CC BY
32
пропуску ледохода и весеннего паводка в 1946 году. 15 февраля 1946 года // Исполнительный комитет Измаильского областного совета депутатов трудящихся (облисполком) г. Измаил. Протокольная часть. Постановления облисполкома и обкома КП(б)У за 1946 г. Начато 9 января 1946 г. Окончено 24 декабря 1946 г. — Государственный архив Одесской области в г. Измаиле. Ф. Р. — 470, оп. 1, д. 76, а. 30—32. 12. Справа № 55 по обвинуваченню Ивченко В. Г. по ст. 56 — 24 УК УССР. Розпочато 3 серпня 1946р. Зактчено 11 березня 1947р. //МШстерство юстици Укратськог РСР. 1змаыьський обласний суд. м. 1змаы. Архiвний номер 176. На 98 аркушах, а. 99—100 зв.
УДК 342.2(477):325.36(470-44) I. Терлюк
Нащональний ушверситет '"HbBiBCbKa полггехшка"
ФОРМУВАННЯ I РОЗВИТОК У В1ТЧИЗНЯН1Й ПОЛ1ТИКО-ПРАВОВ1Й ДУМЦ1 КОНЦЕПЦП УКРА1НИ ЯК МАЛОРОСП (ДО ВИТОК1В РОС1ЙСЬКИХ 1МПЕРСЬКИХ 1ДЕОЛОГЕМ)
©Терлюк I., 2014
У контекст зародження та Генези пол^ико-щеолопчно!" концепщ1 Укра'ши як Малоро«1 ^i3b призму еволющ1 нащонально!' щентичност висвгглений розвиток в^чизняно!" полггико-правово1 думки останньо!" чверт XVI - першо1 половини XIX ст. Ключовi слова: Малороая, "Синопсис", козацьке лiтописання.
I. Terliuk
FORMATION AND DEVELOPMENT OF THE NATIVE POLITICAL AND LEGAL THOUGHT CONCEPTION OF UKRAINE AS MALORUSSIA (THE ORIGINS OF RUSSIAN IMPERIAL IDEOLOGY)
In the context of the origin and genesis of political and ideological conception of Ukraine as Malorussia, in the light of the evolution of national identity highlights the development of the national political and legal thought last quarter XVI - the first half of the nineteenth century.
Key words: Malorussia, "Synopsis", Cossack chronicles.
И. Терлюк
ФОРМИРОВАНИЕ И РАЗВИТИЕ В ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ПОЛИТИКО-ПРАВОВОЙ МЫСЛИ КОНЦЕПЦИИ УКРАИНЫ КАК МАЛОРОССИИ (К ИСТОКАМ РОССИЙСКИХ ИМПЕРСКИХ ИДЕОЛОГЕМ)
В контексте зарождения и генезиса политико-идеологической концепции Украины как Малороссии, сквозь призму эволюции национальной идентичности освещено развитие отечественной политико-правовой мысли последней четверти XVI - первой половины XIX в.
Ключевые слова: Малороссия, "Синопсис", казацкое летописание.
Постановка проблеми. Вважаемо, що, OKpiM вивчення питань витоюв та Генези щей полгшчно! самостшност Укра1ни, одним i3 актуальних напрямюв дослвджень впчизняно! полггако-правово! думки мае стати з'ясування особливостей розвитку окремих сустльно-полгричних i правових учень та теорш, !х вщображення еволюцп нацiонально-визвольного руху, а ввдтак - i на становлення вде! нащонально! державностi. З цього погляду важливе мiсце у процесi укра!нського нацiотворення та еволюцп iдей нащонально! державностi належить полiтико-iдеологiчнiй концепцп
141
Укра!ни (Наддншрянсько! - I. Т.) як Малоросп. Будучи започаткованою наприкiнцi XVII ст. як особлива форма кторично! сввдомоста, концепцш Малоросп поступово поставала в укра!нському суспiльствi протягом XVIII ст. А завдяки защкавленост старовиною i ностальпею за нею з боку укра!нсько! шляхти, зокрема 11 штелектуально! верхiвки, що зумiла зберегти рештки малоросшсько! iдентичностi аж до 30-40-х рр. XIX ст., стала важливою складовою, певним етапом у розвитку укра!нсько! полггако-правово! думки першо! половини позаминулого столiття.
Мета достдження - виявити основнi джерела формування й еволюци концепцп Укра!ни як Малоросп, визначити особливост "малоросшсько!" сввдомост та 11 вплив на вггчизняну полггако-правову думку першо! половини XIX ст.
Стан дослщження. На сучасному етапi укра!нського iсторiографiчного процесу вже нагромаджено чимало теоретичних та особливо конкретно-кторичних мiркувань, суджень, узагальнень стосовно розвитку впчизняного нацiонального руху XIX - початку XX ст., перюду, який вiдiграв винятково важливу роль в ктори укра!нського нацютворення та концептуального оформлення ]де! укра!нсько! нацюнально! державностi. Насамперед варто назвати пращ переважно "чистих" iсторикiв - Я. Грицака, З. Когута, М. Палкнко, М. Рябчука, В. Сарбея, С. Свггаенка, М. Скринника, В. Шевчука та шших дослiдникiв [2, 4, 5, 7, 9, 11, 12, 14], а також поодиною дослвдження кторико-правового спрямування - Л. 1ваново1, О. Салтовського [3, 8]. У контекста нашо! теми, зокрема, визначено, що основними складниками концепцп Укра!ни як Малоросп були:
- прийняття назви "Малоросiя" для Укра!ни або частини Укра!ни;
- виникнення особливо! укра1нсько! кторично! ("малоросшсько!") свщомостц
- концептуалiзацiя окремо! "Малоросп", яка водночас входила до ширшо! росшсько! 1мперсько! схеми;
- подальше опрацювання ще! "малоросiйських прав i вольностей" [4, с. 147].
Утам, на наш погляд, у цш проблематищ ще залишаеться чималий iнтелектуальний ресурс. Так, ктотно важливим е поглиблене вивчення витокш вдеологп та дiяльностi укра!нського нацiонального руху, що, своею чергою, ввдкривае можливiсть точнiшого i повнiшого осягнення його полiтико-правового змкту й особливостей функцiонування.
Виклад основних положень. Стан укра!нського суспiльства, в якому воно перебувало впродовж усього XVII ст., дослвдники характеризують як невпинш та перманентнi процеси пошуку власно! iдентичностi [1, с. 265-267]. До цього насамперед спонукали полгтичш умови, в яких перебували украшщ з друго! половини XVII ст. Фактичний розпад Козацького Гетьманату на два ворогукш утворення робив актуальною проблему щеолопчного обгрунтування сутностi ново! сусшльно-полгшчно! реальностi. Цi пошуки провокували посилення уваги до iсторичного минулого Рус та спонукали укра!нських iнтелектуалiв (насамперед з церковного кола) звертатися до вивчення власних державотворчих традицш. Наша бiда полягае в тому, що найчастше !хня дiяльнiсть подавалася з позиций росiйського бачення Укра!ни.
Найконцептуальнiше довершеним росiйськоцентричним iсторико-iдеологiчним продуктом останньо! третини XVII ст. вважаеться аношмний твiр "Синопасъ или краткое собрате от различных Летописцев, о Начале Славяно-Россшскаго Народа, и Первоначалных Князех Богоспасаемого града Юева о житт святаго Благоверного Великаго князя Юевскаго и Всея Россш Первейшаго Самодержца Владимiра, и о Наследниках Благочестивыя Держави его Росстсюя, даже до Пресветлаго и Благочестивого Государя нашого Царя, и Великого князя Федора Алексевича, Всея Велиюя, и Малыя, и Белыя Россш Самодержча" (тут i далi курсив наш. - I. Т.). Уперше його видано в Киево-Печерському монастирi 1674 р., з деякими доповненнями повторно у 1678 р., остаточно сформований текст з'явився у 1680 р., тсля чого книжка виходила близько 30 разiв, ставши офщйним тдручником в кторп Росшсько! 1мперп [4, с. 140].
У цш книзi було уведено в об^ цшу низку постулата росшського монархiзму i фактично вперше впроваджено вдеолопчну фальсифжащю укра!нсько! ктори, перевшши !!, образно кажучи,
142
на рейки росшського народу. Так, уже сама назва твору вказувала на те, що його автор розглядае полгтичну юторго укра!нського та росшського народiв як единий потiк, бшьше того, вписуе !х у спорщнений етнiчний контекст мiфiчного "Славяно-Россшскаго Народа". Аношмний автор "Синопсиса" (а ним, на думку дослщниюв, найвiрогiднiше був архiмандрит Киево-Печерського монастиря Iнокентiй Пзель) [Там само, с. 140] тасно переплтае поняття народу, династи та держави, помщаючи в епiцентр свого викладу юторго династи Рюрикович1в, що непомгтно трансформуеться в iсторiю династи Романових. Такий пiдхiд дае змогу нерщко механiчно об'еднати рiзноманiтнi фрагменти росшсько! та укра1нсько1 юторц, пов'язати вщдалеш й дезiнтегрованi територп та рiзноспрямованi полiтичнi процеси.
Дослiдники вже давно звернули увагу на запозичення автором "Синопсису" iдей московських книжниюв ХХ-ХУП ст. щодо спадкоемностi влади давшх ки1вських князiв московськими. В. Горобець вважае, що не можна не помгтити рецепщ! ним щей, закладених ще в середнi вши ченцем Фiлофеем щодо меЫансько! ролi Москви "аки Третем Риме" [1, с. 267]. Так, вщдавання уме! спадщини Давньорусько1 держави московськiй династи, прийняття Вiйськом Запорозьким 1654 р. царсько! протекцп анонiмний автор трактуе, як "...природное царское его присвоеше..." [Там само, с. 267]. Для того, аби довести природне моральне право Москви на цю першкть, автор "Синопсиса" вдаеться до релшйних аргумента: висловлюе думку стосовно того, що найближчим бiблiйним пращуром "Россов" був "Мосох". Сам факт вщновлення "имя Мосоха в Народе Российском", на думку П. Саса, сприймаеться автором як виправдання пiднесення його правителiв на вищий, сакральний стутнь влади [10, с. 244].
Зрозумша рiч, що росiйським iдеологам дуже хотшося, щоб право полгтично! й культурно! спадщини Ки!всько! держави було приписане росшським царям. Адже тим самим укра!нська iсторiя вводилася як часткова у росшську iсторiю, а Володимир зображався як перший самодержець уме! Росп, хоч Росп як тако! за Володимира не кнувало. Тим паче, - i це було важливо, - щоб так полiтико-iдеологiчнi кроки зробили не в Мос^, бо тодi це б мало вигляд узурпаци цього права, а таки в Киевi, i не просто в Киев^ а в центрi схщного слов'янського православ'я - в Киево-Печерському монастир^ звщки вийшли першi Киiвськi лгтописи, та й з вторично! столищ Кшвсько! держави.
Говорячи про мiсце i роль "Синопсиса" в ктори украшсько! суспшьно-полгтично! думки, щлком погоджуемося iз З. Когутом, який зауважуе, що в цш книзi, попри велику плутанину у викладi iсторичних та етнографiчних вiдомостей, насамперед було поеднано низку щей, поширених в Украш в другiй половинi XVII ст. Серед основних таких iдеологем стало, зокрема, твердження про те, що Русь-Укра!на, за якою пiсля видання "Синопсиса" фактично закрiпилася назва "Малоросш", завдяки сво!м iсторичним зв'язкам iз династiею Рюриковичiв i православнiй вiрi, належала до ширшого, загальноросiйського контексту. Вщповщно, попри етнiчну рiзнорiднiсть, кнував також ширший "православний российский народ", який жив на землях Рюриковилв. Стверджувалося, що "Росiею", яка включала Московж> та Малоросiю, i "умм росiйським народом" мав правити православний самодержець, предки якого походили з Рюрикович1в. Врешта нав'язувалася думка про те, що московський цар продовжував династ!ю Рюрикович1в (того, що царi вже не були Рюриковичами, тхто й не згадував) [4, с. 143].
Додамо, що концепщя "Синопсиса" була опозицшно настановлена до козацтва - головного репрезентанта тогочасно! укра1нсько! державностi. В. Горобець зауважив, що, трактуючи вiйни з польським королем (розглядаються винятково як "повернення отчини" росiйського монарха. -I. Т.), автор "Синопсиса" навпъ побiжно не згадуе про роль укра!нського козацтва в !хньому виникненнi та розвитку [1, с. 266]. Так, у творi зовим вiдсутнiй опис подш Хмельниччини. I це було не випадково: пропагувати боротьбу за свободу Укра!ни було не в штереи замовникiв "Синопсиса ", адже не для свободи Укра!ни вони сюди прийшли. Тому мають рацiю та вченi, якi характеризують "Синопсис" як щеолопчну п'яту колону Росii в Украш [15, с. 311-312].
На рубежi XVII - XVIII ст. у розвитку укра1нсько! полгтико-правово! думки вже прогля-даються iншi тенденцп. Так, вiдомий канадський дослiдник-украiнiст Франк Сисин зауважив, що тенденщя пошуку iсторичноi легiтимiзацii для власно! нащонально! свщомоста у звичний для
143
тогочасного мислення споиб, тобто в релшйнш тотожностi i в тяглостi династично! ктори, вiдходить на другий план. Натомкть "полiтичний народ" Гетьманщини - козацтво (а точшше -козацька штелектуальна верхiвка) затребували шакшо!, пристосовано! до нових реалiй лептимзацц, яка б обгрунтовувала !хне право на владу, здобуту "през шаблю", оминаючи династичне право (тобто в свпга тогочасних владних доктрин - незаконно) [Подаю за: 16, с. 119]. Як ввдповвдь на цей суспшьний виклик постае новий кторико-лггературний жанр - козацью лiтописи.
У знаменитому козацькому лггописному триптиху (Самовидець, Г. Граб'янка, С. Величко) [Див. докл.: 13, с. 168-177] назва "МалороЫя" стосовно Укра!ни-Гетьманщини фактично закрiплювалася, декларувалося виникнення ново! кторично! свiдомостi та розвивалася iдея лояльностi до Укра!ни як полiтичного утворення та !! стосунюв iз Росiею.
Так, автор "Лтопису Самовидця" доволi точно ввдбивав старшинську iдеологiю, на загал проросшську, таку, яко! на зламi стсшть дотримувався I. Мазепа (до 1705 року). А ввдтак вiдбивав, можна сказати, офщшну iдеологiю тодiшнього укра!нського лiвобережного уряду юнця XVII -початку XVIII ст. В кторичнш лiтературi вважаеться, що "Лтопис Самовидця " найавторитетнiший серед козацьких лггописш, з нього користувались iншi козацью лггописщ та iсторики XIX ст. [15, с. 300-301]. У другому iз сери козацьких лггописш, що вважаються найвидаттшими, - "Лтопис Григорiя Граб'янки " - також виразно проглядаються автономктсью тенденцп росшсько! оркнтацп. Зокрема, прихильтсть автора до iдеiукрашського автономiзму виражаетьсяу по^довному наго-лошенш на договiрнiй основi прийняття Украшою царськог протекцп. Проте вш уже розуше й бвди, яю та орiентацiя приносить Украш. В. Шевчук визнае Г. Граб'янку за автономiста полубот-ювського типу, тобто з тих, котрi змагалися за дотримання росiйським урядом Московських берез-невих статей 1654 р., але не мислили Укра!ни поза чужоземною залежшстю [Там само, с. 302-304]. Так само С. Величко зi свого монументального лггопису постае як автономкт росшсько! оркнтацп, хоча й доволi стриманим: засуджуе М. Пушкаря, звертае увагу на росшську зловживанiсть i звiрства в Украш, акцентуе увагу на негативних наслiдках переходу Укра!ни пiд царську протекщю. Зокрема, про один iз них вiн говорить, даючи оцшку андрусшським домовленостям Росп та Речi Посполито!, якi роздiлили козацьку впчизну навпiл [Там само, с. 307-311].
Xарактерною ознакою козацьких лггописш було те, що lхнi автори виявляють велику термiнологiчну непослiдовнiсть щодо назви "Укра!на". Так, Г. Граб'янка на позначення Укра!ни або укра!нсько! територil вживае назви "Русь", "Рось", "Россiя", "Мала Росс1я", "Малая Росия", "Малоруссiя", "Малороссiйская Украiна", "Украiна". С. Величко також називае козацьку Укра!ну по-рiзному: "Русь", "Малая Русь", "Украша" та "Малая Россiя". Однак, незважаючи на це, саме в козацьких лггописах мктилося чимало нових визначальних положень концепцil Малоросil, що на той час формувалася. Серед остантх - положення про те, що Мала Ромя та Велика Росш - це рiзнi кра!ни й народи; що щ двi кра!ни поеднуе лише спiльний цар; Вшсько Запорозьке, малоросiйський народ i сама Малоромя добровiльно уклали угоду спочатку з королем Польщ^ а попм iз царем Московil. Нарештi стверджувалося, що Малоросiя та !! народ завжди помдали певнi "права та вольноста" [4, с. 149]. Зввдси козацьк! лiтописи iлюструють появу нового типу укра!нсько! нацiональноl тотожностi, що спираються не на релтйно-культурно-династичну, а на полгтичну формулу спiльного служшня "козацькiй малоросшськш отчинi нашiй" як окресленш територil, заселенiй "козацьким народом".
Позищя "вiдстоювання козацького iнтересу" у концепци Малоросil повнiстю розвинулася у впчизнянш суспiльно-полiтичнiй та правовiй думщ упродовж друго! половини XVIII ст. Спочатку ця теза з'являеться у двох важливих джерелах: поемi Семена Дiвовича "Разговор Великороссии с Малороссией" (1672 р.), а кшькома роками тзшше - у творах Гршг^я Полетики. Найважливiшим у першому творi було категоричне заперечення концепцil Малоросп як частини единоi i однорiдноi Росшсько! шпери. Так, персошфжована Малоромя прямо говорить Великоросil, що вона присягала на вiрнiсть не Росп, а царевi. Автор навiть стверджуе, що насправдi Малоросiя та Великоромя е окремими кра!нами, якi пов'язуе лише спшьний монарх, i що Малоромя мае власнi права, гарантоваш усiма царями [4, с.151]. Григорш Полетика у сво!х творах також наголошував на тому,
144
що МалороЫя завжди мала певш права, гарантоват московським царем [див. докл.: Там само, с. 102-116]. Однак чи не найбшьше козацька кторш Малоросп як нацiональна аполегiзуеться в "1сторй Русiв". Цей твiр небезтдставно вважають вершиною нащонально-полгтично! думки друго! половини XVIII ст. та машфестом укра!нського патрiотизму [див. докл.: 13, с. 196-202]. Головне, у книзi ставиться природне право кожно! наци чи народу на власне, самостшне, автентичне життя. Автор (або автори) через використання назви "Малоросiя" зокрема заперечуе узурпацию iсторичного iменi украшщв - Русь.
Наприкiнцi XVIII - початку XIX ст. концепщя Малоросй охоплювала iсторичну свiдомiсть i полгтичну лояльнiсть до Малоросп та !! особливих конституцiйних та адмiнiстративних прав. Водночас укра!нська шляхта вважала, що Малоромя через спiльного царя пов'язана з бшьшою Росiйською державою або iмперiею. Таке формулювання вiдмiнностей мiж Укра!ною та Росiею, на думку авторитетного дослщника З. Когута, давало можливкть украшськш шляхтi зберiгати полгтичний i соцiальний устрiй Малоросп, тдтверджувати лояльнiсть до царя та iмперп i, за бажанням, брати участь в iмперському полiтичному та громадському життi [7, с. 53-59]. Тобто малоросшська iдентичнiсть й надалi кнувала як частина загальноросшсько! або шперсько! iдентичностi. Вважаеться, що у цей перюд iдею малоросшсько! батьквщини, а отже, малоросшську iдентичнiсть допомогло зберегти насамперед пашвне становище украшсько! шляхти в iмперськiй адмшктрацп Малоросп, а також збереження тут укра!нського звичаевого права. Певну роль вiдiграло етзодичне вiдновлення деяких традицiйних малоросiйських правових i вiйськових iнститупiй. Та чи не найважлившим фактором стало защкавлення iсторiею i фольклором Укра!ни.
Остання обставина пiдготувала новий етап у розвитку концепцп Укра!ни як Малоросп у вгтчизнянш полiтико-правовiй думцi. З одного боку, малоросшська щентичшсть на Наддншрян-щинi майже упродовж уме! першо! половини XIX ст. й надалi залишаеться формою самоусвь домлення ново! украшсько! елiти. Так, Яюв Маркович написав "Записки о Малоросии" (1799 р.), а Дмитро Бантиш-Каменський видав упродовж 1822-1842 рр. чотиритомну "Историю о Малой России". А з шшого, з'являеться наратив "малоросшсько! народности. Крiзь призму нового бачення кторико-культурно! спадщини, етнографiчнi особливостi украшщв, "мужицька мова" i "мужицька тсня", кривавi подробицi воен i повстань стають переконливим свiдченням культурно! своервдноста та кторично! осiбностi народу. А це в сввдомоста штелтенцп мае таку саму лептишзуючу роль, як династично-конфесiйнi чинники та вiйськова доблесть для представниюв шляхти [6, с. 216-217]. У цьому контекста до вде! "малоросшсько! народностi" зверталися Осип Бодянський та Михайло Максимович. Останнiй, зокрема, започаткував iсторичну та етнографiчну школу народовського спрямування, яка домiнувала в украшськш суспiльнiй думцi протягом цiлого XIX ст. Визначальним у цьому сенс був зв'язок з Малоросiею для харювсько! iнтелектуальноi елiти. Так, укладачi - Розковшенко i Срезневський - включили до "Украинского альманаха" (1831 р.) "все, що стосуеться Малоросп, зi смаком написане, i не дуже вчене" [14, с. 32]. На наш погляд, першим паростком переходу ввд малоросшсько! вдентичноста до украшсько! була "Запорожская старина" (1833-1838 рр.) того ж Ьмаша Срезневського. Xоча вона належить до числа дуже поширених тсда романтично-лiтературних мктифжацш, але для наступних поколiнь стае символом Укра!ни справжньо! (обмежено! не лише козацькою верствою), кторично!. Шд впливом цього збiрника у сввдомоста национально! iнтелiгенцii закарбовуеться iдеальний образ волелю-бивого, однак зневаженого народу [12, с. 126-266]. Невдовзi така вiзiя насамперед виявиться у творчоста Миколи Костомарова ("Книга буття укратського народу" тощо) та особливо яскраво засяе у творчоста "пророка нащонального ввдродження" - гешального Тараса Шевченка.
Висновки. Отже, огляд основних джерел формування й еволюцii концепцii Укра!ни як Малоросii дае можливiсть тдтвердити загальнi та сформулювати конкретнi висновки:
Погляд на Укра!ну як Малоросго концептуально почав формуватися з останньо! чвертi XVI ст. Його представляли украшсью автори, якi й заклали в укра!нську полiтико-правову думку щеолопчш основи обгрунтування подальшого полiтичного розвитку Укра!ни - росiйського центризму. Найпоказовшим i концептуально довершенiшим росiйськоцентричним твором став
145
"Синопсис". Саме у цьому украшському вторичному TBopi Московiю й yKpaïHy було уперше поеднано через династаю, релтю та навпъ етнос.
Лiтописнi твори юнця XVII - першоï чверт XVIII ст. бiльше ввдом^ як "козацью лгтописи", фактично започаткували украшську державницьку традицiю як похiдне кторико-полгтичного мислення на Лiвобережнiй Украïнi-Гетьманщинi. Вона Грунтувалася на iдеï автономiзму та украшського патрютизму, однак за незмшжи росiйськоï орiентацiï. Сформована козацькими щеологами концепцiя Малоросiï в поеднаннi з правовими засадами гетьманських "договiрних" статей 1669, 1672, 1687 роюв фактично стала полгтико-правовою основою обмеження украшсь^ автономiï, а в пiдсумку й ïï лiквiдацiï.
Розвиток концепцiï Малоросп упродовж другоï половини XVIII - першоï половини XIX ст. насамперед щентифжувався з особливостями iсторичноï "малоросшськоГ' свiдомостi. Остання еволюцiонувала вiд ввдстоювання "козацького iнтересу" до появи наративу "малоросiйськоï народностi". А защкавлення ктс^ею та фольклором Украïни започаткувало трансформащю малоросiйськоï iдентичностi в украïнську. I це був початок кiнця полгтико-вдеолопчжй концепцiï Украïни як Малоросiï.
I останне. Украшщ справдi доклали чимало зусиль, i то на найвищих щаблях, для творення Росiйськоï 1мпери упродовж XVIII та на початку XIX ст. Але варто зауважити, що у ri часи поняття "iмперiя" було не залякуванням, а навпъ певним iдеалом - таким œ6i гарантом стабiльностi та благополуччя, тсда як серце петербурзького сановника вщпочивало у "милiй серцю отчизш нашiй -Малоросiï". Розквiт же iмперiï стався пiзнiше, й там уже обшшлися без нас.
1. Горобець В. "Волимо царя схiдного...". Украшський Гетьманат та росшська династiя до i тсля Переяслава /В. Горобець. — К.: Критика, 2007. — 463 с. 2. Грицак Я. Нарис icmopiï Украши. Формування модерноï украïнськоï наци XIX—XXст. / Я. Грицак. — К.: Генеза, 1996. 3. 1ванова Л. Г. Украша мiж Сходом i Заходом? Украшська нацюнальна iдея в суспыьно-полтичнш думц 50-60-х рр. Х1Х ст.: монографiя / Л. Г. 1ванова. — К.: Днтро, 2008. — 304 с. 4. Когут З. Коршня iдентичности. Студи з ранньомодерноï та модерноï iсторiï/З. Когут. — К.: Критика, 2004. — 352 с. 5. Палieнко М. "Киевская старина" у громадському та науковому життi Украши (ктець
XIX — початокХХ ст.) /М. Палieнко. — К.: Темпора, 2005. — 384 с. 6. Розумний М. Украшська iдея на mлi цившзацп /М. Розумний. — К.: Либiдь, 2001. — 288 с. 7. Рябчук М. Вiд Малороси до Украши: парадокси затзныого нащетворення/М. Рябчук. — К.: Критика, 2000. — 304 с. 8. Салтовський О. I. Концепци украïнськоï державносmi в кторй вimчизняноï nолimичноï думки вд витоюв до початку
XX сmорiччя) / О. I. Салтовський. — К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. — 396 с. 9. Сарбей В. Нацюнальне вiдродження Украши / В. Сарбей. — К.: Наук. думка, 1999. 10. Сас П. Полтична культура украшського сустльства (ктець XVI — перша половина XVII ст.) / П. Сас. — К., 1998. — 287 с.
11. Свimленко С. Культурна компонента в iдеологiï та дiяльносmi украшського нащонального руху Надднтрянщини 40—80 рр. Х1Х ст.: зб. наук. пр. / С. Свimленко //Надднтрянська Украша: кторичш процеси, поди, посmаmi. — Днтропетровськ: Вид-во ДНУ, 2008. — Вип. 6. — С. 111—120.
12. Скринник М. А. Наративш практики украïнськоï iденmичносmi: доба Романтизму: монографiя / М. А. Скринник. — Львiв: Каменяр, 2007. — 367 с. 13. Терлюк I. Я. Полтико-правова доктрина козацького державотворення: нарис iсmорiï украïнськоï державноï iдеï /1. Я. Терлюк, I. М. Флис. — Львiв: Вид-во Тараса Сороки, 2008. — 300 с. 14. Укратсью поети-романтики 20—40-х рр. Х1Х ст. — К.: Днтро, 1968. — 636 с. 15. Шевчук В. О. Козацька держава. Етюди до iсmорiï украшського державотворення /В. О. Шевчук. — К.: Абрис, 1995. — 392 с. 16. Яковенко Н. Парадокси ттерпретаци минулого в украшському ранньона^ональному мiфовi (на пам 'ятках XVII — початку XVII ст.) /Н. Яковенко //Генеза. — 1997. — № 1(5). — С. 118—126.
146
