]. Це, на думку влади, повинно було примусити селян здати приховане зерно. Фактично ж, стало однією з багатьох причин високої смертності людей від голоду.
Керівництво СРСР розпочало ліквідовувати наслідки голоду відразу після встановлення його масштабів. З суб’єктивних причин ця допомога виявилася запізнілою. Р. Девіс та С. Уіткофт у своїй монографії показали
38
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
заходи радянського уряду по виходу з голодної кризи. Вони навели 35 партійно-урядових постанов про надання продовольчої допомоги голодуючим регіонам СРСР. Перша з них датована 7 лютого, а остання 20 липня 1933 р. Сукупний обсяг допомоги складав 320 000 т зерна, з них до УСРР та на Кубань було направлено 264 700 т, а в усі інші регіони разом узяті - 55 300 т [53, с. 25]. Але у першій половині 1933 р. у ряді випадків допомога голодуючим Харківщини не здійснювалася з причини відсутності будь-яких продовольчих
ресурсів [4, с. 877, 880]. Думаємо, що мала місце й слабка компетентність,
адміністративна безпорадність місцевих керівників. Зокрема, у постанові
Зміївського райпарткому КП(б)У Харківської області про надання продовольчої допомоги голодуючим колгоспникам та одноосібникам від 21 березня 1933 р. читаємо: «Бюро РПК
констатує, що по Зміївському району в окремих селах і колгоспах (Скрипаї, Соколів, Бірки, Таранівка і ще деякі) є ряд випадків, коли колгоспні двори та окремі одноосібники відчувають гостру продовольчу нужду, і особливо - їхні діти. Питанням допомоги цим окремим колгоспним дворам, як районні організації, так і на місцях сільські, в достатній мірі не займалися і не розгорнули мобілізації місцевих ресурсів для цього <Розрядка наша. -Автори>.
Виходячи з вищенаведеного та на підставі директивного листа
т. Постишева і т. Шелехеса організувати при райвиконкомі п'ятірку в складі: голови РВК т. Адаменко, від ДПУ -т. Мирошниченко, від відділу охорони здоров'я - т. Кіян, від Українського Червоного Хреста - т. Жильцов та від райпотребспілки - т. Іванов, якій доручити негайно розробити план практичних заходів і міроприємств в справі організації допомоги колгоспникам,
---------------------------------(
окремим одноосібникам та їхнім дітям, що відчувають гостру продовольчу потребу.
Доручити п'ятірці організувати при сільських радах трійки, через які проводити оперативну і практичну роботу в справі допомоги окремим сім'ям і в першу чергу дітям, які відчувають гостру продовольчу потребу.
Доручити фракції РВК винести ряд постанов про збір продовольства, про організацію дитячих ясел, майданчиків, посилення громадського харчування при школах та колгоспах, а також постановити про трудову дисципліну в колгоспах та наведення відповідного санітарного стану в громадських місцях та установах.
Всі розгорнені міроприємства до 25 березня 1933 р. подати в РПК.
Доручити тт. Мирошниченку і Адаменку до 24 березня 1933 р.
організувати виїмку (вилучення) в райцентрі і на залізницях всього бродячого і пришлого елементу, який направляти на різні роботи (радгоспи, лісорозробки, кар'єри), та через п'ять днів дати відомості в РПК про виконання цього» [23, арк. 31].
Ще 27 грудня 1932 р. М. М. Хатаєвич доповідає Й. В. Сталіну, що серед представників місцевої влади мають місце «безтурботність», «благодушність», «зайве захоплення громадським харчуванням». Але далі він все ж таки констатує той факт, що увесь хліб зібрано, якщо ж піти на виявлення «прихованого та розкраденого хліба», то це буде потребувати «колосального тиску й величезної організаторської праці». 1 січня 1933 р. Політбюро ЦК ВКП(б) шляхом опитування прийняло постанову «Про хід хлібозаготівель на Україні», якою селянам пропонувалося добровільно здати державі раніше розкрадений та прихований хліб. У разі виконання цієї вимоги вони звільнялися від репресій. Одночасно в чергове для України було зменшено план хлібозаготівель й до
)-------------------------------
39
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
початку січня 1933 р. він становив 260 млн пудів (замість 350 млн пудів, встановлених раніше) [54, с. 250].
З 1 лютого 1933 р. Політбюро ЦК ВКП(б) дозволило колгоспам України, що виконали плани хлібозаготівель, продавати та купувати хліб на ринку, а до республіки поновлювалися поставки промислових товарів з метою стимулювання даних операцій [54, с. 250].
Що ж зумовило таку жорстоку репресивну політику Й. В. Сталіна по відношенню до селянства СРСР? По-перше, протягом 1929-1931 рр. дійсно мали місце приховування селянами зерна. По-друге, врожай 1932 р. був дещо кращим, ніж у 1931 р. По-третє, план заготівель хліба було знижено для України у два рази. На нашу думку, Сталін спирався саме на такі об’єктивні факти. Він припустився великої помилки, довірившись статистичним даним, які були направлені до Москви. Саме людський фактор став суб’єктивним чинником, що призвів до такої гуманітарної катастрофи, як голод 19321933 рр. в СРСР. Як було показано вище, керівництво УСРР до останнього часу приховувало від Сталіна реальний стан речей. Йому доповідали, як правило, те, що він хотів почути. Правдиву інформацію про голод в Україні Й. В. Сталін почав отримувати від тільки-но призначених ним перших секретарів обкомів. Реальні масштаби голоду на Україні доповів Сталіну у своєму листі М. М. Хатаєвич. Тому 20 лютого 1933 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «Про насінну та продовольчу допомогу колгоспам та радгоспам України». І якщо Хатаєвич пише до Москви листи з проханням про продовольчу допомогу, то С. В. Косіор, бажаючи зберегти свій імідж, у березні 1933 р. (!) пише Сталіну: «Наявні у ЦК КП(б)У дані, як від обкомів, так і по лінії ДПУ, про розміри голодовок вкрай суперечливі». А у квітні 1933 р. Косіор взагалі переклав усю відповідальність за
----------------------------------(
смерті мільйонів людей на наркомзем України [54, с. 252-253].
Провівши ретельний аналіз архівних документів, російські історики визначили, що Україна отримала у 1933 р. для подолання голоду 501 000 т зерна, це у 3,4 рази більше, ніж російські регіони у 1932 р. Допомога УСРР була надана за рахунок у тому числі припинення експорту Радянським Союзом зерна -навесні 1933 р. він зменшився у 5 разів [17]. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 1 червня 1933 р. «Про розподіл тракторів виробництва червня-липня й половини серпня 1933 р.» передбачала, що УСРР з 12 000 тракторів отримувала 5 500, тобто 45,5 %. 20 грудня того ж року рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) для України, БСРР та Західної області було придбано 16 000 робочих коней. 23 грудня 1933 р. та 20 січня 1934 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про розгортання індивідуального городництва, у тому числі для робочих. Серед останніх доля українських складала 33,3 % [54, с. 255].
Таким чином, погоджуємося з висновками В. В. Кондрашина про те, що величезні масштаби голоду на Україні у 1932-1933 рр. були зумовлені запізнілою (передовсім з вини Косіора) допомогою центрального керівництва,
недосконалістю адміністративно-
бюрократичної системи СРСР,
прорахунками вищого керівництва країни [54, с. 253, 256].
ВИСНОВКИ
Під час написання цієї роботи ми побачили значний рівень вивчення питання передумов та причин голоду 1932-1933 рр. в Україні, його розвою на теренах Зміївщини протягом 19311933 рр. При цьому вивчення особливостей цього явища по окремих регіонах розроблене ще не достатньо.
Завдяки синтезу результатів багатьох наукових робіт та аналізу
)------------------------------
40
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
джерел нам вдалося вирішити проблеми, визначені у цій науково-дослідницькій роботі. Зокрема, у роботі наведені матеріали голоду саме у Зміївському районі.
У ході дослідження було досягнуто наступних результатів:
1. З’ясовано, що передумовами голодомору 1932-1933 рр. в Україні були:
• взятий радянською державою
курс на створення великих сільських господарств нового, соціалістичного, типу і, як наслідок, примусова
колективізація;
• розкуркулювання заможних селян та необхідність (з точки зору Й. В. Сталіна) винищення куркулів як особливого соціального прошарку;
• об’єктивна необхідність
залучення усіх ресурсів країни (у першу чергу, експорт зернових) задля проведення індустріалізації.
2. Встановлені безпосередні причини голоду 1932-1933 рр. Такими ми вважаємо:
• надмірні хлібозаготівлі,
встановлені керівництвом УСРР без економічного обґрунтування;
• супротив українських селян колективізації;
• приховування керівництвом УСРР
(в особах С. В. Косіора,
Г. І. Петровського, В. Я. Чубаря та ін.) від Й. В. Сталіна справжніх масштабів голоду у першій половині 1932 р.;
• слабкість адміністративно-
бюрократичного апарату, яка виникла унаслідок переходу до двоступеневої моделі управління республікою: центр-район.
3. Указані винуватці голоду 1932-1933 рр. Якщо відкинути безпосередніх виконавців середньої та нижчої ланок управління, такими можемо вважати:
----------------------------------(
• Й. В. Сталіна, як головного ідеолога та розробника створення планової соціалістичної моделі економіки і керівника, що припустився прорахунків відносно характеру и мотивів селянського спротиву;
• керівництво УСРР, головним
чином С. В. Косіора, який намагаючись зберегти посаду, спочатку своєчасно не сповістив Й. В. Сталіна про початок голоду, а потім усіляко підтримував
заздалегідь завищені норми хлібозаготівель.
Голод 1932-1933 рр. став результатом вибраної сталінським
керівництвом стратегії й тактики
індустріалізації, у якій мав потребу СРСР на зламі 1920-х - 1930-х рр. Вочевидь, слід погодитися з висновками А. В. Шубіна, який стверджує: «Або скільки-небудь
успішне завершення індустріального ривку, або нестача ресурсів й повний економічний розпад, гігантська незакінченка, пам'ятник безглуздому розпорошенню праці. І, звичайно, крах Сталіна. Для того, щоб здійснити ривок, добудувати хоч щось, Сталіну потрібні були ще ресурси, і він безжально відібрав їх у селян. Всупереч розповсюдженому міфу не знайдено доказів, що Сталін "створив" голод, щоб замордувати побільше люду. Думаю, й не буде знайдено» [92, с. 88-89].
Також зазначимо вкрай
заполітизований підхід до вивчення проблеми голодомору в Україні. За невеликим виключенням (завідомо
антирадянські, замовні, роботи Дж. Мейса та Р. Конквеста) майже ніхто з
закордонних дослідників не вважає голод 1932-1933 рр. таким, що має суто
антиукраїнську спрямованість. Вважаємо, що голод 1932-1933 рр. - це загальна трагедія усіх народів СРСР. Вона повинна не розділяти, а об’єднувати народи.
Досягнуті в цій роботі результати можуть бути використані у контексті
)--------------------------------
41
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
напрямку роботи Зміївського ліцею № 1 ім. З. К. Слюсаренка з питань вивчення голодомору 1932-1933 рр. у якості матеріалів для проведення тематичних семінарів, уроків пам’яті, проведення лекцій під час тематичних виставок у музейному комплексі.
В ході подальшої роботи на цією темою можливе використання даного
якості бази більш науково-дослідницької використанням усіх
дослідження
розгорнутої
монографії
доступних
джерел.
історикам
краєзнавцям
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
ДЖЕРЕЛА
Опубліковані джерела
1. Бабай Н. Є. Спогади про Голодомор 19321933 рр. у с. Черкаський Бишкин / Н. Є. Бабай // Голодомор 1932-1933 рр. Харківська область. - Електронний ресурс : http://www.golodomor.kharkov.ua/stories.php? pagep=1&story id=41 (дата звернення 09.01.2015).
2. Бабич Т. Спогади очевидця / Т. Бабич / / Вісті Зміївщини. - 2005. - 26 листопада. - С. 3.
3. Відомості про реєстрацію смертності населення органами загсу Харківської області в 1929-1936 рр. // Сайт Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки. -Електронний ресурс :
http://region.library.kharkov.ua/lib druk.php?id =313 (дата звернення 04.01.2015).
4. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні :
Документи і матеріали / Упор. Р. Пиріг. - К. : Києво-Могилянська академія, 2007.
5. З офіційних джерел // Урядовий кур’єр. -2007. - 23 листопада.
6. Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» (№ 376-V) // Сайт Верховної Ради України. - Електронний ресурс :
http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/376-16 (дата звернення 04.01.2015).
7. Итоговый отчёт международной комиссии по расследованию голода 1932-1933 годов на Украине (Торонто, 1990 г.) // Голод 19321933 годов : Сборник статей / Под ред. Ю. Н. Афанасьева. - М. : РГГУ, 1995.
8. Коммунист Украины. - 1988. - № 1. - С. 6.
9. Остапенко Н. Паперовики на фронтах -бойовому і трудовому / Н. Остапенко // Зміївський кур’єр. - 1993. - № 98 (8264).
10. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918-1939. Документы и материалы : В 4 томах / Под ред. А. Бреловича, В. Данилова. -М. : РОССПЭН, 2003. - Т. 3 1930-1934 гг. Кн. 1. 1930-1931 гг.
11. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918-1939. Документы и материалы : В 4 томах / Под ред. А. Бреловича, В. Данилова. -М. : РОССПЭН, 2005. - Т. 3 1930-1934 гг. Кн. 2. 1932-1934 гг.
12. Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. - М., 2001.
13. Сталин И. В. Головокружение от успехов. К вопросу колхозного движения / И. В. Сталин // Сочинения. - М. : ОГИЗ; Государственное издательство политической литературы, 1949. - Т. 12. - С. 191-199.
14. Сталин И. В. О задачах хозяйственников /
И. В. Сталин // Сочинения. - М. : ОГИЗ;
Государственное издательство политической литературы, 1951. - Т. 13. - С. 29-42.
15. Сталин И. В. О работе в деревне. Речь 11
января 1933 г. / И. В. Сталин // Сочинения. -М. : ОГИЗ; Государственное издательство
политической литературы, 1951. - Т. 13. -С. 216-233.
16. Сталин И. В. Пленум ЦК ВКП(б) 4-12 июля 1928 г. / И. В. Сталин // Сочинения. - М. : Госполитиздат, 1949. - Т. 11. - С. 139-196.
17. Трагедия советской деревни.
Коллективизация и раскулачивание. 19271939. Документы и материалы : В 5 томах / Под ред. В. Данилова, Р. Маннинг, Л. Виола. -М. : РОССПЭН, 2001. - Т. 3. Конец 1930-1933.
18. Hearst W. Uber die Sowjetrussishe Hungerkatastrophe / William Hearst // Volkischer Beobachter. - 1935. - 25 Januar.
19. Hungerholle Sowjetrussland - Das Massensterben in Sowjet «Paradies» / / Volkischer Beobachter. -1933. - 18 August.
20. New York Times. - 1935. - 10 February.
Архівні матеріали
21. Архівний відділ Зміївського ліцею № 1 ім. З. К. Слюсаренка. - Ф. 14. - Рукописи. - Оп. 4. -Спр. 1. - Історія МТС (1923-1948 рр.).
22. Архівний відділ Зміївської районноїдержавної адміністрації. - Спр. «Колхозы».
23. Державний архів Харківської області. - Ф. П-72. - Оп. 1. - Спр. 55.
24. Державний архів Харківської області. - Ф. П-72. - Оп. 1. - Спр. 52.
25. Державний архів Харківської області. - Ф. П-72. - Оп. 1. - Спр. 50.
42
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
26. Державний архів Харківської області. - Ф. П-72. - Оп. 1. - Спр. 51.
27. Державний архів Харківської області. - Ф. П-72. - Оп. 1. - Спр. 56.
28. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-1962. - Оп. 1. - Спр. 978.
29. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-3858. - Оп. 6. - Спр. 1.
30. Державний архів Харківської області. - Ф. Р-408. - Оп. 8. - Спр. 1806.
31. Криштопа А. И. Змиево городище : Экскурс в историю родного края / А. И. Криштопа. -Змиев, 1956. - 123 с. - Депонирована в Змиевской районной библиотеке.
32. Сердюкова Н. С. Первый секретарь первой коммунистической ячейки в Шелудьковской волости / Н. С. Сердюкова. - Шелудьковка, 1968. - 47 с. - Депонирована в Змиевском лицее № 1 им. З. К. Слюсаренко.
ЛІТЕРАТУРА ТА ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ
33. Абылхожин Ж. Б. Казахстанская трагедия /
Ж. Б. Абылхожин, М. К. Козыбаев,
М. Б. Татимов // Вопросы истории. - 1989. -№ 7.
34. Борисенко В. Свіча пам’яті. Усна історія про геноцид українців у 1932-1933 роках. - К. : Стилос, 2007.
35. Брязгунов Ю. Голод 1930-х у Центральному
Чорнозем’ї та на Кубані : антиукраїнське спрямування / Ю. Брязгунов // Три голодомори в Україні ХХ ст. : погляд з
сьогодення. Матеріали міжнародної наукової конференції 2. 1. 2002 р. - К. : Українська видавнича Спілка, 2003.
36. Вечерський В. Колективізація голодом / В. Вечерський // Урядовий кур’єр. - 2003. -8 лютого. - С. 10.
37. Гісем О. В. Історія України в таблицях / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк, О. Ф. Трухан. - Х. : Книжковий Клуб сімейного дозвілля, 2006.
38. Голод 1932-1933 годов : Сборник статей / Отв. ред. Ю. Н. Афанасьев. - М. : РГГУ, 1995.
39. Голодомор 1932-1933 років. Причини, передумови, наслідки. Село Мельники 32-33 років ХХ ст. на фоні державних подій // Укртерра. - Електронний ресурс : http://www.ukrterra.com.ua/chronologv/10/ma karuk golod.htm (дата звернення 16.09.2008).
40. Голодомор 1932-1933 рр. на Україні (До 70-річчя) : Бібліографічний покажчик. - Ужгород, 2004.
41. Голодомор 1932-1933 рр. Найбільша історична катастрофа України ХХ ст. // Посольство України в Ізраїлі. - Електронний ресурс :
http://www.mfa.gov.ua/israel/ua/1514.htm (дата звернення 16.09.2008).
42. Гольдфарб Л. Г. Зміїв. Історико-краєзнавчий нарис / Л. Г. Гольдфарб, В. М. Селіванов, К. Б. Правовєрова. - Х. : Прапор, 1969.
43. Данилов В. П. Организованный голод. К 70-летию общекрестьянской трагедии / В. П. Данилов, И. Е. Зеленин // Отечественная история. - 2004. - № 5. - С. 109.
44. Дегодюк Е. Г. Лиман. Село Зміївського району Харківської області / Е. Г. Дегодюк. - К. : Народні джерела, 2009.
45. Дьоміна О. Геноцид / О. Дьоміна // Зміївський кур'єр. - 2011. - № 49 (921). - С. 3.
46. Єременко Л. В. Соціально-економічні і
політичні причини голоду 1932-1933 років в Україні Л. В. Єременко // Голодомор 19321933 років як величезна трагедія українського народу. Матеріали
Всеукраїнської наукової конференції. - К. : МАУП, 2003. - С. 151-152.
47. Захаров Є. Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду / Є. Захаров // Харківська правозахисна група. - Електронний ресурс : http://www.khpg.org/index.php?id=122123099 8 (дата звернення 16.09.2008).
48. Зеленин И. Е. «Революция сверху» : завершение и трагические последствия / И. Е. Зеленин // Вопросы истории. - 1994. -№ 10.
49. Історія міст і сіл Української РСР : У 26 т. / Під загал. ред. П. Т. Тронька. - К., 1967. - Т. 1. Харківська область.
50. Капустян А. Т. Украинская историография
постсоветского периода : причины голода 1932-1933 гг. А. Т. Капустян // Современная российско-украинская историография голода 1932-1933 гг. в СССР / Науч. ред.
B. В. Кондрашин. - М. : РОССПЭН;
Президентский центр Б. И. Ельцина, 2011. -
C. 72-106.
51. Кендзьор Я. Справедливість зачекає? / Я. Кендзьор, Г. Макаров // Голос України. -2006. - 23 листопада.
52. Козыбаев М. К. Коллективизация в
Казахстане : трагедия крестьянства /
М. К. Козыбаев, Ж. Б. Абылхожин,
К. С. Алдажуманов. - Алматы, 1992.
53. Кондрашин В. В. Голод 1932-1933 гг. в
современной российской и зарубежной историографии : взгляд из России /
В. В. Кондрашин // Современная российскоукраинская историография голода 19321933 гг. в СССР / Науч. ред. В. В. Кондрашин. -М. : РОССПЭН; Президентский центр
Б. И. Ельцина, 2011. - С. 8-56.
43
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
54. Кондрашин В. В. И. В. Сталин и голод 19321933 гг. в Украине: проблема
ответственности Центра и республиканского руководства / В. В. Кондрашин // Современная российско-украинская
историография голода 1932-1933 гг. в СССР / Науч. ред. В. В. Кондрашин. - М. : РОССПЭН; Президентский центр Б. И. Ельцина, 2011. -С. 237-256.
55. Кондрашин В. В. Новые документы из российских архивов о голоде 1932-1933 гг. в СССР / В. В. Кондрашин // Современная российско-украинская историография голода 1932-1933 гг. в СССР / Науч. ред.
B. В. Кондрашин. - М. : РОССПЭН;
Президентский центр Б. И. Ельцина, 2011. -
C. 57-71.
56. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор / Р. Конквест; пер. з англ. Н. Волошинович, З. Карабліної,
B. Новак. - Луцьк : Терен, 2007.
57. Конопельцев Г. Голодомор-33 - «спонсор» індустріалізації / Г. Конопельцев // Слобідський край. - 2003. - 3 жовтня. - С. 2.
58. Кравченко Л. В. Краєзнавча розвідка : Фольклор і етнографія с. Лиману. Довідковий матеріал / Л. В. Кравченко. - Зміїв, 2005.
59. Куліш А. Голодомор 1921-1923 років в Руси-Україні як продовження етнічної війни 19171921 років / А. Ф. Куліш. - Х., 2003.
60. Куліш А. Голодомор 1932-1933 : Причини, жертви, злочинці. Нарис до історії Руси-України 20 ст. / А. Ф. Куліш; Асоціація дослідників голодоморів в Україні. - 3-тє вид.
- К.; Х. , 2001.
61. Кульчицкий С. В. Почему он нас уничтожал? Сталин и украинский голодомор /
C. В. Кульчицкий. - К. : Українська прес-група, 2007.
62. Кульчицкий С. В. Украинский Голодомор как
геноцид / С. В. Кульчицкий // Современная российско-украинская историография голода 1932-1933 гг. в СССР / Науч. ред.
B. В. Кондрашин. - М. : РОССПЭН;
Президентский центр Б. И. Ельцина, 2011. -
C. 107-194.
63. Кульчицький C. В. Голод в Україні 1932-33 рр. як геноцид : мовою документів, очима свідків / С. В. Кульчицкий. - К. : Наш час, 2008.
64. Кульчицький С. 1933 рік : сталінський террор голодом / С. Кульчицкий / / Урядовий кур’єр.
- 2002. - 8 листопада. - С. 1, 6.
65. Кульчицький С. Причини голоду 1933 року в Україні. По сторінках однієї забутої книги / С. Кульчицкий // Дзеркало тижня. - 2003. - 16 серпня. - С. 20.
66. Кульчицький С. Український Голодомор в контексті політики Кремля початку 1930-х pp.
--------------------------------------(
/ С. Кульчицкий; НАН України; Інститут історії України. - К. : Інститут історії України, 2014.
67. Лативок Н. П. Голод в современной Украине / Н. П. Лативок, Е. А. Мазур. - М. : Белые альвы, 2009.
68. Маркова С. В. Подільське село у злиденні
1932-1933 роки / С. В. Маркова // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія
українського народу. Матеріали
Всеукраїнської наукової конференції. - К. : МАУП, 2003. - С. 157-158.
69. Марочко В. Голодомор в Україні : причини і
наслідки (1932-1933): Тексти лекцій /
В. Марочко / / Освіта. - Б. р. - № 2. - С. 3-9.
70. Марочко В. Голодомор в Україні : причини і
наслідки (1932-1933) : Тексти лекцій /
В. Марочко // Освіта. - Б. р. - № 3. - С. 3-9.
71. Мейс Дж. Обжинки смерті / Дж. Мейс // Голос України. - 1993. - 10 вересня.
72. Мерль Ш. Голод 1932-1933 гг. - геноцид украинцев для осуществления политики русификации? / Ш. Мерль // Отечественная история. - 1995. - № 1. - С. 49-61.
73. Методичні матеріали щодо вивчення
Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. - Х., 2007.
74. Методичні матеріали щодо вивчення
Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. - Х., 2006.
75. Мицик В. Ліквідація Голодомором / В. Мицик // Слово Просвіти. - 2003. - 26 березня-1 квітня. - С. 4.
76. Науменко К. Є. Опір колгоспного селянства Харківщині організаторам Голодомору / К. Є. Науменко // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - К. : МАУП, 2003. - С. 153-156.
77. Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Харківська область / В. Я. Білоцерківський, О. С. Кириченко, О. В. Корнєв та ін. - Х. : Фоліо, 2008.
78. Нікольський В. Репресії ГПУ під час голодомору в УСРР (1932-1933 рр.) / В. Нікольський // Персонал плюс. - 2007. - 1218 грудня.
79. Особая папка // Независимость. - 1998. - 6 ноября.
80. Отак розправлялися з непокірними селянами // Независимость. - 1998. - 6 ноября.
81. Пиріг Р. Документи з історії голоду у фондах
архівосховищ України : Джерелознавчий
огляд Р. Пиріг // Українські архіви. -Електронний ресурс :
http://www.archives.gov.Ua/Sections/Famine/D ocuments/Famine 32-33.php (дата звернення 16.09.2008).
82. Піддубний С. Вбивство голодом відбувалося згідно з генеральною лінією комуністичної
44
Змиевское краеведение. 2015, №1
Zmiev Local Lore. 2015, №1
партії С. Піддубний // Персонал плюс. - 2007.
- 21-27 листопада. - С. 4.
83. Саяний М. І. Зміївщина - Слобожанщини перлина / М. І. Саяний. - Х. : Кроссроуд, 2009.
84. Саяний М. Щоб врятувати дітей, жінки відвозили їх до Харкова / М. Саяний / / Вісті Зміївщини. - 2006. - 24 листопада. - С. 3.
85. Семенко В. И. История Украины с древнейших времён до наших дней / В. И. Семенко, Л. А. Радченко. - 3-е изд, испр. и доп. - Х. : Торсинг, 2002.
86. Сергійчик В. Як нас морили голодом / В. Сергійчук. - Вид. 3-є, доп. - К. : КНУ ім. Т. Г. Шевченка, 2008.
87. Слинько І. І. Соціалістична перебудова і технічна реконструкція сільського господарства України / І. І. Слинько. - К., 1961.
88. Солоненко М. Виконуючи заповіти моїх мордованих голодом земляків / М. Солоненко.
- Х. : Просвіта, 1999.
89. Таугер М. Б. Урожай 1932 года и голод 1933 года / М. Б. Таугер // Голод 1932-1933 годов : Сборник статей / Отв. ред. Ю. Н. Афанасьев. -М. : РГГУ, 1995. - С. 13-43.
90. Хименко Л. П. Соколів і соколяни. З далекого минулого до сьогодення (Історія. Документи. Спогади) / Л. П. Хименко, К. М. Коваленко. -Балаклія : Балдрук, 2007.
91. Хубова Д. Н. Чёрные доски : Tabula rasa. Голод 1932-1933 годов в устных свидетельствах / Д. Н. Хубова // Голод 1932-1933 годов : Сборник статей / Отв. ред. Ю. Н. Афанасьев. -М. : РГГУ, 1995. - С. 67-87.
92. Шубин А. В. 10 мифов Советской страны / А. В. Шубин. - М., 2007.
93. Щоб змусити селян працювати на державу, держава застосовує терор голодом / М. Саяний // Вісті Зміївщини. - 2006. - 24 листопада. - С. 3.
94. Яценко Є. Голодомор 1932-1933 рр. На Харківщині : причини, перебіг, наслідки / Є. Яценко // Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, комментарі / Упор. : Т. Поліщук. - Харків-Нью-Йорк-Львів : Березіль, 2006.
95. Laubenheimer A. Die Sowjetunion am Abgrund! / A. Laubenheimer. - Berlin; Halensee : Verlag Volkswirtschaftsdienst, 1933.
96. Laubenheimer A. Und du Siehst die Sowjets Richtig. / A. Laubenheimer. - Berlin; Leipzig : Nibelungen-Verlag, 1935.
97. Nove A. An economic History of the USSR / A. Nove. - New York, 1989.
Рецензент: доктор исторических наук А. А. Куренышев (Московский
педагогический государственный
университет, Россия)
Статья прислана 17января 2015 года.
45