CC BY
111
АНТРОПОЛОГ1ЧН1 ШУКАННЯ УДК 165.6/.8
1 *
П. В. КРЕТОВ1
^Черкаський нацюнальний унiверситет ш. Б. Хмельницького (Черкаси), ел. пошта ataraksia@ukr.net, ORCID: 00000003-2593-3731
Ф1ЛОСОФЕМА СИМВОЛУ ТА КОНЦЕПТ СЕНСУ: Ф1ЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ
Метою дослiдження е з'ясування символiчноl природи смислу/сенсу в розгортанш фшософсько-антропологiчного знання, а також символiчних форм кореляцп мiж штучною та природною iдентичнiстю в самоусввдомленш людини та 1х фшсаци у мовi й формах та структурах культури. Здiйснено опертя на мето-дологiю iсторико-фiлософського аналiзу в синхрошчному та дiахронiчному аспектах, принципи герменев-тичного розумiння i реконструкци та феноменолопчно! дескрипцп. Наукова новизна роботи представлена постулюванням таких предикацш символiчних структур мови та сввдомосп, як мультипанорамнiсть i транс-фшггшсть, обгрунтуванням онтологiчного статусу символу та символiки. Зафiксовано символiчний характер функцюнування мовно! метафори в науковому дискурс й особливостi символ1чного вимiру смислового поля мови та культури, а також !хню символ1чну сполученють. Обгрунтовуеться положення про символiчний характер цшсного, смислоформуючого, свiтоглядного знання людини i зв'язку м1ж глибинними символiч-но-метафоричними структурами мови та мехашзмами свiдомостi, що знаходить свое вираження, зокрема, у мовi науки, яка використовуе символiчнi конструкцп для передачi свiтоглядних аспекпв сенсу, що виходять за меж1 дефiнiцiювання i формально-лопчних дескрипцiй. У зiставленнi концепцiй стрально! динамiки, меметики й аутопойезiсу постулюеться iснування специфiчного символiчного вимiру смислового поля мови, культури та свщомосп. Висновки статп визначають роль символу й символшо-метафоричних конструкцiй i структур мови у формуванш дискурсу сучасно1 фшософсько! антропологи, що включав би в себе весь тезаурус мови i культури.
Ключовi слова: символ, смисл, сенс, свщомють, фшософська антрополопя, iдентичнiсть, мова, меметика, аутопойезис.
Актуальшсть
Актуальшсть теми нашо! розвщки обумов-лена наступними м1ркуваннями. Перманентш констатаци/ламентаци щодо кризи системи цшнюних ор1ентац1й, нестабшьносп соцюкуль-турних моделей поведшки та !! мотиваци, знач-на дещеолопзащя / гшерщеолопзащя й поз1рна десимвол1зац1я картини св1ту (в екстерюрних репрезентативних формах юнування та вщтво-рення культури - маемо на уваз1 насамперед мед1а i комушкащю назагал) у сферах масово! та шдивщуально! свiдомостi (що не в останню чергу пов'язано зi специфiчним, якщо буде дозволено такий ви^в, «шслясмаком» постмодерно! парадигми у фшософи, що насамперед обумовлене !! пафосом негаци, з одного боку, i схильнiстю до теоретико-фшософсько! рекурсивностi, з iншого) вплинули на проблем-не поле (на гуссерлiвський «горизонт сми^в») сучасно! фшософи. Безумовно, машфестована подiбними констатацiями ситуацiя проблема-тизуе насамперед комплекси питань, пов'язаш iз сучасною фтософсъкою антрополог1ею
(npO6neMaTHKa OCMHcneHHa ^eHOMeHy nrogHHH b цн$poвy enoxy Ta Me^ KOrepeH^i Mm Tpa-gu^KHHMH CO^OKynbTypHHMH ^opMaMH i Me-xaHi3MaMH icHyBaHHa цнвiniзaцil Ta HOBiraiMH MOgenaMH B3aeMOgii Mm nrogHHOro i CBiTOM (oc-MHcneHHa ^eHOMeHa BipTyanbHOi peanbHOCTi, ^o nOB'a3aHO HacaMnepeg 3 TexHOnOriaMH 3-D-npHHTHHry, augumented reality (HanpHKnag, google glasses), Internet of things, HaHOTexHO-noriaMH etc.), ^o ycTanroroTbca. HanpHKnag, npo6neMaTHKa TpaHcryMaHi3My b eтнцi i b CBiTO-rnagHOMy 3HaHHi 3aranoM, a TaKO^ CHMBOniHHa npupoga KynbTypu Ta mobh, TnyManeHHx He iH-CTpyMeHTanbHO / Onepa^MHO, aK Ha6ip ceMiOTHH-hhx KOgiB pi3HOrO CTyneHa CKnagHOCTi / yMOB npugaraOcri, a цinкoм MeTa$i3HHHO, b ohto-nOri3yroHHx Tpagu^ax MXaMgerrepa Ta r. Taga-Mepa. ^OTHHHa gO 3ragaHHx imeH^M $inO-CO^yBaHHa npO6neMaTHKa enicmeMOxosii - pe-^nuja Ta peim-epnpeTa^a nOHaTb cy6' gkthbhoto h O6'eKTHBHOrO, guxOTOMii «cy6'eKT-cy6'eKT», c^epu iHTepcy6'eKTHBHOrO Ta ii cyTHicHHx xapaK-TepucTHK, po3bhtok napagurMH gianOri3My i nO-CTgianOri3My (E. HeBrnac) hoboi iHTepnpeTa^i
гуссерлiвських концептiв ноеми та ноезису, створення вщкрито! динамiчно! системи знань i уявлень, що вщгравали б роль картини свiту в контекст швидкого розвитку теоретично! науки (який характеризують, не вичерпуючи, наприклад, у фiзицi голографiчна модель ре-альностi Д. Бома або М-теорiя суперструн Е. Вiттена), традицiйна для аналтичног фшософп лшгвютична проблематика ускладнена вклю-ченням до розгляду метафiзичних констант мо-ви й урiзноманiтненням використання мiждис-циплiнарних методологiчних парадигм) та фiлософiя свiдомостi (у найбшьш широкому сенс це реiнтерпретацiя психофiзично! про-блеми у фшософп, питання про структуру, межi та змют свiдомостi).
Але, попри все розма!ття, плюралiстичнiсть сучасних пiдходiв у фшософп до понять люди-ни i реальностi, незмiнною точкою перетину (своерщною точкою мiнiмуму Кузанця) чи не вшх можливих iнтерпретацiй залишаеться сама людина, та смисли, що вона !х породжуе, (оформлюючи !х символiчно), як чисте усвiдомлене тут-перебування, ращонально-iррацiональна наявнiсть та актуальнiсть, трансцендентальна сама щодо себе, сказати б - не-конгруентна i нетотожна сама собi (традицiю годi уточнювати, настiльки вона розлога - вщ Пiфагора, Платона та Стаприта, через Р. Декарта й Б. Паскаля, до, хоча б, М. Гайдеггера та П.Слотердайка чи Ч.Тейлора), переживання й осмислення нею св^у.
Дотичними до теми статп та релевантними були дослiдження М. Гайдеггера, М. Елiаде, Е.Касiрера, Л. Вотенштайна, К. Юнга, С.Пiнкера, В. Васильева, Д. Леонтьева, О.Лосева, М.Мамардашвш, М. Поповича, С. Кримського, В. Табачковського, М. Фуко, А. Богачова, Т.Лютого, В. Руднева та ш.
Мета
Метою дослщження е з'ясування символiч-но! природи смислу / сенсу в розгортанш фшо-софсько-антрополопчного знання, а також окреслення таких 11 предикацiй, як транс-фштшсть та мультипанорамнiсть.
Виклад основного матерiалу
Можна констатувати нечiткiсть та несфор-мованiсть пiдходiв сучасного фiлософування до проблематики символу, оскшьки крiм основно! штерпретацп символу як ускладненого штер-
претацшно знака (герменевтична традищя Г. Гадамера та П. Ршера) та синтезуючого тдходу Ю. Габермаса («Фшософський дискурс модерну» 1985) юнують трансформована постмодер-ними стущями (Ж.Дельоз, Ж.-Ф. Лютар, Ж. Бодр1яр, Ж.-Л. Нанс^ традищя структурал1зму 2 пол. XX ст. (М. Фуко, Ц.Тодоров, Ю. Крюте-ва), лшгвютичш шдходи генеративних грама-тики (Н. Хомський) та семантики (Дж. Лакофф, теор1я концептуально! метафори, 2003), та ко-гштивютики загалом, неоканпанська рецепщя символу Е. Каарера, доповнена феномено-лопчним та антропософським тдходами (К. А. Свасьян, «Проблема символу в современной философии» перевидання, 2010), згадуваш фе-номенолопчна (В. I. Кебуладзе, «Феномено-лопя досвщу» 2011) та герменевтична (А. Л. Богачов, «Досвщ i сенс» 2011) парадигми ш-терпретацп. Також слщ згадати апофатичну традицiю в штерпретацп символу (вiд Арео-пагiтик через Г. Паламу, П. Величковського, Г. Сковороду, до о. П. Флоренського). А. Белий (Б. М. Бугаев), О. Ф. Лосев, Я. Е. Голосовкер у 1-ш третиш XX ст. також запропонували власш штерпретацп символу та символiчного. Сучасш дослщники В. В. Бiбiхiн («Язык философии» 1994), С. Г. Сичова («Проблема символу в философии» 2000) [12], С. Пшкер («The Sense of Style: The Thinking Person's Guide to Writing in the 21st Century» 2014) [24], Л. А. Гоготшвш («Рецепция символизма в гуманитарных науках» 2004) [6], В. В. Руднев («Философия языка и семиотика безумия» 2007»), В. В. Васильев («Сознание и вещи: Очерк феноменали-стической онтологии.» 2014), Т. В. Лютий («Ро-зумшсть нерозумного» 2007), П. Новак (Peter Novak «Mental symbols» 1997) [23], П. Садовсь-ки (Piotr Sadovski «From interaction to symbol» 2009) [25], А. Деодато [19], I. Стаматеску [27], Дж. Скорупськи [26] та ш., штерпретуючи символ, використовують цю фшософему, шсталю-ючи !! в бiльш широкий контекст - чи то юторп фшософп, чи то фшософп свщомосл, чи то психолшгвютики або когштивно! науки, чи то синергетики (термш беремо як самоорганiзацiю в сощокультурних системах - Н. Луман), чи то фшософп мови. Символ тлумачиться лише як ешфеномен ешстемологп, теорп означення, фiлософсько! антропологi! або фшософп свщо-мостi, його ж власна природа не береться до уваги, зворотно екстраполюеться з теорш ним же i фундованих. Наприклад, концепщя екзи-
стенцiалiв людини у раннш творчост М. Гай-деггера, або його ж тзня фiлософiя мови. Його дискурс, як оригшальний так i перекладний, грунтуеться на опорних символах як «базових моделях» (термш беремо в математичному сенсi) - просша, лiсова галявина, дiм, шлях, тощо, але цi смисли не можуть бути експлшо-ванi дефштивно, лише «схопленi». Реципiент тексту, читач i перекладач постфактум розгля-дае свш феноменологiчний досвiд «перебуван-ня в текст» та дае його герменевтичну штер-претацiю. Як вона пов'язана з вихщним смис-лом? (Суперечки щодо тлумачення, наприклад, в «Бутт i часi» структури dasein, набувають подекуди комiчного забарвлення, на наш по-гляд (М. Е Соболева «Философия как «критика языка» в Германии» 2005). Як саме працюе цей мехашзм символiчного смислоутворення? Що за реальнiсть створюе i репрезентуе символ? Пюля Р.Рортi, що услщ за В. Селларсом пiддав сумшву «мiф про данiсть» (myth of the given) свщомост людини И ж таки предметного змiсту, проблематизащя фiлософеми символу видаеться ключовою для розвитку сучасно! фшософи в контекст вище окресленого status quo в наущ та фшософи. Актуалiзацiя ще! фшо-софеми видаеться ще бшьш необидною з огля-ду на недостатнють деяких згаданих тлумачень в контекст контрверсшност аналiтичного (на-уково-емтричного, англо-американського) та континентального (герменевтично-
романтичного, новочасово-европейського) шд-ходiв до фшософського знання (С Крiчлi «Вступ до континентальное' фшософи» 2001, укр. пер. Б. Менжулша, 2008). Наприклад, важ-ко погодитись з подiлом концепцш символу на позивнi та негативш за математичним кри-терiем гармоншност як впорядкованостi ре-альностi яку вони позначають або консти-туюють, (Сичова, 2000, 12, с. 5-9), а також з введенням градаци «символи свiдомостi - сим-воли мислення», що виглядае недостатньою, через неявну схематизащю символу. Та ж тен-денцiя у П. Новака (P. Novak,1997, 23, p. 12-13), причому навiть вступ до свое! книги, розмежо-вуючи символи пропозищональш та свiдомiснi, вiн починае з символiчно! конструкци - a fly in a bottle - лгати у пляшщ, що е перифразом вщомо! вiтгенштайнiвсько! метафори щодо мухи та пляшки. Той же логоцентричний шдхвд знаходимо в спробi систематики символiчних форм П. Садовськи (P. Sadowski, 2009, 25) Л.А.
Гоготiшвiлi, говорячи про ейдетичш синтаксис та семантику мови гумаштаристики (Го-готiшвiлi, 2004, 6, с.157) також рацiоналiзуе символшу, уже тим, що розглядае символ як частину пропозицiонально! логiки та лопки предикатiв, навiть якщо йдеться i про простiр свiдомостi або мiфу. Тому, на нашу думку, щ питання е досi вщкритими. Нас же наразi, з огляду на формат статп, цiкавить саме iма-нентна символу, як смислогенеративнш моделi здатнiсть до монолiтизацi! змюту свiдомостi, утворення цiлiсно!, але вщкрито! системи уяв-лень про св^ в свiдомостi людини, що прямо випливае з його онтолопзованост. Сим-волiчний дейксис в тому i полягае, що наскiль-ки завгодно довгий ряд простих мовних, казу-альних та мистецьких метафор у дискурсi науки (як гумаштаристики, так i фундаментально!. У квантовш М-теорi! суперструн сим-волiзованих метафор не менше, нiж в мiфологi! будь-яко! генези) та на загал, гранднаративi людини щодо св^у та не! в ньому, свщчить про протоформний та холютичний характер сми-слiв, утворюваних та структурованих сим-волiчно. Елiмiнацiя (або iнверсiя, змiна мiсцями) дескриптивного пояснення та ро-зумiння з метою вщразу, одномоментно досяг-нути останнього притаманш символiчному пiзнанню.
Отже, на нашу думку, об'еднавчим чинни-ком тут може виступити концепщя символiчно-го та концепти сенсу (смислу) й символу. По-няття символу тлумачимо в традицi! (В. Бiбiхiн, М. Мамардашвiлi, К. Свасьян. О. П'ятигорський), яка пов'язана з доробком О. Ф. Лосева, - як генеративну модель породження практично нескшченно! низки сми^в у пев-ному заданому смисловому поль Уже саме сло-восполучення «концепт смислу» своею неочевидною тавтолопчнютю вказуе на можливiсть переходу мiж формально-логiчним аспектом значення та екзистенцшним аспектом смислу. Зауважимо, що цшком свiдомо використовуемо лексеми «сенс» i «смисл» одночасно, тому що вони етимолопчно фiксують в укра!нськiй мовi (на вщмшу, вiд наприклад, росiйсько! - там лакуна) укоршешсть сенсу / смислу в когштивнш (англ. meaning, ст.сл. мыслити) та чуттевш (англ. sense) сферах свiдомостi. У 20 ст. фреге-расселiвська формально-лопчна iнтерпретацiя смислу поступилася мiсцем тлумаченню смислу як модусу вжитку ^в та мовних кон© Кретов П. В., 2015
cтpyкцiй, як peзyльтaтy «мoвнoï гри», щo ^o-цecyaльнo peaлiзye «фopми життя» (тзня твopчicть Л.Biтгeнштaйнa), фeнoмeнoлoгiчний пpoeкт a^ya^ye iнтeнцioнaльнicть cмиcлy, як peзyльтaт включeнocтi «тpaнcцeндeнтaльнoгo его» людини в Rpocrip «iнтepcyб'eктивнocтi, герменевтика poзглядae cпocoби та orno-лoгiчний cтaтyc iнтepпpeтaцiï як генераци cми-cлy. Свiт, oтжe, даний людcькiй cвiдoмocтi як голе тoтaльнoгo cмиcлoyтвopeння, як cвoepiдний г^р^шекст. М. Гайденер мipкy-вав так: «Зpoзyмiти напрям, в якoмy piч yжe pyxaeтьcя caмa пo co6i, значить пoбaчити ïï cмиcл. У заглибленш в такий cмиcл - cyra oc-миcлeння. Пiд ocмиcлeнням мaerьcя на yвaзi бiльшe, шж пpocтo ycвiдoмлeння чoгo-нeбyдь. Ми ще дaлeкi вiд ocмиcлeння, пoки щo пpocтo щocь ycвiдoмлюeмo. Ocмиcлeння вимaгae бiльшoгo. Boнo - вiддaнicть пдгому запитуван-ня... y ocмиcлeння шша cyтнicть, нiж y ycвiдoмлeння та нayкoвoгo шзнання... ocмиc-лення вперше тшьки i вивoдить нac на шляx дo мicця нaшoгo пepeбyвaння» [15, c.251-252]. Oчeвиднo, щo Rpocrip, «гopизoнт» ceнcy, щo yтвopюe «житгевий cвiт» (Е. Гyccepль), e люд-cьким за визначенням, а oтжe, i cимвoлiчним, передбачаючи ceмioтичнi тоди, томплемен-тapнi ряди cмиcлiв та ïxm iнтepпpeтaцiï. Toбтo, питання пoлягae в тoмy, чи мae вкaзyвaння (а cимвoл вкaзye на те, чим не e caм) orno-лoгiчний cтaтyc i як взагат y фeнoмeнoлoгiч-нoмy ceнci дане oзнaчeння та пpoцec oзнaчy-вання? Не в aнaлiтичнoмy, мoвнoмy, а caмe дo-cвiднoмy, вiдпoчaткoвoмy? Симвoлiчнe cмиc-лoyтвopeння - (чи то ст^рен^ ceнcy) мoжe передбачати як тpaнcфopмaцiю виxiдниx ceнciв, ïx пpиpoщeння та виникнення cмиcлoвoï pизoми (Ж. Дeльoз, Ф. Гвaттapi), «ме-pex™™^™» (o. П.Флopeнcький) cмиcлy отм-вoлy, cтвopeння cмиcлy в кoнтeкcтi «тут-тепер-так» aктyaльнo i зaнoвo, так i вiдпoчaткoвe, aпpiopнe та дoвepбaльнe, дoзнaкoвe й дoiнтep-пpeтaцiйнe пepeбyвaння в ньoмy.
Звicнo, навряд чи мoжнa cтвepджyвaти лiнiйний xapaктep poзyмiння пpoцecy cмиcлo-гeнepaцiï. Але в ram^cri кoнcтaтaцiй «вiдxoдy cyчacнoï думки вщ фiлocoфiï cвiдoмocтi» [З, c.12] та тpaнcфopмaцiï «мoвнoгo пoвopoтy» в ^oe^ oнтoлoгiзaцiï герменевтики вaжливoю видaeтьcя peфлeкciя cyчacнoгo фiлocoфa щoдo щей Г. Гадамера: «Для нac cera визнaчae не ав-тopoвa штенщя, - кoтpy бyцiмтo мoжeмo адек-
вaтнo peкoнcтpyювaти, щoб йoгo ocягнyти, - а йoгo бyттeвa штенщйшсть, щo в дocвiдi нaшoгo юнування у cвiтi, тoбтo в життeвoмy дocвiдi, пepeдyciм виcтyпae як дopeфлeкcивнa cпpямo-вaнicть i пepeд-визнaчeнicть нaшoгo poзyмiння» [З, c.13], - пише А. Бoгaчoв. Зayвaжимo, щo в кoнтeкcтi cyчacнoгo poзвиткy кoгнiтивicтики, нacaмпepeд лiнгвicтики, пcиxoлoгiï, нeйpoнay-ки, уваги готребують пepeдoвciм фopми тон-ституювання та фiкcaцiï (xaй нecтaбiльнoï) ви-щeзгaцaнoгo дocвiдy людcькoгo icнyвaння. To-му, мoжливo, iнтepпpeтaцiю cимвoлy як «уста-лeнoï мeтaфopи», щo ïï «вмoжливлeнo мoвнoю тpaдицieю» [З, ^281-28З], cлiд вважати негов-нoю, вoнa не виxoдить як за мeжi вiт-
гeнштaйнiвcькoï oнтoлoгiï мoви, так i за мeжi Гaдaмepoвoï бyттeвoï iнтeнцioнaльнocтi тeкcтy. Це ж cтocyeтьcя i пcиxoaнaлiтичниx (на кшталт лaкaнiвcькиx) кoнцeпцiй «тиpaнiï мoви», cмepтi aвтopa, «шизoфpeнiзaцiï» мacoвoï та шдивщу-aльнoï cвiдoмocтi у зв'язку з тонвенцинальним xapaктepoм мoви (T. Kpoy), тoщo.
Нeдocтaтнicть виключнo пoбiжнoгo, рацю-нaлiзyючoгo, дecимвoлiзyючoгo (O. М. Пятигорский) iнcтpyмeнтaльнo-oпepaцiйнoгo, poзглядy фiлocoфeми cимвoлy видaeтьcя oчe-виднoю. Icтoтнo, щo poзгляд фiлocoфeми cим-вoлy в ram^cri yтвopeння cмиcлiв в мeжax нayкoвoгo диcкypcy не e мeтoдoлoгiчним eклeктизмoм (aбo aнapxiзмoм в дyci П.Фeйepaбeндa) aбo змiшaнням cтилiв, щo веде дo втрати фiлocoфieю aбo нау^ю «влacнoгo гoлocy» в низцi мoвниx практик, це iнcтpyмeнт пoдoлaння лoгoцeнтpизмy i eceнцiaлiзмy при пoбyдoвi мoдeлi cyчacнoгo диcкypcy науки як вщкршга cиcтeми. Moжливo, щoдo мaйбyтньo-го цьoгo диcкypcy тут нaвiть дopeчнo вжити тepмiн cинepгeтики «диccипaтивнa ^стема» (I.Пpигoжин), ocкiльки cтyпiнь шиpoти дo-пycкiв нeвiдпoвiднocтi («гpyбocтi - нeгpyбocтi» (O. O. Aндpoнoв)) мoдeлeй фiзичнoï peaльнocтi явищ у фiзицi та математищ, дecкpиптивнoï пpeдcтaвлeниx на вербальгому piвнi за дoпoмo-гoю cимвoлiки та мeтaфopики, пpямo вкaзye на ^repe^mc^, пopiвняннicть / нeпopiвняннicть, cyмipнicть / нecyмipнicть дecкpиптивнoï нayкo-вoï картини cвiтy i peaльнocтi, пpeдcтaвлeнoï у cвiдoмocтi як eмпipичнo-пpилaднo-
тструментальним cпpийняттям, математичним мoдeлювaнням, так i röro poзyмiнням, «cxo-плюванням» у cвiдoмocтi, на «плaнi iмaнeнт-(Ж. Дeльoз), дoвepбaльнo i дoлoгiчнo.
Iррацiональний характер переживання лю-диною свое! суб'ективност як тут-присутностi, iснування, що перебувае i не може бути реду-кованим до будь-яко! стало! ращонально! фор-ми (вербально! чи ейдетично!), можливо, вказуе на певний «сухий залишок» свiдомостi та його символiчну природу, який е пiдставою для «життесвггу» (нiм. Lebenswelt - тзня творчiсть Е. Гуссерля) людини. Звщси i включення (як здiйснення можливост, причетностi людини до 1ншого) в проспр iнтерсуб'ективностi. От це мшливе, дiалогiчно-смислове, людське «щось» виникаючи мiж людьми, мiж людиною i свггом, (М. Бубер, М.Бахтiн) лише i виступае тдста-вою для опору паскалiвському жаху безкшеч-них просторiв (наразi - моторошних людинi (в культурi кiберпанку) технологiчно! сингуляр-ност чи то штучного iнтелекту), дорацюналь-ною сутнiстю Я, вказуе на план iманентностi (Ж. Дельоз), довербальний i докогiтальний.
Продовжуючи символiзацiю метафоричного ряду П. Слотердайка (<^в'яле дерево фшо-софi!» (з вступу до «Критики цишчного розу-му» 1983, укр. пер. 2002)), скажемо, що це «дерево» фшософи живе так само i так само назавжди, як-от славнозвiсний кiт Шредшгера. Можна навiть додати, вже без будь-яко! iронi!, що кантiвське трансцендентальне запитування людини щодо себе i свiту засвiдчуе сенс «слiв без сенсу» (Йов, 38, 2).
Адже якщо фшософування мае на увазi трансцензус людини, унiверсальний вихiд за меж сприйняття, переживання i мислення часткового, окремого, то необидно передба-чаеться дистанцiюваннiя людини щодо себе само! (згадаймо, що одне зi значень концепту теорiя вд грец. вsюpia) - етимолопчно «боже-ственне бачення», бачення, яке передбачае цiлiсний синтетичний «огляд» при-сутнього, даного i заданого людськiй свiдомостi, одномоментного сприйняття та розумшня цшого, а не фрагментарного розгляду Ыс-пипс^ю. Лю-дина в цьому сенс е супераддитивною iстотою. Екстраполюючи етимолопчне тлумачення лек-семи «теорiя» на сферу людського фшо-софування, можна охарактеризувати такий фiлософсько-антропологiчний тдхщ як муль-типанорамний. Маеться на увазi насамперед об'емнiсть i масштабшсть переживання й о-смислення людиною св^у як мисленого i пере-живаного цiлого, але даного у фрагментах, яю хоч i е панорамними частинами цшого, але ли-
ше пазлами, фрагментами «тут-тепер-так» сприйняття, переживання, мислення i знання. Доречною метафорою i символiчною кон-струкцiею водночас для позначення цього «единороздшьного» (О. Ф. Лосев) цшого ви-даеться тесеракт - чотиривимiрний куб, кожна сторона якого виступае основою для розгор-тання ще одного куба, або образи творчост М. Ешера, (наприклад, вiдома лiтографiя «Вщносшсть» 1953 р., або «малюючi руки» 1948 р.), що завдяки вiзуалiзацi! тривимiрно! пластики символiв безкiнечностi та симетри в сприйманому людиною стала чи не вiзитiвкою фiлософського знання.
М. Шелер у класичнiй робот «Мюце людини в космосЬ» (1928) виокремлюе три юторико-культурш моделi самоiдентифiкацi! та пози-цюнування людиною себе в унiверсумi (чи то пак космос^ розумiючи це поняття в первюно-му значенш - порядок (давньогрец. кооцод)): релшйний (iудео-християнський), фiлософсь-кий (греко-античний) та природничонауковий, що, на думку дослщника, мав би позначати специфшу сучасного йому 20 ст. [17]. Тепер, коли ця сучаснiсть (з 1928 р.) тривае майже столотя, навiть простий ретроспективний, поза дiахронiчною методологiею, огляд фiлософсь-ко-антропологiчно! проблематики зазначеного вщтинку часу засвiдчуе граничну неодно-рiднiсть, сказати б, дискретшсть формулювання та побутування у свщомост людей i спiльнот (насамперед, звюно, академiчно!) згадано! проблематики. Що це за людина - природничонау-кова? Homo potest (умдача), homo technikos (технiчна), homo scientificus (вчена, наукова)? Йозеф Кнехт (нiм. knecht - слуга) з Гессево! «гри в бiсер», чи iстота створена штучним iнте-лектом, помислена машиною, з юберпанкових фантазiй В. Вшджа, В.Гiбсона, Ф. К. Дiка та Г. Бiра? Поняття природи та людини, як i поняття науки вельми ускладнилися. Маемо на увазi не просте усвiдомлення того стану речей, за якого людина проблематизуе сама себе, (тому що вщ-сутшсть рефлекси, скеровано! у цьому напрям-ку, деформуе i трансформуе парадигму перебу-вання людини в свт i кореляцi! людського з природним) а ситуацiю, коли «хвiст крутить собакою», парадокс спричинення з майбутньо-го, (вщомий ще з чашв аристотелiвсько! телео-логi!, causa finalis). За таких умов, коли цш людства набувають питомо знелюднених форм реалiзацi!, людина позбавлена переваги смис-
лоутворення, насамперед у сферi фшософсько! антропологи, що означае антрополопчну кризу, культурно-цивiлiзацiйний дисбаланс i все, пов'язане i3 цим на рiвнi буденно! та науково! свiдомостi, - кризу цшшсних орiентацiй, феномен тотально! зневiри i скепсису, актуалiзацiю арха!чних поведiнкових i мотивацiйних моделей, насамкшець - тотальну розгубленють перед викликами Zeitgeist. Людина у межах Ше-лерово! природничонауково! моделi позiрно може долати засадовий дуалiзм мiж природно-бiологiчним та рацюнально-свщомюним, мiж техногенним типом цившзаци i гуманiстичною за природою культурою (нонантропоцентична культура людини - до остраху реальний жарт поки що з арсеналу культури юберпанку. Але ж саме сполучення сенСв видаеться анти-номiчним). Проте не долае. I от те, як саме людина не долае цей дуатзм i до чого це призво-дить, видаеться шдставою для рiзноманiтних констатацiй колапсу (рiзних ступешв загаль-ностi) людського свiту, пмшв i проклять тех-нологiчнiй сингулярносп, прогнозiв щодо ро-звитку i становлення чи занепаду та зникнення виду, його культури i цивiлiзацi!. 1снують навггь такi iнтерпретацi! наявного стану речей, за якими ноосфера як сфера природного (бю-тичного, людського) розуму та свщомост по-стала i чи не вiдразу була замшена техносферою як сферою розуму штучного [5]. Важко з цим погодитись. Якщо так, то технолопчш процеси, набуваючи автономностi, вiдповiдно з власним онтолопчним вимiром отримують власну лопку, i людське з його мисленневими моделями, свщомюними конструктами та системами цшностей перестае бути центром утворення сенсу, а отже, опису, розумiння i по-яснення реальносп, стаючи при цьому лише ешфеноменом процесу, фрагментом, модулем принципово шшо! архiтектури й об'ектом ш-шого мислення. I ця гншгсть, зрозумшо, штер-претуеться не в традици дiалогiзму та пост-дiалогiзму (С. Розенцвейг, М.Бубер, Е. Левшас) i навiть не в традици Г.Башляра чи то С. Лема (як не згадати «Голема» або «Суму технологи»), а способом, людиш принциново недо-ступним. Подибуемо тут трансцендентатзм, лише не релшйний, а техногенний. Це може означати не тшьки проблематичнiсть виживан-ня виду за умов необоротних змш бiосфери й екосистем (навiть якщо елiмiнувати пол^ично-мiлiтарнi та геопол^ичш ризики; вiдомо, що
бюсфера вже перейшла межу самовщтворення деяких ресурсiв), а й доволi химернi перспекти-ви власне виду sapiens, чи то вже digital. Йдеть-ся про гшотетичне постання нового дуалiзму -мiж штучним як створеним людиною та штуч-ним як результатом самовщтворення складних високотехнологiчних систем, керованих штучним штелектом, а отже, про другу природу, в якш роль еволюци будуть вiдiгравати структу-ри аутопойезюу (термiн використовуеться в традици Н. Лумана), а матерiалом слугуватиме матерiя з практично безкiнечним потенщалом трансформацiй. Тобто, людина в такому-от космос^ безперечно, не демiург, шяким чином не вiнець творiння i, звiсно ж, не цар природи (цiкаво, що цi символiчно-метафоричнi конструкций усталенi в культурнiй традици та мов^ наразi суттево мшяють свiй сенс, втрачаючи пафос, i iнтерпретуються конотативно як iронiя або сарказм. Дшсно, новочасовий пафос рацю-налiзму, логоцентризм та бiльш шзнш сцiен-тизм, як не дивно, постають дороговказами на шляху до втрати людсько! iдентичностi. Knowledge is power, звюно, але людина неми-нуче висновуе (комплекс Сайреса Смга (Ж. Верн «Таемничий острiв») людством все ж до-лаеться), що вона не е цшим (онтологiчна та бюлопчна недостатнiсть людини у А. Гелена та Г.Плеснера), а лише частиною у складi цшого, причому такою, самоусвщомлення яко! не вiдiграе виршально! ролi у флуктуацiях цiлого. Тому людиш доведеться, як це завжди трапля-лося в зламнi моменти ютори, спробувати вiднайти в самш собi пiдстави свое! власно! щентичносп, аби не проектувати i не транслю-вати !! на свгг технологiй. А для цього людиш доводиться робити те, чого вона не любить найбшьше з часiв Шумеру та Аккаду, старо-завiтних пророкiв i т.д., - зазирнути у свою свщомють, як у дзеркало, познайомитися iз собою нарештi, аби не опинитися в ситуац^' каф-кiанського перетворення - «одного чудового ранку». Використаш вище символiчно-ейдетичш конструкц^' (дзеркало, ранок), як i символiка взагалi (загальномовна, мистецька, фшософська тощо), вказують на таку суттеву ознаку символу, як дейктичнiсть (дейксис), що фшсуе дискретний, фреймовий та фрактальний характер сприйняття й смислогенераци, пород-ження наративу та дискурсу. Це демонструе фундаментальну властивiсть мови фшатзувати значення i смисли, окреслюючи !х у системi
координат Декарта - апрюрних форм Канта, та, всупереч цьому, властивють символу розривати мовний i смисловий простiр дискурсу та ширше - будь-якого наративу, тобто його (символу) трансфшггну природу. I ось тут у контекст констатацiй сучасно! антропологiчно! ката-строфи ми подибуемо можливють на перетинi двох вщомих концепцiй людини i людсько! щентичносп з'ясувати змiст перервностi, що долаеться символом. Маемо на увазi концепщю «пунктирно! людини» Д.Леонтьева [9] (тра-дицiя екзистенцiйно! психологi! в цшому, вiд Р. Мея, В. Франкла до С.Грофа) та концепщю стрально! динамши цiнностей i картин св^у (бiопсихосоцiальних систем) К.Грейвса i його послщовниюв К.Кована й Д. Бека [13]. Не де-талiзуючи згадаш концепцi!, з'ясуемо лише найважливiше принапдно до нашо! теми: як саме «пунктирна людина», тобто людина, що постшно свiдомо i несвiдомо, довiльно мiняе рiвнi власно! самоiдентифiкацi! щодо себе само!, сощуму та св^у, не керуючись при цьому хоч трохи ращональними мiркуваннями та й мiркуваннями взагалi i перебуваючи при цьому на рiзних «кольорових» рiвнях iдентичностi та свiтоуявлення, назагал може збершати цiлiснiсть власного Я (юнпвську самiсть), усвiдомлення власно! iдентичностi. I чи може? Саме тому породження i побутування сенсу, його символiчний характер, у свiтлi нашо! теми видаеться актуальною проблемою фiлософсько! антропологи. Особистсть, простiр людського Я ^вень свiдомого), не маючи констант, пере-творюеться на набiр рольових дiяльнiсних мо-дулiв, обумовлених навiть не «шрамщами потреб» (А. Маслоу) i не фройдiвською iерархiзо-ваною сукупшстю iнстинктiв, а хаосом до-рацiонального та довербального, тим, що пере-бувае на «планi iманентностi» (Ж. Дельоз). На нашу думку, саме мультипанорамшсть та трансфiнiтнiсть символiчних смислових рядiв «збирае» людину докупи, монол^изуе !! смисли i цшност в систему уявлень про «Я» та «Свгг», дозволяе уникнути ситуаци, коли людина стае сумою проекцш, але проекцiй чого? Фрагментарна, «скалкова», «пазлова» свiдомiсть не мае на мет себе зiбрати докупи, вона лише без-кiнечно, рекурсивно себе вщтворюе, забезпе-чуючи тяглють iснування, але не пам'ять, навички виживання, не культуру. Таким чином, йдеться навт не про людину-симулякр, «надувну людину», копiю, у яко! принципово
вщсутнш оригшал (Ж. Бодршяр), i не про сощатзовану людину як об'ект манiпуляцiй та вiдношень панування з боку влади (М. Фуко), i навт не про людину як децентровану плато-подiбну сукупнiсть сингулярностей чи, напри-клад, «тшо без оргашв» (Ж. Дельоз), а про принципову атомiзацiю людського свiту, втрату окресленост уявлень про те, що ж то означае -бути людиною. Тому можемо постулювати юнування специфiчного символiчного вимiру горизонту сми^в людсько! свiдомостi, мови та культури, звернення до якого може допомогти подолати розпорошешсть уявлень сучасно! людини про власну iдентичнiсть. Цей рiвень онто-логiзуе символ i символшу (як i мовну метафорику), згадаш форми мови i культури переста-ють бути лише знаками, набуваючи екзистен-цшного статусу. Крiм того, згаданий сим-волiчний вимiр у сучасних умовах е чимось принципово бшьшим, нiж, наприклад, середнь-овiчна концепцiя signatura rerum (знаковiсть речей), концепщя символу Блаженного Августина, граматика символiчних форм культури Е. Кашрера чи структуралiстський проект символу Ц. Тодорова i Ю. Крютево!. Символ, вит-лумачений онтолопчно, апелюе як до процесу-альност операцiональних i функцiональних аспектiв означення й трансляци смислiв, так i до сутност смислу як мюця перебування людсько! iстоти, простору, системи координат, тобто поеднуе сутшсний шдхщ та процесуальний, анал^ичне й синтетичне, суб'ект i предикат. Метафорично, використовуючи термшолопю iнформатики, символ е браузером операцшно! системи свщомост або виступае як тег до рядiв смислiв, наявних у свщомост iмплiцитно; ко-ректним також видаеться зютавлення символу, витлумаченого процесуально-операцiйно, з дельозiвським концептом «складки». Iмовiрно, що такий слововжиток якраз i демонструе машфестовану метафоричнють i символiзм мови. Звернувшись до символiчно! форми шобут-тя фiлософi!, лiтератури, без зайвого драматизму можна зауважити, що проблематика, напри-клад, «Записок з шдпшля», «1984», «О дивний новий свт>, «Ста рокiв самотностi», «Улюса» (бачимо, як тут Достоевський сусщить iз Джойсом, класичний i мапчний реалiзм з модерном) дещо застарiла, i то не тому, що не суголосна бекграунду, культурному фону епохи, а тому, що антропоцентрична. Маемо справу з такою тополопею смислу в культурi та свiдомостi, за
якою символiчно-метафорична конструкцiя дельозiвськоï «складки», чи смужки Me6iyca, чи пляшки Кляйна, чи кiлець (вузла) Борромео (як не згадати класичш Мейнонговi «немож-ливi-неiснyючi» (круглий квадрат) предмети, данi свiдомостi) бiльш евристичш та придатнi для актyалiзацiï смислу, шж закритi, фшатзо-ванi, вербальш дискyрсивнi системи. Сим-волiчнi структури смислу е структурами ауто-пойезюу або, в термiнологiï Ж. Дельоза, - ризо-матичними. Саме тому вони дозволяють мо-нолiтизyвати найрiзноманiтнiшi види знання i досвiдy в межах картини свггу, мовного нара-тиву та дискурсу, тобто об'еднують безлiччю мiсткiв i порталiв рiзнi види та рiвнi свiдомостi - наукову, побутову, мiфологiчнy, релiгiйнy, естетичну. Чи ноосфера конгруентна техносфер^ i якщо нi, то чи стане такою i як це по-значиться на майбутньому нашого бюлопчного виду? Наразi маемо справу з проблемою транс-цензусу - як, залишаючись у межах розуму, пе-ребуваючи (поняття перебування використо-вуемо в традици М.Гайдеггера) у свiтi люди-ною, подолати ращональшсть (вiдчyженy, зне-особлену ращональшсть, що поза етикою, есте-тикою та переживанням людиною свiтy i себе в ньому), спираючись на повноту людсько1' юто-ти, яка б включала сферу психосоматичного в умови згаданого завдання? Йдеться про новий рiвень самоорганiзацiï смислу, вже ме-талшгвютичний, соцiокyльтyрний, але такий при цьому, що забезпечуеться i фiксyеться в символi i в дискyрсi. Останнш, таким чином, уможливлюе такий «стан справ» (Л. Вггген-штайн), за якого «...через системну ращональшсть (що включае в себе штерсуб'ективну еднють смислогенеруючих систем свщомостей окремих сyб'ектiв, насамперед таких, що мають мовний характер - П.К.) усуваеться суб'ектоцентрований розум», - пише Ю. Габермас [4, с.375]. Варто додати, що усуваеться, швидше не розум, а рацюцентричш та лого-центричнi форми фiксацiï смислу. Зрозумшо, що «розyмнiсть нерозумного» [10] (а тд цим ми розyмiемо насамперед сферу вербально1' та ейдетично1' рецепци, станiв свiдомостi, екзи-стенцiалiв (М. Гайдеггер)) мае дати людинi можливють (забезпечивши механiзми, на нашу думку, насамперед символiчнi) вийти на новий рiвень самоyсвiдомлення, що гiпотетично зняв би питання про дyалiзм штучного та людського штелекту. Тому питання про те, якою буде лю-
дина епохи розумних, таких, що самовщтво-рюються, i мiнiмалiзованих (нанотехнологiï колосально вщсунуть для людини горизонт кордону мiж сприйманим - мисленим та про-блематизують власне межу матерiального й свщомюного) машин, якi дiють як у свт предметно!' реальности так i за межею безпосе-редньо сприйманого, так i у свгах людсько1' свiдомостi й культури, (Згадаймо дискyсiйнy наразi концепцiю меметики й мема як ношя одинищ iнформацiï в кyльтyрi та свщомосп) [1, 7, 18], е не таким уже i фантастичним, як може видатися. Так, проект нейрокомп'ютингу з його idée fixe, створенням wetware («вологого продукту», по аналоги з термшами software та hardware) як об'еднання бюлопчного матерiалy (нейрошв) й електронних нанокомпонентiв з подальшими неймовiрними перспективами вельми амбiтний, але поки що не означае прин-ципового «прориву» в розyмiннi способiв i шд-ходiв до «вщтворення» мислення й свiдомостi людини. Швидше, тзнання, опис i розyмiння св^у й людини, якi постiйно ускладнюються в рамках людсько1' ж свщомосп, навряд чи мож-ливе поза постулюванням мовного трансцен-денталiзмy, який екстраполюе запитування про свiт (в традици Канта - Гайдеггера) за межi суб'екта, може надавати знанню предикащю трансфiнiтностi, а також долати св^оглядний (етичний насамперед) вакуум. При цьому тут немае ш натяку на мютицизм (мовляв, ignoramus et ignorabimus), скорiше, йдеться про «перезавантаження» когнiцiй (мотивацiйних i цiннiсних установок, поведшкових моделей, епiстемологiчних операцiйних алгоршмв etc.) людини епохи IT.
Наукова новизна
Наукова новизна роботи представлена по-стулюванням таких предикацш символiчних структур мови та свiдомостi, св^оглядного знання, моделей iдентичностi людини, як муль-типанорамнiсть i трансфiнiтнiсть.
Висновки
Пщсумовуючи, припустимо, що символiчнi ряди i загалом символiчнi констрyкцiï як структура, що вдае iз себе аморфшсть, i навпаки, де кожен елемент складного цшого виступае один щодо одного як метафора або символ стану, якосп, вiдношення, характеристики, наявносп чи вiдсyтностi того, що переживаеться, ми© Кретов П. В., 2015
слиться та усвщомлюеться, е формою фшсаци досвiду людського iснування мислення та ро-зумiння, за станом речей, (за замовчуванням), що обумовлено семютичною природою людсь-ко! культури та !! вербальним характером. Символ i символiка рецептивнi ейдетично та цшсно, поза структурами знакiв, що утворю-ють слова, речення i тексти, тобто будь-який символ зовшм не обов'язково мае денотативне значення (якщо це лексема), але передбачае уявлення, образ, вiзуалiзацiю. Причому сим-волiчна структура може також нести функцю-нал предиката, i не обмежуе тзнавальне поле лише сферою феноменального та предметного. Саме завдяки сферi символу та символiчного можемо вщнайти точки перетину мiж згадува-ними анал^ичною (емпiрично-науковою) та континентальною (герменевтично-
романтичною) (С. Крiчлi) традицiями в фшо-софи, та уникнути !х контрпродуктивного про-тистояння в фiлософськiй практицi, насампе-ред, вiтчизнянiй. Символ i традищя, звiсно, ко-релюють мiж собою, але дивергентнi один одному. Крiм того, символ не тшьки передбачае зображення, вiзуалiзацiю, але й неодмшно вiдсилае до ряду сми^в, безпосередньо з ним не пов'язаних, причому все це вщбуваеться, властиво, в символiчнiй же реальностi свщо-мостi (тут коректним видаеться термш Ч. Пiрса «фанерон» [8], що позначае весь наявний змiст свщомосп). Можливо, дискурс нового проекту фшософсько! антропологi! людини цифрово! епохи та технолопчно! сингулярностi мае охо-
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Антоновский, А. Ю. Никлас Луман: эпистемологическое введение в теорию социальных систем / А. Ю. Антоновский. - Москва : ИФ-РАН, 2007. - 135 с.
2. Бек, Д. Э. Спиральная динамика. Управляя ценностями, лидерством и изменениями в XXI веке / Д. Э. Бек, К. К. Кован / пер. Илона Фрейман, Павел Миронов. - Москва : Открытый Мир, ВезШштеББВоокз, 2010. - 424 с.
3. Богачов, А. Досввд 1 сенс / А. Богачов. - Ки!в : Дух 1 лггера, 2011. - 333 с.
4. Габермас, Ю. Фшософський дискурс Модерну / пер. з тм. та комент. В. М. Куплша. -Ки!в : Четверта хвиля, 2001. - 424 с.
5. Говорунов, А. В. Философская антропология и страсти человека [Электронний ресурс] / А. В. Говорунов. - Режим доступу : http://anthropology.ru/ru/texts/govorun/philos_
пити весь тезаурус форм виразу смислу мови й культури, а не спиратися лише на дефшдавання та дескрипщю. На наш погляд, саме символiчнi ряди сми^в iнтерiорiзованi в свщомосп визначають та фшсують саморозумшня людини, та !! моделi щентичносп, i як результат свщомого вибору, i як результуюча впливiв традици та психосоматичного онтогенезу. В цьому контексп видаеться очевидним, що цшсний проект символiчного розгляду мови фiлософi! е релевантним для подолання кризи фiлософi! та розв'язання проблем, пов'язаних з формулюванням уявлень про сучасш типи власне людсько! iдентичностi. Лiтература, ме-метика вiзуальних жанрiв мистецтва i побуто-во! мови, вiзуальна (ейдетична) символша свiту речей i символiзацiя абстракпв та одиниць мови як семютично! системи (ментальна сим-волша) - все це мае об'еднатися у постульова-ному дискурсi. Насамюнець зазначимо, що до-слiдження символiчно! реальностi мови та свiдомостi в контексп пошукiв сучасно! фiло-софсько! антропологi! видаеться гiпотетично евристичним хоча б тому, що дозволяе з'ясувати шдстави сучасних антропоцентризму, нонантропоцентризму, етики трансгумашзму. Завершимо латинською iдiомою, що здшснюе «зсув» смислу, як i будь-яка казуальна чи ми-стецька символiчно-метафорична конструкцiя в смисловш тканинi мови. Отже, nomen est omen (слово е передвютя), якщо тд Словом, 1менем розумiти людину, а тд прообразом, пере-двютям (1 Кор., 13. 12) - символ.
%20anthr.html. - Назва з екрана. - Перев1рено 23.11.2015.
6. Гоготишвили, Л. А. Рецепция символизма в гуманитарных науках / Л. А. Гоготишвили // Литературоведение как литература. Сборник в честь С. Г. Бочарова. - Москва : Языки славянской культуры, 2004. - 512 с.
7. Докинз, Р. Эгоистичный ген / Р. Докинз. -Москва : Мир, 1993. - 318 с.
8. Кирющенко, В. В. Чарльз Сандерс Пирс, или Оса в бутылке. Введение в интеллектуальную историю Америки / В. В. Кирющенко. -Москва : ИД «Территория будущего», 2008. -376 с.
9. Леонтьев, Д. А. Пунктирный человек / Д. А. Леонтьев, С. Л. Братченко. - Москва : Смысл, 1999. - 181 с.
10. Лютий, Т. Розумшсть нерозумного / Т. Лю-тий. - Ки!в : ПАРАПАН, 2007. - 419 с.
11. Руднев, В. П. Прочь от реальности: Исследования по философии текста. II / В. П. Руднев. - Москва : «Аграф», 2000. - 432 с.
12. Сычева, С. Г. Проблема символа в философии / С. Г. Сычева. - Томск : Изд-во Томского унта, 2000. - 205 с.
13. Спиральная динамика. Управляя ценностями, лидерством и изменениями в XXI веке / [Дон Эдвард Бек, Кристофер К. Кован] / пер. Ило-на Фрейман, Павел Миронов. - Москва : Открытый Мир, BestBusinessBooks, 2010. - 424 с.
14. Табачковський, В. Г. Полюутшсне homo : фшософсько-мистецька думка в пошуках «неевклщово! рефлексивность» / В. Г. Табачковський. - Ки!в : ПАРАПАН, 2005. - 432 с.
15. Хайдеггер, М. Время и бытие : статьи и выступления / М. Хайдеггер. - Москва : Республика, 1993. - 447 с.
16. Хехт-Нильсен, Р. Нейрокомпьютинг : история, состояние, перспективы [Электронний ресурс] / Р. Хехт-Нильсен // Открытые системы. - 1998. - № 4 - Режим доступу: http://www.osp.ru/os/1998/04/179534. - Назва з екрана. - Перев1рено : 23.11.2015.
17. Шелер, М. Положение человека в космосе / М. Шелер // Шелер М. Избранные произведения - Москва : Гнозис, 1994. - 413 с.
18. Юлина, Н. С. Коэволюция природы-культуры и «меме-вирусы». Творение самости языком / Н. С. Юлина // Философская мысль в США. XX век. - Москва : Канон+, 2010. - 600 с. -С. 387 - 389.
19. Deodato S. Itao A. Paul Ricoeur's Hermeneutics of Symbols: A Critical Dialectic of Suspicion and Faith [Електронний ресурс] / A. Deodato S. Itao // Kritike - 2010. - Vol. 4. - Iss. 2. - С. 1-17. - Режим доступу: http://www.kritike.org/journal/issue_8/itao_dece mber2010.pdf. - Назва з екрана. - Перев1рено : 23.11.2015.
1 *
П. В. КРЕТОВ1
''Черкасский национальный университет им. Б. Хмельницкого (Черкассы), эл. почта ataraksia@ukr.net, ORCID: 00000003-2593-3731
ФИЛОСОФЕМА СИМВОЛУ И КОНЦЕПТ СМЫСЛА: ФИЛОСОФС-КО-АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ
Целью исследования является выяснение символической природы смысла в развертывании философско-антропологического знания, а также символических форм корреляции между искусственной и естественной идентичностью в самосознании человека и их фиксации в языке, а также в формах и структурах культуры. Исследование опирается на методологию историко-философского анализа в синхроническом и диахроническом аспектах, принципы герменевтического понимания и реконструкции, феноменологической дескрипции. Научная новизна работы представлена постулированием таких предикаций символических структур
Антрополопчш вимшри фшософських дослщжень, 2015, вип. 8.
20. Duszak, A. Text, dyskurs, komunikacja mifdzykulturowa / A. Duszak. - Warszawa : PWN, 1998. - 242 p.
21. Eco, U. Semiotics and the Philosophy of language / U. Eco. - Bloomington : Indiana University Press, 1979. - 252 p. doi: 10.1007/978-1349-17338-9.
22. Класики фшософп мови. В1д Платона до Но-ама Хомського / Упор. Тшьман Борше. Кер. укр. проекту А. Богачов. - Кшв : Вид-во «Курс», 2008. - 535 с.
23. Novak, P. Mental Symbols: A Defence of the Classical Theory of Mind / P. Novak. - Netherlands : Kluwer Academic Publishers, 1996. -267 p.
24. Pinker, St. The Sense of Style: The Thinking Person's Guide to Writing in the 21st Century [Електронний ресурс] / St. Pinker. - New York : Penguin, 2014. - Режим доступу: https://goo.gl/yKQGZy. - Назва з екрана. -Перевiрено 23.11.2015. doi: 10.5860/choice.191126.
25. Sadowski, P. From Interaction to Symbol: A systems view of the evolution of signs and communication / P. Sadowski - Amsterdam : John Benjamins Publishing, 2009. - 297 p.
26. Skorupski, J. Symbol and Theory. A Philosophical Study of Theories of Religion in Social Anthropology / J. Skorupski. - Cambridge : Cambridge University Press, 1983. - 284 p. doi: 10.2307/2184767.
27. Stamatescu, I. O. On the Use and Character of Symbols in Modern Physical Theories [Електронний ресурс] / I.-O. Stamatescu // Symbol and Physical Knowledge - New York : Springer-Verlag Berlin Heidelberg, 2002. - p. 33 - 72. - Режим доступу: http://link. springer. com/chapter/10.1007%2F978 -3-662-04855-9_2. - Назва з екрана. - Пе-ревiрено 23.11.2015. doi: 10.1007/978-3-662-04855-9_2.
языка и сознания, как мультипанорамность и трансфинитность, обоснованием онтологического статуса символу и символики. Зафиксировано символический характер функционирования языковой метафоры в научном дискурсе и особенности символического измерения смыслового поля языка и культуры, а также их символическую сопряженность. Обосновывается положение о символическом характере целостного, смысло-формирующего, мировоззренческого знания человека и связи между глубинными символико-метафорическими структурами языка и механизмами сознания, что находит свое выражение, в частности, в языке науки, использует символические конструкции для передачи мировоззренческих аспектов смысла, которые выходят за пределы дефинициирования и формально-логических дескрипций. В сопоставлении концепций спиральной динамики, меметики и аутопойэзиса постулируется существование специфического символического измерения смыслового поля языка, культуры и сознания. Выводы статьи определяют роль символа и символико-метафорических конструкций и структур языка в формировании дискурса современной философской антропологии, который включал бы в себя весь тезаурус языка и культуры.
Ключевые слова: символ, смысл, сознание, философская антропология, идентичность, язык, меметика, аутопоэзис.
1 *
P. V. KRETOV1
'"Cherkasy National University. B. Khmelnitsky (Cherkasy), e-mail ataraksia@ukr.net, ORCID: 0000-0003-2593-3731
PHILOSOPHEME OF SYMBOL AND CONCEPT OF THE MEANING: PHILOSOPHICAL AND ANTHROPOLOGICAL ASPECTS
The aim of the study is to find out the meaning of the symbolic nature of the philosophical and anthropological knowledge deployment, as well as symbolic forms of correlation between artificial and natural in the consciousness of human identity and their fixation in the language and also in the forms and structures of culture. The research is based on the methodology of historical and philosophical analysis in synchronic and diachronic aspects, principles of hermeneutic understanding and reconstruction and phenomenological descriptions. Scientific novelty is represented by the postulating such predications of symbolic structures of language and consciousness as multipanorama and transfinite, justification of the ontological status of symbol and symbolism. The symbolic functioning character of language metaphor in scientific discourse and especially the symbolic dimension of semantic field of language and culture, as well as their symbolic association was fixed. The author proves the thesis about the symbolic nature of a holistic, means forming, philosophical knowledge of man, and the relation between the underlying symbolic and metaphorical structures of language and the mechanisms of consciousness, which finds its expression, in particular, in the language of science. The symbolic design that transmits the philosophical aspects of meaning that go beyond definition and formal-logic descriptions is used. In the comparison of the concepts of spiral dynamics, memetics and autopoiesis the existence of a specific symbolic dimension of the semantic field of language, culture and consciousness is postulated. Conclusions of the article define the role of symbol and symbolic and metaphorical constructions and structures of language in forming the discourse of modern philosophical anthropology, which would include the whole thesaurus of language and culture.
Key words: character, meaning, consciousness, philosophical anthropology, identity, language, memetics, auto-poiesis.
REFERENCES
1. Antonovskiy A.Yu. Niklas Luman: epistemologicheskoye vvedeniye v teoriyu sotsialnykh sistem [Niklas Luh-mann: epistemological introduction to the theory of social systems]. Moscow, IF-RAN Publ., 2007. 135 p.
2. Bek D.E., Kovan K.K., Freyman I., Mironov P. Spiralnaya dinamika. Upravlyaya tsennostyami, liderstvom i izmeneniyami v XXI veke [Spiral dynamics. Managing values, leadership and change in the twenty-first century]. Moscow, Otkrytyy Mir Publ., BestBusinessBooks Publ., 2010. 424 p.
3. Bohachov A. Dosvidi sens [Experience and meaning]. Kyiv, Dukh i litera Publ., 2011. 333 p.
4. Habermas Yu., Kuplina V.M. Filosofskyi dyskurs Modernu [Philosophical discourse of Modernity]. Kyiv, Chetverta khvylia Publ., 2001. 424 p.
5. Govorunov A.V. Filosofskaya antropologiya i strasti cheloveka [Philosophical anthropology and the passions of man]. Available at: http://anthropology.ru/ru/texts/govorun/philos_%20anthr.html. (Accessed 23.Nov.2015).
6. Gogotishvili L.A. Retseptsiya simvolizma v gumanitarnykh naukakh [The reception of symbolism in the Humanities]. Literaturovedeniye kak literatura. Sbornik v chest S. G. Bocharova [The study of literature as literature. Collection in honor of S. G. Bocharov]. Moskva, Yazyki slavyanskoy kultury Publ., 2004. 512 p.
7. Dokinz R. Egoistichnyygen [Selfish gene].Moscow, Mir Publ., 1993. 318 p.
8. Kiryushchenko V.V. Charlz Sanders Pirs, ili Osa v butylke. Vvedeniye v intellektualnuyu istoriyu Ameriki [Charles Sanders Pierce, or the Wasp in the bottle. Introduction to the intellectual history of America].Moscow, ID «Territoriya budushchego» Publ., 2008. 376 p.
9. Leontev D.A., Bratchenko S.L. Punktirnyy chelovek [Dotted man]. Moscow, Smysl Publ., 1999. 181 p.
10. Liutyi T. Rozumnist nerozumnoho [Unreasonable reasonableness]. Kyiv, PARAPAN Publ., 2007. 419 p.
11. Rudnev V.P. Proch ot realnosti: Issledovaniya po filosofii teksta. II [Away from reality: Research into philosophy of text. II]. Moscow, Agraf Publ., 2000. 432 p.
12. Sycheva S.G. Problema simvola v filosofii [The problem of symbol in philosophy]. Tomsk, Izdatelstvo Tomskogo universiteta Publ., 2000. 205 p.
13. Bek D.E., Kovan K.K., Freyman I., Mironov P. Spiralnaya dinamika. Upravlyaya tsennostyami, liderstvom i izmeneniyami v XXI veke [Spiral dynamics. Managing values, leadership and change in the twenty-first century]. Moscow, Otkrytyy Mir Publ., BestBusinessBooks Publ., 2010. 424 p.
14. Tabachkovskyi V.H. Polisutnisne homo : filosofsko-mystetska dumka v poshukakh «neevklidovoi refleksyvnosti» [The essential homo poly : philosophivcal andart thought in researches of "not Eudid reflexivity"]. Kyiv, PARAPAN Publ., 2005. 432 p.
15. Khaydegger M. Vremya i bytiye : stati i vystupleniya [Time and being : articles and speeches]. Moscow, Pespublika Publ., 1993. 447 p.
16. Khekht-Nilsen R. Neyrokompyuting : istoriya, sostoyaniye, perspektivy [Neurocomputing : history, status, prospects]. Otkrytye sistemy - Open Sysytems, 1998, no. 4, Available at: http://www.osp.ru/os/1998/04/179534. (Accessed 23.Nov.2015).
17. Sheler M. Polozheniye cheloveka v kosmose [The position of man in space]. Sheler M. Izbrannye proizvedeniya [Sheler M. Selected works]. Moscow,Gnozis Publ.,1994. 413 p.
18. Yulina N.S. Koevolyutsiya prirody-kultury i «meme-virusy». Tvoreniye samosti yazykom [The co-evolution of nature-culture and the "meme-virus". The creation of the self language]. Filosofskaya mysl v SShA. XX vek [Philosophical thought in the United States. The twentieth century]. Moscow, Kanon+ Publ., 2010. 600 p.
19. Deodato S., Itao A. Paul Ricoeur's Hermeneutics of Symbols: A Critical Dialectic of Suspicion and Faith. Kritike, 2010, vol. 4, issue 2, pp. 1-17. Available at: http://www.kritike.org/journal/issue_8/itao_december2010.pdf. (Accesed 23.Nov.2015).
20. Duszak A. Text, dyskurs, komunikacja mifdzykulturowa. Warszawa, PWN Publ., 1998. 242 p.
21. Eco U. Semiotics and the Philosophy of language. Bloomington, Indiana University Press Publ., 1979. 252 p. doi: 10.1007/978-1-349-17338-9
22. Borshe T., Bohachov A. Klasyky filosofii movy. Vid Platona do Noama Khomskoho [Classics of philosophy of language. From Plato to Noam Chomsky]. Kyiv, Kurs Publ., 2008. 535 p.
23. Novak P. Mental Symbols: A Defence of the Classical Theory of Mind. Netherlands, Kluwer Academic Publishers Publ., 1996. 267 p.
24. Pinker St. The Sense of Style: The Thinking Person's Guide to Writing in the 21st Century. New York, Penguin Publ., 2014. Available at: https://goo.gl/yKQGZy. (Accessed 23.Nov.2015). doi: 10.5860/choice.191126.
25. Sadowski P. From Interaction to Symbol: A systems view of the evolution of signs and communication. Amsterdam, John Benjamins Publishing Publ., 2009. 297 p.
26. Skorupski J. Symbol and Theory. A Philosophical Study of Theories of Religion in Social Anthropology. Cambridge, Cambridge University Press Publ., 1983. 284 p. doi: 10.2307/2184767.
27. Stamatescu I.-O. On the Use and Character of Symbols in Modern Physical Theories. Symbol and Physical Knowledge. New York, Springer-Verlag Berlin Heidelberg Publ., 2002. pp. 33-72. Available at: http://link.springer.com/chapter/10.1007%2F978-3-662-04855-9_2. (Accessed 23.Nov.2015). doi: 10.1007/978-3-662-04855-9_2.
Стаття рекомендована до публгкацИ д. ф1л. н., проф. В. В. Хмглем (Украгна)
Надшшла до редколеги 23.11.2015 Прийнята до друку 01.12.2015
