CC BY
20
УДК 340.12+342.71
1рина Софшська
Укра1нський Католицький Ушверситет, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теори права та прав людини
Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВ1 ВИТОКИ ГРОМАДЯНСТВА
Соф1нська I., 2017
Основною метою статт е спроба проаналiзувати ф1лософсько-правов1 витоки концепцн громадянства, й первинну сутшсть та правову природу. Особливу увагу автор звертае на античний хронополггичний та кторичний етап й" еволюцн, оскiльки саме пiд час нього зародилася концепщя громадянства, яка набула фшософсько-правого трактування та законодавчого регламентування, яке зберкаеться i донин1.
Ключовi слова: громадянство; философия; держава; право; сусшльство.
Ирина Софинская
ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫЕ ИСТОКИ ГРАЖДАНСТВА
Основной целью этой статьи является попытка проанализировать философско-правовые истоки концепции гражданства, ее первичную сущность и правовую природу. Особое внимание автор обращает на античный хронополитичний и исторический этап ее развития, поскольку именно во время него произошло зарождение концепции гражданства, она приобрела философско-правовую трактовку и законодательное регламентирование, которое сохраняется и по сей день.
Ключевые слова: гражданство; философия; государство; право; общество.
Iryna Sofinska
Ukrainian Catholic University Department of Theory of Law and Human Rights Ph. D., Associate Professor
PHILOSOPHICAL AND LEGAL SOURCES OF CITIZENSHIP
In this article I try to analyze the philosophical and legal sources of the concept of citizenship, its essence and legal nature. Specifically, I want to emphasize the ancient chronologic political and historical phase of its evolution, when the concept of citizenship was founded with the precise philosophical and legal interpretation and legislative adoption, which remains duly till now.
Key words: citizenship; philosophy; state; law; society.
Постановка проблеми. На нашу думку, фiлософсько-правовi витоки концепцп громадянства необхщно розглядати в юторичному вимiрi у хронополггичному його тлумаченш, оскшьки саме в ньому час розглядасться як змша основних полггико-правових вщносин i форм ix оргашзацп у контекст дихотомii "особа - держава". У цьому дослщженш дiапазон темпоральностi концепцii громадянства пов'язаний i3 еволюцieю держави i сустльства, детермiнованою свiтовими гло-балiзацiйними та цившзацшними закономiрностями ii розвитку.
Аналiз дослщження проблеми. Питання сутносп та правово! природи громадянства, еволюцiя його концепци були предметом багатьох дискусш та обговорень протягом оcтаннiх ста роюв не лише в Украш, але й у cвiтi. Однак бшьшють сучасних укра!нських доcлiджень безпосередньо пов'язаш i3 законодавчим регламентуванням шституту громадянства i застосу-ванням на практищ права на громадянство (Л. фон Альбертш, Р. Бедрiй, О. Лотюк, М. Суржинський, Ю. Шемшученко, Н. Шyклiна). Питання, якi стосуються витокiв концепци громадянства та висвгглення еволюци фiлоcофcько-правових поглядiв на це явище, розглядали здебiльшого iноземнi науковщ (Р. Белламi, Д. Гiтер), а в Украш вони недостатньо висвгглеш та частково доcлiдженi.
Мета статть Основна мета cтаттi - проаналiзyвати концепцiю громадянства, еволю-цiонyвання фшософсько-правових поглядiв на li cyтнicть та природу. Для досягнення поставлено! мети потрiбно дослщити фiлоcофcько-правовi погляди античних миcлителiв на cyтнicть громадянства та його вплив на взаемовщносини мiж особою, cycпiльcтвом та державою.
Виклад основного матерiалу. Визначний сучасний британський науковець Рiчард Белламi у сво!й працi "Громадянство: дуже короткий вступ" (англ. Citizenship: A Very Short Introduction, 2008) стверджуе, що громадянство - це полггико-правовий артефакт, який породжуе умову громадянсько! рiвноcтi ycix, хто володiе ним, зокрема щодо прав, привiлеiв та обов'язкiв, яю !м надаються чи на них покладаються [1, с. 10]. На його думку, yci cyчаcнi теори громадянства подiляютьcя на нормативнi та емшричш. Якщо нормативнi теорii пов'язаш в юторичному планi зi сприйняттям громадянства крiзь призму належних особьгромадянину прав та обов'язкiв, то емшричш теори у пошуках iдеального типу громадянства накладають цi нормативнi теори на матрицю cоцiальних, економiчних та полггичних вiдмiнноcтей кожно! конкретно! держави.
Сучасш доcлiдження концепцii громадянства дають нам пiдcтави визначити основним темпоральним (часовим) етапом II зародження античний. У давш часи виокремлювали, насамперед, концепщю протогромадянства (proto-citizenship), згiдно з якою громадянство було природним для кожно! особи, оcкiльки пов'язувало И з родиною чи племенем на оcновi кровного спорщнення. Згодом, вже в античнш Греци (а точшше, в грецьких мicтах-державах), а по^м i в Римi громадянство означало, насамперед, полiтико-правовi вiдноcини особи з державою на пiдcтавi антропосоцюкультурно! традици розyмiння полicа як найдоcконалiшого виду людського суспшьства, за визначенням давньогрецького мислителя Арютотеля [2, с. 162-164]. Тому зародження концепци громадянства як полггико-правового зв'язку мiж особою та державою можна смшиво пов'язати iз розвитком мicт-держав антично! Греци, навггь незважаючи на конкурентне розyмiння концепци громадянства в Афшах чи Спарт [3, с. 71-83].
Деякi вчеш називають саме Спарту мicцем виникнення концепци громадянства, оскшьки там вона була пов'язана iз повсюдним застосуванням принципу рiвноcтi [4, с. 6-13]. Вщомо, що в античнiй Греци людина - це, насамперед, вшьний громадянин полicа [мicта-держави], який за власною волею, свщомо та шщативно сплачуе податки у формi фшансування тих або iнших пyблiчних потреб [2, с. 176]. А тому в бшьшосп мют-держав Давньо! Греци тшьки платники податкiв мали право голосу та могли бути обраними у будь-яю органи пyблiчноI влади полюа.
Цiкавi спостереження щодо сутносп та правово! природи громадянства знаходимо в головнш працi афiнcького мислителя Платона "Держава", написанш, ймовiрно, в 360-370-ri роки до Р. Х. Ця праця Платона складалася з дiалогiв Сократа, у яких обговорюються питання справедливосп та 1де!, на прикладi концепцiI iдеальноI держави. За Платоном, у його "ДержавГ' ва громадяни подiляютьcя на три верстви: фiлоcофiв, якi правлять державою; во!шв, якi И захищають, та ремюниюв, якi забезпечують И життедiяльнicть [4, с. 14-15]. Ремюники, хоч i були громадянами, на противагу концепци громадянства у Спарт^ однак вважалися пасивними громадянами, чи громадянами "другого класу", оскшьки все ж не мали права брати участь у пyблiчномy полггичному житп.
У наступному дiалозi "Закони" (354 р. до Р. Х.) Платон вщходить вщ cboïx попереднiх iдеалiзованiших поглядiв на громадянство, викладених у "ДержавГ'. Вiн пише, що громадянство в аристократичнш республiцi чи монархiï "передасться" вiд обох батькiв. Також його гшотетичш громадяни подiляються на чотири класи залежно вщ достатку (майнового цензу), що впливае на можливють реалiзацiï громадянами права голосу та права бути обраним на публiчну службу.
Отже, двi основнi моделi громадянства - республiканська та лiберальна - належать за сутнiстю до нормативних теорш. Республiканська модель громадянства започаткована в античнш Грецiï з V столггтя до Р. Х., а саме в ïï основних мютах-державах (в Афiнах та Спари). Така модель вирiзнялася тим, що кожен громадянин мав однаковi права щодо здiйснення партисипативно1' демократiï, насамперед, коли йшлося про право голосу та право бути обраним до оргашв публiчноï влади, а також впливати на полгтичне життя. Саме така сутшсть громадянства була i е нарiжним каменем демократа (SimoKpaua), оскiльки походить з давньогрецько1' та означае влада (кратод) людей (Sii^oç)" [5, c. 5]. От тшьки пiд поняттям "люди" розумiли громадян, тобто тих, хто мав право голосу, володiв майном, сплачував податки, м^ бути обраним чи призначеним в органи публiчноï влади полюа.
В Афiнах громадянство передбачало наявнють права голосу лише у вшьних людей чоловiчоï статi. На пiдставi громадянства кожному чоловiковi надавалося право бути правителем свого мюта-держави протягом певного часу, а тому громадянин, передуем, щентифшувався з владою, був ïï носiем [6, c. 4]. Також у мютах-державах античноï Греци громадяни не займалися важкою працею, а спрямовували свою енерпю на налагодження публiчних вiдносин [7, с. 191]. Вщомо, що право на участь у партисипативнш демократп в Афiнах мали лише громадяни, а на рабiв це право не поширювалося [8, с. 53].
Як зазначав Арютотель у raroi III своеï "Полiтики", визначення поняття "громадянин" пов'язане iз обiйманням посади, тобто громадянин - це той, хто посщае мюце в певнш iнституцiï. На його думку, "громадянами е ri, хто бере участь у сущ i народних зборах. Таке визначення поняття громадянина найкраще тдходить усiм, хто називаеться громадянами" [9, с. 35-65].
Громадянство було як прившеем, так i обов'язком, оскшьки громадянами Афш могли стати особи чоловiчоï стат^ яким виповнилося 20 роюв, батьки яких були громадянами Афш, як мали майно та могли взяти участь у военних дiях [6, с. 4]. Вщомо, що в Афшах юнував закон про те, що кожен громадянин Афш вщповщае за стиль свого життя [7, с. 187].
Зокрема, давньогрецький фшософ Арютотель у raroi II своеï "Политики" писав, що "за колишшх царiв [до прикладу у IV ст. до Р. Х.] права громадянства надавалися i прибульцям, тому в ri часи, попри тривалi вшни, малолюдносп в Лакедемонi [тобто Спартi] не спостер^алося" [9, с. 35-65]. Поряд з тим в Афшах юнував шститут дарованого громадянства, однак люди, як стали громадянами на пiдставi певного законодавчого акта, не користувалися вшею сукупнютю прав (вони не могли бути архонтами [виборними посадовцями] чи жрецями [священнослужителями]) .
Розмiрковуючи про сутнють i природу громадянства, дат у raroi III Арютотель наголошував, що "не робить людину громадянином i мюце проживання, бо ж у такий самий спошб навколо нас живуть i слуги, й раби, та, попри це, вони не вважаються ними (громадянами). Зазвичай громадянином вважаеться той, у кого i батько, й мати - громадяни, а не хтось один з них: батько чи мати. Дехто ж у цьому питанш вимагае бшьшого, наприклад, щоб предки в другому, третьому поколшш й навгть далi теж були громадянами. Визначення ж поняття "громадянин" з такими поширеними й обмежувальними вимогами викликае ускладнення: а як тодi впевнитися в громадянсти предюв третього чи четвертого колша?" [9, с. 35-65].
Протягом ХХ ст. республшанська модель громадянства була неодноразово об'ектом нищiвноï критики (Х. Арендт, С. Окш) з огляду на ïï патерналютичну сутшсть, дискримшацшне шдгрунтя, гендерну нерiвнiсть та очевидну вщмшнють мiж публiчним життям, доступ до якого надавався винятково чоловшам на пiдставi громадянства (а жшки, дгти, чужоземцi й раби не могли мати громадянства), та приватним життям, яке було доступним ушм.
Розвиток ще! моделi громадянства спостерiгався i в Римськш iMnepiï, де громадянство використовувалося, передуем, як ефективний 3aci6 державноï полiтики. Однак варто зазначити, що саме в Римськш iмперiï зародилася лiберальна модель громадянства, розвиток якоï спостерiгаемо, починаючи з XVII ст., а концептуальш ïï засади безпосередньо пов'язаш зi свободою пересування вшьних та звiльнених людей завдяки подвшному громадянству (до отримання якого влада навпъ заохочувала).
Генеалогiя концепци громадянства Риму фiналiзувалася у дигестах чи пандектах Юстишана, а точшше, в кодифiкацiï римського цивiльного права (Corpus juris civilis), проведенш протягом 528534 рр. Юрист Ульшан у п. 17 титулу V "Про статус людей (De statu hominum)" книги I наголосив, що вс люди (вшьш й звшьнеш теж), якi перебувають на територи (в кордонах) Римсько1' iмперiï, е громадянами Риму на пiдставi застосування положень Конституци Антонiна 212 р. (бшьше вiдомоï пiд назвою "Едикт Каракалли"). В единому папiрусi, який вцшв до наших днiв, i е перекладом оригшального тексту едикту Каракалли з латини на грецьку мову, збереглися слова, яю стосуються громадянства: "Я дарую громадянство Риму ушм, хто перебувае на територи (в кордонах) Римсько1' iмперiï" [10, с. 1014].
Зазвичай, коли у батька, громадянина Риму, який перебував у шлюб^ народжувалася дитина, то вш брав ïï на руки i так вщбувалася процедура ïï визнання та церемошя своерщного "передавання" громадянства [4, с. 31]. Згодом ця процедура набула бiльшоï формалiзацiï у виглядi спискiв повнолiтнiх громадян, яю оновлювали цензори кожнi п'ять роюв на пiдставi результатiв перепису населення (для оподаткування та мобшзаци на вшськову службу). Найважливiшими прившеями громадян Риму були звiльнення вщ катувань чи тортур i вщ сплати деяких податкiв [4, с. 35]. До прикладу, усiм вщома бiблiйна iсторiя апостола Павла з Тарсу, ранньохристиянського мiсiонера, "апостола народiв" та одного iз перших богословiв християнства, якого у 56 р. за-арештували в Cрусалимi в Палестиш й катували. Однак, почувши про те, що вiн був громадянином Риму за народженням, тортури припинили (Книга дiянь святих апостолiв 22:24-30).
Громадянство Риму передбачало не лише наявнють обов'язкiв (платити податки чи служити у вшську), а й конкретних прав та привше1'в. Зазвичай основними правами, яю належали громадянам Риму, були таю: право голосу (Ius sufragiorum); право бути обраним чи призначеним на державну службу (Ius honorum), яке спочатку належало винятково патрищям, але згодом почало поширюватися i на шших громадян Риму чоловiчоï статц право на торпвлю та право власносп (Ius commercii), право народiв (Ius gentium) як праобраз сучасного мiжнародного права; право на шлюб (Ius conubii); право на пересування та вшьний вибiр мiсця проживання (Ius migrationis), що отримало своерщне продовження у сучаснш моделi громадянства Свропейського Союзу.
Вченi вважають, що у Римi громадянство мало два обличчя: приватне та публiчне [4, с. 33]. Бо ус мешканцi Римсь^' iмперiï подiлялися на класи, а найвищим вважався клас громадян Риму (Cives Romani), яю перебували тд захистом Риму та були роздшеш на два пiдкласи: тi, хто належав до першого пiдкласу, володши правом на торгiвлю, правом власносп та правом на шлюб (non optimo iure) - у патрiархальному суспшьсга це були жiнки (приватне громадянство); до другого тдкласу належали ri, хто володiв також правом голосу та правом бути обраним чи призначеним на державну службу (optimo iure), тобто винятково чоловши (публiчне громадянство).
Латиняни володши партикулярним громадянством регюну Лацю (ius Latii), мали право на торпвлю та право власносп, а також право на пересування та вшьний вибiр мюця проживання, але не мали права на шлюб з громадянами Риму (винятково з латинянами). А ще в Римськш iмперiï були соци (чи федерати), провшщали та перегрши (шоземщ чи чужинщ), яю користувалися, передусiм, правом народiв. Перегршам заборонялося одягатися як громадяни Риму, мати власнють та вчиняти заповгги. Також перiодично трибуни видавали едикти, у яких вимагалося, щоби вш перегрiни (чужоземцi чи iноземцi), яю проживали у Римi, виïхали з мюта. З часом усi щ вимоги були скасованi, перегрiни змогли користуватися деякими правами та прившеями, а деяю з них навггь стали iмператорами [11, с. 64]. Звшьнеш з рабства ставали громадянами Риму, але не мали права бути обраними чи призначеними на державну службу (так з'явилося поняття "громадянство
без права голосу" (civitas sine suffragio)1), якщо ж вони поверталися у сво1' рщш кра1', то втрачали громадянство Риму [11, с. 57].
Як писав Жан-Жак Руссо, мислитель iз Женеви XVII ст., у роздш IV "Про Римсью комюй"' книги IV трактату "Про суспшьну угоду, або принципи полгтичного права" 1762 р.: 'yd вщпущеники вступали до мюьких триб [мiський виборчий округ] i школи - до сшьських, i, доки iснyвала республша, не було випадку, щоб хто-небудь з цих вщпущениюв посiв хоча б якусь магютратуру, навiть одержавши громадянство. Понад те, ус вельможш й могyтнi стали записуватися до сшьських триб, а вщпущеники, дютавши громадянство, разом з черню залишалися у мюьких" [12, с. 349].
Очевидними прихильниками республшансько1' моделi громадянства можна назвати не лише Арютотеля, Тацита, Плутарха чи Цщерона, а й Ншколо Макiавеллi, Джеймса Гарршгтона та Жан-Жака Руссо. Як пщсумовуе Джон Гревiл Агард Покок, сучасний британський вчений iз Ново1' Зеланди у сферi iсторiï полiтичноï думки, якщо для мют антично1' Греци громадянство було природним явищем, а людина, за Арютотелем, вважалася "полгтичною твариною" (Zov no^iTiKÔv), то у Римi громадянство розyмiли, передyсiм, як правовi взаемовiдносини мiж особою та державою [4, с. 2-3].
Певний перегляд античних доктринальних положень громадянства, наявних у мютах-державах Греци та у Римськш iмерiï, та 1'хш взаемозв'язки iз соцiальним вченням Католицько1' Церкви здiйснювали iталiйськi вчеш, починаючи з XIII ст. (серед них варто виокремити таких мислителiв, як Тома Аквшський, Данте Алк'ер^ Марсилiй Падуанський, Бартоло Сассоферрато тощо). Однак таке поеднання свгтського та церковного у доктринальному розумшш громадянства не стало досконалою "амальгамою" i не виршило ушх суперечливих питань [4, с. 44].
Новий виток розвитку концепцп громадянства припав на Середньовiччя, коли европейсью монархи сприймали громадян винятково як сво1'х пщданих, якi потребують захисту, а европейсью фiлософи намагалися виробити свое щеальне розyмiння громадянства (Ж. Боден, Й. Альтyзiyс, Т. Гоббс, С. фон Пуфендорф, Ш.-Л. де Монтеск'ю, Г. В. Ф. Гегель).
Висновки. З плином часу концепщя громадянства неодноразово зазнавала змш та модифшацш пщ впливом фiлософсько-полiтичних думок мислителiв епох Вщродження, барокко, Просвiтництва, неокласицизму та постмодершзму. Було вироблено нове трактування сутносп громадянства. Вiдбyлася певна деформащя ïï основних ознак, оскiльки громадянство дещо втратило свою вагу, перестало вдагравати ту центральну роль, яку мало в античш часи. Економiчне вщродження та створення "вшьних мют", а також взаемовщносини мiж середньовiчним мiстом та глобальною торгiвлею вщчутно впливали на еволюцiю парадигми громадянства у фшософсько-правовiй дyмцi.
1. Bellamy R. Citizenship: A Very Short Introduction // Oxford University Press, 2008. - 152 p. 2. Гаврилюк Р. Природа податкового права: антропосощокультурний nidxid / Чертвщ: Чермвецький нац. ун-т iM. Ю. Федьковича, 2014. - 636 с. 3. F0llesdal A. Citizenship: European and Global //In Nigel Dower and John Williams, eds. 2002, Global Citizenship: A Critical Reader, Edinburgh: Edinburgh University Press. - Р. 71-83. 4. Heater D. A Brief History of Citizenship // New York University Press, 2004. - 155 p. 5. Bellamy R. Citizenship: Historical Development of/ P. 5. 6. Akrivopoulou Ch. M. A bibliography of citizenship: theories and aspects of the modern citoyen, 2011. - P. 4. - Available here: https://www.eap.gr/images/stories/pdf/2011_deo10_dp_series_1_akrivopoulou.pdf) 7. Hegel G W. F. Philosophy of Right / Translated by S. W. Dyde // Batoche Books & Kitchener, 2001. - 281 p. 8. Гаврилишин Б. До ефективних сустльств: Дороговкази в майбутне: доп. Римському Клубовi / Б. Гаврилишин; упоряд. В. Рубцов. - Вид. 3-те, допов. - К. : Пульсари, 2009. - 248 с. : портр.
1 Ниш така модель громадянства проявляеться в отриманш громадянства у зв'язку з швестищею, коли особа отримуе громадянство (паспорт), але не волод1е правом голосу та правом бути обраною на посаду в органах публ1чно1 влади.
9. Аргстотель. Полгтика. - К., 2000. - С. 35-65. 10. Mathisen R. W. Peregrini, Barbari, and Cives Romani: Concepts of Citizenship and the Legal Identity of Barbarians in the Later Roman Empire / The American Historical Review, Volume 111, No. 4 (October 2006), pp. 1011-1040. 11. Roman antiquities: or An account of the manners and customs of the Romans / by Alexander Adam. Sixth Edition. Glasgow: Blackie and Son, 1835. - 556 p. 12. Руссо Ж.-Ж. Про сустльну угоду, або принципи пол1тичного права. - К., 2001. - 349 с.
REFERENCES
1. Bellamy R. Citizenship: A Very Short Introduction. Oxford University Press, 2008. 152 p. 2. Havrylyuk R. Pryroda podatkovoho prava: antroposotsiokul'turnyy pidkhid [Nature tax law: antroposotsiokulturnyy approach]. Chernivtsi: Chernivets'kyy natsional'nyy universytet imeni Yu. Fed'kovycha, 2014. 636 p. 3. F0llesdal A. Citizenship: European and Global. In Nigel Dower and John Williams, eds. 2002, Global Citizenship: A Critical Reader, Edinburgh: Edinburgh University Press. pp. 71-83. 4. Heater D. A Brief History of Citizenship. New York University Press, 2004. 155 p. 5. Bellamy R. Citizenship: Historical Development of / P. 5. 6. Akrivopoulou Ch.M. A bibliography of citizenship: theories and aspects of the modern citoyen, 2011. P. 4. (available here: https://www.eap.gr/images/stories/pdf/2011_deo10_dp_series_1_akrivopoulou.pdf) 7. Hegel G. W. F. Philosophy of Right / Translated by S. W. Dyde // Batoche Books & Kitchener, 2001. 281 p. 8. Havrylyshyn B. Do efektyvnykh suspil'stv : Dorohovkazy v maybutnye: dop. Ryms'komu Klubovi [By efficient societies pointer to the future, ext. Club of Rome]. Vyd. 3-tye, dopov. K.: Pul'sary, 2009. 248 p.: portr. 9. Aristotel'. Polityka. [Policy]. Kiev, 2000. pp. 35-65. 10. Mathisen R. W. Peregrini, Barbari, and Cives Romani: Concepts of Citizenship and the Legal Identity of Barbarians in the Later Roman Empire / The American Historical Review, Vol. 111, No. 4 (October 2006), pp. 1011-1040. 11. Roman antiquities: or An account of the manners and customs of the Romans / by Alexander Adam. Sixth Edition. Glasgow: Blackie and Son, 1835. - 556p. 12. Russo Zh.-Zh. Pro suspil'nu uhodu, abo pryntsypy politychnoho prava. [On public agreement, principles or political right]. Kiev, 2001. 349 p.
Дата надходження: 04.04. 2017р.
